«Від самого досвіту повітря в нас просякнуте порохом». Історія Власа Лісного з Wirex R&D, який загинув на війні з росіянами
Влас Лісний, доменний координатор Wirex R&D, з 5 березня служив зв’язківцем у ЗСУ. Майже відразу почав вести телеграм-канал What’s up with Vlas, де з притаманним йому гумором ділився думками. 4 серпня у Власа народилася друга донька. А через місяць і один день життя чоловіка та 12 його побратимів обірвала ворожа ракета.
Рідні, друзі та армійці згадують його як дотепну, розумну людину з сильним характером. Ми поспілкувалися з ними, щоб розповісти історію Власа.
Архітектура, медіакомунікації та будівництво
Усі, хто знав Власа Лісного, в один голос розповідають про його унікальність. Хоч був лівшею, все робив симетрично: спеціально тренувався, щоб обидві півкулі мозку були розвинені. Влас мав синестезію — на кожне слово бачив і відчував колір. «Ми часто грали в гру: якого кольору хліб, якого кольору чиєсь ім’я?» — розповідає дружина Вікторія.
Унікальним було і його ім’я. Близький друг і колега Дмитро Скрипка згадує: «Я йому казав: «У тебе таке ім’я та прізвище, що коли я зараз проходжу третього Відьмака, мені здається, що в якийсь момент мені треба буде взяти квест у Власа Лісового. Як гарно звучить!». Інший товариш Кирило Коваленко розповідає: «Ми познайомилися з Власом в офісі, і я тоді подумав: «Влас? Це, мабуть, ім’я з країн Балтії».
Нерідко люди питали у Власа: «О, це ж твоє прізвисько? А яке справжнє ім’я?». Він відповідав, жартуючи: «Я справді змінив ім’я. Ось, бачиш, у правах написано «Влас».
«І люди вірили, що у нього несправжнє ім’я. Йому воно подобалося, він казав: «Це класно, що я завжди був такий єдиний», — додає Вікторія Лісна.
«Чи то ім’я і прізвище, чи то позивний і позивний. Важко повірити, що мене справді звати Влас Лісний, впродовж усього місяця регулярно різні інстанції просять надати документи, щоб вписати мої „справжні“ дані».
8 квітня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Батько Власа — військовий, тож місцем його народження став гарнізон у Веймарі. У Німеччині родина прожила недовго, після чого переїхала до Вінниці, а потім осіла в Харкові. Там Влас навчався у школі, а 2006 року вступив до Національного університету будівництва та архітектури на спеціальність «Теплогазопостачання, вентиляції і використання теплових вторинних енергоресурсів». Крім цього, здобув другу освіту за зовсім іншим напрямом — на кафедрі медіакомунікацій у ХНУ імені Каразіна.
Перехід в ІТ
Працювати почав рано — ще у шкільні роки займався ремонтами: клеїв шпалери, тинькував. Після вишу за спеціальністю працював недовго — менше ніж рік в Центральному проєктному інституті, а потім повернувся до будівництва.
«Усе вмів робити руками, лагодити — це був його особливий дар: щось зламається, він щойно підійде, а воно вже працює. Навіть на відстані: треба було йому лише зателефонувати — і все працює як треба», — ділиться Вікторія.
2012 року багато ІТ-компаній відкривали свої навчальні курси. Друг Власа працював у NIX Solutions і порекомендував опановувати професію в них.
«Його відразу примітили та хотіли забрати собі аналітики, продакт-менеджери, тестувальники, — розповідає дружина. — І він усюди себе спробував. Потім вирішив, що його шлях — це менеджмент. Він і на будівництві тоді працював прорабом. Йому легко давалася комунікація з людьми».
У NIX Solutions Влас працював півтора року. Потім ще у кількох компаніях у Харкові — всюди на посаді проджект-менеджера. Колеги Власа характеризують його як позитивного хлопця, до якого швидко виникала довіра. Завжди готовий прийти на допомогу, чесний, відвертий, із сильним характером.
Друг Валерій Іліхметов розповідає, що вони познайомилися 2015 року, коли його як розробника скерували на проєкт, яким опікувався Влас: «Як керівник він був дуже організований, не боявся піти на конфлікт з вищим керівництвом, якщо їхні рішення не співвідносилися з тим, що він вважав за правильне. Вмів брати на себе відповідальність, не боявся наслідків. Ми тісно спілкувалися та потоваришували. Влас був поруч у всіх знакових подіях у моєму житті».
