IT-підприємець Артур Кюльян — про платформу допомоги українцям UkraineNow, життя в Лос-Анджелесі та суперкомп’ютер від NVIDIA
Вінничанин Артур Кюльян — IT-підприємець, засновник кількох стартапів і стартап-інкубатора у Лос-Анджелесі, дослідник штучного інтелекту. З 2018 року живе у США.
24 лютого, через кілька годин після вторгнення росії в Україну, Артур створив платформу UkraineNow, яка за п’ять місяців допомогла евакуювати майже 9000 людей, співпрацювала з Міністерством соціальної політики України та отримала суперкомп’ютер від NVIDIA.
В інтерв’ю DOU Артур поділився своєю історією.
«У мене ніколи не було бажання переїхати саме в Америку»
— Розкажіть про себе. Чим ви займалися до переїзду в Лос-Анджелес?
Я народився у Вінниці, там же навчався у Національному технічному університеті, захистив диплом на тему «Системи штучного інтелекту». До кінця 2013 року жив у рідному місті та був сфокусований на розробці: працював програмістом, був тимлідом. Потім переїхав до Києва, де запустив власний стартап Lat.io — геймифікований застосунок з ресторанними меню. 2014 року поїхав у Штати, щоб спробувати залучити фінансування під свій проєкт. Зрозуміло, що нічого не вийшло. На мене дивилися як на відбитого від реальності: команда в Україні, де триває війна — про яке фінансування взагалі може йтися?
Але я зустрівся з багатьма людьми й так познайомився з моїми майбутніми партнерами-американцями, з якими заснував стартап-інкубатор у Лос-Анджелесі. Вийшла гарна комбінація: у них був бізнес-досвід, а в мене — технічний. З 2014 по 2018 роки я був технічним директором інкубатора, який працював з України, приїжджав раз на місяць-два в США для взаємодії з бізнесами.
Одночасно моя компанія розвивалася, розгорталася, і я перезапустив її як мобільний застосунок зі штучним інтелектом під назвою GetCapitan. Він був побудований на гіпотезі того, що всі ходять у магазин, але постійно щось забувають, тож процес купівлі може бути покращений за допомогою штучного інтелекту, геолокації, розуміння того, що і де ти купуєш, як часто, що тебе просять придбати члени твоєї сім’ї. Застосунок мав успіх, продуктом користувалася близько 50 тисяч людей у Штатах. Але, на жаль, ми не змогли підняти фінансування і далі розвивати проєкт.
— Потім ви остаточно переїхали до США. Релокація була вашою метою?
Насправді у мене ніколи не було бажання переїхати саме в Америку. Мені було чудово в Україні. Але США — це дуже великий ринок, тож я чітко розумів, що для розвитку у сфері стартапів і технологічного бізнесу мені потрібно бути тут. Я переїхав за візою O-1 для людей з Extraordinary Ability or Achievement. Саме за такою візою дуже часто переїжджають фаундери стартапів. Її назва звучить пафосно, але насправді там дуже зрозумілі базові критерії, яким реально відповідати.
Тож у 2018 році я повністю переїхав до Штатів. Через кілька років я побачив, що потроху вигораю і роблю не зовсім те, що хочу. Я завжди мав бажання створювати технології для соціального підприємництва, але в мене були ілюзії, що я це зможу робити тільки тоді, коли зароблю багато грошей у традиційній сфері стартапів.
«З десяти волонтерів ми розкрутилися до 1500 за три тижні — так я створив CoronaWhy»
— Ми знаємо, що ви також створили проєкт CoronaWhy — розкажіть більше про нього.
Коли стався 2020 рік — СOVID-19, карантин, весь світ зупинився, — це було ідеальною точкою, де можна спробувати зробити щось нове. Технологічний офіс Білого дому закликав Data Scientists, програмістів допомогти медичним дослідникам з аналізом наукової літератури про ковід. Я зібрав своїх друзів, і з десяти волонтерів ми розкрутилися до 1500 за три тижні — так я створив CoronaWhy. Ми потрапили до The Wall Street Journal, телевізійних новин, іншої преси. Це настільки мене зарядило, я збагнув, що можна робити соціальні ініціативи, бо в них зацікавлені багато людей по всьому світу (зокрема, до CoronaWhy приєдналася велика кількість айтівців з України).
