Сент. 20

“Сумував — бувало, шкодував — ніколи”. Айтівці, які свідомо залишаються в Україні, розповідають про своє рішення і допомогу війську

Цього разу ми поставили айтівцям, які попри війну залишаються в Україні, кілька запитань:

Коли та як ви ухвалили для себе рішення залишатися в країні попри все?
Чим для вас важливе це рішення?
Як наразі виглядають ваші будні?
Чим ви допомагаєте наближати перемогу України і як розподіляєте свій час на роботу та важливу для країни діяльність?

Фахівці найчастіше згадували допомогу донатами на військо через друзів, родичів і фонди, участь у волонтерських проєктах. Хтось возить речі бійцям на фронт чи допомагає дістати спорядження, хтось опікується переселенцями. Більше відповідей — у матеріалі.

Також редакція готує бліцопитування айтівців, які нині служать у ЗСУ.

Що таке формат анонімного бліцопитування на DOU

Формат анонімних бліцопитувань передбачає збір і фіксування думок айтівців щодо тієї чи іншої ситуації в країні, кар’єрі або їхньому житті. Редакція збирає відповіді за допомогою анкет, які поширює серед користувачів DOU, після чого формує окремий матеріал з урахуванням балансу думок там, де це можливо.

Редакція DOU не обов’язково поділяє викладені в бліцах тези. Опубліковані коментарі не є репрезентативною вибіркою чи соціологічним дослідженням.

Айтівці — про донати, роботу, war-life balance та наближення перемоги

«Вибору і не було, бо я люблю Україну. Це і моя сила, і моя слабкість. Також для мене важливо тут лишатися, бо, коли майбутні діти запитають „Мамо, а що ти робила під час війни?“, не хочеться червоніти й казати, що я переховувалася за кордоном. Хочеться виховати дітей-патріотів, які теж залишаться в разі повторної війни, коли будуть дорослі. Доначу 10% від зарплати, здебільшого це великі збори, перевірені телеграм-канали і збори від колег у робочому благодійному чаті» (DevOps).

«За місяць до повномасштабної війни був впевнений, що вона близько. Вирішив залишатися, бо вірив головнокомандувачу і знав, що тил для війни теж важливий, не міг кинути країну під час війни з росією. Відверто кажучи, заздрю людям, для яких дім — це там, де сухо і де годують, їм легше жити. Я так не можу, знаю, що ніде не почуватимуся вдома, окрім як тут» (Senior Python Engineer).

«Працюю шість днів на тиждень по 10 годин, щоби було на екстрадонати» (Junior Ruby on Rails Developer).

«До початку війни перебував за кордоном, щось на кшталт воркейшену. З ранку 24-го почав шукати всі можливі варіанти дістатися в Україну. Не можу сказати, що не було думок залишитися за кордоном і чекати, коли виїде моя сімʼя, але це швидко минуло і вже за кілька днів через Румунію та Молдову зміг дістатись додому.

Це рішення, як на мене, просто єдино правильне. Працюю повний день, періодично допомагаю в благодійному фонді, частина коштів йде на „Повернись живим“, також закриваю деякі збори та закидаю на медійні збори на кшталт Стерненка. На початку війни і пісок в мішки набирав, і таскав волонтерку, всіляке було. Рік працював у волонтерському проєкті, але розробка закінчилась, зараз дуже рідко щось на підтримку роблю» (Senior Front-end Developer).

«До повномасштабного вторгнення я розглядав варіант покинути країну. Передусім через тиск дружини. Вона дуже боялась війни й сильно переживала протягом декількох місяців перед вторгненням. З падінням перших ракет я вивіз сімʼю на захід країни і вирішив продовжити працювати, бо тільки у мене точно залишалась робота і потенційно потрібно було б утримувати усіх батьків.

Але про виїзд забув остаточно, хоч мені й пропонували такі варіанти. Я постійно думаю про мобілізацію, картаю себе що не у війську, і розумію, що мій час настане. Тому як можу готуюся до цього. Здебільшого це тактична медицина та фізична підготовка. Не мобілізуюся сам, оскільки переживаю за фінансове становище дружини, тому намагаюся сформувати для неї достатню фінансову подушку. Наразі в компанії організовую збори для своїх знайомих у війську й сам доначу. Час від часу їду до хлопців з волонтерською допомогою. Зараз тільки там я відчуваю себе живим» (.NET Developer).

