В IT після 40. Історія інженера-механіка, що 13 років працював на заводі й наважився змінити сферу
В інтерв’ю DOU він розповів, як наважився піти в IT і як вчитися так, щоб не закинути почате.
«З 8:00 до 17:00 протягом 13 років». Про мрію і роботу на заводі
Я народився і живу в Кам’янському на Дніпровщині. З комп’ютером познайомився ще в шкільні роки [у
Коли дійшло до вступу в університет, я пішов на інженера-механіка. Так свого часу зробив мій батько, а до нього — дід. Тож я навіть не розглядав іншого фаху, вважав це покликанням на той момент. Думав, ніби це моя мрія — піти на завод, отримати стабільну роботу. Таке «совєцьке» мислення мав, інакше не скажеш.
І мрія таки справдилася — я потрапив на роботу на Дніпровський металургійний комбінат. Мене взяли в підрядну ремонтну організацію, де я займався розробкою ремонтної документації два роки: з
У
Після цього мене покликали працювати на фірму, яка займалася ремонтом металургійного обладнання. За записом у трудовій я був інженером-програмістом, але фактично мене кликали, коли потрібно було встановити програму, поремонтувати принтер, розібратися, чому пропав інтернет. І мені це було цікаво. Крім того, є кава, печивко, цукерки й ти завжди всім потрібен, завжди в центрі уваги, бо постійно треба щось лагодити.
Втім, за кілька років я таки вернувся на завод. Мене туди покликала людина, яку я поважав. Крім того, ця людина бачила перспективи в комп’ютерах, а не в кресленні на паперах. І коли ми обговорювали моє працевлаштування, з-поміж іншого зачіпали й тему комп’ютеризації деяких процесів. Я мав узяти це на себе.
Тоді на заводі я займався розробкою технічної документації для ремонтів металургійного обладнання. Приходив на роботу, сідав за дошку для креслення з рейсфедерами (креслярські інструменти, якими проводять лінії та знаки. — ред.) та іншим приладдям і робив креслення на папері. Потім мене перевели в підрозділ, який займався оглядом обладнання.
Все це я робив з 8:00 до 17:00 протягом 13 років. На початках було цікаво й навіть стабільно у фінансовому плані. Але згодом почали виникати сумніви, а чи тим я займаюся. Робота набридала, працювати ставало все важче, адже керівництво мало своє бачення процесів, а працівники — своє. Наприклад, я пропонував перевести роботу з кресленнями в комп’ютери, адже це зменшує час і складність виконання завдань в рази. І це зрештою частково реалізували. Вибрали варіант, в якому цю роботу могли виконувати навіть люди без спеціальних навичок, наприклад пенсіонери, які до цього не стикалися з комп’ютером. Але загалом, певно, з усіх моїх ініціатив у життя втілили лише відсотків десять.
Хоча з часом потрохи стали впроваджувати інновації. І те, що я пропонував, таки потрохи реалізовують, але вже без мене, бо я звільнився у 2015 році. Тож, можна сказати, випереджав час своїми пропозиціями.
В часи роботи на заводі
«Змінювати роботу, а тим паче сферу — страшно й важко». Про курси та драйв
Ідея піти в IT виникла не на порожньому місці. По-перше, мені завжди була цікава ця галузь, інновації загалом. По-друге, на заводі не було позитивних змін, і якщо до війни зарплата була середньою для нашої місцини — близько п’яти тисяч гривень на місяць — після
Змінювати роботу, а тим паче сферу — страшно й важко. Я пропрацював на заводі 13 років. Людина, яка так довго не змінювала місце роботи, має умовну стелю над собою, яку перебороти вельми непросто. Я багато роздумував, чи варто щось змінювати, що на мене чекає далі. Стримувала думка про те, чи впораюся, тим паче на заводі стабільна зарплата. Але таки наважився. На щастя, і брат, і батьки підтримали моє рішення — це дуже допомогло.
Коли були ці розмови та роздуми, я ще працював на заводі. Але вирішив почати вчитися вже. Мені пощастило, бо інколи я мав дві-три години вільного часу на своїх змінах і комп’ютер поруч. Тож міг займатися і в робочі години, хоч і не щодня.
Я не уявляв, що тоді свіженького було в IT, чим займаються такі фахівці. Тож спочатку взагалі подивився, які є варіанти: розробник, тестувальник, Front-end, Back-end... Вибір зупинив на Back-end-розробці. Вона чимось схожа на об’ємний конструктор, де кожна деталь може зміцнити конструкцію чи, навпаки, зруйнувати. Коли можеш уявити весь цей механізм, стає надзвичайно цікаво.
