«Раніше отримував $8600, хотілося б вийти на рівень зарплати до вторгнення». Сім історій про пошук роботи після демобілізації

Нещодавно DOU розповідав, що в компаніях роблять для ветеранів, а тепер поспілкувався із сімома демобілізованими фахівцями про пошук роботи в IT: як зі світчерами, так і досвідченими айтівцями. Вони поділилися, перед якими труднощами поставали, чи натрапляли на спеціальні пропозиції для військових і чи вплинув на пошук роботи їхній досвід в армії.

«Спробував проходити курси — платні та безплатні для ветеранів»

Антон Калакуцький, шукає роботу Front-end Developer / командир командно-штабної машини

Я з Кременчука, де здобув середньоспеціальну освіту і працював на Кременчуцькому нафтопереробному заводі. Це було жахливо, але через матеріальний стан родини мені довелося там працювати з 18 років.

Настав буремний 2013 рік. Хоча насправді я не вірив, що щось зміниться в країні, але пасивно підтримував Революцію гідності. У 2014-му зрозумів, що буде війна, і не зміг сидіти вдома. Добровольцем пішов до «Правого сектора», але після кількох тижнів за запрошенням друга перейшов у тепер уже легендарну бригаду НГУ «Азов», де прослужив до 2018 року.

За роки служби пройшов офіцерський і сержантський натовські курси. Так, саме в такому порядку :) Обіймав посади від командира відділення до начальника оперативної служби батальйону (розробляв бойові операції батальйону) і головного сержанта військової школи командирів імені полковника Євгена Коновальця.

Після звільнення у 2018-му переїхав до Ірпеню, де мешкаю і нині. Далі були довгі чотири роки поневірянь, пошуку свого шляху реалізації. Якраз перед повномасштабним вторгненням я його знайшов — IT, але моєму навчанню завадила московія. Я знову пішов добровольцем. На жаль, через стан здоров’я (маю інвалідність) не зміг гідно виконувати обов’язок із захисту батьківщини, тому демобілізувався.

Взагалі я обрав ІТ, щоб могти працювати з будь-якого місця: з офісу, дому або лікарні :) Важливим фактором є достойна зарплата, адже я хочу, щоб моя сім’я була забезпечена всім необхідним. А напевно, найголовніший фактор — розвиток, бо люблю навчатися, приносити користь. Серед безлічі ІТ-спеціальностей обрав Front-end, бо тут одразу видно все, що робиш — і це захоплює.

Спробував проходити курси — платні та безплатні для ветеранів. Але збагнув, що такий спосіб навчання мені не підходить. Я звик працювати у своєму ритмі, мені вистачає самодисципліни для щоденного навчання. Якщо щось не розумію, то питаю пояснення в ChatGPT або знайомих Middle-розробників.

Зараз шукаю роботу пасивно, оскільки вважаю, що мої знання не дотягують до вимог сьогоднішнього ринку. Такі гіганти, як Djinni, Work.ua та DOU, хочуть допомогти ветеранам у працевлаштуванні, додаючи графу «ветеран», що в теорії повинно допомогти в пошуку омріяного оферу, але в реальності компаніям на це байдуже. Здебільшого дивляться суто на досвід і стек технологій. Хоча ветерани — це справді окрема категорія людей зі своїми нюансами, зокрема через стан здоров’я, не вроджений, а набутий при захисті нашої держави.

Коли я отримаю перший офер, думаю, зарплата буде 400–600 доларів і вона швидко зростатиме, тому що я працьовитий (іноді навіть на шкоду собі), не боюся помилок і відповідальності за них.

«Про службу в армії згадую на кожній співбесіді»

Сергій Дробот, Python Developer / аеророзвідник

Я з Дніпра. Навчався в Дніпровській політехніці, близько семи років працював Python-розробником.

До армії потрапив після дзвінка з військкомату 2 березня 2022 року. Служив у 93-й ОМБр на посаді солдата-піхотинця. Рік провів на «нулі». Після цього став аеророзвідником у своїй роті. Воював у Харківській області під Ізюмом, потім перейшли під Соледар. Після першої ротації потрапили до Бахмута, де провели п’ять місяців.

Був демобілізований у серпні 2023-го. Ще під час служби бачив спеціальні пропозиції для військовослужбовців, надсилав резюме, але жодного разу відповіді не отримав.

