Май 30

Боротьба за майбутнє IT: як найбільший технічний університет України обирає ректора

У черні 2024 року у Київському політехнічному інституті відбудуться вибори ректора. Це, без сумніву, історична подія, адже востаннє очільник університету змінювався у 1992 році.

DOU розповідає, чим запам’ятався університет за час керівництва Михайла Згуровського, чому лідерські позиції КПІ в українських рейтингах університетів — це не однозначна перемога та хто претендує на посаду ректора нині.

А в якому університеті ви навчалися чи продовжуєте здобувати освіту? Розкажіть в анкеті й допоможіть DOU сформувати Портрет ІТ-спеціаліста!

Чому посада ректора — вагома

В українському законодавстві чітко (однак досить сухо) прописано, що входить в обов’язки ректора університету. Зокрема йдеться про те, що людина на такій посаді «організовує діяльність закладу вищої освіти, вирішує питання фінансово-господарської діяльності ЗВО, затверджує його структуру і штатний розпис» тощо.

Та якщо перекласти з бюрократичної мови на людську, стає зрозуміло, що саме ректор — та людина, яка, наприклад, вирішить у підсумку, чи виділяти кошти на ремонт вишу. Безпосередньо ректор визначатиме, яким шляхом рухатиметься виш далі: чи співпрацюватиме з іншими університетами, чи запрошуватиме іменитих професорів у свої стіни, яких людей стане більше серед професорсько-викладацького складу і якого рівня будуть ці люди. Як позитивний приклад тут можна навести співпрацю з Шеффілдським університетом, який передав у 2023-му КПІ обладнання для Центру суперкомп’ютерних обчислень.

І так само ректор укладатиме угоди про співпрацю з бізнесом, зокрема з тими ж IT-компаніями, а це може стосуватися як матеріальної допомоги з їхнього боку, так і студентських стажувань чи формату, в якому представники компаній читають лекції у політеху. Наприклад, за ректорства Згуровського на Факультеті електроенерготехніки та автоматики компанія Siemens створила навчальну-дослідницьку лабораторію в галузі автоматизації енергетичних процесів.

Від ректора також залежить, як розпоряджатимуться майном і коштами університету: чи здаватимуть ті чи інші приміщення в оренду, чи будуватимуть щось на території вишу, яку вигоду від цього отримуватиме заклад. І від ректора залежить, кого зі студентів відрахують, а кого поновлять на навчанні.

Звісно, усі ці питання переважно має обговорювати колектив КПІ (проректори, Вчена рада, декани та ін.), деякі — повинні пройти обговорення зі студентським активом, але фінальне рішення зазвичай саме за ректором.

Така відповідальність у КПІ добре оплачується. Наприклад, нинішній ректор університету Михайло Згуровський задекларував за 2022-й один мільйон 826 тис. грн зарплати. Це зробило його одним з найбільш високооплачуваних ректорів у країні (більшу суму вказав у декларації лише очільник Українського державного університету ім. М. Драгоманова — понад два мільйони).

До речі, Михайло Згуровський перебуває на посаді ректора КПІ з 1992-го, тобто майже третину століття.

Як обирають ректора

Конкурс на посаду ректора КПІ оголосили 13 березня 2024 року. Претенденти мали подати документи в Міносвіти до 12 травня. Після цього МОН перевіряло, чи відповідають претенденти вимогам посади.

Ректора КПІ обирають відповідно до Закону України «Про вищу освіту». І обов’язкових вимог до такої людини насправді не так вже й багато:

володіти державною мовою;
мати вчене звання та науковий ступінь;
мати стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менш як 10 років;
бути громадянином України.

Цікаво те, що українське законодавство не вимагає від кандидатів на посаду ректора бути працівником КПІ. Але не схоже, що у самому виші розглядають варіант людини поза стін політехніки. На одному із засідань оргкомітету з проведення виборів нинішній очільник вишу Михайло Згуровський поділився своїми думками щодо того, яким критеріям має відповідати його наступник:

«Передусім він має бути новатором, розуміти, які тренди, які зміни у країні відбуваються, які відбуваються зміни в економіці, промисловості. І [він має] починати [впроваджувати зміни] заздалегідь, щоб мінімізувати втрати, які обов’язково відбудуться, якщо [зміни впровадять] із запізненням. Люди, які претендують на цю позицію, тривалий час у нас працюють, і потрібно подивитися, що [у них] за плечима. Які реальні справи на користь університету зроблені. Тобто я б виділив візіонерський критерій, новаторський як перший. Другий — відсутність розриву між словами і справами. І ще одна критеріальна вимога до лідера університету — це спроможність розуміти запити оборонно-промислового комплексу», — каже чинний ректор КПІ Михайло Згуровський.

Безпосередньо вибори відбудуться 11 червня 2024 року. Голосувати за кандидатів може кожен науковий, науково-педагогічний та педагогічний працівник. А от вибір інших співробітників вишу, не з науково-педагогічного складу, представляють ті люди з колективу, яких оберуть на прямих таємних виборах.

