Як це — запустити R&D і розвивати технології у Третій штурмовій бригаді
Роботизовані комплекси дають змогу зменшити втрати серед українських військових на 30%, повідомили DOU у Генштабі. Ми поспілкувалися з Віктором Павловим на позивний «Старк» — командиром відділення наземних роботизованих комплексів Третьої окремої штурмової бригади. За два з половиною роки у війську Віктор побував зв’язківцем, розвідником, брав участь в операціях на Запоріжжі, а тепер займається розвитком центру технологій і роти НРК NOVA 3 ОШБр.
Як працює R&D в бойовому підрозділі, чим наземні дрони допомагають піхоті, навіщо офіційно створювати роту НРК і як залучають технічних спеціалістів до допомоги — в інтерв’ю.
«Не уявляю, як можна ефективно воювати без зв’язку»
До війни я був підприємцем — власником мережі магазинів українських виробів UAmade. Маю бекграунд IT, працював проджект-менеджером, CEO.
У середині березня 2022 року долучився до війська. Запитав у знайомого воєнкома, у який підрозділ краще піти, щоб бути корисним і максимально проявити себе. Так приєднався до ССО «Азов», який восени того ж року перетворився на
Спершу я був зв’язківцем, разом з хлопцями ми почали з азів — натівських протоколів. Пригадую, збиралися в актовому залі однієї з київських шкіл, розсідалися командами по різних кутах і вчилися встановлювати зв’язок.
Швидкість передачі інформації і загалом передача інформації дуже важливі. Не уявляю, як можна ефективно воювати без зв’язку. Знаю багато випадків, коли його не було, противник підходив, але ніхто не міг попередити про це. Нічим хорошим схожі історії не закінчуються.
Попри те, що зв’язок потрібна річ, мені хотілося більше двіжувати. Я прагнув бути активним, випробовувати себе в реальних бойових умовах, тож вирішив перейти в розвідку навесні
За моїми відчуттями, тоді було простіше залишатися непомітним для ворога. Не було FPV і такої кількості скидів. Ми поїхали на Запорізький напрямок і проводили пішу розвідку, а також розвідку безпілотниками.
Який це мало вигляд: є посадка, ми знаємо, що десь у кінці противник. Нам треба пройти максимально близько, виставити спостережний пункт і звідти дивитися, щоб ніхто не пройшов, передавати вчасно дані. Також облітати мавіками територію, дивитися, де ворог.
«На дорозі валявся трофейний РПГ, його й використовували»
Три місяці я був у пішій розвідці. Потім трапилася ситуація, з якої ми ледь вибралися і після якої мене покликали в розвідку батальйонного рівня.
Того дня ми підійшли до ворога за
Ми не мали нош, тож несли побратима в руках. А він важкий ще, кілограмів сто двадцять плюс броня, води майже немає, пів пляшки на всіх у мене в рюкзаку. Коротше, ми йдемо майже в повний зріст, кулі свистять. В посадці повалені дерева, які ускладнювали рух. Ми намагалися йти і при цьому відстрілюватися. На дорозі валявся трофейний РПГ, його й використовували. А з іншого боку по нас працював снайпер.
Ми йшли так метрів 800, ця відстань здавалася нереально великою. Зрештою вдалося відправити пораненого побратима на пікапі далі, а після цього почався артобстріл.
Почулися залпи «Градів», ми застрибнули в окопи й думали: «Ну все, добігалися». Але «Гради» працювали не в наш бік. Попри це, на жаль, у батальйоні був загиблий, снаряд влучив у крону дерева, і осколками побратима зачепило в окопі.
Невдовзі після цього командування забрало мене і товариша у розвідку батальйонного рівня. Наше завдання було знати все про ворога, його кількість, розташування позицій і зброю, розуміти, де у ворога укриття, де броньована техніка. Тут уже використовувалися різні органи розвідки та джерела інформації: піша розвідка, БПЛА, радіоперехоплення, супутникові знімки тощо.