Це спонукало мене піти зі стартап-інкубатора та започаткувати власну некомерційну організацію в Америці — RadicalPhilanthropies.org. Основною місією проєкту було створити стартап-інкубатор, але для соціальних ініціатив. Я сам пройшов цей шлях і знав, наскільки складно бюрократично (процесно й інфраструктурно) почати робити щось хороше для світу. У 2021 році RadicalPhilanthropies.org отримала затвердження від податкової, і я почав активніше працювати саме над його запуском. Це було моєю основною публічною діяльністю. Паралельно консультував стартапи як СТО.
— Розкажіть докладніше про CoronaWhy. У чому суть організації, як саме там залучений штучний інтелект?
У березні 2020 року, на момент початку карантину, вже було приблизно 20 тисяч наукових статей про СOVID-19. Наше завдання полягало в тому, щоб за допомогою штучного інтелекту, зокрема Natural language processing, витягувати з неструктурованих і структурованих статей дані, концепції, взаємозв’язки та більш організовано подавати цю інформацію науковим співробітникам, які вивчають літературу для своїх досліджень. Наприклад, людина пише про взаємозв’язок ковіду і пневмонії. Статей на цю тему тисячі, перечитати їх всі нереально. При цьому обсяг публікацій з березня по червень збільшився з 20 до 60 тисяч. Тож нам потрібно було побудувати Open Science інфраструктуру. Великі організації — Google, Amazon — давали нам комп’ютинг-кредити на використання своїх сервісів. У дослідників був пул запитань, який вони формалізували, а наші волонтери за допомогою штучного інтелекту намагались дати їм статті, які були написані на цю тематику, зокрема структуровані дані з них.
— А зараз ця організація продовжує діяти?
Продовжує, але її фокус змістився з COVID-19 на Open Science взагалі. Наука — доволі закрита сфера. Наприклад, щоб прочитати статті онлайн, треба заплатити журналу. Наша спроба — робити технологічні рішення для того, щоб пришвидшувати розвиток відкритих даних, open source community. Щоправда, на жаль, останні місяці я не міг приділяти цьому увагу через зрозумілі причини.
«Останні п’ять місяців я не працював, UkraineNow став моїм життям»
— Як ви зустріли початок повномасштабної війни?
У мене були пілотні проєкти, які я планував запускати в межах інкубатора. Взагалі ми з дружиною хотіли повернутися у березні в Україну на пів року, щоб відпочити від Америки. За тиждень до вторгнення росії я був Україні: ми заздалегідь приїхали, привезли свою кішку. Я не вірив у те, що війна почнеться. Всі мої західні партнери казали: «Куди ти їдеш! Там війна на носі!».
Але я встиг повернутись до США. У перші години повномасштабної війни все, що я робив (як, мабуть, і більшість людей за кордоном) — просто щохвилини оновлював новинну стрічку. Потім я ліг спати, прокинувся о другій ночі та зрозумів, що треба щось робити. Питання було тільки: що саме і як? Я почувався безпорадно, але в мене було також розуміння: окей, я вже організовував волонтерів, у мене вже є підтверджена некомерційна організація, тобто я можу вільно приймати донати. І в першу ж ніч війни я запустив UkraineNow, зареєстрував домен, зробив форму заявки на волонтерство та почав розсилати її соцмережами волонтерам.
Я ніколи не планував робити схожу некомерційну організацію, бо не вважав, що маю в цьому експертизу. Але 24 лютого я всю інфраструктуру стартап-інкубатора для неприбуткових проєктів сфокусував на UkraineNow.
Я не вірив у те, що війна почнеться
— Багато ваших рідних залишаються в Україні?
Мої батьки, бабуся, брат живуть у Вінниці. Моя дружина з Києва, у неї вся родина там. Після початку повномасштабної війни я привіз в Штати свою маму, маму дружини, сестру дружини з її двома дітьми. Це була довга подорож, вони зупинялися в Європі, а потім через Мексику потрапили до США. Чоловіча частина сім’ї залишилась в Україні.
— CoronaWhy, UkraineNow — це ваша основна чи волонтерська діяльність?
