Міноборони про залучення розробників, експорт для ОПК і контрактування виробників
Нещодавно в Україні запустили акселератор для розробників Defence Builder Accelerator. Це ініціювали спільно ІТ-компанії Genesis, Sigma Software Labs і Київська школа економіки. 15 травня завершився термін подання заявок для проєктів. Акселератор підтримало Міністерство оборони, яке раніше проводило хакатон для інженерів «Наступ машин».
Скільки учасників подалося на акселератор Defence Builder, як у міністерстві ставляться до експорту ОПК, що зміниться в наступному хакатоні «Наступ машин», коли його проведуть — розпитали в Катерини Черногоренко, заступниці міністра оборони з питань цифровізації.
Чи маєте ви пет-проєкт у сфері military-tech? Розкажіть в анкеті й допоможіть DOU сформувати Портрет ІТ-спеціаліста!
— У лютому стали відомі 12 переможців хакатону «Наступ машин», які мали отримати по 10 тисяч доларів на розробки. Чи визначено, за які терміни вони мають докрутити та представити рішення війську?
Один з переможців — «Вирій» — вже давно постачає дрони Силам оборони, тому перемога в хакатоні сприяє виходу на ринок нових продуктів компанії.
Ще один з переможців — це «Химера», виробник військових рацій, відомий продукт, який нині вийшов на світовий ринок (DOU нещодавно записував інтерв’ю зі співзасновником стартапу Мішею Рудомінським — ред.). Це один з крутих кейсів, коли наші оборонні технології стають конкурентоспроможними у світі.
Загалом ми провели величезну подію, протягом якої з’ясували одну з найбільших гарячих проблем — розробники, інноватори, інженери не завжди розуміють потреби військових. І після хакатону створили спільноту інноваторів, провели понад десять лекцій, де військові прямо з передової виходили на зв’язок і розказували про свої потреби. Про те, що працює і не працює, що є нагальним.
На онлайн-зустрічі зібралися більше як сто інженерів, і
Крім того, ми підтримуємо екосистему акселераторів у сфері розвитку оборонних стартапів. Так, підписали нещодавно меморандум з Defence Builder Accelerator, в межах якого будемо допомагати відібраним стартапам робити технологічні рішення, транслювати запит від Сил оборони, швидко докручувати і доставляти їх на фронт.
Вони будуть вчитися залучати інвестиції, отримають доступ до тестувань на полігоні, швидкий фідбек про застосування своїх розробок на полі бою та почнуть масштабувати виробництво.
— Ви зауважили про «Химеру» і їхню конкурентоспроможність. Як Міністерство оборони ставиться до експорту для ОПК? Чи є ініціативи в цьому напрямі?
Тут є кілька нюансів. Насамперед ми у стадії гарячої війни й постійному дефіциті певних рішень, щоб рухатися згідно з військовим замислом. З іншого боку, ми часто отримуємо від виробників озброєння запит, що для них важливо могти експортувати вироби за кордон.
У будь-якому випадку це питання всього уряду і кількох міністерств. Не тільки Міністерства оборони, а й Міністерства економічного розвитку і торгівлі, в якомусь сенсі Міністерства стратегічного розвитку і стратегічних галузей промисловості тощо. Тобто готової відповіді немає, питання складне.
Ми чуємо аргументи ринку і виробників. Але Міністерство оборони має передусім думати про рівень боєготовності та забезпечення наших військовослужбовців. Тому будемо консультуватися, виходити на рішення, яке буде влаштовувати всі сторони.
— А які аргументи ви вважаєте слушними? Те, що експорт завдяки грошовим вливанням може зрештою здешевити технології для наших військових і масштабує кількість виробів?
Так, перший момент — це те, що в будь-якій країні світу R&D — це дорогий процес. Це, по суті, вкладання значних коштів без розуміння, коли і як ти отримаєш результат. Це ризикова історія, тому для будь-якого розвитку озброєння і військової техніки потрібні гроші на R&D.
Це перший аргумент виробників — що потрібні додаткові кошти. І, як правило, йдеться про маржинальність, яка може зменшитися при експорті. Тому що багато виробників стараються продавати на внутрішній український ринок з мінімальною маржинальністю, розуміючи, що є обмежений бюджет. Тому для мене як для людини, яка вірить в інновації і наших розробників, це значний аргумент.
Далі — локалізація, адже локалізація і створення виробництв по всьому ланцюжку постачань — це важливо. Щоб ми не були залежні від зривів поставок, дефіциту деталей тощо.
Також виробники кажуть, щоб основні технологічні вузли з виробництвом моторів, камер, тим самим зв’язком були в Україні, теж потрібні кошти на R&D, на побудову додаткових промислових потужностей.
Тобто я би сказала, що пріоритети від набутих від експорту грошей — це потужне R&D і локалізація по всьому ланцюжку постачань. Це для мене були б важливі аргументи, щоб адвокатувати це рішення. Але цю історію потрібно точно розкладати на цифри, на економічне підґрунтя, виходити до ринку і консультуватись.
Щодо негативних моментів в експорті — як я вже згадувала, нам потрібно забезпечувати наших військовослужбовців, це перший пріоритет і перша черга.
— Щоб завершити тему з хакатоном — чи будуть жорсткішими умови для наступного «Наступу машин»? Експерти ділилися думками, що учасники не знають потреб військових і були не дуже готові до представлення своїх рішень. Чи плануєте зміни?
Насправді і так, і ні. Тобто частина команд була дуже готова, для частини команд цей формат був навіть ближче до demo day, ніж до хакатону, тому що вони прийшли з готовим рішенням і демонстрували відео його застосування в умовах, наближених до бойових. А частина команд тільки зібралася на хакатоні.