Пошук роботи продовжується вже три місяці. Орієнтовну зарплатну вилку поставив 2000–3000 доларів. Про службу в армії згадую на кожній співбесіді. Упередженості не було, але чув слова, що «клієнта може „злякати“ півторарічна пауза в роботі». Різниця з довоєнними часами відчувається явно: кандидатів на одну вакансій стало більше.

За півтора року без практики трохи просіли навички, тож паралельно відновлюю пет-проєкти.

«За час пошуку роботи я подав резюме близько 400 разів»

Станіслав Лук’янчук, Front-end Developer / командир відділення

Мені 28 років, я з Чернівецької області. Навчався в Університеті Лазарського у Варшаві. Після року у виші вирішив взяти академічну відпустку та повернувся в Україну.

Поки я був у Польщі, мій тато пішов служити в ЗСУ. Восени 2015 року була сформована 81-ша десантно-штурмова бригада (на той час окрема аеромобільна бригада). У цей час я проходив ВЛК у місцевому військкоматі, оскільки вже не навчався і мене повинні були призвати для проходження військової служби. У процесі зрозумів, що служити «срочку» бажання не маю, тож подзвонив татові. Мені надіслали «відношення» з 81-ї ДШБ, я підписав з ними контракт і поїхав служити разом з батьком у складі медичної роти. До речі, на той час це була єдина в Україні бригада, яка повністю розташовувалася в зоні АТО.

За кілька місяців отримав звання молодшого сержанта та посаду командира евакуаційного відділення. У 2016-му загострилася ситуація в районі Авдіївки. Надовго це стало найгарячішою точкою фронту. Оскільки наша медична рота мала в розпорядженні броньовики Saxon, які ми використовували для евакуації поранених, нас було прикомандировано до бригад на Авдіївській промзоні.

Я вмів водити Saxon, тому виконував обов’язки водія. Ми з екіпажем евакуйовували поранених і загиблих з поля бою. За це я був нагороджений особистою відзнакою міністра оборони України за виконання особливо небезпечного завдання та орденом «За зразкову військову службу ІІІ ступеня», також під час служби отримав статус учасника бойових дій.

У 2017 році з’явилася можливість демобілізуватися. Вирішив, що час спробувати себе в чомусь новому. Далі я працював на багатьох роботах: і продавцем-консультантом, і помічником голови суду, але переважно барменом — досяг у цьому певних успіхів. Карантин 2020 року приніс кризу у сферу обслуговування, тоді я почав замислюватися про більш перспективну професію.

У YouTube натрапив на відео про Python — вирішив спробувати. Попросив поради, з чого почати, в друга, з яким навчалися в Польщі, оскільки він уже був Middle-розробником на Java. З Python він не допоміг, але порекомендував свою мову програмування. Хоча великих успіхів у Java я не досяг, але в процесі почав вивчати HTML, CSS. Зрозумів, що це мені подобається більше, тому обрав Front-end. Коли відчув, що далі самостійно прогресувати не можу, став шукати курси або школу. Наткнувся на Mate Academy, подав заявку, але з першого разу не пройшов. Почав готуватися до наступної спроби, але 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення — і ми з татом ухвалили рішення йти в ЗСУ.

8 березня нас взяли на службу до 81-ї ДШБ, а 11 березня ми вирушили виконувати завдання на миколаївському напрямку. За час служби ми з батьком були звичайними піхотинцями-штурмовиками, зачищали посадки, тримали рубежі, влаштовували засідки на колони ворога.

У травні під час бойового завдання поблизу Білогорівки я отримав травму коліна, мене евакуювали до госпіталю. Операція, довгий період реабілітації. У грудні 2022 року я демобілізувався, оскільки травма все одно давала про себе знати та продовжувати службу було важко.

Після звільнення знову пішов у Mate, і цього разу все вийшло. Спеціальних пропозицій для військових не шукав і навіть не знав, що вони є в обраній академії, поки мені про це не розповіла HR на співбесіді. Можу сказати, що я б вступив і без цього, але приємно, що вони підтримують військових, дають можливість здобути професію та повернутися до нормального цивільного життя.

Навчання відбувалося з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 18:00. Брак досвіду давався взнаки, але ментори й одногрупники допомагали за потреби, тому я зміг пройти цей шлях.

