Сент. 14

Квартира за розробку для міліції у 90-х та запрошення на співбесіду від Microsoft. Історія 61-річного програміста

Місяць тому запоріжцю Миколі Мухіну виповнився 61 рік. Програмуванням він займається вже понад 30 років, і нині буквально відбивається від пропозицій з українських і західних IT-компаній. В інтерв’ю для DOU розробник розповідає, як програмував на перших комп’ютерах у 80-х, отримав квартиру за роботу ІТ-спеціалістом у міліції, як майнив біткоїни та чим хотів би займатися, коли завершить кар’єру в IT.

Микола Мухін у ПАР

Першим комп’ютером був Olivetti розміром як стіл, а програмою — Basic

Родом я із Запоріжжя. За фахом інженер-механік, у 1982 році закінчив Запорізький машинобудівний інститут (нині Національний університет «Запорізька політехніка» — ред.). Після випуску працював інженером-технологом на запорізькому заводі магнітофонів «Весна». Моя перша зарплата як технолога була 140 рублів, за 2–3 роки — 160 рублів.

У 1986–1987 роках почав займатися станками з ЧПК (числове програмне керування — ред.) і «підсів» на програмування на Basic. На той час до нас якраз надійшло імпортне обладнання — електроерозійні станки. І з ними комп’ютер Olivetti — такого розміру як стіл, з 8-дюймовими дисководами.

На цьому комп’ютері ми з колегами готували керувальні програми для станків. Там був Basic і все. До нього йшов чималий посібник з експлуатації. Було цікаво в цьому розібратися. Тоді мене програмування буквально захопило з головою, багато почав вчити самотужки. Дещо робив для бухгалтерії, суто на ентузіазмі. Пізніше написав одну гру, відтак ще одну.

Потім народилося двоє дітей у 1985-му й 1986 роках. Треба було більше заробляти, і я пішов на додаток до інженера-механіка у робітники — працювати на цих електроерозійних станках. Брат мого колеги був директором програмістського кооперативу. Він узяв мене робітником на автозавод «Комунар» (нині ПАТ «ЗАЗ» — ред.). Виходить, що на заводі я працював у першу й другу зміни, а в третю зміну, на ніч, ішов у цей кооператив, де мені виділяли машинний час на «персоналці». Вона тоді коштувала близько 20 тисяч рублів, що дорівнювало вартості майже двох автомобілів. На цій машині працювало шестеро програмістів, і мені діставався тільки нічний час.

Коли я перейшов в електроерозійники у 1987 році, мені дали відразу 5-й розряд, і я став заробляти 350–400 рублів. Пам’ятаю, що грошей постійно не вистачало, після народження дітей жінка (перша дружина) вже не працювала, і нас дуже підтримували батьки — теж небагаті інженери-залізничники, а також дід і бабуся, які мешкали у селі під Запоріжжям, допомагали продуктами. Вони тримали курчат, вирощували картоплю, овочі, фрукти...

Отримав квартиру за те, що пішов працювати в міліцію програмістом

Одного разу того ж таки 1987 року до нашого програмістського кооперативу звернувся тодішній заступник начальника обласного карного розшуку Микола Солдатенко. В нього була ідея створити програму для «персоналки», щоб вести облік злочинів і пригод — для чергової частини обласного управління внутрішніх справ (УВС).

Вийшло, що всі програмісти були зайняті, а один я такий юний стажист-ентузіаст був вільним. Тож я почав розробку свого першого великого проєкту. Спочатку писав цю систему на dBase III, потім перейшов на Clipper. Загалом розробляв її приблизно рік без відривання від станка.

Зрештою заступнику начальника обласного карного розшуку сподобалася моя розробка, і 1989-го він запропонував мені офіційну роботу в УВС програмістом.

Кажу йому: «Який з мене міліціонер?». Потім він спитав: «Що тобі треба, щоб ти погодився?». А я такий — квартиру. Він — окей.

Тож у 1991 році мені дали квартиру в Запоріжжі від міліції. Близько двох з половиною років я був капітаном міліції — програмістом. За цей час написав міліційну програму на Clipper. До речі, вона працювала в черговій частині Запорізького обласного УВС ще 13 років після мого звільнення, причому без будь-якої підтримки з мого боку.

Я був повним дилетантом, коли відкрив ідею нормалізації

У кінці 1991 року Солдатенко пішов на пенсію, начальника УВС зняли, а я звільнився з міліції та повернувся на рідний завод «Весна». Вже взяли програмістом на «персоналку». У період із 1986-го по 1993 рік у мене зовсім не було учителів, все опановував самотужки. Писав у той час на dBase III, Clipper, паралельно вивчав мови програмування FoxPro, Pascal, Turbo Pascal, Turbo C/C++.

