Як айтівець Алекс Стасюк безплатно навчає ветеранів програмування і планує їх працевлаштувати
Алекс Стасюк — IT-фахівець, який за 14 років в IT пройшов шлях від спеціаліста Customer Support, DevOps, QA-, Project- і Product-менеджера до Chief of Staff у компанії Global Grid For Learning (GG4L). З початком великої війни він вирішив навчати основ IT ветеранів у Рівненському обласному військовому госпіталі. В інтерв’ю DOU Алекс розповів, чому це було непросто, які барʼєри довелось долати і яких результатів вже досягли його студенти.
«Спочатку був Java-розробником, але швидко зрозумів: даремно займаю чиєсь місце». Про те, як самотужки навчився програмування і опанував англійську
Я народився в містечку Дубно Рівненської області. У Рівному вступив і до університету, але помилився з вибором професії. Три курси провчився у Рівненському університеті водного господарства, а потім зрозумів, що це не моє і покинув навчання. Хоча мій викладач Олег Лагоднюк довго переконував цього не робити. Пізніше життя повернулось так, що ми обидва стали членами наглядової ради Rivne IT Cluster.
Зі шкільних років я добре знав математику і фізику — вигравав олімпіади, а три курси університету дали ще й базову інженерну освіту. Після університету я почав самотужки освоювати Java. У 2010 році знайомі допомогли влаштуватись у компанію GG4L, де я працюю і досі. Спочатку був Java-розробником, але швидко зрозумів: даремно займаю чиєсь місце, і чесно хотів звільнитись. Мій керівник вирішив дати мені другий шанс — запропонував стати менеджером у технічній підтримці.
Пропозиція мені сподобалась, але я мав швидко вивчити англійську мову. Грошей на репетиторів не було, тож я перелаштував усі гаджети на англійську, передивився всі фільми і серіали, які дивився до цього, вже англійською. У дечому мені пощастило — у 2011 році в компанії було всього два клієнти, з якими я переписувався у чатах та по імейлу. За півтора року я гарно підтягнув англійську, але коли мені поставили завдання провести демопрезентацію для технічних спеціалістів, я розхвилювався. Розмовної практики у мене майже не було. Тоді я написав текст на 40 хвилин і два тижні зазубрював його: записував сам себе на диктофон, виправляв помилки і знову записував. У результаті презентація пройшла чудово.
Разом з цим зростала і наша компанія. У 2015 році ми відкрили перший офіс у Рівному, до цього всі працювали віддалено, а наш керівник жив у США. GG4L — продуктова EdTech компанія, один із лідерів на світовому ринку освітніх послуг. Компанія активно розвивається та робить ставку на відкриті стандарти обміну даними. Ключовий продукт, School Passport, синхронізує дані між навчальними закладами — школи, коледжі та університети — та вендорами (Coursera, Canva, Amplify), а також забезпечує Single Sign-On (SSO) та аналітику.
Я очолюю український підрозділ компанії. Маємо технологічний офіс в Рівному. За час війни ми збільшили команду з 45 до 60 спеціалістів і нікого не звільнили.
«Перше заняття було на межі зриву, студенти не вірили, що можуть стати IT-фахівцями». Про навчання IT військових у госпіталі
Влітку
Ми отримали позитивний фідбек від цієї ініціативи, і я вирішив зробити ще один корисний проєкт. На моєму шляху траплялись люди, які навчали мене, давали другий шанс, і я зрозумів: настав час віддавати борги, ділитися знаннями. Через колег у рівненському IT-кластері я познайомився з директором обласного госпіталю ветеранів війни Андрієм Івановичем Бурачиком. Приїхав до нього з ідеєю провести базовий IT-курс для пацієнтів лікарні. Він погодився, і ми домовились зробити презентацію проєкту на конкретну дату.
Того дня у холі лікарні зібралось 20 військових з різними пораненнями, в тому числі і ті, хто пересувався на візку. Не все пішло гладко: я відчув недовіру з боку військових, наче я шахрай, що пропонує золоті гори. До пропозиції безплатно навчатись IT вони поставились з недовірою, думали, що не зможуть опанувати IT-науку. Я доклав максимум зусиль, щоб переконати їх у зворотному і запропонував подарувати ноутбук тим, хто прийде на перший урок, — незалежно від того, чи продовжать вони навчання далі.
У кінці зустрічі я додав всіх у телеграм-канал, а також дав посилання на Google-форму — зареєструватись на навчальний курс. Її заповнило 12 людей. Вони ж перші і пристали до навчання наступної неділі. Директор шпиталю виділив нам спеціальну кімнату з усім необхідним обладнанням. Хлопцям я привіз 12 ноутбуків, як і обіцяв. Їх я купив частково за власні кошти, а частково допомогли колеги. Серед тих, хто навчався, була одна дівчина — наречена одного з бійців. Він повернувся на фронт і попросив, щоб вона зайняла його місце на навчанні. У шпиталі ми провели шість занять офлайн, а потім перейшли на онлайн-формат, адже хлопці поступово виписувались зі шпиталю і повертались додому.
