“Професійні програмісти змінили Збройні сили України”. Голова Інституту національної пам'яті Антон Дробович - про шлях від гуманітарія до оператора дронів ЗСУ
Антон Дробович — мій друг дитинства та однокласник. Ми знайомі з 1995 року, коли Антон перейшов в нашу школу № 13 міста Києва на Борщагівці. Після закінчення Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова він захистив кандидатську дисертацію з філософії та викладав у рідному виші. По-новому він відкрився для мене під час Майдану. У ніч з 18 на 19 лютого 2014 року на моїх очах Антон намагався загасити пожежу в київському Будинку профспілок. У 2019 році він очолив Український інститут національної пам’яті, а 24 лютого
Антон пройшов шлях від піхотинця до оператора дронів, якому навіть доводиться програмувати. Ми зустрілися в затишному кафе на рідній Борщагівці, щоб поспілкуватися про війну та дрони якраз в останні дні його перебування в Києві на реабілітації після поранення. Що ж, передаю слово Антону.
Автор фото: Андрій Кравченко
«Мене не брали у військо аж до Іловайська». Про те, чим займався до повномасштабного вторгнення
З дитинства я дуже гостро відчував несправедливість. Після Революції гідності, в один з останніх днів лютого чи перших днів березня 2014 року, побачив по телевізору «зелених чоловічків» у Криму та приїхав у військкомат, а там уже людей сто. Для мене це стало шоком. Сотня людей прийшла без усіляких оголошень. Переважно це були старші чоловіки. Частина з них явно ті, хто воював в Афганістані.
Це був вихідний. Ми стукались у військкомат зі словами: «Війна почалась, беріть нас». Треба надати їм належне, вони записали дані. Але мене не взяли, бо я не мав військового досвіду.
Місяцями я оббивав пороги цієї установи. Приносив свої грамоти з університету: я був чемпіоном факультету зі стрільби. Мене не брали. І не брали аж до Іловайська. І тут після серпневої катастрофи під Іловайськом мене мобілізують. Дзвонять з військкомату: «Ви там хотіли? Приходьте». Я кажу: «Тільки дайте мені день, я бронежилет куплю».
Я пройшов учебку за два тижні. Мене підготували на командира гармати. Наш екіпаж відстрілявся найкраще на стрільбах. Ми були мотивовані і злагоджені. Нас вже мали розподіляти у війська. Але мене повернули в Київ і призначили в групу, яка займалась логістикою, де я і прослужив рік.
Після того як демобілізувався 2015 року, потрапив в оперативний резерв першої черги. Раз на рік їздив на збори. Це означало, що якщо буде повномасштабна війна, то протягом кількох годин я маю з’явитися у військкомат.
Після війська пішов працювати радником міністра освіти. Потім перейшов в аналітичний центр, де займався комунікаціями. Викладав в університеті філософію, міфологію. Врешті
Загалом це був крутий проєкт з дуже сильною українською командою. Трохи непокоїло, що серед донорів проєкту були російські олігархи, наприклад Михайло Фрідман чи Герман Хан, але тоді щодо них не було жодних санкцій, і моя подруга, яка тоді працювала операційною директоркою центру, казала, що у змістові та ідеологічні речі ніхто не втручається.
Плідно працювали аж до 2019 року — реалізували кілька міжнародних проєктів, серію заходів у регіонах, налагодили співпрацю з топовими світовими музеями Голокосту, — аж тут названі донори вирішили поставити на чолі виконавчої команди скандального російського режисера Іллю Хржановського. Після цього більша частина команди, серед них і я, звільнилась.
Паралельно я почав шукати нову роботу, і одразу кілька моїх знайомих розповіли про вакансію в Українському інституті національної пам’яті. Мовляв, я ж займаюся питаннями пам’яті. І я подався.
УІНП — це центральний орган виконавчої влади, який займається відновленням і збереженням національної пам’яті переважно XX століття, але інших епох теж. У грудні 2019 року я пройшов конкурс. І повністю присвятив себе державній службі у сфері культури, яка є дуже важливою, але хронічно недофінансованою та недооціненою. Почав із заглиблення у законодавство та особливості проведення декомунізації, налагодження співпраці з польськими колегами та створення комунікаційної політики Інституту.
Як і для більшості українців, усе змінилося 24 лютого 2022 року. Того дня довелося швидко евакуювати з УІНП секретні документи та сервери, відправити батька в Івано-Франківськ до дружини і сина, які якраз гостювали в родичів, і йти у військкомат.