«Влас не з тих людей, які сидітимуть на „зарплаті“ на посаді, аби тільки не чіпали. Він був таким хлопцем, що палець у рот не клади», — додає товариш Дмитро Скрипка.
На початку 2021 року саме Дмитро запросив друга перейти до Wirex. Борис Кущ, Head of Product Management Legion, керівник Власа розповідає: «Коли він прийшов до компанії, то не мав знань у домені. Команда сприйняла новачка не дуже позитивно — і я очікував, що він опустить руки та звільниться. Але Влас дуже наполегливо та стрімко увірвався в процес, засукав рукава, розібрався з сервісами, доменом. Ставлення миттєво змінилось — і команда жартома почала називати нового менеджера «ВЛАСтєлін домену».
За словами Бориса, у Власа завжди було все чітко організовано: задачі заплановані, в беклозі порядок, статуси актуальні, всі розуміють пріоритети — для нього було важливо розібратись з поставленим завданням, щоб правильно донести команді суть, причини та цінність. З колегами мав теплі та дружні стосунки, але вмів балансувати: знав, де треба використати більш серйозний і конструктивний підхід, а де — підтримати, приділити більше уваги особистим питанням.
«Наші дзвінки з Власом завжди були цікавими та насиченими. Влас майже щоразу був у сорочці та краватці. Використовував додаткову камеру для колів, яка часто переходила у режим очікування та несподівано для всіх вимикалась, і ми постійно з цього сміялись. Тож це були не просто коли, а лайвстрим новин від Власа. Для мене він був одним з найкращих менеджерів — довіряв йому на 100%», — додає Борис Кущ.
Історія Власа і Віки
Влас і Віка навчалися в одному університеті архітектури та будівництва, але на різних факультетах.
«І поки вчилися, ми не зустрілися. Потім виявилося, що ми були на одних і тих самих поверхах, їздили одним і тим самим ліфтом, навчались в одних викладачів, але познайомилися вже потім», — розповідає Вікторія.
Вони зустрілися восени 2011 року на вокзалі. Віка поверталася з походу, і один з товаришів сказав: «Почекай, тут зараз мій друг ще підійде — і поїдемо разом додому, нам по дорозі». Цим другом був Влас. Почали спілкуватися. Віка добре знала німецьку, і Влас попросив його навчити. «Це був перший учень в моєму житті. Я-то думала, що я його вчу, а це були „підкати“ і побачення», — сміється Віка.
2013 року вони одружилися. Друг Антон Шигімага розповідає: «Влас і Віка мали дуже затишне і камерне весілля. Це було саме таке весілля, яке є символом єднання двох сердець, без пафосу, але дуже відверте — із чесними обітницями, незабутнє. А ще ми того вечора спалили на багатті стару гітару. Бо любили гнати біса, навіть за серйозної нагоди :)».
«Влас дуже любив Віку, це було одразу видно. Мені здається, це побачив би сліпий і почув би глухий», — каже Валерій Іліхметов.
2020 року в подружжя народилася перша донька. «Ми хотіли дати непоширене ім’я, перебирали цікаві варіанти — і Йоланда нам дуже сподобалося. Чоловік називав її Ландиш». Любов Власа до доньки теж було складно не помітити: «Я зараз читаю наше листування: він їй такі епітети писав... увесь час казав, яка вона талановита, як вона все вміє, що вона найгарніша дитина в житті і що «це не тому, що вона моя дитина, об’єктивно так», — розповідає Вікторія.
«Для нього сім’я була важливою. І це не просто слова, адже сім’я важлива для всіх, — для Власа дружина та доньки були найважливішими людьми у Всесвіті. Це було видно з усього, що він робив, які він рішення ухвалював, які плани будував», — додає друг Валерій.
З донькою Йоландою — читає улюблену книгу про дуже голодну гусеницю; потім Влас її навіть надиктував, щоб Йоль слухала на ніч
Школа німецької мови та кав’ярня
Ті самі перші уроки німецької переросли у справу життя. «Це був
Вікторія викладала, займалася методикою, а Влас усе організовував: робив сайт, рекламу і навіть записував учнів: «Якщо він когось консультував, то та людина стовідсотково приходила до нас — так вмів спілкуватися», — коментує Віка.
«Для ведення внутрішніх справ школи Влас зробив цілу CMS з Excel таблиць у Google, — розповідає друг Дмитро Скрипка. — І вона не просто якісь формулки вираховувала — я таких CMS раніше не бачив, такі речі там можна було робити! Я був шокований і сказав: „Чувак, ти хворий“. А для нього це було так просто, як коли під час телефонного дзвінка люди сидять і в руках щось крутять або на папірці малюють».
