«До мене приходили навчатися і хлопці, і дівчата від 13 до 50 років». Solution Architect на прізвисько Ракета — про захоплення практичною стрільбою та тренування ТрО і цивільних

33-річний киянин Леонід Тритиніченко — Solution Architect в Master of Code Global, а ще чемпіон України з практичної стрільби з рушниці. Його захоплення почалося у 2018-му. За чотири роки став майстром спорту, виграв майже всі регіональні та національні змагання, наступного року планував представляти Україну на Чемпіонаті світу Shotgun World Shoot IV.

Після початку повномасштабної війни айтівець продав рушниці, купив карабін, волонтерив, тренував ТрО і цивільних. Леонід розповів DOU про свій успіх у практичній стрільбі, тренування у військових з країн НАТО та поділився думкою, чому більше цивільних мають оволодіти базовими навичками поводження зі зброєю.

Про досвід в ІТ: «Ми заснували ком’юніті WordPress в Україні»

— Як ви прийшли в ІТ?

В ІТ-індустрії я з 2009 року. У мене незакінчена вища освіта. Колись я хотів працювати в поліції і після школи вступив до Національної академії внутрішніх справ. Але на той момент чомусь мої родичі, знайомі казали, що це важка професія, у мене будуть проблеми з вільним часом, особистим життям (вони ще не знали про ІТ) [сміється]. І я передумав там навчатися, хоча склав усі іспити, яких там більші, ніж у звичайний виш. З 17–18 років почав активно працювати. Спочатку у мережі магазинів був системним адміністратором, потім написав свій перший сайт і після того захотів працювати в ІТ.

Моя перша профільна робота була у норвезькій Digital marketing agency Pingbull. Вони мене взяли зовсім без досвіду, з базовими знаннями з системного адміністрування. Дуже вдячний директорці компанії, яка представляла головний офіс у Києві, що найняла мене. Там я насправді опанував базу. Ми робили вебсайти для досить цікавих норвезьких брендів. Почав як Software Developer, але швидко набрався досвіду і став тимлідом. Ми навіть перші заснували ком’юніті WordPress в Україні. Спочатку воно було маленьке, лампове, але, наскільки знаю, за кілька років, коли я вже пішов з компанії, вони за підтримки некомерційного фонду WordPress Foundation в США організували першу офіційну конференцію про WordPress в Україні.

Взагалі я не дуже часто міняю роботу, тому за ці 10–12 років у мене було всього три компанії. Чотири роки в Pingbull, потім п’ять років як Team Leader / Front-end Lead в ізраїльській продуктовій компанії Netvertise, яка розробляє продукти для e-commerce. Там я розвинув технічні навички, бо були високі вимоги до якості та стабільності продуктів.

І ось уже чотири роки співпрацюю з Master of Сode Global, куди мене порекомендувала знайома як спеціаліста з побудови команд і Full Stack розробника. Тоді компанія відкривала свій перший офіс у Києві, й моїм головним завданням було зібрати команду. Я мав великий досвід в організації Scrum-команд, в онбордингу, наймі технічних спеціалістів — коли я влаштувався до Netvertise, вони також тільки відкривали R&D-офіс у Києві. Я був другою людиною, яку туди найняли, а коли йшов, штат налічував 60-80 співробітників. Так само і в Master of Сode Global: я був першим технічним спеціалістом і третьою людиною в київському офісі, а зараз нас уже понад 40 осіб.

— У вас немає профільної освіти, всього навчалися самі?

Так. Але коли я вже почав працювати в ІТ, зрозумів, що все-таки треба здобути профільну освіту, та вступив на заочне відділення в Національний авіаційний університет, на спеціальність «Програмна інженерія». Закінчив три курси, потім відклав навчання, бо було багато роботи. Кілька років тому я поновився, через академрізницю довелося знову йти на другий курс. Нині я вже п’ятикурсник, цього року буду писати диплом. Хочу закрити для себе це питання.

— І як вам у 33 бути студентом п’ятого курсу?

