«Я готовий піти з ІТ, коли це буде вигідно». Три історії, як айтівці створили й розвивають власні бізнес-проєкти
Друзі-айтівці повернулися до рідного Луцька й організували там коворкінг. Віцепрезидентка ІТ-компанії Надія Омельченко відкрила відьма-бар у Києві. А Scrum Master Євгеній Рибаков виробляє обладнання для обсмаження кави.
ІТ-спеціалісти розповіли DOU про свої бізнес-проєкти: як виникла ідея, які були етапи її реалізації, скільки інвестицій було потрібно та як швидко вдалося вийти на самоокупність. А ще дали поради для тих, хто хоче також започаткувати власну справу.
«Ми вирішили, що це шанс створити ідеальний офіс»
Олександр Александров, Senior Solution Design & Integration Engineer у VOX Solutions, співзасновник коворкінгу «Спілка» в Луцьку
Коворкінг ми відкрили втрьох — я, Павло Шворак і Володимир Омелян. Усі ми працюємо в ІТ, а дружимо з пʼятого класу. Разом поїхали навчатися до Києва (ми з Вовою в КПІ, а Паша в НАУ) і разом повернулися до рідного Луцька, коли почалася повномасштабна війна.
Зліва направо: Павло Шворак, Олександр Александров, Володимир Омелян
У Луцьку ми винайняли квартири в одному ЖК, ходили один до одного в гості, часто працювали у когось на кухні. Це був як гуртожиток, але вже для дорослих. Але все одно бракувало офісної комунікації, коли можна вийти разом на перекур, попліткувати, пообговорювати боса чи дивного клієнта.
Ми подумали, що прикольно було б разом десь працювати, почали шукати коворкінги в Луцьку. Виявилося, що багато з них закрились. Ми вирішили, що це і є шанс самостійно створити ідеальний офіс. Дякую дружині за підтримку і що сказала тоді: «Саша, це класна ідея, давай».
Ми досліджували, як працюють коворкінги в різних містах, моніторили запити в Google Analytics, чи люди взагалі таким цікавляться. Здається, тоді якщо для Києва було 100 таких запитів, то для Луцька — 20. Прикинули, що нам цього достатньо. Також натрапили на статтю, чому в місті закривалися попередні коворкінги.
Знайшли невелике приміщення в ТРЦ площею 170 квадратів, де могли б одночасно працювати
«Чому в нас класно? Бо тут немає ваших керівників»
На старті ми інвестували $15 тисяч у справу, тобто кожен вклав $5000. Відтоді більше вкладень не робили. Ми поки не очікуємо, що інвестиції повернуться, розглядаємо це як соціальний проєкт. Але місце вже працює саме на себе й не потребує додаткових коштів, що дуже тішить. Детально не рахуємо, але маємо в середньому вісім відвідувачів щодня.
Серед наших клієнтів — розробники, маркетологи, дизайнери, сейлзи, проєктні менеджери, арбітражники, фахівці з SMM та інші спеціалісти, дотичні до ІТ. Буває, що заходять і СEO або власники компаній. Третина відвідувачів купують абонементи (маємо погодинні, на один день і місячні), решта приходять ситуативно.
Чому в нас класно? Бо тут немає ваших керівників. Я пригадую, як комфортно було працювати в київському офісі, де була лише команда. Могли там і потеревенити, і каву попити, і навіть трохи подрімати часом.
Ще у коворкінгу є велика тераса. Там можна потусуватися або попрацювати на сонечку, якщо гарна погода. Під боком бар, тож можна взяти й принести сюди пиво, дехто полюбляє і так працювати. Співзасновник бару — ще один наш однокласник. Він першим відкрив свій заклад і, можна сказати, надихнув і нас на цю справу. Ми побачили, що не тільки круті дядьки з грошима можуть робити бізнес, а реально щось запустити й за відносно невеликий бюджет.
Нам цікаво розвивати не лише сам коворкінг, а й напрям офлайн-зустрічей у приміщенні. Вже проводимо тут івенти, лекції, бранчі з військовими. Навіть виставку художників нещодавно організували: відвідувачі пили коктейлі, які взяли у барі поруч, слухали вініли, розглядали картини, могли їх для себе придбати. Хочемо більше експериментувати з форматами, проводити тематичні події.