Останні п’ять місяців я не працював. UkraineNow став моїм життям, на це я витрачаю скажено багато часу. Але, на жаль, довго так не можна існувати. Мало фондів налагоджують баланс між волонтерством і повноцінною організацією. З українських прикладів — «Повернись живим», які досягли операційної сталості, коли вони платять людям зарплати. Ми в UkraineNow досі експериментуємо. 95 % пожертв, які збираємо, витрачаємо саме на потреби людей в Україні або українських біженців у Європі та США.
Я хотів би, щоб це було моєю повноцінною зайнятістю. Але зараз, на жаль, я тільки намагаюсь знайти спосіб, щоб паралельно продовжувати консультувати інші компанії, як я це робив останні два роки, поки розвивав RadicalPhilanthropies.org.
«За 24 години ми отримали 15 тисяч заявок на евакуацію»
— Як розвивався проєкт UkraineNow?
Відразу після створення сайту багато людей почали писати, що велика кількість українців евакуюються, тож потрібна допомога в цьому. Ми як технічні, «продуктові» спеціалісти створили структурну форму для евакуації і, мабуть, стали першою організацією, яка дуже швидко це налаштувала. У цій формі були питання: «Чи є у вас тварини?», «Чи потрібна спеціальна допомога?», «З якої точки в яку їдете?». Люди люблять структури, тому форма завірусилася, моментально поширилася теренами Instagram. У результаті за 24 години ми отримали 15 тисяч заявок на евакуацію! Звичайно, це був сильний стрес. Ніхто не був готовий опрацьовувати стільки запитів. На той момент у нас було до сотні водіїв. Але ми все одно почали роботу, щоб хоча б комусь допомагати.
Ми розуміли, що навіть не встигаємо прочитати ці заявки. Тому далі під’єднали NLP-розробників, Data Scientists, які пріоритезували реквести: чи є малі діти, тварини тощо. Нам потрібна була система, яка б швидше фільтрувала все і показувала заявки з регіонів, де в нас є водії. За два тижні ми збагнули, що потрібно збільшити ефективність системи, і запустили регулярні автобусні перевезення.
Автобусні евакуації UkraineNow
Першою стала евакуація із Сум дітей, хворих на рак. До нас звернулися волонтери з Червоного Хреста (не сама організація, а окремі люди — саме так все відбувалося в перші місяці). Була відома кінцева точка — шпиталь у Німеччині. Потрібно було допомогти їм з логістикою. Звісно, ніхто з команди раніше не займався такими високоризиковими операціями, тому в нас було мільйон фейлів. Так, автобус з Польщі мав забрати дітей у Львові, але потім партнери не змогли підтвердити транспорт, далі він застряг на кордоні — довелося дзвонити заступнику голови Державної митної служби України, щоб швидше їх пропустили.
Але ми впоралися, процес зайняв понад тиждень. І це нас зарядило на продовження евакуацій. Ми сфокусувалися на більш безпечних напрямках із західної та центральної частин країни, зробили регулярні рейси до Кракова. Загалом так вивезли у Польщу 4400 людей.
З квітня порожні автобуси, які поверталися в Україну, стали завантажувати гуманітаркою. Зробили склад у Кракові, почали працювати з іншими організаціями, які цим опікуються. Таким чином доставили близько 300 тонн гуманітарної допомоги, ще возили пальне, медикаменти.
Також UkraineNow фінансувала інші організації, які вивозили людей з гарячих точок, а ще допомагали їм з intelligence [розвідка на основі супутникових знімків та відкритих даних, — ред.] безпекової ситуації в певних регіонах. У межах партнерських евакуацій вивезли близько 4000 людей.
— З яких саме гарячих точок?
Спочатку фокус був під Маріуполем. Потім Чернігів, коли там була гаряча ситуація. Далі Миколаїв, Бахмут, Слов’янськ. Усе відбувалося динамічно.
— Як ви визначаєте, за які напрями, проєкти братися?
Мабуть, проблема фокуса зараз є у всіх українських некомерційних організацій: люди вигоряють, ресурси зменшуються. Багато українців, які є основною складовою фінансової підтримки, все більше зосереджуються на рідних або людях на фронті, яких вони знають особисто. Саме тому минулого місяця ми вирішили, що працюватимемо над проєктами, які подужаємо фінансово.