Нормально. Разом зі мною навчаються молоді хлопці, а я вже більш «серйозний мужчина». Вони такі цікаві й амбітні, у них свої турботи, але всі розуміють, що здобути освіту в ІТ — це перспективно та дає можливість мати стабільну роботу навіть у нинішні складні часи.

Захоплення практичною стрільбою: «Головне правило — це безпека»

— Як почалася історія з практичною стрільбою?

Раніше я не знав (і впевнений, що більшість теж не знає), що кожна цивільна людина в Україні, якій виповнився 21 рік, якщо вона психічно здорова та у неї немає проблем із законом, може володіти мисливською гладкоствольною зброєю. А з 25 років — мисливською нарізною. Свого часу це стало для мене справжнім відкриттям.

Також я не знав про існування такого спорту, як практична стрільба. У Netvertise був хлопець, який нею займався. Якось на обіді ми пили каву, і він цікаво розповідав про своє захоплення. Це було 2017 року, на той час я не цікавився зброєю, але він так яскраво все описував, говорив про те, що, хоча це заняття може здатися небезпечним, воно розслабляє, відволікає, а сама небезпека стимулює його бути відповідальним. Мені сподобалась ідея — і я розпитав деталі.

Перше, що зробив, — отримав дозвіл на придбання зброї. Але коли купив рушницю, мені стало страшно, бо тримав у руках справжню зброю, а стріляти з неї не вмів. Тоді я потрапив на публічне тренування, яке проводив амбасадор збройової компанії, чию рушницю я і придбав. Він пояснював, як стріляти, що і як правильно робити. Це був перший досвід, але я розумів, що потрібні постійні тренування. Звернувся до того ж колеги, він порекомендував групу з практичної стрільби, і я долучився як новачок. Коли я вже почав тренуватися стабільно щотижня, все закрутилося досить швидко.

На тренуванні

— Що це за вид спорту? Які його відмінності від інших видів стрілецького спорту?

Є різні види стрілецького спорту. Наприклад, кульова стрільба у тирі, стендова стрільба, коли тарілочки вилітають справа-зліва і треба їх у русі вразити, остання входить до програми Олімпійських ігор.

Практична стрільба — вид спорту, який започаткували у 1970-ті в США. В Україні він з’явився на початку 2000-х завдяки Міжнародній конфедерації практичної стрільби — IPSС (International Practical Shooting Confederation). Вони розробили свої правила й чітко описали механізми вправ.

Найбільш поширений цей спорт у Штатах. Там багато видів практичної стрільби, не тільки за правилами IPSC. Це зрозуміло, оскільки країна має вироблене законодавство щодо обігу зброї. Так, американці можуть стріляти з пістолетів. Українці — ні. Ми стріляємо, але тільки з орендованої зброї, яка належить клубам або стрільбищам. Це незручно, бо неможливо повноцінно тренуватись.

Практична стрільба — індивідуальний вид спорту, не командний. Кожен відповідає тільки за свої результати. У цьому спорті використовують пістолет, карабін і рушницю, які іменують «дисциплінами». Я стріляв з рушниці — це був мій основний напрям. Вона теж має кілька підвидів: помпова рушниця, з перезаряджанням, як у фільмах, коли тобі треба вручну пересмикнути за цівку, або напівавтоматична (вона на вигляд схожа, але так робити після кожного пострілу не треба). Вид зброї та ще деякі нюанси визначають клас, в якому виступає спортсмен, тобто кожна дисципліна, своєю чергою, ділиться на класи (види). Я виступав у відкритому класі з рушниці.

Змагання здебільшого проходять на вулиці, спеціальних стрільбищах. Кожне змагання складається з певної кількості вправ, які можуть бути короткі, середні та довгі — для кожного виду є мінімальна та максимальна кількість пострілів. У коротких вправах виконуєш не більше як 12 залікових пострілів, у середніх — не більше як 24, довгі — не більше як 32. Цікаво, що в цьому спорті майже немає однакових вправ. Так, вони іноді повторюються, бо дві людини можуть схоже мислити. Організатори матчів будують вправи згідно з правилами щодо дистанцій, кількості пострілів, але розташування мішеней залишається на їхній розсуд. Тому ти щоразу стріляєш по-новому.