За час пошуку роботи я подав резюме близько 400 разів. Досвід в армії не афішував, міг згадати під час знайомства з HR. Жодної специфічної реакції не було, що я вважаю, навіть добре. Оскільки я шукав першу роботу в ІТ, зарплатне питання було не особливо важливим. Я називав суму в $700, хоча розумів, що погоджуся на значно нижчу.

З жовтня 2023-го я Front-end Developer у Level 99 — компанії, яка надає маркетингові послуги, займаюся версткою та адаптацією сайтів.

«Моя зарплатна вилка $500–700, але погоджувався й на неоплачуване стажування»

Андрій Самойлов, шукає роботу Front-end Developer / заступник командира відділення та бойовий медик

Народився у Рівному. З дитинства цікавився програмуванням, але не мав власного комп’ютера. Закінчив бухгалтерську школу (теперішній коледж), рік працював за спеціальністю, але не сподобалjся. Став програмістом і ще до поширення 1С писав на Access зарплату, касу, банк тощо. Потім на тому ж підприємстві став сисадміном.

Уже понад 15 років живу в Києві. Працював заступником директора в інтернет-магазині автошин і дисків. На двох наступних роботах працював керівником інтернет-магазину з дещо ширшими обов’язками: знайшов розробників, створили магазин, запустили рекламу, добряче продавали, отримали прибуток, у середньому мав мідлову зарплату. Паралельно розробляв сайт турагентства для дружини та тестя.

Вирішив «вайті в ІТ» ще до повномасштабної війни, бо з незалежних від мене причин роботи стало значно менше, а натхнення, грошей, часу на власну справу не було.

Обрав фронтенд-напрям, оскільки вже присвятив цьому купу часу, тільки з іншої сторони. Пів року навчався на курсах GoIT, де отримав багато якісної інформації. Не розумію, як можуть добре вчитися люди, які працюють повний день і мають ще дозвілля. Потроху почав проходити Codewars.

Роботу став шукати ще під час навчання. Якось однокурсник приніс цікавенну алгоритмічну задачу, яку я за дві години розв’язав брутфорсом, ще два дні мучився і таки знайшов, на мою думку, геніальний розв’язок :) В умовах завдання було викласти на GitHub, відмітити роботодавця. Довго з ними листувалися, остаточний зідзвон мав бути 24 лютого 2022 року.

До повномасштабного вторгнення не служив, тим паче не воював. У перший день війни пішов добровольцем у святошинське ТРО. У підрозділі без транспорту за штатним розписом числився водієм (є посвідчення водія, хоча досвіду водіння майже не маю). Звання — солдат, був заступником командира відділення і медиком.

Чотири місяці виконував задачі у Києві. Загалом пощастило з людьми навколо, завдяки яким проводили тренування зі стрільби, такмеду, тактики. Потім окремою ротою, не батальйоном, нас скерували до зони бойових дій. Практично відразу — на «нуль» у Білогорівку, де нас дві доби намагалися розвалити з арти, мінометів, танків тощо. Добре, що були побратими з досвідом, з яких брав приклад, і адекватні командири. Можна почитати розповідь побратима із сусіднього взводу, що висувався зовсім поруч на пів доби раніше.

Після цього нас приєднали до танкістів: ми копали окопи, будували бліндажі та займалися різною солдатською роботою в зоні бойових дій.

У жовтні 2022 року під час танкового обстрілу мене «приглушило», розсікло вухо. Я потрапив до лікарні, потім на ВЛК у Києві, де знайшли мою цивільну третю групу інвалідності (верифікується за три секунди будь-яким лікарем, що не сліпий і глухий одночасно). Відносно безболісно за кілька місяців списали у листопаді 2022-го. Посвідчення УБД робиться досі.

Після демобілізації відновився на GoIT, лишалося три місяці навчання. Паралельно завершив курс з TypeScript. Спочатку переживав, що через контузію будуть проблеми з пам’яттю. Виявилося, що якщо увійти в колію, то все нормально, можна вчитися. Від війни залишився шум у вухах і таблетки від підвищеного тиску.

Уже тоді став активно шукати роботу фронтенд-розробником. Зв’язався з роботодавцем, з яким мав сконтактувати перед початком повномасштабної війні. На співбесіді: «Усе ок, беремо, тільки ще пройдеш невеликий тест». Далі кодове завдання, з яким майже справився, і «грусть- печаль», психологічний тест на купу питань англійською. У підсумку: «На жаль, не підходите за рівнем англійської».