У 1995 році мені запропонували роботу в харківській компанії «Инэк», яка створювала систему для Запорізької АЕС (діловодство, бухгалтерія тощо). Вони писали на ранньому PowerBuilder 4. Згодом у цієї компанії виникли труднощі, вони перестали платити, і я пішов звідти.

Працюючи з Clipper і dBase, я був повним дилетантом. Але при цьому незалежно відкрив ідею нормалізації (метод проєктування бази даних, який дозволяє привести базу даних до мінімальної надмірності — ред.), хоча це вже я потім збагнув. Також тільки пізніше виявилося, що я завжди дотримувався принципів Agile.

Зненавидів Windows із ранніх версій

У період 1993–1999 років у мене починається історія із серйозними базами даних — з Oracle. У 1998 році перейшов у компанію «Запоріжзв’язоксервіс», де працювало троє осіб, які знали мене з міліції. І там Oracle був під Unix, що мені страшенно подобалося, оскільки з ранніх версій я Windows зненавидів.

На Oracle Forms готував систему управління роздрібної торгівлі для мережі гастрономів. У тодішнього начальника «Запоріжзв’язоксервісу» була ідея на основі мережі пунктів прийому комунальних платежів зробити ще й магазинчики.

Система була доволі велика, і я все робив самотужки: бізнес-аналіз, проєктування баз, розробка форм, впровадження, звіти. Одне слово, такий собі фулстек.

У 2000 році їздив до Австрії впроваджувати трирівневу клієнт-серверну систему

Зі старшим сином Віктором, який працює у геймдеві

У 1999 році вперше отримав пропозицію від компанії, яка працювала на Захід. Це була маленька фірма під назвою «Афоліна». Вони розробляли для Compass International — це міжнародна система довідників про виробників товарів і послуг. Там я мав справу з Sybase. Фронтенд був десктопний на С++, а моя справа була бекенд, тобто база даних, збережені процедури та середній шар — сервер застосунків на С++ під Linux.

Якщо дивитися тепер, то ми тоді винаходили велосипед, нічого не використовували з того, що є сьогодні. Та й не було нічого такого, а нам навіть не спало на думку шукати. Отож зробили трирівневу клієнт-серверну систему. Впроваджувати її я їздив до Австрії у 2000 році.

Таким чином, до початку 2000-х я працював або самотужки, або в дуже невеличкій команді. Це було добре, бо бачив усю картину. Адже в нинішніх умовах, коли доводиться працювати у великих фірмах з гігантськими проєктами, коли абсолютно неможливо охопити всю картину, відчуваю значний дискомфорт. Тобто почуваюся невпевнено, коли бачу лише маленьку частину всієї «кухні».

Спочатку Java здалася мені іграшковою С++

У 2002 році потрапив у дніпровську філію компанії ISD. Спочатку мене взяли тестувальником, але довго не витримав. Тож потім перейшов на розробку.

Працював на С, Oracle, а пізніше того ж таки року став вивчати Java. Спершу Java здалася мені іграшковою С++. Зі мною це зіграло поганий жарт, тому що на Java писав десктопні застосунки аж до недавнього часу. Тобто Java Enterprise, яка дуже популярна нині, на жаль, не освоїв.

У 2003 році написав тривимірний тетріс для кнопкових мобілок — гру завантажили понад 60 тисяч разів

У 2003 році, використовуючи урізану версію Java J2ME, написав гру для кнопкових мобільних телефонів — тривимірний тетріс, і помістив її у вільний доступ на сайт зі схожими іграми (нині його немає). І ось цю гру завантажили 62 тисячі разів.

Ще був період із 2004 по 2010 роки, коли займався технічними перекладами. За цей час або сам, або з командою переклали близько 50 книг про ІТ для різних видавництв. Переважно для київської «Діалектики», ще трохи для московського «ДМК-Пресс». Тоді я думав, що з програмуванням уже покінчено, адже тоді взагалі ним не займався, а лише перекладами.

Півтора року чекав першого замовлення на фрилансі

Випадково наткнувся на сайт oDesk, який тепер називається Upwork, і зареєструвався у 2009 році. Минуло аж півтора року, доки отримав там своє перше замовлення.

І з того часу вже близько 10 років працюю на фрилансі. Займаюся базами даних: проєктуванням, оптимізацією, розв’язанням певних проблем. А другий напрям — десктопні Java-застосунки.

Зробив великий проєкт для будівельної компанії в ПАР, довелося трохи пожити в Африці

Ще я підготував самотужки великий проєкт для будівельної південноафриканської компанії. Це стосується логістики, частково бухгалтерії, кадрів, складів тощо. Все це на десктопній Java і MySQL на бекенді. На щастя, замовник не нав’язував технології, і я робив те, що мені було цікаво і що вмію.

