Олександр Ярмак з Darknode: «Ми втомились від новаторських дронів, які не розв’язують реальних проблем»
З початком повномасштабного вторгнення музикант Олександр Ярмак приєднався до війська. І сьогодні очолює один з найтехнологічніших підрозділів — батальйон Darknode у складі 412 бригади Nemesis. Підрозділ відомий ефективним збиттям шахедів за допомогою FPV. Окрім бойових завдань, батальйон тестує нові технології перехоплення.
На DOU Day Олександр розповів, чому не завжди варто розробляти нові дрони, яких технологій насправді бракує у СБС і чи є сенс в R&D на фронті.
Чим особливий Darknode і як побудована антишахедна робота
За рік ми виросли до десятків екіпажів. Коли відбувається таке стрімке зростання, починає «гуляти» середній KPI або kill rate. І це зараз для нас найбільший виклик. Ми аналізуємо, скільки годин на добу працює кожен екіпаж, наскільки рівномірно розподілене навантаження. Маємо сформувати графік чергування, який дозволить людям ефективно працювати на довгій дистанції.
Тому що ми вже маємо досвід в інших підрозділах ЗСУ з суто армійським підходом, коли від кожного вимагають працювати цілодобово 365 днів на рік. Але це нереально. Щоб отримати хороший результат у довготривалій перспективі, треба думати про стан людей.
Раніше в мене не було великого управлінського досвіду, я досі навчаюсь. Зараз моє завдання — формувати візію, архітектуру і нарізати задачі. Я відповідаю за стратегічний рівень нашої ланки.
Ми вже збили тисячі (понад 2600 станом на кінець березня — ред.) шахедів, майже щомісяця показуємо найкращий результат по війську. Але все одно не до кінця задоволені собою.
Бо в ідеалі треба будувати таку систему, щоб взагалі не було прильотів
Вона вже майже створена, її потрібно просто покращити — позакривати дірки, насамперед у Київському регіоні, а потім масштабувати цю модель. І найбільш мені болить, що ми знаємо, як це зробити, комунікуємо багато з ким, але деякі речі впроваджуються дуже повільно.
Розв’язання проблеми полягає не тільки в збільшенні кількості екіпажів, дронів, перехоплювачів тощо. Ми маємо якісніше працювати із санкційною політикою, щоб максимально ускладнювати виробництво шахедів. Також потрібно атакувати зони їхнього запуску і ще багато чого робити, що я не можу озвучувати на загал.
Головний меседж у тому, що ми маємо не тільки перехоплювати стріли, а ще й вбивати тих, хто їх запускає. Тоді військова спроможність ворога буде знижуватись.
Яких засобів не вистачає СБС для перехоплення
Найбільша проблема у забезпеченні СБС — дефіцит радарів українського виробництва. Зараз їх купуємо в Швеції та Ізраїлі, але це хитка ситуація: якщо завтра ці виробники переорієнтуються на інші ринки, ми залишимось ні з чим. Тож власні радарні системи — це просто мастхев для національної безпеки.
Також бракує боєприпасів. Ми, як і чотири роки тому, досі пхаємо в перехоплювачі С-4 (пластичну вибухівку, розроблену у 1950 році — ред.) і не маємо кодифікованих нормальних боєприпасів у потрібній кількості.
Водночас ми втомились від пропозицій новаторських перехоплювачів українського виробництва, які не розв’язують жодних проблем на фронті. Тому спочатку читаємо ТТХ, якщо в ньому є щось унікальне — їдемо тестувати на полігон. Якщо на полігоні все літає, тільки тоді ми передаємо його на тестування на лінію бойового зіткнення. Етап із полігоном обов’язковий, бо в нас уже був досвід із досить серйозними компаніями, чиї дрони або не злітали, або не збивали шахеди через технічні проблеми.
Зараз із українських перехоплювачів використовуємо переважно Sting, LITAVR, P1-Sun і Octopus. Восени ми плануємо обрати до п’яти моделей, які стануть основними для захисту нашої країни. Тож новачкам в цій сфері я б порадив розробляти не дрони, а одну з частин екосистеми перехоплення. Це може бути радарний софт, детекція донаведення, бокси віддаленого запуску.
Ми хочемо максимально автоматизовувати процес перехоплення. Бо щоб збивати шахеди механічно, треба мати або великий талант, або великий досвід. У молодих екіпажів вкатка до першого збиття становить від шести до дев’яти місяців. Це дуже довго, в нас немає стільки часу.
Ми з кожним виробником про це говоримо. Але проблема в тому, що далеко не всі з них можуть швидко інтегрувати у свій перехоплювач хоча б Raspberry (одноплатний мікрокомп’ютер, який використовують у багатьох безпілотниках — ред.). Тож фокусуємось на тих, хто має щонайменше детекцію донаведення. В ідеалі хочемо в найближчі три місяці отримати ще й вивід на ціль. Над цим зараз усі інтенсивно працюють.
Чи є сенс створювати R&D-структури у війську
Зараз майже ніде у війську не передбачені експериментальні екіпажі, які могли б тестувати нові технології. Це проблема, з якою стикнулись ми самі. Ми створили два таких екіпажі, але це не зовсім відповідає їхнім функціональним обов’язкам згідно зі штатною структурою. Так само і в інших підрозділах. А давати неперевірені засоби робочим екіпажам — невиправданий ризик. Я вважаю, що ситуацію треба змінювати. Якби в кожній військовій структурі була можливість займатись тестуванням, ми б рухались набагато швидше і ефективніше.
Через юридичні моменти у війську практично нереально займатись саме розробкою
Але можливо допрацьовувати вже створені в приватному секторі технології. Тобто йдеться скоріше про research, ніж про development. Треба знайти потенційно робоче рішення, побудувати місток між полігоном і лінією бойового зіткнення, дати фідбек виробнику і, відповідно, прискорити весь цей трек.
Швидкий фідбек важливий, щоб виробники не витрачали ресурси дарма. Можу навести приклад із власного досвіду. Торік ми хотіли зробити ракетні прискорювачі для дронів-перехоплювачів, щоб вони витрачали менше часу і енергії на набір висоти. Шахеди тоді літали на висоті
Про ставлення до експорту зброї
Якщо говорити саме про перехоплювачі, я вважаю, що для нас був би актуальним не експорт, а спільні підприємства з іноземними виробниками, такими як шведська компанія Saab або італійська Leonardo. В них є складні унікальні технології, які розробляли десятиріччями. Натомість у нас є вміння розгорнути всю екосистему, розуміння таймінгу, тактики тощо. Є свої дашборди, додатковий софт, якого вони не мають. В комплексі ми можемо запустити повний цикл.
Коли наші самостійні вироби працюватимуть «із коробки», можна буде говорити про експорт. Поки що вони літають лише завдяки талановитим ручкам українських бійців. Тож якщо ми зараз навіть продамо свої дрони за кордон, є ризик, що там ними не зможуть скористатись, а це іміджеві втрати для нас.
Хлопці з нашого підрозділу, які працюють на Близькому Сході, кажуть, що люди з інших країн не готові вчитись літати на FPV. Вони хочуть натиснути на одну кнопку і щоб все само працювало. Або просто заплатити комусь, хто приїде і все їм позбиває. А в Україні щонайменше з 2022 року є багато курсів з FPV-пілотування. І ми готові навчатись, бо хочемо вижити.
