Країна гір та банків: український програміст про життя у Швейцарії та роботу в Google
Мене звуть Сергій Кашубін. Упродовж майже трьох років працюю інженером програмного забезпечення у швейцарському офісі Google. Відлік цієї історії почався ще в школі: брав участь у олімпіадах з фізики, математики, інформатики. Остання давалася найкраще. Коли вступив до Вінницького національного технічного університету, продовжив займатися інформатикою. У нас сформувалася хороша група студентів, які і самі вчилися, і готували до олімпіад інших. Брав участь у різних змаганнях, на
Якщо займатися олімпіадним програмуванням і чогось досягнути, то компанії на зразок Google це помітять і надішлють листа з пропозицією постажуватися. Мені теж прийшов такий лист, і я відповів на нього ствердно. Головна моя ціль була — спробувати, як воно загалом — працювати в Google, бо доти я мав досвід роботи лише в українському аутсорсингу. Виявилося, це дуже цікаво. Вирішив, що було б класно попрацювати на фултаймі. Після зимово-весняного стажування у швейцарському офісі компанії у 2014 році я отримав право проходити співбесіду на постійну роботу, що і зробив.
Переїзд
Інтерв’ю на фултайм позицію передбачають дві телефонні співбесіди та п’ять очних в офісі Google. Якщо ж кандидат стажувався і добре себе зарекомендував, безпосередніх розмов може бути менше. У моєму випадку це були дві очні співбесіди, які відбувалися в період стажування. Тому я б сказав, що після стажування потрапити в Google легше, ніж просто так: людина вже обізнана з порядками, правилами, інструментами, а в компанії уже бачили, як кандидат працює.
Співбесіди на фултайм починаються так, як на стажуванні — з нескладної задачі на програмування. Потім фокус змінюється: у мене під час першого інтерв’ю він був зміщений на тестування, під час другого — на system design. Зазвичай співбесіди проводять співробітники Google. Якщо працюєш у компанії впродовж певного періоду і маєш бажання інтерв’ювати кандидатів, можеш пройти для цієї цього відповідні тренінги.
Після співбесід, у травні 2014, я переїхав назад в Україну, а в липні мені надійшов офер. Оскільки залишався один семестр магістратури в Вінниці, вирішив розпочати роботу в Google з січня наступного року. У європейських офісах легко приступити до праці за кілька місяців після надходження оферу, бо нескладно отримати візу. З американськими складніше: потрібна H-1B віза, на яку щороку подається більше людей, ніж є квот, тому існує лотерея — можна чекати рік і більше, якщо не пощастить.
Дозвіл на роботу в Швейцарії забезпечує компанія. Вона надсилає документ листом. Отримавши лист у Києві, я подав його у посольство разом із контрактом та паспортом. Після цього мені видали національну візу — її дають максимум на три місяці. Із цією візою я приїхав до Швейцарії. Упродовж 14 днів треба зареєструватися за місцем проживання, після чого отримав дозвіл на проживання — ID картку. З нею можна в’їжджати в Швейцарію та виїжджати з неї, відвідувати країни Шенгенської зони. Така ж картка була потрібна на період стажування. Коли після стажування поїхав додому, слід було виреєструватися зі Швейцарії, тож картка припинила діяти. Коли заїжджав знову, наново отримував візу і картку.
Щороку картку треба поновлювати, у чому сприяє компанія: я роблю лише те, що потрібно виконати особисто, наприклад, занести документи в локальний офіс міграційної служби.
Я робив візу у грудні, а вже в січні стали діяти квоти на зменшення видачі віз для громадян не ЄС, тож тепер важко отримати візу тим, хто не має трьох років досвіду роботи в Україні. Якщо цей стаж є — проблем не виникає.
Житло
Мені дуже пощастило, бо виявилося, що кімната, яку я орендував на час стажування, була не зайнятою, тому винайняв її знову. Загалом для новачків на фултаймі компанія як мінімум на один місяць надає житло в Цюриху. За цей час можна знайти підходяще помешкання надалі.
Формально мешкаю за містом, у Тальвілі. Цюрих розташований на одному боці довгого озера, він без жодних кордонів простягається вздовж водойми. За Цюрихом починається зона невеликих містечок. Я живу в третьому від Цюриха містечку, на роботу в офіс доїжджаю за 7 хвилин. Це досить зручне розташування, бо іноді навіть якщо живеш в Цюриху, добираєшся на роботу годину. У Тальвілі спокійніше, ніж у місті. А ще звідси — 3 хвилини пішки до вокзалу, до озера. Більшість потягів, які їдуть у цей бік, зупиняються в Тальвілі.