Я насправді вважаю, що це теж круто, тому що досі отримуємо відгуки на кшталт: «Ми зібрали на хакатоні свою команду, знайшли спеціалістів, яких бракувало». Ми свідомо запропонували достатньо широкі напрями, виклики у тому, що критично потрібне фронту. Хотіли зібрати на радари всі команди різного ступеню зрілості.
Відгук був масштабний: чотири тисячі заявок, з яких ми відібрали дві тисячі, зрештою 458 учасників прийшли офлайн. Тобто насправді ми захопили, скажімо так, увагу всього цивільного IT-сектору. Можливо, були помилки, ми запустили опитувальник і свої уроки винесли. Треба розуміти специфіку хакатону. Хакатон — це дуже вузька задача. Ми зараз не можемо собі дозволити вузьку задачу. Нам потрібно зібрати військових і розробників, щоб познайомити їх, дати поштовх, і далі вони в малих групах продовжують готувати рішення.
Повертаючись до того, чи будуть жорсткіші умови, то я би це так не формулювала. Я би говорила про більш точну задачу для учасників. Наприклад, той самий РЕБостійкий зв’язок чи Non-GPS-навігація. Ми дамо конкретні ТТХ.
Крім того, будемо точно збільшувати кількість військовослужбовців з тактичного рівня у журі.
— А коли плануєте «Наступ машин 2»?
Нині ми лончимо два величезних важливих продукти (йдеться про Резерв+ і Армія+ — ред.). Щойно втілимо ці релізи, одразу призначимо дату. Орієнтовно це буде початок липня.
— Щодо згаданого вами Defence Builder Accelerator. До 15 травня можна було податися на нього. Можливо, ви вже бачили, скільки учасників мають MVP, а скільки прототип рішення? Які напрями розробок найбільш затребувані?
Ми домовилися з партнерами, що буде регулярне звітування за результатами відбору. Нам надіслали 108 заявок, проаналізуємо їх до другої половини червня. Насправді ступінь зрілості є важливим, але в контексті акселератора будь-який ступінь готовності буде для нас прийнятним, якщо технологія нагальна. Наприклад, цілком український військовий зв’язок — це суперважлива історія. Нині фронт працює в умовах практично Non-GPS-навігації, тому що ворог має потужну систему радіоелектронної боротьби. Відповідно нам потрібний зв’язок, який може підтримувати Non-GPS-навігацію. Тобто є пріоритети, на які не впливає TRL, будемо приймати такі заявки на різних рівнях. Це стосується, зокрема, рішень зі стійким зв’язком та штучним інтелектом.
— А хтось з учасників хакатону «Наступ машин», акселератора запропонував рішення для РЕБ/РЕР?
Таких пропозицій багато. Вони на різних рівнях готовності, і Міністерство оборони просуває ці технології, щоб вони отримали допуск до експлуатації. Ми надаємо кожному такому виду озброєння і військової техніки код НАТО, і далі це розблоковує можливість потрапляти в державне замовлення та продавати це Міністерству оборони офіційно у межах державного контракту.
— А з кимось підписали державний контракт саме в цій сфері?
Державні контракти постійно підписуються і в абсолютній більшості з українськими виробниками. Я не можу розголошувати все, але українські виробники потужні. Від R&D до готового продукту, який отримує державний контракт, виробника відділяє уже згаданий код НАТО.
Ми разом з військовими тестуємо на полігоні виріб і підтверджуємо, що він відповідає заявленим тактико-технічним характеристикам, тоді надаємо код. Але щоб прийти на полігон і показати військовим виріб, потрібно, щоб він був фіналізований, повністю готовий, потрібно вкластися в R&D, закупівлю комплектуючих тощо. Тому МО дотримується принципу, що для команд розробників мають бути хакатони, екосистема акселераторів, грантодавців, донорів, таких організацій, як Brave1. Останній дає гранти командам від 5 до 25 тисяч доларів, на початковому рівні. Їм потрібен ресурс.
— Багато виробників займаються БПЛА у розрізі дефіциту деталей, є рішення, як їх робити взаємозамінними і виробляти в Україні?
У сфері виробництва озброєння і військової техніки є такий важливий етап, як логістичне плече. Це означає, що якщо ми сьогодні контрактуємо виробника на певний обсяг озброєння, то поставити його він зможе тільки після того, як отримає комплектуючі, зробить фінальний виріб. Це займає від 3 до 5 місяців. І це залежність від того, чи будуть поставлені комплектуючі вчасно, чи контролюємо ми цей процес, які відносини у нас з постачальниками з інших країн.
Тобто з погляду інтересів держави, то звичайно, нам потрібна локалізація. Але я б думала й про те, що нам потрібні спільні підприємства з партнерами. В Україні є потужні розробники, інноватори, менеджери. Уже з’являється, скажімо так, клас потужних менеджерів саме в оборонці. І ми партнерам у цьому ключі дуже цікаві, у нас швидкий життєвий цикл обміну даними з передовою.
Тож я б виділила два напрями для локалізації. Це українське виробництво і спільні з партнерами підприємства. Я є головою робочої групи «Коаліції дронів» у Рамштайні й запропонувала формулу партнерам — щоб частина фінансування, яке ми отримуємо від них, йшла на спільні підприємства. Зрозуміло, що це є складним в умовах війни, але деякі партнери вже готові.
— Чи можете назвати країни, які на це погодились?
Поки що ні, оскільки ще не фіналізовані рішення. Але обов’язково розкажемо.
