Уяви
[Про автора: Юрій Савка — має 8+ років досвіду роботи в ІТ, наразі працює на посаді Senior Software Engineer в ResearchGate в Берліні, веде блог]
Уяви, що завтра тебе викинуть на вулицю
Твій шикарний офіс, твоє зручне крісло, тенісний стіл і кавомашина залишаться лише у снах. Не віриться? Компанії банкрутують щороку. Ті, що виживають, часто ідуть на масові скорочення. Від цього не застрахований ніхто — ні лідери ринку, ні маленькі милі єдинорожки. В один момент життя може категорично змінитися, і що тоді?
Коли востаннє ти був на співбесіді? Говорив з людьми не з позиції мега-архітектора, а простого смертного? Коли розбирався з чимось незнайомим, не пов’язаним з улюбленим десятирічним проектом?
Уяви, що завтра твій основний інструмент заіржавіє
Несуттєво, що це: фреймворк, платформа, мова програмування. Технології помирають, щоб дати життя новим. Що ти робитимеш, коли десятирічний досвід простіше буде приховати, ніж пояснювати, чим і навіщо ти стільки часу займався?
Коли востаннє ти вивчав щось нове? Як там твої пет-проекти, яких ти стільки наплодив раніше? Чи не плюєшся ти незадоволено на всі ці модні нові технології, які помруть через рік і все одно не замінять вічного Х, з яким тобі так подобається працювати? Якщо плюєшся, то дарма. Те, з чим ти працюєш, свого часу перегризло горлянку всім конкурентам, які не сприймали його всерйоз.
Так, зміни не трапляються миттєво. Поламаною лопатою можна іще деякий час копати. Але діючи так, ти тільки заженеш себе глибше у пастку. Коли прогнилий метал нарешті трісне, ти залишишся узагалі ні з чим.
Уяви, що завтра зникне твоя професія
Це може видатися фантастикою, але і переписувачі книжок ні про що не підозрювали, коли Ґутенберґ збирав чудернацький пристрій у себе в підвалі. Не здогадувалися, що буде далі британські шахтарі в епоху Тетчер і швачки після революції в легкій промисловості.
Сьогодні уже щось запідозрили водії-далекобійники, але до декого доходить довше: нові і нові студенти влізають у стотисячні борги, щоб отримати диплом лікаря чи юриста в університеті Ліги плюща. Дві найповажніші професії з найвищою зарплатою — і два найперших кандидати якщо не на повне зникнення, то на зрізання вакансій десь на три чверті. Експертні системи можуть робити брудну паперову роботу, якою в більшості зайняті лікарі та юристи, набагато швидше і у рази дешевше.
Професії зникають і з’являються увесь час, але раніше робітники мали часовий буфер як мінімум в одне покоління. Молодь уже на непотрібні спеціальності не вчилася, а старі поволі вимирали разом зі своїми професіями. Тепер час густіший. За одне життя може змінитися ціла епоха. І найпершими, хто постраждає, будуть ваші хвалені «вузькі спеціалісти».
Традиції навчання не мінялися вже ціле століття. Головне — знайти свою «сродну працю», кажуть учителі. Зрозуміти, що в тебе виходить найкраще, вивчитися, піти на роботу і там провести усі роки до пенсії. Було би добре, якби ти робив те саме, що і твій батько, і дід. Тоді завод і не помітить, коли один нащадок робочої династії замінить за станком попередника. Ця стратегія тягнеться з часів єдиного коваля на все село, який навчав своєму ремеслу власного сина і помирав десь у років п’ятдесят, коли той якраз вивчив усе, що треба.
В сучасному світі династійний підхід не працює. Хоча б тому, що знання наших батьків вже на фіг нікому не потрібні. Скоро знеціниться і все, що ми знаємо зараз, а потім і те, що ми дізнаємося через десять років. Знання як такі поволі стають рудиментом. Для чого тримати щось у голові, якщо можна завжди запитати в гугла?