Щоб поліпшити свій рівень, за рекомендацією доброго знайомого пішов на офлайн-курси в English Prime. Займався тричі на тиждень по 3,5 години, багато спілкувався. Але навчання коштувало дорого, давали механічну домашку й не було жодних знижок колишнім військовим. Займався два рівні по півтора місяця, дотягнув до реального Intermediate. Виявилося, що чудово розумію іноземців на слух.

Щодо пошуку роботи, то досвід у ЗСУ не приховував: вказано у LinkedIn і резюме. Відіслав резюме уже близько 100 разів, але відгукуюся не на кожну вакансію. До речі, про спеціальні пропозиції для військових. Буквально відразу, як почав шукати роботу, встановив Grammarly — сподобалося. Написав, чи немає в них знижок для колишніх військових. Досить швидко відповіли: «Велика частина нашої команди називають Україну батьківщиною, тож ось вам безкоштовний річний доступ до підписки вищого рівня» — respect!

Через LinkedIn влаштувався на безплатне стажування у стартап, де робив великий лендинг. Перші три місяці були майже марними, потім стало краще. Стажування не завершилося пропозицією роботи, однак я здобув важливий досвід.

Водночас фактично відмовився від роботи у київській філії неайтішної міжнародної компанії, бо там був не мій улюблений Front-end. Мабуть, дарма.

Роботи для джунів, світчерів зараз дуже мало. Моя зарплатна вилка була $500–700, але, як я вже написав, погоджувався й на неоплачуване стажування.

Зараз беру участь в безплатному гуманітарно-волонтерському проєкті Baza-Trainee як фронтенд-розробник — для досвіду та суспільної користі. Продовжую шукати роботу. Періодично проскакують думки, що це складніше, ніж створити та запустити IT-фірму або інтернет-магазин.

«Кілька разів дякували за службу, а потім пропонували працювати за 12–15 тисяч гривень»

Артем Ступак, шукає роботу PM / стрілець-зенітник

Мені 31. Я вважаю себе бучанцем: народився у Ворзелі, прожив до 14 років у Гостомелі біля АНТК «Антонов». Переїхав до Бучі, де пішов навчатись у КІТЗ НАУ — той, що між «Нивками» та «Берестейською» :) Після закінчення рік працював у поліграфії. Потім виїхав у Чехію, прожив у Празі вісім з половиною років. Вивчав маркетинг, довго працював у сфері HoReCa, трохи — у будівництві та продажах. А під час пандемії повернувся додому.

Я знав, що в IT люди почуваються чудово, можна працювати віддалено, тут прогресивні фахівці, які йдуть в ногу з часом. Для порівняння, коли прийшов в одну неайтішну компанію працювати сейлзом, мені дали базу даних, написану в зошиті :) Так вирішив, що треба рухатись у напрямку, де є гроші. Було багато співбесід на різні спеціальності. В одну з компаній пройшов два інтерв’ю, домовилися з керівником відділу про останню співбесіду, здається, на 10:00 25 лютого 2022 року.

Як і багатьох, 24-го мене розбудив дзвінок о 5 ранку: «Почалась війна!» (хоча для мене вона почалась ще 2014 року). Я відвіз знайомих до Львова. А потім вирішив, що час іти в ЗСУ. За кілька днів був уже на полігоні, приймав присягу. Потрапив до львівської конвойної частини Нацгвардії 3002.

Нас закинули охороняти об’єкт. П’ять з половиною місяців ми ходили в наряди, з жахом спостерігаючи за новинами: Гостомель, Буча, Ірпінь... Коли видалася можливість поїхати вже у звільнений Гостомель: вирішити питання з документами на зруйноване майно, побачити родину, зустрів знайомого, в якого спитав, чи реально перевестись. За своїм вибором потрапив у бригаду швидкого реагування військової частини 3018, став зенітником. За 3–4 тижні вже був у складі нової групи, яка прибула на виконання бойового розпорядження в Донецьку область. Ще за тиждень ми вирушили до Святогірська, намагались штурмувати Лиман. Потім був Бахмут, місяць з розвідкою в Торецьку, довгих три місяці в Диліївці, неподалік Бахмута.