Зазвичай державних службовців бронюють на випадок війни. Я не був заброньований. Але тоді й не думав про це. Було відчуття, що зараз будуть бої за мій дім. Хотілося отримати зброю і знати, на якому перехресті зустрічати ворога. Я подзвонив своєму керівнику — міністру культури та інформаційної політики, — пояснив, що резервіст і маю йти до війська. Він із розумінням поставився, тож справа була вирішена.
Автор фото: Костянтин Поліщук
«Це було відкриття цілого світу». Про те, як пройшов шлях від піхотинця до оператора дронів
Хоча в мене був військовий фах «командир гармати», коли я прийшов у ТЦК першого дня повномасштабного вторгнення, ні на кого не справила враження моя здатність керувати
Перший місяць у київській операції ми були другою лінією за
Усі перші місяці війни, починаючи з лютого і закінчуючи літом 2022 року, ми копали. На Лісовому масиві в бік Броварів побудували величезний укріпрайон. З жодними технологіями моя служба не була пов’язана на початку.
Коли київська операція завершилась перемогою, ми з побратимом зрозуміли, що так, ми молодці, накопались так, що ого-го, можемо вчити інших будувати бліндажі, але все-таки здатні бути більш корисними для армії в інший спосіб. Більш технологічний.
І почали дивитися, які є спеціальності. У фейсбуці знайомі писали про аеророзвідку. Мій напарник — дуже талановитий фотограф. Він вміє на фотографіях і відео розгледіти деталі. Вирішили пройти підготовку з аеророзвідки й уже виконувати в межах свого підрозділу інші завдання.
Завершили влітку 2022 року тижневий курс у Центрі підготовки операторів БпЛА «Крук», отримали сертифікати. Потім пройшли курс на Prometheus. Це співпраця Victory Drones, організації, яка займається власне аеророзвідкою, та освітньої платформи Prometheus.
Їм спільно вдалося зробити крутезний базовий курс, який розповідає про принципи радіозв’язку, радіоелектронної боротьби, техніку безпеки, правила поводження з дронами та іншою електронікою. Про те, як користуватися спеціальними програмами, які розширюють можливості дронів, цифровими радіостанціями. Це було відкриття цілого світу.
Курс на Prometheus — фундаментальний, але це суто теорія. У серпні-вересні
Ми пішли туди поглиблювати майстерність. І на цих курсах нам сказали, що це спеціальна група, яка створена для бойових задач. І прямо з цією групою неждано-негадано звечора вже на ранок ми поїхали на Херсонщину. Ще вчора ми вивчали, як працює картографія. Розмірковували, як круглу планету розрізають на прямокутну карту. А сьогодні ми вже на фронті на Півдні, дивимось на випалені росіянами поля. Відбувається перше бойове застосування.
Починали, як і всі, з Mavic 3, далі був Autel EVO 2 Dual з тепловізором, а вже на передовій ознайомилися з більш просунутими дронами Matrice 300 компанії DJI. Це величезний дрон з потужним акумулятором. Але його головна перевага в тому, що у нього
Піднімаючи його з-за лінії розмежування зі свого боку, ви можете далеко бачити російські позиції. Ми вивчали на Prometheus, як працювати з цими дронами, але ніколи не практикували.
Так почалася наша з побратимом трансформація від простих піхотинців, які знають про дрони в теорії, до людей, які спеціальними програмами знімають обмеження дронів на висотність, анонімізують їх, щоб вони не висвічувались на аероскопі.
Автор фото: Костянтин Поліщук
«Аеророзвідники — пріоритетні цілі під час війни». Про застосування аероскопів
Аероскоп — це прилад компанії DJI, яка є одним зі світових лідерів з випуску мультикоптерів. Аероскоп показує за десятки кілометрів, де і який дрон DJI стартує і куди він летить. Яка у нього геоточка і де пульт від цього дрона.
У мирний час аероскопами користуються стадіони, атомні електростанції, аеропорти. Вони мають бачити дрони, які літають поруч із забороненою для польотів зоною. Це потрібно для безпеки людей.
На війні аероскопи почали використовувати як ми, так і росіяни, щоб мати точні дані, де перебуває екіпаж аеророзвідки. Якщо ви точно знаєте, де він, зможете легко передати ці координати артилерії, яка вразить аеророзвідників. Це пріоритетні цілі під час війни.
Треба розуміти, що ці дрони — не просто камера і ротори, а й потужний софт, який первинно не задумувався для війни. Звідси виклик: якщо екіпаж не налаштує систему на бойові потреби, є висока ймовірність, що ворог його бахне.