«І думки такої не було, щоб виїхати. З самого початку війни, оцінивши свої можливості, зосередився на фінансовій допомозі. І кожного місяця від початку 70% відсотків моєї зарплати йде на донати (ПЖ)» (Front-end Developer).

«У березні 2022-го втікав з міста від бомбардування, виїхав за кордон (був знятий з військового обліку), перевів дух і за три місяці повернувся, щоб не віддавати половину доходу податками й орендою — натомість посилено донатив весь рік (сума донатів перевершила всі сумарні витрати і становила близько $50к). До цього якийсь час жив за кордоном і повернувся після Майдану, на піднесено-патріотичній хвилі. Сумував — бувало, шкодував — ніколи. Доначу на великі фонди, збори знайомих, невеликі запити на кількасот доларів для знайомих воїнів закриваю сам — бронік, шини тощо. Маю дві фултайм-роботи. Вільний час витрачаю на фізичну підготовку на випадок мобілізації» (DevOps Consultant).

«Це мій дім, і іншого такого дому в мене не буде. Майже все так, як і до війни, тільки що багато грошей йде на донати або пошук усіляких „приколів“ для друзів, які нині служать. Я працюю віддалено, допомагаю військовим» (Senior Front-end).

«Насправді не виникало навіть думки емігрувати кудись на постійне проживання. Я не змогла виїхати навіть на короткий час, бо морально мені було легше залишатись тут, завдяки ЗСУ це стало можливим. В такі критичні моменти своє стає особливо цінним. Щаслива, що залишилась, попри все. Працюю онлайн, доначу на ЗСУ. Насправді мій графік не змінився надто сильно. Соромно, що не волонтерю в організаціях» (UX/UI Designer).

«У перші тижні вторгнення, коли вдалося вивезти сім’ю на захід країни із зони бойових дій, я зрозумів, що залишуся. Вважаю, що тільки в Україні можу вкласти максимум своїх ресурсів у наближення перемоги. Розширив робочий тиждень до семи днів, вихідних немає.

Це дало змогу збалансувати роботу та волонтерство: займаюся обробкою запитів, комунікацією з військовими, логістикою та фандрайзингом у фонді. На донати та реалізацію благодійних проєктів йде понад 50% зарплати. Замість відпусток на період повномасштабної війни обираю грошову компенсацію, що дозволяє мати екстрений запас грошей для сплати термінових запитів» (Senior PHP Developer).

«З 2009-го по 2012-й обʼїздив майже всю Україну і зрозумів, що кращої країни не існує. Після 2013-го почав цікавитися історією українського спротиву імперіям. Варіанту „тікати“ не було ніколи. Завантажив себе роботою, щоб допомагати фінансово в кожному зборі, який я бачу, але тільки волонтерам, яким довіряю. Нещодавно надійшла повістка, тому долучуся до ЗСУ» (Front-end Developer).

«Були в окупації в Херсоні, була опція виїхати через Крим, але це навіть не розглядалось. Їхали полями через Снігурівку, десяток блокпостів кацапів. Покинути Україну — зрадити собі. Інші люди пішли на фронт — отже, ми можемо потерпіти та підтримати державу. Наша присутність в Україні — підтримка ЗСУ та економіки, приклад для дитини, шана захисникам.

Більшість моїх знайомих айтівців з Херсона їхали в Україну. Хоча Херсон вже деокупований, але життя там неможливе. Усе ще винаймаємо квартиру у Вінниці, хоча маємо будинок удома. Наше життя — сон і праця, нічого зайвого, без походів у ресторани чи кафе. Максимум пиво вдома на квартирі із родичами/друзями. Мінімальний щомісячний донат на ЗСУ — 1000-1200$» (Senior Java Developer).

