Апр. 26

«Коли сам пишеш жарти, усе сприймаєш як жарт». Айтівець і стендап-комік Влад Галицький — про поєднання IT і комедії, реакцію на критику і перехід на українську

Владислав Галицький — Growth Product Manager з понад восьмирічним досвідом в IT. Крім технологічної галузі, він займається стендапом і є переможцем шоу «Розсміши коміка», а також одним зі співзасновників проєкту «Світло наприкінці тижня», команда якого розвиває стендап у Дніпрі.

В інтерв’ю DOU Владислав розповів, чому захопився комедією, як поєднує стендап і IT, а також про те, чому гумор потрібен навіть під час війни.

[Ми повертаємося з DOU Hobby — рубрикою про нетехнічні проєкти IT-фахівців: творчість, цікаві хобі та інші lifestyle-досягнення. Якщо вам є про що розповісти — пишіть на Данный адрес e-mail защищен от спам-ботов, Вам необходимо включить Javascript для его просмотра. ]

«Я заспокоював себе тим, що моя зайнятість — на перспективу». Про вибір IT як основної професії

Я мешкаю в Києві, хоча сам родом з Дніпра. У рідному місті закінчив Університет митної справи та фінансів за спеціальністю «Міжнародна економіка», але жодної хвилини не працював за професією.

У 2015-му, коли мені було 16 років, я отримав першу роботу в IT — завдяки знайомим влаштувався контент-менеджером в аутсорс-компанію WebPR, де за пів року мене перевели на позицію проджект-менеджера. Друзі питали, чим я займаюся, бо в ті роки IT ще не було таким популярним, як сьогодні. Пригадую, зарплата в мене була 800 гривень, тоді як одногрупник-офіціант міг отримувати 12–15 тис. грн. Тож я заспокоював себе тим, що моя зайнятість — на перспективу [сміється].

Я працював паралельно з навчанням: вдавалося закривати всі предмети в університеті й при цьому залишатися на стипендії. А з третього курсу я перейшов на дистанційне навчання, тож поєднувати роботу та навчання стало ще простіше. Тим паче тоді я вже точно розумів, що не працюватиму за фахом.

Уже понад вісім років я розвиваюся як IT-спеціаліст. У свої 26 матиму десять років досвіду — непогано, як на мене, а головне — не набридає. Для себе зрозумів: розробка не моє, бо я надто непосидючий. Мені більше до вподоби комунікації, пошук креативних, неординарних рішень, постійні виклики. Саме тому я рухаюся в напрямі маркетингу, туди, де більше двіжу, й нині працюю Growth Product Manager в компанії iDeals.

Свого часу я обіймав посаду технічного продакта, але там все дуже розплановано: скрам, ретроспектива, спринт на два тижні... А коли ближче до маркетингу, постійно маєш інтерв’ю з клієнтами, колегами, завжди щось ламається, регулярно запускаєш експерименти — більше драйву!

Єдине, що я змінив за час робити в IT, так це перейшов з аутсорсу в продуктову компанію. Найбільша відмінність — у глибині; тому, наскільки ти занурюєшся в проєкт. В аутсорсі я здебільшого стикався з потоком маленьких сайтів, інтернет-магазинів, і зрозумів, що це не моє. Я люблю «покрутити» продукт з різних боків й на основі детального аналізу зрештою створювати щось нове.

IT-індустрія мені подобається, зокрема, гнучкістю і можливостями. Наприклад, мій друг-медик працює чи не 24/7, тобто практично завжди зайнятий роботою, особливо тепер, під час повномасштабної війни. Я ж можу дозволити собі думати про хобі, тобто стендап, і приділяти йому час, а це важливо для мене, бо дає змогу самореалізовуватися та дарувати позитивні емоції людям.