Я був номером обслуги на зенітній установці 23-2, встановленій на МТ-ЛБ. Зенітну установку ми використовували як великокаліберний кулемет, завдаючи пряме ураження ворогу чи прикриваючи наші групи. Майже пів року на фронті, після чого — ротація. Я застряг на пункті постійної дислокації у Київській області — радянщина 2.0. Нарешті почалися тренування, стрільби за кордоном — стало жвавіше.

Поки був за кордоном, пропустив момент, що у матері з’явилась інвалідність. Зрозумів, що можу покинути лави ЗСУ. Загалом прослужив 17 місяців, з яких орієнтовно пів року нищив ворога на сході країни.

Тепер я вриваюсь у цивільне життя, що трохи незвично. Місяць просто відсипався. Після став шукати роботу. Вакансій багато, але не можу сказати, що цікавих. Наприклад, пропонували розводити людей на гроші на чеському маркеті. Відверто скажу: у людей коротка пам’ять. Кілька разів дякували за службу, а потім пропонували працювати за 12–15 тисяч гривень.

Спілкуючись з людьми з IT-сектору, зрозумів, що тут велика конкуренція, тому потрібно навчатися. Мій досвід у продажах, спілкуванні з великою кількістю людей, власний маленький проєкт, бажання потрапити до IT — це все привело мене до пошуку курсів PM. Знайома HR порадила DOU. Оновив Linkedin, згадав пароль на Djinni — і так потрапив на курси Laba, які веде Артем Шаповал. Тепер навчаюсь, виконую домашки, щоб отримати маленьку практику.

Думав стартувати із зарплати хоча б 25 тисяч гривень з подальшим набуванням цінності для компанії. Усі бачать, які ціни зараз — не має бажання виживати.

Пошук роботи досі триває. З труднощів було таке, що відсилав CV, але отримував або шаблонну відповідь, або не отримував жодної. Було кілька цікавих пропозицій від компаній, які виготовляють БПЛА. Але двічі після поліграфа отримав відмову без пояснень.

Спеціальні пропозиції для військових, чесно кажучи, не розглядав, бо УБД мені поки що не дали, а як ще підтвердити, що я воював? Є платформи, які допомагають знайти роботу суто колишнім військовим. Наприклад, нещодавно натрапив на Veteran Hub, побачив там цікаву вакансію, але ще не подався.

Ось так зараз учусь, тренуюсь, роблю ремонт і шукаю роботу.

«Замовчував про перерву в роботі — почалися технічні співбесіди»

Андрій, DevOps Engineer / бойовий медик

Я зі Львова. До повномасштабного вторгнення працював Junior DevOps. Оскільки у мене був військовий досвід в АТО 2014 року, одразу після початку повномасштабного вторгнення з побратимами поїхали в частину.

Спершу проходив службу у 95-й десантно-штурмовій бригаді. Після боїв на київському напрямку на базі батальйону була сформована 46-та бригада ДШВ, де був на посаді бойового медика. Служив з 24 лютого 2022-го по травень 2023-го.

Після демобілізації хотів продовжувати розвиватись саме в ІТ-сфері. Спеціальних пропозицій для військових не шукав. Навіть не знав, що вони існують. Про одну таку від EPAM мені розказала знайома. На жаль, у медіа дуже мало інформації про програми, гранти для ветеранів.

Компанія, де я працював до того, не мала можливості взяти мене назад через брак проєктів. Щоправда, від них майже відразу була пропозиція зайти на один проєкт на Middle-позицію. Але вони не врахували, що півтора року без практичного досвіду даються взнаки, не дали мені підготуватися, влаштували технічну співбесіду з клієнтом, яку я провалив.

Пошук роботи був довгим і важким. Зараз багато спеціалістів — мало проєктів, тому роботодавці інколи дозволяють собі ставити надто високі вимоги. Розуміючи, яка зараз ситуація на ринку, та через те, що багато чого забулося, я намагався шукати за нижньою планкою на позицію Middle — $2—2,2К. Спершу вказував, що була перерва і з яких причин, але після цього 90 % рекрутерів навіть не кликали на технічну співбесіду. Змінив тактику, замовчував про перерву — почалися технічні співбесіди. З часом таки знайшов роботу.