«Усі члени нашого колективу мають рівне право в обговоренні та висуненні кандидатів. Тому не має значення, чи це працівник господарського відділу, чи це науковець, чи викладач», — зауважив чинний ректор КПІ Михайло Згуровський.

Те саме стосується студентів: вони оберуть своїх делегатів, які братимуть участь у виборах як виборці. Співвідношення голосів таке: не менш як 75% від загальної кількості виборців — це науково-педагогічні, педагогічні та наукові працівники, інші працівники — до 10%; студенти — не менше як 15%.

Після завершення виборів, якщо двоє кандидатів матимуть однакову кількість голосів, оголосять другий тур, щоб визначити остаточного переможця.

Київський політехнічний інститут сьогодні

Яким є університет з наукового погляду

В Україні щороку публікують результати академічного рейтингу вітчизняних університетів «ТОП-200 Україна». Роботу університетів оцінюють Центр міжнародних проєктів «Євроосвіта» спільно з міжнародною групою експертів IREG Observatory on Academic Ranking and Excellence. Університети оцінювали на основі шести міжнародних і чотирьох національних показників: академічна, науково-видавнича діяльність тощо. Тобто експерти порівнювали цитованість наукових праць викладачів вишу, порівнювали сайти університетів тощо.

У 2023-му Київський політехнічний інститут ім. Сікорського посів перше місце і піднявся з другої сходинки, у порівнянні з 2022 роком.

Тобто саме в українському просторі — виш на висоті. Але для того, щоб оцінити статус і потенціал університету, варто також звертати увагу на міжнародні рейтинги. І там у КПІ не все так райдужно. Українські заклади вищої освіти в принципі поступаються іншим європейським вишам, але КПІ у міжнародному рейтингу не обійшов і українських «конкурентів».

Наприклад, відповідно до метрики Field‑Weighted Citation Impact (FWCI) компанії Elsevier вище за КПІ опинилися Національний університет «Львівська політехніка», Сумський державний університет, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та ще низка інших. Тут слід розуміти, що дослідники використовують метрику FWCI, щоб оцінити ступінь наукового впливу викладачів різних вишів.

Заступник директора Державної науково‑технічної бібліотеки України Сергій Назаровець у коментарі Forbes пояснював: якщо рівень FWCI вищий за одиницю, отже, «вага» статті вища за середню, як порівняти з аналогічними роботами у тій самій галузі, якщо нижчий — роботи не дотягують до середнього рівня. У КПІ у 2023-му цей показник був на рівні 0,83, тоді як у тієї ж Львівської політехніки — 1,21, а сумського університету — 1,67, а у франківського вишу — 1,19.

Також можна звернутися до іншого міжнародного рейтингу: QS World University Rankings. Його складають за показниками досягнень вишів у галузі освіти і науки та оцінюють репутацію в академічному середовищі, ставлення роботодавців до випускників, кількість іноземних викладачів і студентів тощо. КПІ у цьому рейтингу обійшли Національний університет ім. Тараса Шевченка і Харківський національний університет ім. Каразіна.

Або ж інший рейтинг — теж один з найавторитетніших — Times Higher Education. Він базується на 13 показниках ефективності у чотирьох сферах: викладання, дослідження, трансфер знань і міжнародні перспективи. У 2024-му до рейтингу потрапили 25 українських університетів. КПІ випередили вісім з них.

В якому стані університетська «господарка»

DOU спілкувався з кількома колишніми студентами та активістами політеху, і усі вони вказували на те, що «господарка» — слабке місце КПІ. Йдеться про стан гуртожитків, аудиторій, технічне забезпечення вишу. Данило Яремчук — колишній студент КПІ, якого у 2019-му обрали головою Студентської ради університету, каже, що політех має «жахливу інфраструктуру».

Данило Яремчук:
«Гуртожитки та корпуси розвалюються. Ремонти не робили з 80-х. Взимку в аудиторіях дуже холодно: доводилося писати конспекти в рукавичках. Дощ падає у лекційних крізь стелі на студентів. Туалети — це окрема мемна тема, бо вони в трешовому стані. І ніде не було туалетного паперу або мила».

Хоча у звіті 2019-го проректор з адміністративної роботи Вадим Кондратюк (який сьогодні є одним з претендентів на посаду ректора) розповідав, що на ремонтно-відновлювальні роботи витратили 36,5 млн грн, що на 19% більше, ніж у 2018-му. Йшлося про ремонт покрівлі, заміну вікон на енергозберігальні, реконструкцію індивідуальних теплопунктів, тобто практично все те, на що і скаржилися студенти, коли там вчився Яремчук. Втім і сам проректор у звіті відзначав, що коштів на повноцінний ремонт усіх проблемних ділянок у виші бракує.

Між іншим, зі слів Максима Чвартковського, який навчався у КПІ з 2019-го по 2023 роки й був в.о. голови студради студмістечка у 2020-2021, стан саме гуртожитків «потрохи покращувався», наприклад, проблем з опаленням він не пригадує. Натомість постійною проблемою була відсутність гарячої води: її стабільно не було кілька місяців навесні й влітку.

