Як потрапити на IT-службу в ЗСУ. 4 історії айтівців
Багатьох розробників лякає перспектива потрапити на зовсім не профільну службу в ЗСУ. Але сучасне ведення бойових дій сильно відрізняється від воєн минулого, тому технічні спеціалісти цілком можуть знайти заняття за фахом. Ми поспілкувалися з тими, хто, потрапивши в армію, виконує IT-завдання. Деякі відразу цілеспрямовано йшли у потрібні підрозділи або переводилися потім, а хтось сам організував відповідну діяльність на місці.
«Думаю, ті, хто ухвалював рішення, куди мене розподілити, врахували мій досвід»
Максим Корженевський, фаундер IT-компанії «МК-Консалтинг», служить у Центрі інновацій та розвитку оборонних технологій МО
Я в IT понад 20 років. Заснував свою компанію — невеличку, але амбітну :) Серед клієнтів Світовий банк, ЄБРР, Prozorro, eHealth, НСЗУ та інші. Якщо коротко описати місію компанії — це впровадження IT «не курця» в державному секторі. Яскравий приклад — Prozorro, де ми є основним підрядником і щодо розробки, і щодо підтримки системи.
Я ніколи не служив в армії. Але коли почалася повномасштабна війна, я говорив про свої наміри мобілізуватися деяким друзям і колегам: «Або я піду в окоп, або займатимуся IT, але сидіти на заході країни я більше не можу». Спочатку разом з командою та друзями шукали, де себе застосувати. Потім зрозумів, що реальні речі можна робити тільки з середини, якщо маєш довіру та доступи до задач, людей, що ухвалюють рішення — військових як у штабі, так і на передовій. Секретність, серйозність намірів — ці та інші питання легше закрити, коли ти є частиною військового підрозділу, а не волонтером.
Тому вирішив прийти у військкомат (територіальний центр комплектації та соціальної підтримки) і мобілізуватися як доброволець. Дуже круто, що вийшло потрапити саме в Центр інновацій, де служать мої друзі й навіть колега по компанії. Обговорюючи один з проєктів у листуванні, ми неабияк здивувалися, що служимо в одному підрозділі. Думаю, ті, хто ухвалював рішення, куди мене розподілити, врахували мій досвід і розуміли, що мене треба відправити туди, де я буду займатися IT. Але те, що вийшло потрапити саме в Центр інновацій — випадковість і карма :) Вважаю, що мені пощастило.
Умови тут добрі, годують :) Відмінності від звичайних підрозділів є: це щось середнє між військовою частиною та IT-компанією. Зайнятість не дистанційна, але без перегинів. Незвично, що немає вихідних, але це армія країни, яка воює, — що поробиш.
Коли прийшов, то запропонував командуванню проєкт, ідея якого з’явилася ще 24 лютого. Він пов’язаний з Computer Vision/ML/Neural Network. Отримав згоду, ресурси, підтримку. Взагалі коли військові бачать результат, залученість, то щиро пропонують допомогу. Це може бути будь-що: від експертного лікбезу («а як працює РЕБ?») до допомоги з тестуванням під час бойових дій. У мене поки що не було однозначного «ні» на мої прохання. Щоправда, і не завжди «так», але є з чим працювати та розуміння, як дотискати. Маючи досвід волонтерства, або pro bono роботи на ЗСУ/МО, точно можу сказати, що будучи військовим набагато легше рухати свої ідеї.
У процесі запустили ще кілька проєктів. Є такі завдання, що надходять від командування, але більше тут цінують ініціативність: придумав щось, розробив proof of concept, показав керівництву, отримав згоду та підтримку — рухаєшся далі. Окрім мене, тут є айтішники-військові з високими званнями. Але і багато таких, як я — мобілізувались з війною, а до цього або мали строкову службу, або взагалі її не мали. У нашому підрозділі рішення ухвалюють люди з досвідом. Щоправда, з поправкою, що саме в IT в мене досвіду може бути й більше. Тому ніхто не намагається увімкнути генерала: «Буде так, як я сказав». У моїй практиці такого ще не було, завжди знаходиться консенсус — і здоровий глузд перемагає.
Завдань багато, але треба братися за ті, де є віра довести їх до кінця. Коли почав розбиратися, що є, чого нема, яка ніша не покрита, то побачив, що було багато розробок, які з різних причин не були доведені до конвеєра. Наприклад, бачив промо відео колісного дрона, але є тільки його прототипи, і ті зараз збираються, бо є в розібраному стані. Тобто до конвеєра або в продукти ця цікава розробка так і не дійшла.