«У перший день великої війни вирішив, що залишуся, хоча багато колег виїхали, тоді була така паніка, що поїхати хотів багато хто. Я вирішив залишитися і не пошкодував, бо я не уявляю, що б я робив за кордоном.

Я в Україні й точно звідси нікуди не виїду, поки триває війна. Якщо відкриють кордони (це смішно, але ймовірність завжди існує, хоч і наразі наближена до 0%), зганяв би на тиждень-два кудись на море, а далі повернувся б. Причина: можливо, колись і мені доведеться долучитися до захисту України зі зброєю в руках. Я розумію, що потенційно держава Україна, в якій я планую жити, створити родину й отримувати насолоду від роботи й життя, розраховує і на мене. Тому частково готуюся до цього. Краще бути підготовленим, ніж не готовим взагалі. Бо війна триватиме стільки, скільки триватиме, і від кожного з нас залежить те, коли ж вона вже нарешті закінчиться. Переважно доначу, інколи закриваю потреби у спорядженні знайомих бійців» (Data Performance Engineer).

«Будні — це насамперед робота заради донатів, анонімно похвалюсь, за перший рік широкомасштабного вторгнення задонатив більше ніж 1 000 000 грн. При цьому були волонтерські збори, закупівлі, зараз нарешті виготовляю „потрібні речі“ для військових (це не розкажу навіть заради хвастання)» (Middle DevOps).

«На початку серпня 2022 року вирішив, що залишуся. До того ще були ілюзії, а потім стало зрозуміло, що треба знаходити себе у цій реальності. Здаю кров, доначу відсоток від зарплати, підтягую фізпідготовку для мобілізації і записався для психолога. Відвідую курси з підготовки цивільних, але це лише три заняття поки що було» (Game Writer).

«Я мав досвід виїзду, зокрема, через війну у 2014-му. Після трьох років життя в Європі повернувся і ні про що не шкодую. Тут описав історію. Робота, донати, підтримка окремих зборів і краудфандингових кампаній для фондів. Усе це нонстоп» (Product Manager).

«По-перше, рішення, що кудись обов’язково потрібно переїхати завжди здавалось нав’язаним зі сторони. Я ніколи не мав такої думки. Навіть формулювання „ухвалили рішення залишитися“ звучить дивно, адже чому я повинен кудись їхати. Але бажання знайти місце краще України перестало виникати, коли я побачив, скільки класних, сильних і достойних людей живуть зі мною в одній бульбашці. Я не хочу від них відмовлятися. Не хочу втрачати цей зв’язок.

Через обмеженість розуміння майбутнього я не маю середньострокових і довгострокових планів. Відклав навчання чи бажання створити свій бізнес, проєкт, не інвестую в себе і своє майбутнє, тому що не зрозуміло, наскільки це буде мати сенс через рік, три, п’ять» (Senior .NET Software Engineer).

«Для мене це не був тяжкий вибір (це взагалі був не вибір), бо це моя країна і мені дуже боляче на це все дивитися. Спочатку війни я почав потроху волонтерити. Відвозив їжу та все необхідне в спеціальні точки збору, окрім цього, звичайно, донатив частину коштів на ЗСУ.

Після того як мій вітчим пішов знищувати ворога, я збираю кошти для підтримки його бригади. Запустив невеликий збір грошей на купівлю повнопривідного джипа, щоб мій вітчим міг ефективно пересуватися. Після того, як куплений мною джип знищили, я зібрав гроші на мікроавтобус. Зараз продовжую сприяти нашій перемозі над ворогом!» (Middle .NET Dev).

«Для мене важливо бути поруч з країною, котра мене виростила, виховала! Бути поруч в ті часи, коли їй найважче. Працюю, вчуся, відпочиваю, гуляю з друзями, ходжу до психолога. Допомагаю щоденними донатами» (Middle QA).

«Усі родичі дзвонили, писали і різними способами, включаючи залякування, вмовляли поїхати з Києва з 24-го по кінець березня. Я вагалася під цим тиском, ще не розуміючи тоді, що відбувається. Було багато страху смерті і страху перед невизначеністю, але й багато впертої злості на те, що окупант виганяє мене з місця, в якому я хочу бути, з мого дому, від моїх друзів і близьких.

