Про різницю між армією й IT, обов’язки зв’язківця та виїзд за кордон під час війни. Інтерв’ю з розробником на службі

Ярослав Сачко понад 20 років працював в IT: пройшов шлях від Junior Software Engineer до PM, планував дорости до Delivery Manager. Але незадовго до повномасштабного вторгнення приєднався до сил ТрО. Тепер він служить у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді зв’язківцем. В інтерв’ю DOU спеціаліст розповів, що у війську давалося найскладніше, чому за всю ІТ-кар’єру він лише раз змінив компанію і чим його вразив Ізраїль.

DOU спільно з фондом «Повернись живим» збирає 50 000 000 грн на потреби 95-ої окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Долучайтесь до збору і допоможіть підсилити тих, хто на передовій! Всі подробиці збору тут.

«Я закінчив військову кафедру, щоб не йти служити». Про військову спеціальність, ТрО і мобілізацію

Я ніколи не служив в армії до того, як мобілізувався. Коли я закінчував школу, армія не була популярною, тому я туди не рвався. Натомість хотів здобути освіту — у 1996-му вступив на факультет кібернетики в Київський університет імені Шевченка. Там же закінчив і військову кафедру: отримав звання молодшого лейтенанта і був відправлений в запас.

Однак це була суто формальність. У нас було одне заняття на тиждень під час 4 і 5 курсів — вивчали метрологію. Тобто жодних виїздів на полігон, тренувальних стрільб абощо. Я закінчив цю кафедру лише для того, щоб не йти служити. Бо який вигляд мала армія після розвалу СРСР? Люди нічого корисного за час служби не отримували, просто витрачали своє життя на те, щоб маршувати плацом і підмітати траву. Який сенс був іти туди?

Я влаштувався в IT-компанію ще під час навчання і тривалий час фокусувався суто на професійному розвитку: починав як Software Engineer, потім став System Analyst і врешті працював як Scrum Master та PM. Та згодом і ситуація довкола, і моя думка щодо служби змінилися.

Ще після першого вторгнення росії у Донбас і Крим та часткової окупації країни я пройшов військовий вишкіл в «Українській резервістській армії» (добровольче військове формування, що виникло після Революції гідності — ред.). За кілька років стало зрозуміло, що буде повномасштабний напад. Тоді я замислився над тим, де можу бути корисним далі.

Незадовго до вторгнення 2022-го в Україні почалася розбудова нового роду військ — територіальної оборони. Поруч з моїм будинком оголосили набір у 128-й батальйон 112-ї бригади ТрО. Тож я вирішив підписати контракт, щоб одразу бути напоготові. Збирав потрібні документи, проходив вишколи: як поводитися зі зброєю, як стріляти тощо. Але зібрати повний пакет документів і підписати контракт не встиг — настало 24 лютого 2022-го. Тоді вже нікому папірці не були потрібні: я просто прийшов у штаб і мені видали зброю.

Наш батальйон заступив на службу майже одразу, і це була зайнятість 24/7. Ми охороняли штаби, деякий час патрулювали наш мікрорайон, а також проходили тренінги з такмеду, додатково виїздили на стрільби. Тоді з дня на день очікувався прорив диверсійних груп, тож все було серйозно. Так тривало з кінця лютого по квітень.

На щастя, росіян відкинули з Київської області. Після цього наш батальйон став готуватися до передислокації на Харківщину. Я контракт так і не встиг підписати, відтак не був у штаті батальйону. Треба було шукати собі місце деінде. Специфіка полягала в тому, що багато людей в ТрО мали вищу освіту й військові кафедри за спиною. Що робити сотням позаштатних офіцерів ТрО?

«Щоби розібратися, хто й куди піде далі, нам влаштували щось на кшталт ярмарку вакансій»

Спочатку у штаб приїхали представники сухопутних військ. Потім — десантно-штурмових. Власне, саме туди я і вирішив перейти. Позиції метролога мені не запропонували, тобто те, що я вчив на військовій кафедрі, не зіграло жодної ролі. Причина проста: у бригаді така посада одна, мені не лишилося місця. Але з огляду на досвід роботи в IT, мені запропонували посаду зв’язківця у 95-й ОДШБР. І я погодився. Тоді це було оптимальним метчем (але зараз РЕБ, РЕР та безпілотні системи еволюціонують великими темпами й айтівці там були б корисні також, хоча по факту чимало IT-спеціалістів можуть підсилити військо на будь-яких посадах, бо займаються спортом, мають хорошу фізичну підготовку).

