Відгукнувся на 250 вакансій за півтора місяця. Історія митника, що став Junior Front-end розробником
Денис Гришко, фінансист за фахом, після університету працював на митниці, але за два роки розчарувався в ній та став шукати себе деінде. Робив ставки на спорт і заощадив, щоб поїхати в Нову Зеландію на
Робота на митниці та спортивні арбітражі
Я народився в Лубнах на Полтавщині, вчився в Черкасах, закінчив магістратуру з фінансів. Вчився не погано, але особливої тяги до цієї спеціальності не відчував. Додатково мав підробіток: робив ставки на спортивних арбітражах. Середній заробіток на цьому становив
Прийшовши на митницю, місяць працював як черговий на контролі, заступав на чергування за змінами. Потім мене перевели у відділ протидії митним правопорушенням, або ж, простіше кажучи, контрабанди, де я займався здебільшого розмитненням автомобілів на єврономерах. У мої обов’язки входило спілкування з іншими митницями — і це теж зрештою стало однією з причин, чому я вирішив перейти в IT.
Процеси були несучасними, неавтоматизованими: взаємодія між підрозділами була неналагодженою. Щоб погодити якийсь документ, треба було зібрати чотири підписи начальників і замів. Документація, яка, на мою думку, мала б бути електронною, просто дублювалася: існувала і в паперовому вигляді. Новації, які вводили, не впроваджували до кінця, тож на нижчих рівнях з’являлося дві ланки роботи. До того ж кожна митниця мала базу даних. У нас було тисячі запитів, які митниці інших областей перекидали на нас, бо не було загальної бази. Деякі запити оброблялися до місяця. Багато часу витрачали намарно. Мене дивувало, як таке можливо у 2017 році.
Також я іноді виїздив на митні пости, на складання актів, протоколів у Миргород, Лубни. Але переважно працював із документами, запитами на міжнародні митниці. Зарплата коливалася, але не була високою: від 8 до 16 тисяч залежно від результату митниці у конкретному місяці (показники, до речі, завжди применшували або завищували).
Оскільки ще в перший рік роботи зрозумів, що це не моє, почав займатися саморозвитком, вивчати англійську мову. До того ж непогано ладнав із комп’ютером, тож став думати у цьому напрямку. Один із найпростіших входів у IT — через фронтенд, тож я надумав пройти базовий курс від HTML Academy. Та в мене був старенький комп’ютер і все дуже довго компілювалося, і закинув ці спроби. Тим паче паралельно не покидав підробляти на спортивних арбітражах, а коли почалася хвиля криптовалют, спробував себе в цьому. Одна компанія вкладала кошти в новий проєкт, залучала їх через ICO (схема, схожа з IPO на фондовому ринку). Ми з другом вклали гроші — за два-три місяці мій капітал збільшився втричі. Я отримав приблизно у десять разів більше, ніж вклав.
За два роки роботи в Полтаві я вирішив переїхати в Київ — сподівався, що у столиці все організовано на вищому рівні. Я перевівся в аеропорт «Київ» на прильоти. Відтак ще місяць відпрацював в офісі митниці та надумав звільнятися. З другом ми пішли працювати на роботу, де продовжували вкладати кошти в ICO. Там протрималися три місяці, поки тема перестала бути актуальною. Виходить, що я втратив і роботу на митниці, і в криптовалюті.
Життя у Новій Зеландії
На той час мені було 25 років, я подумав, що саме час здійснювати свою мрію. Мав заощадження і вирішив поїхати до Нової Зеландії, щоб вивчити там англійську на курсах і закріпити хороший рівень розмовної мови. Тоді я не мав конкретних цілей щодо її використання, але розумів, що якщо хочу гідно заробляти, то маю шукати вакансію або в міжнародній компанії, або в організації, яка працює з міжнародними замовниками. А для цього потрібна англійська. Спершу вчив сам упродовж двох років, потім на курсах. Дійшов до рівня Upper Intermediate-Advanced, але в розмовній англійській без практики не почувався впевнено.
Тож я знову почав займатися спортивним арбітражем, щоб заробити трохи грошей на поїздку, збирати документи. За пів року зміг поїхати в Нову Зеландію за студентською візою, яку видають за запитом на час перебування (робочу отримати важко). За нею дозволено працювати по 20 годин на тиждень, чим я і скористався. Чому Нова Зеландія? Це був оптимальний вибір за рівнем курсів і в контексті моїх очікувань і побажань щодо країни. Багато читав про країну, сподобалася її культура, хотів поєднати навчання з роботою.
