«Сьогодні змінюється мислення дітей». Чому у Львівському фізматі не роблять ІТ профільним напрямом
Львівський фізмат ліцей входить до трійки найкращих ІТ-шкіл в Україні, хоча інформатика тут не є профільним предметом. Торік школа посідала перша місце у списку і отримала Премію DOU.
Ми поговорили з директором ліцею Мар’яном Добосевичем, який очолює заклад уже 30 років. Чому школа повертає усні опитування, як падають бали НМТ з математики й чи залишається ІТ найпопулярнішим вибором випускників — у матеріалі.
Чи досі дітям цікаве ІТ і чому в інформатиці важливі усні відповіді
— Як війна вплинула на плани випускників: більше вступають за кордон чи залишаються в Україні?
Раніше за кордон вступали один-два учні з потоку, максимум троє. Тепер це приблизно 20% випускників. Це суттєвий відплив інтелектуального потенціалу країни. Нам би хотілося, щоб вони залишалися в Україні, але війна сильно впливає на їхні рішення та відчуття безпеки.
— ІТ зараз популярний напрям серед ваших випускників?
Він найпопулярніший — 60% випускників обирають програмування як подальшу сферу навчання. У нас немає спеціалізації інформатики, це вимога часу: потрібно програмувати, автоматизувати процеси, робити речі «розумними». Недостатньо, щоб щось просто працювало — воно має працювати точно.
— А ви плануєте розвивати ІТ-напрям у ліцеї?
Думки є. ІТ-компанії теж хотіли б, щоб ми збільшили години програмування. Але є ризик: якщо ми зробимо інформатику профільним предметом, то діти не підуть здобувати вищу освіту. Учні швидко «звузяться» до однієї спеціалізації. На рівні школи вони вивчатимуть те, що в університеті їм розкажуть майже в тому самому обсязі — і ми фактично втрачаємо сенс глибокої вищої освіти. Ми втратимо сильну базу з математики й фізики, яка дає ширший діапазон застосування програмування.
— В ІТ зараз важливі софт-скіли. Як ви розвиваєте у дітей комунікацію, командну роботу й уміння мислити критично та аргументувати свою позицію?
Найкраще софт-скіли розвиваються в середовищі, де про знання справді говорять. Коли учні постійно обговорюють задачі, теми, свої ідеї — вони природно вчаться комунікувати, аргументувати. Це добре видно і на тих дітях, які їздять на міжнародні наукові школи: вони повертаються з розумінням, наскільки важливо вміти чітко пояснювати свої думки.
Сьогодні змінюється саме мислення дітей — вони інакше сприймають інформацію
Колись уява формувалася через читання, тепер усе швидке, візуальне, кліпове. Ми досі добре вчимо «по-старому», бо не маємо чіткого розуміння, як ефективно вчити «по-новому». На це потрібні роки.
Тому ми частково повертаємо усне опитування. В усній відповіді одразу видно, як дитина міркує, в якому напрямку, де їй потрібна підказка — це розвиває навички. Наприклад, коли у нас були лекційні уроки інформатики, то усне опитування стосувалося ідеології алгоритму — учні мали пояснити, як він працює, яку логіку закладено, чому обрали саме такий підхід. На інформатиці учень пояснює, що робить програма, чому обрана саме така логіка, які кроки виконуються.
Крім того, ми намагаємося вивозити дітей на літні школи чи тренінги разом з наставниками та випускниками. Там вони поєднують навчання зі спортом, інколи ходять у гори — щоб тренувати не лише інтелектуальну, а й фізичну витривалість. Навіть у прохолодну погоду на волейбольному та футбольному майданчиках завжди багато дітей — їм потрібне фізичне навантаження, щоб емоційно розвантажитися. І, звичайно, інтелектуальні ігри: «мафія», дебати, клуби за інтересами. Це допомагає розвиватися не тільки академічно, а й у комунікації та взаємодії.
Триденна поїздка учнів в гори. Фото: ЛФМЛ/Фейсбук
— Як ви вчите учнів працювати з невдачами, фрустрацією, дедлайнами — тобто тим, що є частиною реальної роботи в ІТ?
Це закладено в самій моделі фізмату. У нас об’єктивно неможливо «ідеально» вивчити всі предмети — навантаження високе, а вчителі будують для кожного індивідуальну траєкторію й дають більше тим, хто може більше. Тому учні постійно вчаться робити вибір, розставляти пріоритети та відповідати за нього. Це й формує стійкість: навіть якщо вони нехтують якимось предметом заради іншого в моменті, вони все одно мусять повернутися й закрити прогалини, бо жоден учитель не відчепиться. Це дає розуміння, що роботу доведеться робити, навіть коли важко чи немає натхнення.