Також КПІ відомий своїм гуртожитковим довгобудом. 18 років пішло на те, аби звести будівлю, в якій мешкатимуть 500 студентів. Договір генпідряду на інвестування, проєктування та будівництво навчально-житлового комплексу уклали 3 жовтня 2003 року. Інвестор зобов’язався збудувати 8-поверховий гуртожиток. Початкова дата здачі споруди — 2007 рік. Втім ані у 2007-му, ані роком, ані десятьма пізніше КПІ новий гуртожиток так і не отримав.

Журналісти-розслідувачі з’ясували, що адміністрація університету кілька разів підписувала схожі інвестиційні угоди з різними інвесторами. Ті отримували землю від університету під зведення власної нерухомості, натомість же мали забезпечити університет ремонтами, паркінгом, студентським житлом і низкою інших вигод. Але за офіційною версією, яку озвучували представники університету, через економічні кризи та брак коштів у інвесторів, ці проєкти не виконувалися. У підсумку з 2003 по 2021 роки на території політеху звели чотири житлових комплекси, а от гуртожиток — лише один.

У Рахунковій палаті зазначили, що відповідальність за сумнівні інвестиційні угоди лежить на Міністерстві освіти України і на самому університеті. Адже МОН, як виявилося, навіть не володіє інформацією про те, куди поділися земельні ділянки. А університет не контролював належним чином зобов’язання інвесторів.

Але, нехай і пізно, та гуртожиток все ж звели — це краще, ніж нічого. Тим паче, у ньому облаштували лаунж-зону, паркінг, місце для гри у пінг-понг. Принаймні це точно краще, ніж неправомірні витрати державних коштів у розмірі 14 млн грн. А саме на таку суму у КПІ нарахувала порушень Державна аудиторська служба за період з 2018 по 2022 роки.

На проблему «неадекватних» витрат з боку адміністрації університету вказував і випускник КПІ Іван Ніколє
нко і співзасновник організації Studwatch Ukraine, яка фокусувалася на боротьбі з корупцією в університетах.

Випускник КПІ Іван Ніколєнко:
«Багато студентів звикли, що умови в гуртожитках посередні: таргани і облізлі шпалери. Самі все полагодимо. Але цим має займатися, зокрема, адміністрація. Вона має робити ремонти, і за адекватні гроші. Тобто не переплачувати [підрядникам]. Бо якщо вони переплачувати не будуть, то зможуть зробити більше, якісніше і за менші гроші. Проте роками мотивація переплачувати зберігається, і це потім стосується кожного».

Власне, ці переплати і привернули увагу держаудиторів. Ідеться про завищені розцінки на капітальний і поточний ремонти, пальне, яке, на думку аудиторів, списували безпідставно, махінації з орендною платою та комунальними платежами, витрати на закупівлю природного газу за завищеними цінами, зайві витрати бюджетних коштів на оплату праці та низку інших порушень.

Цю інформацію аудитори передали Службі безпеки України. Але чи хтось понесе за це відповідальність — наразі не зрозуміло. Адже це вже не перші сумнівні оборудки з майном і коштами в університеті.

Наприклад, у 2019-му вийшло розслідування, яке показало, що ректор КПІ здавав університетські приміщення третім особами в оренду не на загальних умовах, щоб поповнити бюджет навчального закладу. Ректор став передавати їх пов’язаним організаціям. І через маніпуляції з договорами оренди КПІ щороку недоотримував близько 900 тисяч гривень. Та, що цікаво, найбільше — 600 тисяч на рік — недоплачували три компанії, пов’язані із самим Згуровським. Ось один з прикладів. У 2005 році крило першого корпусу КПІ передали приватному «Міжнародному університету фінансів» (МУФ). До 2016-го цей освітній заклад належав Згуровському та першому проректору КПІ Юрію Якименку. Згодом власники змінилися — університет перейшов до родича ректора та підлеглого Якименка.

У підсумку приватний університет сплачував 30-60 годин оренди на місяць, хоча за таких умов він не міг навчати у дві зміни 240 студентів за більш як 15 освітніми напрямами. Виявилося, що кількість годин просто ніхто не контролює: МУФ нібито зробив дублікат ключів і КПІ просто втратив можливість контролювати, скільки часу використовують їхні приміщення. Журналів оренди, ясна річ, ніхто не вів. Відтак приватний виш платив за оренду не 915 тисяч гривень, а лише 235.

Який у КПІ імідж

КПІ — найбільший технічний університет країни. Більше про те, чому політехнічний інститут — визначний навчальний заклад, DOU розповідав у окремому відео, і не просто так. За даними щорічного рейтингу IT-університетів DOU, саме політех випускає найбільше фахівців для українського ІТ: 13% наших айтівців вчилися тут.

Саме у КПІ свого часу навчався авіаконструктор Ігор Сікорський, на честь якого згодом і назвали виш, його закінчував і Борис Патон — інженер і матеріалознавець, який майже 60 років очолював Національну академію наук України. За інформацією Forbes, саме КПІ закінчили десятки засновників українських стартапів: Кирило Бігай (Preply), Ярослав Ажнюк (Petcube), Олександр Конотопський (Ajax) та інші.