Винаймаю кімнату в швейцарця, який живе на першому поверсі триповерхового будинку. Ми з ним здружилися, жодних проблем не виникає. За оренду плачу 800 франків (або ж 800 доларів; 1 chf = 1,01 usd) у місяць — це дуже дешево, бо ми так домовилися як друзі. Оренда квартири в Цюриху на місяць вартує в середньому 2000 франків у місяць. У центральних районах вартість місячної оренди може сягати і 5000 франків. Що далі від міста — то дешевше. У Тальвілі це буде, наприклад,
Ціни на нерухомість теж високі: за мільйон франків можна купити непогану 2-3-кімнатну квартиру.
Цюрих, церква святого Петра з найбільшим у Європі баштовим годинником
Робота в компанії
Намагаюся працювати приблизно 8 годин щодня — за умовами контракту, робочий тиждень складає 40 годин. Для мене це оптимальна завантаженість: за меншу кількість годин просто не встигаєш виконати всього, якщо ж працювати довше, продуктивність падає.
Якщо на стажуванні були можливі варіанти: виконувати це завдання чи інше, то на фултайм роботі проявляєш більше ініціативи. Зважаєш на пріоритети проекту: що потрібно робити зараз, що пізніше. Вибираєш оптимальний перетин між тим, що тобі цікаво, і тим, що потрібно для команди. У нас майже нема такого, що приходить менеджер і роздає завдання. Можливо, справа ще в специфіці нашої команди з research and machine intelligence. Люди самі організовані в проекті. Команда налічує 14 людей, а починалася вона з 5 людей три роки тому. Це маленький колектив, бо в запущених проектах, як Gmail або Youtube, працюють сотні людей.
Займаємося natural language processing. Є Knowledge Graph — різні факти про різні об’єкти світу, які можна знайти у вебі. Досліджуємо цю сферу, але проект ще не запущений. Я був відповідальний за алгоритми логічного виведення, а тепер більше переключився на перформенс. Слідкувати, щоб усе працювало швидко, оптимізувати всі ці штуки — це більше нагадує олімпіадне програмування, яке мені цікаво. У нас як у молодої команди є можливість випробовувати себе на різних позиціях. Я певний час навіть писав frontend, але не сподобалося, тому перейшов.
Нашу роботу оцінюють здебільшого за такою схемою: працівник виставляє цілі на квартал і впродовж найближчих місяців відмічає, наскільки вони досягнуті. Власну результативність слід підкріплювати фактами: приміром, я написав код, який добре працює, або перформенс виріс.
Двічі на рік кожен пише performance review — відзначає всі важливі досягнення, які можна виміряти у фактах і цифрах. Визначається performance працівника за півроку: чи відповідає очікуванням, робить більше або менше, ніж очікують. Якщо робиш більше, можеш подаватися на підвищення до наступного рівня. Тоді відбувається performance review з більшою кількістю людей, які тебе взагалі не знають. Вони аналізують факти, які ти навів, розмовляють із твоїм менеджером і тоді вже гуртом визначають, чи варто підвищувати. У середньому таке підвищення для працівника відбувається раз у два роки.
Робочі місця мають вигляд таких собі напівопенспейсів. Наша команда розміщується у просторі приблизно на 20 столів, відділених один від одного перегородками. Тому великого шуму нема, але зберігається гнучкість: завжди можна підійти і спитати про щось колегу у разі потреби.
Офіс оснащений столами для настільного тенісу, бібліотекою (здебільшого зберігаються книжки з програмування, але художні теж є), більярдом. Є кімната з ігровими приставками, музичними інструментами, є кілька спортзалів. Нещодавно побудували новий офіс з кімнатою для гри в сквош. Окрім того є кімната, в якій можна поспати у робочий час. У робочі дні офіс забезпечує працівникам сніданки, обіди та вечері. Також є мікрокухні — маленькі кімнати зі снеками, водою, чаєм, кавовими машинами.
Позаробоче спілкування залежить від команди. Ми своєю приблизно раз у квартал вибираємося на невеликі тімбілдінг-івенти: вечерю, у квест-кімнату тощо. Таке відбувається нечасто, бо більшість людей у команді мають сім’ї, дітей, свої справи. Натомість я спілкуюся з українською діаспорою з офісу Google у Цюриху та Мюнхені.
