Зв’язківець в ЗСУ: які знання потрібні для цієї служби і що про неї кажуть IT-спеціалісти у війську
Для зв’язківців важливо мати аналітичний склад розуму та вміти швидко розбиратися в техніці. IT — сфера, де люди мають аналогічні навички: розуміють принципи роботи комп’ютерів, маршрутизаторів, знають, як працюють комунікації. Ми поспілкувалися з айтівцями, які є зв’язківцями на фронті. Дізналися про те, якими є їхні обов’язки, які навички з IT знадобилися на службі та як вони, власне, стали зв’язківцями.
Хто такі зв’язківці у війську та що вони роблять на службі
Завдання зв’язківців на службі можуть різнитися залежно від ланки. Це може бути забезпечення зв’язку у штабах і пунктах управління або ж на рівні батальйону.
Також завдання можуть бути різними залежно від напряму служби. Наприклад, в авіаційній сфері й автотранспортній це має бути зв’язок між автівками чи літаками та пунктами управління. У секретному зв’язку потрібно працювати з шифруванням інформації. У батальйоні зв’язку і радіотехнічних засобів військовослужбовці додатково працюють з різною радіотехнічною апаратурою та освітлювальною технікою.
Військові розповідають, що нині зв’язок в армії відрізняється від того, що був ще п’ять років тому. Зокрема, завдяки старлінкам. Тож серед завдань зв’язківців — налаштувати рації, зробити хороше покриття для них, щоб виставити ретранслятор, налаштувати роботу старлінків і за потреби планшетів.
Окрім стандартних завдань з налаштування зв’язку, військовослужбовці цього напряму можуть працювати з телекомунікаціями, переговорними пристроями, забезпечувати електроживлення та іноді програмувати. Часом доводиться й прокладати високочастотні кабелі, а для цього потрібно копати, щоб об’єднати об’єкти.
«В айтівця труднощів із завданнями зв’язківця не виникає»
Ярослав Цвіркун, Software Engineer у GlobalLogic
Новим і незвичним на службі для мене було те, що доводиться працювати з паперовою документацією. А ми, програмісти, це не дуже любимо, та й не завжди вміємо.
Також коли прийшов до армії, мені довелося вчитися, як влаштований радіозв’язок. Хоча я навчався на факультеті електроніки та електротехніки і вища освіта мені в цьому була помічною, та все ж нові навички потрібно було опановувати.
Які навички з IT знадобилися на службі
Дані на фронті передаються за аналогією до того, як в інтернеті. Тому для мене цінним було знання, як працює інтернет: IP-адресація, MAC-адреси, процесори, різні алгоритми шифрування.
З техніки я використовую маршрутизатори та IP-шлюз для IP-телефонії. Тут теж знадобилися знання зі сфери IT. Далі це вже військове обладнання, що забезпечує шифрування та закриту IP-телефонію. З цією технікою я розбирався на місці, але нічого складного у роботі з нею не було.
Також була ситуація, коли при роботі з радіостанціями мене не влаштовували деякі нюанси в програмному забезпеченні. Річ у тім, що коли у тебе багато видів радіостанцій, їхнє налаштування може займати багато часу. Тому я з однієї станції витяг потрібний файл і розшифрував його. Далі, розібравшись з документацією, додав до нього рядок коду. Потім я цей файл зчитував, брав звідти налаштування і прописував у решту файлів. Так налаштування радіостанцій скоротив з години до хвилини.
З нетехнічних навичок знадобилося знання англійської мови. Адже до великої кількості обладнання, яке ми отримуємо, документація англійською.
Загалом в айтівця труднощів із завданнями зв’язківця не виникає. У моєму підрозділі є інші розробники, які без проблем розбираються з військовим обладнанням.
Знати мову програмування не обов’язково. Буде плюсом, якщо одна-дві людини в підрозділі вмітимуть програмувати. А ось знати, як працюють комп’ютери, процесори — це важливо, на мою думку.