Продовжувати евакуації та возити гуманітарку — це дорого для нас, ми не можемо зафандрейзити такі великі суми. Якщо порівнювати себе з іншими організаціями зі США з фокусом на Україні, які зібрали 30 мільйонів доларів, то ми «підняли» небагато грошей — близько 400 тисяч доларів, з яких майже все вже витратили. Найбільші суми пішли на евакуацію та гуманітарку. Причому, якщо порівнювати з іншими, UkraineNow — маленький фонд, ми пишаємося тим, що дуже багато зробили за отримані кошти.
Як організація ми проходили певні стадії реструктуризації. Починали з хаосу, метушилися за багатьма напрямами. Потім стало зрозуміло, що насправді ми не найефективніші в тих же евакуаціях. Але можемо допомагати партнерам з інфраструктурою, надавати розвіддані, робити форми реєстрації на евакуацію тощо. Бо, коли йдеться про «скажених героїв», які їдуть в гарячі точки вивозити людей, ясно, що між цими рейсами вони не заповнюють ті ж форми чи розроблюють інші технологічні рішення.
Тому ми виділили для себе такі департаменти: Technology, Financial, Funding, Security, Legal, Intelligence, Human Resources, Marketing & Communications, Logistics, Analytics. Деякі з них ми можемо робити дуже круто: IT, HR, Intelligence. Інші не так успішно. Наприклад, Legal. Але для невеликої організації мати кілька волонтерів-юристів — теж цінність.
Наше основне завдання сьогодні — пропонувати іншим організаціям або готові рішення, сервіси, які ми вже протестували, або конкретну допомогу. «У вас немає вебсайту, форми?» Ми зробимо це за день, поставимо на рейки процеси, знайдемо волонтерів, можемо пропіарити вас у наших соцмережах. Це базові речі, навіть банальні. Але ви будете здивовані, наскільки мало організацій вміють це робити. Також можемо створювати технологічні рішення, які потребують вузької експертизи: Computer Vision, аналіз супутникових знімків, сфера AI, Machine Learning.
Доставка гуманітарної допомоги українцям
«Філантроп з мого технологічного нетворку виписав нам чек на 50 тисяч доларів»
— Хто частіше робить внески — організації чи окремі люди?
Більшість — це індивідуальні донори, які надсилають від 5 до 100 доларів. Серед них — люди, родичів яких ми евакуювали. У призначенні платежу вони так і писали: «Дякуємо за евакуацію». Я давав інтерв’ю BBC, Fox News, USA Today, ось днями вийшла стаття у The Washington Post. Тож дехто просто побачив нас у пресі й після цього прийшов на наш сайт, щоб зробити пожертву.
Якщо казати про найбільші перекази, то можна виділити два. Одна людина — філантроп з мого технологічного нетворку — виписала нам чек на 50 тисяч доларів для придбання карети швидкої та гуманітарки. Другий великий донат прийшов від американської публічної маркетингової компанії, яка написала, що хоче нас підтримати. Вони зазвичай роблять гольф-турніри, під час яких збирають пожертви на благодійні ініціативи. Вони організували такий турнір, зібрали на ньому 50 тисяч доларів і переказали нам. Більшість цих коштів ми витратили на гуманітарку, евакуаційні автобуси та дрібні ініціативи.
Днями технологічна компанія Uniform із Сан-Франциско, де CTO — українець і працює багато наших співвітчизників, переслала нам 10 тисяч доларів.
— Ви згадали «швидкі»...
Так, за цей час ми допомогли купити три «швидкі» для евакуації, в тому числі для вивезення поранених людей з гарячих точок. Найбільша сума, яку виклали, була якраз на придбання карети за 30 тисяч доларів — джипа 4×4 через некомерційну організацію ConnectAid. Нею оперує британець Буч Кемп. Ще дві «швидкі» купили для проєктів TeamHumanity та Mission 823.
— Більше донатять українці чи американці, європейці?
Спочатку більше пожертв робили американці. Після інтерв’ю на BBC до нас за день надійшло 23 тисячі доларів від британців. Були пожертви від європейців. Від українців з України — мало, тому що ми майже не з’являлися у вітчизняному медіапросторі. Але зараз бачимо, що на Заході люди вже звикли, що в Україні війна, а деякі навіть думають, що вона вже закінчилася. Тому у західну пресу складно пробитися з актуальними для нас новинами. І тепер українські донати переважають.
— Коли ви відчули, що цікавість до ситуації в Україні суттєво зменшилася?
