Позивний «Професор». Історія українського інженера-науковця на війні, який проєктує морські дрони та читає лекції просто з окопу
Олександр Бондаренко з позивним «Професор» є директором Кораблебудівного науково-навчального інституту НУК імені адмірала Макарова, науковцем, інженером, розробником засобів автоматизованого проєктування суден і бійцем
Нині Олександр служить на Херсонщині й разом з побратимами по Дніпру тримає рубіж. Під час
Дитинство: «Я виготовляв навіть самохідні кораблі з двигунами»
Я народився на Вінниччині в смт Оратів у багатодітній сім’ї, де було п’ятеро дітей. Тоді батьки викручувались як могли, щоб одягнути нас і відіслати всіх до школи.
Ми тримали господарство, корів і свиней, обробляли город, з цього й жили. Щоб отримати таку розкіш, як фломастери, я пас череду цілий день. Вчився як усі, а вже у 9 класі взявся за розум, справді приділяв час навчанню. Найлегше мені давалися математика і фізика. Ще я днями сидів у батьковій майстерні — робив моделі кораблів. Батько був столяром, тож мав багато інструментів.
У сільській бібліотеці складно було щось знайти із суднобудування, але оскільки я був постійним читачем, бібліотекарка спеціально замовляла для мене книжки за міжбібліотечним абонементом. Я їх отримував з усієї країни на два тижні й за допомогою кальки переносив креслення на папір. Завжди переглядав список літератури в кінці видання і так замовляв нові.
На Вінниччині чудова природа, і поруч з нашим будинком був ставок, де я випробовував свої моделі кораблів. Виготовляв навіть самохідні з двигунами.
Коли 1987 року настав час обирати фах і вступати до вишу, у мене не було жодних сумнівів. Єдине — думав над тим, чи йти в Миколаївський кораблебудівний інститут, чи в тодішній ленінградський. Поїхав до Миколаєва.
На конференції в рідному університеті, 2020 рік
Наукова робота: «Над проєктом з дронами я продовжую працювати і в умовах війни»
В університеті мені дуже запам’яталися величезні креслення. Вони були по півтора метра, і креслили ми їх вручну. Це займало дуже багато часу, після пар доводилося залишалися в аудиторіях для виконання завдань, бо в гуртожитських кімнатах не було підхожого місця. Тоді майже все ми робили вручну. В інституті був комп’ютерний клас з машинами ЄС ЕОМ, але туди завжди була черга й потрібно було записуватися за місяць. На комп’ютері я проводив розрахунки для диплому аж на 4 курсі.
Нині я кажу своїм студентам, що якби вони вчилися за таких умов зараз, то з них 10% завершували б навчання.
Я закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут (нині він має статус національного університету) імені адмірала Макарова 1994 року. Й одразу ж вступив в аспірантуру рідного вишу. Міг піти в конструкторське бюро чи працювати інженером на заводі, як багато моїх однокурсників, але я мав схильність до наукової роботи й керівник мого дипломного проєкту запропонував аспірантуру. 2002 року став кандидатом технічних наук, згодом доцентом, а
Сфера моїх зацікавлень у суднобудуванні — розрахунок морехідних якостей судна, проєктування судна, його концепт-проєкт. Я готую 3D-модель корабля і представляю його замовнику з основними параметрами, зовнішньою архітектурою.
Мене цікавлять і ресурсозаощаджувальні технології в суднобудуванні. Це про більш дбайливе ставлення до екології. Нині є поняття Green Ships, тобто ви проєктуєте корабель так, щоб він використовував якнайменше ресурсів: ставите електродвигуни, різноманітні вітрила, використовуєте сонячну енергію.
Крім того, я досліджую та проєктую морські дрони. Кілька років тому я випадково познайомився з ректором Латвійської морської академії (тепер вона об’єднана з Інститутом транспорту і зв’язку) Андрієм Звайгзне, який теж цікавиться цією темою. Ми три роки поспіль подавалися на конкурс ЄС щодо створення морських дронів. І в грудні перед початком повномасштабної війни виграли його і тільки-но почали працювати над проєктом SEANICE (AntiSubmarine Warfare European Autonomous Networked Innovative and Collaborative Environment). Ним я продовжую займатися і в умовах війни.
Ми розробляємо два дрони: один на 10 метрів, другий — це дрон-платформа до 50 метрів, він є носієм інших дронів. У них може бути дуже широке застосування. У контексті війни й післявоєнного часу важливим є розмінування територіальних вод України. Ніхто не знає, де міни й скільки їх. І дрони в цьому дуже помічні.
Крім того, це патрулювання території. Загалом я вважаю, що нинішня війна — це війна дронів. Україна була не готова до протистояння, особливо Військово-морські сили, з погляду використання дронів. Хоча в нас є достатньо фахівців, які могли їх створювати. Натомість будували малі броньовані катери, які не дуже потрібні Україні, на мою думку.
До прикладу, проєкт «Гюрза-М»: з восьми катерів чотири захопила росія. Грошей на них пішло багато, а ці ж завдання можна було ефективно виконувати дронами. Крім того, якщо дрон знищують, то люди не постраждають. А ось на катері є екіпаж.
