Сім чеснот програміста
Останнім часом у все більшої кількості молодих спеціалістів виникають проблеми із заповненням колонки «про себе» у їхніх без того ідеальних резюме. «Цілеспрямованість», «працьовитість» і «здатність до самонавчання» вже всім замилили очі і викликають лише стомлену посмішку благородного рекрутера.
Саме тому, дорогі друзі, я підготував для вас новий список чеснот програміста. Можете бути певні, що без них із вас ніколи не вийде хорошого спеціаліста.
У підготовці мені допомогли монахи середньовіччя, ці протопрограмісти, які займалися приблизно тим самим, що і середній SSE зараз — днями і ночами копіювали з одного місця в інше сакральний набір священних рун, значення яких вони розуміли відсотків на десять максимум.
Кому, як не їм знати, що справді важливо для хорошого спеціаліста?
Лінь
Програміст повинен бути лінивим. Тут навіть нема про що говорити. Сама сфера програмування виникла через те, що комусь було ліньки проводити обчислення. Давайте ми краще швиденько пояснимо завдання оцій залізяці, а самі підемо вип’ємо чаю. Коли що — скажемо, що ще компілюється.
Одного інженера взяли на роботу на завод. Сказали, що поки цех не готовий, кинуть його на тимчасову роботу, відкривати шлагбаум перед машинами. Інженер був молодим і з блиском у очах, тож вибігав до кожної машини відразу і мало не кланявся кожному водієві. Сподівався, що начальство оцінить.
Через місяць його з тріском звільнили: невже за стільки часу не можна було прикрутити якийсь механізм, який би відкривав ворота автоматично? (Якщо древні аналоги вам чужі, підставте замість шлагбаума марудний ручний деплой, а замість автоматизації відкриття — скрипти. Тест для джуна готовий).
Всі мови програмування, всі IDE і системи контролю версій виникли через те, що комусь ліньки було робити дурну роботу. Всі успішні стартапи покликані робити те, що людям робити влом. А розуміння клієнта — одна із ключових рис хорошого інженера.
Менеджери, перевірте своїх підлеглих, якщо вони занадто працьовиті — звільняйте нафіг. Адже найкращий код — це ненаписаний код, і працьовитий ідіот може наробити набагато більше зла, ніж лінивий, це я вам гарантую.
Заздрість
Прожити життя доста легко. Важко прожити його правильно. Проблема у тому, що кожного дня, кожної секунди перед нами постають тисячі різних виборів. Обирати між ними осмислено, з почуттям відповідальності — вірний шлях загнати себе у могилу.
Натомість еволюція виробила прекрасний механізм керування життям: дивитися на того, хто вже досяг твоєї мети і робити так само. Передивлятися відео з улюбленим футболістом, читати статті відомого менеджера, вивчати коміти рокстар-девелопера.
Бажання «рости і розвиватися» — доста суперечливе. Чому б із таким самим успіхом не лишатися там, де ти є, педалити безблагодатні проекти на застарілих системах, втикати на ютуб половину робочого часу і не паритися зайвим?
А тому що колегу підвищили до архітектора, а тебе ні! Тому що одногрупник під пиво поділився сумою зарплати, і вона на дві штуки вища, ніж в тебе. Тому, що товариш по опенсорсу викотив свою цмс і зібрав дві тисячі зірочок на ґітхабі, а твій пет-проджект досі лежить під шаром пилюки.
Заздрість — основний мотиватор у цьому бурхливому світі. Поганий солдат, що не хоче стати генералом. Поганий програміст, що не бачить себе на місці архітектора, щоб розламати нарешті цей гадюшник і переписати все правильно, так, як бачиться саме йому. Або просто щоб вихвалятися в барі новенькою личкою, що кому.
Жадоба
Aim for the stars!
Обмежувати себе — найдурніше, що ти можеш зробити у цьому житті. Твої ліміти все одно рано чи пізно вималюються, але єдиний шанс їх побачити — спробувати через них переступити.
Чому ти вважаєш, що галера — це твій вищий рівень? Ти пробував потрапити в Ґуґл? А хоча б у Амазон? Чи може навпаки, є сенс зібрати свій власний стартап і переплюнути цих зажравшихся стариганів?
«Ой, та як я буду просити більшу зарплату, я ж і цієї не заслуговую...» О так, звісно ж! А отой чайка-менеджер звісно ж заслуговує. Вище носа, так, саме тобі треба більше за всіх!
«Ой, та я ж нічого не шарю...» Fake it till you make it! У більшості випадків шанс випадає не тим, хто його заслуговує, а тим, хто був поруч у потрібний момент.