Та при цьому студенти й випускники зазвичай досить низько оцінюють свій університет. У 2023-му їхня готовність рекомендувати його становила 6,4 бала з 10 (у 2019 році — 6,3 бала). А у мережі КПІ за останні роки встиг прославитися низкою скандалів.

У цьому контексті можна згадати, зокрема, фотоконкурс на фізико-математичному факультеті «Міс ФМФ 2019». У промовідео конкурсу з’явилися напівоголені дівчата з батогами в руках та у відвертих позах. Також студентки КПІ виклали 18 своїх еротичних фото в стилі «садо-мазо» в Instagram і зробили це не на особистих сторінках. Світлини з’явилися на сторінці студради.

А у 2021-му у жіночій душовій одного з гуртожитків КПІ знайшли приховану камеру. Встановив її студент університету. Поліція відкрила кримінальне провадження за цим фактом. Але, крім самого інциденту, додатковий галас піднявся тому, що комендантка гуртожитку нібито почала закликати дівчат «угомонитися» і не йти до правоохоронців, хоча сама працівниця гуртожитку ці звинувачення відкидала.

Непросто у КПІ і з ініціативами. Наприклад, у 2021-му точилися справжні баталії довкола... лавки. Тоді об’єднання студентів та випускників Київського політехнічного інституту KPI urban squad спільно з волонтерами, місцевими мешканцями та дизайнерами студії ORFO Universal Design, розробили проєкт багатофункціональної лавки. Її встановили на вулиці Політехнічній, що поруч з КПІ, але університету не належить — вона перебуває на балансі комунального підприємства.

Максим Чвартковський, колишній голова студради:
«Адміністрація КПІ намагалася завадити ініціативі KPI urban squad встановити лавку. Зрештою, ми встановили її самостійно (групою ініціативних студентів і випускників). Далі на лавку скаржилися вчені ради та конференції трудових колективів різних факультетів. Основна претензія — вона, лавка, дестабілізувала навчально-виховну діяльність. Яким чином — не пояснили. Потім лавка зникла. Камера КПІ, яка дивилася просто на неї, перестала працювати за день до інциденту».

У КПІ є проблеми з корупцією. За даними DOU, майже половина студентів вишу стикалися з нею — 49%. Якщо ж казати окремо про факультети, де готують IT-спеціалістів, то найгірша ситуація виявилася на теплоенергетичному: 80% студентів і випускників заявили, що стикалися з корупцією під час навчання. Трохи краща, але невтішна ситуація і на факультеті інформатики та обчислювальної техніки — 55%. На факультеті прикладної математики та в Інституті прикладного системного аналізу таких виявився 31%.

Як в університеті зі свободою слова

Зі слів Івана Ніколєнка, який брав активну участь у студентському житті з 2016-го, йти проти адміністрації КПІ та вказувати їй на помилки, вимагати чітко виконувати свої обов’язки — справа не з простих.

«Немає жодного керівника студради університету чи студмістечка, якого б не намагалися відрахувати. Це поширена історія. І на факультетах, де навчається студентський актив, відповідне ставлення з боку викладачів. У неформальних розмовах завжди лунало: „Ну ти ж активіст, відтак, будь готовий...“», — пояснює DOU голова студради КПІ у 2016-2018 роках Іван Ніколєнко.

Перші роки він не був залучений до жодних студактивностей, а на третьому курсі опинився в компанії студентів, які займалися радіо КПІ. «Це була феноменальна річ», вважає він, адже до 2015 року команда студентів, яка опікувалася радіо, запрошувала на ефіри міністрів, гостей з інших країн. Тобто йшлося не лише про музику — радіо було потужним медіа. У 2015-му воно стало майданчиком, в ефірах якого обговорювали кандидатів на місцеві вибори.

«Адміністрації університету це не сподобалося. Просто під час ефіру вимикали динаміки на вулиці. Ще кілька днів команда виходила в ефіри онлайн. Але невдовзі радіо закрили фізично. Спочатку на двері повісили замок, а потім з’ясувалося, що приміщення обікрали невідомі — винесли звідти всю апаратуру. Люди, які працювали на радіо, напряму казали, що це не збіг, що адміністрація навмисно закрила його, бо у неї на виборах був свій кандидат, слів на підтримку якого в ефірі не звучало», — каже Ніколєнко.

В адміністрації університету такого, звісно, не озвучували. Радіо формально перестало працювати після засідання комісії з етики.

Ніколєнко також дотримувався думки, що збіг з крадіжкою апаратури — навряд чи збіг. Він вважав вкрай несправедливим те, що радіо закрили, тож вирішив приєднатися до команди тих, хто міг прямо спілкуватися з адміністрацією університету й змінювати ситуацію в ньому на краще.

«Перші кілька місяців у студраді ми думали, що адміністрація не знає про більшість проблем студентів, їй треба просто підказати і все вирішиться. Та досить швидко зрозуміли, що ця стратегія не працює. Тоді ми почали показувати проблеми не адміністрації, а студентам. Наприклад, є закон, відповідно до якого у вас має бути виборність предметів. На практиці цього немає. Є документ, який передбачає, яка мінімальна температура має бути в аудиторії, адміністрація має зважати на нього, а не ігнорувати те, що студенти сидять у верхньому одязі. Ми просто читали, як має бути, і вимагали зробити так само», — каже Ніколєнко.