«Після провального дебюту я закинув комедію». Про любов до стендапу та перші виступи

Про стендап я почув у старших класах школи. У ті роки ми з друзями робили «капусник» — пародійне шоу на зразок КВК, ставили сценки на випускному вечорі. Я зрозумів, що мені подобається писати жарти. А на першому курсі університету побачив оголошення, що у Дніпрі проводять «відкритий мікрофон». Тож у 17 років я одягнув свій костюм з випускного, бо думав, що на відкритому мікрофоні все настільки офіційно, і попрямував на виступ. Та коли вийшов на сцену — забув слова. Я просто стояв мовчки, аж поки сестра не вигукнула мені підказку із залу. Зрештою текст я згадав, але на івенті було правило: якщо за дві хвилини аудиторія не починає сміятися, ти маєш піти. Так все й закінчилося.

Після провального дебюту на пів року я закинув комедію. У цей період писав жарти суто для себе, з думкою, що їх більше ніхто й ніколи не почує. Зрештою в університеті оголосили проведення свого заходу у форматі відкритого мікрофону. На той момент я заспокоївся й вирішив, що все ж можу спробувати знову. Оскільки я працював паралельно з навчанням, весь студентський двіж проходив повз мене і схожі гумористичні івенти були способом наздогнати втрачене. Я виявився єдиним, хто взагалі прийшов того вечора на подію, але організатори запросили мене виступити зі своїми жартами на Дні економіки. Після цього все якось закрутилося само собою...

Я пішов на ще один відкритий мікрофон у Дніпрі, познайомився з іншими коміками, і ми вирішили долучитися до «Ліги сміху» командою. Період «Ліги сміху» був шаленим: удень я працював проджект-менеджером, потім приносив жарти на редактуру, а редактори їх просто безжально різали, тому вночі ми командою мали писати нові. Далі — дві години сну, і знову на роботу проджект-менеджером. Одне слово, «вивозив» я все суто на ентузіазмі, але мені подобалося.

Перший вдалий і великий мій виступ відбувся у 2017-му. Це було у Дніпрі, на 300 людей. Тоді я остаточно зрозумів — це те, чим я хочу займатися.

«З 200–250 моїх жартів залишили лише з 30». Про участь у «Розсміши коміка» й те, чим виступ на ТБ відрізняється від виступу на сцені

У 2018-му я вперше потрапив на ТБ. Одного разу побачив у Дніпрі кастинг на «Розсміши коміка» й вирішив спробувати себе. Перед тим як виходити безпосередньо до журі, потрібно було пройти відбір редакторів — вони казали, що піде в ефір. Пам’ятаю, я читаю їм жарти, а реакції — нуль. На щастя, мене попередили заздалегідь, мовляв, не очікуйте, що з вашого гумору сміятимуться, бо редактори за день чують по тисячі жартів.

З 200–250 моїх жартів залишили 30. Я ще відстоював дещо зі свого матеріалу, бо вірив, що він точно «зайде». Але мені зрештою сказали: або я дослухаюся їхньої думки, або можу приходити наступного року. Я таки пристав на їхні умови, проте під час основного виступу перед журі все ж розповів деякі «вирізані» жарти, пішов ва-банк. Таким «вирізаним» жартом я і виграв максимальний приз у 50 тисяч гривень. Думаю, якби я не переміг, поплатився б за своє рішення, але оскільки виграв, мені за це нічого не було.

Виступ на телебаченні виявився крутим досвідом, хоча мені й було неабияк страшно. Там обмаль часу — лишень п’ять хвилин. Проте мій гумористичний стиль ідеально підходить для цього: якщо типовий стендап-комік хвилину розганятиметься, щоб означити контекст жарту, я можу видати вже шість повноцінних жартів.

До речі, на «Розсміши коміка» я був і вдруге, у 2019-му. І тоді теж виграв 50 тисяч. Участь у шоу дала мені своєрідні регалії й додала ваги в очах інших. Бо коли на афішах вказують, що ти переможець «Розсміши коміка», люди геть інакше це сприймають — це ж прикольно!

А те, що перед шоу редактори вирізали багато жартів, на мою самооцінку жодним чином не вплинуло. Я був доволі впевнений у власному гуморі та просто роблю, що подобається мені самому. А якщо це сподобається комусь ще — круто, так навіть краще.