Тим не менше, прогнози про те, що люди взагалі опиняться поза межами економіки, а працюватимуть лише роботи, на даний момент передчасні. Є ще в людей одна властивість, яка ставить нас на один щабель вище за будь-який коли-небудь створений програмний комплекс. Справа у найціннішому подарунку еволюції — нашому мозку.
В епоху гончарства людину порівнювали з глиною, після винайдення гідравліки усе пояснювали взаємодією рідин. Сучасна епоха порівнює мозок з комп’ютером, і, хоч ця картинка найближча до справжнього функціонування нейронів, є одна ключова різниця. Процесор комп’ютера штампується раз і назавжди. Наш мозок міняється постійно, щомиті.
Мурахи будують споруди божевільної складності, але інструкції записані у них прямо в генетичному коді. Зміни можливі тільки за рахунок генетичних мутацій. Тому для виникнення нової форми коридорів потрібні мільйони років.
Нові нейронні зв’язки виникають кожного разу, як ми робимо щось нове. Точніше не так. Спочатку, коли ми робимо щось, чого раніше не робили, мозок пускає це існуючими каналами, так би мовити «в обхід». Довго, боляче, енергозатратно. Коли процес повторюється двічі, тричі, десять разів — мозок прокладає «короткий шлях». Так само люди витоптують стежку через газон, коли архітектори перемудрили з асфальтованими доріжками.
Кожен наступний крок після формування ланцюжка даватиметься все простіше і простіше. Про такі дії кажуть «на автоматі». Досвідчені спортсмени, музиканти, інженери роблять свою роботу заввиграшки. Здається, їхній мозок створений саме для таких речей. Так от, це не здається. Він і справді створений. Точніше видозмінений довгими роками тренувань.
Це і є той самий «досвід», про який усі говорять. Хороший інженер не повинен знати напам’ять всі види поліморфізму. Йому достатньо відчувати біль, коли перед ним неправильно спроектована система. Це йому нейронні доріжки сигналізують, в обхід усіх логічних маршрутів, десь там, на підсвідомості.
Пластичність мозку — єдина властивість, яка досі тримає людину на верхівці інтелектуальної піраміди. Комп’ютер можна навчити робити добре одну справу. Але дай йому мінімально видозмінену задачу, і все — алгоритми перетворюються на сліпих щенят.
Мозок настільки універсальний інструмент, що навіть його відділи, в більшості призначені для виконання конкретних задач, можна перепрофільовувати. Можна частково відновити втрачений зір, отримуючи сигнали від вух або язика. Навіть з цілою видаленою півкулею можна жити. Нейрони, що залишилися, підстраховують звільнених колег, перебираючи на себе їхні функції.
Спеціаліст екстра-класу тренує свій мозок робити добре одну роботу. Його нейронні зв’язки вишиковуються в ідеальному для його задачі порядку. Сигнали проскакують за долі секунди. Надскладні задачі він лускає, як горішки. Але... в той же час мозок перестає мінятися. А коли нейронні маршрути лишаються стабільними занадто довго, кожна наступна зміна коштує дорожче і дорожче.
В минулому люди були потрібні економіці, як інструменти. Хороший швець повинен був мати сформовані нейронні зв’язки для управління пальцями і просторового мислення, щоб за долю секунди на основі викройок уявити собі готовий фрак. Хороший шахтар мав повністю інтуїтивно підбирати траєкторію кірки так, щоб одночасно видобути якомога більше вугілля і стомитися якомога менше. Хороший слюсар зливався з верстатом в одне ціле: автоматичні, граціозні рухи дозволяли отримувати ідеальні деталі. Що спільного між ними всіма? Робота їхня бездумна.
Думати важко. Прокладання нових нейронних доріжок коштує в сотні та тисячі разів дорожче, ніж використання старих. У світі, де калорій завжди не вистачає, думати треба було якомога менше. Абсолютна більшість рішень приймається дорослою людиною автоматично: занадто довгі роздумування витрачають енергію, час. Від думок болить голова.
