Три людини — сім робіт. Як розробники за місяць зібрали мільйон гривень для української армії (і не планують зупинятись)
Знайомтесь — Тарас, Пані Анонім та Олег (всі імена змінено). Вони — невелика ініціативна група, яка вирішила разом зібрати мільйон гривень для української армії, а для цього знайшли по одній чи й дві додаткових роботи на кожного.
Двоє з них — рідні брат і сестра. Ще двоє — найкращі друзі, які познайомилися в університеті, навчаючись на прикладній математиці. Пані Анонім вчилася на графічного дизайнера, а у 2018 році, на рік пізніше за брата, підтягнулася в ІТ.
Разом компанія ініціювала чимало проєктів — серед них менторська академія та власний стартап, який довелося відкласти з початком повномасштабного вторгнення.
Ми розпитали їх про незвичайну історію робіт і збору коштів для українського війська.
Як почалася історія з мільйоном
Тарас: Ідея заробити мільйон народилася у нас ще до повномасштабної війни. Ми поставили собі за мету зібрати групу людей, яка б протягом місяця могла збирати мільйон гривень та інвестувати у житлову чи комерційну нерухомість в Україні або поза її межами. А також в акції, «Промприлад» тощо.
До того ж на той час ми починали пиляти стартап. Але вранці 24 лютого стало зрозуміло, що це не найактуальніша нині робота.
За кілька тижнів ідея з мільйоном трансформувалася в ідею мільйона для «Повернись живим» — це здалося найдоцільнішим використанням коштів. Куди вкладати наступні заробітки — будемо дивитися. Зараз треба допомагати армії; а після нашої перемоги — економіці країни.
Щоб швидше реалізувати цей план, ми вирішили піти на кілька робіт одночасно.
Олег: Зважаючи на ситуацію, зміни наших «планів на мільйон» дуже доречні. Хочеться, аби Україна та її економіка розвивалась. Але на цьому етапі найдоцільніше вкладатися не в економіку, а саме в армію. Те, що ти зараз заробиш, може втратити будь-яку цінність, якщо самої України не буде.
Пані Анонім: До повномасштабної війни, коли ми працювали над стартапом, я багато подорожувала. Зараз стартап відпав, подорожі теж. З’явилось багато вільного часу. І ми вирішили вкладати в те, що є пріоритетним. Поставили збір для армії собі за додаткову роботу, бо саме працювати ми вміємо найкраще. Звісно, це відбулося не одразу.
Протягом перших двох-трьох тижнів ми були шоковані. Волонтерили на кордоні та львівському вокзалі. Спочатку на одній роботі, потім взяли по другій. А дехто з нас вирішив влаштуватися і на третю :)
Перші дні війни
Тарас: Протягом перших двох днів ми безвилазно сиділи в новинах. А потім вирішили, що треба починати щось робити. Робота тоді не йшла. Я взяв відпустку на тиждень, і ми пішли на вокзал.
Допомагали з самого ранку: роздавали їжу, узгоджували перевезення людей; якщо людина приїхала з Харкова чи іншого міста і не мала де жити, то обдзвонювали різні прихистки. Згодом йшли на перерву і поверталися на нічну зміну. Так пропрацювали два тижні.
Організовували транспорт. Мали своїх водіїв, які зголосились допомагати безплатно. Також знали адреси людей, які готові були прийняти у себе подорожніх, і відправляли їх туди.
Олег: У перший тиждень їздили з дівчиною та скуповували ліки та продукти для біженців. Та потім подумали, що ліпше заробляти гроші та надсилати тим, хто витрачатиме їх справді ефективно. Протягом наступного тижня після початку війни ми ходили волонтерити на вокзал лише вночі, а вдень сідали за роботу.
Пані Анонім: У перші дні було страшно. Я намагалася стежити за зборами необхідних речей, спорядженням фур — ми з хлопцем їздили по супермаркетах, закуповували речі для військових і людей, що мусили тікати від російських військ.
