Два роки змушували підписати фейкове зізнання. Історія тестувальниці з Херсона, яка потрапила в заручниці до росіян
У росії та на тимчасово окупованих територіях незаконно утримують щонайменше 1867 цивільних українців. Ця цифра не є повною, адже встановити точну кількість заручників неможливо. Усі ці люди утримуються в СІЗО, колоніях, підвалах чи інших місцях за вигаданими росіянами звинуваченнями або навіть без них. Обміняти заручників складно, адже в міжнародному праві не існує поняття «цивільний полонений», росія мала б просто відпустити усіх цих людей. Поки українська влада працює над механізмом повернення цивільних додому, їхнім рідним залишається одне — чекати й розповідати про це. Адже саме привернення уваги до проблеми може допомогти українцям у неволі.
Однією із заручників росії є
«Це по мене». Ірину викрали у її день народження
До 24 лютого 2022 року Ірина багато подорожувала, грала на гітарі, займалася спортом і здобувала додаткову освіту — у сфері психології.
Раніше Горобцова працювала в школі, потім — у коледжі, та з 2006 року вона знайшла себе в IT. Найбільше айтівиця мріяла вдруге вийти заміж та народити дитину. Однак Ірина та її коханий, з яким вона працювала в одній компанії, так і не встигли розписатися, оскільки почалася повномасштабна війна.
Попри тривожні новини, постійні обстріли, а згодом і окупацію Херсона, Ірина продовжувала працювати. При цьому у вільний час вона допомагала іншим — купувала ліки за власні кошти й розвозила їх по лікарнях, возила медиків з передмістя на роботу. Крім того, ходила на мітинги проти окупації та активно вела свою сторінку у фейсбуці, де висловлювала проукраїнську позицію.
Батьки закликали доньку бути обережною, адже росіяни почали викрадати активістів у Херсоні. Однак Ірина продовжувала волонтерити й вести соцмережі.
«Ірина хотіла, щоб ми разом виїхали з Херсона. Ми відмовилися через вік. Мені 73 роки, дружині — 74. З нашими болячками дуже складно їхати в нове місце. Крім того, старша донька з сім’єю виїхала у Польщу. Вони залишили будинок, собаку, курей, кроликів — за цим всім треба дивитися. Зрештою, Ірина прийняла наш вибір і сказала, що поїде в Болгарію сама. Але виїхати вона не встигла», — розповів батько Ірини Володимир.
13 травня в Ірини був день народження, вона планувала відсвяткувати його з батьками та матір’ю свого нареченого у кафе. Однак до квартири батьків Ірини, де вона на той час мешкала, приїхали мікроавтобус та легковий автомобіль, з яких вийшли 11 озброєних окупантів у масках. Ірина, яка побачила їх у вікні, одразу сказала мамі: «Це по мене». Шестеро російських військових піднялися у квартиру і почали обшук.
Вікна помешкання виходили на стратегічний для росіян об’єкт — аеропорт в Чорнобаївці. Тож Ірину звинуватили у коригуванні вогню Збройних сил України. Крім того, в кімнаті Горобцової висів прапор України, що не сподобалося росіянам. Окупанти вилучили техніку й сказали Ірині, що забирають її.
«Коли Ірину забрали, ми не думали, що все може аж так обернутися. Ірина пішла з дому з одним пакетом, в майці та штанах. Вона передала нам свої гроші й коштовності. У той час на вулиці було багато людей, тож усі бачили, як Ірину викрали», — розповів пан Володимир.
Ірина з батьками
Батьки були під СІЗО, де утримували Ірину, а росіяни брехали у вічі
На питання батьків про те, де їм шукати доньку, росіяни сказали йти у військову комендатуру окупованого Херсона. Через день батьки поїхали туди, однак доньки не побачили. Черговий кудись подзвонив і сказав подружжю, що з Іриною все гаразд, але тут її немає. Він порадив батькам звертатися у місцеве СІЗО. Однак і там відповіли, що Ірина не в них.
Наступного дня Володимир і Тетяна знову поїхали в комендатуру і написали заяву щодо розшуку доньки. Їм сказали чекати дзвінка, але ніхто так і не зателефонував. Батьки кожного дня ходили у СІЗО.
