Туда и обратно: почему украинские разработчики возвращаются в Украину после эмиграции

За последние 5 лет среди IT-специалистов усилилась тенденция к переезду за границу. Согласно опросу на DOU, твердо намерены вернуться только 5% эмигрантов. 19% опрошенных сказали, что точно не вернутся в Украину, 42% — скорее всего не вернутся.

Юрий Иванченко, Дмитрий Скороход и Антон Стремовский изначально возвращаться не планировали, но по разным причинам после нескольких лет жизни в Дании, Латвии и Израиле все же изменили свои решения. По просьбе DOU разработчики рассказали об эмиграции, плюсах и минусах жизни в выбранной стране и объяснили, почему решили вернуться в Украину.

Юрий Иванченко, 3,5 года прожил в Дании

В Копенгагене

До переезда я работал на позиции .NET Developer в компании Intego Group. Об эмиграции задумывался давно, ожидая спокойной жизни, высокого уровня социальных услуг и уверенности в завтрашнем дне. Однако, забегая наперед, скажу, что мои ожидания роматничного «поравалитика» не оправдались — цена, которую запросила Дания от меня как от иммигранта, оказалась завышенной и неконкурентоспособной.

Переехал в Копенгаген я в 2013 году. За время пребывания в Дании успел поработать в совершенно разных компаниях. Это был и «датский Амазон» — компания Saxo. И менее знаменитые компании вроде Nordic Insurance Software, которая производит программное обеспечение для страховых компаний. Везде занимал должность .NET-разработчика.

Что мне понравилось в Дании. Копенгаген — прекрасный город, очень красивый. В 15 минутах езды на поезде — третий город Швеции — Мальмё. 50 минут прямой рейс на Берлин. Дания — стабильная, спокойная и безопасная страна с хорошим уровнем общественных сервисов: общение с чиновниками по email, велодорожки, одна из самых лучших систем общественного транспорта в ЕС. Но лучшая — не значит совершенная: поезда запросто могут опоздать или вовсе быть отмененными из-за того, что неожиданно выпал снег.

Что не понравилось. Скандинавия — регион, где живут спокойной, размеренной семейной жизнью, но с одной поправкой: «где скандинавы живут спокойной, размеренной семейной жизнью». Никакой спокойной жизни для приезжих до получения постоянного вида на жительство не будет — только постоянные нервы и чрезмерная нагрузка (а это ~5-6 лет проживания и несколько непростых экзаменов по языку и культуре Дании). Проблема в том, что вам со своего дохода приходится делать несоразмерно бОльшие взносы в бюджет, чем местным, ведь правительство не может допустить падения их уровня жизни. А на приезжих правительству наплевать, приедут другие.

Меня возмущает, что люди платят за услуги, которые даже теоретически не смогут получить. В этом случае, по идее, нужно было бы им дать налоговую скидку на срок до обретения всех прав, как в Нидерландах.

Так что предложить среднему и старшему украинскому айтишнику Скандинавия может разве что перспективу. Перспективу остаться жить здесь на пенсии и дать возможность своей семье и детям жить в комфортной социальной среде. Но в Дании из-за агрессивных действий крайне правых партий, которые влияют на правительство, эта перспектива становится всё более и более призрачной.

Другая крайность западного мира, которая не так сильно представлена в Дании, но всё равно есть, — это политкорректность. Очень напрягает. Весь юмор, объявления, искусство — всё унормировано. Если случайно ляпнул что-то отдаленно оскорбляющее, то все на тебя уже смотрят как на сатану. Любое «непопадание» в местные моральные установки вызывает шок на лице и т. п. Для меня это как прогулки по минному полю.

В Дании принята скандинавская «уравниловка» уровня жизни всех граждан: уборщица или кассир тут может себе позволить путешествия по Европе. Айтишники тут получают обычную среднюю зарплату, на которую можно нормально жить — не так комфортно, как в Украине. Однако если сравнивать двух опытных программистов в Киеве и в Копенгагене, то из-за низких налогов киевский смог бы откладывать гораздо больше копенгагенского. Мы волей случая и благодаря собственным усилиям оказались в уникальной ситуации, когда можно получать столько же или даже выше, чем в странах Новой Европы, при этом отдавая символические цифры в виде налоговых отчислений.

Почему решил вернуться в Украину? Вернулся я не сугубо из-за денег и потребления, а из-за того, что в Дании начала сильно ухудшаться ситуация с интеграционными правилами: правительство в одностороннем порядке усложнило правила игры для highly-skilled специалистов.