«За 4 хвилини додав КВЕДи в „Дії“, за 8 хвилин відкрив рахунок у mono»
Ми з хлопцями-засновниками маємо різні спеціалізації в ІТ, тому в кожного своя зона відповідальності в коворкінгу. Паша — Front-end розробник — відповідає за дизайн приміщення, веде сторінку в Instagram, малює афіші, напрацював для нас брендинг-концепцію. Вова — Back-end розробник — він дещо суворий і прискіпливий, тож на ньому функціональна частина: щось докрутити, щось доставити, щоб всі розетки працювали, а кабелі й монітори були під’єднані.
Я розуміюся на Solution Design, а тут маю роль проєктного менеджера. Досвід в ІТ допомагає мені структуровано вибудовувати процеси. У пригоді стали софт-скіли, коли треба спілкуватися з партнерами чи організаторами подій. Також займаюся зовнішніми комунікаціями й фінансами. До речі, ФОП коворкінгу оформлений на мене, за чотири хвилини додав КВЕДи в «Дії», за вісім хвилин відкрив рахунок в mono.
Спершу для обліку фінансів ми використовували Excel, бо подруга-підприємиця порадила, що нам цього буде достатньо. Я заповнював таблиці, але через два місяці сказав хлопцям, що вже не знаю, скільки в нас грошей і скільки ми витратили. Вирішили перейти на кращі інструменти. Зараз фінанси ведемо у Finmap, а для трекінгу абонементів використовуємо WayForPay. Це дуже легко і прикольно.
«На наші стосунки бізнес впливає лише позитивно»
Коли вагаєшся, чи варто починати бізнес-проєкт, допомагає підтримка друзів. Варто розповідати про свої мрії та ідеї. Завжди знайдуться ті, які скажуть: «Блін, це ж класно! Роби».
Нещодавно я читав матеріал на DOU, в якому засновник Pure & Naive озвучив цікаву тезу. Що люди частіше шкодують про те, що вони не спробували, ніж коли спробували і не вийшло. Я повністю згоден.
Важливо шукати й гарних партнерів. Я командний гравець. Сам навряд чи наважився б започаткувати бізнес. А з друзями це і фінансово легше, і розділити обов’язки можна.
Ми з хлопцями в коворкінгу 80% часу, це стало нашим основним робочим місцем. Є думка, що не варто починати справу з друзями, тому що це вплине на особисті стосунки, ви можете розсваритися. Це не про нас. Ми вже дуже довго дружимо, довіряємо один одному. Можемо прямо сказати, якщо щось не подобається або якщо хтось критично з чимось не згоден і треба шукати компроміс. На наші взаємини бізнес впливає лише позитивно. Наразі коворкінг приносить і гроші, і задоволення.
«У нашому барі ми розвиваємо відьомську субкультуру»
Надія Омельченко, віцепрезидентка «ІТ-Інтегратор», співзасновниця відьма-бару «Лиса Гора» в Києві
Нашому закладу вже сім років. Ідею та концепцію запропонувала моя подруга, а тепер ще й бізнес-партнерка Олеся Остафієва. Під час однієї розмови Олеся зауважила, що Київ часто називають містом відьом, тут проводять тематичні фестивалі, а про Лису гору говорять як про місце, де відьми збираються на шабаші.
«Якщо Київ — місто відьом, то чому тут немає закладу для жінок, де вони б збиралися і спілкувалися?» — запитала тоді Олеся. І ми подумали, що було б чудово щось таке відкрити.
Олеся — журналістка і письменниця, я — зі сфери ІТ. Ніхто з нас не мав досвіду в ресторанному бізнесі, але все одно вирішили спробувати. Водночас у мене було чимало знайомих у цій галузі, які казали: «Цікава ідея, але не роби цього». Нас активно відмовляли. Та й ми розуміли, що чи не кожен третій бар закривається упродовж року. Так, це був екстремальний досвід, але ми дуже хотіли втілити задум.
Олеся цікавилася відьомською темою, багато читала, шукала історичні довідки. Я ж більше думала про те, як перетворити цю концепцію на бізнес. Наприклад, треба було отримати алкогольну ліцензію, погодження від Держпродспоживслужби й пожежників, розібратися з різними нормативними актами, питаннями благоустрою, технологічними картами на їжу... Це все було новим для мене.
Сама я далека від відьомської тематики, вона не зовсім моя. До того ж я майже не вживаю алкоголь. Мої друзі спершу жартували: «Як ти робиш бізнес і не віриш у відьом, та ще й не пʼєш?».