Аж поки не почули, що Ірину «кудись вивезли»
У кінці травня Володимир написав електронного листа у ФСБ росії. Однак у червні в Херсоні цілий місяць не було інтернету та зв’язку, тож відповідь від російської спецслужби пан Володимир прочитав аж в липні: «Ця особа перебуває під вартою, оскільки вона протидіяла проведенню „сво“. Вона буде перебувати під вартою до звільнення „лнр“, „днр“ та України».
У кінці липня Володимир і Тетяна поїхали у Сімферополь. Вони приходили під СІЗО, в якому, як потім з’ясувалося, перебувала Ірина, однак окупанти заперечували, що утримують її. Зрештою, так нічого і не дізнавшись, подружжя повернулося у Херсон.
«Ми три місяці не знали, де наша донька і чи взагалі жива. Ми дуже переживали. У мене був передінсультний стан, а в чоловіка — з серцем проблеми і взагалі у нього онкологія. Для нас викрадення доньки стало справжньою трагедією. Ну чому не можна було сказати, що донька жива? Дати поговорити хоча б п’ять хвилин...» — каже пані Тетяна.
Не лише батьки шукали Ірину, цим займався і кримський правозахисник Еміль Курбедінов, який на початку літа підписав угоду з рідними Горобцової. Завданням адвоката було отримати хоч якийсь офіційний документ від росії. За пів року Курбедінов отримав кілька відповідей від різних правоохоронних органів росії, з яких випливало, що Ірина перебуває під владою ФСБ. Однак у спецслужбі відмовлялися говорити про те, де вона.
«Я зрозумів, що Ірина перебуває у них без суду та слідства. З власних джерел отримав інформацію, що її незаконно утримували у СІЗО № 1 Сімферополя, а згодом у СІЗО № 2, яке відкрили у жовтні 2022 року. Тобто людина два роки перебувала без суду, слідства та адвоката у СІЗО. Це незаконно. У неї не було ніякого статусу», — зазначив адвокат Еміль Курбедінов.
У вересні з адвокатом зв’язалася жінка, яка перебувала разом з Іриною у СІЗО. Після того, як окупанти її відпустили, жінка передала лист від Горобцової, де та писала, що жива і здорова, і що ще 16 травня її відвезли у Сімферополь.
Правозахисник звернувся до суду з позовом проти ФСБ. Він вимагав, щоб служба назвала закон, відповідно до якого позбавила Ірину свободи. Однак окупаційний суд відмовився відкривати позов. У березні
«Щоб адвокат долучився до цієї справи, він має підписати підписку про невиїзд на п’ять років та здати ФСБ паспорти. Я у такі справи не лізу. Я продовжив захист Ірини щодо незаконного утримання в СІЗО. Їй надали адвоката за призначенням, тобто такого, якого визначає росія», — пояснив правозахисник.
Ірину два роки змушували зізнатися у тому, чого вона не робила
Ірину офіційно затримали лише через два роки після викрадення. Росіяни заявили, що схопили її під час «спроби перетину кордону» 24 березня 2024 року і навіть знайшли «свідка», який це підтвердив. Горобцову звинуватили у тому, що вона рік стежила за російськими військовими у Херсоні. За словами Курбедінова, це — маячня. Уся кримінальна справа побудована на брехні, адже Ірина не була в Херсоні, її викрали ще у травні 2022 року.
На те, що насправді Ірина два роки незаконно перебувала у СІЗО, а в адвоката були підтвердження цього, росіяни просто закрили очі. Еміль Курбедінов був на засіданні Київського суду у Сімферополі 24 березня цього року, де окупанти брехали, що «сьогодні затримали» Горобцову на кордоні й обирали їй запобіжний захід. Він назвав те засідання «справжнім цирком».
Під час того засідання Ірина вперше дізналася, що у неї є адвокат і що за її свободу борються, адже жінка два роки була у повній ізоляції. «Я розповів їй що правозахисники з усього світу знають про неї», — сказав Курбедінов.