Перше офлайн-заняття було на межі зриву, студенти не вірили, що можуть стати IT-фахівцями, сміялись з себе. Щоб якось розрядити обстановку, ми почали просто розмовляти за піцою. Я розповідав їм про свій досвід, ділився історіями і поступово перейшли до навчання. На початку деякі з хлопців навіть не знали, де вмикається ноутбук і як його заряджати. А за декілька годин кожен з них вже самостійно встановив Linux, підключився до інтернету, завантажив необхідні додатки та оновлення.
Процес навчання
Саме тому, я вважаю, перші заняття мають бути офлайн, бо так психологічно легше знайти контакт зі студентом. Коли перший барʼєр хлопці подолали, їм насправді стало цікаво. Ми займалися по декілька годин раз на тиждень — у неділю. Я їм давав домашні завдання, багато теоретичного матеріалу. У базовий ІТ-курс входять теми: операційні системи на прикладі Linux, мережі, фаєрволи та протоколи передачі даних, HTTP та REST API, Postman, Browser Dev Tools, основи SQL на прикладі PostgreSQL, bash, автоматизація, ETL tools, основи кібербезпеки та шифрування даних, віртуалізація на прикладі VirtualBox та Docker, PM Tools, проєктні методології на прикладі Scrum, огляд ІТ-професій та профорієнтація, складання резюме. Після ознайомлення зі специфікою різних ІТ-професій хлопці мали змогу самостійно визначитись, що саме обрати.
Як ментор я відповідав на їхні запитання у будь-який час, перевіряв і коментував домашні завдання. Були й ті, кому не вистачало лише домашки, вони хотіли більш складних завдань. Але з 12 студентів весь курс пройшло тільки четверо. Хлопці кидали навчання з різних причин. Наприклад, був хлопець з одним оком, йому було дуже важко постійно працювати з ноутбуком, а інший ветеран скористався грантом і відкрив власну справу, не повʼязану з IT.
З цими чотирма людьми ми продовжуємо займатись онлайн, вони вже визначились зі спеціальністю в IT. Щонеділі я проводжу для них дві пари онлайн по півтори години для кожної з пар студентів. Одна пара трішки випереджає іншу, адже у другій двоє людей відвідали меншу кількість занять через особисті обставини.
«Після курсів вони будуть працювати або в нашій компанії, або в компаніях-партнерах кластеру». Про майбутній карʼєрний шлях студентів
Один хлопець, Богдан Мулярчук — закінчив Тернопільський національний технічний університет, пішов на фронт добровольцем. В окремій
Іншого хлопця, який зараз навчається в сильнішій групі, звати Олександр Зелений. Його рідний брат Дмитро у грудні минулого року загинув на Куп’янському напрямку. Сам Саша, коли почалась велика війна, працював у Польщі, але з перших днів повернувся в Україну та пішов добровольцем на фронт. Служив понад рік як піхотинець у
Богдан Мулярчук і Олександр Зелений
Нещодавно я спіймав себе на думці, що вільно розмовляю з хлопцями на нашому IT-сленгу і їм нічого не потрібно «перекладати». Тепер вони ставлять запитання, які раніше ніколи б не поставили, а я відповідаю без додаткових розʼяснень. Єдине, що хлопці мають швидко наздоганяти, — це англійська мова. З першого заняття я зрозумів, що це великий барʼєр для подальшого навчання. Тоді я зробив заклик через Facebook з проханням безплатно займатися англійською мовою з військовими і отримав багато відгуків. Дехто пропонував оплатити навчання хлопцям у школах, багато репетиторів погодились займатись з ними безплатно. Сьогодні хлопці продовжують навчання з англійської і вже мають неабиякий прогрес.
Моя головна мета — не просто дати хлопцям знання, а працевлаштувати їх. Після курсів вони будуть працювати або в нашій компанії, або в компаніях-партнерах кластеру. Вже є попередня домовленість з учасниками. Тільки тоді я буду вважати, що справа зроблена.
«Ми задумались над створенням ветеранського хабу в регіоні». Про плани рівненського кластеру у новому році
Я би хотів, щоб таких ініціатив для ветеранів було більше. Я можу навчати колишніх військових базових речей, а потім передавати хлопців до профільних спеціалістів — на це вже маю згоду кількох колег по цеху. Спочатку мені здавалось, що чотири людини з 12, які пройшли базовий курс, — замала конверсія. Але, поспілкувавшись з представниками онлайн-курсів Projector, я зрозумів, що 30% — це чудово.
Сьогодні ми розглядаємо можливість співпраці з Projector: перші базові уроки я можу давати офлайн, а потім ветерани продовжать навчання на платформі. Ми також плануємо зробити сайт і викласти там теоретичні матеріали, щоб кожен зміг почитати додаткову літературу. Можливо, запишемо відеолекції.
Другий набір базового IT-курсу ми плануємо зробити в лютому цього року. Це будуть такі ж групи по
Загалом у рівненському кластері ми задумались над створенням ветеранського хабу в регіоні, де мають бути навчальні курси, фізична реабілітація — як от, наприклад, зробив віцепрезидент Федерації бадмінтону Рівненської області Микола Дідовець, який організував ігри в бадмінтон для ветеранів. Також у хабі надаватимуть безплатно юридичну консультацію. Ми впевнені, що такий хаб стане одним з потужних проєктів у новому році.
Дивіться також добірку безкоштовних IT-програм для ветеранів і 30 безплатних курсів Prometheus для всіх охочих.