«Гумор — це своєрідна форма захисту». Про зміну стилю виступів, пошук ідей для жартів і критику

Зазвичай коміки мають власний стиль і підхід до написання жартів. За основу можна взяти «Біблію комедії» від американської комікеси Джуді Картер. Я свого часу прочитав цю книжку й пробував працювати за нею. Сідав за стіл і писав, йшов за асоціативним рядом. Так у підсумку вимальовувалася гумористична історія.

Але нині в мене інший підхід до створення жартів: я будую гумор на власних спостереженнях чи ситуаціях, в яких опинявся я чи мої друзі. Найчастіше записую жарти, які вигадав під час розмови з кимось, з імпровізації. Все це нотую в телефоні й потім «докручую» для виступу. Інколи навіть можу розігнати жарт безпосередньо на сцені з глядачами. Хоча здебільшого ідеї для жартів виникають під час тренувань у спортзалі.

Написане я тестую: є чат коміків, в якому ми спілкуємося і за потреби зідзвонюємося, щоб почитати жарти. Їх або допомагають «докрутити», або просто кажуть, смішно чи ні. Ще я надсилаю написане друзям, які не пов’язані з гумором. Це корисно, адже в них немає профдеформації, як у коміків, тож це, так би мовити, тестування на звичайних людях.

Я починав з типового стилю стендап-виступів, коли комік подає жарти у вигляді роздумів на одну тему чи ситуацію. Але змінив підхід і тут. Орієнтовно після трьох виступів вирішив, що мені більше до вподоби лаконічність, я люблю шукати найбільш неочікувану форму подачі жартів, з найменшою кількістю слів. Помітив: що більше слів кажеш, то менш смішний виходить жарт. Тому я зупинився на так званих one-liner jokes — коротких жартах.

Нині я пишу 3–4 коротких жарти на одну тему, і виходить певний тематичний блок. До того ж я почав працювати із залом. Наприклад, можу знайти собі помічника під час виступу, попросити показати мініатюру чи переповісти останнє побачене відео в TikTok. Зазвичай у людини не виходить щось смішне, оскільки вона не готувалася до цього, і я кажу: «Нічого, я тебе підстрахую», і продовжую жартувати. Але спілкування із залом це непросто. Є так звані «хеклери» — ті, хто викрикує під час виступів. У спілкування з ними можна йти, лише якщо на 100% впевнений, що зможеш обіграти сказане. Якщо ні — краще просто ігнорувати.

Я далеко не завжди отримую позитивні відгуки про виступи. Але в мене є фільтр в голові, який вмикається автоматично. Якщо це думка, заснована на фактах, я дослухаюся, а якщо це хейт заради хейту (на кшталт «закінчуй зі стендапом», «стендап — це не твоє»), я просто не беру близько до серця. Коли сам пишеш жарти, усе сприймаєш як жарт. Гумор — це своєрідна форма захисту. Закриваєшся цією «ширмочкою» — і все.

«Коли ти стендапер, мусиш бути готовим, що нічого не зароблятимеш комедією». Про розвиток стендапу в Дніпрі

Разом з командою я вже сім років розвиваю стендап у Дніпрі. Чому ми вирішили цим зайнятися? Бо в місті раніше був лише один великий клуб, який вирішував, коли ми можемо виступати, а коли ні. Нам це не подобалося — хотілося виступати щотижня, а такої змоги не давали. Тому кілька людей об’єдналися у стендап-тусовку під назвою Sobranie. Вона проіснувала п’ять років, але зрештою учасники розійшлися, бо виникли власні цілі й змінилися пріоритети.

Коли ти стендапер, мусиш бути готовим, що нічого не зароблятимеш комедією. Тож коли з’являється відповідальність, як-от стосунки, сім’я, ти вже не можеш у цьому варитися постійно. Бо як це виглядатиме? Дитина питає, що вона буде їсти, а ти кажеш: «Ось новий жарт, сідай, я нагодую тебе свіженьким гумором»?