«Без цього не можна планувати бойові дії»
Паралельно з цим я цікавився технологіями. З’явилось чітке розуміння, що їх треба більше, потрібно більше дронів, щоб зберегти життя побратимів. Я запропонував зробити окремий взвод аеророзвідки. І комбат плюсанув цю ідею. Так з’явився розвідувально-ударний підрозділ «Шершень»
Бахмутський напрямок був складним, тоді уже всі збагнули, що дрони потрібні у значно більшій кількості. Нам стали погоджувати відповідні штатні структури, збільшувати кількість екіпажів та БПЛА.
2022 р., Запорізький напрямок
«Дрони були як „Галя Балувана“ — напівфабрикатом»
Я був розвідником до вересня 2023 року в батальйоні, а потім перейшов на рівень бригади створювати новий підрозділ.
Ще у
Та наш задум створити центр технологій підтримали. Це була певним чином авантюра, адже не було «штатки» [офіційних посад — ред.]. Основними напрямами обрали БПЛА, наземні роботизовані комплекси, боєприпаси, зв’язок, протидію безпілотним системам, програмне забезпечення. Так восени
Ми почали з того, що створили майстерню з ремонту мавіків. Раніше, коли мавіки надходили в бригаду, вони потрапляли на склад, а звідти — до нас. Але вони були як «Галя Балувана» — напівфабрикатом, не готовими до бойового застосування. Ці дрони ще треба було анонімізувати (перепрошити, щоб ворог не зміг бачити місцерозташування пілота і дрона). Для цього їх відсилали в Дніпро. А там черги, очікування у два тижні. Іноді виникала потреба зробити виносні антени та переробити пульт, і доводилося відсилати мавік ще комусь.
Тож ми облаштували власну майстерню, в якій адаптуємо БПЛА до бойового застосування та ремонтуємо зламані. 70% дронів ремонтуються всередині бригади за повним циклом у майстерні БПЛА NOVA. Тож бойовим підрозділам видають уже готові засоби.
У кожному підрозділі є свої технічні спеціалісти, але це була нецентралізована історія
У кожному підрозділі є свої технічні спеціалісти, але це була нецентралізована історія. Коли в бригаді тисячі людей і всі дрони проходять через одну майстерню, це суттєво полегшує життя бійцям. Для майстерні ми особисто відбирали фахівців. Запрошували до себе людей, які займаються ремонтом побутової техніки, мобільних телефонів, ноутбуків.
Далі стали вивчати наземні дрони. Спілкувалися з Генштабом, з Brave1 про застосування наземних дронів. Пітчили ідеї, розповідали про власний досвід. Коли воюєш, їздити по зустрічах особливо немає коли. Але ідеї треба доносити, переконувати, тільки так це працює.
Тоді ми зібрали список відповідних українських виробників. І коли нашу бригаду вивели на відновлення взимку
Чому це стало потрібно? Передусім завдяки наземним дронам піхоті доводиться менше пересуватися. Ми це добре відчули на Бахмутському напрямку, біля Андріївки. Кожне переміщення піхоти — це ризик, як і евакуація поранених. Під’їхати броньованій техніці ставало все важче. А для евакуації одного пораненого пішки потрібні чотири людини, які банально можуть не дійти й теж стати пораненими від роботи арти, FPV, скидів, мінування.
Так ми заглибилися в цю тему й купили перші НРК. Навесні 2024 року на Авдіївському напрямку почали застосовувати їх у бойових умовах. Тоді мало хто розумів, що таке наземні дрони, яка тактики їх застосування, досвіду у цьому бракувало.
З огляду на це ми створили майстерню НРК NOVA, яка адаптує дрони до бойових умов, покращує їх і ремонтує. І стали шукати в підрозділ Embedded-розробників, мережевих інженерів, програмістів, слюсарів, зварювальників.
Наземні дрони можуть виконувати три основні функції:
- Логістичну (евакуація, перевезення матеріалів для побудови укриття, провізії, зброї, БК тощо).