На свята у нашому офісі відбуваються міні-паті. Наприклад, на Різдво нас офісом ведуть на прем’єру «Зоряних воєн» в кінотеатр. На Великдень влаштовують тематичні обіди. Кожної п’ятниці є невеликі вечірки — о 17:00 відчиняється їдальня, там більш снекова їжа, музика, пиво, вино. Люди можуть тусити, спілкуватися. Одного разу ми відзначали індійське свято, під час якого всі кидаються одне в одного кольоровим борошном. У нас це організували надворі, було весело.
Раз на рік кожній команді влаштовують особливий івент — десь за межами Цюриха люди розважаються, спілкуються. Це відбувається не на рівні таких маленьких команд, як наша, а на рівні більших підрозділів. Цього року возили на Майорку.
Загальні враження від країни
Швейцарія — невелика країна. Цюрих — місто маленьке, але за швейцарськими мірками — велике. Тут налічується понад мільйон населення, якщо брати до уваги всі агломерації. У самому Цюриху мешкає 400 тисяч людей. За розміром це приблизно як Вінниця.
Комунікація з державними установами відбувається переважно за допомогою паперової пошти. На емейли сподіватися не варто. Хоча б здавалося, країна розвинута. Та сама декларація приходить поштою, її потрібно заповнити і відіслати назад поштою. В онлайні можна було б уникнути тижня чекання.
У Швейцарії мені подобається транспорт, який працює ліпше, ніж у будь-якій іншій країні Європи, де я був.
А найбільше до вподоби те, що близько гори і природа. Швейцарці люблять ходити в гори, це для них стандартні вихідні. Буквально над Цюрихом є невелика гора заввишки 900 метрів. Якщо проїхати годину від місця, де живу, на потязі, будуть гори висотою
Вид на масив Eiger-Mönch-Jungfrau з дороги на Mürren
ІТ-ринок Швейцарії
Із середини Google важко судити про ринок, бо нема бажання шукати інших позицій. Але з того, що бачив і знаю, можу сказати, що тут багато різних позицій, та як для європейської країни загалом — небагато. Є цікаві позиції в районі Базеля. У Швейцарії багато фармацевтичних компаній, тож можна знайти роботу у різних life science startups. Також є вакансії для розробників у банках та інших фінансових установах. Зарплати більші, ніж в інших країнах Європи, адже й ціни в країні вищі.
Зарплати й податки
Зарплати Google дозволяють жити комфортно, але не так, як в Україні, де можна відчувати себе Богом і купувати абсолютно все.
Додатково до основного заробітку компанія виплачує річний бонус за результатами performance review. Окрім того, у стартовий пакет фултайм працівника входять акції, які згодом також додаються залежно від performance review. Існує система peer бонусів, які даються за те, що ти полегшив комусь життя своїм рішенням. За це інший співробітник компанії може подякувати, а тобі надійдуть бонуси за рахунок компанії.
Я б не сказав, що податки в Швейцарії великі — принаймні, точно менші, ніж у Німеччині або Франції. У мене виходить близько 20 відсотків від зарплати. Податки сплачуються таким чином: коли компанія перераховує зарплату, з неї відразу стягуються податки. Частина, яка залишилася після відрахувань, приходить на рахунок.
Через рік приходить так звана декларація про доходи, вона називається tax return form. У ній слід вказати прибутки, витрати, які не оподатковуються, наприклад, внески до пенсійного фонду. Потім декларацію слід відправити у швейцарську податкову. Там вони дивляться, скільки сплачено, і підбивають, чи ти їм щось винен, чи, може, вони тобі. Присилають листа, в якому зафіксовані всі операції. Якщо ти з ним погоджуєшся, підписуєш і відправляєш назад. Якщо ж ні, можна сперечатися, але зазвичай таке відбувається лише, коли ти зробив помилку при заповненні декларації.
Нічний Цюріх з найближчого пагорба Uetliberg
Транспорт
Найкраще в ньому — те, що він ходить за розкладом. Буває, звісно, що спізнюється, але в такому випадку намагаються пустити додатковий транспорт. Є локальний транспорт у містах: тролейбуси, трамваї, автобуси, S-Bahn — приміська електричка, що ходить в районі одного кантону (територіально-адміністративна одиниця у Швейцарії — ред.). Є потяги далекого прямування.