Тут задачі різної складності: опанувати саме ПЗ, потім навчитися за допомогою спеціальних програм вимикати функції, потрібні для цивільного пілотування, наприклад, ходові вогні чи обмеження висотності, а далі зовсім змінювати прошивку, щоб ворожий аероскоп нічого не побачив.
Треба почитати, залізти до нього всередину, знайти це місце в коді, щоб перепрописати налаштування. Довелося опановувати, бо це питання життя і смерті. Якщо у вас перепрошитий дрон, стає значно менше ризиків під час пілотування.
Абсолютно різні люди: вчителі, інженери, будівельники, всі, хто потрапив в аеророзвідку, були змушені опанувати це, щоб вижити.
«Росіяни мають більше засобів радіоелектронної розвідки, ніж ми». Про РЕР, РЕБ і головні інструменти аеророзвідника
Як аеророзвідник ви маєте пульт і дрон. Це два радіоприймачі і радіопередавачі, в яких відео іде на одній частоті, а управління на іншій.
Українська армія користується також програмним комплексом — цифровою картою. Він допомагає керувати, наводити та коригувати вогонь. Але що б там хто не казав, все залежить від майстерності екіпажу.
Ви маєте тримати дрон у стабільному положенні в умовах, що не працює GPS. Бо GPS глушать засобами радіоелектронної боротьби — і пристрій стає більш нестабільним.
Хоча дрони DJI добре себе показують навіть в цих умовах, вам все одно доведеться тримати руками, щоб їх не здувало вітром. Ви і балансуєте дрон, і моніторите зображення, і передивляєтеся карти з точними координатами, стежите, де ворог пересувається. Тут же передаєте різними засобами зв’язку. Окремий всесвіт — це пілотування дронів літакового типу: довше навчання, складніший зліт і посадка, більше роботи із софтом, адже програмується окремо пульт, окремо борт.
Частина засобів зв’язку теж потребують програмування. До речі, топові компанії, які розробляють системи зв’язку, ніде не мали такого широкого експериментального застосування, як в Україні. Наприклад, той же Starlink.
У росіян дуже розвинена система радіоелектронної розвідки (РЕР) і радіоелектронної боротьби (РЕБ). Вони слухають радіоефір. І мають більше засобів радіоелектронної розвідки, ніж ми.
Ви злітаєте дроном, і у вас, наприклад, передача даних відбувається на двох частотах, на яких дрон спілкується. Росіяни їх знають.
Крім того, що окупанти мають аероскопи, вони все одно аналізують всі радіочастоти. Раніше це потрібно було для того, щоб бачити радіолокаційні станції, радіозв’язок ворожих підрозділів, пунктів управління тощо. Якщо в стару війну, до дронів, ви бачили, що хтось регулярно вмикає радіопередавач на якійсь частоті, то найімовірніше там командний центр, туди треба вгатити артилерією. Для цього була радіоелектронна розвідка. Коли з’явилися дрони, весь радіоефір засвітився. Сотні, тисячі дронів почали літати, а це тисячі радіоприймачів. Коли ви увімкнули свій дрон і свій пульт — зразу засвітилися за десяток кілометрів.
Яка-небудь російська станція «Житель» (чи ще щось з їхнього арсеналу) побачила вас і триангулювала. Три антени в різних місцях стоять, вловлюють радіосигнал з певною затримкою і можуть сказати, звідки цей сигнал.
Є базові правила, як з цим боротися. Коли злітаєте, треба використовувати місцевість для того, щоб ховатися. Наприклад, сховатися в низині чи використати перешкоди рельєфу для того, щоб ваш радіосигнал, поки дійде до ворогів, десь загубився чи викривився. Або поставити ретранслятор.
«Українські фахівці розробили нову прошивку, яка автоматично визначає типи російських дронів». Про аналізатори спектра
Ударні дрони, які ворог застосовує проти наших аеророзвідників, можуть не просто скинути гранатку з квадрокоптера: це може бути мультикоптер, який несе кумулятивний заряд. Або російський «Ланцет» — великий крилатий дрон, який влучає точно в ціль на відстані
Цей прилад показує в певному спектрі радіообмін. Ви знаєте, що такі-то дрони літають на частоті 2,4 ГГц, а такі-то на 5,8 ГГц і вище, такі на
Це, наприклад, екранчик з антенкою, завдяки якому відомо, що в певному напрямку ведеться передача на певній частоті. Ви, як аеророзвідник, розумієте, що на цій частоті літає «Ланцет» або Mavic, або ще якась приблуда. Це ваш радар, який треба носити з собою.
