Авг. 24

Привітання з фронту. Українські айтівці на службі в ЗСУ про незалежність і внутрішні зміни, які приходять з війною

Уже дев’ять з половиною років українцям доводиться захищати незалежність своєї країни. А останніх півтора року — відбивати повномасштабне вторгнення ворога.

До Дня Незалежності України кілька айтівців, які нині служать у ЗСУ, поділилися з DOU тим, як минув їхній рік, які внутрішні трансформації у світосприйнятті та ставленні до країни і співвітчизників у них відбулися за час перебування на фронті та що вони хочуть побажати IT-спільноті.

«Ще жодного разу я не пожалкував про рішення присягнути країні й захищати її»

Олег Берестовий, Business Development Manager в Uklon / старший лейтенант, заступник командира роти

У нашому підрозділі ми робимо багато «бавовни» в глибокому тилу ворога. Ви точно бачили результати нашої роботи в новинах.

2022-й, здається, був найбільш насиченим роком за все моє життя. У мене народився син. Наш підрозділ зріс якісно, кількісно, ми завдали багато шкоди росіянам. За цей рік накопичилося багато причин пишатись і своєю дружиною, і сином, і побратимами, і своїм внеском у це все. Ще мій син виявився настільки харизматичним, що разом зі співачкою Світланою Тарабаровою ми записали пісню, монетизація від якої йтиме на потреби мого підрозділу.

У контексті своєї участі у війні я відчуваю трансформації. Став більше цінувати свободу. В армії потрібно завжди мати дозвіл когось зверху, щоби зробити елементарні в цивільному житті речі. Прикриватися купою бюрократії, щоби потім не було проблем. Оглядатися, що пишеш у соцмережах, щоби потім не було проблем. Це виснажує морально. Рятують успіхи наших підрозділів на полі бою.

Я люблю Україну і наших людей. Ця любов, віра, гордість протягом війни тільки укріпилась. Ще жодного разу я не пожалкував про своє рішення присягнути країні й захищати її.

Бажаю спільноті DOU фінансового добробуту, щоб регулярно і щедро інвестувати у ліквідацію ворогів. А це збільшить шанси не брати зброю до рук самим. Тож працюємо, разом відстоїмо нашу Незалежність!

«Класно було відчувати реальну підтримку від різних націй, а не тільки слухати політичні заяви»

Іван Козіков, Full Stack розробник / заступник командира роти розвідки спеціального призначення в ДШВ

Я, по суті, той самий Full Stack військовий, який між участю в бойових діях відповідає за підготовку і тренування особового складу. А під час виконання завдань долучаюся і до розробки планів, і до безпосередньо їх виконання.

Під час служби намагаєшся фокусуватися на найкращих моментах, а не на поганих, тож рік був не найгірший. Під кінець 2022-го мене відправили у відрядження як інструктора в навчальний центр десантно-штурмових військ, де моїй команді вдалося випустити найкращу, за словами командира навчального батальйону, роту. Ми починали будувати навчальний табір майже з нуля і без матеріальної бази, а зрештою випустили класно підготовлених бійців. Тож я пишаюся, що вдалося це втілити.

А перша половина 2023-го взагалі була чудова, наскільки це можливо в нинішніх реаліях. У мене було два відрядження інструктором у Велику Британію, де я навчав наших мобілізованих. І це був неймовірний досвід. Ми працювали разом з командами з різних країн-членів НАТО, обмінювалися знаннями й готували наших хлопців до участі в бойових діях.

Я навіть позмагався на марші з командиром першого полку принцеси Уельської. Класно було відчувати реальну підтримку від різних націй, а не тільки слухати політичні заяви. Розмовляти зі звичайними англійцями й чути від них підбадьорливі слова, отримувати запрошення на чай — цінно. Виходить, нашу команду відзначили вже на міжнародному рівні, що дуже потішило.

Щодо внутрішніх трансформацій на фронті, то це вже моя друга ротація. Перша була у 2014–2015 роках, тому глобальних змін у мені не відбулося. Із загального я краще почав розуміти специфіку офіцерства, його важливість і труднощі. Навчився краще приймати різні ситуації та обставини.

І хочу подякувати усім людям, які допомагають. Які не просто донатять, а використовують свої навички, вміння і час, щоб долучатися до боротьби. Тим, хто дістає потрібні речі, виготовляє дрони, скиди, навчальні міни (є у мене й такі хлопці), батарейки на рації тощо. Ми всі разом є частинкою Дня Незалежності й усі разом виборюємо її. Слава Україні!