Але от проблема: всі спеціальності, де думати не треба, рано чи пізно замінять алгоритми. Їх теж, починаючи з певного етапу, можна навчити. Хай і навчання це відбувається довше, прикладів треба більше і з хардварного боку працюють цілі кластери, але зрештою тренована нейромережа працює за лічені секунди.
Мережі не треба платити, давати соцпакет і комфортне робоче місце. Мережу легко масштабувати в обидва боки. Якщо розібратися, вона краща за людину всім. Окрім, звісно, тих випадків, коли вхідні дані міняються кожного дня. Нова доріжка з нейронів у людини проріжеться за кілька годин. Наново вчити нейромережу — може зайняти і місяці.
Тому єдиною областю, де істоти з м’яса та кісток даватимуть фору машинам, лишатиметься Терра Інкогніта — нові, абсолютно ще не вивчені сфери знань. І навіть там основною задачею буде не навчитись робити цю роботу самому, а радше виділити набір алгоритмів і правил, на основі яких буде вчитися штучна нейронна мережа.
Уяви, що зникне саме поняття професії
Точніше, їх буде настільки багато, і мінятимуться вони настільки швидко, що вписувати їх у резюме не буде ніякого сенсу. Важливіше буде перерахувати, які завдання перед тобою ставилися там, де ти працював раніше, і як ти їх вирішував.
Довге навчання перед тим, як приступити до своїх обов’язків, стане для людей майбутнього марною тратою часу. Який сенс накачуватися безглуздими формулами, які можна легко нагуглити? Який сенс розбиратися із технологіями, які все одно застаріють до того моменту, поки почнеш працювати?
Сьогодні ти таксист на ділянках, де алгоритмам поки важко будувати об’ємну карту місцевості, завтра допомагаєш роботові-психологу правильно промаркувати людські емоції, а післязавтра будуєш місто у віртуальній реальності або читаєш написані роботами оповідання, щоб вибрати найкращий сюжет.
Коли нема настрою працювати — отримуєш базовий дохід і залипаєш на Нетфліксі цілими днями. Праця роками і десятиліттями без перерв — знущання над людиною і повинна бути заборонена. Єдина проблема: якщо твій мозок уже не здатний на постійні зміни — окрім Нетфліксу тобі нічого і не світить.
«Слабким» називається штучний інтелект, який досяг людського рівня, або перевершив його у одній конкретно взятій області. «Сильним» машинний розум стає, коли він здатен впоратися із задачами з різних сфер, чим далі одна від одної, тим краще. Запам’ятай це означення, в майбутньому так оцінюватимуть людей.
Уяви, що майбутнє настане вже завтра
Час летить дуже швидко, особливо у сферах із експоненціальним ростом. І, щоб вижити в Дивному Новому Світі, треба вчитися постійно і кожного дня. Так само, як м’язи поволі атрофуються від сидіння в офісі, мозок теж поволі втрачає свою пластичність, якщо його не напружувати. Для тренування найкраще працюють напрямки, ортогональні до звичних обов’язків, щось, що завжди тобі давалося найважче.
Вчи японську мови, грай на скрипці, досліджуй ковку металу — роби що завгодно, щоб розрухати сплячі нейрони. Перший час буде важко, відчуватиметься фізичний біль від ротації аксонів. Але вже через деякий час буде простіше — хороший маркер, що тут вже все зрозуміло, і пора переходити на наступний рівень. Або просто черговий раз змінити сферу діяльності. Звикай, це і є новий стиль життя для людства на наступне століття.
І навіть, якщо всі ці прогнози викликають у тебе іронічну посмішку. Якщо світ, на твою думку, рухається недостатньо швидко і на твій вік старої економіки ще вистачить, є ще одна причина рухати своїми звивинами.
Лікарі стверджують, що ті, хто не дає своєму мозкові закостеніти, набагато рідше страждають від хвороб старості: Альцгеймера і компанії.
Не знаю, як ти, але я би хотів бути у здоровому глузді, коли розрізнені зусилля сотень дослідницьких груп нарешті отримають перші результати і на ринок викинуть ліки від старості, а то і від смерті. Адже жити вічно старим маразматиком звучить якось не дуже прикольно, скажи?