ІТ-технології в суднобудуванні: «У мене з колегами є сім авторських свідоцтв на програми»
У своїй науковій роботі я використовую мову Pascal. Я знаю, що айтівці нині скептично до неї ставляться. Але в нас багато ефективних програм створено в Delphi.
Наприклад, ми автоматизовуємо розрахунки розмірів суден і розробили під це власну програму. Річ у тім, що більша частина софту і CAD-систем, які є на ринку, призначені для пізніших етапів проєктування, коли уже готується 3D-модель корпусу, де ви розраховуєте міцність, остійність та інші характеристики судна.
А початковий етап — найбільш інтелектуальний, як на мене, — ці програми оминають. А саме тут ви маєте з’ясувати, якої довжини і ширини буде судно, на яку глибину повинна занурюватися платформа. Все це прямо пов’язано з економічною доцільністю — цивільне судно має бути ефективним і приносити прибуток. А розміри безпосередньо впливають на ці параметри. Тож ми створили власне програмне забезпечення.
У мене з колегами є сім авторських свідоцтв на програми. Найбільш значуща для мене — програма розрахунку тягових сил і вибору кількості буксирів для проведення швартовних операцій із судном. Коли судно заходить у порт, його супроводжують буксири. І постає питання — скільки їх потрібно? В українських портах користуються нормативним стандартом, розробленим у
І 2015 року порт «Південний», найбільший і найприбутковіший порт України, попросив наш інститут розробити методику, за якою можна визначити кількість буксирів і тягове зусилля. Ми створили для цього програму, якою і досі там користуються.
Ще одне свідоцтво — на трекер руху судна по морській карті для порту «Авліта» (2013 рік). Севастопольський порт «Авліта» вузький, і нам треба було розрахувати траєкторію руху судна з буксирами так, щоб вони безпечно заходили в порт. Рух корабля, положення буксирів усе показується в реальному часі з розрахунками.
Онлайн-лекція для студентів
Початок війни і мобілізація: «Я переконаний, що Миколаїв вистояв лише завдяки людям, які готові були захищати місто»
За законом як науковець і викладач я не підлягаю мобілізації. Я записався до Сил територіальної оборони з власної ініціативи 25 лютого 2022 року. А ще
24 лютого ми з дружиною прокинулися від вибухів — сильно обстріляли Кульбакінський військовий аеродром. Зранку я перевіз рідних у приватний будинок за містом. А сам зібрав речі, і
Я переконаний, що Миколаїв вистояв лише завдяки людям, які готові були захищати місто і масово мобілізовувались. Приходили хлопці, які бачили зброю тільки в комп’ютерних іграх і не знали, як патрони в магазин ставити, і люди по 60 років, які через хвороби непридатні до служби. Миколаївці були відчайдушні й готові до спротиву. Реально, я цього не очікував.
Про Херсон у суспільстві не сильно хочуть говорити, але там було немало колаборантів, деяких я знаю, бо працював з ними раніше. У нашого університету була там філія. Одного викладача з кафедри технології суднобудування і ремонту суден, який перейшов на бік окупантів, я знаю особисто. Я думав, що в Миколаєві буде схожа ситуація, коли багато хто опиниться не на нашому боці. Однак велика кількість людей стали на захист міста, інші активно допомагали військовим. Привозили їжу, теплі речі, каву.
Першого ж дня нам дали зброю і вивели на позиції, де міг з’явитися ворог. Трохи згодом стали проводити навчання — зі стрільби з різного виду зброї тощо.
Спершу в університеті я нікому не казав, що записався в ТрО. Колеги й студенти дізналися, що я пішов воювати, у середині березня. Річ у тім, що багато з добровольців, які пішли на початку війни в територіальну оборону, думали, що відстоять місто і повернуться до цивільного життя, мовляв, які з нас солдати. У моєму батальйоні немало військовослужбовців за 50 років, фізично складно бути піхотинцями в такому віці. Ми думали, що до літа ситуація проясниться, і ми в армії ненадовго. Але вийшло, що надовго.
Миколаївщина, 2022 рік
Про лекції з окопів: «Спеціально для занять я купив ноутбук, на якому в мене мінімум інформації»
Колеги з розумінням поставилися до мого рішення долучитися до ЗСУ, намагаються підтримувати мене, повсякчас питають, чи щось потрібно передати.
Я продовжую викладати, проводити вчені ради, вирішувати нагальні питання. У перший місяць усі стресували, чимало студентів і викладачів евакуювалися з Миколаєва в інші міста і за кордон. Треба було налагодити навчальний процес. Тим паче у мене ж є навантаження, закріплені за мною дисципліни.
Звісно, я міг відмовитися від занять. Навесні минулого року треба було закінчити семестр, а вже на новий навчальний рік я міг не набирати студентів. Але я люблю свою роботу й вважаю, що можу проводити заняття. Просто попереджаю магістрів, з якими працюю (до 20 людей), що пари будуть ненормовані: можуть бути в суботу чи неділю, о 22:00 чи о 7:00, або ж їх не буде два-три тижні. Студенти погоджуються.
