"Працюю під вибухи в сусідніх містах і дрижання шибок". Айтівці розповідають, що зараз відбувається в Ізраїлі
Уранці 7 жовтня Ізраїль зазнав масованого ракетного удару з боку сектору Газа, у містах спалахнули пожежі. Відповідальність за організацію теракту взяло на себе ісламістське бойове угруповання ХАМАС. Частині бойовиків вдалося прорватися на територію країни. Після нападу в Ізраїлі оголосили мобілізацію резервістів і запровадили воєнний стан. Станом на зараз відомо про щонайменше 900 загиблих, майже 2,5 тисячі поранених. Сотні людей вважаються зниклими безвісти й можуть бути заручниками терористів.
DOU поспілкувався з ІТ-спеціалістами, які мешкають в Ізраїлі. Вони розповіли про те, як пережили перші дні сутичок, яка ситуація в їхніх містах зараз, чи збираються евакуйовуватися та наскільки реально працювати в таких умовах.
«Уперше за багато років ми реально задумались про переїзд»
Нік Басенко, Automation Developer
Я в Ізраїлі з
Для мене все почалося, як і для більшості ізраїльтян — з тривоги і сповіщення про ракетний обстріл. Одразу написав рідним і друзям, які тут проживають. Але в бомбосховищі немає звʼязку, тому кілька хвилин були в невідомості. Спочатку думали, що це просто черговий простий обстріл і «Залізний купол» (пересувна система протиповітряної оборони в Ізраїлі), як завжди, все відпрацював. Потім почали надходити новини й відео. Це був шок, навіть для місцевих, які звикли до різних безчинств, які влаштовують палестинські бойовики.
Упродовж перших днів ми робили те саме, що і в перші місяці війни в Україні, — стежили за новинами. Також перевірили запаси їжі. У країні такого не було, мабуть, років 50. Ракетні обстріли — це звичайна річ, якщо можна так сказати. А от прорив кордонів, заручники, велика кількість жертв, зниклі безвісти — це незвичайна ситуація для Ізраїлю. Дуже багато питань залишаються без відповіді. Багато друзів поїхали на збори, бо вони резервісти.
Наше місто, як і багато інших, в першу добу майже вимерло. Усі сиділи вдома, бо були влучання. Плюс вказівка перебувати вдома надійшла від Служби тилу [підрозділ ізраїльської армії, який займається захистом та евакуацією цивільного населення — ред.]. Під час тривог сусіди зустрічалися у бомбосховищі або на сходах і ділилися новинами, які отримували від друзів чи з інтернету. Зараз магазини у центральній частині країни працюють, підприємства і громадський транспорт також. Звʼязок стабільний, є мобільна мережа й інтернет. Але от кафе зачинені, вулиці порожні, школи і садочки не працюють. У деяких регіонах є обмеження на зібрання людей в одному місці — до 50 осіб.
Учора Служба тилу дала розпорядження запастись продуктами на 72 години на випадок відсутності води/електрики. Тож увечері я поїхав у місто й побачив величезні черги в магазинах, станом на 20:00 вже ніде не продавали воду. Вулиці порожні, наче пандемія повернулась. Найважче зараз морально. Важко читати в новинах імена загиблих, чути історії людей, які шукають зниклих безвісти. Щодо економіки — то теж все непросто. Раніше країна стала однією з найдорожчих для життя, через це ще до війни люди щотижня виходили на акції протесту. А тепер Міністерство фінансів спрогнозувало ще більше здорожчання.
Для наших дітей це перша свідома війна. У нас дві дівчинки — 5 і 8 років. Вони дуже нервують і переживають під час обстрілів. До того ж ми тільки почали морально оговтуватись від подій в Україні: наші рідні мешкали у Херсоні та Києві, усі виїхали до Європи. І тут почалось неочікуване в Ізраїлі...
Багато людей почали відлітати в інші країни. Ми також розглядаємо різні варіанти. Але з дітьми це непросто, бо є школа, садочок. Сьогодні, думаю, будемо вже планувати сценарій на випадок релокації — вибір країни, пошук роботи і питання влаштування дітей. Одне можу сказати точно: вперше за багато років ми реально задумалися про переїзд.