Словом, стукай і тобі відчинять, проси і тобі дадуть. А аскетизмом будеш займатися у вільний від роботи час, коли ніхто не бачить.
Гординя
Із попереднього пункту напряму випливає цей. Кажуть, що завжди треба знати свій справжній рівень і позиціонувати себе на рівень вище. Але це занадто мілко.
Компетенція взагалі не має ніякого значення на початку роботи, вона радше набувається з часом. Всім ясно, що з першого дня від тебе чекати принципових виправлень наївно. Проте, якщо ти не ідіот і до того робив щось руками — розберешся практично всюди, головне отримати шанс проявити себе.
Комплекс неповноцінності і синдром самозванця переслідують професіоналів у всіх сферах. Натомість ефект Даннінга-Крюґера наповнює менеджерські команди справжніми самозванцями, що тільки і можуть, що грати на твоїх слабкостях. Посилай їх подалі. Ніхто і ніколи не вказуватиме тобі, що ти можеш, а що ні!
P. S. Є, звісно, ймовірність, що одного разу випадково заберешся занадто високо і відкусиш шматок, який не зможеш прожувати. Що ж, тоді і навчишся головного софт-скіла — делегування. Головне ж не команда зірок, а команда-зірка, чи не так?
Ненаситність
Тут загалом все просто. Кожне обмеження, яке ти перед собою ставиш, відсікає цілу гілку потенційних життєвих маршрутів. Сидиш і обираєш, яку мову програмування вивчити? Чому відразу не кілька? Холівариш на форумах, який фреймворк ліпший? Чому б не спробувати у дії і той і той?
Проекти часто обмежують можливості росту і розвитку, але нащо тобі вільний час? На велосипеді і на пенсії можна покататися. А ввечері натомість можна почитати, що там намодулярили у дев’ятій джаві чи про брейкінґ-зміни нового Реакту. Або про те, що ж там поміняли у докері, що всі стали його хоронити.
«Насолоджуйся тим, що знаєш» — найгірший підхід у програмуванні евер. Ніхто не знає, що буде завтра, та що там, сьогоднішній вечір уже накрила тінь від крил чорного лебедя. Всі моляться на «вузьких спеціалістів», але потім звільняють їх пачками, при першому різкому крені корабля. Натомість цінують фул-стеків, language-agnostic і абстрактних інженерів, які добре себе почуватимуть на будь-якому проекті.
Всі мови програмування однакові, тільки от дізнатися про це можна лише спробувавши пописати на кожній із них. Ну, хоча б на кількох десятках. Як мінімум.
Гнів
Східні філософії вчать смиренню. Білоруси зробили терпіння основою своєї ментальності. Але на одному терпінні далеко не заїдеш. Якщо тебе щось бісить кожного дня, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, зрештою накопичений стрес вирветься на волю. При чому часто не у тій формі, якій би тобі хотілося.
Виставляти емоції напоказ — погана ідея, але сама мотивація, породжена цими емоціями може добряче допомогти. Бісить марудний процес запуску тестів? Даю гарантію — він так само бісить кілька десятків твоїх колег. Візьмися і оптимізуй. Вдячність колег повернеться сторицею, а кожен день стане хай трошечки, але світлішим.
Бісить менеджер-самодур? Поспілкуйся з народом, підготуй план атаки, скооперуйтеся. Якщо не виходить — підсуєтись, отримай підвищення, звільни цю сволоту з таким скандалом, що йому доведеться міняти ім’я, щоб отримати нову роботу.
Ламборґіні почав робити машини, коли Ферарі не послухав його поради, а натомість послав «робити і далі свої трактори». От і ти не тамуй у собі злобу, покажи їм всім, як правильно будувати маркетингову політику стартапу!
Як заповідав дідусь Фройд, сублімація — один із головних моторів свідомості. І якщо тебе вже довгий час нічого не бісило, потикай себе паличкою, ти іще живий взагалі?
Пристрасть
Ну, і останнє. Спартанці, кажуть, заохочували одностатеві партнерства між своїми солдатами. Якщо ти когось справді любиш, ти підеш за ним у саме пекло, а як йому випаде загинути, будеш мстити усіма фібрами душі і тіла.
Те саме і тут. Код треба любити, код треба хотіти. Сексуальні метафори стосовно проекту виникли не просто так. З коду треба здувати пилинки, кожна рана на його тілі, кожен технічний борг і хак, мають віддаватися болем у твоїй душі.
Хай навіть час від часу він буде потворний і мало придатним до життя, його все одно треба любити, аж до тієї міри, щоби в один момент провести евтаназію, позбавити предмет своєї пристрасті від зайвих страждань.
А інакше — ніяк.