Підготовка до олімпіад, турнірів, підсумкові контрольні, де потрібно опрацьовувати всі теми, а не один розділ — все це про дедлайни. Це привчає планувати свій час і тримати темп.
— А якою є сама інформатика у фізматі сьогодні? Які підходи ви використовуєте, враховуючи, що предмет у вас не профільний, але дає базу для багатьох майбутніх ІТ-фахівців?
Хтось вважає, що учень має багато часу проводити за комп’ютером і вчитися працювати з конкретними програмами. Хтось — що головне алгоритмізація і побудова власних алгоритмів. Є й думка, що більшість алгоритмів уже створені й важливіше вміти їх застосовувати. В реальності потрібне все одразу. Програмування багатокомпонентне: дитина має вміти і писати алгоритми, і адаптовувати готові рішення, і розуміти логіку побудови програм.
Чи вдається нам це зробити? Напевно, ні. Це більше про самостійну освіту. Інформатика у нас не є профільним предметом, ми маємо дві години його щотижня. У нас інформатика викладається дуже загально, але на високому рівні завдяки сильним інтелектуальним здібностям учнів. Ми не заглиблюємося так широко, як це роблять деякі школи.
Раніше ми ділили інформатику на лекційну частину та практичну, але зараз переважно зосереджуємося на практичній. Лекції ведемо, коли немає світла.
Теорію учні згодом отримають у вишах, а в ліцеї важливіше навчити їх реалізовувати алгоритми й пробувати різні підходи. Ми не даємо єдиний метод — навпаки, пропонуємо кілька шляхів і даємо можливість обрати той, який найкраще працює для конкретного завдання.
— Чи працюють ваші учні зі штучним інтелектом? Як ви вибудовуєте правила його використання в навчальному процесі?
Це така сама еволюція, як колись із калькуляторами — ми не мусимо множити в стовпчик багатоцифрові числа. Тому не бачимо сенсу забороняти, бо учні все одно знайдуть спосіб обійти заборону. Натомість робимо акцент на академічній доброчесності: учень має чітко розуміти та відкрито сказати, де він працював сам, а де використовував ШІ як підказку чи інструмент. ШІ можна й треба застосовувати, але важливо розуміти, як він працює, вміти з ним працювати й розуміти, де проходить межа між допомогою і підміною власного мислення.
— Торік середні результати НМТ з математики по країні впали. Чому так відбувається і як відбивається на підготовці до ІТ-спеціальностей?
Це передусім наслідок того, що діти виїжджають. Багато дітей, які планують вступати за кордон, ще до НМТ знають, що вже зараховані на програму.
Український тест сприймають радше як запасний варіант
Тому ставляться до нього значно менш відповідально, ніж раніше.
Другий фактор — освітні втрати, які накопичилися за роки ковіду і повномасштабної війни. Діти, які зараз складають НМТ, фактично пройшли старшу школу в умовах переривчастого навчання, онлайну та постійного стресу.
Чому вчителі тепер конкурують з усім інтернетом
— Ви очолюєте ліцей уже багато років. Що залишається незмінним, а що змінилося?
Завжди залишаються діти, які хочуть вчитися. Можливо, таких дітей стало менше. Але у будь-які часи були діти, вмотивовані до навчання, і були ті, кому це не цікаво. З’явилося більше можливостей, але мотивація дітей знизилася. Зараз у них надто багато доступних речей і інформації — те, що колись було дефіцитом або розкішшю, сьогодні лежить поруч у телефоні. Раніше, щоб дістати книжку чи знайти задачник, треба було шукати, радитися, докладати зусиль. Тепер усе є в інтернеті, і через цю надмірну доступність інтерес до навчання часто слабшає.
Друга річ — це зростання вимог до вчителя. Якщо колись він конкурував хіба що з телевізором, то тепер — з усім інтернетом. Діти миттєво перевіряють будь-яку інформацію, і одна неточність чи некоректність одразу б’є по авторитету.
Учительська професія стала значно напруженішою: бюрократії не поменшало, просто вона стала цифровою. Попри величезну кількість готових матеріалів онлайн, хороший вчитель не може працювати за чужими шаблонами — він мусить адаптовувати пояснення під конкретний клас, його рівень і інтереси.
Комусь цікавіша фізика, комусь — математика, хтось «зависає» на інформатиці. І вчитель має знайти спосіб зацікавити кожного — передивитися купу матеріалів і підібрати те, що спрацює саме з цією аудиторією. Важливо показувати дітям ширший контекст: ось ця задача була в польському випускному іспиті, друга — в британській навчальній програмі, інші — на міжнародних олімпіадах у В’єтнамі, Китаї чи Франції. Це дуже мотивує: діти відчувають, що працюють із «живими» завданнями, якими користується весь світ.