Це почалося наприкінці травня. На початку липня це вже стало очевидним, тому що в Америці День незалежності, плюс почалися місцеві проблеми зі стріляниною на вулицях — це повністю перекрило новини про Україну. І це зрозуміло. Медіа так працює, то вже несвіжі новини: кожного дня бомблять, помирають люди. Про це вже всі чули. Відповідно у США власні проблеми потрапляють на перші сторінки.
«Багато британців з великим досвідом хотіли їхати в Україну, щоб евакуювати людей»
— Поговорімо про команду волонтерів. Хто вони за професією? Серед них більшість — українці?
Ми дуже швидко набрали базу волонтерів. За перший місяць до нас приєдналося близько 2000 людей. Спочатку ми всіх додавали в Slack та інші чат-групи. Потім вирішили закрити публічний доступ і зробити більш ефективну систему верифікації людей, щоб до нас не потрапляли російські агенти, які доволі часто приєднувалися і намагалися творити хаос: писали волонтерам про те, що ми робимо погані речі, крадемо гроші, працюємо під крилом ФБР, ЦРУ тощо.
Ми зробили повноцінну верифікацію волонтерів через традиційну KYC-систему (know your customer), яку використовують банківські або платіжні системи. Й онбордимо в чати, якщо маємо для людей конкретні активності, бо менеджити понад 2000 осіб — складно. У нас з’явилися вакансії, під які ми шукали волонтерів із заповненими профілями з навичками та лінками на LinkedIn чи соцмережі.
Зараз до нас приєдналося понад 5000 людей. 2000 з них у нас так само активні у групах Slack, WhatsApp, Signal, Telegram. 500 волонтерів співпрацюють з департаментами, близько 60 — тимліди або координатори, які відповідальні за конкретні завдання або напрями.
Спочатку до нас приєднувалося більше іноземців. Багато британців з великим досвідом хотіли їхати в Україну, щоб евакуювати людей. Ми їх відмовляли, казали: «Давайте ваші навички використовувати віддалено». Потім, звичайно, почала підтягуватися українська діаспора в Америці, Європі, Британії. Зараз я б сказав, що 90% нових волонтерів — це українці.
Якщо говорити про розподіл за професіями, то чимало людей гуманітарних напрямів: вчителів, професорів; тих, хто працює з контентом; але багато й технарів. Не вистачає менеджерів, управлінців, які б могли робити з хаосу структурованість, давати чіткі вказівки іншим.
Робота на складі UkraineNow в Кракові
— Люди приєднуються до проєкту так само активно, як і раніше, чи потік охочих долучитись зменшився?
Усе залежить від новин. Наприклад, я з Вінниці, тому для мені дуже болісними були нещодавні події у рідному місті. Коли це потрапило до новин, люди знову зі злості стали думати, що треба щось робити, і шукали організації, куди приєднатися. На сьогодні стабільно приходять
— Ви згадували, що 95% людей працюють на волонтерських засадах. А кому виплачуєте зарплату?
Я бачу багато організацій, які мають велику кількість проєктів і просто не можуть фізично існувати без певного операційного складу. Ми платимо людині, яка займається адміністративною роботою: все менеджерить, телефонує, пише короткі висновки, комунікує з партнерами. Це позиція, яка потребує присутності 24/7, тобто її неможливо розкидати на 50 людей, які по 30 хвилин будуть щось робити. Ніхто з Leadership не отримує зарплати, але щоб підтримувати лідерський склад, потрібна людина на зарплаті. Для цієї роботи ми найняли Катю. Вона — біженка з України, яка зараз живе в Польщі.
Також коли був потік біженців з України через Мексику, ми зробили підтримку 24/7 для допомоги цим людям у Мексиці й після того, як вони перетинають кордон. Цим займалися чотири людини, теж українські біженці, які нині перебувають у Європі. Ми їм виплачували базову суму, яку навіть важко назвати зарплатою, щоб вони були присутні на змінах та обробляли вхідні заявки. На платному персоналі ми вибудували систему, зробили структуру, яку зараз насичуємо волонтерами.
Також маємо склад у Кракові, де тримаємо гуманітарку та який надаємо іншим організаціям. Платимо людині, яка за нього відповідальна, стежить за прийманням речей, сортуванням, інвентаризацією, відвантаженням.