Когда мы переезжали в Данию, то там было всё очень хорошо в плане взаимоотношений с иностранцами. Требования были справедливыми, социалка работала. Но потом произошли теракты в центре Копенгагена и сразу за ними были выборы — такое вот фатальное совпадение. Второе место по численности в парламенте заняла партия националистов.

Они начали политику, согласно которой:

  • Ужесточили требования по языку. Из-за этого мой период обучения вырос вдвое.
  • Ввели новый экзамен по культуре. Все старые знания были потеряны, а новый экзамен не могут сдать даже сами датчане. Этот экзамен уже стал предметом шуток у датчан. Например, работник одного из сети магазинов Irma сделал такую рекламу: «Мы не можем сдать этот экзамен, но у нас самый лучший кофе».
  • Увеличили требование к размеру заработной плате.

К тому же, стал появляться специфический идеологический фон: местами откровенный национализм, формализованный в государственных политиках. Например, купить жильё иммигранту намного труднее просто потому, что он иммигрант и т. д и т. п.

Таким образом, после последних усложнений интеграционных правил я перестал видеть мотивацию для себя. Изначально я смотрел на эту страну с перспективой остаться и пустить корни, но страна решила в одностороннем порядке отдалить эту перспективу. Я не считаю это нормальным и справедливым. Я — не ресурс, не биоматериал какой-то, которым «затыкают социальные дыры». Это был двухсторонний договор, но он был нарушен в одностороннем порядке. Так как никаких особых санкций ввести против страны я в одностороннем порядке не могу, я принял решение уехать.

Подытоживая, скажу, что Первый мир — это безусловно одно из самых лучших мест для жизни на планете, но не стоит его идеализировать. Не стоит ставить себе переезд как самоцель и забывать о том, что в ЕС практически везде жить не так приятно, как в Украине. Жизнь одна, нужно успеть насладиться ею. А переехать можно всегда.

Да и вообще, не нужно рассматривать переезд как перелом в жизни. В развитых странах люди ездят всю жизнь туда, где есть работа и условия. Нужно и нам учиться так делать.

Дмитро Скороход, 2 роки прожив у Литві та Латвії

Порт Клайпеда, Литва

До переїзду за кордон я працював на позиції iOS Developer у компанії Software MacKiev. До того, щоб поїхати жити в іншу країну, мене підштовхнула участь у Євромайдані. Я усвідомив, що Україна і країни Балтії мали спільні стартові позиції та спільні проблеми після звільнення від радянської окупації. Але Литва, Латвія та Естонія досягнули членства в Євросоюзі, зоні євро та Шенгені. Я захотів побачити ці країни зсередини та зрозуміти секрет їхнього успіху, щоб у майбутньому повернутися в Україну та допомогти їй стати такою ж успішною.

На той момент у Литві діяла програма, яка дозволяла проживати в країні підприємцям, що ведуть там будь-який бізнес. Мене підтримав мій батько, PHP Developer, і ми вирішили поїхати разом. За 3 тис. євро ми купили двокімнатну квартиру на головній площі міста Науйойі-Акмянє та займалися там програмуванням.

Проте через деякий час у зв’язку з міграційними ризиками Литва змінила законодавство: тепер, щоб проживати в країні, треба було взяти на роботу мінімум трьох литовців. Наш маленький бізнес не був готовий до таких змін, і я почав шукати роботу, яка дозволила би мені залишатися в Балтії.

Шукав у всіх трьох країнах. Дуже швидко отримав пропозицію працювати у столиці Латвії, Ризі, в якості Senior iOS Developer в компанії Accenture. Так я знову змінив країну.

Проти країн Балтії Росія веде інформаційну війну так само, як проти України. Мені сподобалося те, як ці країни відповідають на агресію: розвитком і боротьбою з корупцією. Наприклад, Литва займає 13 місце в світі за швидкістю мобільного інтернету 4G і 3 місце за покриттям. Латвія — на 18 місці за швидкістю та на 23 за покриттям. За Індексом економічної свободи Естонія займає 6 місце в світі, Литва — 16, Латвія — 20, Україна — 166.

Що мені сподобалось у країнах Балтії. Тут дуже серйозна увага приділяється розвитку IT і бізнесу. Чиновники не просто роблять гучні заяви про роль IT в економіці, але і створюють сприятливе законодавство, а ще відвідують IT-компанії. Так, компанію Accenture, у якій я працював, тоді відвідав віце-президент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс. Щодо законодавства, достатньо знати лише один факт: у Латвії та Естонії нульовий податок на нерозподілений прибуток, що мотивує бізнес не виводити гроші з економік цих країн.