Ввечері приходила і приєднувалась до DDoS-атак проти російських сайтів. Хотілось допомагати у будь-який спосіб.
Намагалась не читати новини, бо від них ставало страшно. Я просто «заганялась» і плакала вечорами. Найкращим порятунком було займати себе будь-чим іншим. Але згодом довелося повернутися до роботи.
Про свою основну роботу
Тарас: Я Senior Back-end Developer, моя основна компанія — невеличкий аутстаф, який передав мене на фінансовий стартап. Робота дуже цікава зі складним доменом, багатьма задачами, які постійно ставлять перед мною нові виклики. Щодо зарплати, то йду до суми у $8–10 тисяч.
Олег: Я працюю як Senior Front-end Developer у німецькій продуктовій компанії. В них є R&D-офіс у Києві, але вони наймають людей на ремоут. Теж рухаюсь до зарплати у $8–10 тисяч.
Пані Анонім: Я Senior Front-end Developer у компанії, що входить до п’ятірки найбільших в Україні. Чистими заробляю тут від $3 до 5 тисяч на місяць.
Пошук додаткових робіт
Тарас: Коли ми вирішили шукати додаткові роботи, то спробували зайти на один проєкт як команда. Прямо писали, що займалися стартапом і менторством, але через війну призупинили усе це. І зараз у нас багато вільного часу, ми злагоджена команда, якою готові заходити на проєкт. І розіслали листи такого змісту на
Продовжити діалог були готові три чи чотири компанії, а більшість писала, що такі варіанти співпраці не розглядає.
Згодом позитивно відповіли дві компанії. Обидві мені дуже сподобались, у кожній з них були різні домени, задачі та проблеми. Я хотів отримати офери від обох, а вже потім ухвалювати рішення, але не дочекався і погодився на роботу в першій компанії.
Після цього відповіла і друга. Компанія запросила нас разом із товаришем, і я вирішив не підставляти його. Так погодився ще й на третю роботу.
Тепер я розумію, що вчинив правильно, погодившись на обидві роботи. Це дало змогу повністю зайняти вільний час. Коли на одній роботі менше задач, можна більше працювати на іншій. Таким чином на кожній позиції виходить або 40, або 20+ годин.
Тож приєднатися втрьох до одного проєкту нам так і не вдалося, але хай там як — усі при ділі.
Пані Анонім: В мене нині одна основна робота й одна додаткова — це львівська аутсорсингова компанія. Паралельно підтягувала те, що не знала, проходила багато інтерв’ю, щоб отримати вищу зарплату. Загалом пройшла близько 15 технічних співбесід від початку війни. Врешті так і сталося — на другій роботі моя зарплата вища на більше як $1500.
Олег: Пошук другої роботи виявився досить складним завданням. У перші місяці війни багато рекрутерів відмовляли через те, що замовники боялись наймати розробників з України. Не було впевненості у тому, що тебе не заберуть до армії чи раптом не прилетить ракета.
Тож доводилося вдаватись до хитрощів: казати, що я живу біля кордону з Польщею та що непридатний до мобілізації. Крім того, багато рекрутерів не дуже довіряють підходу «працювати на кількох роботах».
Після орієнтовно місяця пошуку й сотні поданих заяв на вакансії з’явилося кілька варіантів, де були готові найняти команду або суто мене. Однією з них і була компанія, у якій я зараз працюю.
Як це — працювати на кількох роботах водночас
Пані Анонім: Працюю, як і раніше: повний робочий день, допрацьовую ввечері. Завдання виконую за пріоритетністю. Роблю одне завдання з першої роботи, потім перемикаюся на другу. На фоні слухаю потрібну для навчання інформацію.
На основній роботі я багато вчусь, пробую складати різні тести, пройти на вищі рівні в середині компанії. Та у прагненні отримати більшу зарплату я не прив’язувалась до фірми.