Одне слово, склад команди змінився, і ми створили нову організацію. Спочатку вона називалася російською «Свет в конце недели», але з початком повномасштабного вторгнення ми перейшли на українську й тепер називаємося «Світло наприкінці тижня», хоча зазвичай люди називають нас просто «Світло» чи «Світло стендап». Ми організовуємо івенти по п’ятницях, суботах і неділях. Це відповідає ідеї організації — давати людям світло, гумор наприкінці тижня. Ми залучаємо дніпровських і приїжджих коміків і нині є одним з найбільших стендап-клубів у Дніпрі.

У команді п’ятеро людей: я як керівник і Head of Marketing; проджект-менеджер, який організовує івенти і відповідає за контент на ютубі; два SMM-спеціалісти, які займаються інстаграмом, телеграмом і TikTok, і фінансист, він же один зі стендап-коміків.

До речі, робочі підходи, за якими я працюю в IT, ми застосовуємо й у «Світлі». У нас є тижневий спринт, ретроспектива щопонеділка, де ми розбираємо, як і що покращити. Намагаємося автоматизувати процеси, використовуємо технології. Наприклад, перейшли на онлайн-систему продажу квитків, зробили сайт, щоб трекати маркетингові канали. Тобто змішуємо гумор і технології, щоб спростити собі життя.

Здебільшого вся ця зайнятість — альтруїзм. 20–30% доходу з концертів ми віддаємо на ЗСУ.

Думаю, невдовзі ми станемо найбільшим стендап-клубом у Дніпрі, який регулярно проводить івенти. Тішить, що в рідному місті розвивається тусовка коміків — вже є зо п’ять клубів загалом. Звісно, це не йде у порівняння з Києвом, де є до 15 клубів, велика конкуренція, але все одно круто, що все рухається вперед. Ми, до речі, потрохи просуваємо «Світло» й у столиці. Припускаю, що в майбутньому базуватимемося і там, і у Дніпрі на постійній основі.

«Частину жартів я переклав, частину — викинув». Про перехід на українську і вплив війни на гумор

З початком повномасштабного вторгнення зріс попит на українську комедію. Люди хочуть отримувати саме українськомовний контент — це класно. У творчості ми теж перейшли на українську. Я до цього 23 роки спілкувався суто російською (бо у Дніпрі просто так було заведено, а я на важливість української мови та культури не звертав уваги), українська фігурувала хіба в офіційній чи письмовій комунікації.

А коли почалася повномасштабна війна, вирішив, що не хочу розвивати чужу культуру. Частину жартів я переклав, частину — викинув, бо вони були засновані на грі слів і українською просто не працювали. Спочатку в мене був суржик, але зараз українська прокачалася. Часом люди взагалі думають, що я із заходу України, особливо зважаючи на прізвище — Галицький [сміється].

28 квітня я з іншими коміками їду у Харківську область виступати перед військовими й місцевими. Це будуть селища за 10–15 км від фронту, куди постійно «прилітає». І людям там остогидла тема війни. Тож ми вирішили повезти їм жарти про життя, яке в них було до всього цього жаху, жарти на буденні теми, які не стосуються обстрілів; теми, що зачіпають ті проблеми, які хвилювали людей до вторгнення.

Виступати будемо у підвальному приміщенні, за рекомендацією військових. Для мене це буде перший подібний досвід. Але хочеться підтримати людей, і якщо є змога розсмішити їх, дати трохи світла — чому ні? Я навіть взяв мінівідпустку у компанії для цього. Раніше їздив в умовну Барселону, а тепер — у селище в Харківській області. Але такі часи, смішимо та віримо у перемогу. Попри все, комедія потрібна. Стає легше, коли можеш пожартувати про те, що хвилює. Це дає змогу і посміятися, і підсвітити проблему через призму гумору.

«Завдяки поєднанню IT та стендапу я менше втомлююся». Про особисті перспективи

Свого часу я думав, що мені робити: обрати стендап чи зосередитися суто на IT... Але зрештою зрозумів, що мені до вподоби перетин цих сфер.

Пригадую, якось протягом двох тижнів, коли в мене була відпустка, я зосередився суто на стендапі. Тоді зрозумів, що мені не дуже подобається тиск у цій сфері. Це тиск, який завжди є у житті професійних коміків: у них є графік концертів, потрібно постійно вигадувати жарти, хочеш ти того чи ні. Я в такому разі починаю «виписуватися», що погано. Тому для себе оптимальним вважаю зайнятість в обох сферах.