Як став зв’язківцем
У 2015 році я закінчив військову кафедру. Під час повномасштабного вторгнення спершу потрапив до військового резерву та проходив навчання. У резерві ми заповнювали анкети, де вказували, ким працювали раніше. Тож на мене згодом надійшло розпорядження від вищого командування. Так я і став зв’язківцем.
Тим, хто хоче йти служити зв’язківцем, я б радив бути готовими постійно вивчати щось нове. Тому що з’являється нове обладнання, і потрібно вчитись з ним працювати.
Також варто зважати на те, що зв’язківці, як і будь-які інші військові, мають серйозне фізичне навантаження. Бронежилет, каска, автомат, розвантажувальний пояс та інше екіпірування може сягати 50 кілограмів.
«Під час налаштування техніки допомагало знання C++ чи JavaScript»
Віктор Романчук, Computer Software Professional
Які навички з IT знадобилися на службі
Раніше я займався embedded-програмуванням. З робочих навичок на службі мені знадобилось розуміння, як працюють комунікації, TCP/IP мережі. Зі мною служить чимало програмістів, і наші знання допомагали нам застосовувати те обладнання, яким нас забезпечували волонтери. Нам передавали й цивільне обладнання: телефони, радіорелейне обладнання. І все це потрібно було налаштувати, створити робочі мережі.
Під час налаштування техніки навіть допомагало знання мови програмування: C++ чи JavaScript. Адже доводилось правити чи доповнювати програмні пакети обладнання.
В айтівців на цій службі великих труднощів виникати не повинно. Якщо людина в IT працює з Android чи іOS, знає, що таке криптування, ключі, шифри, то вона легко зможе опанувати мобільні радіостанції, наприклад. Щодо організації зв’язку, то у цьому нічого складного немає. Це як перехід на новий проєкт в компанії — поринаєш у нову специфіку, нюанси. Так само і на службі.
Важливо розуміти, що зв’язківці — такі ж солдати, як і всі інші. Ми заступаємо в наряди, чергуємо і тому подібне. Ці обов’язки розподіляються між усіма.
Як став зв’язківцем
Я служив ще в радянській армії, був радіотелеграфістом. На початку повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Мені сказали, що зв’язківці потрібні, і скерували в бригаду тактичної авіації. Вже у батальйоні поспілкувався з командуванням, мене розпитали, що я вмію. Оскільки я програміст, знався трішки на деякому обладнанні, то потрапив до радіотехнічного забезпечення.
Тим, хто збирається на службу та хоче бути зв’язківцем, я б радив налаштуватись на те, що це така ж робота, як і інші. Звісно, зі своєю специфікою та навантаженням.
З технічного погляду радив би розібратися в радіо- та телекомунікаційних процесах. Плюс почитати, як працюють радіостанції. Звісно, всього наперед неможливо вивчити. Навіть ті, хто закінчив військовий навчальний заклад, багато чого не знають і вчаться на місці. І це нормально.
«Думаю, за технічними знаннями 95% айтівців потягли б цю службу»
Віталій Гулик, Strategy and Business Development Manager і засновник компанії Skillreveal
На мою думку, гарним зв’язківцем може стати будь-який студент політехніки, який дожив до другого курсу. Це з боку технічних знань. А щодо практики, ніхто не навчить тебе, поки ти не спробуєш це робити в бойових умовах. Вилазити на вежу та ставити там ретранслятор не навчать жодні курси чи відеоуроки.
Які навички з IT знадобилися на службі
Якщо людина в юності розбирала комп’ютери та вставляла оперативну пам’ять в ноутбук сама, їй вже буде значно легше опанувати навички зв’язківця, ніж іншим. І я думаю, за технічними знаннями, 95% айтівців потягли б цю службу. Айтівець може стати зв’язківцем десь за два тижні.
