«Історія з лазером зрушила з місця». Інтерв’ю з CEO стартапу Deftak, який розробляє автономні бомби
Стартап Deftak розробив повністю автономний боєприпас для коптерів і БПЛА літакового типу, який наводиться на ціль завдяки системі комп’ютерного зору. Ще одна версія боєприпаса — з лазерним наведенням. Торік під ці продукти Deftak залучив €600 тис. інвестицій від фонду Darkstar, в квітні цього року — близько $200 тис. від венчурного фонду Angel One.
Як працюють і скільки коштують розумні бомби, чому системи з лазерним наведенням дешевші, але не завжди кращі, і чи можна експортувати такі продукти — читайте в інтерв’ю з CEO Deftak Андрієм Романенком.
«На хакатоні сказав, що лазер для бомби буде пізніше. Ми ще й досі його розробляємо»
— Андрію, як зʼявилася концепція керованої бомби?
Майже випадково. Знайомий запропонував сходити з ним на Drone Hackathon, який влітку 2022 року організувало Мінцифри з Українським фондом стартапів, Генштабом і «Укроборонпромом».
Я став думати, що цікавого там можна показати.
FPV-дрон — банально. Що ще?
А потім в голові клацнуло: треба робити керований боєприпас, який буде швидко і безшумно влучати у ворога. Я до того не мав справи з військовими технологіями, але багато фрилансив, робив для іноземних замовників рішення на стику софтверу, хардверу і продакт-дизайну — саме цей досвід став мені у пригоді.
Я підготувався до хакатону, зробив ескіз, опис концепції. Власноруч замоделив першу версію цієї бомби в 3D, надрукував деталі. Тобто апаратна частина була приблизно зрозуміла, це вже було схоже на прототип, з яким можна працювати.
Після першого пітчингу до мене з другом приєднались ще двоє учасників — сильні програмісти, які згодом стали співзасновниками Deftak.
Найцікавіше, що бомба, яку ми презентували, мала літати за лазерним наведенням. Дуже сильна заявка. На щастя, на хакатоні ніхто не вимагає від тебе зробити одразу все. Ми показали демо системи, яка могла вже щось робити, виконувати певні маневри. Пообіцяли, що лазер буде потім. Ми ще й досі його розробляємо (Сміється).
Хакатон ми виграли, отримали ₴400 тис. Смішна сума для наших амбітних планів, але вона і дала поштовх серйозніше почати працювати над проєктом. Ми були налаштовані продовжувати розробку, тому шукали гранти, вкладались самі. Якщо говорити про власні кошти — то це десятки тисяч доларів. А якщо враховувати недоотримані зарплати через те, що ми позвільнялись з хороших компаній, то йдеться про сотні тисяч доларів. Я, наприклад, пішов з ізраїльського стартапу CloudQuery, де розробляв рішення для Cloud Governance і був одним з перших інженерів компанії.
Втім гроші були не головною проблемою. Нас було всього п’ятеро, а ми взялись за величезну, надскладну задачу. «Розумна» бомба — це не FPV-дрон, який можна зібрати за YouTube. Нам треба було розробити все з нуля: сам пристрій, програмне забезпечення для керування, програмне і апаратне забезпечення для лазера, аеродинаміку.
Через декілька місяців роботи в гаражному режимі ми зрозуміли, що з керуванням і аеродинамікою все йде добре, а от з лазером прогресу немає. Я за освітою інженер-радіофізик, розумію, як працює лазерна зброя, вивчив матчасть, ще під час хакатону з технічної точки зору все описав так, як має бути. Але нічого не виходило.
Врешті ми були змушені тимчасово відмовитись від лазерного наведення і почати роботу над комп’ютерним зором.
— Попри те, що ситуація з лазером зайшла в глухий кут, ви разом з кофаундерами все одно продовжували вкладати власні кошти? Звідки була впевненість, що це має сенс?
Ми просто вирішили, що наша бомба літатиме — з лазером чи без. Спілкувались з військовими, бачили, що вона необхідна на фронті. Перша версія літала взагалі по GPS. Звісно, ми відразу розуміли, що це далеко не універсальне рішення, бо GPS легко глушиться РЕБ. Але військові сказали: «РЕБ є не всюди, на деяких ділянках GPS ще працює, нам такий варіант підходить — робіть».
Був прямий запит, який ми виконали. У досить швидкому режимі зарелізили продукт. Перші контракти отримали
Попри те, що в нашої бомби немає двигуна, а її швидкість сягає понад 100 метрів за секунду — вона все одно влучає в ціль.