Ще один важливий момент — є лише одна спроба пройти кожну вправу. Люди на матчі збираються в так звані сквади (англ. squad), групи, з якими вони стріляють: наприклад, 10 вправ — 10 сквадів по 8 людей. Кожен сквад стоїть на своїй вправі. Відпрацювали — пішли на іншу. Але при цьому кожен виступає сам за себе, по черзі виконує вправу.

На початку вправи всі слухають брифінг-пояснення. Наприклад: «Вам потрібно після стартового сигналу вразити вісім мішеней». Стартове положення може бути регламентованим або ні. Тобто ви маєте сидіти/стояти в цій позиції й починати звідси або стояти, де хочете. Потім в учасників є кілька хвилин, щоб пройти вправу без зброї і подивитися, де містяться мішені, скільки їх, чи є штрафні мішені — і зробити так званий game plan, згідно з яким вони зможуть максимально швидко й ефективно вразити цілі. Бувають як картонні, так і металеві мішені. Перший вид має бути вражений одним або двома пострілами. Металеві — просто впасти. Буває, що вражаєте металеву мішень, а вона активує якусь конструкцію, яка підкине керамічну тарілку — ще один вид мішеней. Усе відбувається динамічно.

Мені подобається спортивна стрільба, бо там майже не діє людський фактор у суддівстві, як, скажімо, у фігурному катанні. Тут головний результат — ваші влучання або промахи та час. Стрілецький таймер запускається на початку вправи та до сотих часток секунди рахує, коли саме ви зробили постріл, з останнім фіксується загальний час. Переважно це унеможливлює будь-які махінації. Звичайно, є нюанси, але на 99% це чесний спорт. Далі ваші результати підсумовуються (є кілька формул).

Головне правило в практичній стрільбі — це безпека. За весь час існування федерації, а це майже 50 років, був лише один летальний випадок. Якщо не дотримуєтеся правил безпеки, вас дискваліфікують. Якщо ви не так чи не туди скерували зброю — дискваліфікують. Тому я вважаю, що ті люди, які займаються практичною стрільбою, вміють максимально безпечно з нею поводитися.

За чотири роки став майстром спорту і чемпіоном України: «Мені навіть дали прізвисько Ракета, бо я швидко бігав і стріляв»

— За два роки ви стали кандидатом в майстри спорту, потім майстром спорту, виграли десятки матчів. Наскільки часто спортсмени досягають такого успіху з нуля? (у вас виявився хист чи це результат великої кількості тренувань)

Думаю, що мені просто пощастило: у мене був хист до цього. Бо не скажу, що сильно тренувався. Як я знаю, деякі хлопці витрачають багато сил і часу для того, щоб отримувати певний результат. А я стабільно тренувався раз на тиждень дві-три години — і мені цього було досить. Можливо, тому що у мене був спортивний бекграунд з дитинства: я багато займався спортом, причому різним. Якось нарахував 8 або 10 видів, де себе спробував: футбол, баскетбол, регбі, боротьба, плавання тощо.

Коли я став, так би мовити, відомим у своїх колах, бо всі знають, хто гарний стрілець, з ким треба на матчах змагатися, дивитися, як людина проходить вправи, щоб, можливо, щось для себе взяти, — ось тоді мені навіть дали прізвисько Ракета, бо я швидко бігав і стріляв.

Є хлопці, які фокусуються на «холостих» тренуваннях, коли ви вдома без патронів вчите своє тіло швидко вкладатися, заряджатися, міняти магазини, робити переноси зброї з однієї мішені на іншу. Це допомагає та може займати до 90 відсотків часу від усіх тренувань. Але я рідко так робив. І все одно почав вигравати. Також цьому сприяла спортивна злість, бо за результатами перших матчів я був ближче до кінця списків — це спонукало перемагати. А звання майстра спорту — це просто констатація перемог у певній кількості матчів певного рівня.