Щось адміністрація погоджувалася виправити, за щось треба було боротися довше, але те, що студенти взагалі вимагали змін, мало кому у керівництві вишу було до вподоби, вважає Ніколєнко. Врешті дійшло до того, що його запідозрили у пропаганді вживання наркотиків серед студентів. Причиною цьому став допис в одному з університетських телеграм-чатів на тему «Декриміналізація легких наркотиків, а надто в наукових цілях, потрібна» і дотичні до цього меми.

У цей час до керівництва КПІ звернувся активіст профспілки університету Ілля Варжанський, якого представники органів студентського самоврядування вважали «проадміністративним». Варжанський заявив, що студрада не представляє інтересів студентів і не може функціонувати, оскільки є підстави підозрювати її у корупції. Через це ректор скликав комісію, щоб перевірити її роботу. Засідання цієї комісії відбувалося одночасно із засіданням, де розглядали догану Ніколєнку. Ніколєнко вважає, що керівництво КПІ чинило на нього тиск. Адміністрація університету будь-які закиди на свою адресу в необгрунтованих звинувачення відкинула. Завершилося все тим, що догану студенту КПІ таки виписали, але студрада продовжила функціонувати.

А у січні 2019-го намагалися зламати Wi-Fi та особистий комп’ютер Ніколєнка. Поліція тоді затримала Іллю Варжанського за підозрою в цьому. На хакера відкрили справу за ст. 361 — несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерів. Кіберполіція, каже Ніколєнко, надала йому як потерпілому витяг логів з комп’ютера Варжанського, де були записані останні програми, які той використовував.

«Список підтверджував, що він намагався мене хакнути. Але справу далі не розслідували і врешті закрили, бо всі терміни збігли», — пояснює колишній студактивіст.

Данило Яремчук, якого обрали головою студради у квітні 2019-го, тобто після Ніколєнка, також пригадує наступ на студентську свободу слова в КПІ. За два місяці до виборів ректора, у квітні 2019-го, в університеті закрили незалежне студентське ЗМІ, яке висвітлювало події на антикорупційному мітингу (тоді журналісти виявили, що проректор КПІ Петро Ковальов, він же — голова тендерного комітету університету, віддав фірмам своєї дружини і брата мільйони гривень на ремонти гуртожитків та корпусів вишу).

До цього, зі слів студактиву, адміністрація всіляко заважала знімати відео й проводити ефіри, посилаючись на бюрократичні нюанси. Хоча офіційно керівництво КПІ заявило, що телебачення не закривали: студенти просто мали переїхати в інше приміщення (бо те, де вони працювали, зайняв департамент безпеки), і заново оформитися як низова ініціатива (бо вийшов новий наказ ректора, за яким всі низові ініціативи КПІ перейшли в інший відділ університету).

Водночас, каже колишній студент, адміністрація КПІ створила сітку каналів деканатів, «де пишуть тільки про те, що КПІ — найкращий університет і „спростовують“ інформацію про „наклепи“ на університет».

«За канали деканатів відповідала окрема людина, яка працювала в КПІ. А на факультетах відповідальні за наповнення каналів контентом мали частину ставки», — каже Данило Яремчук.

Та загалом колишні студенти й активісти КПІ зазначають, що багато чого залежало від конкретної людини. І в адміністрації університету знаходилися ті, хто був готовий до діалогу та дискусій зі студентами про нововведення, суперечливі моменти.

А от поспілкуватися з ректором студентам мало коли вдавалося. Замість Згуровського цим займалися проректори.

«Наскільки я розумію, коли я вчився і був активним у студактиві, ректор максимально закривався від питань прямої комунікації зі студрадою. Найімовірніше, щоб у випадку виникнення негативу це не стосувалося його напряму», — припускає Максим Чвартковський.

Хто може очолити КПІ сьогодні

Наразі Міносвіти затвердило кандидатів на посаду ректора КПІ. Загалом їх семеро й усі — члени колективу університету.

Раніше про те, щоб подати свою кандидатуру на посаду ректора, писав колишній міністр економічного розвитку і торгівлі України й нинішній президент Київської школи економіки Тимофій Милованов. Щоправда, врешті він від цієї ідеї відмовився. DOU попросив коментар у Милованова, втім відповідь отримати не вдалося через зайнятість президента КШЕ.

З тих, кого висунули структурні підрозділи КПІ (кафедри, факультети тощо) і кого затвердили в МОН, вимальовується чітка трійка лідерів. Теоретично картина може змінитися після агітаційного періоду, адже тепер кожен з кандидатів має змогу вплинути на думку конкретного виборця своїми обіцянками й пропозиціями розвитку КПІ.

Лідер трійки, Вадим Кондратюк, залишив запит DOU на коментар без відповіді. Відтак поки що лишається орієнтуватися на інформацію з відкритих джерел і те, що відомо колишнім студентам університету.

Вадим Кондратюк — проректор з адміністративної роботи КПІ, доцент кафедри атомної енергетики Навчально-наукового інституту атомної і теплової енергетики, доктор технічних наук.