Фото: Випробування бомби Deftak на полігоні, весна 2026 року
На початку наступного року запускаємо лінію серійного виробництва. Крім того, торік рушила з місця історія з лазером. Нам пощастило знайти стартап, який займається саме лазерним наведенням. Коли ми побачили, як в них побудована робота, то перестали собі докоряти, що не подужали розробку самостійно. В нас просто не було шансів, бо це, як виявилось, задача не для п’ятьох людей, а для повноцінного R&D.
Ми сколаборувались з цією командою, вже маємо спільний продукт: наша бомба та їхня система наведення. Зараз він проходить полігонні випробування — досить успішно.
Втім варто розуміти, що лазерне наведення — це не «вершина еволюції», а просто один з варіантів, який має як переваги, так і недоліки.
— Як працює бомба з лазерним наведенням?
Спершу поясню, як працює бомба з комп’ютерним зором. Ти їй сказав куди летіти, запустив — і далі вона рухається просто по пам’яті. Носій може запустити три бомби по трьох різних цілях одночасно, і всі вони прилетять за адресою без подальшого контролю.
У лазерний системі все не так просто. Шлях бомбі вказує, власне, лазерний промінь. Він утворює на обʼєкті точку, яку бачать сенсори, встановлені у головці самонаведення бомби. Але ціль треба стабільно підсвічувати аж до моменту ураження. Якщо з носієм чи безпосередньо з лазером в процесі щось станеться, бомба просто не знатиме, куди їй летіти. Тобто це не зовсім система «вистрілив і забув».
Водночас лазер є більш універсальним, зокрема працює за будь-якого освітлення. А для оптичної системи треба ставити різні камери, щонайменше дві — денну і нічну.
Ще одна перевага лазеру — зниження вартості самої бомби. Якщо правильно скомпонувати лазерну систему, бомба на лазері вийде дешевшою, ніж на комп’ютерному зорі.
«Один скид — і ми можемо завдати ворогу $1 млн збитків»
— Яким чином використання лазерного наведення може знизити вартість бомби? Хіба лазер не дорожчий за комп’ютерний зір?
Дорожчий. Але в лазерній системі більша частина цінного обладнання міститься на борту носія, тобто є багаторазовою — доки носій не зібʼють.
Багато ще й залежить від типу реалізації лазерної системи. Є декілька стандартів. Типовий лазер на озброєнні НАТО — це, по суті, лазерна указка, яка висить на дроні — коштує $500 тис. Бомба для такої системи коштує приблизно десятки тисяч доларів. Водночас в Україні вже сформувався свій власний стандарт лазеру. Не буду розповідати деталі, але цілі у нас підсвічуються дещо по-іншому, і дорогезний лазер натівського стандарту для цього не потрібен.
— А скільки коштує зараз ваша автономна бомба, яка літає не по лазеру?
Точну ціну назвати не можу, але значно дешевше за західні аналоги. Для порівняння: нещодавно спілкувався з колегами з Німеччини, у яких вартість лише бойової частини — це вже чотиризначне число. Бомби на озброєнні армій НАТО коштують десятки тисяч доларів. Для них це недорого. Але така цінова політика, звісно, взагалі не клеїться в доктрину сучасної війни, а надто війни в Україні.
Бомба та супутнє обладнання Deftak на виставці Estonian Defence Week, вересень 2026 року
Нам ще є куди працювати над ціною, ми намагаємось її максимально оптимізувати. Але знову ж наш виріб — це не FPV-дрон.
У ньому закладено дуже багато програмного забезпечення. Усередині комп’ютери, додаткове обладнання, щоб система літала автономно і влучала в ціль на величезній швидкості. Це не може коштувати дешево.
— А який збиток може завдати ворогу одна бомба? Наскільки економічно доцільно її застосовувати?
Якщо застосувати її для масових скидів абикуди або розмінюватись на дрібні цілі — звісно, це буде невиправдано дорого. Але якщо уразити техніку вартістю $1 млн — тобто в тисячу разів більшою, ніж бомба — це матиме сенс. Для нас це реально.
Якщо пощастить, можемо знищити, наприклад, шматок зенітного ракетного комплексу S400, що буде коштувати противнику мільйони доларів.
Але тут, крім вартості збитків для ворога, треба враховувати радикальне скорочення kill chain — ланцюга від моменту виявлення до ураження цілі.
Наприклад, стандартний сценарій застосування далекобійних літаків-камікадзе — це досить повільна історія. Визначається ціль, пілот отримує координати, споряджає борт, піднімає крило. Сам БПЛА літакового типу має невисоку швидкість, близько
Робота системи наведення на швидкості понад 400 км/год, літо 2026 року
В нашій системі бомба одразу причеплена до носія. Наприклад, до літака, на якому є розвідувальні засоби. Ми можемо спокійно досліджувати обстановку, а в разі виявлення цілі майже одразу зробити скид — менше ніж за хвилину. Це так званий сценарій hunter-killer, дуже затребуваний під час високоінтенсивних бойових дій.