Переважила любов до того, що знаю, ніж фізична безпека в ізоляції і невідомості за кордоном, яка теж мене лякала. Також я не була свідомою українкою до повномасштабного вторгнення, але з 24-го все перегорнулося, і я виявила потребу відчути це національне єднання і досвід переживання скрутних часів з людьми моєї країни, у чому досі знаходжу цікавість і радість.

Доначу, поширюю збори і інформацію в соцмережах, іноді надсилаю гуманітарку від себе, куди і коли можу. Також маю блог на закордонну аудиторію, там пишу про війну і свій досвід в ній, поширюю інформацію і спростовую міфи російської пропаганди. Бажала б робити більше насправді» (Senior Java Developer).

«Ще у грудні 2021-го, коли зрозумів, що загроза війни дуже велика. Роботодавець спочатку легко, а потім і наполегливо пропонував переїхати в одну з країн Східної Європи. Залишився, бо очікував на велику мобілізацію, і я, чесно кажучи, був впевнений, що буду мобілізований у перші місяці. Будні нагадують „нормальне життя“. Значну частину заробітку жертвую як великим фондам, так людям, яким я довіряю. Декілька разів допомагав знайти, купити і ввезти в Україну пристрої, які тут важко знайти. Робив це для своїх друзів, які в ЗСУ» (Principal Software Engineer).

«Ще перед війною вирішив, що маю бути тут. Кинути свою країну в такий важкий для неї час суперечить моїм цінностям. Я не зможу нормально з собою жити, знаючи, що купа моїх друзів/знайомих залишились, воюють, волонтерять, просто живуть в умовах війни, а я — ні. На цю мить тільки доначу і намагаюся ввести інформаційну війну, поширювати збори тощо» (Middle Angular Developer).

«З самого початку не було задуму покинути країну. Будні — робота. Допомагаю донатами, в середньому 20к грн на місяць» (Senior React Native Developer).

«Я не розглядала для себе виїзд за кордон, поки лишається неокупованою бодай частина України. Мені активно пропонувала релокуватися моя компанія, але я завчасно приїхала до Львова з Києва, тож вторгнення зустріла тут. Я родом з Донеччини, моє рідне місто окуповане з 2014 року. Я не вважаю, що мушу тікати з рідної країни, бо хтось кидає сюди ракети і хоче нашу землю. Більшість моїх колег і друзів так само лишилися в Україні. Доначу щодня на різні ініціативи — збори на ЗСУ, допомогу пораненим, постраждалим від війни людям і тваринам» (Senior QA Engineer).

"Прожила рік в Англії після початку повномасштабної війни. Весь час донатила і купувала речі, передавала волонтерам. За кілька місяців ухвалила рішення, що тільки Україна мій дім, я зроблю все для неї і повернусь. Але не поспішала повертатись, маю депресію і тривожний розлад, боялась, що не "вивез«у повітряні тривоги і ракети через це.

Постійно приїжджала і «щупала» свій стан під час блекаутів і тривог, впевнилась, що краще, ніж вдома, ніде не може бути. Зібрала речі і повернулась у квітні цього року, більше нікуди не збираюсь їхати. Працюю в міжнародній компанії, веду блог в інстаграмі, де поширюю збори, збираю сама або проводжу розіграші за донати. Стараюсь популяризувати донати і постійно доносити аудиторії, що це обов’язок. 100% доходу з будь-якої блогерської реклами іде на військо (небагато, але це чесна праця). Окремо із зарплати доначу від 20% щомісяця — близько $1000″ (Senior Back-end Developer).

«Я не розглядав інших варіантів. Як почалася війна, тато пішов на фронт. Домовилися, що я працюю і забезпечую його і підрозділ, а також відповідатиму за його бізнес. А він захищатиме нас із сім’єю від русні. Працюю 12-15 годин на день. Заробляю максимальну кількість грошей. Витрачаю на речі для підрозділу тата та інших підрозділів військових з моєї родини» (Senior DevOps Engineer).