«Це найбільший наш тимбілдинг, хоч і високою ціною»

Ріна Старчеус, Head of Product / операторка БПЛА у 82-й ОДШБр

За цей рік я багато дізналася про світ і людей навколо, вийшла зі своєї айтішної бульбашки (DOU у квітні записав інтерв’ю з Ріною про її роботу на фронті й не тільки) і опанувала нову професію.

Серед головних прозрінь:

1. Ставлення провокує ставлення: там, де людей вважають безініціативними довбограями, люди ними і стають; там, де люди — найголовніша цінність, кожен намагається ставати кращим.

2. Більшість людей поняття бісового не мають, що вони роблять і як треба, тому часто слухають того, хто голосніше чи впевненіше говорить. Так створюються легенди.

3. Справедливості не існує. Як і винагороди за страждання і терпіння, тому немає жодного сенсу страждати. А от вміти насолоджуватись дрібницями, знаходити привід пореготати навіть під обстрілом та й взагалі воювати з комфортом, де б ви не були — оце навичка! Бо неможливого теж немає — просто ніхто до вас так ще не пробував. А що як вийде?

Звісно, ще я навчилася жити в підвалах і погребах, перестала боятись, вивчила «в обличчя» кожен кущ на Донбасі й знову полюбила квіти, але тільки ті, що стріляють: «Піони», «Гіацинти» :)

Ставлення до часу змінилося. В армії немає «завтра», кожен день — «сьогодні». Жодних планів, жодного майбутнього, тільки тут і зараз. Україна — це її люди. А люди показали себе неймовірно з 24 лютого! Стало зрозуміло, хто є хто. Суспільство згуртувалось так, що це, на мою думку, найбільший наш тимбілдинг. Вдалий, хоч і високою ціною.

Я пишаюся українцями. А тих, хто коїть зло, наздожене безпощадна кара, засікайте час. Хочу побажати тим, хто ще не на фронті — готуватися. Вчитись тактики поводження зі зброєю і такмеду. Доки є час.

«Ми не маємо бути байдужими, коли воєнні дії відбуваються не біля нашої оселі»

Володимир Камуз, WordPress-розробник / командир екіпажу FPV-дронів у 77-й окремій аеромобільній бригаді ДШВ

Спочатку я проходив службу в 13-му батальйоні 95-ї бригади десантно-штурмових військ — був командиром відділення у піхоті, аеророзвідником і командиром міномета в мінометній батареї, працював у складі бронегрупи (DOU спілкувався з Володимиром про армію та бойові дії у травні 2022 року). Потім ми брали участь у формуванні 77-ї бригади, і нині я служу в новоствореному підрозділі ударних БПЛА.

Мій брат-близнюк вивчився на офіцера, сформував нову штурмову роту й уже працює на фронті. Навіть третього старшого брата мобілізували. Усі ми служимо в одній бригаді, але в різних підрозділах.

За цей рік я досить багато вчився, останні два курси проходив у центрі підготовки операторів БПЛА «Крук», де навчають не тільки військових, а й цивільних, тож усім раджу. Після курсів навчання не закінчується — між бойовими виїздами ми постійно тренуємося, допрацьовуємо технічну базу.

Як військовому мені болить, що хлопці на фронті повинні вимолювати дрони, авто чи тепловізори. Майже завжди допомога приходить не від держави, а від волонтерів.

Я відчуваю, що між людьми велика прірва, і переконаний, що ми не маємо бути байдужими, якщо воєнні дії відбуваються не біля нашої оселі, а «десь там». Попри це незнайомці, які допомагають армії, вселяють надію.

Найбільшу підтримку відчуваю від сім’ї, рідних, друзів, знайомих, які допомагають військовим. Усім нам бажаю миру в незалежній Україні, це буде складно, можливо, довго, але ми робимо усе можливе для цього. Тренуйтесь і готуйтесь до війни, допомагайте ЗСУ через фонди та волонтерів, яких знаєте і яким довіряєте. Упевнений, що все буде добре.

«Я навчився залишатися на позитиві, навіть коли дуже важко»

Андрій Задорожний, Delivery Manager в GlobalLogic / заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення в 128-й бригаді

На службі я розв’язую різноманітні питання особового складу: це відбір людей, узгодження відпусток, відряджень, виплати, нагородження тощо, а також контроль дисципліни.