Я читаю предмет під назвою «Суднобудівні системи автоматизованого проєктування». Для цього мені потрібен комп’ютер (на мобільному програма просто не запуститься). Я маю дітям показати екран, як це відбувається. Спеціально для занять я купив ноутбук, на якому в мене мінімум інформації.
Безумовно, коли ведеться обстріл, ніхто лекції не читає. Солдат в боєготовності сидить в окопі й чекає команди. Лекція з окопу проводиться тоді, коли є можливість. А для цього потрібен інтернет, щоб «не глушили» зв’язок. Були випадки, коли я читав лекцію і з поля, посадки.
На інших факультетах теж є викладачі, які пішли на війну, хоча мають бронь. Мій заступник Олексій Ястреба, наприклад, у ТрО, але в місті.
Більшість лекцій я веду і записую в зумі. Студентам кажу, щоб не хвилювалися, якщо кілька днів не виходжу на зв’язок. Нині ситуація така, що багато людей вчаться і підключаються за межами України. Є ті, що долучаються до занять і з окупованих територій.
Нещодавно мав нагоду побачитися зі своїми студентами — вручив їм дипломи. Якось я пообіцяв їм, що буду на врученні й кожного привітаю. Коли батальйон дислокувався в області, я міг ходити у звільнення на день додому. А два місяці тому нас перекинули на Херсонщину. Тож думав, уже не вдасться приїхати, семестр закінчувався. На щастя, в кінці лютого мені дали відпустку на 10 днів, і я встиг на вручення, як і обіцяв :).
25 лютого 2023. Ми на шостому поверсі головного корпусу університету. Сюди прилетіла ворожа ракета. Джерело
Про армію: «Найскладніше під час служби — виконувати дурну роботу»
Я сказав собі, що після закінчення війни напишу книжку про територіальну оборону. З першого дня веду щоденник, де записую хоч кілька фраз на день про події та свої почуття.
Є позитивні моменти, про які я точно згадаю, це, зокрема, солдатська дружба та повага в підрозділах.
Солдатське життя — це риття окопів і облаштування позицій. Треба подумати про те, де будете митись, готувати їжу. Власне, потрібно постійно все облаштовувати з нуля, бути під обстрілами, ризикувати. І відчувається, що люди при цьому дбають одне про одного, підтримують. Нині ми озброєні, навчені, уже не такі, як були у березні та квітні 2022 року. Але все одно важко.
А є менш приємні речі, які варто змінити. Наприклад, я служу в батальйоні, де немало добровольців віку 50+, люди, які прийшли за покликом і не думали, що це буде надовго. Сучасний солдат носить на собі бронежилет 11+ кілограмів у кращому разі, подвійний боєкомплект, автомат, шолом. Не кожен може пройти у цьому екіпіруванні кілька кілометрів поспіль, особливо якщо ви старшого віку. Вважаю, що нині тих людей, які прийшли служити в перші дні війни, треба пропустити через військово-лікарську комісію. Щоб лікарі їх оглянули й демобілізували за потреби за станом здоров’я.
Найскладніше під час служби — виконувати дурну роботу. В армії є для цього інший термін, але не буду його озвучувати, бо й так нахапався лайливих слів [сміється]. Дратує, коли приходять «перевіряючі» й починають розказувати, де ще треба накопати окопів там, де вони вже не потрібні. І це робиться просто для того, щоб солдат даремно не сидів. Багато командирів, які закінчили ще радянські військові училища, кажуть, що солдат без роботи — злочинець. І байдуже на доцільність, погоду, стан здоров’я чи інше. Я не казатиму про всіх, але таке часто буває.
Зі щоденника
Я дуже раціональна людина, і це іноді стає проблемою, зокрема коли мені кажуть робити якусь дурню. Але я звичайний солдат, жодного звання не маю. Згідно зі статутом повинен виконувати всі розпорядження. При цьому я завжди дивлюся, як можна щось зробити краще, оскільки інженерний бекграунд дає своє. Якщо треба, можу накидати картинку і показати, як задум виглядатиме, а потім втілити на практиці. Спроєктувати бліндаж тощо.
Нині хочу перейти в новий батальйон, який тільки-но формується, на сержантську посаду. Думаю, там буде більше користі від моїх знань. Але рішення про переведення ще не ухвалили, не знаю, чи відпустить мене командир.
Ще у Військово-морських силах є багато задач, які я б міг допомогти розв’язувати. Але, як я зрозумів, вони не зацікавлені, а сам же я не піду до командувача ВМС проситись. Я йшов на службу не для цього. Нині багатьом пропонують контракти, але я не підпишусь на це, бо після перемоги якнайшвидше повернуся до свого цивільного життя.
Та поки що думками я вдома, приїхав у відпустку у Вінницьку область, де нині живе моя дружина, донька з чоловіком і двома дітьми. Онуки не дають мені життя [сміється] і не відпускають ні на крок. Ще за цей час з’їздив до батьків на могилу, зайшов у хату, де минуло дитинство. Ну й кілька занять провів для студентів, як без цього.
Нині Олександр Бондаренко з побратимами повернулися на фронт і виконують завдання на Херсонщині.