Жодних спеціальних програм для військових у моїй компанії немає. І думаю, що це не є проблемою. Допомога потрібна якраз після повернення з армії, коли шукаєш роботу, хочеш повернутись у цивільне життя. Я вже двічі стикаюсь з цим відчуттям: після демобілізації здається, що тобі тут не місце, що замість саморозвитку ти займався речами, які не пішли на користь ні у фінансовому, ні у психологічному, ні у соціальному планах. А зрідка сказане кимось «дякую» не допомагає прогодувати сім’ю.

«Коли повідомив про демобілізацію роботодавцям, виявилося, що в обох компаніях з проєктів мене вже зняли»

QA-автоматизатор / старший стрілець відділення

Я закінчив КПІ, але за своєю спеціальністю «Електромеханіка» ніколи не працював. Був звукооператором і перекладачем на студіях дубляжу. З 2010 року — в ІТ. Починав як мануальний QA, з 2018-го — автоматизатор на Python та C#. Усі роботодавці — великі аутсорсингові компанії. З вересня 2021-го до лютого 2022-го працював на дві такі компанії одночасно дистанційно. Жоден з роботодавців про це не знав.

Потрапив до ЗСУ 25 лютого 2022 року. Завіз дружину з дітьми до Львова, повернувся потягом до Києва, вирушив до військкомату і не йшов звідти, поки мене не оформили до ТрО. До травня охороняв київський госпіталь.

Потім з батальйону сформували зведену роту добровольців і відправили до Сєвєродонецька. Там була звичайна піхотна робота. Моє звання — солдат, посада — старший стрілець відділення. Там же у Сєвєродонецьку 17 червня 2022 року був поранений внаслідок танкового обстрілу позиції. Лікувався до вересня у госпіталі, ще два місяці на денному стаціонарі.

У листопаді демобілізувався за сімейними обставинами (троє дітей). Планував повернутися до того, чим займався до повномасштабної війни. Не секрет, що ІТ — одна з небагатьох галузей, де можна достатньо заробляти. Спеціальність не змінював: мені є куди розвиватися. Умови, які були станом на 24 лютого 2022-го, мене влаштовували.

Коли повідомив про демобілізацію роботодавцям, виявилося, що в обох компаніях з проєктів мене вже зняли. В одній компанії був на бенчі до лютого 2023-го, в іншій — до недавнього часу. Активно роботу став шукати через LinkedIn. Питав знайомих. Обидва попередні роботодавці шукали позицію на інших проєктах, але марно.

Тоді я перейшов на зовнішній пошук. Основна проблема — відсутність вакансій, проєктів мало. Глобальна криза від пандемії мала схожі наслідки, але, очевидно, ситуація у нашій країні зараз суттєво складніша. Замовники неохоче наймають людей в Україні, значно більше вакансій на релокацію. Я маю законні підстави для виїзду за кордон, але просто не хочу цього робити.

Під час пошуку зазвичай не наголошував на досвіді в армії, але й не приховував. Здебільшого рекрутери реагували дуже приязно і з повагою. Був один випадок, коли саме після моєї розповіді про те, де я провів попередні дев’ять місяців, рекрутерка змінила тон розмови та повідомила, що мій досвід нерелевантний для вакансії і що вона не передаватиме моє резюме далі. Суб’єктивно, вимоги, на які вона посилалася, були не вирішальними. Хоча цілком можливо, що це був збіг і я додумав особисте ставлення, якого не було.

Коли поставав перед труднощами з працевлаштуванням, почав розглядати можливу перекваліфікацію (бажано всередині ІТ). Думав про додаткове навчання, зокрема для ветеранів. Але далі думок нічого не пішло. Через чотири місяці таки знайшов позицію у маленькій продуктовій компанії. Там і працюю та намагаюся займатися реабілітацією після поранення.

Щодо зарплатні, то мені хотілося б вийти на рівень до повномасштабного вторгнення. Раніше я отримував $8600 (4000 доларів в одній компанії і 4600 в іншій). У результаті зараз працюю за 3500 грос.

Попередні роботодавці підтримували і під час служби у ЗСУ: виплачували зарплату (одна компанія — 100%, інша — 25%), після демобілізації — стандартні умови бенчу. Теперішня компанія невелика, і я не певен, чи є ще у нас ветерани. Так само не думаю, що хтось зі співробітників взагалі знає про мій військовий досвід.