Досвід вирішення схожих питань у мене був і раніше в ІТ. Щоправда, на цивільній роботі не доводилося працювати з людьми після важких контузій або нервувати в очікуванні новин від хлопців, які потрапили під обстріл і з якими відсутній зв’язок по кілька годин.

З недоліків зауважу про знамениту «паперову армію», де роботи вистачає щодня: чи то про списання техніки, чи щодо роботи з особовим складом, рапортами, журналами, звітностями.

Утім мені комфортно на цій посаді, цікавлюся різноманітною технікою підрозділу, нотую різні нюанси з досвіду кадрових військових. Зараз я сфокусований на можливості бути максимально корисним на своєму місці.

Дивлюсь цікаві відео онлайн

Попри всі негаразди я намагаюся використовувати наявні можливості по максимуму. Наприклад, військовослужбовці за погодження командира мають змогу виїжджати за кордон, тож у квітні цього року я подорожував у Франції, Іспанії та Андоррі, де провідав маму та освідчився своїй дівчині.

Пропозиція дівчині на вершині в Андоррі

За останній рік я став простіше ставитися до «цивільних» негараздів, більше став цінувати прості повсякденні моменти. Наприклад, раніше поломка чи пошкодження дорогої речі викликало у мене сильне роздратування, тепер я таким не переймаюся. Натомість дуже ціную можливість побути на самоті, в тиші, поставити телефон на беззвучний режим — на службі це видається чимось недосяжним. Ще я навчився залишатися на позитиві, навіть коли це дуже важко.

З початку вторгнення кілька місяців у мене були гойдалки від «я цю країну ніколи не покину» до «я ніколи не залишусь тут». Зараз я відчуваю, що точно залишусь в Україні, проте колись, можливо, й пожив би якийсь час за кордоном.

Історія доводить, що незалежність завжди дається великою ціною, і прямо зараз ми її сплачуємо життями. Переконаний, що нині треба брати від життя по максимуму і завжди пам’ятати про ціну Незалежності.

«Я пішла на фронт заради дітей, їхнього майбутнього і майбутнього держави. І ця позиція непохитна»

Ірина Клейменова, HR Generalist / аеророзвідниця

Раніше я служила бойовою медикинею, а нині є аеророзвідницею. Працюю в 103-й бригаді сил Львівської територіальної оборони.

Рік видався надзвичайно важким через інтенсивні бої та втрати. Але у моєму колишньому евакуаційному екіпажі не було загиблих за всю велику війну, і це мотивує.

Поки я опікувалась медициною, ми врятували близько трьох сотень поранених, і мене нагородили медаллю «За врятоване життя». Це фактично найвища нагорода для бойового медика.

Нещодавно я нарешті втілила свою мрію і почала працювати в аеророзвідці. Мені дуже подобається. Для цього я пройшла курси з підготовки пілотів і ще навчаюся самостійно. Найбільший кайф — коли ловиш техніку, яка працювала по позиціях, де стоять твої хлопці, корегуєш вогонь артилерії, і все, хлопці цілі, ворожа техніка згоріла. Зараз ми усуваємо причину «прильотів», тоді як «евак» працює з наслідками.

За цих півтора року, що воюю, чесно, я втомилася. Але одночасно навчилася багато чого: орієнтуватися на незнайомій місцевості, блискавично ухвалювати рішення, ризикувати й прикривати інших. Водити авто, як на ралі, влучно стріляти й затискати рани будь-кого розміру.

А ще змогла використати багато навичок з ІТ, щоб виконувати роботу більш ефективно. Зокрема, ми опрацьовуємо величезну кількість інформації, розвідданих. І мені вдалося багато процесів автоматизувати. Плюс мої знання сек’юрності допомагають, бо все, що ми знімаємо та аналізуємо, — чутливе.

Я пішла на фронт заради дітей, їхнього майбутнього і майбутнього держави. Ця позиція наразі непохитна, за що вдячна своїм близьким. Думаю, ця війна надовго, але вона закінчиться нашою перемогою попри все!

Бажаю спільноті передусім берегти себе, бо безпечного місця в Україні немає. Вміти надати собі та ближньому допомогу, бо ми єдиний організм. Берегти «кукуху», бо це не забіг, а марафон. Відпочивати і, звісно, донатити на ЗСУ, ваша підтримка дуже важлива. Все буде Україна, обіцяю!