Думаю, завдяки поєднанню креативу та більш технічних завдань я менше втомлююся, бо маю змогу перемикатися між активностями. А ще в IT час від часу застосовую прийоми, яких навчився в комедії. Наприклад, під час «Ліги сміху» ми з колегою-коміком могли накидувати ідеї жартів одне одному. А тепер схоже — щоправда, не з жартами, а з гіпотезами, — можна робити з дизайнерами. Тим паче моя посада Growth Product Manager передбачає, що я повинен дивитися на все ширше, ніж інші, мислити out of the box.

В IT в майбутньому я себе бачу або Head of Marketing, або Head of Growth. За два-три роки хочу спробувати попрацювати у великій європейській компанії, бо прагну зростати професійно.

Хоча не скажу, що моя діяльність коміка геть не пов’язана з IT. Наприклад, нещодавно ми з командою почали створювати проєкт на перетині IT й гумору під назвою «Стартапери». На зустрічах розбираємо стартапи, які з тих чи інших причин закрилися. Тут ми імпровізуємо, накидуємо варіанти, чому вони не злетіли і що можна було б зробити інакше, щоб справа не померла.

Думаю, це корисно для бізнесу, адже дотичні до нього люди можуть підкреслити важливі для себе моменти. Щоб розмови були більш експертними, ми запрошували продактів з Megogo, Rozetka, на травень запланований випуск з Head of Marketing Comfy. До речі, далі плануємо робити не лише офлайн-зустрічі, а й у вигляді онлайн-запису — як подкаст-шоу.

Хочу спробувати виступати англійською, адаптувати матеріал під сприйняття іноземцями. Прикольно було б поїздити за кордоном, як було до повномасштабної війни. Наприклад, взяти квиток за $20 до Барселони, піти на відкритий мікрофон і виступити там. Але для цього потрібен універсальний матеріал. Писати жарти різними мовами складно. Дуже впливає менталітет. Наприклад, я займаюся англійською з двома викладачами: з США і Канади. І коли перекладаю їм жарт слово в слово, вони нічого не розуміють, для них це не смішно. Коли ж вони мені кажуть адаптовану версію, кумедну на їхню думку, з їхнім контекстом, я не розумію, чому маю сміятися.

Тож що у стендапі, що в IT, мені вистачає планів і є куди зростати.

«Не бійтеся облажатися». Про українське стендап-ком’юніті й поради тим, хто хоче спробувати себе в комедії

Багато людей про український стендап дізналися після того, як Щегель виїхав з країни [у березні стендап-комік Андрій Щегель заявив, що виїхав до Туреччини, попри те, що мав три повістки, оскільки вважає себе «вільною людиною» — ред.]. Та насправді український стендап геть не такий, як могло здатися після цього випадку. Це класна й дружня тусовка.

Коли з’являються стендапери-новачки, їм зазвичай допомагають. Наприклад, можна написати будь-якому клубу й попросити виступити на відкритому мікрофоні — це не проблема. Я іноді так роблю — з усіма можна домовитися. Спільнота відкрита й готова підказувати та підтримувати.

Якщо вважаєте, що стендап — це ваше, раджу не боятися й пробувати виступати. Звісно, спершу все буде не так, як ви плануєте, але це нормально. Не забувайте перевіряти жарти. Одна річ, коли пишеш жарт, і здається, ніби він кумедний, а інша річ, коли озвучуєш його публіці, нехай навіть друзям.

Напишіть будь-якому клубу й спробуйте виступити. Там знайдете однодумців і підтримку. Та і я буду радий допомогти, якщо звернетеся. Завжди готовий поділитися контактами тих, хто дотичний до стендапу у вашому місті. Не слухайте тих, хто каже, що нічого не вийде, пробуйте. Не бійтеся облажатися першого разу. Не бійтеся цього і вдруге, і втретє. Просто будьте готові, що це станеться :)