На роботу їжджу на S-bahn, який, як і весь локальний транспорт, оплачується зонально. Кантон розділений на зони з певними номерами. Власник квитка на кілька певних зон має право протягом зазначеного часу подорожувати всередині цих зон скільки завгодно. Мені проїзний на всі зони навколо Цюриха вартує 90 франків на місяць.
За 200 франків купуєш спеціальну картку halbtax, яка надає річну знижку 50 відсотків на квитки майже всіх видів громадського транспорту. Якщо проживати в Швейцарії, є сенс купити цю картку.
Квитки на потяги далекого спрямування продаються на певний маршрут. Наприклад, якщо хочу поїхати з Цюриха в Берн, купую квиток, дійсний 24 години, і можу їхати туди будь-яким потягом. Для далеких маршрутів вигідніше купувати квиток на день на всю Швейцарію, що вартує 75 франків. Такий квиток дає змогу користуватися всіма потягами далекого спрямування по країні, але не локальним транспортом. Система видається складною, але насправді все зручно влаштовано.
Транспорт чистий в усі дні, крім вечора п’ятниці і суботи. В основному в ці дні відбуваються вечірки в клубах, тож транспорт ходить усю ніч. В інші дні з першої ночі до п’ятої ранку транспорт не ходить узагалі.
У години пік на найпопулярніших маршрутах транспорт заповнений достатньо, щоб довелося стояти, але недостатньо, щоб потрібно було пропихатися. Робота в Google має таку перевагу, як відсутність фіксованого робочого часу, тому не в години пік можна спокійно сидіти — поруч будуть ще три вільні місця.
Якщо разовий квиток на потяг із Цюриха в Тальвіль коштує 8,80 франків (із карткою — 4,40), то аналогічний шлях на Uber обійдеться в 30 франків. Звичайного таксі не викликав, але воно вартує ще більше —
Із Цюриха літають лоукости, але більше їх відправляється з Базеля. До цього міста добиратися одну годину потягом, тому не проблема планувати свій маршрут звідти. Я подорожую здебільшого по Швейцарії, двічі на місяць виїжджаю в гори походити — таке в мене хобі. У цьому плані швейцарські потяги і автобуси працюють ідеально. Приїжджаєш у якесь містечко, піднімаєшся на гору, дивишся з гори на інше містечко, а тоді добираєшся додому. З одного кінця Швейцарії в інший їхати три години, до найдальших гір — години чотири.
Подорожі по Європі зі Швейцарії обійдуться трохи дорожче, ніж, скажімо, з німецького Мюнхена, але якщо купувати квитки на літак заздалегідь, то теж цілком прийнятно. До Парижа і Мілана їде швидкий потяг, до Мюнхена — швидкий автобус.
Вид на гори з Тальвільского вокзалу
Медицина
Обов’язкова страховка від нещасних випадків покривається роботодавцем. Вона відшкодовує лікування і є дійсною по всьому світу. Я нею користався один раз, коли в горах підвернув коліно. До того ж медичну страховку теж сплачує компанія.
Щомісяця працівник Google отримує 300 франків до зарплати. Цю надбавку можна витратити на страховку, її ціна — від 200 до 500 франків залежно від додаткових опцій: від базової, коли тобі по телефону порадять, до якого лікаря йти, і до найкращої, де включений стоматолог. Але не обов’язково за ці кошти купувати страховку, ними можна розпоряджатися на власний розсуд.
Коли швейцарцеві, в якого орендую кімнату, робили операцію на серці, я ходив провідувати його в університетський госпіталь. Принаймні за рівнем медичного обладнання все мало вигляд, як у серіалі «Доктор Хаус», навіть ще краще.
Мови
Оскільки компанія міжнародна і швейцарців у ній не так багато, на роботі всі розмовляють англійською. Поза офісом англійською можна порозумітися у великих містах: Женеві, Цюриху, Берні. У Тальвілі, наприклад, це важче: на пошті її розуміють не дуже, в державних офісах посередньо.
У Швейцарії чотири державні мови. У Цюриху і навколо в північній Швейцарії державною мовою є німецька, причому існує швейцарська німецька і німецька німецька. Офіційною є остання з тієї причини, що у швейцарській існує багато діалектів, доволі не схожих між собою. Мої знання німецької — це приблизно рівень А2. Цього вистачає, щоб знайти дорогу, купити щось у супермаркеті, замовити їжу, порозумітися з державними установами.