«Якраз святкували нашу першу річницю життя в Ізраїлі»
Лілія Страковська, HR / Recruiter у Eddy LMS
Я переїхала в Ізраїль з Одеси рік тому. В Україні пʼять років працювала тележурналісткою, а після релокації стала рекрутеркою в українському EdTech-стартапі Eddy LMS. Зараз живу поблизу Тель-Авіва, у місті Холон [орієнтовно 64 км від сектору Газа — ред.].
6 жовтня ми з друзями святкували нашу першу річницю життя в Ізраїлі. А вже 7 жовтня о 6:30 ми з чоловіком прокинулись від вибухів, сирен під вікнами та критичних сповіщень від системи «Цева адом». Насправді це не перша моя тривога тут, у травні упродовж тижня були обстріли, але не такі інтенсивні. Пам’ятаю, тоді не завжди навіть виходила з квартири, бо тривога закінчувалась до того, як я взувала кросівки. Зараз все набагато гірше. Я живу в старому будинку, тож не маю бомбосховища ані у квартирі, ані в самій будівлі, а найближче — громадське, якщо вірити спеціальній карті, — за 10 хвилин від мене. Тож просто з кішкою виходимо в коридор.
Перші два дні моє та сусіднє місто наче вимерли, майже нічого не працювало, транспорту не було. Щоб купити корм для кішки, ходили пішки у сусіднє місто. Там я випадково знайшла маленький зоомагазинчик, але витратила на це аж дві години. Тепер все більш-менш стабілізувалося, їздять автобуси і залізничний транспорт, працює більшість магазинів, хоч і в скороченому режимі. Водночас центр країни — у помаранчевій зоні обмежень, тобто усі навчальні заклади закриті. «Ульпан» [школа для вивчення івриту — ред.], в якому я мала сьогодні розпочати навчання, перенесла початок курсу на два тижні. Також не можна працювати, якщо у будівлі немає сховища. Є обмеження на кількість людей у приміщеннях і на вулицях. Щодо зв’язку та інтернету, то тут проблем немає.
Чи готуюсь до гіршого? Напевно, ні. Війну в Україні я зустріла в Києві. Тоді не робила жодних запасів, зараз теж. У мене є вся необхідна їжа. Не думаю, що терормсти ХАМАСу зможуть дістатися центру. Мої колеги з компанії одразу почали турбуватися і писати, як справи. Зі мною звʼязувались керівники і питали про плани, чи буду евакуюватися, пропонували допомогу. Та зараз я нічого не потребую. Працюю у звичному режимі під вибухи в сусідніх містах, дрижання шибок і періодичний перегляд жахіть у ЗМІ.
«Частина населення панікує: скуповує продукти, воду, бензин. Я цього не роблю»
Олександр Капітульський, DevOps, засновник стартапу Beeptec Engineering
Я народився в Кременчуці, а в Ізраїлі живу з 2000 року. Зараз мешкаю в місті Петах-Тіква [орієнтовно 76 км від сектору Газа — ред.]. Ранок першого дня війни для моєї родини розпочався о шостій. Ми прокинулися від звуків сирени, швидко одягнулися і спустились у бомбосховище. Чули глухі вибухи на небі, зазвичай так і працює система «Залізний купол». Через 20 хвилин вже був відбій повітряної тривоги, але ситуація почала погіршуватися.
Зараз усі уважно стежать за новинами. 8 жовтня у неділю (в Ізраїлі це робочий день) я більшу частину працював з дому, паралельно спілкувався з друзями та рідними, здав кров у найближчому пункті — там було дуже багато охочих. Частина населення панікує: скуповує продукти, воду, бензин. Я цим не страждаю, але і не засуджую тих, хто запасається життєво необхідними товарами. В Ізраїлі ніколи продукти не зникнуть зовсім, навіть якщо їх не буде в магазинах — завжди з тобою поділяться інші люди, нагодують. Ситуація в країні не впливає на роботу моєї компанії, адже ми орієнтуємося на іноземні ринки.
