«Я ніколи не шукав роботу аж після звільнення». Шлях Java-розробника до оферу на $9000

Ця історія — про Java-розробника, який ніколи не затримувався в компанії довше ніж на п’ять років. Нещодавно він отримав офер на $9000 і зараз працює як Solution Architect. Розробник розповів нам про те, як змінювалася його зарплата протягом 12 років, як він донатить і організовує збори, чому не хоче бути СТО і чому до нових вакансій треба бути відкритим завжди. Щоб історія не втрачала деталей і щирості, ми були змушені зберегти анонімність спікера.

За п’ять років зарплата зросла у десять разів. Про першу роботу і те, як опинився в IT

Я потрапив в IT за збігом обставин. Це був 2011 рік, і я на той час вчився на третьому курсі інституту телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки НУ «Львівська політехніка». Це технічна спеціальність, але не зовсім «айтішна». Програмування у нас було тільки базове. Мій одногрупник пішов на курси від однієї великої компанії і покликав мене з собою. Тести для відбору мали відбутися вранці суботи або неділі, вже не пригадаю. Але, самі розумієте, студенту рано прокинутися дуже не просто. Тож я проспав. Мене розбудив дзвінок друга, який казав, що тест розпочинається за 20 хвилин. Я швидко вистрибнув з ліжка і побіг у компанію.

Потім були ще інтерв’ю, тестове завдання. У підсумку компанія відібрала близько 20 людей, серед яких був і я. Загалом курси були розраховані на вивчення Java з нуля, та з’ясувалося, що «з нуля» були лише я і кілька людей. Більшість студентів уже навчалися на IT-спеціальностях і мали непогану базу з Java. Тому мені довелося швидко їх наздоганяти. Тут у пригоді став університетський досвід швидкого поглинання знань, де за день прочитати книжку на 400 сторінок — норма. На курсах теж доводилося опрацьовувати літературу досить інтенсивно.

Курси тривали вісім місяців, а після завершення найкращим студентам обіцяли працевлаштування. У нас було декілька етапів відбору, тож люди поступово відсіювалися. Загалом на роботу взяли десятьох. Я теж був серед цих щасливців, хоч і прийшов без знань з Java.

«Моя перша зарплата 2011 року на посаді Java-розробника була $300»

Через кілька місяців роботи я вирішив, що пора з’їжджати з гуртожитку. Якщо жити в гуртожитку, коли ти вчишся, ще можна, то коли вчишся і працюєш — точно ні. Після роботи мені хотілося відпочити й мати особистий простір. Тому я переїхав у квартиру далеко від центру Львова, яка ще й до всього була у страшному старому будинку. Рівно половина зарплати йшла на оренду. Мені доводилося 40 хвилин їхати на роботу при тому, що з гуртожитку можна було зайти пішки за 25 хвилин. Але жити у квартирі все одно було зручніше.

У цій компанії я працював приблизно п’ять років, і мій дохід зріс до $3000. Досить швидко я став Middle, а потім і Senior, і став почав керувати командою. Я завжди був зацікавлений у зростанні своєї зарплати. Говорив з керівником про те, чого мені треба досягти, просив ставити зрозумілі цілі, знаходив матрицю компетенції. У того, хто сам активно не ходить за підвищенням, це все відбувається повільніше. Адже компанія зацікавлена лише у зростанні працівників, а не їхніх зарплат.

Після певного рівня краще йти у маленьку компанію. Про те, де більше платять

Вважаю, що на старті добре розвиватися саме у великих компаніях. Вони проводять багато тренінгів, мають цікаві ресурси для розвитку працівників. І більше орієнтуються на універсальні знання, які потрібні ринку. Не заточують людину під один проєкт, коли потім не зрозуміло, що з таким фахівцем робити. У маленьких компаніях немає жодних тренінгів, а якщо є курси — то значно гірші.

Утім часто зарплата у маленьких компаніях і аутстафі може бути кращою, ніж в аутсорсі та великих компаніях. На початку дорости до певного зарплатного рівня легко, а далі все відбувається повільно. Якщо перейти у меншу компанію, то можна досить непогано підняти свій дохід.

У великих компаніях добре розвинене менторство і завжди можна знайти фахівця з будь-якої галузі, який може чогось навчити. Усередині компанії таку взаємодію стимулюють: і тих, що вчать, і тих, що навчаються. Але насправді ставати ментором трохи напружує, адже це забирає багато часу.

Однією з вимог для мого подальшого зростання було взяти двох менті. Не скажу, що я був у захваті. Але для галузі, звісно, потрібно, щоб людина передавала досвід.

