Приватна ППО — як її запустити і чи отримають працівники бронювання
Росія дедалі частіше б’є по складах, виробництвах, закладах освіти і відділеннях пошти. На тлі цього в Україні виникла ідея приватної ППО. Так, бізнес за власний кошт може створювати групи, які допомагатимуть захищати конкретні об’єкти від повітряних загроз. Приватна ППО потребує дозволів, взаємодії з Міноборони та Повітряними силами, навчання людей, закупівлі обладнання, доступу до інформації про повітряну обстановку і постійної координації з військовими.
DOU розібрався, як має працювати приватна ППО, хто може формувати групи і для цього потрібна ця ініціатива.
Що треба для створення приватної ППО
Асоціація виробників безпілотних систем та супутніх технологій ARMADA підготувала інструкцію зі створення приватної ППО.
Процедура виглядає так:
- Підприємство звертається до Міноборони і просить надати повноваження на проведення робіт із ППО.
- Після цього подає заяву до Повітряного командування у своїй зоні («Південь», «Північ», «Схід», «Захід»).
- Підприємство і Повітряне командування ухвалюють спільне рішення.
- Компанія створює групу ППО як структурний підрозділ.
- Люди проходять підготовку.
- Підприємство закуповує або отримує запропоновані/погоджені засоби.
- Після цього повідомляє Повітряне командування про готовність і починає діяльність.
Спільне рішення — ключовий документ, кажуть в ARMADA. У ньому визначають, що саме прикриває група, де вона працює, які засоби використовує, як зберігає зброю або техніку, як отримує інформацію, хто командує, як відбувається звітність і за яких умов група може діяти.
Повітряне командування може погодити створення групи, провести додаткові консультації або повідомити, що на певній території створення групи зараз недоцільне. У такому разі підприємство може зберегти документи і повернутися до питання пізніше.
За даними Міноборони, на початок червня 2026 року до експериментального проєкту вже долучилися 30 компаній, а загалом від бізнесу і підприємств різних форм власності надійшло 43 заявки. Групи ППО кількох підприємств уже виконують бойові завдання і збили понад 20 ворожих БпЛА типу Shahed та Zala.
Данило Шингельский, менеджер проєкту «Дронопад» пояснює, що першими про створення приватної ППО думають компанії, для яких удар одного БПЛА може мати непропорційно великі наслідки. Найбільший ризик мають об’єкти, де є пальне, газ, легкозаймисті матеріали, дороге обладнання або великі товарні запаси.
«Для компаній, які видобувають або зберігають нафту чи газ, це критична загроза. Один „шахед“ може влучити в резервуар із пальним, і це будуть великі втрати, які потім складно відновити», — каже він..
Приватна ППО не означає, що компанії отримують право самостійно знищувати цілі у повітрі. Постанова № 1506 визначає, що приватні ППО інтегрують в загальну систему захисту і рішення про завдання ураження ухвалює командування Повітряних сил, а втілюють його в координації з військовими.
Хто може створити групу ППО
Механізм відкритий для компаній незалежно від форми власності. При цьому підприємство повинно мати один з документів або статусів: дозвіл дозвільної системи МВС на зберігання вибухових речовин, ліцензію на охоронну діяльність, задекларовану охоронну діяльність або входити до реєстру виконавців державних контрактів Міноборони. Також компанія не має перебувати під санкціями або мати серед власників, бенефіціарів чи керівників громадян або юридичних осіб держави-агресора.
Групу ППО формують із працівників підприємства. В постанові вказано, що долучати до групи можна також працівників, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Постанова забороняє скеровувати учасників приватної ППО на бойові чи інші завдання, окрім протиповітряної оборони.
До учасників приватної ППО є вимоги. Вони мають бути старшими за 21 рік, не мати судимостей, а також не мати захворювань, які заважають виконувати функції в групі.
Виконавчий директор ARMADA Андрій Гінкул каже, що зараз асоціація веде перемовини з Міноборони і Повітряними силами, щоб розширити перелік людей, які можуть долучитися до захисту підприємства, і розробити додаткові роз’яснення для ТЦК.
«Постанова передбачає, що не можна використовувати цих людей будь-де в іншому місці. Але це не дорівнює бронюванню. Потрібні методичні роз’яснення до ТЦК, що люди, які є в наказах про створення повітряних груп, виконують цю функцію і їх не можна переміщати для виконання бойових чи інших завдань», — пояснює він.
Для бізнесу це принципове питання, продовжує Гінкул. Компанія навчає людину, додає її до чергування, закуповує під неї обладнання і будує графіки, і якщо завтра цю людину можуть мобілізувати, система стає нестабільною.
За його словами, з іншого боку, держава має уникнути зловживань. Статус учасника групи ППО не повинен перетворитися на спосіб формального ухилення від мобілізації. Тому потрібен контроль з боку Повітряного командування: хто входить до групи, де ці люди працюють, чи проходять вони підготовку, чи мають реальну спроможність.