На другий-третій рік від початку занять я почав уже багато перемагати. Останні роки я виграв майже всі або всі регіональні змагання: міські чемпіонати Києва, Вінниці, Львова, Івано-Франківська, Дніпра тощо. Також обласні матчі.

Ми насправді готувалися до змагань як професійні спортсмени. У нас був тренер, також стрілець. З листопада до кінця зими — міжсезоння, коли матчів майже немає. А починаючи вже з січня-лютого ми входили в активний режим тренувань.

У 2021-му я вперше закінчив сезон перемогою на Чемпіонаті України. Були плани поїхати на Чемпіонат світу з практичної стрільби, який проходить раз на чотири роки. Найближчий відбудеться у Таїланді (його кілька разів переносили через ковід, остання затверджена дата — 2023 рік).

Перемога на Чемпіонаті України, 2021

— Скільки приблизно становлять витрати на місяць для занять практичною стрільбою?

Можу сказати свої довоєнні цифри. Витрати залежать від виду зброї та інших факторів. Для рушниці мій бюджет на місяць був 10–12 тисяч гривень. Цього вистачало, щоб тренуватися, купувати набої. Але ця сума не охоплює додаткові витрати на обладнання: підсумки, або «паучери», навушники, специфічний зручний одяг, окуляри тощо. Якщо все це вже є, то, щоб гарно тренуватись один-два рази на тиждень і робити багато пострілів, потрібна озвучена сума.

Кількість набоїв у практичній стрільбі дуже відрізняється від того ж полювання. Мисливці за сезон витрачають до 50 набоїв. У практичній стрільбі потрібна практика. За одне тренування може вийти понад 100 пострілів. Кожен спортсмен рахує свій настріл — скільки він вже настріляв зі зброї. По-перше, щоб розуміти, чи треба планово міняти запчастини, бо від такого навантаження вони ламаються. По-друге, щоб відстежувати прогрес, контролювати підготовку до змагань. Мій настріл на рушниці приблизно 15–20 тисяч.

Практична стрільба — досить затратне задоволення. Коли я прийшов у практичну стрільбу, побачив, що ком’юніті складається здебільшого з юристів, бізнесменів тощо. Потім почало з’являтися багато айтівців, бо попри кризи вони стабільно працюють і заробляють.

Хотілося б, щоб цей спорт був розвиненішим у нас. Чомусь багато людей в Україні бояться зброї. Але її не треба боятися, нею треба вміти користуватися. Бо у «поганих хлопців» зброя і так є, а «гарні хлопці й дівчата», на жаль, не знають, що можуть її мати, поводитися з нею відповідально, обережно та користуватися, якщо це буде необхідно.

Після 24 лютого продав рушниці та почав тренуватися з карабіном: «Цей досвід може мені знадобитися в майбутньому та в захисті держави»

— Як зустріли початок повномасштабної війни?

Ми з дружиною та дитиною винаймали будинок, бо у нашій квартирі робили ремонт. Дім розташований на Житомирській трасі, трохи не доїжджаючи до села Стоянка. Крім цього, він розміщений якраз під глісадою аеропорту Гостомеля — курсу, по якому літаки заходять на посадку. Ще до війни «Руслани», «Мрії» сідали над моїм домом. На жаль, як ви знаєте, одним з основних напрямків атаки росіян був аеропорт Гостомель. Тому ми прокинулися від того, що всі ці ракети, які цілили туди, пролітали над нашим домом по глісаді.

24 лютого ми пропрацювали весь день. Можливо, через стрес. Особливо дружина постійно була на робочих дзвінках. Нам було чутно бої. Пам’ятаю, сказав дружині: «У нас стратегічно небезпечне місце, бо це просто будинок в лісі, не квартира в місті. Тут немає доступу до інших людей, до стратегічно важливих місць. Виїжджаймо». При цьому ще до початку повномасштабної війни я трохи готувався до такого розвитку подій (дружина не хотіла вірити): робив запаси, збирав документи, щоб усе було під рукою та компактно складено, якщо буде потреба вивозити родину.