Бути ментором у маленькій компанії трохи простіше. Це не настільки формалізовано, є більше гнучкості та можливості готувати людину під конкретний проєкт. Якось я вчив двох хлопців без досвіду на тестовому проєкті, і в результаті їх взяли на роботу. До речі, під час менторства зрозумів одну важливу річ: лідерські риси й управлінські навички — це те, що відрізняє хорошого спеціаліста від найкращого. У компанії був хлопець, який технічно був слабшим за інших, але завдяки своїм лідерським навичкам міг організувати людей навколо себе, простежити, щоб процес відбувався чітко. Ця риса підіймала його до рівня сильніших кандидатів.

За час своєї кар’єри помітив, що люди, які ведуть за собою, є технічно слабшими від тих, кого вони ведуть. Тож тут є пастка, в яку потрапляють багато фахівців: вони не беруть у команду сильніших за себе. Це неправильний підхід.

Працював по 18 годин без вихідних. Про складний проєкт, який хотів довести до кінця

Через п’ять років у компанії я почав виконував роботу і ліда, і проджект-координатора. Інша компанія запропонувала мені вакансію, але на той момент я працював над складним проєктом, який хотів довести до кінця. Це був ентерпрайз-проєкт на Java, частково пов’язаний з е-сommerce. М’яко кажучи, він був у досить складному стані. Основною проблемою було велике навантаження на систему. Надходило дуже багато запитів за день, і база даних довго їх обробляла. Водночас замовник вимагав, щоб будь-яка дія тривала до двох секунд.

Довелося повністю змінювати архітектуру проєкту, переробляти бекенд, базу даних. Замовники вже втратили довіру до команди, бо в продакшені «сів» перформанс. При цьому чітких вимог, яким він має бути, клієнт не озвучував. Просто сказав, щоб усе працювало швидко, а під яким навантаженням — не уточнив. Тож, крім того, щоб покращити перформанс, треба було повернути довіру замовника. Я зайшов на цей проєкт, коли він був вже був у поганому стані й треба було все виправляти. Я не міг залишити команду і просто піти.

«Коли мені запропонували роботу, я вирішив назвати компанії космічну цифру, аби мені відмовили»

Та я був приголомшений, коли вони погодилися! Моя єдина реакція була: «А так можна було?». Тож мене чекала вакансія із зарплатою $4500, тобто на $1500 більше, ніж я отримував. Однак я все одно сказав, що доведу проєкт до якогось завершення.

Це затягнулося на пів року. Було складно не лише технічно, а й фізично та емоційно, бо постійно були овертайми. Я працював по 16–18 годин без вихідних кілька місяців. Але проєкт треба було витягнути, і ми це зробили.

Зараз ним я найбільше пишаюся. Був ще один проєкт на Java, яким теж можна похвалитися. Ми з командою «відгризли» його в індійців і зробили дуже класним. За пів року він зріс з двох людей до 30. Нам вдалося добре побудувати відносини з клієнтом із США й показати, чим ми кращі за попередніх підрядників з Індії, як ми налагоджуємо процеси і як досягаємо цілей. Ми змістили акцент з просто monkey coder до партнерів, які допомагають розвивати бізнес.

Гарні варіанти не трапляються кожного дня. Про те, чому роботу треба шукати завжди

У компанію, куди мене взяли на $4500, я прийшов на посаду ліда в команду Java-розробників. Це був 2014 рік. Я не міг повністю перейти в менеджмент, бо любив писати код. Для Architect це дуже важливо, адже складно побудувати нормальну архітектуру, якщо не бачити код. Не можна оцінити, наскільки певний підхід буде працювати. Якщо не бачити, як усе зроблено, можна намалювати будь-що. Але чи потім це «будь-що» нормально працюватиме з тим, що є? Тому я трохи лідив, трохи кодив і загалом займався різним. Усе було на різних доменах, але в Java.

Попрацював я там близько трьох років і вирішив рухатися далі, бо більше не бачив для себе зростання. Я робив більше, брав на себе більше відповідальності, але гаманець від цього не наповнювався. Я порушував це питання, але мені сказали, що клієнт не бачить, що тут можна якось розвиватися і щось робити. Загалом зарплата за три роки зросла на $500, тобто до $5000. Тому я почав приглядатися до чогось іншого.

Натрапив на маленьку компанію, яку порадили знайомі, з дуже сімейною та класною атмосферою. У мене навіть не було особливої потреби ставити процес, бо всі прекрасно розуміли, як усе має працювати. Ні за ким бігати не доводилося. Попрацював на ній приблизно три роки й зріс у зарплаті до $6500.

Звільнився, бо зробив там все, що міг. Я більше не бачив розвитку для себе. Мій товариш колись сказав, що шукати роботу треба завжди. Насправді гарні варіанти не трапляються кожного дня. Коли людина починає шукати, то є ймовірність, що шукатиме вона довго. Тому раджу завжди приглядатися до ринку. Звісно, без дурниць типу два тижні попрацювати й перейти в іншу компанію.