— Які головні виклики через війну сьогодні стоять перед ліцеєм?
Психологічний стан учнів, вчителів, батьків. Після тяжких ночей треба тиждень-півтора, щоб все стабілізувалося, відновилося. Коли учень чи батьки сплять з картою руху «шахедів», то учень не може бути готовий, він не може сприймати інформацію. А якщо щось сталося в родині, хтось на фронті, поранений чи загинув — діти приходять і вони інші: тривожні, виснажені, вони не думають про навчання, вони думають ті болі, які їм завдає війна.
— Як війна вплинула на організацію навчання впродовж останнього року? Щось змінилося в режимі онлайн/офлайн, роботі під час тривог, евакуаціях і перебоях зі світлом?
Під час ковіду ми навчилися працювати онлайн і зараз частково переносимо ці навички. Один день на тиждень кожен клас навчається дистанційно — але не завжди в один і той самий день, а у плавучому режимі. Це потрібно і для того, щоб учителі не втрачали навички онлайн-роботи, і як запасний варіант на випадок складної зими.
Такий формат дає учням змогу отримувати інформацію не лише безпосередньо від учителя, а й через додаткові джерела: онлайн-лекції, відео, матеріали, які вони можуть самостійно опрацювати. Онлайн не такий ефективний, як офлайн, але в нашому випадку він доповнює навчання й допомагає давати дітям більш системну інформацію, а не «кліпову».
Зі світлом ми більш-менш даємо раду — використовуємо генератори та інші резервні рішення.
Найскладніше — це повітряні тривоги
Ми відповідаємо за безпеку дітей, тому навіть за найменшої загрози мусимо всіх спускати в укриття. Уроки там проводити немає можливості. Окремий виклик — нічні тривоги в гуртожитку. Він розташований у тому ж корпусі, але дітей потрібно розбудити, організувати, спустити вниз, допомогти комусь заспокоїтися чи навпаки дати побути в тиші. Це завжди стресова ситуація, бо кожна дитина реагує по-своєму.
Війна фактично змусила всіх бути багатофункціональними — допомагати, волонтерити, брати на себе більше відповідальності. Раніше волонтерство здавалося справою «за бажанням», тепер це щось, без чого ми не можемо жити й існувати як країна. Але волонтерити треба теж вміти, тому ми свідомо вчимо дітей цього. До ліцею приходять волонтери та фахівці, які працюють над прикладними задачами — наприклад, у сфері радіоелектронної боротьби. Вони обговорюють з учнями виклики, слухають ідеї, пропозиції, шукають нестандартні рішення.
Індивідуальна траєкторія як шлях до олімпіад
— Учні стабільно беруть участь в олімпіадах. Як вам вдається утримувати цей рівень? Що мотивує дітей? І які найпомітніші досягнення?
Усе залежить від учителя. Часто спрацьовує сила переконання: коли учень бачить, що додаткові зусилля відкривають йому шлях до сильних університетів чи міжнародних шкіл, мотивація виникає природно.
Цьогоріч у нас було 48 переможців четвертого етапу з українських олімпіад. У нас є багато випускників — колишніх переможців олімпіад, — які згодом вступають до дуже сильних університетів. Наприклад, до Цюрихського технологічного інституту — потрапити туди надзвичайно складно. Інші проходять відбір на наукові школи в США чи Відні. Коли учні бачать, що їхні ровесники досягають такого рівня, це стає «цукеркою», яка справді захоплює.
Міжнародна олімпіада з астрономії та астрофізики в Мумбаї, Індія. Четверта на фото Марія Мазур, учениця фізмату. Фото: МАН
— Як відбувається підготовка учнів до олімпіад і поглибленого навчання? Це ініціатива дітей чи вчителів?
По-різному буває. Є діти, яким це справді цікаво, і вчителі-фанати, які готові працювати з ними глибше, шукати складніші приклади й вибудовувати для кожного індивідуальну траєкторію. Переважно все починається з учителя. Працюючи з класом, він бачить потенціал окремих учнів і запрошує їх на гурток або додаткові заняття.
Зазвичай це
— Що, на вашу думку, сьогодні є головною місією фізмату?
Показати дітям «красу» навчання: що знання справді можуть приносити успіх, хорошу роботу, фінансову стабільність, імідж. Це, мабуть, наша головна місія: не дати втратити інтерес до навчання та наукової діяльності. Ми хочемо, щоб учні вміли не просто розв’язувати задачі, а будувати власні дослідження: планувати їх, визначати послідовність дій, робити висновки й уміти представити результат. Це ті навички, які потрібні в будь-якій сфері — від науки до ІТ.