Також нині немає проблем зі зв’язком, цілодобово доступні інформаційні служби підтримки цивільного населення. Усі підприємства, де є бомбосховища, працюють у звичайному ритмі. А працівники тих компаній, де бомбосховищ з якихось причин немає, мають право не виходити на роботу. Школи та дитячі садки не працюють до особливих вказівок влади. Люди готові дотримуватися всіх розпоряджень від Служби тилу. Знають, що в країну проникли диверсійні групи, тож без потреби не варто кудись виходити. Це полегшує роботу нашій армії. Водночас нас підтримують союзники — біля берегів Ізраїлю базується американський авіаносець з морськими піхотинцями й льотним складом.
Багато ізраїльтян зараз, навпаки, повертаються сюди. Попри війну, тут все одно безпечніше, аніж у країнах, де проживає арабське населення, яке агресивно налаштоване до євреїв і підтримує протиізраїльський терор.
«Я впевненний, що контртерористична операція буде завершена вже у найближчі дні»
Станіслав Михайлов, Head of Sales у Platipus
Я проживаю в місті Тель-Авів [орієнтовно 70 км від сектору Газа — ред.]. Терористична атака почалась досить несподівано, в останній день свята Суккот, на який ми з родиною з України всі зібралися в Ізраїлі. Були масовані ракетні обстріли та влучання в містах Рішон-ле-Ціон, Бат-Ям, Гіватаїм і навіть у Тель-Авіві.
Загалом ситуація в нашому окрузі залишається відносно спокійною.
У Тель-Авіві заборонені зібрання на вулиці більше як 10 осіб і більше як 50 осіб у приміщені. Закриті пляжі та будь-які місця потенційного скупчення людей. Критична інфраструктура працює. Підприємства, які мають сховища, теж. Компанія запропонувала мені евакуюватися на Мальту, де є один з наших офісів. Однак я впевненний, що контртерористична операція буде завершена у найближчі дні.
«Якщо тривога — усі дружно в бомбосховище, а потім знову нормальне життя»
Дмитро Іткін, SEO / SEM Expert у CD-LOG
Я сам із Харкова. У мене там була своя вебстудія — займався сайтами. Згодом вирішив із сім’єю поїхати до Ізраїлю — подивитися умови життя і чи буде добре тут дитині. Ми залишилися й ось уже чотири роки живемо в Хадері [орієнтовно 113 км від сектору Газа — ред.]. Це недороге місто спального типу, розташоване в центральній частині країни, недалеко від великих міст. За цей час хотів приїхати до України, але то ковід, то війна почалася...
Знайти роботу за спеціальністю без мови тут складно, потрібен хороший іврит або англійська на рівні рідної. Зрозуміло, коли ти починаєш свій шлях в іншій країні, то не з нуля, а з мінусу. Півтора року я працював на Україну зі своїми клієнтами, поки не знайшов роботу тут у великій комп’ютерній компанії
Коли їхав вранці на роботу, то дізнався, що ХАМАС проник до Ізраїлю. У нас був звичайний робочий день, але всі трохи хвилювалися, адже залишили вдома своїх дітей. Я вже потім побачив усі ті відео з камер спостереження і телефонів. Словами не передати, це великий біль для країни. Ще співробітниця показала мені відео з якоїсь вечірки, куди увірвалися терористи, — вона впізнала там двох своїх подруг. Згодом ще одна подруга в кульовим пораненням потрапила до лікарні. Ці кілька днів у країні всі шоковані: як таке могло статися, стільки жертв.
Через обстріли у нас звучать сигнали тривоги по всій країні. У багатьох будинках є захисні кімнати або спеціальне приміщення. Після сигналу ми маємо упродовж 1,5 хвилини туди пройти. У нас всі вийшли на роботу. Окрім резервістів, яких закликали на війну, а також тих хлопців і дівчат, які самі пішли у військову частину, щоб захищати країну. Дуже високий моральний дух, це вражає.
Загалом у місті люди живуть, як і раніше, але слухають командування Служби тилу (є сайт і застосунок на телефон), дотримуються всіх інструкцій. Якщо тривога — усі дружно в бомбосховище — потім знову нормальне життя. Військові нас охороняють, вони наша опора. Військових тут дуже поважають, цінують і знають, чим вони ризикують. Звичайно, є хвилювання, адже звідси (на випадок великого конфлікту) немає куди виїхати. Та ми сподіваємось лише на військових. Ось так і живемо.