Після офера на другу роботу підняла зарплатні очікування на Djinni і продовжувала проходити інтерв’ю. Було цікаво, чи запропонують цікаві проєкти, ще й з більшою зарплатою. Запропонували. На цей момент я вже пристала на офер компанії, що розробляє браузерну гру, і зараз буду змінювати основну роботу на цю. Сума компенсації тут вдвічі вища.
Щодо плутанини із завданнями, то її немає. Для двох робіт у мене різні комп’ютери. А ще я тільки починаю вливатися у процеси на другій роботі — у мене багато мітингів, класичний онбординг.
Олег: На другій роботі Тарас виконує обов’язки техліда, я ж більше займаюся менеджментом. Ми показуємо хороший результат і готові брати додаткову відповідальність.
На тиждень я працюю
Завантаженість 80 годин на тиждень не сильно вибиває з колії. Є час на інші заняття: у суботу ми зазвичай ходимо на бадмінтон з друзями, це плюс-мінус ще вісім людей.
Після цього йдемо у кафе та обговорюємо, що у кого трапилось за тиждень цікавого. У неділю та посеред тижня ходимо на скелелазіння. Декілька разів на тиждень граємо у настільний теніс. Також приблизно раз чи двічі на тиждень під вечір виходимо кудись прогулятись.
Тарас: Я працюю понад 105 годин на тиждень. З
Завдання не плутаю, а навантаження ідеально розподіляю у першу та другу половину дня і вихідні. Немає такого, щоб одна задача впливала і заважала іншій. Крім того, я не працюю на виснаження — не вирішую одночасно кілька надскладних завдань, які витискають усю енергію.
Збалансувати роботу вдається, по-перше, завдяки правильному розподілу часу. По-друге, через усвідомлення, що є не одна складна задача, а кілька, і ти мусиш їх виконати. Всі складні завдання можна розділити за навантаженістю на ранок, вечір або вихідні — чудово мати у запасі два дні, щоб усе встигнути.
Протягом дня я маю сніданок, обід та вечерю, але час, який я на це виділяю, залежить від роботи. Якщо є дуже цікава задача, я спокійно можу їсти й розмірковувати над її розв’язком, а згодом витратити на неї 15 хвилин. Якщо на роботі мітинг, можу сидіти і їсти. Якщо я хочу відпочити, спокійно виділяю годинку і насолоджуюсь цим моментом.
З трьома роботами починаєш цінувати кожну вільну хвилину і максимально її відчувати. Тож навіть перегляд серіалу під час обіду стає святом, на яке чекаєш протягом усього дня.
Також серед тижня у будні дні у нас є час на спорт. Ми щодня граємо у настільний теніс, раз посеред тижня йдемо на скелелазіння, а у вихідні граємо у бадмінтон і знову йдемо на скелелазіння. У мене є ще хобі — менторство.
Під час занять спортом іноді думаю над розв’язком цікавої задачі — це дуже ефективна методика. Але, звісно, варто і просто розслабитись і вимкнути голову.
Крім того, ми почали практикувати звичайні піші прогулянки під час роботи, аби відволіктись, про щось подумати, попланувати та поговорити про життя.
Насправді схожий графік у нас був і раніше. Просто замість додаткових робіт був стартап, а ще менторська академія. Тож, по суті, у нашому розкладі мало що змінилося.
Менторська академія — наш невеликий локальний проєкт. Спочатку як студенти до нього підтягнулися мої учні з математики (я займаюся репетиторством). Згодом з нетворкінгу в нас набралося близько 20 менті, якими ми опікуємося досі.
Скільки часу планують поєднувати декілька робіт
Тарас: Для мене такий режим роботи — ідеальний. Мені постійно є чим зайнятись, завжди є цікаві задачі, не нудно. І тому планую продовжувати працювати на трьох роботах рік точно. Можливо, півтора, якщо ми будемо потрібні компаніям.
