Окт. 25

IT-підприємець і військовий Сергій Корж — про зміну служби, користь IT-досвіду, штрафи за алкоголь і рутину у війську

Сергій Корж в IT близько 30 років: .NET-розробник, архітектор програмного забезпечення, власник бізнесу Korzh.com з розробки і продажу програмних компонентів для різних платформ і засобів розробки (Delphi, .NET, ASP.NET).

На початку повномасштабної війни DOU випустив матеріал про мобілізацію Сергія на Львівщині, що до цього часу зібрав 686 тисяч переглядів. За кілька тижнів айтівець розповів, що його розподілили до полку охорони та призначили командиром взводу. Кілька місяців тому його перевели розвивати Акселератор інноваційного розвитку Міністерства оборони. Ми втретє поспілкувалися з Сергієм, щоб дізнатися, як нині складається його доля.

Служба в полку охорони

За час перебування на Львівщині, куди мене початково розподілили, я побував у двох взводах, причому в одному з них повністю змінився склад. У листопаді 2022 року отримав звання старшого лейтенанта. Значну частину часу займали побутові проблеми: пошук та обладнання місць відпочинку, каналізації, організація харчування тощо. Зазвичай біля військових об’єктів, які ми з побратимами охороняли, немає спеціальних приміщень для проживання, — тож тут як хто домовиться з місцевою владою.

Виділені особовому складу приміщення треба перебудовувати для життя, налаштовувати побут. Перше завдання полку охорони — організувати пункт постійної дислокації. Далі побутові моменти перетворюються на рутину, це майже безперервний процес облаштування території навколо об’єктів: окопи, бліндажі, вогневі точки, окреслення периметра, огородження колючим дротом (якщо його вдалося дістати) тощо. Про багато що потрібно домовлятися, десь замовляти.

Періодично були навчання. Інколи інструктори їздили по об’єктах, приїжджали до нас, а бувало, що ми вирушали кудись для тренування. Окремо відправляли на навчання бійців за спеціальностями — гранатометник, кулеметник, зенітник тощо. Сам я їздив кілька разів. Одне навчання проводили у Карпатах американські військові з «Іноземного легіону», розповідали нам про тактику бою, рух місцевістю, сигнали руками тощо. Це було особливо корисно для хлопців зі штурмової роти, яку створили у нашій бригаді.

Спочатку до неї набирали добровільно, а потім стали призначати у резерв. Але, звісно, для нашої роботи — охорони, оборони інфраструктурних об’єктів — ці тактичні знання ми не застосовували. Ніхто ж не чув про прориви ДРГ на заході країни? :) А ось «прильоти» по об’єктах були, кілька наших військовослужбовців, які їх охороняли, постраждали. На щастя, обійшлося без летальних випадків. Втрати у нашій бригаді були пов’язані тільки з нещасними випадками. Так, один чоловік втратив пильність і потрапив під потяг. Щодо моїх трьох взводів, то все було спокійно. Ані втрат, ані «прильотів» — над нами ракети тільки пролітали.

IT-досвід і різнобічні навички стали в пригоді

Я постійно намагався застосовувати знання та навички зі свого айтішного досвіду. Це стосувалося паперової роботи, обладнання об’єкта. Наприклад, замовив кілька камер відеоспостереження на AliExpress, щоб встановити у себе. Коли у штабі дізналися про це, сказали приїхати до них — наче я вже великий спеціаліст з відеонагляду, хоча у цій галузі геть новачок. Але розібрався, допоміг встановити на одному з об’єктів постійний відеонагляд. До речі, на своєму зрештою так і не встановив. По-перше, невдовзі мене перевели на інший об’єкт. По-друге, саме там у цьому не було особливого сенсу.

Застосовував «навігаторські» здібності, оскільки маю шкіперську ліцензію, раніше займався яхтингом. Учив увесь взвод, як вночі знаходити Полярну зірку. Бо якщо немає жодних сигналів, GPS подавлений ворогом, телефон розряджений, це річ, яка може допомогти з орієнтуванням на місцевості. Потім, коли приходив на об’єкт, казав: «Покажіть мені, де Полярна зірка». Так за кілька місяців близько 70% особового складу все ж таки навчилися її знаходити.

У певний момент командування наказало проводити для особового складу заняття з орієнтування на місцевості, вивчення статутів. А я колись прослухав курс ейдетики, тобто кращого запам’ятовування інформації. Один з її прийомів — скласти дані, які треба вивчити, у якусь історію. Ідеально, щоб вона вийшла трохи абсурдна, смішна, тоді легше запам’ятати послідовність. У статуті 13 пунктів: що таке пост, наряд, варта, хто такий чатовий, його обов’язки тощо. Кожен пункт — це одне-три речення. Тож я склав усе це в історію про умовного солдата. Взяв навіть прізвище, схоже на прізвище одного з наших бійців, який є дуже яскравою особистістю, тож його легко уявити собі.