«Не думав про відʼїзд. Це моя країна, я відчуваю себе її частиною. Це мій дім. Наразі допомагаю донатами і передачками на фронт друзям. Деякий час перекладав матеріали з англійської мови на українську для ТрО на волонтерській основі. Донатити стараюсь щодня, плюс є щомісячні підписки на „Повернись живим“ і Фонд Притули. Сумарно переказую близько 25% заробітку» (Senior Software Developer).

«Найкращі люди країни віддають усе в боротьбі проти русні. Звалити — це недостойний вчинок щодо них, країни і себе. Задонатив більше як мільйон гривень, поступово лікую травми і покращую фізичну форму до потенційної мобілізації» (Senior Software Engineer).

«Ухвалили рішення залишатися до 24 лютого, коли в сімʼї обговорювали, що робити, якщо буде повномасштабне вторгнення. Не виїжджали з Києва і весь час намагаємось бути корисними, тому що Україна — це наш дім. Допомагаю зі зборами, постійно доначу на ЗСУ, орендуємо квартиру для сімʼї переселенців, купляємо та збираємо речі та їжу для переселенців» (Lead Product Designer).

«У перший місяць повномасштабного вторгнення, коли щодня обстрілювали мій улюблений Харків, я вирішила, що не покину країну до перемоги, хоча, як жінка, маю таку можливість. Я вважаю, що в мене просто немає морального права поїхати, навіть якщо мій внесок в перемогу вимірюється лише донатами і сплатою податків.

Поки тато захищає нашу країну на фронті, моє завдання — більше працювати і донатити. Закривати гуманітарні запити також допомагає волонтерська ініціатива моєї компанії Knubisoft help. Щодо часу — він не має значення, якщо є можливість допомогти. Тим паче донати і поширення інформації про збори не займають багато часу. Це той мінімум, який має робити кожен» (Middle Java Developer).

«Вибір перед початком повномасштабного вторгнення стояв між поїхати самому та залишити дружину сам на сам або разом зустріти хай там як те, що буде далі. Якби зробив перше, не зміг би пробачити собі. Зараз виїжджати з країни шляхом корупції вважаю аморальним та таким, що суперечить моїм переконанням. Багато працюю. Стараюсь донатити до 40% від заробітку у валюті на фонди та окремі збори» (Senior JavaScript Developer).

«Рішення залишитися ухвалював у лютому 2023-го, коли мені пропонували виїхати з країни. Вирішив, що мені просто буде соромно перед друзями, які на фронті, і загалом тими, хто залишився в країні. Наразі працюю, допомагаю донатами, як, мабуть, і більшість. Окрім того, цікавлюсь тактичною медициною, проходжу курси з неї, а також ходжу на навчання з тактики ведення бою та вчусь стріляти. Давно придбав вогнепальну зброю і вчуся користуватись нею, бо розумію, що рано чи пізно прийде і моя черга йти до лав ЗСУ» (QA Lead).

«Березень 2022-го став датою, коли вирішив тут залишатися, тому що не хочу потім розповідати дитині, що кинув свою рідну землю у найважчий для неї момент. Робота-дім, якийсь умовний відпочинок, щоб не поїхати кукухою, відпустки та подорожі якось іншим разом. Допомагаю наразі тільки донатами, з іншою волонтерською діяльністю поки що не складається через брак знайомих» (Senior Marketing Specialist).

«Ми не планували лишатися. Чоловік отримав контракт на роботу з релокейтом у Португалію. Ми підготували всі документи і не встигли їх подати в посольство, бо почалася війна. У перший день війни ми відходили від шоку, на другий і третій день вже оббивали пороги у військкоматах, чекали черги, хотіли, щоб нас взяли. Але тоді ми без досвіду були непотрібні. Розробили турнікет, який, на жаль, не пройшов сертифікацію. Купуємо речі для військових. Зібрали з чоловіком на чотири дрони.

У чоловіка на роботі хлопці після роботи варять буржуйки для військових, залізо і все інше підкидають знайомі» (QA Manager).