Після цього він мене запросив до ПАР, де я пробув півтора місяця. Вдалося побувати в Йоганнесбурзі, Кейптауні та Дурбані. Це як інша планета — міста, мов із «Зоряних воєн». Не Європа, не Америка, і зовсім не решта Африки.

Сьогодні цей замовник переїхав до Нової Зеландії, але ми продовжуємо спілкуватися, і я подеколи підтримую його проєкт.

Під час подорожі в ПАР

Рік працював у польській EPAM, зараз запросили на співбесіду з Microsoft

В останні роки надходило багато пропозицій роботи, і часто не можу встояти. Близько року працював у компанії EPAM у Польщі. Однак змушений був повернутися в Україну за сімейними обставинами. Мені там усе подобалося, крім бюрократії, рутини, сек’юрної параної та частих мітингів. Загалом у Польщі нам із дружиною було приємно жити, але назавжди залишатися там не хотілося.

Волів би вже завершити свою кар’єру програміста, але ніяк не виходить. Наразі надходять пропозиції, від яких складно відмовитися. Роботу пропонують здебільшого українські компанії, які займаються аутстафінгом і аутсорсингом, але й великі іноземні «кити» також.

Наприклад, буквально сьогодні запросили на співбесіду з Microsoft. Проте відмовився. Я не готовий до релокації. А ще маю певні проблеми зі здоров’ям. Не хочу жити далеко від дому та дітей.

Відмовився від одного проєкту в EPAM, бо зовсім не розумів, що говорять англійською індійці

Англійську мову вивчав усе життя, але реальний прогрес почався, коли працював перекладачем книг про ІТ. Тоді це була письмова мова. А вже коли став фрилансером, почав спілкуватися із замовниками й відчув істотний прогрес в англійській.

Рік тому працював суто в американській команді, а нині — в англійській. На побутові теми розмовляти з ними в мене не виходить — я їх не розумію, а от на професійні — більш-менш нормально.

Ще складно буває з індійцями. Був випадок в EPAM, коли навіть відмовився від проєкту, тому що зовсім не розумів, що вони говорять.

З ейджизмом жодного разу не стикався

Жодного разу у своїй професійній діяльності я не стикався з так званим ейджизмом. Це, мабуть, пов’язано з тим, що не шукаю роботу — мене самі знаходять. Якби шукав і десь намагався влаштуватися, проходив співбесіди, то, може, мене б і не взяли кудись через мій вік.

А так я тільки в пасивному режимі, якщо надходять пропозиції, то розглядаю їх чи не розглядаю. Здебільшого рекрутери бачать мій вік. Тому ті, для кого це перешкода, вочевидь, не звертаються.

Водночас один мій друг, який на 10 років молодший (йому 51), скаржився, що в компанії, де працює, страждає від ейджизму. Тобто йому роблять певні натяки, третирують, можливо, не прямо, а опосередковано. Особисто я такого не помічав ніколи.

Маю двох знайомих, які в поважному віці працюють у сфері ІТ. Один із них на чотири роки старший за мене, йому 65. Щоправда, він принципово не взаємодіє з IT-компаніями, деякий час працював індивідуально на замовлення великих промислових підприємств Запоріжжя, створював програмно-апаратні комплекси обліку енергоносіїв, а тепер «пиляє» свою автоматичну систему для біржової торгівлі криптовалютами.

Іншому знайомому вже за 70 років. Він працює на Delphi з Oracle. В якій компанії тепер, не знаю, бо довго з ним не контактував, але не в айтішній.

До речі, зараз маю маленький сторонній проєкт, де треба стару-стару систему, написану на Clipper (не працював з нею вже років 20), перевести на C#, на платформу .NET. Працюю з ізраїльським програмістом із російським корінням, якому 76 років. Він іде на пенсію. Тому його компанія хоче перевести систему на сучасні технології, бо нема кому підтримувати.

Не дуже люблю взаємодіяти з людьми й ніколи не хотів керувати

Був такий період у житті, коли давав приватні уроки мов програмування С і С++. Не дуже вдало і не дуже довго. Взагалі, я не дуже люблю взаємодіяти з людьми.

Ніколи не хотів керувати. За всю мою кар’єру лише двічі був маленьким тімлідом: у міліції і в ISD. А потім завжди уникав цього. Мені легше самому зробити, ніж від когось чогось вимагати чи навчати.

Якщо йдете в ІТ тільки за грошима, то навряд чи усе вдасться

Щоб навчитися щось робити — треба брати й робити. Ніколи не пізно почати, якщо це цікавить. Тобто якщо є інтерес. Я довго про це думав... Особисто мене програмування страшенно захоплювало, це було на кшталт магії, коли його починав вивчати сам. Тому мені вдалося ще у 26 років перейти з інженера-механіка в програмісти, коли навколо був повний інформаційний вакуум і не було в кого вчитися.