Історія вийшла така: солдат стоїть, на нього нападають, він відбивається, тому що тримав зброю напоготові, завжди заряджену, не випускав її з рук, нікому не передавав, — а це все пункти службових обов’язків. Я розповів історію моєму взводу — усі посміялись. Потім кажу: «А тепер ви розкажіть». І так з другого-третього разу все вийшло, вони погодилися, що так легше запам’ятовувати, оскільки в голові не просто 13 пунктів, а історія, яку ти згадуєш. До того ж смішна: у процесі там «дзвонив Зеленський», «приїжджав на об’єкт Залужний» тощо.

Читайте інтерв’ю з Дмитром Ярмаком тутРазом з моїм колишнім ротним командиром Дмитром Ярмаком ми допомагали з перекладом на українську натівського стандарту — After-action review. Це потужний фреймворк, алгоритм дій, як на основі оцінки будь-якого тренування, завдання тощо ухвалювати рішення на майбутнє, вдосконалювати дії взводу. Ми цим займалися якраз після того, як Юрій Бутусов написав, що у нас в армії треба запроваджувати After-action review.

До речі, з Дмитром була цікава ситуація. Ми познайомились, щойно його призначили ротним, хоча він був молодшим за мене і за віком, і за званням. Він потрапив до «учебки» на початку березня 2022 року, на 2–3 дні раніше, але тоді це був величезний термін, він уже всіх знав. Це призначення було цілком його, бо він — Agile Coach, постійно управляє людськими ресурсами. Цікаво, що коли ми обмінялися контактами у фейсбуці, виявилося, що ми маємо 60 спільних друзів, але знайомі не були.

60–80 тисяч гривень за розпиття алкоголю

За час служби я зрозумів, що можу знайти себе у будь-якому місці, пристосуватися до нових обставин. Не можу сказати, що я інтроверт, але до служби мав не дуже широке коло спілкування. Останнім часом ми взагалі працювали вдвох з бізнес-партнером. А в армії потрібно постійно комунікувати, тому за півтора року в мене сильно розвинулась ця навичка.

Було багато цікавих знайомств, зустрічав представників абсолютно різних професій. Потоваришував з людиною, яку згадував у минулих інтерв’ю. Валерій — теж айтівець з великим досвідом, якого також призначили командиром взводу. Ми продовжували спілкуватися. Коли я був на другому об’єкті, до нього було 15-20 кілометрів — інколи можна було з’їздити в гості.

Хоча у мене змінилося три особових склади, на мій погляд, я з усіма знайшов спільну мову, склав нормальні стосунки. Вони мені досі пишуть: «Без вас сумно, плачемо». «Плачемо» — це, звісно, жарти. Але до того, як я поїхав на нове місце служби, були такі, що говорили: «Ми вам проколемо шини, щоб ви не уїхали». Бо я заздалегідь сказав, що триває переведення. Напевно, з останнім складом, з яким я провів три місяці, якраз вибудувалися найкращі стосунки, там підібрався чудовий колектив.

Хоча за цей час були й конфлікти, звісно. Не пам’ятаю, чи згадував це Дмитро Ярмак, але одні з найголовніших труднощів командування — «алкозальотчики». Усі знають, що в армії заборонено розпивати спиртні напої зі зрозумілих причин: військові мають зброю, на підпитку бувають конфлікти, які можуть призвести до ситуацій, коли ця зброя почне застосовуватись. Тому за порушення накладають великі штрафи. Але це не завжди спрацьовує. Раніше, якби мені сказали, що хтось може заради пляшки або якоїсь кількості коньяку чи горілки віддати 30–40 тисяч гривень, я б не повірив. Але це так.

Як ці штрафи нараховують? Усі отримують зарплату близько 20 тисяч гривень: оклад становить близько 3 тисяч, плюс надбавки за вислугу, звання, посаду, а також половина суми — премія. І до зарплати нараховується ще одна премія — 30 тисяч (зараз є певні зміни, але торік було так). Якщо когось зловили на вживанні алкоголю, наступного місяця знімають ці 30 тисяч, а також премію з основної зарплати. Виходить, що замість 40–45 тисяч людина отримує 5–6. А після того, як на початку року набув чинності закон про посилення відповідальності військовослужбовців, додався штраф у розмірі щонайменше 17 тисяч. Якщо ти його не сплатиш, нараховуватиметься пеня. Повторний випадок — штраф вдвічі більший. І при тому ж знімають ті премії. Тож я спеціально для своїх надрукував такий папірець, де написано: «Вживання вам коштуватиме стільки: суд знімає стільки-то, мінус премія... Разом: ...». Це «разом» виходило від 60 до 80 тисяч гривень.