Перше враження від Нової Зеландії було дуже позитивним — і згодом воно тільки укріплювалося. Відразу зауважив, що там усі усміхаються. Цього я й сам навчився, і по поверненню додому мене дивували похмурі обличчя. Окрім курсів, я мав кілька підробітків: спершу працював сек’юриті в супермаркеті. Туди приходило багато клієнтів, кожен усміхався на вході, зі мною вітався. Це не була награна посмішка ввічливості, до мене часто підходили люди, особливо старші, просто поговорити, запитати, звідки я.
Пізніше працював у лікарні таким собі охоронцем — їх приставляли до людей, що мають підвищений рівень агресії або демонструють схильність до суїциду. Переважно усе було спокійно, особливо тяжких випадків не траплялося. Щоправда, був один старенький пацієнт, він відсидів у тюрмі, мав хворі ноги, був агресивним. Я справлявся з такою роботою, варіантів не було.
Якщо ситуація виходила з-під контролю, міг викликати підтримку по рації. Загалом пацієнти емоційні переважно на словах, сили не застосовують. Мав по дві-три зміни щотижня. Думаю, допомагало ще те, що в суспільстві є повага до охоронців, до поліції, я відчував, що маю певний авторитет.
У Новій Зеландії дуже відкрите суспільство. У вільний час я любив їздити на велосипеді, а оскільки місцевість гориста, мені часто доводилося вести свій велосипед. Тоді практично кожна машина спинялася і запитувала, чи не треба мені допомогти. Люди максимально намагаються підтримувати одне одного й не залишатися осторонь.
Я жив у місті Крайстчерч, неподалік мечетей, де у березні 2019 року відбувся теракт. Теж був вражений рівнем підтримки під час трагедії. Після стрілянини нас намагалися максимально захистити: тримали в школі, де проходили заняття, приїхало багато поліції. Сім’я, в якої я жив, раз у раз телефонувала, запитувала, чи все добре. Потім, коли я вже дістався додому, не випускала мене на вулицю. Люди сильно переживали одне за одного. У лікарню, де я тоді працював, теж привозили постраждалих.
Пригадую, що тоді частина людей критикувала поліцейських за їхню поведінку під час теракту. Зокрема, за те, що теракт був не в одній мечеті, а у двох, нападник після того, як розстріляв одну мечеть, спокійно сів у машину, проїхав через місто до іншої і вчинив теракт там. Його не затримали. Але все ж люди підходили до поліцейських, пропонували їжу, яку привозили для своїх родичів, дякували за роботу. Мене теж пригостили наїдками: всі зрозуміли, що сталося щось страшне, не шукали крайнього, а спільно вирішували ситуацію, щоб уникнути її в майбутньому.
Самі ж курси тривали по 4 години щодня, з понеділка по п’ятницю. А працював я по 20 годин на добу позмінно. Виходило так, що я заступав на зміну на 12 годин, спав три години й далі йшов на навчання. Графік був жорсткий, але я не відчував особливих труднощів: молодий, міг усе перенести. Мав вільні вихідні, намагався подорожувати, спілкуватися з людьми — одне слово, не сидіти весь час за комп’ютером, а взяти якнайбільше користі від перебування тут.
Дорога до Milford Sound, одного з найвологіших і найгарніших місць на планеті
Я провів у Новій Зеландії 7 місяців. Зрештою, я не пошкодував про свій вибір — здійснилося все, що напланував, і навіть більше. Я не заробив на цьому, але це й не було моєю головною метою. Працюючи на парт-тайм, я віддавав половину зарплати за оренду кімнати, четверта частина заробітку йшла на харчування, решта покривала інші витрати. Враховуючи вартість квитків і самих курсів (1,5 тисячі доларів та 3,5 відповідно), поїздка обійшлася у 12 тисяч доларів, а заробив я тільки три.
Цей досвід розцінюю як інвестицію, адже поєднав і туризм, і навчання, і спробу попрацювати в іншому середовищі, підтягнути англійську. Я пожив в іншому світі, де нема великих міст, де люди живуть на природі, в гармонії. У Новій Зеландії нема дуже багатих людей, як і немає бідних, не відчувається напруги в суспільстві. Цей етап життя мене дуже змінив, додав багато нових знайомств. Я багато подорожував по країні, їздив в Австралію.
Повернувся додому з думкою, що треба розвиватися. Спробував у Києві влаштуватися у велику компанію інтерном-фінансовим аналітиком, але, ймовірно, через те, що вже давніше закінчив інститут і мав нерелевантний досвід, мене ніде не брали. Та й почався карантин, шукати щось офлайн стало складніше. Друг розповів мені про IT-курси в Mate academy, після короткої розмови з рекрутером проєкту я вирішив туди вступати на фронтенд- напрям.
