«Вбивати "орків" — це чудово, але захищати українців — цінніше». Інтервʼю з військовослужбовцем дивізіону ППО, що боронить Київ від російських обстрілів
Євген VEGAN Гудь — український енергетик, який на початку російського вторгнення став до лав ТрО, а згодом приєднався до сил протиповітряної оборони і з того часу боронить частину Київської області та столиці від ворожих ракет.
На запрошення Євгена та його командира DOU відвідав військову частину, що тримає українське небо, та розпитав енергетика про важливість енергозабезпечення українських ППО, службу в дивізіоні та особливості різних типів ворожих ракет.
Це інтервʼю ми записали на підтримку збору коштів для модернізації енергетичного обладнання підрозділу, в якому служить Євген.
— Розкажіть про свій бекграунд до початку повномасштабної війни — чим ви займалися в довоєнні часи?
До повномасштабного вторгнення я продавав енергетичне обладнання. Це пов’язано з моєю спеціальністю — за освітою я інженер-енергетик, маю ступінь магістра з електротехніки. Серед моїх клієнтів були такі «монстри» української енергетики, як «ДТЕК», «Укренерго» та «Енергоатом». Навіть маю досвід розробки проєктної документації для атомної електростанції — якось розробляв технічну специфікацію на поставку електрообладнання в межах модернізації систем протиаварійної безпеки енергоблока АЕС.
Розроблений мною документ пройшов погодження всіх необхідних інстанцій, зокрема Державної інспекції ядерного регулювання. Дуже цікавий досвід, адже загалом весь шлях від розробки до реалізації проєкту зайняв понад два роки. Тож нині я не просто так служу у відділенні енергозабезпечення дивізіону ППО.
— Як ви зустріли ранок 24 лютого?
Цікаво, якщо тут доречно використати це слово. Зазвичай в мене абсолютно нормальний сон, але напередодні вторгнення, 23 лютого, я подивився звернення путіна і не міг заснути до третьої ночі. Щойно заснув, мене почала будити дружина зі словами: «Вставай, тут такі новини... Я не можу зрозуміти, невже це все відбувається насправді?». Тієї ночі я поспав годину.
Спочатку було незрозуміло, що робити й куди бігти. Стежили за новинами цілий день. Потім вирішив дружину із сином відправити за кордон, а самому шукати варіанти, як допомогти країні. Так я потрапив спочатку до складу добровольчого формування територіальної громади, а потім і до лав Збройних сил України.
— У вас є досвід служби і в теробороні, і безпосередньо в складі ЗСУ. Розкажіть, як відбувається перехід з однієї структури в іншу? Це була власна ініціатива чи військові дізнались про ваші навички й спеціалізацію та запросили до себе?
Мабуть, природний перехід відбувається якось інакше, але я можу розповісти лише про власний досвід. Забезпеченням нашого добровольчого формування опікувалась територіальна громада. Потім впродовж кількох місяців почались проблеми з виплатами бійцям — точніше, за три місяці виплати так і не надійшли. Звісно, ми стояли не за гроші, але покидали роботи й мали на щось жити.
Так, на початку війни багато людей виїжджали в інші області або за межі країни й залишали нам продукти, речі. Але за три місяці стало скрутніше. Втім, конкретна територіальна громада поводилася не зовсім адекватно, і на одному із засідань, коли ми прийшли розбиратись, голова громади сказала: «А чого до мене прийшли? Йдіть на фронт, там якраз є потреба в добровольцях».
Я від початку знав, що якщо мене призвуть на службу, то я, звісно, піду. Але того дня збагнув, що сенсу відтягувати немає. Питання було не в грошах, а у ставленні голови конкретної територіальної громади до бійців тероборони. Нам натякнули, що ми вже не дуже й потрібні. Тож я взяв документи та вирушив у військкомат за місцем прописки.
Цікаво, що коли я пройшов медкомісію і повернувся у військкомат, там на мене вже чекала людина зі словами: «Ми подивились ваш диплом і маємо пропозицію. Бажаєте проїхати у військову частину та поспілкуватись? У нас є позиція електрика-дизеліста в одному з підрозділів, і ваш бекграунд цілком відповідає нашим потребам». Я поїхав, ми поспілкувались, і мені запропонували служити в ППО.
Для мене це був справжній джекпот: це і служба за фахом, і спосіб захистити мирне населення.