Відповідно до декларації, претендент за рік заробив у КПІ майже 900 тисяч гривень, ще 300 тис. він задекларував як заробітну плату, отриману за сумісництвом.

На сайті університету про Кондратюка пишуть як про «справжнього КПІшника». Він і вчився в університеті, і закінчив аспірантуру, і працює там усе життя. На загал великих скандалів за участі Вадима Кондратюка не було.

Однак колишні представники студактиву критикують роботу проректора. Наприклад, Максим Чвартковський, який був в.о. голови студради студмістечка у 2020-2021-му й випустився з КПІ у 2023-му, каже, що йому доводилося чимало спілкуватися саме з Кондратюком як проректором з адміністративної частини. З його слів, Кондратюк «умисно ігнорував, не йшов на контакт».

«Але тут двояка ситуація. Під час мого навчання Кондратюк був цапом-відбувайлом (хоча і заслужено його критикували теж). Максимально негативна персона в адміністрації університету, яку залучали, коли потрібно було „зарубати“ ініціативи і не переживати щодо рейтингу людей вище», — каже DOU Чвартковський.

Проте останнім часом, зі слів знайомих Чвартковського, внутрішні медіа КПІ «всюди показують його обличчя як заставку для хороших новин». І, судячи з усього, план адміністрації може бути в тому, щоб призначити Кондратюка наступником Згуровського, припускає колишній студент.

«Чому так? Своя людина, яка знає про всі схеми управління університетом, і буде продовжувати традиції Згуровського в управлінні (тримати вже обраний вектор, намагатися робити так, щоб університет не опустився в міжнародних рейтингах тощо)», — пояснює Чвартковський.

Кондратюк не відповів на запит DOU про коментар. Втім з його програмою кожен може вільно ознайомитися. Своїм досягненням за науково-освітнім напрямом роботи в університеті кандидат називає розробку і практичне застосування методології, що призначена для безпечного управління ядерними енергеоустановками з водо-водяними енергетичними реакторами в екстремальних умовах експлуатації.

«Частина моєї докторської дисертації присвячена моделюванню та розробці сценаріїв можливої катастрофи на Запорізькій АЕС внаслідок ядерного шантажу росії. Ці результати сьогодні активно використовують АТ НАЕК „Енергоатом“ і Сили оборони України для підготовки комплексу захисних заходів на випадок можливої катастрофи на ЗАЕС, а також Світовий центр даних КПІ для розробки низки сценаріїв можливого розвитку воєнних дій в ході російсько-української війни», — пише Вадим Кондратюк.

За ці дослідження у 2023 році він отримав премію Кабінету міністрів України.

Як проректор з адміністративної роботи університету Кондратюк займався добудовою нового гуртожитку № 5, а також створенням першого в Україні багатофункціонального розумного укриття Smart Shelter CLUST SPACE.

Щодо пріоритетів університету на найближче майбутнє, Кондратюк каже, що «найголовнішим є збереження людського капіталу» КПІ. Тож він виступає за те, щоб зміцнювати інфраструктуру, створювати укриття, підвищувати енергетичну безпеку університету, інформаційну.

Також у своїй програмі говорить про потребу оновлення освітніх програм, скорочення необов’язкових курсів, фокусування на ключових дисциплінах тощо.

«Особливої ваги набуде практичне навчання студентів і передусім за інженерними напрямами. Мусимо прискорено розвивати навчально-наукові лабораторії і центри на інженерних кафедрах, факультетах та інститутах КПІ та розвивати загальноуніверситетський технологічний хаб КПІ», — додає Кондратюк.

Розвиток студентських конструкторських бюро, підтримка низових ініціатив, проведення на постійній основі фестивалів Sikorsky Challenge, хакатонів та інженерних змагань — частина передвиборчих обіцянок Вадима Кондратюка.

Він також наголошує, що КПІ потрібно, крім традиційних форм фінансування, шукати гранти, скорочувати непріоритетні видатки, натомість зосередитися на розвитку критично важливих технологій оборонного призначення.

Олексій Жученко — другий у списку лідерів за голосами від структурних підрозділів КПІ. Він проректор з науково-педагогічної роботи КПІ, доктор технічних наук і професор. Він і закінчував у КПІ, і працював там після випуску. На основному місці роботи за 2023-й він отримав понад мільйон гривень зарплати і ще понад 300 тисяч — за роботу за сумісництвом.

З ним DOU також хотів поспілкуватися, втім отримав відмову. Однак програма Жученка є у вільному доступі. З неї дізнаємося, що кандидат пропонує програму розвитку КПІ у семи пунктах. Один з них присвячений «забезпеченню якості освіти, яка б відповідала сучасним вимогам і викликам».

Це з-поміж іншого передбачає оновлення переліку освітніх програм відповідно до нових запитів ринку праці та оборонних потреб держави (зокрема, «Енергетична безпека», «Безпілотні авіаційні системи та комплекси», «Ерготерапія», «Військова логістика», «Менеджмент підприємств оборонно-промислового комплексу»). Також — формування комплексної системи інклюзивної освіти з акцентом на здобувачів із воєнною травмою. Жученко пише у програмі, що тут йдеться і про можливість соціально-психологічного та медичного реабілітаційного супроводу, зокрема на базі власної Університетської клініки.