І 24-го ввечері ми взяли тварин, усе завантажили та переїхали трошки далі від Києва до родичів. Я не брав з собою зброю, бо не знав, чи можу законно під час воєнного стану возити її з собою. Тому залишив, щоб не було проблем. Якийсь час ми були у родичів. Потім хотіли повернутися, але почався більш активний наступ. Наш будинок був у «сірій зоні»: російські війська були до лінії Стоянки, Збройні сили України — до Академмістечка, а наш дім між ними. Наскільки я знаю, там не було ані світла, ані інших комунікацій. Ми вирішили тимчасово поїхати в Черкаси, до головного офісу компанії, де й були до початку квітня.

Мені було трохи тривожно, що моя зброя не зі мною. Тому, коли з’явилася можливість, я поїхав на розвідку, забрав з будинку дві рушниці, карабін, деякі речі. Тільки після відходу російських військ від столиці ми повернулися у будинок. Там поруч «прилітало», але не в дім. У квартирі вже був майже готовий ремонт, наші будівельники закінчили мінімально необхідні для заїзду роботи. Тепер ми вже переїхали у квартиру і вирішили залишатися тут.

— Чи повернулися ви до тренувань?

Я зрозумів, що хочу тренуватися більше з карабіном, бо цей досвід так чи інакше може мені знадобитися в майбутньому та в захисті держави. Є різниця, як стріляти з рушниці та карабіна: дистанція, набої тощо. У спорті головне — швидкість, тому вас повинно бути зручно, у вас легка форма, досить зручні черевики. Зараз я продав усе спортивне та почав збирати все, що мені може знадобитися, тактичне або військове. Також я продав свої рушниці. Бо у перші місяці була велика проблема зі зброєю. Усе розкупили, охочих було багато. Взагалі рушниця — не найвдаліша зброя для війни, вона більше підходить для самооборони. І в маленьких населених пунктах багато хто купував її саме для цього.

Спортивна стрільба та реальні бойові дії потребують різних навичок. Так, коли ми виконуємо вправи, у нас статичні мішені, які треба вразити якнайшвидше. На війні треба бути передусім у безпеці, можливо, не спішити, трошки довше думати, зважено ухвалювати рішення. Крім того, військова справа — це завжди командна робота.

Зараз я вдосконалюю навички з карабіном у більш тактичному напрямку. Вже після початку повномасштабної війни я познайомився з цікавими хлопцями: один з них — військовий, а другий — чудовий організатор. Вони створили невеличке ком’юніті, щоб готувати цивільних, які мають зброю, давати їм військові навички, навички прикладної стрільби. Наскільки я розумію, їхня ідея — щось схоже на «ізраїльській формат», коли всі громадяни країни, розуміючи ситуацію, так чи інакше вміють поводитися зі зброєю.

Ці хлопці організували військово-освітню платформу Backуard Camp. Коли я туди потрапив, це перевернуло моє сприйняття стрільби, бо я як спортсмен бачив все з одного боку. У військовій справі головне — не так вміти стріляти, як працювати з побратимами, розумітися на тактиці тощо. Також у них є курс під назвою Advanced camp, куди виїжджаєш на два дні, ночуєш просто неба, вчишся облаштовувати позиції, патрулювати, проводити злагодження тощо. З вами все потрібне обладнання. Є місії, команда. Як кажуть американці: «Один — це нуль, а два — це один». На війні ніхто ніколи не працює сам.

Також хлопці нещодавно запустили Aero camp — курс з керування дронами і БПЛА, на який я також пішов, бо це вміння у сучасній війні дуже важливе.