Які є варіанти
У бізнесу є два базові сценарії. Перший — створити групу ППО самостійно. Це можуть зробити великі підприємства, у яких є служба безпеки, воєнізована охорона, достатньо людей, юридична підтримка, обладнання. У такому разі компанія сама проходить процедуру, формує підрозділ, навчає людей, закуповує засоби і працює з Повітряним командуванням.
Другий сценарій — звернутися до охоронної або спеціалізованої компанії, яка бере на себе частину процесу. Саме цю нішу зараз намагаються зайняти охоронні компанії.
Для підприємства це означає, що частину роботи можна віддати на аутсорс, де оцінять об’єкт, розрахують потрібну кількість екіпажів, доберуть засоби ураження, організація чергування і координуватимуться з місцевою ППО.
Ярослав Лапєєв, представник «Тріаріус», розповідає, що компанія раніше працювала як охоронна, а після появи механізму приватної ППО переформатувалася під цей напрям.
«Ми контактуємо з Міністерством оборони та з Повітряними силами. Також ми самостійно закуповуємо засоби, обираємо ті рішення, з якими можемо працювати і за які можемо відповідати», — говорить він.
За словами Лапієва, «Тріаріус» складається винятково з ветеранів, які мають реальний бойовий досвід роботи з дронами.
Такі охоронні підприємства можуть бути корисними для компаній, які хочуть захищати об’єкт, але не мають власної служби безпеки або досвіду роботи з ППО, каже Андрій Гінкул.
«Якщо охоронні компанії зможуть набрати клієнтів, отримати статус уповноваженого підприємства і побудувати кілька груп для захисту території, то це диверсифікує мережу. І ті компанії, хто не має статусу критичної інфраструктури, отримають додаткові варіанти, що захистити активи чи склади на основі субпідрядних договорів», — каже він.
Як має працювати група приватної ППО
У найпростішому вигляді група ППО має пройти кілька етапів роботи під час атаки:
- отримати інформацію про повітряну загрозу;
- зрозуміти, чи ціль може загрожувати саме цьому району або об’єкту;
- вийти на чергування або посилити вже наявне чергування;
- ідентифікувати та вести ціль засобами РЕР/РЕБ;
- отримати дозвіл або команду в межах погодженого порядку;
- застосувати засоби ураження або інші засоби протидії;
- передати звіт про результат.
Експерти кажуть, що головна складність — виявити ціль і встигнути відпрацювати по ній.
Дрон типу Shahed летить на малій висоті, може змінювати маршрут, заходити з різних напрямків і працювати в масі з іншими цілями. Для ураження потрібно знати, де він перебуває, на якій висоті, з якою швидкістю летить, коли входить у зону ураження і чи не працює по ньому інший підрозділ.
Саме тому приватна ППО не може бути окремою від військової системи. Без інформації про повітряну обстановку екіпаж фактично працює наосліп.
Проблеми з радарами
Данило Шингельский з проєкту «Дронопад» вважає виявлення цілі головною слабкою точкою ідеї приватної ППО.
За його словами, більшість радарів перебуває у військових. У приватних компаній такі засоби трапляються рідко, бо якісна радарна станція може коштувати близько мільйона доларів. Якщо ж група працює без радара або без доступу до даних військових, ефективність перехоплення різко падає.
Водночас вітчизняні виробники стрімко розвивають доступні за бюджетом радари, орієнтовані саме на потреби приватних/комунальних груп ППО, каже Гінкул.
При цьому, за словами Шингельського, якщо приватна група використовує власний радар, РЕБ або дрони, ці засоби мають не заважати військовим. Радари можуть створювати взаємні перешкоди. Засоби РЕБ можуть впливати на зв’язок або власні безпілотники. Дрони-перехоплювачі можуть конфліктувати за частотами.
На фронті такі речі вирішують через розподіл зон, частот, відповідальних і чергових. Для приватних груп цей рівень координації також потрібен. Інакше нова система може створити не додатковий захист, а додатковий шум.
Лапєєв з «Триаріуса» визнає, що без взаємодії з місцевою ППО захист не працюватиме. Перед розгортанням на конкретному об’єкті компанія має погодити свою роботу з військовими.
За словами співрозмовника, військові стають для таких приватних екіпажів безпосереднім органом управління. Вони визначають, чи доцільно залучати приватну ППО на цій ділянці, як вона має бути інтегрована в систему захисту і в яких межах може працювати.
Ярослав каже, що наразі їхня компанія працює із зенітними FPV і не має власних радарів, тому діє у зв’язці з місцевою ППО. Саме військові надають інформацію про актуальні повітряні цілі в конкретний момент.
«Тільки через взаємодію з місцевим ППО буде можливість себе більш-менш захистити. Інакше не буде нічого», — каже він.
Скільки людей потрібно для одного об’єкта
Кількість людей і засобів залежить від багатьох факторів, твердить Ярослав Лапєєв. Один склад, одна підстанція, один логістичний хаб і один завод можуть потребувати зовсім різних рішень.
На розрахунок впливають:
- площа об’єкта;
- рельєф і забудова;
- кількість потенційних напрямків заходу цілей;
- тип засобів ураження;
- наявність або відсутність власного виявлення;
- потреба в цілодобових чергуваннях;
- кількість змін;
- наявність резервних екіпажів;
- взаємодія з військовими підрозділами поруч.
