Чим ми дістаємо до ворога? Все про далекобійні дрони | DOU DefTech
На глибині в сотню кілометрів далекобійні дрони вражають цілі, недосяжні для FPV. Як саме вони працюють і скільки коштують? Які є проблеми у військових, що їх застосовують? Чи можна українські дрони порівняти з «Шахедами»? І чим наші технології відрізняються від російських? Про все це нам розповів командир групи спеціального призначення 42 Руслан Гайдай.
Дивіться нову ютуб-рубрику DOU DefTech, де ми разом з військовими розбираємо, як працюють оборонні технології. Партнер рубрики — defence-tech компанія «Генерал Черешня». Додаємо скорочену і відредаговану текстову версію розмови.
DOU і KOLO збирають на 28 дронів-перехоплювачів, які збиватимуть шахеди у повітряному просторі Київщини. Загальна вартість обладнання — 2,5 мільйона гривень. Приєднуйтеся і вигравайте MacBook Pro M5!
Які є далекобійні дрони і чим вони відрізняються
— Що саме вважається далекобійним дроном і на яку відстань він може долетіти?
Є дрони Middle Strike і Deep Strike. Останніми займається невелика кількість підрозділів, тож зосереджуся на більш поширених мідлстрайках. Це звичні для всіх дрони, аналоги російської «Молнии», що залітають на відстань оперативного радіуса близько 100 км — там, де ми ще маємо свою розвідку. Як зауважують виробники у рекламних кампаніях: ці дрони знищують те, що не може FPV.
Перевага FPV-дрона — у тому, що він дуже маневрений, може зависати, але водночас обмежений у тривалості польоту і вантажопідйомності. А мідлстрайк — це літачок: летить далі, несе більший вантаж. Тому ним можна розібрати укріплення, вгатити склад. У цьому й полягає відмінність від FPV з малим радіусом.
— Для яких цілей їх використовують?
Мідлстрайками вражають склади, техніку, ППО. Наприклад, так можна вивести з ладу гармату, яку знищити майже неможливо. FPV з цим не впорається.
— У нашому війську більше застосовують дрони українських чи іноземних виробників?
Спершу ми мали іноземні дрони на зразок Switchblade і схожих виробників, але вони показали низьку ефективність: технології були застарілі, коефіцієнт ураження становив два з п’яти (таку кількість разів вони долітали), та й саме обладнання дороге. Тому ми стали самі щось вигадувати, ліпити з палок і бруду. Так це й працює зазвичай, бо економіка — основна тема війни. Вигідно знищувати дорогу техніку дешевими засобами: фанерою, пластиком, пінопластом.
Уже є можливість закуповувати дрони з-за кордону. Є колаборація українських виробників з компаніями з інших країн. Та все ж 99% далекобійних дронів, які застосовуються у війську, це українське виробництво.
Основний ударний виріб — це все, що схоже на російську «Молнию»
Ми зробили глибоку модернізацію, реверс-інжиніринг доволі вдалого московського продукту. Багато виробників робить копію «Молнии». Наприклад, є «Блискавка» — рішення від Vyriy.
Зображення «Блискавки» з сайту Vyriy
Свого часу були «Дартси» — мастодонти, які налагодили серійне виробництво. Круто працювати з великими виробниками, бо у них великі потужності. Вони можуть замовити багато двигунів, ЄЦЕ (електронний регулятор швидкості двигуна, який є критично важливою деталлю дрона на електротязі — ред.) і зробити актуальну й масову річ на сьогодні. Малі виробники можуть мати потужніші R&D, але вони не можуть дати обсягів.
Один екіпаж FPV може використовувати
Українські VS російські дрони
— Чи можна українські дрони порівняти з «Шахедами»?
Дипстрайки так. У нас є дуже круті зразки. Єдине, де ми точно поступаємося, — це масовість виробництва. Як роблять росіяни? Обирають один виріб, наприклад «Герань». Роздають технічну документацію по всіх своїх заводах — і всі роблять той самий пристрій, нехай із невеликими відхиленнями. І в Тамбові, і в Тулі — він буде однаковий.
У нас же різні виробники роблять абсолютно різні літачки («Січень», «Лютий», Firepoint). Плюси в тому, що росіянам важче боротися, адже пристрої різні: щось швидше, щось менше. Але для нас це означає, що працювати важче: сьогодні треба привчатися до одного, завтра до іншого.
По масштабуванню росіяни далеко попереду, але ми завжди знаємо, що летітиме тільки «Герань»
Нехай вони модернізують розробку камерами, старлінками, але ми готуємося до одної протидії, бо йдеться про один базовий засіб. Їм важче нам протидіяти, але нам важче з цим працювати.
— Чиї розробки технологічніші?
Важко сказати, бо ми можемо зробити мегатехнологічну річ, але вона буде сирою, у малій кількості й потребуватиме допрацювань. А щоб уразити одну ціль Deep Strike, треба запустити, залежно від напрямку, 20 ударних літаків. Тоді стовідсотково долетить декілька штук, а решта буде збита.