На те, щоб змінити рід військ (з ТрО на ДШВ), знадобилося два-три тижні, щоб владнати бюрократичні нюанси. І з кінця червня 2022 я на службі у 95-й бригаді.

Що важливо: оскільки я і багато інших не підписали контракт, нас, добровольців, мобілізували з 24 лютого 2022-го. І наразі безстроково, без терміну демобілізації. Це питання досі дуже «гаряче» — всі мобілізовані чекають на його вирішення.

«Найскладніше було адаптуватися до того, що я не маю вільного часу». Про обов’язки зв’язківця та різницю між армією й IT

У війську я працюю сім днів на тиждень, приблизно з 9 ранку і до 6-7 вечора. Займаюся обліком майна зв’язку усієї бригади. Наприклад, коли підрозділ звертається за радіостанціями, я маю перевірити, чи є вони на складі, потім — все документально оформити й видати. Все це багато роботи за ноутбуком. В певному сенсі зайнятість подібна до бухгалтерського обліку.

Але мій досвід в IT тут справді не зайвий. Системний підхід до всього важливий. Так само мені відносно легко було розібратися у звітах, тому, куди і які дані подавати, як вести облік. Звісно, що у пригоді став досвід роботи з Excel: формули значно пришвидшують процеси.

І додатково виокремлю софт-скіли: спілкування, робота в команді — все це важливо у війську, особливо з огляду на те, що комунікувати доводиться з дуже різними людьми.

Взагалі військова служба і робота в IT-індустрії не дуже подібні. У війську є звання, відповідно до яких люди звертаються одне до одного на «ви», підпорядковуються командуванню. Тобто ієрархія тут більш сувора. І дати комусь завдання прямо переважно не можна. Умовно: якщо мені потрібна допомога солдата, я маю спочатку звернутися до свого керівника, почекати, поки він звернеться до командира солдата, той скаже йому, що робити, і лише після цього солдат прийде мені допомагати.

Але найскладніше було адаптуватися до того, що я не маю вільного часу й не можу сам керувати власним розкладом. Побути на самоті теж не можеш, навіть вийти за межі території частини — це виняткова ситуація. Напевно, у війську інакше все і не може функціонувати, тож до цього треба звикнути.

«Хотілося відчути колишній драйв». Про IT-завдання під час служби й понад 20 років роботи в індустрії

Крім основної зайнятості на посаді зв’язківця, нині я взявся допомагати з розробкою сайту для 95-ї бригади. Завдання мені персонально не ставили. Але оскільки це моя сфера інтересів, я проявив ініціативу і взяв це на себе на добровільних засадах. Хотілося відчути колишній драйв [усміхається]. Зараз виконую функції бізнес-аналітика і проєктного менеджера.

Пресслужба виступає в ролі Product Owner: дає запити, висловлює побажання. Я документую вимоги, структурую їх, передаю це команді, що працює над сайтом. Розробника, дизайнера і UI/UX спеціаліста ми залучили зовні. Я зідзвонююся з ними й тримаю руку на пульсі.

Наразі у нас майже готовий дизайн. Лишається затвердити його і після цього братимемося безпосередньо за розробку. Сайт буде на WordPress, думаю, розробник впорається з ним за тиждень-два. У підсумку бригада матиме ще один онлайн-майданчик, який виконуватиме три функції:

  • рекрутинг нових людей;
  • збір коштів на підтримку бригади;
  • підтримка медійності.

Загалом я радий, що така нагода випала, бо зі своєю IT-командою з безпосереднього місця роботи я не працював уже понад два роки. Хоча до служби я з IT майже не розставався, починаючи з 2000-го.

Починав свій шлях із компанією CMS і посади Junior Software Engineer, згодом став системним аналітиком. Такий спеціаліст займається програмуванням більш високого рівня, тобто відповідає не за одну фічу, а прописує те, як функціонуватиме вся система, її параметри, обмеження. Однак я досить екстравертний, люблю спілкуватися з людьми, керувати, тому логічно, що з часом трансформувався у проєктного менеджера. Додатково взяв на себе і роль Scrum Master. Я ніколи не шкодував про це і бажання повернутися суто до програмування в мене не було. Взагалі я вважаю, що якщо якась зміна відбулася у житті, то так і має бути.