До речі, я ніколи не шукав роботу аж після звільнення. Я знаходив нову компанію і лише тоді звільнявся. Також пощастило, що компанії ніколи не звільняли мене першими.

При переході в іншу компанію найперше, на що я звертаю увагу, — зарплата. Тенісний стіл, гарна атмосфера та інші бонуси — це дуже класно. Але працюємо ми все-таки за гроші. Ще я завжди слухаю відгуки колег. Світ тісний, тому можна знайти когось, хто вже працював у цій компанії або має знайомих. Дуже круто, коли на співбесіді є менеджер, з яким потім доведеться працювати. Так можна одразу зрозуміти, наскільки буде комфортна співпраця. Якщо між вами виникне метч — то це великий плюс. Адже якщо атмосфера гнила, то гроші не врятують. Кожен має визначити для себе, що і заради чого він готовий потерпіти.

Я приглядався і знайшов невелику компанію, де теж панувала сімейна атмосфера у колективі. Я пішов на посаду Solution Architect. На ній мій дохід зріс до $8400. Займався різним: розробкою, архітектурою, менеджментом. Загалом мене зацікавила архітектура, бо це більш високорівнева робота. Мені досить непогано це вдавалося. Хоча часто це було навіть більше не про архітектуру, а стейкхолдер-менеджмент, проджект-менеджмент.

Це не був різкий стрибок зарплати. Про офер на $9000

Саме після цієї компанії я отримав офер на $9000 на посаду Solution Architect у сфері е-сommerce і працюю там вже два місяці. Тобто зарплата зростала поступово, без різких стрибків. Я завжди намагаюся стежити за девальвацією долара, адже зарплата має зростати щонайменше так, як девальвує долар. Якщо вона не збільшується, а долар втрачає цінність, то відповідно зарплата падає. По факту вам її просто зменшують.

«Дивитися на одну й ту саму суму — це дивитися на меншу суму»

На теперішній посаді я займаюся навіть більше розробкою, ніж архітектурою. Завдання кардинально не відрізняються від попередніх, адже після тривалої роботи у певному домені, починаєте в ньому добре орієнтуватися і знаєте, як розв’язати більшість проблем. Там уже все йде гладко. Можуть бути особливості в кожного проєкту, але загалом нічого критичного.

Я не можу сказати, що мені подобається більше — розробка чи менеджерська робота. Напевно, симбіоз. Я колись читав цікаву статтю про те, що у менеджмент мало хто приходить з власної волі. Найчастіше до вас підходять і кажуть: «Тепер ти водиш». Поки не мине пів року, не можна вирішувати, подобається вам це чи ні. Мені перші місяці менеджмент страшенно не подобався, бо я не бачив результатів своєї роботи.

У розробці ви умовно створюєте кнопку, і вона запускає ракету. Все зрозуміло: ваша кнопка — ваша робота. Коли ви менеджер, то дивитеся на весь космодром, але вашої кнопки нема. Тут потрібно зрозуміти, що насправді ви доклалися до всього космодрому, і це круто.

Погладшав на 20 кілограмів і зрозумів, що робота не вартує здоров’я. Про переломні моменти

У моїй кар’єрі в IT був один переломний момент, коли я повністю переглянув своє ставлення до роботи. Це було у першій компанії на складному проєкті, про який я вже розповідав. Робота була дуже нервовою та емоційно виснажувала. Я бачив, як 30-річні чоловіки скаржилися на біль у серці, у них «стрибав» тиск, бувало, що їх у лікарню забирали посеред дня. За кілька місяців щоденної праці по 16–18 годин я погладшав на 20 кілограмів.

Я зрозумів, що далі так продовжуватися не може. До роботи треба ставитися прагматичніше. Не варто витрачати на неї всю життєву енергію. Через 20 років те, що ми працювали ночами, згадають лише наші діти, а не замовники й керівники. «Велика подяка» від керівництва призводить лише до поганого здоров’я й сивини.

Тож я почав займатися спортом — ходив у гори, бігав. Якось пробіг марафон і багато разів — півмарафони. Я досі бігаю тричі на тиждень. Зараз працюю по вісім годин, бо вважаю, що робота має в якийсь момент закінчитися.

Завдяки такому ставленню я не вигораю. Я не беру робочі питання близько до серця. У мене немає захмарних очікувань, тому мені нормально. Лише одного разу я був близький до вигоряння — на тому ж сумнозвісному проєкті. Роботу ночами й старання особливо ніхто не цінував. Це ображало. Однак щойно я перестав все сприймати так близько, стало легше. Добре працюю, дивлюся у майбутнє, намагаюся робити продукт кращим, але все в межах тих очікувань і вимог, які поставили на початку роботи.