У нашому барі ми підтримуємо та розвиваємо відьомську субкультуру. Маємо професійних тарологів, які консультують відвідувачів, проводять ритуали. Пропонуємо і тематичну коктейльну карту. Наприклад, є коктейлі для здійснення бажань, а також ті, в які треба додавати краплю своєї крові. Останні дуже подобаються іноземцям. Зауважу, що ми маємо спеціальну аптечку для цього, усе продумано й стерильно.
«Лише за два місяці повністю підготували і відкрили заклад»
На старті нам допомагали родичі й друзі, підтримували фінансово. Як кажуть, перші посівні інвестиції — це 3F (family, friends and fools). Так було і в нас, але без останнього F.
Приміщення ми шукали пів року. Після цього лише за два місяці повністю підготували й відкрили заклад — ми були дуже завзяті й усе вдалося швидко. Бар став популярним фактично з другого дня, у нас були черги, і спершу ми навіть не встигали обслуговувати клієнтів. Пощастило, бо це підвальне приміщення, тож зараз його можна використовувати і як укриття.
Коли відкривали бар, я вже працювала віцепрезиденткою в «ІТ-Інтегратор», доводилося поєднувати. Мій графік був такий: з
Ми вклали в цю справу орієнтовно $50 тисяч. І вже за вісім місяців повністю повернули інвестиції.
Після успішного старту відьма-бару ми вирішили відкрити ще один заклад. Це був артбар «Хмільна муза». На жаль, нам довелося його закрити на другий рік ковіду. Там не було постійних клієнтів, мало хто його знав. Під час інвестування треба розуміти, що одна ідея спрацьовує, а інша — ні. Це нормально.
З «Лисою Горою» було легше, бо під час ковіду вже були постійні клієнти, нам вдалося зберегти бар, ми почали пропонувати коктейлі з собою. Тоді довелося частково дофінансовувати заклад, щоб не втратити його і зберегти команду.
Перші кілька місяців повномасштабної війни бар був закритий. 1 червня 2022 року ми його відкрили знову. Тоді зрозуміли, що в нас повністю змінилася аудиторія. Місто було майже порожнє, жінок було мало, повертатись кияни почали вже пізніше. Поблизу нашого бару є багато посольств і готелів, які обирають для себе іноземці. Тож у нашому приміщенні організувалася така собі штаб-квартира для іноземних журналістів, військових аташе тощо.
У плані фінансів найкращі часи були ще до пандемії. Нині ми не збиткові, але і не суперприбуткові. Намагаємося активно долучатися до різних зборів. Пропонуємо кілька коктейлів, кошти від яких йдуть на підтримку бригади, де воюють наші працівники.
Ми добре знаємо своїх відвідувачів. Це зазвичай реалізовані жінки, які або працюють у компаніях, або мають власний бізнес. Вони приходять з подругами, з якими хочуть провести час після роботи. Чоловік у нашому закладі — рідкісне явище. Ми навіть між собою дивуємося, буває: «О, чоловік прийшов».
Ми рахували, що упродовж місяця маємо
Усі нам кажуть, що пора масштабуватися. Мріємо з Олесею відкритися у Нью-Йорку, ведемо навіть перемовини щодо цього. Але хотіли б запустити ще один заклад на Лівому березі. Чому б і ні? Проаналізуємо ринок, усе зважимо й, можливо, в це проінвестуємо.
«Це як друга повноцінна робота»
Спершу відкриття закладу нагадує стартап, адже засновники мусять самостійно пройти різні процеси. Наприклад, я і підлогу мила в барі, і з аварійними службами працювала, коли нас затоплювало.
Нині ми з Олесею більше працюємо на стратегічному рівні, не беремо участі в операційній діяльності бару. Для цього є інші керівники та адміністратори.
Для тих, хто хоче відкрити заклад, маю кілька порад. Щонайперше варто дослухатися до своєї інтуїції. Якщо хтось вас відмовляє, а ви хочете спробувати — робіть це. Водночас власний заклад — це не вечірка на один тиждень, а велике навантаження. Це як друга повноцінна робота, треба бути готовим до цього.
«До цього я пив найгіршу каву у світі»
Євгеній Рибаков, Scrum Master/Agile Coach, співзасновник компанії з виробництва ростерів «Prometeus Roaster»
Раніше я працював на позиціях Project Manager, потім став Scrum Master\Agile Coach, співпрацюю з різними компаніями, здебільшого в доменах фінтех і телеком.
Коли вже набув фінансової стабільності, почав задумуватись про створення власного бізнесу. Але зважав на два критерії: по-перше, це мало бути виробництво, а по-друге, це мало бути не IT.