Спочатку вирішив пройти онлайн-курс з Python на Prometheus. Це була сходинка, яка мала дати зрозуміти мені, чи не отупів я зовсім :) Виявилося, що ні. На курсі були заняття з алгоритмів та алгоритмічних структур, типів даних Python, об’єктноорієнтованого програмування та інші. Там не було особливих дедлайнів, але завдання я виконував і навіть отримав сертифікат по закінченні. Мав 97 % зі 100. Це була перша перемога, яка потішила й підштовхнула йти далі. Тим паче я загорівся цією сферою.
Потім вирішив піти на платний офлайн-курс у Дніпрі. Попередньо поговорили з братом, як рухатися далі, й він підказав саме такий варіант. Аргументував тим, що на офлайн-курсах можна поспілкуватися з викладачем, колегами, зрозуміти, що ти справді робиш правильно, а не вигадав собі, ніби робиш правильно. І зрештою це стало найважливішим для мене: коли на заняттях казали, що я зробив так, а де помилився. У мене такий характер: люблю спілкуватися з людьми, особливо наживо, й отримувати від них фідбек.
Офлайн я вибрав курс із Java на чотири місяці. Там ми розбирали базову Java, трохи роботи з базами даних, HTML, CSS, JavaScript, але основи. Ми вчили саму ідею, що має знати розробник. І зараз розумію, що це правильно. Адже є багато людей, які не опанували базових понять, з якими в роботі доводиться стикатися дуже рідко, втім, для розуміння проблеми треба в цьому розбиратися.
Наприклад, порядок байтів little-endian, big-endian — чимало розробників не знайомі з цими поняттями. Я сам був шокований, коли довелося попрацювати з цим на робочому коді. Але якщо не розбиратися, нормально працювати не вийде, бо це база. На офлайнових курсах було два заняття на тиждень по чотири години. Крім того, щодня по
Спочатку я спіймав кайф і драйв, коли вчився. Сильно загорівся цією справою. Читав багато додаткової літератури (Брюс Еккель «Философия Java», Герберт Шилдт «Java. Полное руководство»), дивився ролики на YouTube (канали Сергія Немчинського, Юрія Ткача), сидів на форумах — мене було не зупинити. Але коли ейфорія стихла, на зміну прийшла дисципліна. Саме вона дає +300% у досягненні успіху, адже рано чи пізно настає момент, коли щось цікаво вчити, а щось — ні. Тоді треба ставити собі мету, дедлайни й працювати. Обманути себе дуже легко. Вигадуєш відмовки, мовляв, зараз кіно подивлюся — і тоді сяду за справу, чи зараз поїм, а потім повернуся до навчання. Я сам з таким стикався багато разів, але коли таки брав себе до рук, все йшло добре.
Коли вчив щось нове, давав собі тиждень-два на досягнення певного результату. Завдання міг ділити на етапи й, залежно від того, скільки часу йшло на реалізацію перших етапів, коригував час для наступних. Траплялося таке, що я ставив надто амбітну мету й не встигав її досягти або ж мета була не тим, до чого я прагнув насправді. Тоді все обмірковував і коригував подальші кроки.
Людина має розуміти, чи дійсно те, що вона робить, їй цікаво. Якщо це не так, краще не потикатися в IT взагалі. Коли я пішов на курси, зі мною почали 16 людей. Закінчили курси п’ятеро, а працюють, наскільки я знаю, троє. В командах, де я працював, були тренер із фітнесу, масажист, бариста, банківські працівники, ракетобудівники. І всіх цих людей об’єднує те, що вони зацікавлені, мають жагу та натхнення до цієї галузі. Перевчитися навіть з баристи на розробника — не проблема, якщо людина дійсно цього прагне. У мене перехід в IT зайняв приблизно рік.
На врученні диплома після закінчення курсів
«Було три співбесіди. Першу провели в піцерії». Про першу роботу в IT
Далі я хотів піти на курси від компаній, на кшталт тих, що є при SoftServe, EPAM. Але на них беруть лише зі знанням англійської, а в мене на той час був рівень Elementary. Тож на ці курси піти не вийшло, втім, я отримав пропозицію про роботу від WizardsDev. Річ у тім, що викладач з курсів тоді став директором у цій компанії — вона відкрилася лише за пів року до цього. Він знав мене, бачив, на що я здатен, і запросив у команду.
Було три співбесіди. Першу провели не в офісі, а в піцерії. Ми [з уже колишнім викладачем і тепер директором] спілкувалися про те, чи дійсно я хочу працювати, які в мене побажання, очікування. Потім була технічна співбесіда: що я вмію, на що згоден перевчитися. Третя співбесіда була з технічним керівником компанії — він з іншої країни, але приїжджав до Дніпра, аби спілкуватися з кандидатами. Годину говорили про мої вподобання, чим я займаюся зараз і що мені цікаво. Власне, оскільки про мої технічні скіли знали, лишалося перевірити soft skills. Компанія працювала лише пів року, у команді було 40 людей, тож це було важливо.