«Вона розплакалася, бо думала, що ніхто про неї не знає»
Ірина розповіла адвокату, що в СІЗО до неї приходили раз на кілька місяців і питали, чи визнає вона свою «вину». Коли жінка відмовлялася це робити, росіяни йшли, а поверталися знову лише через кілька місяців. На українку чинили психологічний тиск. До неї у камеру постійно підселювали нових заручників, яких через місяць-два відпускали, а Горобцова так і залишалася. Курбедінов розповів, що зрештою Ірину примусили підписати документи й «зізнатися» у тому, що було потрібно росіянам. Саме після цього й розпочався судовий процес.
Після відкриття сфабрикованої кримінальної справи в Ірини з’явилася можливість листуватися з рідними через російські сервіси та отримувати посилки. Від людей, які перебували разом з Іриною в камері, батьки дізналися, що її чотири місяці утримували в окремій камері. Єдине, що рятувало заручницю і не давало зійти з розуму, — це книжки, які були в СІЗО. На відео, яке з’явилося у березні, помітно, що Ірина дуже схудла. За словами батьків, її годували хлібом та юшкою, яка була більше схожа на помиї.
У листах Горобцова не може багато розповісти про себе, адже вони проходять цензуру, тож жінка більше запитує рідних про їхнє життя. Ірина пише, що як тільки повернеться додому — одразу одружиться з коханим і створить сім’ю.
Ірина понад усе вірить в обмін
За словами Курбедінова, моральний стан Ірини покращився. Листи від батьків і рідних додають їй сил. Крім того, жінка вірить у те, що її обміняють. Нині Горобцова перебуває у камері з трьома іншими жінками. Одній з них — 18 років, затримали її, ще коли вона була неповнолітньою. Жінки співають, грають у шахи та розповідають вірші. Вони намагаються підтримувати одна одну в цих обставинах.
«Ірина дуже оптимістично налаштована. Вона знає, що Україна її не кине, що її обміняють. Вона живе надією. Психологічно вона дуже стійка. Нашу доньку не можна схилити, її можна лише зламати. Але, слава Богу, не зламалася, витримала все. Зараз Ірина має кращий вигляд, вона почала поправлятися завдяки посилкам з їжею», — розповіла мати Горобцової.
Вона додала, що працівники компанії DataArt, в якій працювала Ірина, постійно з ними на зв’язку. Компанія допомагала батькам і інформаційно, і фінансово.
Росіяни переконують, що під час судів людей не обмінюють
15 липня у російських ЗМІ з’явилася інформація, що Ірину засудили до 10 з половиною років колонії загального режиму. За словами батьків, росіяни переконали Ірину в тому, що зможуть виставити її на обмін лише після засудження. Вони навіть заявили, що мають людину, на яку готові її обміняти. Горобцову переконують не подавати апеляцію, бо нібито, доки тривають суди, заручників не можна обміняти.
Однак керівниця напряму документування «Медійної ініціативи за права людини» Анастасія Пантелєєва вважає, що росіяни обманюють. Не існує якогось правила чи закону, згідно з яким обмін відбувається після засудження. Ба більше, немає навіть такої закономірності в обмінах.
«У нас є безліч засуджених і цивільних, і військовополонених, яких не обмінюють. Те, що, поки в неї не було статусу, її не могли обміняти, — неправда. Раніше обмінювали викрадених цивільних з Київської області, проти яких не відкривали кримінальні справи. Є люди, яких обмінювали посеред слідства, були такі, що після оголошення вироку. Це ніяк не впливає на обмін», — пояснила Пантелєєва.
За даними МІПЛ, з початку повномасштабного вторгнення росія не відпустила жодного засудженого мешканця Херсона.
Пантелєєва припускає, що росіяни відговорюють Ірину від апеляції, щоб не перенавантажувати свої суди та СІЗО. Адже точно відомо, що вже нині СІЗО у Ростові переповнене викраденими українцями. Та навіть, якщо Ірина й подасть апеляцію, то на справедливий суд розраховувати не може, адже у неї немає доступу до надійного адвоката. Крім того, Пантелєєва розповіла, що іноді росіяни збільшують термін ув’язнення українцям після апеляції.
«У росії Ірину ніхто не виправдає і об’єктивно її справу не розглянуть. Вся надія — на обмін», — наголосив Еміль Курбедінов.
