«Здоровий глузд — це і є той рецепт». Про ветеранську політику, ІТ та суспільний договір
Чому питання ветеранів стосується нас усіх, що мають робити компанії і чим варто керуватися в спілкуванні з колегами, які повернулися з війни, — ці та інші питання обговорювали під час дискусійної панелі про ветеранів на DOU Day Picnic 31 серпня.
У дискусії взяли участь:
- Любов Галан, голова та співзасновниця правозахисного центру для військовослужбовців «Принцип»;
- Юлія Зембаль, Head of Talent Acquisition, UKRSIBBANK BNP Paribas Group;
- Антон Калакуцький, SOC 1 Tier Analyst, ветеран.
Модерував розмову Гліб Стрижко, ветеран, морський піхотинець, керівник київської філії Veteran Hub. Публікуємо найважливіші тези з цієї зустрічі.
— Як Україна взагалі визначає ветерана і що ви робите для того, щоб поліпшити його взаємодію з державою?
Любов Галан: Я гадаю, що впродовж останніх 10 років держава переосмислює, що вона думає про ветеранів. Повномасштабне вторгнення стало піковою точкою, коли це домашнє завдання більше нема як відкладати. Адже сьогодні в Україні є понад мільйон ветеранів. Якщо врахувати їхні родини, це вже три мільйони людей, а з родинами загиблих — п’ять і більше мільйонів.
Тобто це величезна частка нашого суспільства
Вибудовування будь-якої політики починається з усвідомлення того, хто її бенефіціар. І кожна країна сама визначає, кого вона вважає ветераном і ветеранкою, — немає загальноприйнятої традиції.
В Україні прийшли до визначення ветерана як учасника бойових дій. Тобто це людина, яка провела мінімум один день у зоні бойових дій. Також схожим до цього визначення є статус особи з інвалідністю, що пов’язана з військовою службою.
Ми очікуємо, що в політиці України буде враховано, якими наслідками для життя, здоров’я та інших сфер добробуту загрожує участь у бойових діях. А також як держава може компенсувати це ветеранам.
Наша організація «Принцип» була створена 2023 року. Її співзасновником є Масі Найєм. Він дістав поранення у
Попри те, що ми надаємо правову допомогу, основною функцією організації є зміна правил гри, побудова ефективних державних політик у роботі з військовослужбовцями й ветеранами.
Мабуть, найважливіше в контексті сьогоднішньої розмови — це те, що «Принцип» дуже багато працює з ІТ. У нашій команді є айтівці, передусім бізнес-аналітики. Крім того, ми є одним із партнерів органів влади, міністерств у цифровізації сервісів як для військовослужбовців, так і ветеранів. Працюємо з багатьма айтівцями, які приєдналися до Збройних Сил України та інших Сил безпеки і оборони.
— Антоне, як повівся ваш роботодавець, коли ви вперше пішли до війська? І чи надала компанія бажану підтримку після повернення?
Антон Калакуцький: Тут така цікава історія. Це був квітень
Та й подумав: навряд це буде довго, візьму місяць відпустки плюс ще місяць за свій кошт — і поїду
Спочатку я був у «Правому секторі», а потім перевівся в «Азов». З приїздом на Схід у мене якраз закінчувалася відпустка. Тож я зателефонував керівнику і сказав, що зараз на війні й не можу повернутися. Він такий: «Ну, окей».
Тоді компанія вчинила нормально, зберегла за мною робоче місце — я міг повернутися. Але так і не зробив цього. До повномасштабного вторгнення почав вивчати Front-end і думав далі в ньому розвиватись, знайти роботу.
Після повномасштабного вторгнення я мобілізувався. Звільнився через інвалідність унаслідок війни. Зараз веду блог «ПТСР і ІТ», де розповідаю про соціалізацію після служби, про наслідки служби та про свій шлях в ІТ. Я зміг, як то кажуть, «ввійти в ІТ» через сферу кібербезпеки, яка мені дуже подобається.
— Пані Юліє, як людина, яка працює з мобілізованими, з родинами військовослужбовців і ветеранами, розкажіть: як цей процес відбувається у вас? Як ви підтримуєте мобілізованих працівників та ветеранів?