Такі реалії змінюються залежно від напрямку та типу дрона. Мегатехнології будуть у меншій кількості, а нам потрібна кількість. Погляньмо на статистику: росіяни запускають по 500 «Шахедів», долітає — близько 20. Вони це розуміють і оцінюють у грошовому еквіваленті, але ці 20 виконують покладену на них функцію (або намагаються).
— Чим збивають українські далекобійні дрони в росії і скільки це коштує?
Все стандартно. У них налагоджена система ППО: «Тори», «Панцирі». Мають своє виробництво «Игл», на відміну від нас. У них є мобільні вогневі групи з кулеметами, з автоматами. І, звісно, це FPV-компоненти. А скільки наших дронів долітає, ми не знаємо. За суто моєю оцінкою, це відсотків десять.
— Чому Україні так важко збивати російські далекобійні літаки?
Це гра: «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю, що ти знаєш». Вони летять, їх збили. Летять іншим маршрутом, користуються погодою. Це складна історія.
Приклад: ми приїхали з мобільною вогневою групою на точку, хотіли збити «Шахед». Це було давно, коли ще не стало мейнстримом. У групи є класний кулемет, теплові камери, лазери — все круто. Ми мали дрони, були готові збивати. Дивимося по мапі, а над нами летить табун «Шахедів» на висоті 300 метрів. Піднімаємося на цю висоту — починається хмара. До хмари — бачимо, над нею — теж, а в хмарі — ні. У тому секторі стояло шість мобільних вогневих груп. Ніхто жодного пострілу не зробив.
Ще один нюанс — це швидкість. Ворог приблизно розуміє, де розташовані наші перехоплювачі. У цій зоні їхні дрони летять швидко. Якщо хоч трохи не розрахувати, то наздогнати їхній дрон не виходить: сідає батарейка. Тобто це тактика, противник хитрує. Крім швидкості й погоди, перешкодами є маршрути, висоти.
Про гроші та інші ресурси
— Скільки коштує наш далекобійний дрон?
Вартість «Блискавки» впала до близько 35 тисяч гривень. Роль відіграє і тип звʼязку: якщо на дрон ставлять Silvus, то він коштуватиме двадцятку. Зараз ціни оптимізувалися, бо були й по
Deep Strike дрони. Зліва направо: «Лютий», UJ-22 Airborne, «Бобер» і реактивний БПЛА, які застосовують для ударів по РФ. Фото: Мілітарний з посиланням на The Times
— Скільки часу триває розробка одного далекобійного дрона? І чи швидко вони масштабуються?
R&D — це дуже складна історія. Реверс-інжиніринг на тій же «Молнии» займає місяці, бо немає сенсу робити один в один — треба щось покращити. Одна моя знайома команда взялаcя модернізувати «Молнию», причому вже адаптовану українську версію, з СТ-ельками та іншим. Уже чотири місяці працюють — і, можливо, на п’ятий матимуть перші зразки, з якими поїдуть на фронт. Тобто треба майже пів року для результату, та й то після цього тільки фронтові випробування покажуть, що ще варто модернізувати.
А перехід до масштабованих рішень залежить ще й від менеджменту. Загалом зробив добре — масштабуй. Але питання, до яких масштабів хочемо вирости, чи є в нас ці ресурси. Якщо ти все знаєш і вмієш робити — це не складний процес.
— Якщо говоримо ще про ресурси, то скільки людей залучено до одного запуску, обслуговування?
Не можу назвати конкретну цифру, залежить від борта: якийсь запускається легко, якийсь — дуже важко. Наприклад, Deep Strike потребує з півтора десятка людей для обслуговування, бо це багато техніки та машин. Потрібен і водій, і команди на випадок перекриття доріг. Для мідлстрайків екіпаж може складатися з чотирьох людей: командир, пілот, штурман, сапер.
— Скільки часу потрібно, щоб навчити їх повноцінно провести запуск?
Щоб навчити екіпаж з нуля і щоб вони здобули досвід, варто закласти пів року. Має значення й те, як команда розуміє бойову ситуацію, тактику, установку техніки. Бо ось летить пристрій — пропав зв`язок. Треба розібратися чому.
А досвідченіший екіпаж зможе пересісти на новий борт за декілька днів. Здобути на ньому досвід, стати впевненим користувачем — за кілька місяців.
— Скільки вибухівки несе далекобійний дрон?
Middle Strike — від 5 до 15 кг. Загалом стандарт, до якого всі прагнуть, — 9 кг, бо це розмір міни. Та оскільки це дорого, ми не використовуємо їх на Middle Strike, крутимо свої бомби.
Якщо говорити про Deep Strike, то нормою є 50 кг.
— Що ви думаєте про цифровізований облік усіх дронів через Mission Control, який запроваджує Міноборони?
