Хто такий новий ректор КПІ і які від нього очікування
Уперше за 32 роки КПІ змінив ректора. Ним став
Чому це важливо для ІТ-сфери в Україні
Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського є одним з найстаріших і найпопулярніших українських вищих навчальних закладів. Так, за рейтингом Центру міжнародних проєктів «Євроосвіта» у 2023 році він посів перше місце серед вітчизняних вишів. Хоча міжнародні рейтинги університету, як розповідав DOU, не такі високі, він все одно утримує хороші показники та є одним з лідерів з підготовки фахівців для українського ІТ. У КПІ навчалися 13% наших айтівців.
Нині у закладі здобувають освіту майже 25 тисяч студентів, аспірантів та докторантів. На офіційному сайті КПІ зазначають, що кожен шостий студент Києва вчиться в КПІ, а кожен
Як КПІ «виростив» собі нового ректора
Попередній ректор КПІ Михайло Згуровський, з яким було пов’язано кілька скандалів (зокрема з будівництвом ЖК замість гуртожитків), прийшов на посаду у 1992 році і пробув на ній 32 роки. На вибори ректора у 2024 році він свою кандидатуру не висував.
Зазначимо, що згідно із Законом України «Про вищу освіту» від 2014 року не можна перебувати на посаді керівника вишу більше як два терміни підряд. Зазвичай МОН укладає контракти з ректорами на один термін тривалістю п’ять років.
У
Скриншот із сайту Анатолія Мельниченка
13 березня 2024 року Міносвіти оголосило конкурс на заміщення посади ректора КПІ. Вибори відбувалися у два тури. Спочатку було сім кандидатів на посаду. Усі — члени колективу університету.
Напередодні першого туру виборів кандидат на посаду ректора Михайло Безуглий зняв з виборів свою кандидатуру та повідомив, що об’єднався з Анатолієм Мельниченком. Згодом свою кандидатуру зняла Марія Скулиш, тож у першому турі виборів брали участь пʼять кандидатів. У другий тур пройшло лише два кандидати: Олексій Жученко та Анатолій Мельниченко, який і переміг у виборах 18 червня 2024 року з перевагою у 311 голосів. Загалом нового ректора підтримали 1256 людей (39% від загальної кількості виборців і 54% від кількості тих, хто взяв участь у голосуванні.
«Гуманітарний» ректор технічного вишу
Перед виборами ректора Анатолій Мельниченко створив телеграм-канал і сайт кандидата, на яких розмістив свою передвиборчу програму та відповідав на запитання. На сайті у розділі «Професійна діяльність» він розмістив детальну інформацію про свій адміністративний досвід, науково-педагогічну, наукову та експертну роботу, діяльність у сфері оборонно-промислового комплексу, навчання, стажування та підвищення кваліфікації.
Окремим розділом на сайті є розділ «Стереотип „У нього управлінська, а не технічна освіта“». Тут Анатолій Мельниченко наводить приклади технічних університетів, у яких ректори мають не технічну освіту. До прикладу, там вказано, що очільниця Массачусетського технологічного інституту має науковий ступінь з молекулярної онкології.
Скриншот із сайту Анатолія Мельниченка
Що обіцяв у передвиборчій програмі
Основними засадами передвиборчої програми Анатолія Мельниченка стали:
- Відомість університету в Україні і за її межами, зокрема покращення позицій у світових університетських рейтингах, збільшення освітніх програм для іноземців, участь викладачів та науковців у спільному європейському дослідницькому просторі, участь у міжнародних проєктах, HORIZON EUROPE, Erasmus+ тощо.
- Цифрова трансформація та залучення нових джерел фінансування, доступність освіти і розвиток університетської громади. Зокрема, у пункті 2.1 програми він обіцяє зменшити бюрократичну тяганину, уникати дублювання функцій різних підрозділів та зайвих витрат. Також згадуються незалежний аудит і доцільне використання ресурсів.