Юлія Зембаль: В UKRSIBBANK це два різні напрями. Мобілізованим ми гарантуємо збереження робочого місця плюс додаткові 20% до зарплати, надаємо медичне страхування і страхування життя, а також психологічну підтримку їхній родині.
Ветерани так само отримують психологічну допомогу: як у вигляді персональних, так і групових консультацій. Ми пропонуємо додаткову відпустку після повернення, окремий план адаптації та реінтеграції, додаткові виплати, страхування і так далі.
Зокрема, якщо домівка мобілізованого була зруйнована, ми допомагаємо родині фінансово. Додатково надаємо компенсацію на житло тим мобілізованим, чиї сім’ї були вимушено евакуйовані.
— Антоне, розкажіть, як ви вибудовували взаємодію з колегами? Чи говорили ви про свій бойовий досвід? Чи дозволяли їм жартувати? Для контексту, я бачу одним оком, хоча вони обидва на місці. І частині своїх колег я дозволив жартувати з того, що я пірат, але тільки через певний час. Як було у вас?
Антон Калакуцький: Зараз я спокійно реагую на такий гумор з боку цивільних. Якщо він спрямований тільки на мене, то нормально: також посміюся, щось відповім — і все. Але якщо жарт стосуватиметься, наприклад, побратимів або загиблих товаришів, то не впевнений, яка в мене буде реакція.
Загалом мені важливе розуміння колег, що я маю цей бойовий досвід. Що майже в усіх військових є хронічні захворювання, проблеми зі здоров’ям, контузії, які можуть впливати на психічне сприйняття. Що, можливо, засвоїти новий матеріал мені вдасться не так швидко, як іншим (адже мої колеги — це в основному студенти по
— Пані Любове та пані Юліє, розкажіть, як ви готували свої команди? Поділіться практичними кейсами.
Любов Галан: Мені здається, що «Принцип» — це спільнота, яка працює сама для себе. Зокрема, мій брат і мій хлопець — колишні військовослужбовці, обидва були поранені, тож я щодня є клієнткою ветеранських політик. Здебільшого наш колектив — це близькі, рідні ветеранів чи військовослужбовців. Для нас дуже важливо, щоб будь-яка нова людина в команді приймала наш етичний кодекс.
У нас доволі чіткі та зрозумілі правила і цінності, які проявляються в дуже простих речах. Наприклад, відпустка чоловіка — це святе. Якщо вже командир відпустив, то вперед, і жодні справи не мають значення, організація переживе. Неважливо, витратила людина свою відпустку чи ні.
Дуже часто до нас звертаються по пораду, як спілкуватися з ветеранами й ветеранками. Я вважаю, що такого рецепта немає, і дуже гарно про це написала наша комунікаційна менеджерка Аліна Денисенко.
Наприклад, запитують: «А як нам налагодити співпрацю між людиною, яка купила довідку про непридатність та виїхала за кордон, і ми як компанія закрили на це очі, і ветераном, який повертається в цей же колектив?». Я не маю відповіді. Або: «Як нам діяти, коли ветеран конфліктує в нашому колективі?».
Однак кожна людина має розуміти, що ветерани й ветеранки потребують гідного ставлення і просто здорового глузду під час комунікації. Я вважаю, що здоровий глузд — це і є той рецепт.
У нас як в організації також є своя етика. Наприклад, ми не бронюємо співробітників попри те, що маємо право це робити як приймач міжнародної допомоги. Та ми не підтримуємо бронювання некритичних підприємств і себе таким не вважаємо. Це, звичайно, впливає на наші стратегії з рекрутингу, адже нам теж потрібні кадри. Однак для людей, з якими ми працюємо, важливо відчувати, що їхній шлях хтось розуміє, поділяє, і є цінності, які тут не зрадять.
Для військовослужбовців, ветеранів і їхніх родин дуже цінна така розкіш, як незмінність правил гри. Тобто є суспільний договір й обговорені на початку умови, які мають діяти до кінця.
Але на третій рік повномасштабного вторгнення ми починаємо втомлюватися від суспільного договору, нібито підписаного спочатку
І це стає травматичним.
Тому наша організація намагається бути тим місцем, де правила гри не змінюються і де є повага до військової служби. Ми вважаємо професію військовослужбовця найпрестижнішою в країні, тож робимо все, щоб ветерани та їхні рідні почувалися гідно.