Тож треба розраховувати сили, щоб робити щось дієве, а не просто забруднювати цифровий світ ще однією нікому не потрібною розробкою на кшталт захищеного браузера.
Щодо ефективності цих проєктів у майбутньому, то скажу ось що. Нашій армії треба бути технологічно на голову вище за ворога, а без IT-складової це неможливо. Саме це нас вже відрізняє від окупантів. І ця прірва буде тільки зростати. Це моя особиста думка.
Моя компанія продовжує працювати без мене. Після 24 лютого багато проєктів замовники поставили на холд, але хлопці намагаються втримати компанію, шукають інші проєкти (для нас важливо, щоб вони були з соціальною складовою, на онлайн-казино ми не погоджуємося). І це вже не вперше я відсторонююсь від управління компанією. Колись було таке, що я пішов на позицію архітектора Нової Митниці — нічого, впорались без мене. До речі, багато хто з інженерів компанії зараз волонтерять у моїх військових проєктах.
Що б я сказав читачам? Платіть податки, допомагайте країні та вірте у ЗСУ :) Хто відчуває в собі сили, подумайте над такими нішами, як безпілотні наземний і водний апарати. Чув, ця прогалина досить актуальна. Створюйте такі стартапи, приєднуйтесь до тих, що є, допомагайте зрушити ті, що застрягли (а такі є в Україні) через брак фінансування, технічно-логістичні, інженерні проблеми тощо. Це саме те, що потрібно нашій армії і в чому потужна українська IT-спільнота може підтримати.
Як знайти айтішну роботу в ЗСУ? Зараз працюють саме горизонтальні зв’язки. Якщо розробник справді хоче потрапити у схожий підрозділ і займатися IT, він зможе це зробити. Бо зазвичай це працює не так: призвали, а потім: «Ой, я ж в QA/Dev/PM вмію. Можна мене кудись, де б я щось за компом робив?». На жаль, такої практики немає. Ніхто вам притомні завдання не спустить. Треба придумати проєкт, реалізувати його та змусити ним користуватися. І от саме для таких, мені здається, двері відчинені.
«Якщо ви вирішили мобілізуватися, йдіть одразу до частини конкретної бригади або одного з її батальйонів і питайте, чи є посади для вас з вашим досвідом»
Дмитро, Information Security Team Lead, служить у підрозділі зв’язку в одній з бригад ТрО
Ще до початку російського вторгнення я вивчав, яких спеціалістів не вистачало в ЗСУ. Як виявилося, різноманітних айтівців і кухарів.
Після того, як я вивіз сім’ю, цілеспрямовано їхав до однієї з бригад ТрО. Але на шляху на блокпості отримав повістку у військкомат іншого міста тієї ж області. Довелося спілкуватися у військкоматі та просити відправити мене у частину, в яку я їхав. Допомогло те, що в мене там був контакт начальника персоналу (хоча я його не знав особисто), і він підтвердив, що їм потрібен такий спеціаліст. Уже потім я зрозумів, що можна було спробувати попросити на блокпості повістку до міста, куди прямував, або взагалі проігнорувати її та з’явитись безпосередньо до частини — нічого страшного б не сталося.
Коли їхав, то тільки здогадувався, що підрозділ зв’язку ще комплектується. Навіть якщо не потрапив би безпосередньо у підрозділ зв’язку, то впевнений, що обійняв би посаду зв’язківця у бойовому підрозділі (такі посади є майже всюди). Вищезгаданим контактом скористався, вже коли зрозумів, що система має недоліки та все ще не завжди враховує освіту і професійний досвід людини.
Чим займаюся зараз? Впровадженням і налаштуванням систем і каналів зв’язку, а також їх резервуванням. Останнім часом також консультую з питань інформаційної безпеки, коли йдеться про роботу з інформацією, яка не має грифу «Для службового користування» або державної таємниці, але все ще є чутливою.
Моя порада: якщо ви вирішили мобілізуватися, йдіть одразу до частини конкретної бригади або одного з її батальйонів і питайте, чи є посади для вас з вашим досвідом, чи зацікавлені вони в ІТ-спеціалістах. Так ви зекономите купу часу, бо у військкоматі в кращому випадку ви витратите його значно більше. А в гіршому — потрапите на зовсім не айтішну посаду.