Дуже важливо на початку зрозуміти, чого від вас очікують. Найкраще запитати прямо й отримати чітку відповідь — що буде ключовим показником ефективності. Щоб потім не було такого, що за пів року вас запитають: «А чого у нас всі Middle не зросли до Senior?». А ви й не знали, що мали зрости, бо ніхто такої вимоги не ставив.

Упродовж кар’єри мені щастило на керівників. Усі були різними, але в кожного можна було чогось повчитися. Один менеджер мене колись здивував. Наші стосунки спершу не дуже добре склалися, тож я вирішив це якось врегулювати. Кажу: «Я розумію, що у тебе мільйон років досвіду, ти дуже крутий тіп з захищеною кандидатською з менеджменту, але я не шарю цього всього». Тоді він сказав: «Стоп, ніколи такого не кажи. Мені все одно, скільки в кого досвіду і „медалей“. Якщо людина свою роботу робить класно — це і є маркер». Мені дуже сподобалася така думка. Саме від своїх менеджерів я навчився вирішувати конфлікти та управляти стейкхолдерами. Вони залагоджували всі ситуації дуже природно, а не «як книжка пише».

Хочу заробляти більше, щоб більше допомагати Україні. Про цілі на майбутнє

Я тривалий час думав про те, щоб рухатися до CTO. Але оцінив, наскільки це важча робота (а в зарплаті не дуже відрізняється), і вирішив, що мені це не треба. Ця посада — крутий пункт у резюме, але вона не окуповує себе у довготерміновій перспективі. Розробка та архітектура — це те, в чому я хочу зростати. У майбутньому планую спробувати себе у Big Data та ML. Це перспективні напрями, які зараз добре розвиваються.

У мене немає зарплати мрії, бо вона завжди змінюється. Що більше заробляєте — то більшими стають апетити. Крім того, я хочу заробляти краще, щоб мати ще більше можливостей допомагати військовим. Я трохи волонтерив з 2014 року, а після повномасштабного вторгнення почав значно активніше. Перші місяці витрачав усі зарплати на допомогу військовим, бо мав заощадження, на які ми з сім’єю жили. Є кілька підрозділів, з якими я постійно контактую. Вони пишуть, коли їм щось треба, іноді я сам нагадуюся. Отримую запит, шукаю, де це можна купити, збираю гроші.

Раджу організовувати збір, тільки якщо ви розумієте, що зможете закрити його самі, якщо не назбираєте всю суму. В іншому разі ви просто підведете людей, яким пообіцяли допомогти. Треба знати, що можете витягнути гроші, як кролика з капелюха. Якщо немає такої можливості, тоді не варто починати. Мені приємно, що я маю можливість витягти цього «кролика».

В інтернеті ніколи не збираю гроші. Це непопулярна думка, але я не люблю маленькі донати. Я знаю, скільки заробляють люди з моєї сфери, і коли вони надсилають на збір на 6–10 тисяч доларів по десять гривень, а потім запитують, чи купив я вже дрона, мене це дратує. Здебільшого я збираю серед друзів і знайомих. Вони знають, чим я займаюся, і впевнені, куди підуть гроші. Мені так зручніше.

Що робити, якщо ніяк не вдається перейти на кращу зарплату

Перше — проаналізуйте, чого вам бракує, щоб заробляти більше. Розпишіть усе детально, що у вас є, а чого немає. Можливо, вам потрібна додаткова сертифікація. Хоча варто пам’ятати, що більшість з них на зарплату не вплинуть. Можливо, треба розвинути софт- або хард-скіли. Щоб це зрозуміти, треба ходити по співбесідах і отримувати відгуки. Також просіть фідбек про свою роботу в колег і керівників. Найгірша відповідь, яку можна отримати: «Все класно». Не все класно, щось можна робити краще, і треба зрозуміти, що саме.

Друге — якщо ви тривалий час стукаєте в одній двері, але у вас нічого не виходить, то, може, ви просто обрали не ті двері? Треба зрозуміти, що на ринку цінується, чого не вистачає, і рухатися у цих напрямках. Не думайте, що ви просто вивчите високі технології й будете отримувати велику зарплату. Ви маєте бути цінним спеціалістом на ринку, якого компанії складно замінити.

Похожие статьи:
Напередодні нового року ми запитали компанії, як минув для них 2023-й: попросили коротко поділитися головною цифрою з поясненням,...
Запись на первое бесплатное занятие онлайн курса. Начало урока 1 октября в 10:30. Здравствуйте, дорогие друзья и будущие...
244-й выпуск подкаста «Откровенно про IT карьеризм». В подкасте пойдет речь о маркетинге и продажах. В программе: Про...
26 квітня 2023 року в Україні запустили Brave1 — платформу для розвитку й підтримки військових інновацій. У Defence Tech...
Цьогоріч на конференції NATO TIDE Sprint Центр інновацій Міноборони презентував нові технологічні рішення, які...
Яндекс.Метрика