На мою думку, найкращими зв’язківцями можуть бути системні адміністратори. Вони вміють і люблять розбиратися у причинно-наслідкових зв’язках і за потреби можуть щось підпаяти. Розробникам, звісно, також ця служба буде даватись, але системні адміністратори думають трішечки інакше. Тому, я думаю, вони підійдуть ідеально.
Але якщо говорити загалом про армію, то айтівцю навпаки може бути складно. Айтівці звикли, що можуть переконати інших робити певні речі завдяки логічним аргументам. Розробник може підійти до проджект-менеджера, розповісти йому про якусь проблему на проєкті та запропонувати логічне рішення. Той погодиться і вони разом підуть і все виправляють. А в армії в 9 випадках з 10 тобі дадуть відповідь «іди й роби те, що тобі сказали».
Тут я хотів би не відлякати, а навпаки заохотити айтівців долучатись до армії. Дуже бракує людей зі здоровим глуздом. І айтівець має ряд переваг в навичках, що виносить його зовсім в іншу лігу. Звісно, небезпека на війні є всюди, але шанси, що ти безвилазно сидітимеш в окопах — мінімальні. Бо хто ще налаштує рації, кропиву, старлінк і поставити вінду, де формують надважливі рапорти.
Важлива навичка з IT, яка знадобиться на службі, — це вміння шукати інформацію. У нас є рації Harris, вони працюють на американських протоколах. І щоб свого часу з ними розібратися, довелося трохи «почухати голову». Нам потрібно було зрозуміти, як виставити антену. А для цього розібратися, як працюють радіохвилі та як ця антена запускається, що таке спектральний та векторний мережевий аналізатор, чи підходять одні антени до приладів. Всю цю інформацію потрібно було знайти. І тут у пригоді стала важлива навичка айтівця — гуглити. Вона допомагає стати хорошим зв’язківцем.
Як став зв’язківцем
Військового досвіду у мене раніше не було. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я пішов добровольцем. Спочатку нас готували як штурмовиків, але коли ми прибули на фронт, то війна вже була не така, як на початку, і особливо не така, як всі її уявляли раніше. Тому доводилося розбиратися з різними речами на місці. І хтось мусив дати лад раціям і налаштувати зв’язок. Це попросили зробити мене, так я і став зв’язківцем.
Звʼязківцем і «техпідтримкою» я був усю другу половину
Взагалі добре, якщо людина цікавиться технологіями. Це допоможе і якщо вона хоче бути зв’язківцем, і якщо оператором дронів, і артилеристом. Загалом важливо цікавитися військовою справою та працювати над своєю фізичною формою. А налаштовувати рації можна навчитись за
«Потенційно у новачка труднощі можуть виникнути з радіозв’язком»
Андрій, DevOps/SRE Engineer
Ми в IT звикли постійно опановувати нове: інформація, технології, продукти. На службі ж достатньо всього лише розібратися в налаштуваннях одного-двох моделей роутерів, прошивці кількох різновидів радіостанцій і в які порти має під’єднатися конкретне обладнання. Як на мене, більш важливими тут є софт-скіли: швидко опановувати нову інформацію, ефективно комунікувати з людьми.
Які навички з IT знадобилися на службі
За період моєї служби зв’язківцем, все обладнання для передачі даних, яким я користувався, — це те ж обладнання, що може бути у звичайному будинку чи офісі. Це Wi-Fi-роутери, маршрутизатори, IP-телефонія.
Загальні знання того, як працюють мережі та протоколи, дуже допомагають. Бували ситуації, коли людина в бойових обставинах мала налаштувати обладнання, а воно відрізнялося від стандартного. І військова інструкція там не працювала. Тож людина просто розгубилася. У таких ситуаціях знання зі сфери IT дуже помічні.
Англійська, на мою думку, не обов’язкова на службі. Принаймні я свої знання не застосовував. Звісно, можуть виникнути ситуації, коли привозять екзотичне обладнання, і документація до нього англійською. То, звичайно, буде плюсом, якщо ти зможеш її почитати.