Ганна Петрашко, яка навчалася у Віки в школі німецької, згадує: «Там завжди панувала атмосфера любові, позитивний вайб, які створювали саме Влас і Віка. Я була фанатом їхнього величезного рудого кота Колеги, символу школи, малювала їм стікерпак у телеграмі з цим котом — то був наш спільний маленький проєкт».
2017 року школа переїхала в затишне місце в центрі Харкова. «Один поверх — це була школа з чотирма кабінетами, а внизу у 2020 році ми відкрили маленьку кав’ярню для учнів і просто відвідувачів. Ми хотіли зробити хаб для спілкування різних людей», — розповідає Вікторія.
«Коли вони відкрили кав’ярню, треба було бачити, з яким натхненням Влас і Віка говорили про види кави, які експерименти ставили, — каже колишня учениця Ганна. — Пам’ятаю, я розмалювала вітрину різними ілюстраціями з кавовими мотивами. На вулиці було дуже тепло, двері були відчинені, а Влас контролював процес: часто виходив, дивився і казав, що покращити, а що вже й так круто виглядає».
Дмитро Романюк з Херсону навчався в Одеському медичному, на останніх курсах вирішив, що хоче працювати в Німеччині та почав вчити мову. Після закінчення вишу за рекомендацією друзів поїхав у Харків вчитись у школі Віки та Власа. «Я там провів дуже багато часу. Навіть ходив на прогулянки з Йолою [Йоландою, донькою Власа та Віки — ред.], яка народилася, поки я навчався. Потім я поїхав додому, а через певний час повернувся працювати в школі адміністратором. Влас був добрий до своїх співробітників, навіть коли вони лажали по-чорному. Коли повернувся, цілий місяць жив у Лісних вдома :) Вони якось не існували у мене в голові окремо: Влас розповідав, що за вісім років разом вони сварилися тільки два рази (один раз через „Монополію“)».
«Навіть на моїх заняттях люди питали: «Ой, а Влас сьогодні прийде?» — згадує Віка. — Я кажу: «Так, прийде». — «Ага, тоді ми теж прийдемо». Він дуже любив жартувати і був такий смішний, що всі просто падали від сміху. І навіть на уроках я казала: «Добре-добре, робіть що хочете, але німецькою, будь ласка!».
Self-made людина
Неймовірне почуття гумору — те, що згадують абсолютно всі, хто знав Власа. «Іноді ставало смішно навіть від простих його задоволених вигуків «Т-та!» — ділиться друг Антон Шигімага. — «Колись він робив „огляди ні про що“ — наприклад, ми знімали „огляд на кавун“. Любили гнати, з ним завжди було цікаво».
Віка згадує, що Влас дуже любив пранки. Якось в університеті зібрав з потоку усіх лівшів і висадив їх у перший ряд — і викладач весь час на них дивився, бо щось не так було із цим першим рядом.
Влас був харизматичним, всесторонньо розвинутим, цілісною особистістю — це помічали навіть ті, хто не знав його близько. Був душею компанії, люди до нього тягнулися.
«Влас — self-made людина. Зі сфери будівництва самостійно перевчився на PM’a в IT, став підприємцем. Він мене дуже надихав. Водночас Влас цікавився музикою, класними мультиками, настільними іграми, кавою, подорожами», — додає Антон.
«Усе, до чого він торкався, здавалося, справді перетворювалося на золото: школа, кав’ярня, Влас мав власні проєкти — створив невелику IT-компанію і паралельно працював у Wirex, — каже Дмитро Скрипка. — Напевно, навколо мене при такому режимі все скотилося б у хаос. Але не у Власа. Він був настільки дисциплінованим, зосередженим, з чітко вибудованими правилами в голові. Здавалося, що в нього на все є протокол, за яким треба діяти».
Початок війни
Початок повномасштабної війни подружжя Лісних зустріли у Харкові. «Ще з грудня нам писали знайомі з Угорщини: «Буде війна — приїжджайте до нас». І ми ж такі: «Та ну, сподіваємося, що ні-ні-ні», — розповідає Вікторія. Але приблизно за місяць таки зібрали все необхідне у «тривожну валізку». Як і багато українців, прокинулися 24 лютого о п’ятій ранку від вибухів.
«Я зателефонувала батьку, він військовий. Він мені каже: «Нас терміново збирають. Їдьте кудись з Харкова, будь ласочка. Мої батьки жили на Салтівці, а ми — на „Жуках“ (селище Жуковського — місцевість на півночі Харкова, яка теж сильно постраждала під час війни — ред.), прямо повз наш будинок проходить Білгородське шосе», — згадує Віка.