«Я пишаюся, що ми змогли профінансувати Artellence, бо згодом їхній сервіс почали використовувати СБУ, поліція, тероборона»
— Які ще проєкти реалізувала UkraineNow?
До нас звертаються організації, які вже функціонують і хочуть щось поліпшити, ті, яким чогось бракує, або ж ті, які тільки починають свою діяльність. Наприклад, є група людей, які роблять фіксатори та друкують 3D-кістки при Київському інституті ортопедії. Вони прийшли до нас і сказали: «Ми бачимо, що потреби величезні, але не знаємо, як робити фандрейзинг, маркетинг, сайт». Ми зробили їм сайт, позиціонування, брендинг — назвали їх Mend and Rebuild. І навіть знайшли першого донора, який виділив 5000 доларів на проєкт для формалізації процесів і базової структури. І це те, що нам добре вдається — поєднувати західних донорів і волонтерів.
Ще один приклад. Проєкт FemSMS.org прийшов до нас за інфраструктурним рішенням зі словами: «Ми — американська некомерційна організація, працювали і в Україні з 2014 року, але зараз не маємо волонтерів-психологів, які спілкуються українською. Ми хочемо розіслати SMS з освітньою складовою для жінок, які тікають від війни з України, щоб захистити їх від торгівлі людьми, секс-рабства, гендерно зумовленого насильства». Ми допомогли їм з SMS-розсилкою, з транскрипцією сервісів, організували волонтерів, які опрацьовують фокус-групи жінок в Україні. Ми робимо це вже третій місяць та дуже пишаємося тим, що змогли буквально за два тижні з нуля запустити успішний проєкт.
На початку квітня ми познайомилися з Міністерством соціальної політики й побачили, що у них взагалі немає ресурсу, бо ясно, що державний апарат першочергово виділяє фінансування на армію. Коли ми стали спілкуватися, вони якраз запускали платформу «єДопомога». Ми дізналися, що у них бракує розробницьких ресурсів, виділили їм волонтера, стали працювати над візуалізацію того, що в них взагалі відбувається. Зрештою зробили інтерактивну мапу допомоги для міністерства. Якщо прогорнути вниз, там написано «За підтримки UkraineNow». На цьому проєкті ми співпрацюємо з Google, які надали $15 тисяч кредитів для Google Cloud і ліцензію Google Apigee.
Інфраструктурне рішення UkraineNow для Міністерства соціальної політики за підтримки Google
На початку квітня наша діяльність була тільки в межах України та Європи. Але потім на кордоні з Мексикою стався колапс, коли тисячі українців почали туди приїжджати, бо думали, що дуже легко перейти кордон зі США. Ми приїхали до центру біженців у Тіхуані, і нам сказали, що необхідне структурне рішення для інтернету, бо там його взагалі не було. Ми повернулися до Лос-Анджелесу, покричали у нашій мережі волонтерів — і наступного дня SpaceX уже видав нам Starlink. Через день ми були в Тіхуані та налаштовували інтернет. Здається, що такого, кожен може це зробити? Але ми, маючи мережу технологічних підприємців, волонтерів, зробили це швидше, ніж ті, хто був на місці.
Ще у нас був цікавий HR+IT кейс. На початку війни всі організації бачили, як російські боти та тролі приєднувались до чатів організацій, атакували їх, намагалися сіяти дезінформацію та хаос. Як я і казав, ми у себе інтегрували кілька софтверних рішень для валідації волонтерів. Потім почали надавати це як сервіс для інших організацій.
У тій самій Тіхуані з’являлося дуже багато незрозумілих людей, тож потрібно було рішення для їхньої швидкої верифікації. Були випадки, коли росіяни вдавали із себе українців, приїжджали з купленими фейковими паспортами, водійськими права, а потім ми пробивали їхні соцмережі та з’ясовували, що ці «українці» з Сибіру. Тут стало у пригоді наше партнерство з компанією Artellence, у яких є застосунок «ТиХто», зроблений спільно з YouControl.
Вийшло так, що ми підтримували Artellence з перших тижнів війни, бо припинилося їхнє фінансування, яке йшло з України. Ми видали їм близько 20 тисяч доларів на зарплати та деякі інфраструктурні рішення. І почали використовувати їхню структуру з пошуку диверсантів у нашій системі. Взагалі я дуже пишаюся, що ми змогли допомогти Artellence, бо згодом їхній сервіс почали використовувати СБУ, Національна поліція, територіальна оборона, прикордонники тощо. Наразі ми надаємо їм потужності суперкомп’ютера, який нам видала NVIDIA, і вони використовують його для Computer Vision процесів, зокрема для роботи з людьми у розшуку, які також стають у пригоді поліції та СБУ.