В науково-інноваційній та грантовій діяльності Олексій Жученко пропонує комерціалізувати науково-технічні розробки співробітників та студентів КПІ у межах наукового парку «Київська політехніка». На практиці це означатиме, що розробника (винахідника) залучатимуть як співзасновника бізнесу. У пріоритеті, вважає кандидат, мають бути проєкти у сфері оборони, безпеки та повоєнного відновлення.

Щоб розширити міжнародну співпрацю університету, Жученко з-поміж іншого пропонує залучати закордонних викладачів і практиків, збільшити обсяги надходжень від міжнародної проєктно-грантової роботи.

Ще у планах — дати більшу автономію факультетам і навчально-науковим інститутам у використанні коштів, облаштуванні науково-освітніх лабораторій, модернізації умов проживання у студмістечку тощо.

Анатолій Мельниченко — замикає трійку лідерів претендентів наразі. Він — проректор з навчальної роботи КПІ, кандидат філософський наук і професор.

На основному місці роботи Мельниченко отримав меншу зарплату за 2023-й, ніж його колеги-претенденти: дохід сумарно не дотягнув до мільйона гривень. Але ще понад 500 тис. грн він отримав як зарплату за сумісництвом.

Мельниченко у коментарі DOU розповів, що тривалий час вагався, чи взагалі змагатися за посаду ректора, але коли побачив, що «люди з університету потрохи висувають» його кандидатуру, зрозумів, що підтримка, довіра є і варто спробувати.

Його програма є у вільному доступі. У ній сім ключових моментів, серед яких:

цифрова трансформація університету (зменшення бюрократії, переведення документації в «цифру тощо);
розбудова нової моделі економіки університету (аби виш не залежав лише від бюджетного фінансування, а й заробляв сам на себе; пріоритизація видатків з акцентом на оновленні лабораторій, ПЗ);
посилення міжнародної співпраці (як-от участь університету в міжнародних проєктах заради диверсифікації джерел фінансування університету, участі викладачів у міжнародних дослідницьких проєктах) та ін.

«Я б хотів продовжити ті починання, які вже є в університеті, і пришвидшити їхнє впровадження. Не думаю, що з мого боку доречно критикувати дії нинішньої адміністрації чи її рішення, бо я теж був і є частиною цієї команди. Тому це щонайменше неправильно», — пояснив Мельниченко DOU.

Окрему увагу кандидат хоче зосередити на тому, щоб КПІ працював для безпеки й оборони країни. Він не назвав конкретних шляхів, якими збирається досягти бажаних цілей, щоб «не розкривати всіх таємниць», бо вибори — це все ж про конкуренцію. Втім наголосив, що хотів би продовжити й посилити в університеті розробку технологій подвійного призначення, які можуть змінити характер бойових дій, та окремо приділяти увагу ШІ. Зміни передбачатимуть і оновлення освітніх програм, відповідно до вимог оборонно-промислового комплексу, і підтримку науковців.

З-поміж іншого Мельниченко каже, що хотів би збільшити бюджет університету, щоб дати більше можливостей для розвитку студентів, працівників.

«Бюджетне фінансування не повинне припинятися. Але КПІ має заробляти сам на себе. Університет повинен надавати якісну освіту, за якою прийдуть студенти. Він повинен заробляти науковими дослідженнями, надавати експертизи на платній основі, сертифікації, займатися розробками, продавати ліцензії. Є багато варіантів. Зазвичай бюджет, який дає держава, фінансує захищені статті: зарплата, стипендія, комунальні (і то — не завжди повністю). А на розвиток треба заробити», — вважає Мельниченко.

Що стосується інвестиційних угод, які може підписувати КПІ, і які раніше ставали предметом публічних дискусій, Мельниченко каже, що мало торкався цих питань, оскільки на своїй посаді відповідав переважно за організацію освітнього процесу. Але наголошує: укладати інвестиційні угоди — нормальна практика. Втім вони мають бути прозорими й служити університетській громаді.

Отримати коментар від людей зсередини університету, які можуть знати більше про роботу обох кандидатів, DOU не вдалося. Спікери, яких ми опитували для цієї статті, заявили, що або не стикалися з ними у безпосередній роботі, тож ані критикувати, ані підтримувати їхню роботу не можуть, або не хочуть наразі висловлювати власну думку, щоб не впливати на перебіг виборів.

Щоправда, колишні студенти й викладачі університету, з якими спілкувався DOU, слабо вірять у те, що між цими людьми розгорнеться справжня боротьба.

Іван Ніколєнко каже, що, за чутками, які доходили до нього ще пів року тому, перемогти має Кондратюк. Але є нюанс:

«Кондратюка висунули [як претендента] на більшості „інших“ структурних підрозділах, Жученка — на більшості кафедр, тобто, грубо кажучи, науково-педагогічні працівники. Виборці поділені таким чином, що основну вагу на виборах мають саме останні. Подивимось, як вони проголосують насправді», — пояснює Ніколєнко.