Навчання на курсах
Набір якраз завершувався, тож я подався на наступну хвилю через два тижні. Цей час я присвятив підготовці до вступного екзамену, вивчив основи JS і склав іспит. Цей період виявився для мене надзвичайно складним. Я послуговувався кількома ресурсами: 1) Learn JavaScript, 2) придбав підписку на HTML academy, у них є базові інтерактивні курси з JavaScript, 3) курс на YouTube-каналі Sorax. Та й гугл ніхто не скасовував, туди звертався із конкретними питаннями. Як потім зрозумів, для актуальнішої інформації варто гуглити англійською. Система була така: йшов на один ресурс, де, поки міг, вчив теорію, а коли голова починала закипати, робив паузу 15 хвилин, відтак перемикався на інший курс — ту саму тему вивчав з іншого боку.
Я дуже наполегливий — думаю, саме це мені допомогло, адже я не мав особливих талантів. Вчився з ранку і до вечора. А ще я якраз підвернув ногу і мав три місяці відновлюватися, тож нічого особливо не відволікало.
Навчання організував для себе за такою схемою: дві години праці — пів години перерви. Завів собі три блокноти — на кожен ресурс, де дублював інформацію, що могла повторюватися. Зранку проходився по тому, що вчив напередодні, потім брався за новий урок і конспекти. Ввечері теж резюмував усе вивчене за день. Деякі нюанси зазубрював, як табличку множення, дещо перечитував, це допомагало по-іншому сприймати інформацію. Єдині мої перерви були на їжу, сон та читання художньої літератури — щоб перезавантажувати мозок. Зрештою, я склав іспит і взявся до навчання.
Курси стали для мене таким собі фултаймом, займався до 18:00. Але поза ними я вчився самостійно і до 21:00, і до 23:00. Коли-не-коли мав тільки один вихідний на тиждень. Завжди знаходилися якісь прогалини у знаннях, які намагався заповнити.
Пошук роботи: 250 резюме за півтора місяця
Ваш багаж знань — це одне, а пошук роботи — геть інше. Вчитися подаватися на вакансії та проходити співбесіди — окрема наука. На момент пошуку роботи у мене було чотири місяці релевантного досвіду (тобто курси). Здавалося б, узагалі нічого, але я бачив, що є технічно підкутим і в теорії, і в практиці. Викладачі допомагали готуватися до пошуку роботи: зі складанням резюме, cover letters, підготовкою до співбесід.
У резюме не варто писати нерелевантний досвід. Робота у фінансовій сфері не має значення, якщо претендуєте на посаду в IT. Так само у цьому контексті не потрібно додавати освіту з маркетингу. Має значення лише те, що стосується безпосередньо теми: наприклад, треба зазначити перелік технологій, з якими вмієте працювати. Якщо ж в описі вакансії їх вказано більше, аніж ви володієте, я б усе одно радив пробувати сили.
Навіть якщо поверхово працювали із певною технологією, зробили найпростіший застосунок на React або Vue.js, про це варто написати. Звісно, це не означає, що потрібно брехати — якщо зовсім нічого не знаєте, то й писати нічого. Але не треба боятися, якщо ви не фахівець із певного фреймворку. У нюансах потім можна розібратися. Наприклад, я вказував, що розв’язав понад 200 задачок на Codewars — це релевантний досвід, який показує, що я працюю у цьому напрямі, прочитав відповідну літературу, пройшов курси.
Cover letter також не має містити нічого зайвого: у ньому важливо розповісти про свої сильні сторони та підкріпити їх прикладами. Якщо працювали з React, додайте лінки на роботи. Кожен такий лист має бути унікальним для кожної компанії та кожної позиції. Гарно їх персоналізувати, додавши у звертанні ім’я рекрутера. Варто вказати всі свої проєкти (нехай це і пет-проєкти) — головне, щоб вони були добре оформлені, щоб людина, яка зайшла на репозиторій, легко могла знайти демолінк, побачила опис проєкту, технології, які там використовували.
Як це було в мене? Перше запитання від рекрутерів: скільки у вас професійного досвіду? Без нього взагалі важко звернути на себе увагу. Але можливо. Я не вказував увесь нерелевантний досвід й освіту і залишився тільки з чотирма місяцями навчання на курсах. Робив ставку на свій активний GitHub із проєктами — переважно це спрацьовувало, і зі мною продовжували бесіди. На GitHub я мав два лендинги та один застосунок на React.