Вбивати «орків» — це чудово, але захищати українців — цінніше. Я люблю тварин, як ви могли зрозуміти з мого позивного, але ще більше люблю Україну та українців. Тож у мене не було варіантів відмовитись.
— Чим займається електрик-дизеліст у ППО?
Наш комплекс ППО — надскладна система. Це сотні блоків і плат, десятки кілометрів з’єднувальних кабелів. Процес захоплення і супроводження цілі побудований на фізичних принципах. Треба бачити все це, щоб зрозуміти, як воно працює, тому я не вдаватимусь в деталі. Насамперед важливу роль відіграє безперебійність живлення. Незалежно від пори року і часу доби, живлення комплексу має бути забезпечено впродовж 3 хвилин після надходження команди від чергового. Навіть коли по всій країні повний блекаут.
Саме ці задачі покладені на відділення енергозабезпечення, яке входить до складу комплексу. Підтримання боєготовності та безпечна експлуатація спеціальних електросилових установок є нашим основним завданням. До складу таких установок входять частотні перетворювачі і джерела безперебійного живлення — дизельні генератори. Загалом комплекс під час бойової роботи може споживати до 0,5 МВт потужності. Тому ми маємо певний парк дизельних генераторів, які відповідають за живлення тієї чи іншої частини комплексу. Ще раз зазначу, що живлення комплексу має видаватись за 3 хвилини, а — це означає, що необхідно підтримувати заданий температурний режим дизеля, щоб за обмежений час він міг прийняти робоче навантаження.
Також наше відділення виконує поточне і сезонне обслуговування електросилових установок і автотехніки. Моя задача — проконтролювати роботу всіх електриків відділення енергозабезпечення. Тільки в такій ситуації ми не залежимо від блекаутів в Україні, виконуємо свої прямі обов’язки й впевнені в установках на 100%.
— Як працює ваш дивізіон? Ви маєте свої системи виявлення ворожих ракет? А якщо в суміжній області оголошена тривога, то ви теж готуєтесь?
У нас працює ціла система виявлення на кордоні з росією. Вона вираховує максимальну дальність польоту ракети з огляду на місце її запуску. Саме тому в застосунку «Повітряна тривога» ви іноді бачите «червоною» значну частину України. До того ж ця система виявлення дає інформацію про тип запущених ракет — для цього нам достатньо даних, з яких ракетоносіїв вони запускаються. Наприклад, деякі літаки є носіями ракет типу Х-101, Х-555, військові засоби морського базування запускають «Калібри», а наземні установки стріляють «Іскандерами».
Ми знаємо точну максимальну дальність кожної з ракет, але, на жаль, не можемо сказати, чи росіяни стрілятимуть ними на 300 км, чи на 600 км. Тому оголошується тривога у всіх областях, що підпадають під потенційну зону ураження конкретної ракети. Наприклад, загарбники запускають ракети з Чорного моря: вони можуть дістати аж до Києва, але хто зна — може, їхня ціль розташована у Миколаєві чи у Вінниці?
Радіус дії наших ППО доволі великий — 75 кілометрів. Коли ворожа ракета залітає в зону нашого ураження, є кілька хвилин на те, щоб виявити її координати та зробити пуск.
Далі починається робота радіолокаційної системи. Вона підсвічує ціль, ми розраховуємо напрямок її польоту. Після чого вже можемо випускати ракету на перехоплення, якій задаємо траєкторію, де наша і ворожа ракети можуть перетнутися. Звісно, загарбники ведуть нечесну боротьбу, їхні ракети сильно «петляють», змінюють траєкторію, летять зигзагами, але ми також «підкеровуємо» своїми ракетами під час польоту.
Наш дивізіон показує вищий за середній відсоток успішного збиття ворожих ракет. За словами міністра оборони Олексія Резнікова, дуже добрим рівнем перехоплення ракет ворога вважається 80%. Ми збиваємо більше.
Дивізіон ППО, в якому служить Євген, перехоплює російські ракети
— Чим ви пояснюєте таку ефективність вашого дивізіону?
Тим, що службовці максимально викладаються. Коли тут починається тривога і в нас є підтвердження пусків ракет, наша частина перетворюється на «мурашник»: ніхто не сидить на місці, всі знають, що робити. Як донедавна цивільна людина, я цим дуже вражений.
Приблизно половина нашого дивізіону — це солдати строкової служби. І хлопці за той час, який відслужили — хтось пів року, хтось дещо більше, — повністю зрозуміли свої завдання та порядок дій.