Його теж треба перепрошити. Українські фахівці розробили нову прошивку, яка автоматично визначає типи російських дронів. Ми користуємось простими аналізаторами спектра, але є і великі станції, які працюють на далекі відстані.
Коли бачите, з якого сектору відбувається трансляція, можете застосувати засіб радіоелектронної боротьби. Грубо кажучи, радіогармату, яка заглушить ефір. І ви сидите в окопі, маєте такий аналізатор. Все чисто, чисто, чисто, і тут з’являється сигнал, що до вас летить. Визначаєте сектор, звідки прямує, берете антидронову рушницю. Прислухаєтеся. І коли дрон уже настільки близько, що можна почути звуки роторів чи навіть його розгледіти, то глушите.
Що таке антидронова рушниця? Це, по суті, глушилка, яка всю цю частоту забиває радіошумом. І тоді запущений до вас дрон спочатку зависає, а потім падає. Він не отримує жодних команд, бо ви його заглушили. Він до вас став ближчим, ніж до свого пульта. У вас потужніше джерело, яке закриває сигнал.
Хоча останнім часом ефір на фронті перенасичений, тому найефективніше користуватися антидроновою рушницею трохи на відстані. Наприклад, артилеристи стоять за десяток кілометрів, і у них добре видно, коли спершу нічого не було поряд, а раптом з’являється сигнал на частоті ударного дрона.
Автор фото: Андрій Кравченко
«Ті, хто вибрав аеророзвідку, змушені бути більше ботанами і технарями». Про те, як став програмувати
Виявилося, що дрони, аналізатори спектра і навіть банальні цифрові радіостанції потрібно програмувати. І тут два варіанти — вічно залежати від когось, хто це уміє, і ходити за ними й просити або навчитися самому. Зручно те, що не потрібно вивчати спеціальну мову програмування — уже існують програми, які, наприклад, представляють прошивку дрона в певному інтерфейсі як набір директорій з рядками коду. Ви знаходите рядок, який відповідає за ту чи іншу функцію, і міняєте потрібний параметр, або взагалі вимикаєте. Звісно, треба знати, що шукаєте і що прописати, але тут вже допомагають спільноти радіолюбителів чи аеророзвідників. Вочевидь, що це не рівень програміста, а певна кустарна робота із софтом, але базове розуміння програмування, щось зі шкільного курсу Pascal чи навіть з навичок створення сайтів у студентський час дуже допомагає.
Хтось увечері в бліндажі порно дивиться, а хтось розбирається, як перепрошити спектральний аналізатор. Зате ми перебуваємо на два кілометри далі від передової. У штурмовика, наприклад, інша підготовка. Він має фізично себе тримати, щоб забігти в чужий окоп з автоматом. А ті, хто вибрав аеророзвідку, змушені бути більше ботанами і технарями. Навіть якщо гуманітарії.
Одне точно можу сказати: професійні програмісти дуже змінили Збройні сили України. І йдеться не тільки про те, що вони стали авторитетами для спільнот аеророзвідників, зв’язківців і фахівців з РЕР і РЕБ. У деяких сферах вони змінили навіть культуру роботи з особовим складом, започаткували конкуренцію за людей між підрозділами.
Знаю, що є підрозділи, які переважно складаються з айтівців, яких шукали і збирали через співбесіди з абсолютно різних родів військ. Це такий собі людиноцентричний і професійноцентричний підхід, який показав, що і у війську може бути по-людськи, а не як багато хто звик раніше в логіці феодалізму, закріпачення і ставлення до воїна як до майна (про це, зокрема, Казарін говорить у своєму інтерв’ю УП).
Думаю, що це надихнуло побудувати нову систему рекрутингу, як у
А загалом зараз я відчуваю, що дуже скучив за рідними, за людьми, яких люблю і яких не вдається часто бачити. Як і більшість побратимів та посестер, сподіваюся, що скоро переможемо і можна буде повернутися додому, до нормального життя. Але раціо підказує, що мінімум роки два ця війна ще триватиме. Часом військовий побут і армійська неефективність засмучують, але мені пощастило і з напарником, і з підрозділами, у яких служив, тому оптимізм перемагає.
Та й державна служба не залишає до кінця — коли випадає нагода, займаюся справами свого інституту, питаннями історії, відновлення та збереження національної пам’яті. Благо, є можливість навіть на бойових знаходити варіанти вмикатися, опрацьовувати документи, писати тексти.