«У перший день вторгнення я був у Львові і мав змогу цілком законно в перший же день покинути країну, проте вирішив залишитися і за змогою допомагати країні і своїм рідним. Я проживаю і працюю в Києві, і моє життя переважно не змінилося в порівнянні з часом до вторгнення, окрім очевидних обмежень і періодичних бомбардувань міста, які мене особисто поки що майже не зачепили. Моя основна допомога — донати кілька разів на тиждень по кілька тисяч гривень, ще кілька разів здавав кров» (Senior QA Engineer).

«Хотіли виїхати з дружиною у перший день, але вирішили залишитись. Промайнули думки типу „як це я поїду, а батьки, родичі та друзі залишаться?“, це неправильно. Це рішення для мене особисто важливе, бо я залишився у контексті внутрішніх подій. І зараз розумію, чому закриті кордони — це необхідність, хто б що не говорив. Відчуття обʼєднаності і підтримки від тих, хто поруч, впливає на морально-психологічну складову суспільства, в тому числі військових. Зараз донатимо на збори друзів, щомісячно близько 20% від зарплати. Також допомагаємо батькам 5-10%» (Middle Front-end Developer).

«Від початку війни вирішив, що хочу тут залишатися. Коли зрозумів, що це не на два-три тижні. Війна попри те, що руйнує життя, руйнує економіку. Вирішив, що, залишаючись тут, зможу приносити більше користі, аніж сплачувати п’ять відсотків податків. Плюс не заплямую себе кримінальною справою з нелегального виїзду з країни, тобто залишусь чесною людиною.

Мої будні максимально прості: робота-відпочинок. Доначу 10 відсотків зарплати одразу, як її отримую. Потім ще потрохи на збори закидую. Навряд чи хтось назве то важливим, але намагаюся принаймні на роботі не давати просто так проходити росіянським наративам. Я повністю перейшов на українську. Це не багато, але принаймні я показую своєму російськомовному середовищу, що нема жодних проблем у переході на українську» (Senior .NET Automation QA).

«Ніколи не хотів виїжджати з країни, оскільки дуже ціную соціальну складову в Україні — всі мої близькі тут. Вважаю, що в країні все ще є відносно безпечні місця і тікати нема потреби, доки є робота і можна хоч якось бути корисним тут.

Будні мало змінилися з часів пандемії: працюю фултайм з дому, але з іншого міста. Силам оборони допомагаю донатами і купівлею потрібного обладнання (старлінки, одяг тощо) для знайомих військових. Багато людей регулярно проводять збори і звітують, тож щоранку є куди задонатити і бути впевненим, що все йде куди треба. Намагаюся підтримати кожен збір перевірених людей, поки вистачає коштів» (Senior .NET Developer).

«У перші дні повномасштабної війни пішов з трьома друзями у військкомат. Двох, котрі служили, одразу забрали, а у мене і ще одного взяли номери і сказали, що 100 000 людей вже набрали і більше брати немає куди. Як буде потреба в людях, мені подзвонять. Чим важливе це рішення? Та бо просто вчинити по-іншому було б боягузливо і неправильно.

Зараз я маю одну серйозну підписку на „Птахів Мадяра“ (щомісяця $400 їм доначу, а вони конвертують їх у вибухові бадабуми хробакам). За це вони мені подарували великого прапора з підписами усієї бригади і персонально Мадяра. Ще маю шеврон від „Хлопців з Лісу“. Окрім цього, щомісяця 5-10 тисяч гривень докидаю на всілякі інші збори. Зазвичай по 1000 грн на KOLO або друзям, котрих знаю особисто. Дякувати Богу, моя айтішна зарплата із 15+ років досвіду і серйозний проєкт дозволяють мені витрачати $500 щомісяця на донати й жити далі, без жодного дискомфорту в плані фінансів» (Senior Software Engineer in Test).

«Я ніколи не розглядав варіанту поїхати. Коли мій друг пішов воювати, стали допомагати його підрозділу. Коптери, спальні мішки, буржуйка, лопати/сокири, каністри тощо. Потім, коли він загинув, певний період було дуже важко. Нині стараюся донатити на кожний збір, який бачу, особливо на FPV від Стерненка, кидаю гроші на банку „Гонора“ і „Вовків“» (Middle Manual QA).