Національна гвардія першою в Україні створила аналітичний центр, пов’язаний із застосуванням дронів та станом екіпажів. Суть цього завдання проста: щоби військово-політичне керівництво знало, де який екіпаж, на чому він літає, коли та скільки він навчався, на якій техніці їздить, який відсоток застосувань, причини втрат, причини недольотів. Щоби розуміти, як це застосовувати.
Зрештою наше рішення перейняли, скопіювали і зробили окремі центри, чому ми радіємо.
Цифровізація спрощує роботу людей, які ухвалюють рішення, куди та скільки скерувати екіпажів. Не можна робити висновки без статистики. Зараз наш аналітичний центр продовжує розвиватися. Масштабуємо його на все МВС (ми в структурі відомства), тісно співпрацюємо з нашими колегами, прикордонниками, поліцією.
Про сучасні проблеми та майбутнє
— Ви згадували, що одна з переваг R&D — це можливість оперативно дати компаніям фідбек, і вони швидко щось докрутять. Тобто докручувати все одно треба. Що саме зазвичай?
Ми думали, як же правильно закуповувати дрони, бо на Харків треба одне, на Запоріжжя — друге, на Краматорськ — третє. Можливо, варто, щоб виробник клав три відеомодулі, три варіанти зв’язку? Це дуже здорожчує вартість. Проте в кожній бригаді є майстерня. Або маленька, де просто адаптують прошивку дронів, або велика, де глибоко модернізують, повністю міняють зв’язок тощо.
Елементарний приклад: у «Хартії» був роботизований наступ. Розійшлася феєрична новина, що атакувати поїхали суто роботи. Це були наземні НРК, коптери, бомбери. Таку складну операцію зараз нечасто повторюють. Бо все це треба було рознести по частотах — і все це хтось робив. На один дрон встановити автомат, на другий — колонку. Це була класна двіжуха: хартійці виманили та знищили вогневі точки противника. Але для такої операції використовували не те, що дали на складах.
— Є ще якісь проблеми, з якими стикаються військові, які воюють далекобійними дронами?
Проблем багато: десь забезпечення, десь брак інформації, проблеми злагодження, комунікації з іншими підрозділами. Глобально, як у всіх. А ще — побутова взаємодія з виробниками: з кимось іде добре, з кимось — гірше. У нас виникла проблема з великим виробником. Ми звернулися по певну інформацію, оскільки проводили випробування і дечого бракувало. На що мені відповіли:
«Мене не хвилює, що ви будете проводити, наші дрони прекрасні, можете більше не телефонувати».
В цього виробника великі обсяги, тож його дрони і так куплять.
Проте наш аналітичний центр і головне управління Національної гвардії завжди отримує зворотний зв’язок від нижніх ланок. Якщо пілоти висловляться негативно щодо якогось дрона, то головне управління отримає цю інформацію і більше цей дрон не закуповує. Тому краще виробникам не грати в ці ігри.
Звісно, ця система складнувата, бо важко отримати фідбек від користувача: його зазвичай надає той, хто сидить у штабі і не знає всіх нюансів, або може бути другом виробника. Проте ми намагаємося максимально налагоджувати зворотний зв’язок. ʼ
— На вашу думку, яке майбутнє в далекобійних дронів?
Чудове. Долітати, вибухати. Це гарний інструмент, який став частиною нової реальності.
Коли говорять про рої дронів, то я не дуже вірю в розпізнавання цілей самоураження. Головна тема зараз — це mesh-мережі, які передають інформацію між дронами. Це спрощує процес і потребує лише одного каналу зв’язку, що працюватиме для багатьох дронів. Система цієї ретрансляції — найважливіший напрям, куди все буде рухатися.
— Які IT-фахівці потрібні у війську?
Всі. Військо — це дуже велика машина. Є бойові і небойові посади. У нас, наприклад, є аналітичний центр, де потрібні аналітики: зводити інформацію, як поїхали пілоти, як вони відпрацювали, як виїжджають з позиції, і формувати її у звіти для керівництва. Є складніші проєкти, як центр аналізу та застосування — там уже кодять. Є портал, який треба обслуговувати сервер, захищати інформацію, дизайнувати. Також у нас є маркетологи, SMM, відеографи. Фактично всі спеціалісти потрібні (подаватися можна через форму).
— Бліц: що складніше в далекобійних місіях: долетіти чи влучити?
Долетіти. Бо ППО, бо збивають, триває протидія.
— Наскільки автономними далекобійні дрони є насправді?
Залежно, що ми вкладаємо в автономність. Загалом він летить сам. Та хтось його має привезти, зібрати, налаштувати, запрограмувати і запустити. Отож відносно автономно.
— Що для таких дронів важливіше: малопомітність чи швидкість?
Важке питання. Бо якщо мене не помітить радар, байдуже, яка в мене швидкість. Якщо в мене захмарна швидкість, то тільки кілька засобів можуть її збити. З огляду на це, я б сказав — малопомітність.
— Наскільки швидко ворог адаптує ППО саме під далекобійні дрони?
Достатньо швидко, як і ми. Процес масштабування затягує, але адаптуємося дуже швидко.