- Інженерну (замінування, розмінування, загородження).
- Бойову (встановлення на дрони турелей з кулеметами, гранатометами).
Влітку
Користь від застосування цих дронів величезна. Для прикладу, якщо раніше батальйон перевозив п’ять тонн вантажу своїми силами в місяць, то за допомогою наземних дронів ми стали перевозити тридцять тонн. Один піхотинець може взяти 20 кілограмів додаткового вантажу, з яким йому доведеться пройти декілька кілометрів до позицій. Один дрон везе в середньому двісті кілограмів. Тобто потрібно було б десятеро бійців, щоб віднести цей вантаж під обстрілами арти, по замінованій території, ховаючись від ворожих дронів. Це можна перевести в кількість людей, здоров’я і життя яких ми зберігаємо.
Чекаємо, що наш досвід буде поширюватися й на інші бригади, які отримають свої офіційні штатні структури. Тут можна згадати посаду оператор БПЛА, якої раніше не було, а нині є мало не в кожному відділенні. Те саме має бути з наземними роботизованими комплексами.
Випробування наземного дрона, Донеччина. Осінь
Доводиться «танцювати вальс» між прильотами артилерії та об’їжджати протипіхотне мінування
Що означає бойова рота? Ми їздимо на передній край до підрозділів, яким потрібно забезпечити позиції матеріалами, перевезти вантаж. І робимо це за допомогою наземних дронів.
Тому йдеться про планування виїзду, підготовку екіпажу, засобів живлення, зв’язку. Про облаштування бліндажа. Хлопці самі викопують бліндаж, роблять резервні схованки, планують точки вивантаження, домовляються з усіма підрозділами в смузі відповідальності.
Керуємо дроном з пункту управління, взаємодіємо з піхотою, розвозимо по позиціях те, що необхідно. При цьому доводиться ухилятися від ворожих скидів, FPV, «танцювати вальс» між прильотами артилерії та об’їжджати протипіхотне мінування.
І у випадку несправності дрона ризикувати життям, евакуйовувати його. Бо це засоби, яких недостатньо, а користь вони приносять величезну. Бойовий виїзд — це робота екіпажу, чергування штабу та безсонні ночі. Приблизно ось так.
Травень 2022 року, Запорізький напрямок. Відпочинок між роботою
«Наша мета — забрати людей з передової лінії»
У центр технологій NOVA та роту наземних роботизованих комплексів ми стараємося шукати ІТ-фахівців, інженерів. Загалом з початку створення підрозділу ми провели близько 300 співбесід.
Нині в нашому центрі технологій декілька десятків айтівців та інженерів різних спеціальностей. І коли офіційно дозволять майстерні, тобто виділять «штатку», ми набиратимемо більше людей. Я переконаний, що потрібно потужніше вкладатися в РЕБ, РЕР, наземні, повітряні дрони, зв’язок. І що далі ми йдемо технологічним шляхом, то більше треба спеціалістів.
70% центру — це люди, яких ми відібрали через власний рекрутинг, попередньо розповівши, чим займаємось і як все влаштовано. Вони повірили в нас, і думаю, не шкодують, бо потрапили в один з найкращих підрозділів. Тут має бути сердечко [усміхається].
Наша рота є бойовою. І, по суті, в нас не мало б бути центру технологій з майстернями, ми б мали тільки воювати. Це проблема бюрократизованих процесів в армії, коли треба чекати, поки зверху спустять нові штатні структури для майстерень, щоб вони могли існувати офіційно. Але раніше не було розуміння потреби. Досвід, коли це розуміння з’являється, дається потом і кров’ю — і тоді звучить «давайте».
Коли в людини немає офіційної посади, вона не зможе цим займатися повноцінно та якісно. Тому починається все з людей. А потім технології і процеси.
Наша мета — забрати людей з передової лінії. Щоб вони керували дронами з безпечних місць, при цьому ефективно виконуючи бойові завдання. Кожне переміщення на передовій — це завжди ризик, і його треба мінімізувати. Ось для цього потрібні дрони. І відстань керування ними має збільшуватися.