Вплив рутини

Проблеми з алкоголем у когось виникають через «звичку» та неможливість зупинитися. Також впливають рутина, одноманітність. Усі ми однакові: хочеться нового, подій. Навчання, роботи на об’єкті вносять різноманіття. Але переважно все відбувається так: людина пішла в наряд, потім добу відпочила — і знову заступила на чергування. І так тижнями, місяцями.

У мене як командира взводу постійно виникають різні задачі: побутові, з організації навчань тощо. Крім цього, я намагався опікуватися своїм бізнесом.

Але й на мене впливала ця одноманітність. Я постійно думав про те, що роблю не свою справу, не приношу практично жодної користі, окрім того, що доначу майже всю зарплату (оскільки у мене ще залишився дохід з бізнесу, питання грошей не стояло). Так, звісно, ці об’єкти мають охоронятися, але, на мою думку, це можна зробити набагато меншими ресурсами, зокрема за допомогою технічних засобів. Тому замислився про зміну місця служби.

Думаю, від того, що я перевівся, нічого особливо в розрізі надійності охорони об’єкта не зміниться. Зараз поменшало офіцерів: хтось звільнився, хтось перейшов у сапери або штурмові підрозділи. Тож тепер на посаду командирів взводів призначають і сержантів. І це нормально. Знаю, що деякі за ці останні півтора року спеціально проходили кількатижневі «Курси лідерства» (неформальна назва — «Сержантські курси»). І після них видно, що людина стала «на голову вище».

Зрозуміло, що під час війни мало хто займається тим, чим хочеться. Але я хотів робити те, що ефективніше наближає нас до перемоги.

Третя спроба перевестися виявилася успішною

Щодо переведення, то за цей час було кілька варіантів. Ще рік тому надійшла пропозиція, пов’язана з кібербезпекою, зв’язком, але вона зірвалась. Потім була інша, головною вимогою для неї було вміння програмувати на Python. Я знаю цю мову, але це не мій основний інструмент, тому, мабуть, і не вийшло.

З початку 2023 року почалася розмова про започаткування акселератора military-tech проєктів у Міноборони, до якого мені запропонували приєднатися. Про мене дізналися через знайомих. Олександр Краковецький познайомив мене з координатором Акселератора інноваційного розвитку (АМО) Сергієм Лобойком.

Приблизно на початку літа цей консультативно-дорадчий орган нарешті офіційно представили. Але коли тільки почалася історія з акселератором, я став значну частину часу приділяти новій службі, уже брав участь у процесі створення: готував документи, презентацію тощо.

Взагалі точне рішення про переведення — це якщо головнокомандувач видав наказ. В іншому випадку та частина, яка хоче забрати військовослужбовця, подає відношення, людина пише та подає рапорт, прикладаючи до нього це відношення. Потрібно все узгодити зі своїм командуванням, бо можуть просто сказати: «Ми не відпускаємо». Якщо ж є «добро», тоді вже рухається процес. Своєму безпосередньому командиру я розповів про потенційне переведення, коли все було ще на етапі розмов. З рапортом поїхав безпосередньо до командира військової частини. Той мене абсолютно підтримав: «Я розумію, що так буде краще». Тож у мене жодних проблем з цього боку не було.

Саме переведення до Києва від моменту подачі рапорту зайняло понад два місяці. Плюс до цього була певна підготовка. Процес проходив досить складно, уповільнив його й той момент, що я служив у Державній спеціальній службі транспорту, а перевівся у структуру ЗСУ. Звісно, було б бажано реформувати і цей процес.

Війна вимагає системи, тому й армії без системи ніяк. Загалом там є системний підхід, але він застарілий у багатьох моментах, ще багато радянщини, неефективних процесів. Хоча є і зміни. Наприклад, у нашій бригаді поступово впроваджують електронний документообіг. Спочатку це були файли Excel, які зберігаються у файловому сховищі. Але в такому форматі, якщо вносиш правки або нові дані, це доводиться робити в кількох окремих файлах.