«Потрібно йти далі, з огляду на нові умови й виклики»

Потім відбулася Революція гідності, і після неї я взяв відпустку приблизно на рік. Хотів приділити час сім’ї, побути з дітьми й загалом трохи відпочити. Коли треба було повертатися до роботи, я вирішив влаштуватися в нову компанію. Дозрів до думки, що настав час змін [усміхається]. Але підшукати щось після тривалої перерви було непросто. Припускаю, роботодавців насторожувала річна пауза. Тож на пошук місця пішло орієнтовно два-три місяці, поки я не отримав пропозицію від DataArt, яка мені сподобалася. Відтоді, з 2017-го, я не змінював роботу, аж поки не потрапив у військо.

«Тепер намагаюся використати кожну хвилину, поки на відпочинку». Про відпустки під час служби й внутрішні зміни

За час служби я тричі брав відпустку. Оскільки дружина й діти мешкають за кордоном, їздив до них. Кожен військовий має на це право: нині дають 30 днів відпустки на рік, без урахування часу на доїзд до місця призначення.

Нічого складного в тому, щоб піти у відпустку, немає. Але це все ж залежить від ролі людини у війську і того, наскільки укомплектований штат. Що більше людей бракує, то складніше.

Мені відпустки погоджували без проблем. Але через мої обов’язки кілька разів я змушений був відтерміновувати відпочинок. То інвентаризацію треба було провести і здати звіт, то ми переходили у підпорядкування в плані звітності з однієї частини в іншу... Це все нюанси, які здаються незначними, але не тоді, коли в тебе все розплановано й придбані квитки на літак. Купувати квитки дешевше заздалегідь — я так і робив. До того ж користувався послугами бюджетних авіаліній. Але саме рапорт на відпустку підписують за тиждень до дати, коли ти в неї ідеш. Траплялося таке, що мої квитки просто «згорали» через термінові завдання, на які я не розраховував. Але що поробиш? Таке трапляється, треба мати на увазі.

Щодо документів для виїзду за кордон, то до відпускного квитка потрібно додати ще витяг з наказу. Залежно від посади, інколи необхідно ще пройти інструктаж, який зводиться до того, що не можна розголошувати стороннім особам за кордоном про службу. Якщо у тебе відпустка в Україні, то по приїзду на місце призначення ти маєш ще відмітитися у військкоматі — підтвердити, що прибув. А за кордоном і цього не потрібно, бо там банально немає представників військкомату.

Загалом я дуже люблю час, проведений у відпустках. Зі змін помітив, що тепер намагаюся використати кожну хвилину, поки на відпочинку. Наприклад, останній день перед поверненням в частину я був у Києві. Але замість того, щоб чекати на поїзд, який відправлявся о дев’ятій вечора, я обрав інший спосіб провести час. Зранку поїхав грати у волейбол. О 12-й мав вклеїти фото у паспорт у ЦНАПі, але виявилося, що його треба переробити — переробив. Після цього сів на мотоцикл і гайнув на Десну, за 65 км від Києва. Там поплавав, відвідав старі місця, куди ходили за мирних часів з наметами. По поверненню до Києва ще пішов з родичами та друзями на пляж. Додому зайшов о 19:30, і вже о 20:00 пішов на поїзд, що прямував на схід. Щоразу хочеться встигнути якомога більше у цивільному житті.

Коли повертаюся на службу, інколи відчуваю те, що відчував під час роботи в IT після короткотривалої відпустки

Є ще таке поняття, як «поствідпусткова депресія». Наприклад, ти пробув на лижному курорті три дні й змушений повертатися до роботи: виконувати завдання, виходити на дзвінки. Але в голові тримається думка: «А зараз комусь досі добре на відпочинку, люди катаються й далі на лижах, там випав свіжий сніг, а ти сидиш в офісі...». Так і зараз зі службою після відпустки — трошки накриває. Тим паче важко дається розлука з сім’єю. Мені їх бракує, і часу, проведеному разом у відпустці, недостатньо. Та що поробиш. Треба витягати себе з такого стану: можна випити смачної кави й спробувати впорядкувати думки.