Тут офіційне працевлаштування: те, що в Україні називається «за трудовою книжкою». Це гарантує гідну пенсію, адже сплачуються великі податки, внески в пенсійний фонд та інші соціальні фонди.

Розробник з 7 роками досвіду може мати в Латвії зарплатню 3000 євро на руки, при цьому державі буде сплачено додатково 2250 євро. Розробники рівня Middle/Senior з меншим досвідом можуть розраховувати чистими на зарплатню в діапазоні 1000-2500 євро. Таким чином, сума на руки плюс-мінус дорівнює тій компенсації, яку цей спеціаліст з його технологією та досвідом мав би в Україні. З тою лише різницею, що в Україні програміст-ФОП матиме мінімальну пенсію, а якщо надовго захворіє, ніхто йому не платитиме. Коли в Латвії після нещасного випадку я потрапив у лікарню на два місяці, держава компенсувала мені 80% зарплатні за весь період перебування на лікарняному, а страхова оплатила лікування. Після цього я вийшов на роботу, де мене чекали, і став вже просто-таки закоханим у Латвію і впевненим, що так, як у них, повинно бути і у нас в Україні.

Докладніше про особливості життя та роботи в Латвії я розповідав у окремій статті.

Що не сподобалось? Не сподобалося те, як Литва вчинила з підприємцями. Всі до останнього сподівалися, що дозволять залишитися тим, хто вже живе в країні. Але влада прийняла рішення всіх прогнати, включаючи тих, у кого діти вже навчалися у школах і садочках литовською мовою. Програмісти ще змогли залишитися через працевлаштування, а от перукарі, сантехніки тощо були вимушені їхати додому.

Чому вирішив повернутись в Україну? Скажу чесно, що я часто шкодую про те, що повернувся. Але зробив так, бо відчував провину за те, що у роки війни з Росією я за кордоном. Головне, що я зрозумів, — це те, що я тут маленький програміст, який може вирішувати проблеми на рівні ієрархії в’юх у в’ю контролері або співвідношення класів у програмі. Для вирішення глобальних проблем України, — як-то непрозорість влади, погане бізнес-середовище, корупція, — нікому мій міжнародний досвід не потрібен. Максимум, що я можу робити, — це битися головою об стінку з вимогою створити Антикорупційний суд.

Тим, хто тільки думає про переїзд, я можу порадити не вагатися, а сідати за пошуки роботи за кордоном. Наша проблема в Україні у тому, що ми абсолютно не знаємо іноземних мов, крім російської. Наша англійська звучить убого. А мову на гідному рівні ви можете вивчити тільки в країні, де на ній говорять. Кожен, хто хоча би декілька років провів за кордоном та повернувся, на українському ринку праці має додаткову цінність за рахунок знання мов. А хто не повернувся, має впевненість у своїй старості та у майбутньому своїх дітей.

Я сам у майбутньому готовий знову пожити ще декілька років за кордоном та здобути новий життєвий досвід. Але не зараз. У ці складні для країни часи хочу побути тут. Не можна просто так повернутися в Україну, фекнути та поїхати назад в благополучні країни. Життя в Україні зараз — це теж унікальний досвід. У 90-ті країнам Балтії говорили, що вони не зможуть потрапити в Євросоюз, зараз це говорять нам. Я налаштований на те, щоб в міру своїх можливостей змінювати Україну.

Антон Стремовский, 10 лет прожил в Израиле

Иерусалим, вид с Башни Давида

Я работаю в IT с 2002 года. До переезда за границу я админил сеть на одной из баз в крупной компании, которая занималась производством винно-водочных изделий и сладостей. До этого работал в госнадзоре охраны труда в Запорожье: писал внутренний софт на PHP и по совместительству был внутренним Helpdesk — так как у нас все работали на Linux, помощь требовалась часто.

Переехать и пожить заграницей я хотел давно, но смог реализовать свой план только в 2004 году. Я оформил документы и уехал жить в Тель-Авив на ПМЖ, мало представляя, что меня там ждет и что это за страна. У меня есть еврейские корни, потому мне сразу в аэропорту выдали гражданство в одностороннем порядке.

Работу заранее я не искал. Поначалу брался за черную работу, мыл посуду, протирал пыль в крупной Hi-Tech компании. Через 4 месяца устроился в техподдержку к одному из провайдеров. Благодаря знанию иврита меня взяли очень быстро.