А після цього вже міркуватимемо над тим, що робити далі. У планах переходити на менеджерські посади. Просто бути сеньйорами й писати код уже не так цікаво — хочеться керувати, розв’язувати більш глобальні проблеми.
Працюючи на трьох позиціях, важливо робити те, що подобається. Хочеш працювати — працюєш; не хочеш — не працюєш. Є дні, коли я тільки лежу, дивлюсь відео, слухаю музику, граю в ігри, відпочиваю. Нема такого, що я мушу відпрацювати, бо в мене щось горить, або заробити ще більше грошей, витиснувши із себе всі сили. Ні, я спокійно відкладаю деякі задачі на пізніше. І коли не хочу працювати, безпроблемно приймаю той факт, що отримаю менше грошей у результаті.
Але, мабуть, ми просто не вміємо відпочивати. Поєднувати роботу, спорт і поїздки — це для нас ідеальна схема.
Олег: Наразі немає чіткої дати, коли я хочу перестати працювати на двох роботах. Схоже, війна затягується й Україні ще не один рік потрібна буде допомога на фінансовому фронті.
Ми маємо час для зустрічей з друзями та на спорт. І є час не нудьгувати на кількох роботах :) Насправді це дуже продуктивний режим: ти не тільки дізнаєшся купу нового, а й стаєш гуру з планування. З часом це допоможе ставати і кращим розробником, і ефективним менеджером.
Пані Анонім: Ми будемо працювати так стільки, скільки буде потрібно. Раніше в мене багато часу займало навчання. Останні пів року воно стало більш фоновим: я весь час слухаю різноманітну інформацію щодо Front-end, яка допомагає закривати певні прогалини у знаннях.
Працювати мені цікаво — робота драйвить. Також мотивує залежність рівня знань і зарплати — хочеться здобувати все більше досвіду. І, звісно ж, потенційно вища посада. Я працюю на двох роботах не насилу — мені справді весело і цікаво.
Я часто подорожувала і навчалася водночас. Коли ми з Тарасом кудись їздили, могли десь почілити, поплавати години зо дві — і починали щось штудіювати, читали статті про розробку, дивилися курси тощо. Ситуацій, коли просто сидиш і відпочиваєш багато часу, майже не траплялося.
Але важливо зберігати баланс. Я встаю зранку, можу піти побігати чи покататися на велосипеді, щоб витратити енергію. Після цього зосереджуюся на робочих завданнях.
Звісно, у всіх по-різному. Мені, щоб добре працювати, треба «скинути» надлишок сил. До того ж робота мені дуже подобається, а це, мабуть, найважливіший фактор успіху у таких справах.
Мета — стабільний мільйон на місяць
Тарас: Свій перший мільйон зібрали у червні. Працювали на це увесь травень. Сумарно я заробляю близько $18 тисяч. Майже усі ці кошти пішли на допомогу армії.
Гроші для нас не мають жодної цінності. Врешті, це лише інструмент для реалізації цілей, бажань і результат роботи та часу, який ми витрачаємо на саморозвиток. Ми просто хочемо постійно заробляти більше і таким чином розвиватись.
А зараз грошам немає сенсу десь просто лежати, чекати на кінець війни. Вкладати їх теж не бачу куди. Це не ті суми, які можуть принести значну вигоду, і не той час, щоб бути впевненим у їхньому майбутньому.
Я хочу здобути перемогу у цій війні й тому роблю максимальне від себе.
Олег: Кошти я з самого початку повномасштабної війни надсилав на фонди Притули та «Повернись живим», лише у менших масштабах. За місяць ми вирішили давати на армію більше, аби залишати гроші лише на свої основні потреби та деяку суму про запас. Станом на 22 червня я надіслав близько 720 тисяч гривень.