«Коли за вікном почалась війна, прийняти цей факт одразу о шостій ранку було важкувато. Поки почали збиратися, паралельно обдзвонювали всіх та при цьому намагалися поводитися з Йоландою так, ніби нічого не трапилося — одночасно з нею бавилися, снідали, збиралися. Оце було моторошно і при цьому навіть заспокійливо».
11 березня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Виїхали того ж дня. Дорога була стресовою, на виїзді з Харкова рухалися зі швидкістю
«Навіть не знали, куди їдемо, тому що взагалі було незрозуміло, що робити. Спочатку переночували у знайомих у Черкаській області, там нам сказали, що трасою на Київ проїхати не зможемо, бо розбомбили мости. Вирушили в напрямку Чернівців, переночували у Кам’янці. Влас хотів відвезти нас до якогось кордону, щоб відправити у безпечне місце».
З першого разу перетнути кордон не вдалося — завадив затор у 10 кілометрів, в якому родина провела добу.
«Йоланда нашла себе много собеседников, пока выходили гулять вдоль дороги. Помимо этого она много спала, исследовала каждый сантиметр машины, но вообще вела себя эталонно. Нас подкармливали волонтеры — вдоль дороги они обустраивали небольшие прилавки, где раздавали горячие напитки, воду, еду».
10 квітня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Повернулися до Чернівців і якимось дивом знайшли квартиру, де перепочили кілька днів, а потім знову поїхали до кордону. У тому числі тому, що Влас хотів піти до армії.
«Я йому казала: „Може, ми будемо десь у безпечному місці разом?“. А він: „Вибач, я не можу. Я піду“. І це було дуже сумно, але я поважаю його вибір. У принципі, якби в мене не було дітей, цілком можливо, я б і сама пішла принаймні волонтерити або була б парамедиком».
Друга спроба відвезти родину до кордону завершилась успішно — і дружина з донькою виїхали спочатку до Угорщини, а потім до Німеччини. Знайомі допомогли знайти житло, Віка отримала дозвіл на роботу та пішла працювати.
У березні на кордоні. Останній день, коли Влас бачився з Вікою та Йоландою
Вступ до лав ЗСУ
«Влас для мене дуже мужня людина, — ділиться товариш Власа Кирило Коваленко. — Коли 2014 року нас в Харкові прийшли „освобождать“ вперше, він був серед тих, хто захищав обласну адміністрацію. Досі дивуюсь, як він на це наважився».
«Власу тоді навіть проломили голову, — додає Віка. — Йому і ще кільком хлопцям. І ще раніше, 2013 року, коли почався Майдан — ми теж брали в ньому участь».
Тому рішення Власа піти до ЗСУ не здивувало його оточення. «Усі його кроки не були сюрпризами для людей, які його знали. Так, ми не все можемо прийняти, нам важко в це повірити, але якщо поставити запитання: «Чи це схоже на Власа?» — відповідь буде: «Звичайно, схоже», — коментує Дмитро Скрипка.
Вперше Влас пішов до військкомату ще у Чернівцях, коли повернувся після невдалої спроби відвезти родину за кордон. Але черга була завелика, і він туди не потрапив. Коли їхали до кордону вдруге, йому вручили повістку. Після того як відвіз Віку з Йоландою, Влас знову пішов до військкомату. При цьому в нього була довідка про непридатність до військової служби у мирний час, тому його скерували на проходження медкомісії.
«Комиссию прошел — нет, даже не так — просвистел пулей в течение часа. Несмотря на кучу хронических болячек в ремиссии, записали только „ограниченную пригодность“ из-за дерматита на шее. Вы не подумайте, его не обнаружили, я сам сказал о нем наобум. Там внимательность такая, что мне чуть 1969 год рождения не записали. После спринт-забега по врачам долго оформляли военный билет, „только я вам его не отдам“, потому что вам надо завтра в 9 явиться с вещами на отправление».
12 березня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
5 березня Влас вступив до лав ЗСУ,
«Розібралися, усе зробили, отримали подяку. Після чого нас зібрали на інструктаж, а також вже назначили чергування. На моє запитання, коли повернемося до навчання, отримав відповідь типу: „Хлопче, ти про що взагалі?“. Тобто вже після першого завдання наша групка не є навчальною. З одного боку, круто, що ми вже працюємо на користь ЗСУ у питанні знищення загарбників, з іншого боку — у мене дивні відчуття, що все дуже стрімко та до кінця війни „дембелю“ вірогідно не передбачається, а отже, побачити родину теж не матиму змоги».