Спустя несколько лет я решил немного сменить род деятельности и перешел на должность Asterisk VOIP Engineer, изучив IP-телефонию с нуля. В этой области я проработал почти 8 лет, а затем решился попробовать себя в iOS-разработке. Учил все по книжкам, видеоурокам, спрашивал друзей, общался с другими опытными разработчиками.

Забегая наперед, скажу, что поработать iOS-разработчиком в Израиле мне так и не довелось. Но я получил оффер от украинской компании, что и стало причиной возвращения.

Что мне понравилось в Израиле. Я прожил в Израиле 10,5 лет — за это время были и радости, и разочарования. Мне нравилась полная доступность всего. Страна омывается тремя морями — Средиземным, Мертвым и Красным — последнее, правда, далеко. Здесь тепло 9 месяцев в году, в домах всегда есть горячая вода от солнечных бойлеров. К плюсам можно отнести хорошую медицину, чистые поликлиники. Гражданам Израиля доступен безвизовый въезд в более 140 стран, включая Канаду, Австралию и Новую Зеландию.

Люди позитивные и улыбчивые. Конечно, в любой стране есть плохие люди, но тут их меньшинство.

Что не понравилось. Жизнь в Израиле очень дорогая. Например, если вы не программист, то ваша зарплата будет колебаться между 6-9 тыс. шекелей ($1700-2600), и это очень мало. Зарплаты IT-специалистов зависят от опыта работы и области. Например, Android/iOS с 1-3 годами опыта получает 20-22 тыс. шекелей ($5700-6300), с опытом 3-5 лет — 22-25 тыс. шекелей ($6300-7100). Цифры приблизительные, основаны на статистике HR-компаний.

Аренда квартиры дорогая: для одного человека 1-2 комнаты обойдутся в 2500-3500 шекелей ($700-1000). Налоги большие, система налогообложения прогрессивная: чем больше зарабатываете, тем выше процент.

Не очень хорошо работает общественный транспорт. В Шаббат ни транспорт, ни магазины, как правило, не работают.

Почему решил вернуться в Украину? В Израиле я прошел большую школу жизни, набрался опыта, получил языковую практику. Но некоторые ожидания по поводу разработки, к сожалению, не оправдались. Тут сложнее, чем в Украине, найти работу, особенно для iOS-программистов, так как многие компании перевели свои мощности в Украину, Россию и Беларусь. В основном в Израиле котируются C, C++, C#, Java Enterprise, в меньшей степени веб-разработчики.

Изучая iOS, я написал свое первое приложение «Новости Израиля» — это была лента новостей, которые я распарсил с одного израильского ресурса. Приложение получило около 1500 уникальных загрузок. Друзья регулярно пользовались, и все хвалили. Однако меня никто не брал на работу из-за недостатка опыта.

Именно поэтому я и решил вернуться в Украину, получив оффер от запорожской компании. Меня взяли без опыта iOS-разработки — и я согласился, рискуя всем, что у меня было в Израиле. Мне пришлось оставить все ради этой цели. Однако гражданство Израиля я не потерял, так что вернуться всегда успею.

Мне кажется, нет идеальной страны. Обычно я всем советую съездить за границу, поработать там, чтобы убедиться, что мешки с деньгами сами по себе нигде с неба не падают, молочные реки и кисельные берега не текут. Но можно получить очень стоящий жизненный опыт.

Все почему-то думают: «Вот я уеду и заживу» — но это заблуждение. В любой стране есть свои аферисты, которые стремятся нагреть руки на неопытных мигрантах.

В будущем я бы хотел поработать в Лондоне или где-нибудь в Германии. Я был и там, и там, и мне очень понравилось. Хотя жизнь в этих странах не дешевая. Но пока меня все устраивает в Украине. По крайней мере, тут я не отдаю за жилье 40% дохода. Все познается в сравнении.

Похожие статьи:
Станом на 29 січня в Україні заброньовано 3498 ІТ-спеціалістів через Мінцифри. З них близько 1500 фахівців мають повторне бронювання....
Компания Gibson Innovations представила лимитированную серию домашних телефонов Philips Luceo в виде комплекта «Слово за тобой», включающий...
«Киевстар» открывает Big Data School — первый в Украине бесплатный курс подготовки экспертов в сфере больших данных. Зачисление...
У продуктовій ІТ-компанії Parimatch Tech скоротили 15% співробітників (тобто близько 200 людей), зокрема і технічних спеціалістів....
Американская компания BLU Products представила для своего родного рынка новую модель «фаблета» BLU Studio 7.0 LTE, оснащенного...
Яндекс.Метрика