Але все одно ми нікуди не дінемось від того, що люди на передньому краї потрібні. Бо, по-перше, там є зв’язок, який треба налагоджувати. По-друге, дрони ламаються, і їх треба ремонтувати, будь-яка зброя може заклинити, і її треба змащувати, чистити або перезаряджати. Щонайменше люди потрібні для того, щоб обслуговувати, підтримувати це все обладнання. Тому це поступовий еволюційний підхід. Не буде так, що невдовзі воюватимуть тільки роботи. Але ми йдемо до того, щоб зменшувати ризики.
«Має бути внутрішня конкуренція, щоб усе аж кишіло технологічними історіями»
Ми працюємо на наземних дронах, 90% яких самостійно купуємо за гроші бригади. Нам допомагають волонтерські фонди та окремі благодійники. Стараємося закуповувати дрони в українських виробників. Бо це win-win історія. Ми знаємо, що треба поліпшити чи змінити, адже тестуємо це в бойових умовах. А виробники, своєю чергою, швидко реагують на зауваги.
Із закордонними компаніями теж співпрацюємо. Але нерідко трапляється, що потім до виробника складно достукатися, неможливо щось оперативно відремонтувати.
З українськими виробниками в цьому плані легше, вони приїжджають до нас, тестують разом з нами, беруть повноцінно участь у процесі.
Паралельно ми розробляємо свої дрони. Але поки що це 5% від загальної кількості.
Загалом є велика потреба в тому, щоб зібрати спільноту інженерів і долучати їх до допомоги, до створення оборонних технологій. Я переконаний, що наша країна має бути експертом в Defense Tech і готувати якомога більше власних рішень. Як показує практика, сировинні країни ніколи не стануть успішними, якщо немає доданої вартості. Треба створювати продукт. Виробники мають відчувати конкуренцію, але водночас обмінюватися досвідом, щоб усе аж кишіло технологічними історіями.
А потім і інвестори підтягнуться, і держава зрозуміє, що треба дозволити експорт. Якщо ми будемо цього боятися, що ми виграємо? З чогось треба починати.
Випробування наземного гусеничного дрона, Донеччина. Весна 2024 р.
«Дефенс має бронюватися передусім»
Нещодавно ми влаштували пілотний хакатон. До нас прийшли три команди інженерів, і одна досі працює над продуктом. Тож шукаємо цивільних айтівців, які допоможуть створювати технологічні рішення, які ми потім тестуватимемо в бойових умовах.
По-хорошому, думаю, всі українці працездатного віку мають бути в дефенсі. Хтось воює, а хтось залучений у створення оборонних технологій. Але є питання з бронюванням. Дефенс має бронюватися передусім.
Я трошки обурився, коли почув, як люди сподіваються на економічне бронювання. Бо виходить, що ті, хто пішов добровільно у військо, уже не мають такої змоги.
Нині таке життя, буває дуже не солодко. Треба боротися з ворогом, а подекуди боротися ще і всередині із системою. Тому дуже важливо пам’ятати, для чого ми пішли воювати, підтримувати мотивацію, бути наполегливим.
Гарний варіант для цивільного фахівця звернутися в компанію, яка займається оборонними технологіями, знайти те, що до душі: БПЛА, НРК тощо. Почати допомагати або влаштуватись на пів ставки на роботу. Там з’явиться можливість познайомитись з військовими підрозділами. Я розумію, що багато людей не знають, що відбувається у війську, але це спосіб бути дотичним до нього і бачити результати своєї роботи. Потім, можливо, знайти в цьому свій шлях.
Мені цікаво робити те, що я роблю. Я вважаю, що в кожній бригаді має бути центр технологій, який досліджує і передає знання іншим бойовим підрозділам. Я роблю все, що від мене залежить. А тим, що не залежить, стараюся не перейматися, така собі філософія стоїцизму.