Підсумовуючи: спілкуйтесь, комунікуйте, пояснюйте, що означає ваша спеціальність, якими навичками володієте, який досвід маєте, просіть скерувати вас на релевантну вашому досвіду посаду, просіть з’ясувати, де такі посади є вакантними. В офіцерському складі вашої області всі один одного знають, вони можуть отримати таку інформацію досить легко та швидко.
«Через деякий час мені запропонували перевестися»
Микола Матійчук, Game Developer, перевівся до Центру інновацій та розвитку оборонних технологій МО
Я уже понад 20 років розробляю ігри, переважно в ролі головного програміста, технічного директора. Також у мене була своя команда, яка займалася саме стратегіями. Остання гра, яку ми створили разом з GSC Game World, — «Козаки 3». Взагалі ж на Steam продається шість ігор, над якими я працював.
До початку повномасштабної війни ми з дружиною якраз взялися за новий проєкт. 24 лютого я встиг закомітити свій код, підготував патчі до старих ігор, написав коментарі на випадок, якщо з ними буде працювати контриб’ютор. А після того став дзвонити по ТрО. Я живу у Білогородці, тому спочатку зателефонував до місцевої оборони, але вони вже нікого не брали та порадили звернутися до Ірпінської. Там сказали, що я можу приїжджати і з собою потрібен тільки паспорт. Я спитав: «А нічого страшного, що я ніколи автомат у руках не тримав?» — «Нічого, ми навчимо!». Наступного ранку ми вже отримали бойове завдання.
Перше, чого потрібно було навчитися, — це заряджати автомат. Там були хлопці, які служили в АТО, вони мені все показали. Я, звісно, перепросив, що не Рембо, але намагався навчитися якомога швидше.
Більше як місяць тривали бойові дії. У нас були позиції в районі Пущі-Водиці й Ірпеня. Перший тиждень не було одягу, води, їжі, лопат, зв’язку. В таких умовах ми почали виконувати бойове завдання. Замерзали настільки, що неможливо було заснути, навіть якщо це була третя доба без сну. Від цього виснаження ночами ми бачили в прицілах «мультики». З часом волонтери закрили всі наші потреби — і ми змогли налагодити побут і боєздатність. Після відступу росіян займалися «зачистками» по Київській області й «інженерною» роботою: рили окопи, будували бліндажі, вогневі точки, «фейкові» позиції, робили маскування. Взагалі коли я йшов у ТрО, то думав, що це добровільна структура, а виявилося, що я мобілізований солдат зі спеціалізацією «стрілок».
Через деякий час мені запропонували перевестися. Максим Корженевський з Центру інновацій МО побачив, що є робота, яка підходить під мій профіль. Так, написання ігор — дещо специфічна штука, але тут є вирішення просторових задач, низькорівнева оптимізація, програмування графічних процесорів для прискорення обробки зображень.
Як організований процес переведення. Частина, яка хоче вас забрати, має надіслати у вашу частину «відношення», наприклад, командиру взводу. Командир взводу це «відношення» показує ротному. Ротний в усному порядку погоджується або відразу відмовляє. Якщо перший варіант, то тоді пишеться рапорт на ротного, а той пише рапорт зі згодою на командира частини. Командир частини, якщо погоджується, підписує. А далі документи йдуть до штабу батальйону, потім — до штабу бригади, звідти — у Генштаб. Там вони також проходять купу етапів. І у разі успішного завершення документи відправляють до частини, яка просила вашого переведення. Вони мають підтвердити: «Так, це той боєць, що нам потрібен». Документи повертаються до Генштабу, а звідти до частини, з якої людина переводиться. Після цього вже боєць збирає речі, підписує всі листи та переїжджає в інше місце.
Армія дуже швидка, коли обстріли, бойові дії, і дуже повільна, коли нічого не відбувається. Це бюрократична машина, яка у своїй же бюрократії постійно буксує. Плюс є складнощі через те, що мало хто хоче втрачати своїх людей. Тому якщо подивитися на склад територіальних оборон, то там можна знайти не тільки програмістів, а й ППО-шників, операторів броньованої техніки або артилеристів — спеціальності дуже потрібні у ЗСУ, а не в легкій піхоті, якою є територіальна оборона. Але їх складно «висмикнути». Мені здається, це проблема, що зараз все здебільшого вирішується горизонтальними зв’язками: начальник частини домовляється з іншим начальником частини.
Коли я востаннє дізнавався про долю своїх документів, вони були в штабі бригади, тобто до Генштабу ще не потрапили. Але я вже працюю на новому місці, переведений сюди по відрядженню.