- Актуалізація освітнього та наукового потенціалу університету для потреб оборони та безпеки України. Анатолій Мельниченко вказав, що буде підтримувати наукові колективи, які працюватимуть над створенням і впровадженням проривних технологій, які здатні змінити хід бойових дій.
- Підготовка фахівців з урахуванням ситуації у країні та розвиток держави у повоєнний період. Про це йдеться у всіх пунктах програми. Так, він обіцяє соціальну підтримку працівників і студентів-учасників бойових дій та їхніх сімей, оновлення освітньої програми тощо.
Загалом він обіцяв поліпшити освітній та науковий процеси, матеріально-технічну базу, розширити індивідуальну освітню траєкторію та залучити більше стейкхолдерів до освітнього процесу. У планах — міжнародне визнання, збільшення кількості іноземних студентів і зосередження на міжнародних і оборонних проєктах.
Чого від нового ректора очікують випускники та Міністерство освіти
Заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький розповів, що нині Анатолій Мельниченко проходить процедуру спеціальної перевірки, після того буде підписання контракту та призначення його новим ректором:
«Це не нове призначення, а результат виборів — спільнота університету обрала нового керівника. Як показав відносно близький розрив результатів між двома кандидатами другого туру, вибори були змагальні.
Важливо зазначити, що у Законі України „Про вищу освіту“ (2014) вперше закладено обмеження часу перебування на посаді ректора до двох термінів. Саме тому ми спостерігаємо масштабне оновлення ректорів по всій Україні. По суті, у 2024 році відбувається зміна поколінь у середовищі ректорів, серед них і в КПІ ім. Сікорського. Це важлива зміна, яка омолодить академічне середовище вищої освіти в Україні».
DOU також поспілкувався з випускниками КПІ різних років про те, які у них сподівання від Анатолія Мельниченка на посаді ректора і що важливо зберегти в студентській спільноті.
«Майже все, що я знаю про нового ректора, засновано на публічній інформації, а також його передвиборчих виступах. Мельниченко — представник старої команди попереднього ректора. З великою ймовірністю, реформ не буде, а буде продовження попередньої політики і попереднього курсу. На жаль, я очікую повільного занепаду і здавання позицій університетом», — зазначив Денис Ювженко, випускник КПІ, System Architect.
«Коли я ще навчалася в школі і приїжджала у КПІ перед вступом, мене приємно вразила спільнота і цінності університету, що студенти тут ініціативні і є командою. Коли я вступила до КПІ, почався коронавірус, потім повномасштабна війна. На жаль, у мене не було можливості повною мірою відчути справжнє студентське життя, цього дуже бракувало.
Думаю, перше, що потрібно КПІ — це повертатися потрошки в офлайн-життя. Звісно, зважаючи на всі заходи безпеки. Тільки на останньому курсі мені трішки вдалося повчитися офлайн, і ця можливість дуже мотивувала. Коли приходиш безпосередньо в авдиторію, у лабораторію, бачиш що щось відбувається, досліджуєш. Тут навіть не найкращому студенту стане цікаво, тому це дуже важливо.
Анатолій Мельниченко на дебатах казав, що планує повертати студентів до „живого“ навчання, і я це дуже підтримую. Окрім цього, на дебатах багато обговорювали кадровий склад. Коли я дізналася, що у КПІ будуть переобирати ректора, дуже сподівалася, що у нас призначать такого ж ініціативного, як нині в НАУ. Я дуже захоплююся Ксенією Семеновою, і, на мою думку, у системі КПІ бракує таких ініціативних менеджерів, молодих облич з випускників. Ми з друзями часто обговорювали, як міг би змінитися КПІ, якби тут втілити студентські ідеї і змінити систему освіти саме так, як бачать її студенти. Звісно, це має бути обґрунтовано, обговорено з досвідченими спеціалістами. Але все ж хочеться нових ідей.