Крім співбесід, треба було ще пройти поліграф. Моя робота пов’язана з блокчейном, через проєкти компанії проходять гроші, тому така умова. Керівництво всім пропонує пройти перевірку добровільно. Але, якщо відмовляєшся, на роботу не беруть. Думаю, в цьому конкретному випадку поліграф — це нормально. Бувають випадки, коли компанії проводять такі перевірки просто так, бо це їхня фішка. Таке мені не подобається. Але в нашому випадку це виправдано, хоча я знаю людей, які проходили співбесіди в нашу компанію і, коли почули про поліграф, відмовлялися.
Сама перевірка — максимально коректна. Напередодні я дуже переймався, передивився і начитався різного в інтернеті, але все виявилося не страшно. Просто кімната, в якій стоїть апаратура, й чоловік, який ставить запитання. Що саме питали, не розповідатиму, думаю, це інформація не для розголосу, але всі запитання були максимально коректними й зрозумілими.
Англійська в мене була тоді Elementary, але для проєкту, на який набирали людей, вона не була важлива. Тож я пройшов усі етапи.
Вже першого робочого дня трапилася несподіванка. Коли мене брали, казали, що працюватиму на Ruby on Rails або на Xamarin. А коли я прийшов, сказали, що буде ASP і JavaScript — майже те саме :) Мені пощастило, що перша команда майже вся складалася з хлопців після курсів. Вони працювали на кілька місяців довше за мене, тож швидко допомогли втягнутися в роботу. Золоті люди, дійсно. З одним я й досі працюю, а з іншими спілкуємося вже багато років. Хоча вони й змінили по кілька компаній, все ж намагаємося не губитися та підтримувати одне одного.
Проблеми в тому, що мені 40 і я щойно прийшов в IT, для мене ніколи не було. Наприклад, зараз в команді є дівчина, батьки якої — мої однолітки. Але ми з нею розмовляємо на різні теми, маємо багато спільного — для мене вік ніколи не був якимось обмеженням чи перепоною для спілкування.
За п’ять років мене запрошували на п’ять проєктів усередині компанії як спеціаліста, який може допомогти розв’язати наявні проблеми. Для себе зрозумів, що найбільше подобається працювати з блокчейном. Аби розібратися глибше, проходив курси від IBM по Blockchain. Вони безкоштовні. І ще платні курси від профільної компанії — вони були найбільш корисні для мене, бо там працюєш з ментором. Тобто є людина, якій ти напряму пишеш запитання, показуєш, що зробив, а вона відразу каже, що так, а що ні. Це той вид фідбеку, який мені потрібен. Ці курси пройшов через два роки роботи, коли захотів перейти на C#. Власне, на C# працюю й досі, й надскладних питань не виникає. Думаю, це тому, що на курсі мене навчили шукати необхідну інформацію і правильно застосовувати знайдені відповіді. Я бачу багато людей, які навчилися працювати з фреймворком, але крок убік — і вони губляться. Тому знайти правильну інформацію і застосувати її — це найважливіша навичка, яка згодом дозволяє дійти до рівня Middle та Senior.
Думаю, зараз я якраз між цими рівнями за скілами й знаннями. Зарплата мене влаштовує. Інколи дивлюся на рівень, який вказаний на DOU, — все в межах наведених цифр. Вакансій мого профілю не дуже багато, вони специфічні, тому нічого цікавого для себе я не бачив. Зараз у мене класні проєкт і команда, тому лишаюся працювати в компанії, куди прийшов уперше понад 5 років тому.
Перша команда WizardsDev
«Коли ти сам у цьому варишся, не завжди можеш побачити, що опинився в халепі». Про вигорання
Найбільшою проблемою, з якою стикнувся за весь час роботи, було вигорання. Найважчий момент настав тоді, коли я два роки працював на одному проєкті і завдання стали складними, але типовими. Я перестав отримувати задоволення від роботи, почав їсти багато солодкого, дуже змінився зовні, бо набрав вагу. Спочатку не замислювався над цією проблемою, але якось ішов вулицею вгору і мені стало зле. У мене виникла думка: «Що я взагалі роблю?» У цей період почала боліти голова. Я звернувся до лікаря, й він порадив змінити щось у житті, привести себе до тями, тоді й біль зникне. Я поспілкувався ще з деякими людьми, і мені сказали, що проблема звична й зрозуміла — треба щось міняти.