Населення західної і південно-західної частин країни розмовляє французькою, південно-східної — італійською. У проміжку між цими територіями поширена четверта мова — романш, якою розмовляють менше 100 тисяч людей, але її зберігають, ті, хто нею спілкується, пишаються цим. Я її навіть не чув. У німецькій частині мало знають французьку, у французькій — німецьку. В італійській частині, відповідно, мало знають і німецьку, і французьку.
Не помічав, щоб у швейцарців були проблеми з їхньою багатомовністю. Вони нормально ставляться до того, що в них різні мови. Цілком звична ситуація, коли приїжджаєш у місто, переходиш пагорб — мова змінюється. Ніколи не чув, щоб людина з німецької частини казала, що французька — це неправильно чи навпаки. Люди звикли, що кожен регіон має свій маленький діалект.
Менталітет
Я живу з музикантом, який професійно займається музикою, двічі був в Україні, і йому наша країна подобається. Більшість його друзів і знайомих — а це переважно швейцарці — може, й не були в Україні, але розділяють його цінності. З цими людьми легко, вони доброзичливі.
Я чув інші історії про швейцарців: про їхню закритість, про те, що навіть якщо ти отримуєш громадянство, тебе все одно не вважають своїм, поки в тебе не народиться третя дитина. Не знаю, наскільки це правда, але можу припустити, щось у цьому є. Із державних ініціатив видно, що швейцарці — консервативна нація. Багато речей вирішують на референдумі. Важливу зміну часто виносять на голосування. Наприклад, був референдум про квоти для мігрантів — їх вирішили зменшити. В одному з кантонів пробували заборонити людям ходити в паранджі на вулиці. Цього не сталося, але сам факт промовистий.
Багато людей, яких зустрічав, кажуть, що в Швейцарії нудно. Певним чином можу зрозуміти, що вони мають на увазі. Не те, що нудно — у Цюриху можна знайти, чим зайнятися у будь-який день, але відчувається безпечність і розміреність. Коли приїжджаєш у більше європейське місто — Париж, Лондон або Київ — там відчувається темп життя. Люди кудись поспішають, хочеться спостерігати за ними. У Цюриху плин життя повільніший, спокійніший. Для когось це плюс, для когось — мінус. Мені подобається. Із цього приводу згадав історію, яку чув два роки тому: хтось забув у трамваї 100 тисяч франків готівкою на сидінні. Один з пасажирів знайшов власника і повернув йому гроші. Як виявилося згодом, якась бабуся везла своїй онучці гроші.
Кухня
Місцевий сир смачний. Окрім відомих у світі марок, тут є багато локальних сирів. Їх роблять на сироварнях або навіть промислово, але в менших обсягах і в основному продають в самій Швейцарії, не на експорт. Вибір величезний, усі смачні. Коли до мене приїжджають друзі, у ресторанах коштуємо фондю — розплавлений сир, який їдять із хлібом, реклет — розплавлені на грилі шматки сиру, які поливають на картоплю або інший гарнір. Страви здебільшого з сиром. Наприклад, альпійські макарони подаються з сиром і яблучним пюре. А загалом цюрихська кухня дещо нагадує німецьку: всюди продаються сосиски, пиво — менше, але є.
Погода
Погода схожа на вінницьку, але тут дещо м’якше. Зима в цілому тепліша: −15 °C в них давно не було, −10 °C — це суперхолодно, така температура була лише один раз за три роки мого перебування тут. Улітку більше дощів, ніж в Україні. У південній Швейцарії, ближче до Італії, значно тепліше. У південному Валлісі — частина між двома горами — теж тепло, росте багато абрикосів, абрикосовий сік — традиційний напій цієї місцевості.
Сніг у містах довго не затримується, тане, бо в місті температура вища, але в горах може бути і −25 °C, і сніг. Словом, зима, якої тільки можна побажати.
Плани
Хочу змінити сферу діяльності з обробки мови на системну біологію. Обробка мови — це, звісно, цікава річ, але біологія нині розвивається не набагато меншими темпами, ніж штучний інтелект. Планую втілити ці зміни всередині компанії, якщо не вийде — можливо, шукатиму деінде.
У статті висловлені особисті думки, які можуть не збігатися з поглядами мого роботодавця.