Пані Анонім: Хлопці перекидають більше на рахунки великих організацій, а я з основної зарплати половину виводжу на картку і розкидую дрібним ініціативам: хтось збирає на пікап для підрозділу, хтось на спеціальні аптечки тощо. Зарплату з другої роботи об’єдную з донатами хлопців.
Чому обрали «Повернись живим»
Пані Анонім: Хлопці від самого початку вирішили жертвувати «Повернись живим». Але мені простіше і цікавіше допомагати меншим ініціативам із закриттям локальних потреб. На збори, які я бачу в історіях та дописах, я щодня надсилаю в межах
На початку війни гроші здебільшого йшли волонтерським штабам, переселенцям, військовим та притулкам; на тепловізори, матраци, спальники, теплий одяг, ліки, продукти, дитяче харчування.
Зараз найчастіше переказую кошти на авто для бригад/батальйонів і пальне для волонтерів. Під’єднала регулярні платежі на благодійні рахунки в monobank. До спільного мільйона я доклала 150 тисяч гривень, далі даватиму більше, адже матиму вищу зарплату.
Тарас: Я давно стежив за «Мілітарним» — там познайомився з Тарасом Чмутом. Я йому довіряю. Це топовий фонд, який справді розв’язує проблеми армії. Кожна гривня там, на мою думку, приносить найбільший результат. Для мене логічно підтримувати їхні цілі.
Олег: У цьому фонді компетентні люди, які розуміються на потребах військових. Коли гроші йдуть на умовні бронежилети для ТрО десь на заході України, а в найгарячіших точках є незакриті питання — це не ок.
Як кілька робіт водночас покращують навички
Тарас: Ми заходили на кілька робіт уже з гарними навичками, але з трьома роботами вони за короткий термін прокачуються ледь не втричі.
Насамперед менеджмент — ти ідеально розподіляєш свій час, навантаження, задачі. Протягом тижня маєш завдання на дослідження, «тяжке» кодування і рутинне програмування. Усе намагаюсь поставити у такому порядку, щоб працювати у задоволення, а не на виснаження.
Та й коли у тебе є лише одна складна задача, з якою зіткнувся вперше — ти боїшся її виконувати, бо не впевнений у результаті. Коли ж таких кілька, часу на страх немає. Так працює багато де в житті. Я давно помітив, що коли навантажувати мозок двома задачами замість однієї, тоді він ефективніше виконує обидві.
Покращились хардскіли у програмуванні. Задачі на трьох роботах різні, стосуються різних напрямів, залучають там різні методики вирішення і навички.
На одній ти більше сапортиш, розробляєш новий функціонал, досліджуєш і виправляєш старий код. Твоє завдання — підтримувати продукт і розвивати його так, щоб нічого не поламалось, виправляючи минулі архітектурні чи концептуальні помилки.
На іншій розробляєш бібліотеку, якою будуть користуватись тисячі людей. Твоє завдання — зробити усе стабільним, правильним, щоб можна було легко та швидко використовувати. Ти стежиш за якістю коду, покриттям тестами, здатністю у майбутньому розширюватись, правильними архітектурними підходами та документацією, яка повинна бути зрозумілою.
І на останній — розробляєш продукт із нуля, використовуючи мікросервісну архітектуру, сучасні підходи, DDD, TDD, нові технології та інструменти тощо. Відповідаєш за всі процеси, стабільність, правильну архітектуру, якісний код, покритий усіма можливими тестами, розвиток продукту, його майбутнє. Ти націлений на результат, співпрацюєш з усією командою, обговорюєш архітектуру, технології, підходи, менеджиш задачі для розробників.
Олег: На моїй другій роботі, яка для Тараса є третьою, ми працюємо самостійно. Нам дають завдання і певні терміни — власне, все. Тут більше відповідальності — ти і кодиш, і створюєш таски, і опікуєшся завданнями.