На роботі з цим допомогли. Я підійшов до керівника і попросив змінити проєкт. Мені пішли назустріч: спочатку один проєкт змінили, потім інший — і все прийшло до норми. Проєкти були не такими, як попередній, і це вже було добре для мене. Крім того, там був інший стек технологій. Паралельно я зайнявся фізичними вправами, саморозвитком — це теж позитивно вплинуло. Читав «Застеляйте ліжко. Дрібниці, які можуть змінити ваше життя... і, можливо, світ» Вільяма Макрейвена, пройшов курс з тайм-менеджменту. До комфортного стану повернувся десь за пів року. До речі, з віком стає все складніше стежити за собою. Коли ти втягуєшся, наприклад, ходиш до залу, треба продовжувати й не зупинятися, бо потім стартувати з нуля буде набагато важче.
Дуже складно вивести правило, за яким можна помітити вигорання раніше. Зі мною разом на роботу прийшов колега, старший років на десять. І в нього не було проблем, а в мене виникли. Є знайомі, які змінюють проєкт кожні три місяці — пів року, щоб не було вигорання. Дехто бере відпустку на місяць. Я для себе зрозумів, що мені потрібно двічі чи тричі на рік на тиждень відволікатися від роботи. Без комп’ютера, інтернету — просто їхати й відпочивати. Тоді все гаразд. Раніше ж я відпустки проводив за комп’ютером, вчив щось нове. Але потім зрозумів, що мізкам теж потрібно відпочивати.
Має бути людина, яка дивилася б, аби в її команді все було гаразд. Думаю, це завдання тімліда чи проджект-менеджера. Наприклад, коли ми ще працювали в офісі, я міг підійти в кабінет до HR: вони завжди вислухають, дадуть пораду. Зараз з ними можна зідзвонюватися. Але всі такі проблеми має моніторити хтось ззовні. Коли ти сам у цьому варишся, не завжди можеш побачити, що опинився в якійсь халепі.
«Потрібні натхнення, вільний час та дисципліна». Про плани на майбутнє та рецепт успіху
У майбутньому, можливо, спробую піти в архітектори. Адже буває так, що ставлять завдання в стилі: «Зробіть гарно, а негарно не робіть». І з такого ТЗ треба вигадати, як усе працюватиме, на які завдання буде розбито, яка буде архітектура, щоб усе написане працювало і за деякий час було ремонтопридатне, як кажуть на заводі. Мені це подобається.
А ще думаю про те, щоб самому викладати на курсах. У нашій компанії є свої. Туди викладачами беруть тих, хто працює на реальних проєктах. Такі фахівці можуть пояснити, що потрібно знати й вміти просто зараз, з чим вони самі стикаються і як можна розв’язати проблемні моменти. Найбільше нових людей у команду приходить саме з наших курсів, і ти розумієш, що вони знають, які є прогалини, та усвідомлюєш, з чим можуть впоратися одразу. Тому курси при компанії — це дуже круто.
Я вже читав
А тим, хто тільки думає спробувати себе в IT, можу дати кілька основних порад.
- Перше й головне: якщо не цікаво, вам тут робити нічого. Людина без зацікавлення вигорає за пів року — рік, стає буквально ніяка. В мене був знайомий, який пропрацював пів року, та зрештою не витримав і влаштувався ставити двері.
- Наступне — визначитися зі знанням англійської. Є курси при компаніях, для яких англійська на середньому рівні чи вище обов’язкова (як-от SoftServe, EPAM). Для курсів нашої компанії вона бажана, але не обов’язкова. Якщо з англійською погано, можна піти на онлайн-курси. Варіантів насправді багато.
- Далі потрібно вибрати напрям, який цікавий. Наприклад, на Prometheus є кілька безкоштовних курсів різних напрямків: розробник, тестувальник, Back-end, Front-end, проджект-менеджер. Можна спробувати всі.
- Не боятися йти на співбесіди. Можна пройти скільки завгодно — після якоїсь та й візьмуть. Зараз багато компаній набирають трейні, наприклад, на тому ж DOU багато вакансій.
- Загалом же потрібні натхнення, вільний час та дисципліна. Якщо ти посидів, поклацав годину і пішов дивитися кіно — з цього не буде жодної користі. Знову ж таки приклад з життя. Один знайомий пройшов за три місяці онлайн-курси тестувальника і за три роки став Senior Automation QA. Він посилено займався, навіть мене дістав з питаннями, але свого досяг :) А один пішов учитися на рік пізніше за мене, але й досі вчиться. Тобто все залежить від самої людини. А перевчитися може будь-хто. І неважливо, чи маєте ви технічний бекграунд або скільки вам років.