Хочеться, щоб новий ректор зберіг цінність спільноти в КПІ. Сподіваюся, що вдасться повернути ініціативи, як-от „Радіо КПІ“ або „КПІ TV“, інші класні штуки», — розповіла Анастасія Венчковська, випускниця кафедри автоматизації приладобудівного факультету КПІ.
«Нещодавно мені у стрічці трапився допис на підтримку одного з кандидатів на посаду ректора КПІ, і я була приємно вражена, бо це був один з моїх викладачів — Сергій Стіренко. Я маю приємні спогади про нього як про викладача загалом і як про людину.
На жаль, він на цю посаду не пройшов, а з Анатолієм Мельниченком під час навчання я не перетиналася. Сподіваюся, він буде покращувати навчальний заклад. Єдине, що мене трохи насторожує, — він зовсім не технічний. У нього спеціалізація соціологія і управління, але, може, воно і на краще буде», — додала Катерина Коваль, випускниця КПІ і Python-розробниця.
Виконувачка обов’язків ректора НАУ Ксенія Семенова у коментарі DOU зазначила, що найнеобхіднішою зміною для вишів зараз є організаційно-управлінська реформа
«Нині університети не здатні працювати ефективно, адже структура управління в них максимально радянська. Бюджетна установа — це така організаційно-правова форма, яка дає керівнику закладу максимум відповідальності за все, але мінімум університетів управління. Майном ректор не управляє, фінансами і кадрами теж. Є тарифна сітка, зарплата платиться за розрядами, затвердити свою систему майже неможливо, хіба використовувати преміювання. Але це зовсім не те саме.
Ти не можеш видавати премії, маючи збиткові підрозділи в університеті і багато інших моментів, у яких бюджетна установа обмежує ректорів в управлінні. І всі ректори це прекрасно знають, і міністри про це знають. У Квіта (мається на увазі колишній міністр МОН Сергій Квіт — ред.) були спроби це змінити. Він, до прикладу, дозволив відкривати рахунки університетів у банках. Але це була фейкова зміна, тому що всі кошти, які виші заробляють, вони розміщують на рахунках казначейства. Тому основна зміна у вишах, яка зараз необхідна — це перетворення університетів з бюджетних установ у державні некомерційні підприємства, адаптація корпоративної реформи управління в університетах. Це не нова історія для України, адже у нас державні підприємства проходили через корпоративну реформу і вийшло непогано. Те саме має відбутися і в університетах.
Добре, що в КПІ відбулася зміна влади, вона має вдихнути нові принципи. Не добре, коли 32 роки одна й та сама людина очолює будь-який заклад, особливо університет. Дуже хотілося, щоб КПІ став локомотивом реформи і приєднувався до реформ управління»
Водночас, на думку Ксенії Семенової, реформи та зміни у керівництві українських вишів не можуть спонукати студентів залишатися в Україні:
«Основна причина, чому люди виїжджають з України зараз, це не якість освіти та бажання вчитися за кордоном, а безпека, війна. В когось це небажання служити або небажання батьків, щоб їхні діти служили. У когось це страх обстрілів і неможливість гарантувати стабільне безпечне життя своїх дітей.
До чого тут університети і що вони можуть зробити? Є люди, які хочуть навчатися за кордоном саме через те, що навчання відбувається англійською мовою, на обладнанні, яке використовується у міжнародних компаніях, за принципами, у яких вони далі будуть працювати в цих компаніях.
Для тих людей, які хочуть навчатися за кордоном, але при цьому роблять свідомий вибір на користь України, є університети, де відбуваються реформи і де можуть надавати освіту, яку студенти хотіли б отримати у західних університетах. Тобто це максимум навчання англійською мовою, максимум запрошених лекторів з західних університетів, відповідні стандарти якості, матеріальна база, можливість поїхати у закордонні компанії, університети на стажування. Тоді українська освіта стає еквівалентом західної освіти і люди не будуть шкодувати, що зробили вибір на користь України, залишившися тут».