У хлопців-організаторів дуже гарні зв’язки, тому тренери на цих заходах — чинні військові з країн НАТО (Естонія, Франція), з Ізраїлю, а також «морські котики» з США, деякі з них мають досвід в армії по 20 років. Також тренують наші хлопці. Декілька тренувань проводив Руслан «Давід» — боєць, який захищав «Азовсталь» і, на жаль, повернувся з важким пораненням. Вони тренують за новітніми стандартами. Навчання покриває усе: від медицини до комунікації.

Уже понад сто людей пройшли ці кемпи, до речі, частина з них айтівці.

Тактичні тренування на Backyard сamp, 2022 рік

— Ви розповіли, що практична стрільба дає гарні навички поводження зі зброєю, але відрізняється від того, що потрібно на війні. Чи вже встигли добрати знань, яких бракувало?

Я пройшов усі три кемпи та регулярно тренуюся, щоб підтримувати навички. Тож база, вважаю, у мене є: тактична, медична, бо я був на курсах і з надання першої медичної допомоги — зараз це вже є частиною і цивільного життя.

Тренування цивільних і бійців тероборони: «До мене приходили навчатися і хлопці, і дівчата від 13 до 50 років»

— Ви самі тренували ТрО, а також цивільних, які тільки купили зброю. Розкажіть про це.

Коли вже повернувся до Києва, зрозумів, що треба щось робити, допомагати. Так, мій досвід не дає мені права вчити людей воювати, бо я не вмію цього, а поки тільки сам навчаюся. Але я можу показати людям, як безпечно поводитися зі зброєю, правильно стояти, цілитися тощо. Це все важливі навички, які майже ідентичні в спорті та військовій справі. Тому на нашому стрільбищі я тренував знайомих, які придбали зброю. Потім інші люди, яких я не знаю, почали просити організувати тренування. Це були тільки цивільні. Я хотів їх навчити безпечно стріляти, щоб вони розуміли, що зброя — це як піаніно: якщо воно стоїть вдома, це не означає, що ви вмієте на ньому грати.

У мене є знайомі волонтери, і вже після відходу ворожих військ з Київської області ми допомагали в містах, селах, які були під окупацією, трохи приводити там усе до ладу. Будували деякі оборонні споруди. Це було в кооперації з місцевою територіальною обороною. І коли ми там допомагали, я зрозумів, що серед хлопців з ТрО далеко не всі є не фаховими військовими та мають потрібні навички. Тому запропонував свої послуги як людина, яка трохи вміє користуватися зброєю, щоб дати базові знання.

Я приїжджав на кілька постів, де спеціально збирали групу з 20–30 осіб. Також взяв свого товариша з практичної стрільби на підмогу, бо це був новий досвід і працювати з великою групою одному важко. Ми розповіли бійцям про поводження зі зброєю, як її обслуговувати, про «холості» тренуваннях тощо, тільки те, на чому добре зналися, відповіли на багато запитань. Я не став це розвивати, їздити та викладати усім, бо це не та справа, на якій я повністю знаюся. У мене були ще пропозиції, щоб потренувати інших хлопців, але поки ми не вирішили, в якому форматі це буде.

Щодо тренувань цивільних, про які я згадував, спочатку то були разові тренування, дехто приїжджав кілька разів. Зараз у мене вже є група людей, які ходять щотижня. Ми робимо настріл, розвиваємося. І сюди постійно додаються нові люди, не тільки власники зброї, а всі охочі. Я приїжджаю зі своєю зброєю, вчу людей на ній. Бо не всі відразу хочуть купувати власну.

Насправді стрільбою можуть займатися всі. До мене приходили навчатися і хлопці, і дівчата від 13 до 50 років. Коли я займався спортом, у нашому клубі був тренер, що спеціалізувався на дитячих тренуваннях, тож я бачив дітей 6–7 років, які досить добре стріляли.

А щодо зброї, то кожна людина з 21 року може її придбати. Це не дуже складно, витрати, пов’язані з оформленням дозволу, 500–800 гривень (я не беру до уваги вартість зброї, бо це індивідуально). Може, два-три тижні знадобиться для того, щоб усе оформити. Єдина проблема — так, у нас неідеальне законодавство з цього питання, на жаль. Сподіваюся, що з цим законопроєктом, який нині ухвалюють, все буде більш прозоро.