Потенційно у новачка труднощі можуть виникнути з радіозв’язком. А він досі у нас є одним з основних видів зв’язку у Збройних Силах. Але, якщо порівнювати з тим, що я свого часу вивчав на воєнній кафедрі, то зараз все набагато простіше. Всі прошивки робляться через комп’ютер, програмне забезпечення доволі просте, тому розібратися з налаштуваннями все ж не надто складно.
Існують більш складні системи для побудови радіомереж, але вони є не у всіх підрозділах, і не кожен зв’язківець з ними стикається. А ось щодо тих засобів, що є в усіх підрозділах, то я не можу пригадати технологій, які були б складними саме в налаштуванні. З усім можна розібратися за один-два дні. Більш складним є власне планування радіозв’язку та інших видів зв’язку з урахуванням бойового завдання, що стоїть перед підрозділом. Зв’язок — це життя в бойових умовах. Наразі є багато посібників з організації військового зв’язку, написані з урахуванням сучасних реалій, вони є у відкритому доступі.
Як став зв’язківцем
В університеті я навчався на військовій кафедрі, за спеціальністю був зв’язківцем. До армії пішов на початку повномасштабного вторгнення. Спершу мене відправили на офіцерські курси підвищення кваліфікації. А коли формувався новий батальйон десантно-штурмових військ, я потрапив туди. І пробув там зв’язківцем десь
Якщо людина хоче бути саме зв’язківцем, то, на мою думку, вона повинна мати хист до цього, мати певні навички та теоретичні знання з побудови проводових мереж, розповсюдження радіохвиль. А підучитися чогось нового на місці буде нескладно.
Потрібно готуватися до того, що працювати доведеться швидко та автономно. У війську немає сервісних компаній, гуглу, довідників під рукою. І потрібно бути готовим працювати у стресових умовах.
Також тому, хто хоче стати зв’язківцем, варто підтягнути фізичну форму. Крім стандартної амуніції (бронежилет, каска, зброя), ми також носимо обладнання. І з цим усім буває доводиться лізти на
Міфи про зв’язківців
Ми також запитали усіх спікерів про те, з якими міфами про зв’язківців вони стикалися у військовому та цивільному житті. Ось що вони розповіли.
Зв’язківці нічого не роблять, лише натискають на кнопки
Цей міф поширений навіть у самій армії. Проте насправді буває й таке, що зв’язківці працюють як піхота і ходять штурмувати посадки.
Зв’язківці можуть розібратися з будь-яким обладнанням
Буває так, що на зв’язківців звалюють роботу з різною електронікою, якою ніхто не хоче займатися. Так, у цьому напрямі служать зазвичай розумні розвинені люди, які багато чим цікавляться. Але зв’язківці не повинні розбиратися в абсолютно всьому обладнанні.
По обладнанню для зв’язку часто «прилітає»
Цей міф стосується не лише техніки зв’язку. Деяке обладнання вважають «небезпечним», кажуть, що його часто обстрілюють. І поширюється багато міфів про те, як правильно маскувати таку техніку. Але досвідчена людина розуміє, що це неправда. І зв’язківцю доводиться переконувати того ж командира, який в це вірить, що техніка стоятиме на своєму місці.
Зв’язківець — це солдат, який бігає за групою зі
100-літровим рюкзаком та антеною за спиноюНасправді зв’язківці не працюють в такому режимі вже досить давно. Але цей образ досі залишається. Зв’язківець ходить або їздить машиною з купою антен. У нього є безліч дротів, адже він має купу рацій. Це людина, яка стікає сьомим потом перші три дні після переїзду та останні три дні перед виїздом. Проте він може працювати у спокійному темпі весь інший час. І йому не потрібно бігати за групою та схилятись на коліно, коли треба поговорити.