І тепер, якщо йдете в ІТ тільки за грошима, то навряд чи це вийде. А якщо йдете, тому що цікаво, то вік не важливий. Хоча, звісно, є певні обмеження. Я відчуваю, що в мої роки мозок працює гірше, важче засвоюється новий матеріал.

Також певний скептицизм з’явився. Скажімо, виходить новий фреймворк, усі навколо нього шаленіють, а потім читаєш і розумієш, що це гарно забуте старе, маркетингова фішка. Мало того, витратиш на її вивчення рік-два, досконалості не досягнеш, а вона вже застаріє за цей час.

Тому я віддаю перевагу технологіям, які вже відлиті в бронзі. Наприклад, С чи SQL. Там мало що змінюється, хіба оновлюється трохи, але принцип залишається незмінним. Тобто є час, щоб стати майстром, бо менше змін.

У чому проблема ІТ загалом, на мою думку? У тому, що розробники погано розуміють замовників, а замовники погано розуміють предметну галузь, погано систематизують її. Якщо людина знається на певній предметній галузі, то навіть якщо вона дилетант у програмуванні, зможе написати корисну програму. Причому більш корисну, ніж спеціаліст, який слухав замовника через серію зіпсованих телефонів, і написав зовсім не те, що треба.

Більшу частину кар’єри працював за копійки

Життя останнім часом дуже змінилося. Більшу частину кар’єри я працював за копійки, але з великим задоволенням. У 1987 році в кооперативі я заробляв до 400–600 рублів, плюс 300–350 рублів на заводі. Для порівняння: авто коштувало 8–15 тисяч рублів. Найкрутіша 31-ша «Волга» — під 30 тисяч рублів, а то й більше. Ще варто пам’ятати, що просто так усе, що хочеш, не купиш. Треба було кілька років у черзі стояти. Квартир чекали десятиріччями. Кооперативну купити можна було, але теж через чергу й дуже дорого. Однокімнатна на 18 квадратів коштувала тисяч 5.

У 1993–1995 роках я заробляв «мільйони». Одного разу мені виплатили 100 мільйонів карбованців. І для сім’ї цього ледве вистачало. З 1990-го по 1994 рік ми не мали можливості навіть на Азовське море поїхати.

Перша робота на західного замовника в «Афоліні» у 1999–2000 роках приносила мені $200, і це було непогано. У 2002–2004 роках я працював у Дніпрі в ISD за $300, потім $350. Коли 2004-го став перекладачем-фрилансером, заробляв від $700 до $1000. І так було аж до 2009 року. З 2010-го по 2016 рік на фрилансі програмістом мав від $1000 до $4000, але дуже нестабільно.

Значно зросли заробітки в останні 5–7 років. Звичайно, тепер з’явилося більше можливостей. Маємо змогу з дружиною частіше їздити за кордон відпочивати.

Скільки зараз заробляю — не скажу, бо підозрюю, що як для мого досвіду в нинішні часи — мало, але мені вистачає, бо я уникаю стресів і надмірних навантажень.

Майнив удома криптовалюту, тепер накопичую біткоїни

Микола біля своєї майнінгової ферми

Я вже пенсіонер із листопада 2020 року, тож ЄСВ не плачу. Пенсія моя становить 6845 гривень. Вважаю, що сучасним IT-спеціалістам на пенсію розраховувати не варто взагалі. Треба накопичувати на неї самостійно.

У 2017–2018 роках намагався майнити вдома криптовалюту — Ethereum. Був час, коли п’ять відеокарт приносили мені $500–600 на місяць, але потім ціна впала, і я не встиг вийти на самоокупність.

Заощаджень не мав аж до 2019-го, потім став потрохи купувати біткоїни, а коли їхня вартість зросла, продав частину й придбав на ці кошти нерухомість. Наразі знову накопичую біткоїни.

Мрію покинути програмування і заробляти столярною справою

У програмуванні мотивації в мене, крім грошей, уже немає. Вогонь в очах згас, вивчати нові технології нудно. А сучасні фреймворки на JS — це взагалі не моє.

Виховав двох синів-айтішників, вони вже дорослі, цього року чекаю першого онука. Моя дружина — вчителька математики, працює зараз віддалено.

Живу і нині в Запоріжжі, лише останній рік половину часу проводжу в Чорноморську під Одесою.

Я меломан із великим стажем, маю велику фонотеку. Здебільшого працюю під музику.

І маю ще друге хобі. Останні років сім полюбляю виготовляти щось руками з дерева. Було б чудово, якби я покинув програмування і міг заробляти столярною справою.

Ще мрію виготовляти кастомні велосипеди. Мені це цікаво. Я кілька штук спробував зробити, один із них вдалося навіть продати.