Юлія Зембаль: Ось Люба каже, що компанії просять у них поради щодо спілкування з ветеранами. Ми і є цією компанією: активно звертаємося до Veteran Hub і ставимо мільйон запитань. І допоки ця тема не стане для нас та для всіх наших співробітників інтуїтивною, доти потрібно ходити й ставити запитання, нехай навіть відповіді на них здаються простими чи очевидними.
Коли ми вибудовували ветеранську політику, то здавалося, що всі однаково розуміють процес і однаково заангажовані. Але це не так. Окрім вибудовування, потрібно прокомунікувати цю політику з максимальною кількістю людей, щоб усі були в одному інформаційному полі. Тому ми старалися влаштовувати якомога більше інформаційних сесій і продовжуємо це робити досі.
Наша основна проблема зараз не в політиці. Дотепер ми найбільше працюємо з менеджерами з найму: з їхніми страхами та сумнівами щодо працевлаштування ветерана. А також із членами команди, які все ж мають оцей страх сказати щось не те, нарватися на критику від самого ветерана. Тому комунікаційні сесії — нині головний для нас фокус.
Гліб Стрижко: Додам, що у Veteran Hub є окремий проєкт, який називається «Практика». Він допомагає компаніям прописувати HR-політики, щоб вони були дружніми до ветеранів та ветеранок. До того ж ми проводимо майже піврічне навчання для компаній різних рівнів, і після акредитації даємо красиву табличку, що організація дружня до ветеранів. Серед них вже є і великі компанії на кшталт Укрзалізниці, і заклади харчування, як-от ресторани Клопотенка.
— Повертаючись до питань: нерідко люди, які служили, не зазначають військовий або бойовий досвід у резюме. Я читав дослідження, що в таких випадках HR найчастіше думають, наче людина сиділа у в’язниці. Тому хотів запитати, пане Антоне, як у вас відбувалася співбесіда? Чи казали ви рекрутерам про свій досвід?
Антон Калакуцький: Почну з того, що в моєму резюме є інформація про службу, я нічого не приховував. Це важливо вказувати, особливо коли йдеться про керівні посади, адже такий досвід підтверджує твою стресостійкість та лідерські якості. Мені пощастило: я подався на вакансію і з першого ж разу отримав офер.
Співбесіда минула нормально. Потім, під час спілкування з HR, я попередив, що два рази на рік маю лягати на планове лікування — загалом 21 день. Плюс сказав, що не зможу працювати позмінно через стан здоров’я, бо якщо не буду нормально спати вночі, почнуться проблеми зі здоров’ям. Роботодавець пішов назустріч — я працюю в будні й просто попереджаю про лікарняні.
У компанії на той час уже працював інший ветеран, який пересувався на колісному кріслі, — до нього також нормально ставляться, допомагають. У зв’язку з цим питали, чи потрібні мені якісь особливі умови, але я заперечив. Домовилися, якщо надалі буде щось потрібно, то я скажу.
— Чим роботодавець може бути привабливим для ветеранів?
Юлія Зембаль: У процесі вибудовування ветеранської політики в нас виникали думки, чи достатньо ми робимо, чи кожен нюанс врахували. Тому дуже важливо, щоб усе, що ми робимо для ветеранів, провалідувала фокус-група самих ветеранів. Компанії на кшталт «Нової пошти», Укрзалізниці були одними з перших, які протестували ефективність своїх стратегій і ветеранських політик. Ми вчилися, слухали про їхні найкращі практики, консультувалися з некомерційними організаціями, будували спільні проєкти. Наприклад, плануємо робити проєкт Buddy, щоб у кожного ветерана був колега, який супроводжував би його під час адаптації в компанії.
Немає єдиного чарівного рішення, як створити найкращі умови для ветеранів. Треба просто брати й робити, орієнтуючись на їхні інтереси. Незважаючи на те, що у нас близько п’яти тисяч співробітників, ми зробили фокус саме на мобільності: не процес заради процесу, а максимальне урахування запиту ветеранів. Координатори вислуховуватимуть їхні потреби, щоб кожен такий працівник отримав відповідний бенефіт або консультацію.