Якось до мене прийшов товариш і каже: «Євгенію, є кльова історія, давай будемо виробляти обладнання для обсмаження кави». Він якраз працював у компанії, яка продавала ростери, але ми вирішили, що зможемо спроєктувати кращі варіанти.
У підсумку нас зібралося четверо засновників, і 2020 року ми почали втілювати ідею. Шість місяців пішло на проєктування та виготовлення першого металевого ростера та розробку програмного забезпечення до нього. Ще чотири з половиною місяці ми витратили на тестування. Певний час не вдавалося досягти якісного результату, і ми тричі переробляли барабан, в якому смажиться кава.
Накреслена ідея та подальше проєктування
Ростер — це наше проєктування й наша інтелектуальна власність. Усе необхідне ми замовляємо в інших компаній, а фінальна збірка за нами. На аутсорсі залучаємо ще
«Коли я увійшов у цей бізнес, то каву не пив взагалі»
Перша моя інвестиція була найбільша — я вклав
Коли я увійшов у цей бізнес, то каву не пив уже три-чотири роки. Раніше я брав каву з автоматів і мав певні проблеми з серцем. Тож на певний час відмовився від напою. Однак тепер я потрапив у середовище, де треба розумітися на каві. Виявилося, що світ кави здоровий і різнобарвний, а до цього я пив найгіршу каву у світі. Нині я знаю, що є приблизно 800 різних смаків кави. Я люблю фільтр, а якщо говорити про сорти, то «Колумбію» і «Панаму».
Є кава комерційна, яку можна легко купити в супермаркетах, а є Specialty, яку збирають на спеціальних сертифікованих плантаціях. Додам, що каву можна зіпсувати на будь-якому етапі. Погодні умови, не так зірвав, не так посушив, не так довіз, не так посмажив, не так приготував... Це дуже ніжний продукт.
На жаль, у Європі багато саме комерційної кави. Наприклад, той самий Starbucks. Наші ж клієнти — це ті, хто смажить якісну каву для людей, які цінують смак. Ми хочемо робити якісну каву популярною.
«Перша моя спроба започаткувати бізнес зазнала фіаско»
Мій досвід в ІТ допомагає в бізнесі. Коли ми співпрацюємо з ІТ-підрядниками, легко розуміємо одне одного. Водночас я не дуже орієнтуюся в газовому обладнанні, тож тут експертність покривають інші члени команди.
Колеги-співзасновники жартома називають мене «стопером» команди. Наприклад, мій товариш і ідеолог проєкту може прийти з ідеєю і сказати: «Побігли!». Я ж відповідаю: «Зачекайте, порахуймо все». Тоді ми розкладаємо ідею на складові, аналізуємо. Для мене як для керівника проєктів в ІТ це природно. Ось так нещодавно дійшли висновку, що розробка певної фічі радше nice to have, а не must have. Тож моя роль у команді організаційна — опікуюся процесами і фінансами.
До речі, перша моя спроба започаткувати бізнес зазнала фіаско. Коли мені ще не було 30, я пробував організувати виробництво з пошиття чохлів на сидіння авто. Справа не пішла, бо я банально не зміг конкурувати з китайцями. Але цей досвід був цінний.
Чому варто спробувати створити свій бізнес? Це дає елемент свободи. Також можливість перемикатися між сферами діяльності, бачити життя повнішим, навіть відпочивати у такий спосіб.
Ця справа приносить мені задоволення. Але ми працюємо і над тим, щоб вона приносила більше грошей. Я готовий зовсім піти з ІТ, коли це буде фінансово вигідно.
«На створення одного ростера йде приблизно три місяці»
Вартість обладнання ми обговорюємо з кожним клієнтом індивідуально, на сайті ви не знайдете цін. Якщо мова про ростер на 15 кг, який ми продаємо найчастіше, то він коштує орієнтовно €35 тисяч. Ростер на 30 кг вартуватиме вже €50 тисяч.
На створення однієї такої машини йде приблизно три місяці. Після збірки тестуємо ростер, потім веземо до клієнта, встановлюємо, монтуємо, знову тестуємо і передаємо для користування.
Великим успіхом для нас була участь у Чемпіонаті з обсмажки кави у Львові у
У
Цьогоріч ми вже продали дві машини, планували продати ще шість, а також вийти на закордонний ринок. Однак через війну і мобілізацію спеціалістів ми у ситуації, коли є попит, є клієнти, але немає кому виробляти.