І останній напрям, про який згадаю — Intelligence. З перших тижнів роботи, коли ми організовували евакуації, нам потрібно було знати, що зараз відбувається на місцях: де бомблять, де стоять росіяни тощо. Для наших водіїв ми почали аутсорсити інформацію з публічних джерел — Twitter, Facebook. Потім до нас звернулися інші організації та просили допомоги за конкретними напрямками. На цей час останні успішні евакуації провели з використанням супутникових знімків, які ми також аналізуємо на нашому суперкомп’ютері. Або, точніше сказати, намагаємось аналізувати, тому що у нас дуже мало супутникових даних: компанії не хочуть видавати знімки через чутливість інформації із зон бойових дій.
«Хоча NVIDIA допомогла нам не фінансами, але за розміром коштів — це наш найбільший донор»
— Ви згадували Google, SpaceX. Які ще великі компанії вам допомагали?
Зараз найбільші наші партнери — Google та Amazon. Вони надають ресурси, кредити, інфраструктуру, консультації тощо. Також нас підтримує Slack, який безкоштовно надав enterprise підписку. Zapier — безкоштовний акаунт для інтеграції різних технологічних рішень. Продукт Airtable ми використовуємо для всіх баз даних, вони запропонували нам безкоштовні розширені плани. Atlassian допомагає з софтверними рішеннями (Support desk, Trello).
І, авжеж, NVIDIA, яка видали нам суперкомп’ютер для штучного інтелекту під конкретну задачу — аналіз супутникових знімків критичної інфраструктури, доріг і пошкоджень в Україні для евакуації та відновлення цієї інфраструктури.
Коли ми почали вивозити людей, то стали шукати рішення для мапінгу даних з відкритих джерел. Знайшли кілька опенсорсних рішень, і потім представник одного з таких сервісів сказав: «Слухайте, наш основний партнер — NVIDIA. Вони дуже хочуть допомогти Україні, але не знають як». Я з ними сконтактував, вони розказали, що, на жаль, у них немає програм з фінансової підтримки, але, можливо, є технологічні задачі, де вони можуть допомогти. Я згадав про аналіз супутникових знімків, який робився руками й очима волонтерів. Вони відповіли: «Так, ми вам надішлемо найпотужнішу машину, яка в нас є. Давайте адресу».
Ми навіть не підписували жодних контрактів. За тиждень суперкомп’ютер уже був у нас, ми його поставили у себе на складі, під’єднали, налаштували. І тепер надаємо доступ таким компаніям, як Artellence, під конкретні задачі. Це дуже дорога машина, її ринкова вартість — близько 150 тисяч доларів. Тож хоча NVIDIA допомогла нам не фінансами, але за розміром коштів — це наш найбільший донор.
Інфраструктурна допомога в Тіхуані: налаштування Starlink, засобів верифікації та менеджменту волонтерів, баз даних запасів, кібербезпекових рішень
— Але не всі ваші запити закінчуються успіхом. Бачила ваш допис про відмову щодо співпраці від Airbnb...
Так, у нас є два цікавих кейси роботи з технологічними стартапами. Перший — позитивний з Uber, які видали для нас безкоштовні поїздки для біженців в Америці та Польщі. І це відбулося швидко — буквально за декілька днів усе оформили.
А негативний — з Airbnb. Ми чотири місяці намагалися почати співпрацю. Нас перекидували з однієї людини на іншу, постійно годували обіцянками. І в підсумку надіслали шаблонну відмову, що наша організація не підходить під якісь їхні запити. При тому, що всю інформацію, яку вони просили, ми надавали. І це сумно. Я сам побудував близько 70 технологічних стартапів і чітко розумію, що філантропія не є частиною їхньої бізнес-моделі. Особливо такі гіганти, як Uber і Airbnb, балансують між тим, щоб робити добро, але й не забувати про дохід. Проте негативний досвід полягає насамперед у тому, що вони зафейлили комунікацію з нами: потім я писав їм у Twitter, LinkedIn — жодної реакції.