Яким має бути ректор КПІ

На думку Івана Ніколєнка, у КПІ є дві основних проблеми, що призводять до того, чому університет піддається критиці й повільно рухається в плані розвитку.

«Корупція — це основа всього. Люди хочуть красти гроші, а це призводить до того, що вони прагнуть зберегти статус кво. Керівництво університету зацікавлене у збереженні посад, і через це замість того, щоб вчити студентів насправді, керувати університетом, цю роботу просто імітують. Вони борються за умови, в яких існують, так, як можуть. Є держзамовлення, є імідж КПІ, ніби це найкращий університет у країні, є стереотип у суспільстві, що всім потрібен диплом. Тому можна особливо не напружуватися. Гроші в університет прийдуть і ці люди збережуть посади. Друга проблема — це якраз імідж. Якби всі знали, що там не так класно, не йшли б туди масово, відтак — в університет не заходили б гроші, тож і красти там було б нічого», — вважає колишній студент і активіст КПІ.

На його думку, питання з ректором КПІ, найімовірніше, «давно вирішене», адже процеси й колектив особливо не змінився. Не видно й тих, хто міг би чинити опір такому стану справ, як і немає зовнішнього кандидата. Аби щось змінилося, вважає Ніколєнко, потрібно змінювати «правила гри»: робити так, аби університети боролися за студентів, змінювати систему, за якою обирають ректорів тощо. За це, каже він, відповідає Міносвіти.

Данило Яремчук вважає, що ректором КПІ має бути ефективний менеджер. Ця людина повинна розуміти та впроваджувати сучасні підходи в освіті, створювати середовище для залучення інвестицій в науку, а не імітувати таку роботу.

«Наука та інновації нам зараз як ніколи потрібні, щоб створювати асиметричну перевагу у війні з росією. Але я не чув, щоб КПІ зараз суттєво допомагав оборонці. Основна проблема адміністрації КПІ та ректора в тому, що вони хочуть здаватися, а не бути.

Насправді, думаю, це проблема не тільки КПІ, а більшості вишів України. Що швидше ми визнаємо всі наші проблеми з освітою, то раніше почнемо рух до їхнього вирішення», — каже Яремчук.

DOU також поцікавився думкою Асоціації IT Ukraine щодо того, яким має бути ректор і які загалом сьогодні є тенденції в IT-освіті, адже так чи інакше, а саме КПІ випускає найбільшу кількість айтівців в Україні.

Денис Гриньов, віцепрезидент з освітніх питань, Head of EРАМ University in Ukraine: Будь-який виш, що навчає майбутніх айтівців, повинна очолювати людина, що насамперед має чудові менеджерські здібності. Асоціація наразі реалізує вже другий проєкт навчального курсу «IT for Uni:Bootcamp 2.0», і ми бачимо високий попит на розвиток саме менеджерських навичок серед керівників та лідерів закладів освіти.

Не менш важливими є широта поглядів, візіонерство та високій рівень соціальних зв’язків. Все це — складові ефективного лідера технічного закладу освіти. Такий ректор зможе будувати міжнародні зв’язки і якісно співпрацювати з ІТ-бізнесом, який дуже проактивно залучається до проєктів таких вишів.

У межах роботи асоціації ми бачимо, що абсолютно будь-які «живі» формати співпраці з IT-компаніями в освіті будуть ефективними: від окремих подій, як, наприклад Synergy. IT Business & IT Education, до дуже практичних інструментів, як платформа Core Skills 2.0.

Як університету поліпшити свої позиції в міжнародних рейтингах вишів? Є відомі рецепти, зокрема:

Покращення академічних показників і підвищення рівня досліджень та інновацій.
Міжнародна співпраця та участь у міжнародних конференціях і партнерствах.
Розробка сучасних програм, орієнтованих на ринок праці, із залученням практиків та міжнародних експертів.

Але чого точно бракує українським закладам вищої освіти, так це стратегічного маркетингу та комунікацій, якісного позиціювання університету на міжнародній арені та висвітлення роботи для суспільства.

Щодо основних трендів в IT-освіті, то є три ключових скіли: гнучкість, різноманітність і кроссекторальність. Щодо напрямів, то наразі в Україні та світі бум зацікавленості до тем ШІ та кібербезпеки.

Інші тенденції такі:

Мікроосвіта, а також спеціалізація та нішеві курси. Наприклад, курси короткої тривалості, які спрямовані на конкретні навички, дають змогу швидко навчитися нового й не витрачати роки на традиційні програми. Розширюється кількість спеціалізованих програм, які охоплюють конкретні галузі, такі як кібербезпека, штучний інтелект, блокчейн, аналітика даних тощо.
Проєктне навчання. Студентів все більше залучають до реальних проєктів, що дає практичний досвід і допомагає застосувати теорію на практиці. Також це інтеграція інноваційних технологій: використання віртуальної та доповненої реальності, симуляцій та гейміфікації.
Менторство. Збільшується роль наставників у розвитку студентів, які надають індивідуальну підтримку і допомагають побудувати кар’єру замість начитування матеріалу — формату 20 століття. Саме цей напрям найменш розвинутий в Україні.