Зараз почали переходити на сучаснішу систему. Коли я вже їхав, то попросив командира частини показати її: «Мені цікаво, бо на новому місці я частково займатимуся саме такими реформами. Можу сказати, що нова система на достойному рівні, правильно побудована. Її зробили військовослужбовці, мобілізовані програмісти. Думаю, за цим майбутнє.

Як я розумію, нині головна перепона у впровадженні схожих новинок — нормативна база. Тому що всі закони, накази вимагають конкретних, зазвичай «паперових» дій. Ви не можете, умовно кажучи, списати автомат чи видати зброю записом чи навіть електронним підписом у певній системі. А маєте зробити «роздавальну-здавальну» відомості, відомість закріплення зброї, де усе прописано, стоять підписи однієї людини, другої, третьої... Це дуже неефективно. Напевно, тому мені в якийсь момент здавалося, що мої основні інструменти на службі — це алкотестер і принтер.

Про АМО

На мій погляд, «Акселератор» для структури, де я зараз проходжу службу — класна назва, але не з погляду тих, хто пов’язаний з індустрією стартапів, бо у них в голові виникає образ класичного стартап-акселератора, коли люди беруть проєкти, їм надають менторську підтримку, можливо, гроші за певну частку в компанії, знайомлять з інвесторами, допомагають з просуванням тощо. Тобто це різнобічна допомога, щоб продукт вийшов на ринок якомога скоріше.

Акселератор інноваційного розвитку Міноборони — це зовсім не про те. Йдеться про акселерацію всередині самого міністерства. Це можуть бути і кардинальні зміни, реформи чи просто прискорення процесів за допомогою технічних засобів. Наприклад, перевести у цифрову форму вирішення питань, які нині вимагають рознесення папірців по кабінетах — це зробить все не тільки набагато оперативнішим, але й більш контрольованим.

Насправді подібні структури існують при міністерствах оборони в багатьох країнах — членах НАТО. Так само вони покликані оптимізувати та реформувати процеси у відповідних державних установах. При цьому вони зазвичай створені саме як додаткові, сторонні структури, адже змінити систему, перебуваючи всередині неї, практично неможливо.

Насправді подібні структури існують при міністерствах оборони в багатьох країнах членах НАТО. Так само вони покликані оптимизувати («прискорити») та реформувати процеси у відповідних державних установ. При це, за звичай, вони створені саме як додаткові, сторонні структури адже відомо, що змінити систему перебуваючи всередені самої система практично неможливо.

Перший конкретний процес, який хочеться прискорити — це взяття до експлуатації нового зразка озброєння. Умовно кажучи, приходить виробник і каже: «У мене є новий дрон». Чи будь-який виріб, який потенційно може бути зброєю або певним чином допомогти у війську. Зараз, аби його поставити до армії чи хоча б замовити, потрібно мати запит від Збройних сил і пройти процес взяття до експлуатації, який охоплює кілька етапів: розгляд комісією, перевірка основних тактико-технічних характеристик, можливо, випробування. Раніше це могло зайняти до двох років. Наше завдання — вкластися у 45 днів, оскільки сьогодні вкрай важливо, щоб якомога більше нових виробів потрапляло на поле бою. Нині це основний напрям моєї роботи. Зараз функція подачі заявки на допуск до експлуатації працює в тестовому режимі. Відправити заявку можна безпосередньо на сайті АМО.

Другий великий напрям роботи, яким доводиться займатись — це налагодження процесу підтримки для підприємств ОПК, особливо, що стосується їх взаємодії з МО. Зараз будь-який виробник озброєння та військової техніки (ОВТ) може подати запит до МО безпосередньо на сайті акселератора практично з будь-якого питання. Уже були випадки, коли завдяки роботі АМО вдалось зняти блокери на шляху нових розробок до впровадження у війська або познайомити приватних розробників деяких корисних пристроїв з більш потужними підприємствами для масштабування виробництва. За кілька днів також запрацює База Знань АМО, де підприємства зможуть отримати необхідну інформацію або завантажити шаблони необхідних документів навіть без зверення до служби підтримки.

Про обов’язки

Акселератор — не новостворена структура з погляду колективу. Є наказ міністра оборони про його створення, але співробітниками стали ті, хто вже працює в інших структурних підрозділах міністерства. Тобто певна кількість людей, паралельно до своїх основних обов’язків, бере участь в Акселераторі інноваційного розвитку. Це як парасолька, під яку зібрали різних фахівців зі структур Міноборони. Загалом до цього проєкту долучені доволі багато людей, але основна команда, що займається Акселератором постійно, налічує до 10 осіб. Плюс є волонтери, які готові допомагати.