Вважаю, що все повинно бути за законами й у людей має бути вибір. Ті, хто не знається на зброї, іноді кажуть, що нібито якщо всім дозволять її купувати, то ми тут усі одразу почнемо один в одного стріляти. Це неправда. Людина має скласти екзамен з теорії поводження зі зброєю.

Якщо більше добрих людей вмітимуть поводитися зі зброєю, це може бути стримувальним фактором для поганців, які й так мають зброю, можуть її дістати різними способами. Тому цей напрям потрібно розвивати. Це власна безпека, безпека людей і держави.

Про майбутнє у спорті: «Я не хочу припиняти тренуватися зі зброєю, але саме спорт у мене поки на паузі»

— Ви казали, що планували поїхати на Чемпіонат світу наступного року. Зараз ці плани відклалися через повномасштабну війну або вірогідність, що можуть бути проблеми з виїздом? Чи просто змінилися пріоритети?

Після початку повномасштабної війни мені складно думати про спорт. Навіть не знаю, чи повернуся до рушниці вже після перемоги. Я не хочу припиняти тренуватися зі зброєю або набувати інших навичок, але саме спорт у мене поки на паузі.

Поїхати на Чемпіонат світу, думаю, можливо. Звичайно, до такого масштабу змагання треба готуватися. Якщо колись буде така можливість і бажання, то треба їхати. Я дуже хотів би познайомитися з чинним чемпіоном світу в моєму класі — Джошем Фройліхом з Техасу, у нього є своє ранчо, він багато стріляє, тренується, їздить Америкою. Сама ідея поїхати на Чемпіонат світу у мене виникла в тому числі для того, щоб порівняти свої навички з його.

— Наскільки легко ваше захоплення поєднується з роботою? Чи не було у вас думок взагалі перейти в цю сферу?

Тренувати в мене виходить досить непогано. Напевно, завдяки ІТ, тому що я маю досвід на лідерських позиціях. Це дало гарний бекграунд комунікації з людьми, навички пояснювати. Я не впевнений, що готовий уже зараз перейти, поки у мене вистачає часу на все. Як буде в майбутньому чи просто після війни — не знаю. Для мене це цікаво. Можливо, знайду себе у цій сфері.

Нині важко щось загадувати. Найближчі плани — працювати і допомагати державі фінансово плюс фізично: власні тренування та для інших людей. Поки що я в запасі, цивільна людина, але подивимось, як буде далі.

До речі, мені дуже сподобалися дрони. На згадуваному кемпі, присвяченому БПЛА, був один хлопець, який навчав нас літати на «крилі» — це безпілотний літак з корпусом у формі крила. Йому 19 років, і він — майстер спорту з повітряних боїв. Я вперше довідався, що у нас в Україні таке є. Ці хлопці самі будують літаки, збирають електроніку. Вони прив’язують до них довгий папірець: перемогу здобуває той, хто нарізав пропелером свого літака більше шматків зі стрічки супротивника.

Я спробував на всьому «політати» і вирішив розвивати ці навички у себе, купувати обладнання та тренуватися на ньому. І вважаю, що за дронами майбутнє.

Похожие статьи:
Фахівці SoftServe доповнили навчальні предмети спеціальності 123 «Комп’ютерна інженерія» у Харківському національому університеті...
В выпуске: Scala-Center будет организовывать процесс эволюции языка, Scala-native, фреймворк для микросервисов от Paypal, скрещиваем Scala с C++,...
Когда ноутбук отключен от электрической сети, единственным элементом его питания является аккумуляторная батарея. Это...
Soft Launch или тестовый запуск приложений — подход для понимания и проверки рынка «до того», как выйти на него в полном...
Product Engineer — понятие, которое наряду с software engineer все чаще встречается как на Западе, так и у нас. Ориентированность...
Яндекс.Метрика