Завдання-мінімум для мобілізованих — не заважати досвідченим побратимам, завдання-максимум — швидко вчитися, використовуючи свій життєвий та професійний досвід. Спостерігаючи за цими дев’ятнадцятирічними воїнами, я пишався нашою молоддю, адже вони надзвичайно кмітливі та відповідальні. Мотивація просто зашкалює.
Але перший тиждень на службі для мене був жахом: занадто багато нової інформації, попри те, що енергетика — моя стихія. Треба було вивчити особливості роботи всіх систем генерації та розподілу електроенергії на території підрозділу і не тільки. Як виявилося, військова енергетика має свої нюанси.
— З 10 жовтня для сил ППО значно побільшало роботи, адже росіяни посилили обстріли українських міст та інфраструктурних обʼєктів. З вашого власного досвіду, скільки можливо перехопити ракет за одну атаку, враховуючи, що росіяни запускають їх одна за одною, щоб виснажити наш протиповітряний щит?
Одного дня ми перехопили сім ракет із семи, це рекорд нашого дивізіону. Тоді росіяни випустили по всій Україні близько 80 ракет і дронів. На збиття однієї ворожої ракети ми випускаємо дві наших: якщо не збиває перша, то друга добиває. Якщо перша збиває, то друга самознищується в повітрі.
На той момент мені здавалось, що ми можемо збивати всі випущені ракети. Але потім я побачив статистику, що в середньому зі 100 ракет трохи більше ніж 10 все-таки долітають до цілі. Втім, щоб справді пробити наш повітряний щит та створити в Україні повномасштабний блекаут, росіянам треба запустити одночасно декілька сотень ракет.
— Чи є у вас проблеми із забезпеченням, зокрема ракетами?
Немає. У нас досі є запас вітчизняних ракет. До того ж західні партнери передають боєприпаси.
Я хочу повернутись до попереднього запитання: яким чином ворожі ракети все ж можуть пролетіти повз наше ППО? Може статись частковий блекаут. Є обладнання для виявлення деяких типів ракет, що летять за специфічною траєкторією, яку важко відстежити, — якщо таке обладнання залишається без живлення, стає скрутно.
Приблизно половина нашого дивізіону — це солдати строкової служби
Не вдаючись в деталі, скажу, що українські зенітні ракетні комплекси потребують модернізації енергообладнання, щоб стати більш незалежними від зовнішнього впливу, яким, безумовно, є атака ворожих ракет на енергетичну інфраструктуру України. Я розумію, що це звучить дещо пафосно, але тоді ми теоретично зможемо вийти на показник успішного збиття ворожих ракет у 100%. Особливо враховуючи, що сьогодні обстріли не такі масовані. Раніше було 100 та більше ракет, а під час останньої атаки росія випустила близько 70. Це очевидний факт — у них зменшується кількість снарядів.
Я зараз «тикаю пальцем в небо», але якщо росіяни випустять, наприклад, 40 крилатих ракет, то я впевнений, що 39, а то і всі 40, українці зібʼють, адже в нас достатньо ешелонована система ППО.
— Тобто зараз основне завдання — забезпечити безперебійне живлення дивізіонів ППО?
Безперечно. Це основа основ. Враховуючи, що нам у спадок залишилася радянська техніка, яка старша за мене (а мені вже 36), ви можете уявити, скільки людських та фінансових ресурсів необхідно для підтримання її в робочому стані.
— Розкажіть, а як найкраще збивати «Шахеди»? Експерти говорять, що зазвичай їх збивають звичайними ракетами з установок ППО, адже в хаосі та галасі не завжди є змога спорядити зенітний кулемет.
Так, їх часто збивають саме ракетами. Але, передбачаючи ваше наступне запитання про доцільність такого методу, скажу, що не можу назвати це витрачанням цінних боєзапасів. Скажімо, «Шахед» коштує
Чому «Шахеди» стали такою проблемою для нас? Як сказав один з українських військових аналітиків, вони зроблені «з г*мна і палок», причому останніх там майже немає. Ці дрони летять повільно та не випромінюють жодного сигналу, який міг би потрапити на екрани наших радарів.
Як ми все ж дізнаємося про «Шахед» в повітряному просторі? Мирне населення може почути в небі гуркіт, схожий на роботу мотора, та повідомити в поліцію, а правоохоронці вже звертаються до військових.