Головні зміна — це те, що мені дали не автомат і каску, а ноутбук, мишку та монітор. І ще мобільний телефон для одного із завдань. Мої колеги — не комбати, а програмісти, девопси, аналітики... І атмосфера «айтішна», хоча це теж служба.
Ще одна відмінність — тут можна їздити додому. У частині дуже затишно. Місце, де поспати, влаштовано «приватно», є каремати та спальні мішки. Але якщо можеш поїхати переночувати додому, то ніхто не проти. Це приємно, бо взагалі мені було складно адаптуватися до армії. Навіть не через бойові дії та екстремальні умови, а через те, що я не очікував, що в мене заберуть повністю свободу ухвалювати рішення. Мені до такого звикнути непросто.
Чи може програміст взагалі вплинути на ситуацію, якщо він таки хоче займатися далі IT-роботою? Впевнений, що так. Бо ця війна не схожа на Другу світову. Нам надходить західне технологічне озброєння. Робота артилерії — вже не дії наосліп, а завжди координація дронами. Потреби сучасної армії — це ударні дрони з боєприпасами, що самонаводяться, розвідка «розумними» камерами з оповіщенням, автоматизована обробка відео через нейромережу, платформа для збору розвідувальної інформації тощо. Усі ці речі потрібно розробляти, автоматизувати, інтегрувати, а також прискорювати взаємодію підрозділів через електронні засоби. Ці задачі потребують висококваліфікованих фахівців.
«Когда пришли сюда, то поняли, что сегодняшняя армия очень отличается от армии 2014 года, и наши IT-навыки пригодятся»
Александр, Android Engineer, служит в разведке
Привет, я Александр. Расскажу историю о себе и своем побратиме Роме, с которым мы познакомились еще в 2014 году, когда оба пошли добровольцами в ТрО Днепра. Тогда мы попали в
После службы пошли на волонтерские курсы по IT. Рома — раньше, я — чуть позже. Вообще меня с детства интересовала эта тема: увлекался компьютерами, сам спаял «Спектрум»... После курсов каждый нашел работу: сначала одну, потом вторую, потихоньку выросли профессионально. Всего в IT я четыре года, владею языками Python, Java, за это время успел реализовать несколько проектов с нейронными сетями.
На момент начала полномасштабной войны я работал в крупном банке на должности Android Engineer. Рома тоже работал в банке, только другом, занимался серверной архитектурой, Java Back-end.
После 24 февраля Роме и мне пришли письма, что мы остаемся в резерве, так как являемся ключевыми сотрудниками банков, и нас мобилизовать не будут. Так что да, мы могли не идти. Но пошли, потому что надо.
Кстати, служим с нашим бывшим командиром. Мы с Ромой ушли «на гражданку», а он продолжал «расти» в военной сфере. Мы попали в разведку, но не IT-шниками, а со своими простыми специальностями, как и в прошлую службу.
Но когда пришли сюда, то поняли, что сегодняшняя армия очень отличается от армии 2014 года, и наши IT-навыки пригодятся. Никакого приказа не было, это была просто наша инициатива. Мы объединились с единомышленниками — из моего банка добровольцами подтянулись еще два разработчика (они не в нашем подразделении, но мы на связи, они помогают реализовывать идеи). Совместно придумали несколько проектов для улучшения разведывательных операций.
Вообще стали смотреть на многое глазами IT-специалиста. Например, если нет связи, то чем ее заменить? Потом увидели Starlink, Garmin. Пришла идея создать приложение на Android для шифрования. Параллельно занялись проектом по object detection — нахождению техники противника, в том числе дронов. Кстати, потом оказалось, что подобным занимаются и ребята из другого подразделения.
Сейчас с одобрения командиров наша маленькая команда переведена в IT-подразделение — Центр инноваций и развития оборонных технологий. Я считаю, что айтишник может серьезно помочь армии — технически грамотных людей мало. Если командир адекватный и понимает важность технологии, то должен к вам прислушаться.
Элементарный пример по поводу безопасности. Когда мы пришли, у всех были пароли «единички» или «2345». Так что уже немаленьким вкладом будет обучить, показать, рассказать самые простые вещи: что, как правильно делать. Вообще сейчас пришло много молодых командиров, которые понимают, что «совдеповские» методы уже не работают. Благодаря помощи стран НАТО технологически мы опережаем противника — и это наше значимое преимущество.