Є декілька переваг, які для себе виділив. Перша — це більша кількість завдань. Якщо на першій роботі є вільна година, ти не чекаєш і не вигадуєш собі яке-небудь заняття, а переходиш до тасок на другій. І навпаки.
Друга перевага — це більший спектр задач. Якщо на першій роботі — це підтримка продуктів і більше розвиток чогось, що вже є масштабним, то на другій — це проєкт з нуля, де треба продумувати архітектуру й усе налаштовувати.
Третя перевага — це більше можливостей спробувати щось нове та прокачатися у напрямі, який недоступний на основній роботі.
Пані Анонім: Дві роботи додають зосередженості: закінчила основну таску, перейшла до навчання, підготувалась до одного інтерв’ю, потім сама провела інше — і все по колу. На день могло бути, окрім задач, дві технічні співбесіди та одна-дві HR-співбесіди. Щільний графік просто унеможливлює розпорошування уваги.
Чи знають на основних роботах про додаткові
Пані Анонім: На основній роботі керівництво не знає про додаткову, але знає команда. На другій роботі я попередила про першу PM, команду — ні.
Тарас: Прямо я не говорив. Я запитав, чи можу брати додаткові проєкти на фултайм спочатку у своїй основній компанії. Мені сказали, що не мають зараз такої можливості, але відреагували на пропозицію позитивно. Та скоро почнеться подача податкових звітів — і все стане зрозуміло :)
Олег: Я погодив додаткове навантаження зі своїм тимлідом на основній роботі. Більше цього ніде не афішую в команді, позаяк це не впливає на основну роботу.
Тарас: Думаю, точкові речі на кшталт «працюй тільки на нас» зараз відійшли на другий план. У країні війна, купа людей втратила роботу, ситуація важка. І якщо можеш заробляти й допомагати країні у ці часи, питань не виникає.
Три роботи, як не дивно, спростили мені життя. Що більше у тебе завдань, то менше переймаєшся через кожну з них.
Про власні лайфхаки
Тарас: Наш підхід і розклад точно підійде не всім. Якщо любиш пахати та любиш гроші, то це твоє. Якщо ні, то навряд чи змусиш себе витрачати так багато часу на роботу.
Важливо займатись спортом і працювати з офісу, а не з дому. Працювати та проводити час варто із групою людей, а не наодинці. Робити це у задоволення, не стежити та не ганятись за годинами, а думати про проблеми та намагатись їх розв’язати.
Влаштовувати для себе приємні моменти, робити подарунки після успішної та важкої роботи.
Бути чесним і справедливим, не боятись говорити те, що думаєш і відчуваєш, старатись завжди розв’язувати усі проблеми, щойно вони трапились, а не чекати, що все минеться саме собою.
Від самого початку нам було просто нудно. Бажання зайняти себе чимось поєдналось із шаленим бажанням допомогти — і ось ми тут :)
Олег: Треба обов’язково виділяти час на відпочинок, спорт. Якщо просто сидітимеш днями за комп’ютером, то вб’єш і здоров’я, і мотивацію.
А ще у таких справах важлива команда людей, з якими об’єднаний спільною метою. Робити схоже самому, навіть з меншою сумою, було б важче.
Тарас: Наш приклад показує, що завжди можна робити більше. Я ніколи не розумів знайомих, які працюють на кількох роботах — ну навіщо, якщо можна розвиватися та отримувати такі ж гроші в одній компанії? Але це насправді крутий розвиток, досвід, а також багато грошей. До того ж зараз це максимальна користь для України.
З початком повномасштабного вторгнення росії до цілей у житті додалася дуже конкретна мета — виграти цю війну. Все, що я зараз роблю, присвячене їй. Хочеться максимально долучитись і знати, що у спільну перемогу зробив свій внесок.
Поки що ми будемо продовжувати дотримуватись такої ж стратегії — щомісяця намагатимемось зібрати мільйон, аби переказати його на допомогу нашому війську.
Що по русні?