Родичі Горобцової зверталися в усі можливі відомства
Рідні Ірини зверталися в різні українські відомства — МВС, СБУ, Офіс Президента, до уповноваженого Верховної Ради з прав людини. В української сторони є інформація про те, що Ірину незаконно утримують у росії. Сестра Ірини Олена зверталася у міжнародні організації — ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста та інші. Рідні наголошували на тому, що в Ірини є аневризма головного мозку.
Влітку 2023 року Олена отримала від МКЧХ відповідь, що росія не підтвердила перебування Горобцової на своїй території. Це при тому, що Олена надала лист від співкамерниці Ірини та відповіді ФСБ. Після засудження Ірини, вже в липні цього року, Олена знову написала в Червоний Хрест і додала відео з суду, яке у соцмережах поширювала російська генпрокуратура. Нині жінка чекає на відповідь і сподівається, що організація нарешті підтвердить, що її сестру утримують у росії.
Олена також ходила в офіс ООН у Варшаві, де розповідала про Ірину. Там лише вислухали її, але жодної інформації про те, як можна звільнити Горобцову, не надали.
У «Медійній ініціативі за права людини» розповіли, що були випадки, коли МКЧХ не підтверджував утримання цивільного заручника в росії навіть після того, як фото та відео з російського суду з’являються у мережі. Організація намагається вплинути на МКЧХ, однак наразі безрезультатно.
Чому обмін полоненими цивільними такий ускладнений
Третя стаття четвертої Женевської конвенції забороняє брати у полон цивільних. Такого поняття, як «цивільний полонений», не існує, відповідно немає конкретного механізму для повернення таких людей. Наприклад, брати у полон військових передбачено законами та звичаями введення війни, адже потім країни, які воюють, здійснюють офіційні обміни і повертають своїх людей. Тут важливо зауважити, що незаконним є жорстоке поводження з військовополоненими.
В Україні створили робочу групу при Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, яка опікується цивільними в неволі. Одним з її першочергових завдань є домовитися з третіми країнами про співпрацю у поверненні цивільних заручників. У «Медійній ініціативі за права людини» вважають, що лише тиск інших країн може змусити росію відпустити українців.
За словами Анастасії Пантелєєвої, на початку повномасштабного вторгнення в обміни військовополоненими активно залучали цивільних. Як це вдавалося робити — невідомо. Експертка припускає, що це були ситуативні домовленості.
Нині цивільних рідко додають до обміну військовополоненими, однак є надія, що завдяки діяльності робочої групи вдасться напрацювати ефективний механізм для повернення додому цивільних. Загалом після 24 лютого 2022 року в Україну повернули 147 цивільних заручників росії.
Також важливо пояснити, що Україна не може обмінювати цивільних на військових. Адже у такому разі в росії буде безмежний ресурс — вона просто викрадатиме нових українців на окупованих територіях і обмінюватиме їх на своїх військових. Нині, за даними правозахисників, 1867 цивільних українців незаконно утримують росіяни.
«У нас зовсім неповна статистика. Вона складена з відкритих джерел, зі слів людей, які вийшли і розповіли про своїх співкамерників. Справжня кількість заручників набагато більша», — пояснила Анастасія Пантелєєва.
Еміль Курбедінов зауважив, що винесення вироку у росії не впливає на обмін. Уже неодноразово були випадки, коли викрадених цивільних, яких засудили у росії, обмінювали та повертали на Батьківщину. Серед них — заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, кримськотатарський політик Ільмі Умеров, нардеп Ахтем Чийгоз, активіст Едем Бекіров, режисер Олег Сенцов.
Що робити рідним людей, яких викрали:
- написати заву у поліцію та здати аналіз ДНК;
- написати заяву в СБУ;
- створити електронний кабінет на сайті Координаційного штабу;
- написати заяву Уповноваженому з прав людини;
- звернутися до МКЧХ. Українські правозахисники не покладають на нього великих надій, але запевняють — це звернення є важливим;
- звернутися в громадські організації, які займаються цивільними заручниками. Вони опитують військових про людей, які перебували разом з ними у полоні. Це допомогає встановити інформацію про цивільних заручників.