Ще мені стала в пригоді одна рекомендація: якщо отримуєте тестове завдання на незнайомому фреймворку, не бійтеся взяти трохи часу й розібратися, почитати документацію. Кілька разів мені це вдавалося, і тоді додавав його собі в резюме як фреймворк, на якому можу працювати (треба запитати дозволу компанії, чи вона не забороняє це використовувати). Так я опанував ще кілька інструментів під час пошуку роботи: Vue.js, React Native. Уже мав базу, щоб вивчати нові фреймворки.
Загалом за час пошуку роботи, за півтора місяця, я відіслав 250 CV. Із них відгукнулися
З рекрутерами спілкувався переважно онлайн, поштою або в месенджері на Djinni. Їх цікавив передусім комерційний досвід, а оскільки його в мене було зовсім мало, відповідав у такому дусі: мовляв, так, мало досвіду, але в мене активний гітхаб, проєкти, я знаю технології.
Досвід був моєю слабкою стороною, тож відразу переходив на позитив. Рекрутери також запитували про те, які технології знаю, над чим працював, чим займався після інституту. Намагався відповідати коротко: тезисно перелічував місця роботи, плавно переходив на те, що останні пів року розробляю сайти, готую проєкти. Будь-яке незручне для мене питання (про нерелевантний досвід, відсутність комерційного досвіду) переводив з вигодою для себе. Коли це було успішно, отримував тестові завдання.
Я достатньо бойовий — не здавався. Бачив, що за стеком, який компанії хочуть бачити у спеціаліста, я технічно підходив, тож запитував, чи міг би отримати тестове або нагоду пройти співбесіду, щоб довести свої знання. Це спрацьовувало: усього отримав п’ять тестових, з них три завдяки наполегливості. Один раз мав співбесіду з рекрутером англійською. Це не було дуже важко, оскільки вже добре її підтягнув. Як згодом з’ясується на роботі, якщо претендуєш на позицію джуніора, головне, що тобі потрібно, — це вміти читати документацію, гуглити англійською, читати нею важливі матеріали.
З-поміж тестових завдань мені потрапляли переважно задачі з верстки, React, Vue.js. Зі всіма впорався, але щодо тестових краще завжди уточнювати: чи потрібен адаптив, які технології краще використати. Уже цими уточненнями виконуєш половину роботи. Схожі запитання характеризують тебе як хорошого фахівця: що не будеш знічуватись, соромитися, а з’ясуєш ситуацію, дізнаєшся відповідь.
На тій роботі, де я зрештою отримав офер, ТЗ було на новій технології. Я розбирався в ній три дні, перед тим як взятися. Перечитав документацію, передивився на ютубі годинний урок, повторив і закріпив усе на практиці. Так усе спрацювало.
Тестові завдання стали для мене хорошою практикою, яка виштовхувала із зони комфорту та зрештою допомагала перейти на новий рівень. Навіть якщо після тестового відмовили, можна додати собі його в резюме і стати більш досвідченим. Часто люди бояться йти шукати роботу, думаючи, що вони неготові. Але сам пошук показує, наскільки ви готові. Щонайменше можна прокачати навички.
Ще один важливий нюанс: потрібно нагадувати про себе рекрутеру. Якщо ви відіслали резюме на вакансію і не отримали відгуку за тиждень, варто нагадати про себе. Зрозуміло, що не треба щодня набридати, слід зберігати діловий стиль спілкування. Я робив це так: надсилав тестове й наступного дня запитував, чи є результат. Якщо його не було, писав ще один лист через 5 днів. Тоді знову. Не варто чекати, що рекрутери ініціюватимуть спілкування, коли ви джуніор.
Ще одна моя порада — щоб виділитися з-поміж інших кандидатів, потрібно зробити щось більше, ніж вимагають у самому тестовому завданні. Наприклад, коли просять зробити лендинг, можна заодно підготувати адаптивну верстку під мобільні девайси, планшети.
Мої очікування від зарплати становили приблизно 700 доларів, але в профілі на Djinni зазначив, що готовий йти на поступки. Орієнтувався на статистику DOU, середню зарплату фронтенд-фахівця у Києві з досвідом роботи до року.
Загалом мені знадобилося півтора місяця, щоб знайти роботу.
Queenstown, туристична столиця Нової Зеландії
Офер і ще одна зміна роботи
Мій пошук завершився тим, що я успішно впорався з тестовим завданням та отримав офер від невеликої продуктової компанії. Усе було так: мені дали тестове на Vue, за день розібрався з новим фреймворком, виконав його. В описі вакансії не було зазначено дня дедлайну, але я надіслав за тиждень. Я не побоявся поринути в нове, знав: навіть якщо не піду на цю роботу, то принаймні збагну, як працює нова технологія.