Також бомба є повністю автономною. Клікнув мишкою по цілі, натиснув запуск — усе, вона сама летить, куди треба. Якщо перші версії вимагали від пілота певного хисту і досвіду, то нині все простіше. Далі плануємо автоматизувати все, що потребує особливих навичок, щоб не робити нічого руками.
— Чому інтеграція з безпілотниками літакового типу була реалізована пізніше, ніж з коптерами? У чому принципова різниця?
Ми почали з коптерів, бо це найбільш прості й дешеві засоби ударного БПЛА. Літаки в цьому сенсі менш популярні, зазвичай їх використовують як розвідницькі платформи. Коли в нас з’явилась ідея втілити з літаком сценарій hunter-killer, довелось провести додаткові дослідження і модифікувати продукт.
Основна відмінність полягає в тому, що коптер скидає боєприпас зі статичної позиції. А літак рухається, відтак скид з нього треба зробити в правильний момент. Зараз уже не треба втрапити секунда в секунду, достатньо не проґавити вікно можливості.
Ще одна відмінність — це алгоритми керування. У випадку з коптером бомба стартує з-під днища апарата, на неї впливає рух повітря від пропелера, вона має певним чином маневрувати. А з літака бомба одразу на швидкості стає на крила — це інший алгоритм і зовсім інші особливості.
«Обмін інформацією може трактуватись як експорт»
— Скільки зараз людей в команді? Яких фахівців шукаєте?
Точну кількість не називаємо з міркувань безпеки. Скажу так: команда швидко зростає, найбільше — в R&D.
На щастя, ми потроху відходимо від класичної для стартапів ситуації, коли кожна людина має бути «універсальним солдатом». В нас уже є окремі розробники, які готують софт не для самої бомби, а суто для процесів її виробництва. І таких фахівців нам треба більше, бо продукт складний.
Ми насамперед зацікавлені в людях з досвідом роботи з комп’ютерним зором, а також знанням C++ і Python. Якщо спеціаліст ще й мав справу з апаратним забезпеченням, це взагалі круто.
Крім того, шукаємо механіків, інженерів, креслярів — людей, які вміють працювати в CAD-системах і зможуть нам дизайнити нові продукти. Можливо, цього року ще відкриємо посаду пілота БПЛА літакового типу.
— Ваш продукт кодифікований? Чи маєте держзамовлення?
Ми готуємось до держзамовлення: розширюємо виробництво, проходимо кодифікацію — залишилось декілька сертифікаційних тестів.
Процес кодифікації виявився справжнім квестом через відсутність чітких вимог до таких складних боєприпасів, як наш. Де є, наприклад, польотний комп’ютер, різноманітна електроніка, камери, програмне забезпечення. Служби, що кодифікують різні технології, працюють ізольовано одна від одної і мають різні вимоги до загальних характеристик продукту: безпеки, відмовостійкості тощо. Добитись узгодження було не так просто. Стандартів ще немає, ми проходимо цей шлях одними з перших.
— У вас вже є юридична особа в Естонії, плануєте відкривати там R&D?
Deftak — це холдингова компанія, зареєстрована в Естонії, але яку заснували і якою володіють українці. Реєстрацію в Естонії використовуємо як інструмент для майбутньої міжнародної діяльності. Наразі більшість процесів сконцентровано в Україні. Ми точно плануємо випускати продукти за кордоном, але коли — сказати важко, бо все впирається у правила експортного контролю. Так просто взяти і почати виробництво в Естонії ми не можемо. Бо розробляємо боєприпаси, які при всьому бажанні неможливо видати за технології подвійного призначення.
Хочемо, щоб все було прозоро, а тому має бути укладена угода між Україною та Естонією, побудоване спільне підприємство.
Ми до цього готуємось, в нас є декілька потенційних партнерів. Коли наш продукт буде дорослішим, плануємо робити joint venture і запускати виробництво на європейських потужностях. Це насамперед дасть змогу убезпечити себе від потенційних втрат унаслідок прильотів. Бо як би прискіпливо ми не ставились до безпеки, все одно є ризик витоку інформації про локації виробництва.
Теоретично ми могли би хоч зараз створити абсолютно ізольовану команду в Естонії, яка б не робила нічого дотичного до бойової частини продукту. Але ж ми розуміємо, що це абсурд. Команди мають спілкуватись між собою, а обмін інформацією може трактуватись як експорт.
Водночас наша головна сила — команда в Україні. Попри складнощі з наймом, я не вважаю, що на ринку бракує фахівців. Інженерний потенціал у нас величезний. Просто треба «копати глибше», шукати людей ретельніше, затягувати в дефтек більше талантів з інших сфер, розбудовувати екосистему, яка буде підтримувати нашу економіку.