Загалом же я помітив, що став спокійнішим. Принаймні намагаюся таким бути. Так я прагну компенсувати дратівливість інших, бо багато людей довкола бувають дуже емоційні.

В іншому не скажу, що в мене особливо змінився світогляд чи цінності. Хіба ще більше викристалізувалася ненависть до росіян і росії як такої. І тепер я намагаюся перейти на українську остаточно.

«Думаю, повертатися мені буде складно». Про професійні плани та адаптацію ветеранів

Час від часу я думаю про майбутнє. Це складне питання, і остаточну відповідь про те, чим я займатимуся далі, мені непросто дати. Найімовірніше, коли закінчиться війна, я повернуся в IT. Але питання в тому, чи захоче моя родина повертатися з-за кордону. Бо, якщо ні, мені доведеться емігрувати і входити в IT поза Україною. Це наразі нерозв’язане питання.

Крім того, після завершення війни мені хотілося б взяти відпустку і поїхати у подорож світом. Якщо вдасться так зробити, це буде дуже круто.

До війни я планував розвиватися як PM, можливо, дорости до Delivery Manager. Однак що буде тепер — не знаю. Майже три роки — це доволі довга пауза в роботі, думаю, повертатися мені буде складно. Коли ти роками не обертаєшся в ІТ, може бути важко вловити все, що в тренді, й відмовитися від того, що вже застаріло. Наприклад, я знаю, що ШІ вже впливає на роботу програмістів. Але чи впливає він на роботу PM? Я це питання не досліджував, та припускаю, що й таке може бути.

Втім мене тішить те, з чим я стикався раніше і у своїй компанії, і за кордоном. За час роботи в IT у мене було кілька відряджень в Ізраїль, ще до Євромайдану. І там я побачив, як виглядає країна, де армія ефективна та має сенс.

Оскільки Ізраїль оточений ворогами, у країни не було іншого вибору, крім як запровадити військовий обов’язок і для чоловіків, і для жінок. Але це не служба для галочки. Там люди справді здобувають військовий досвід, отримують військові спеціальності, за якими можуть потім працювати. Це відбивається і на цивільних сферах. Наприклад, в тих же IT-компаніях пліч-о-пліч працюють спеціалісти, які служили в одному підрозділі чи сиділи в одному танку. Це впливає на їхню комунікацію: люди працюють з армійськими друзями разом, з тими, кому вони довіряють, кого поважають і знають, на що вони здатні.

Та й на вулицях ніхто не дивується, коли бачить людину у формі, зі зброєю у руках. Там це було нормою дуже давно і тим паче є нормою зараз. Коли у жовтні ХАМАС атакував Ізраїль, я був здивований, скільки людей з-за кордону були готові повертатися у рідну країну, щоб вступити в лави армії. Ізраїль тоді організував спеціальні рейси по всьому світу, щоб люди могли швидко повернутися і стати на захист кордонів. Мені хотілося б, щоб і в Україні було так само. І досвід Ізраїля демонструє, що все можливо.

Крім того, коли я ще працював в офісі DataArt, кілька хлопців з компанії пройшли АТО й повернулися в команду. Я не дуже заглиблювався у деталі їхньої реінтеграції, однак це були успішні кейси: вони повністю адаптувалися до цивільного життя, виконували завдання в рамках своїх посад. Це позитивний приклад, який демонструє, що після служби життя продовжується. Головне, аби з військовими по поверненню говорили, не відверталися й допомагали знайти шляхи розв’язання проблем.

Похожие статьи:
Найбільша українська ІТ-компанія SoftServe перерахувала 24 млн грн податків наперед для підтримки економіки країни. В аутсорсері також...
Багатьох людей у різних IT-компаніях звільняють — це тренд чи тимчасове явище? Ілон Маск облажався з платними підписками в Twitter....
Привет, меня зовут Диана, и я модерирую ИТ-сообщество Кременчуга вот уже больше 4-х лет. Все начиналось с идеи троих студентов...
У випуску: нові релізи PyDev та IPython, термінальний клієнт для SO та невдалі спроби контріб’ютити в Python. Новини AWS Lambda now supports...
Нещодавно в Україні запустили акселератор для розробників Defence Builder Accelerator. Це ініціювали спільно ІТ-компанії Genesis, Sigma...
Яндекс.Метрика