За три тижні мені призначили співбесіду. За час очікування я встиг зробити ще два тестових завдання — не зациклювався на конкретній позиції. Працював над новими задачами, водночас нагадував рекрутерам про ті, що вже виконав.
Мені призначили інтерв’ю з техлідом телефоном. Це була єдина технічна співбесіда, що була в мене за весь час пошуку роботи. Спілкувалися приблизно півтори години, все пройшло добре. Вакансія передбачала роботу із Vue.js, але з цього фреймворку було тільки 20 відсотків запитань.
Техлід запитував мене переважно про «ванільний» JS: треба було розповісти про ООП, event loop, promises, контекст виклику функції. Мої друзі розповідали, що їм траплялися практичні запитання про верстку. Також їх просили змоделювати ситуацію: наприклад, якщо є хедер і кілька блоків, то як їх можна відцентрувати. Говорили також про те, що нераціонально гнатися відразу за фреймворками, потрібно зрозуміти базу, тоді це вдаватиметься легше. А ще обговорювали складніші питання, наприклад, про конструкції promises.
Співбесіда була більше схожа на звичайну розмову: коли я відповідав на питання, він міг доповнювати, надавав мені додаткову інформацію. Це було дуже круто, навіть якби я не отримав роботи, все одно дістав би класний досвід. Техлід також зауважив, що я один із небагатьох, хто зміг пояснити, що таке event loop.
Упродовж 10 хвилин я розповідав про себе загальну інформацію, те, як прийшов в IT. Моя рекомендація до проходження таких співбесід: послуговуватися порадами, які є в інтернеті. За ними вже принаймні на 50 відсотків можна підготуватися до співбесіди, тестові завдання всюди схожі.
Зійшлися на тому, що я підходжу, що техлід обговорить із керівництвом рівень зарплати, стек технологій, проєкти та команди. Я отримав офер, але знов-таки після кількох нагадувань про себе.
Перший тиждень я працював із Firebase, вони оновлювали свій сайт, я зробив на ньому admit-секцію. Відтак почав говорити про те, що хочу на проєкт, і мене перевели на проєкт від італійського замовника — система замовлень і доставки для них. Загалом я не дуже хотів йти у верстку (хоч і розумів, що це нормально), а волів працювати із сучасним стеком технологій, із логікою, JavaScript. Прагнув розвиватися.
Після двох місяців у компанії я вирішив змінити місце роботи. Не шукав спеціально — знайомий, який працює в американському стартапі на Vue.js, розповів, що в них розширюється команда, і запропонував працювати під його менторством. Я погодився, бо зрозумів, що для мене як для розробника там буде комфортніше.
У команді на проєкті, крім мене та друга, залучені ще два спеціалісти, що займаються фронтендом і бекендом відповідно. Розробляємо месенджер — застосунок на зразок гібриду Slack та Skype. Я дбаю про розробку нових можливостей на проєкті. Верстка нікуди не зникла, та водночас можу застосовувати логіку.
Подобається те, що тут, на відміну від попередньої компанії, є code review. Щодня ми спілкуємося з колегами, обговорюємо кращі варіанти втілення завдань. Уже за місяць відчув, що прокачав скіли: підтягнув Vue.js та верстку. Ще тут я використовую англійську, шукаю нею інформацію з найсвіжіших джерел.
Спершу, коли тільки починав вчитися, мав найменшу ціль — просто не займатися дурницями на карантині. Але вже в процесі зрозумів: буду працювати, знайду роботу, хочу цим займатися. На нинішньому етапі у мене набагато менша зарплата, ніж заробітки, які мав на ставках. Але мій пріоритет — зосередитися на фронтенді, вивчити ідеально один фреймворк (вибрав Vue.js), щоб розбиратися в інших, розвивати навички.
Робота дається мені круто, не помічаю, як минає час, хоч працюю багато. Займаюся тією справою, яка подобається, після роботи читаю книжки, вивчаю новий матеріал: поліпшую typing speed, підтягую основи UI/UX-дизайну, щоб більше розуміти, як працюють макети, удосконалююся зі TypeScript. Компанія, де я працюю, буде переходити на Vue 3, тому це одна з вимог до мене.
IT мене цілком захопило. У колі спілкування з’явилося багато айтішників. Стараюся проходити додаткові курси, хочу зростати як фахівець, приносити користь суспільству — не так, як це було на арбітражі, просто гроші з повітря. Помічаю, що створюю продукт, яким будуть користуватися люди, тож прагну, щоб він був якомога кращим.