Перший крок — консультація й оцінка об’єкта. Після цього замовнику пропонують кілька варіантів захисту. Мінімальний варіант може передбачати один екіпаж, але співрозмовник каже, що для повноцінного прикриття об’єкта цього замало. Щоб захистити середній об’єкт по колу в один ешелон, за його словами, може знадобитися приблизно дев’ять-десять екіпажів.
Остаточне рішення залежить від потреб і бюджету замовника. Компанія пояснює, який рівень захисту можна забезпечити за різних сценаріїв, а клієнт обирає прийнятний для себе варіант. Після цього приватна компанія погоджує роботу з військовими.
Якщо поблизу вже є позиції ППО, це також враховують. Охоронна компанія узгодить з військовими, наскільки доцільно на об’єкті розташовувати приватну ППО. Якщо недоцільно, замовнику пояснять, що об’єкт вже частково прикритий.
За словами Лапєєва, підготовка кожного учасника екіпажу займає тижні. Наприклад, в школі операторів дронів-перехоплювачів «Аркан» від БФ «Повернись живим» час підготовки становить від 20 до 40 днів. Тому Лапєєв наголошує, що потрібно починати підготовку до зими завчасно.
Витрати складаються з кількох блоків:
- зарплати і чергування людей;
- підготовка та сертифікація;
- закупівля засобів ураження;
- засоби виявлення або доступ до даних;
- зв’язок;
- транспорт;
- зберігання зброї або боєприпасів;
- ремонт і обслуговування;
- юридичний супровід;
- координація з військовими.
Для бізнесу це має сенс лише тоді, коли потенційна шкода від удару більша за витрати на захист. Якщо компанія має офіс у тиловому місті, приватна ППО для неї, найімовірніше, буде надмірним рішенням, каже менеджер проєкту «Дронопад».
«Новий стандарт захисту». Аргументи за приватну ППО
Андрій Гінкул вважає, що приватна чи комунальна ППО поступово стане звичним явищем для компаній. ARMADA презентувала проєкт «Критично захищено», який має допомогти бізнесу та організаціям створювати групи ППО і інтегрувати їх у взаємодію з Повітряними силами.
За його словами, найактивніше приватним ППО цікавляться підприємства на сході, бо для них загроза найближча.
Гінкул вважає, що приватні групи ППО можуть додати армії гнучкості. Вони прикривають конкретні об’єкти, які військові не завжди можуть поставити в пріоритет. Це особливо актуально для підприємств без статусу критичної інфраструктури, але з дорогими активами.
«Краще посилювати військові підрозділи». Аргументи проти
Данило Шингельский значно скептичніший. Він не заперечує, що приватна ППО може спрацювати в окремих ситуаціях. Наприклад, якщо йдеться про кулеметні точки, які добре інтегровані з військовими і мають зрозумілу ділянку відповідальності. Але щодо дронів-перехоплювачів для приватного бізнесу він налаштований критично.
Його аргумент в тому, що Україна вже має військові підрозділи, які набули досвіду перехоплення «шахедів». Часто їм не вистачає не людей у приватному секторі, а самих перехоплювачів, радарів, зв’язку, транспорту чи іншого майна. Тому гроші бізнесу можуть дати більший ефект, якщо їх спрямувати на підрозділи, які займаються перехопленням БПЛА.
«Краще вкладатися у військових, які вже це роблять ефективно. Допомогти їм із радарною станцією або з тим майном, через нестачу якого вони не можуть збивати більше „шахедів“», — каже Шингельский.
Експерт вважає, що стратегічно «шахеди» краще збивати не біля конкретного підприємства, а на вході в український повітряний простір, ближче до лінії бойового зіткнення.
«Найефективніше такі групи показують себе на ЛБЗ. Далі, якщо „шахед“ пролітає в глибину країни, ефективність перехоплень знижується в рази», — каже він.
Шингельский додає, що ефективність перехоплення сильно залежить від досвіду екіпажу. За його словами, досвід дуже сильно впливає на результат: умовні 20% екіпажів можуть забезпечувати більшість успішних перехоплень.
Для приватної ППО це проблема. Навчити людей можна. Але підготувати стабільно ефективні екіпажі значно складніше.
Варто також враховувати, що наявність ППО на підприємстві може навпаки привернути увагу і росія може атакувати його великою кількістю дронів одночасно. Шингельский каже, що навіть військові системи ППО мають межу: скільки цілей вони можуть одночасно виявити, супроводжувати і уразити. У приватної групи менше людей, менше техніки, менше каналів, менше часу на реакцію.
За його словами, приватну ППО не варто сприймати як гарантію. Вона може зменшити ризик для конкретного об’єкта або дати видчуття захищенності. Проте, в багатьох сценаріях більш ефективним може бути пасивний захист об’єктів — мішки з піском, бетонування і будування захисних споруд.
«Мінімальний габіон уже допоможе. Якщо „шахед“ вибухне за десять метрів від резервуара з пальним, габіон може втримати уламки, і резервуар не загориться», — пояснює він.