Я здебільшого опікуюсь усіма справами, пов’язаними з ІТ, керую розробкою вебплатформи. Хоча бувають й інші завдання. Але головним чином це сайт, який уже працює, організація внутрішнього середовища для спілкування — всі засоби, які ми там використовуємо (Microsoft Teams, Microsoft Outlook тощо). Зараз обираємо інструмент для Project Management, бо у нас є кілька проєктів одночасно, а планується ще більше. Пишуть код мобілізовані розробники. А я, якщо говорити в термінах Scrum — product-owner, ставлю завдання з боку замовника, тобто Акселератора.

Планують, що Акселератор стане також структурою, що буде опікуватися співпрацею з бізнесом у сфері АІ, електроніки тощо. Нещодавно у нас відбувся захід з роботизованих систем — приїхала купа виробників, з якими ми спілкувалися. Хтось висловлював подяку, але більшість — незадоволення, що процеси взяття розробок на озброєння повільні. І це абсолютно справедливо. Там були представники від самого Міністерства оборони, Brave1.

Про те, як влаштований Brave1, читайте у матеріаліДо речі, доволі часто питають: «У чому різниця між Brave1 та вами?». Відповідь проста: це структури, які доповнюють одна одну. До Акселератора потрапляють уже «зрілі» проєкти, тож ми маємо прискороти саме Міністерство оборони щодо взяття їх до експлуатації. Ми розглядаємо лише готові вироби або ті, що перебувають на останніх стадіях розробки, тобто не просто ідеї чи прототипи. А Brave1 якраз існує для останніх. Вони збирають гроші на проєкти, пов’язані з military-tech, надають експертизу, різнобічну допомогу, доводять їх до певного рівня. Після цього вже настає формальний, поки що забюрократизований етап. Але й без нього ніяк, всі мають проходити певні процедури, інакше буде бардак.

Дехто з виробників каже: «Ось наш продукт уже використовують у підрозділах». Яким чином? Просто без формального оформлення, хтось з військовослужбовців купив, наприклад, той дрончик і на ньому літає. Під час війни добре, що таке практикують. Але якщо ми кажемо про масовість, то потрібні інші підходи. Важливо налагодити масштабне виробництво саме тих виробів і з тими характеристиками, які потрібні.

Про бізнес, особисте та мрії

Щодо мого власного бізнесу, то, чесно кажучи, за час повномасштабної війни мені не зовсім вдалося налагодити процеси. Ми з партнером взяли ще одну людину, фрилансера, якому даємо завдання. Самому ж приділяти достатньо уваги не виходить, продажі падають. З переведенням стало ще складніше, бо роботи на новому місці багато. І якщо на Львівщині я міг ввечері сісти і трохи щось поробити по своїх справах, то тут мій керівник може зателефонувати і о 12-й ночі. Зараз в бізнесі усе йде «по накатаному», але якщо так буде й далі, то, на жаль, в якийсь момент наша справа загнеться.

Є плани на бізнес, але розумію, що просто зараз навряд чи вийде їх реалізувати. Розмірковую про щось нове. Купив цікавий онлайн-курс з Computer Vision, щоб більше в цьому розбиратись. Там багато лекцій, домашніх завдань, а наприкінці треба зробити курсовий проєкт. Не впевнений, що з новим місцем служби вистачить часу, але намагатимусь.

Якщо говорити про родину, то дружина більшу частину часу була в Україні. Виїжджала ненадовго лише для підтримки рідних: моя сестра поїхала до Великої Британії та попросила її скласти компанію на перший час. Потім дружина повернулася, жила у Львові, інколи приїжджала до мене, а я — до неї, коли можна було брати добові звільнення або потрібно було по службі щось відвезти до штабу чи приїхати на навчання, які часто проводять у місті. У травні дружина повернулася до Києва, бо вже було зрозуміло, що мене скоро переведуть.

Як я розповідав минулого разу, наш будинок в Ірпені постраждав від агресії росіян, але не сильно. Ми ще минулого року замінили вибиті вікна. Там увесь цей час жили наші знайомі. Ми самі зробили їм таку win-win пропозицію: вони мешкають безплатно та стежать за будинком, а ми спокійні. Зараз я уже можу жити вдома, нинішня служба це дозволяє.

Що мене надихає увесь цей час? Більшість людей в армії — від солдатів до командування, людей з високими посадами — спрямовані на перемогу. Я майже не зустрічав тих, хто був би розчарований чи зневірений. При цьому у всіх різні історії, матеріальне становище, соціальний статус. Для мене це було надзвичайно приємним відкриттям. Щодо глобальних мрій — звісно, якнайшвидше перемогти та докласти до цього максимум зусиль.