З іншими компаніями теж є нюанси. Тому що великі організації — це бюрократичні машини, і через цю бюрократію важко пробитись. Особливо якщо ви не вписуєтеся у звичні шаблони. Ми не стандартна некомерційна організація, а більше схожі на інноваційний, технологічний, підприємницький стартап, який швидко розвʼязує соціальні проблеми. Тож коли ми йдемо до традиційних організацій, як-от Червоний Хрест, ООН або IRC (International Rescue Committee), то, звісно, впираємося у їхні обмеження. На рівні людей — все круто, вони хочуть нам допомогти. Але як тільки комунікація виходить на рівень бюрократії, все стає повільним. І це реальність великих організацій.
«Я пишаюся тим, що до нас приходять волонтери з інших організацій»
— У нещодавній публікації в The Washington Post йдеться про вашу допомогу конкретній родині. Крім глобальних проєктів і співпраці з організаціями, UkraineNow допомагає окремим людям?
Ми зараз працюємо над глобальним проєктом, для якого треба зробити мапу, перелік всіх організацій, які сфокусовані на допомозі Україні, щоб чітко зрозуміти, хто і що робить, які є напрями, ресурси тощо. Два тижні тому я був в українському консульстві у Сан-Франциско, говорив з генеральним консулом, і це величезна проблема. Бо на них так само сиплеться купа запитів.
У The Washington Post якраз опублікована історія сім’ї, яка з нами сконтактувала і яку ми з’єднали з іншими організаціями, щоб допомогти знайти житло.
Щодо допомоги окремим людям, то ми починали з цього, влаштовуючи евакуації, потім шукаючи житло для біженців у Європі. Ми розселили близько 300 родин: 410 дорослих і 178 дітей. У Мексиці сотням людей допомогли з локальними прихистками, їжею, базовими потребами. У Штатах у нас є багато кейсів, де ми виступаємо як посередники: наприклад, одна сім’я приїхала в Нью-Джерсі й потрапила в «стрьомне» місце, де з них вимагали інтимну близькість за житло. Допомогти з цим кейсом нас попросила інша організація — Nova Ukraine (інтерв’ю з її засновником Остапом Коркуною вийшло на DOU у березні — ред.). Ми оперативно сконтактували з волонтерами в Нью-Джерсі, знайшли транспорт, перевезли цю родину, забронювали їм готель на певний період, щоб вони мали час вирішити, куди їхати. А далі вже інші волонтери їх скерували у Клівленд, де є більше підтримки для біженців на рівні місцевої влади.
Взагалі я пишаюся тим, що до нас приходять волонтери з інших організацій. Зрозуміло, що якщо це великі фонди, то вони не можуть допомогти всім. Але бувають й інші випадки. Та ж Nova Ukraine попросила в Uber безкоштовні поїздки для біженців в Америці. А ті їм відповіли, що вже співпрацюють з нами, та попросили це зробити через UkraineNow. Ми опрацювали запит і домовились про безкоштовні поїздки для біженців, які звертаються до Nova Ukraine.
— Які є актуальні проблеми, запити в UkraineNow?
Дам конкретні посилання у Всесвіт. По-перше, бракує коштів на деякі базові речі. Наприклад, щоб купити підписку на супутникові знімки — це 20 тисяч доларів. По-друге, не вистачає волонтерів, які можуть зменшувати невизначеність, створювати структуру, завдання для більш технічних людей. Також потрібні ті, хто можуть добре працювати з контентом, робити звітність. Це, можливо, звучить не натхненно, але комусь цим потрібно займатися, а ми не встигаємо, бо завалені іншими задачами. Про той же суперкомп’ютер від NVIDIA ми навіть не мали змоги ніде написати. По-третє, потрібні технічні люди вузької спеціалізації, наприклад, для обробки Computer Vision знімків і налаштуванням data pipelines.
— Що плануєте з нових проєктів?
Бачив нещодавно на DOU інтерв’ю з українською компанією з кіберзахисту Hideez. Ми з ними познайомилися через іншу компанію, яка видала їм USB-ключі для аутентифікації, щоб український державний апарат і волонтерські організації могли безпечно користуватись своїми девайсами. І ось якраз ми плануємо допомагати Hideez з фандрейзингом, з’єднувати їх із західними донорами.
.jpg&w=160&h=120&zc=1)