16 березня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Вікторія згадує: «Наприкінці березня вони вже були на Донбасі. Хоча він мене заспокоював, казав, що «я ж не на „нулі“. Пояснював: „Є перша лінія, друга, третя. Я фактично в тилу“. Але це був не тил, бо коли виходило розмовляти телефоном, на фоні постріли й вибухи чулися весь час. Плюс „бойові“ людям платять лише за ті дні, коли вони перебувають на передовій. І йому їх платили за весь період».
«В масштабах Украины наш отряд находится там, где жарко. В масштабах прифронтовой зоны наш отряд находится там, где жарко. В масштабах непосредственно позиций наш отряд преимущественно находится там, где прохладно и безопасно. Все относительно — особенно в последние пару недель — мы живем как у бога за пазухой, строим комфортные условия для работы, обеспечиваем больше стабильности по связи для себя и батальонов. Жизнь даже обретает рутинные оттенки. Короче, грех жаловаться. Но все зависит от масштаба на карте и как посмотреть».
15 травня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Служба зв’язківцем
Власа призначили зв’язківцем. У своєму телеграм-каналі він розповідав, що у них зібралася гарна невелика компанія айтівців.
«Пока в классических подразделениях построения, у нас дейлики. Когда другие подразделения получают наряды, мы проводим плэннинги. Вот так бывает, когда 80% команды состоит из айтишников :) Наш начальник связи говорит, что рад попасть в такое окружение, всегда есть чему трендовому поучиться. Ну, и еще он не знал, что чаек и кофеек тоже сетапится».
30 квітня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Поет Павло Вишебаба служить командиром відділення в тому ж підрозділі. Він згадує, що вони з Лісним бачилися щодня, і Влас майже постійно усміхався: «Хоча на службі він і був на позитивній ноті, але завжди серйозно, відповідально ставився до роботи. Спеціаліст, тямущий хлопець — ми до нього ходили за порадами. Дуже важлива бойова одиниця була у нашому підрозділі, один з «мозкових центрів».
Те саме розповідає і його інший побратим з позивним «Будулай»: «Людина, яку в будь-яку годину (щодня, щоночі) піднімаєш і кажеш: „Влас, треба зробити“. А він завжди: „Треба — значить треба“. Не можу його охарактеризувати інакше, як цвіт нації».
Влас любив порядок, щоб усе лежало на місцях. У ЗСУ теж намагався вкладати усі дроти гарно і рівно, «щоб красиво було». Професіоналізм, відповідальність, готовність брати на себе багато задач швидко оцінили. Через три місяці після початку служби він отримав звання молодшого сержанта.
«Мене колись один друг попросив: «Опиши Власа одним словом». Думаю, це слово — надійний, — згадує Віка. — Командир йому якось сказав: «На тебе можна покластися. Чи не хочеш потім за контрактом працювати у ЗСУ?». А Влас відповів: «Я роблю що треба, але потім мені не хочеться цим займатися, бо за духом мені не подобається війна і військова справа».
Зробив спортзал для підрозділу
«Ніколи знову не має повторитися те, що діється навколо нас через кляту русню. Сьогодні день пам’яті та примирення. І як же іронічно, що ще зі світанку все повітря у нас просякнуте порохом, а пташиний спів перебивають артилерійські залпи. Українці вимушені силою змусити ворога поважати наше небажання колись іще воювати. Пам’ятаємо, перемагаємо».
8 травня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Влас розповідав Вікторії, що умови в них похідні: «Бувало так, що вночі чергуєш, а потім вдень ще виїзди, — розказує дружина. — І так півтори доби без сну. А потім сон у спальнику з кариматом. Казав, що дуже важко і фізично, і морально. Через час говорить: «Трохи звикли. І не до того звикаєш. Але потім у похід більше не піду ніколи в житі».
«Мы сейчас как бедуины: испытываем дефицит воды и обдуваемся пылевыми бурями. Пылевые бури из украинской почвы похуже песчаных, кои рисует наше сознание на опыте прочитанных книг и просмотренных фильмов — пыль более мелкая и залезает во все щели, равномерно покрывая все тончайшим пушистым налетом.
Вода в силу определенных обстоятельств в местности — очень ценный ресурс. Сегодня утром удалось на обратной дороге с выезда заехать в магазин, и я увидел на полке „Моршинську Слабогазовану“, взял весь запас без раздумий. Я и так души в ней не чаял, а сейчас вдвойне оценил этот божественный вкус. На технической же воде чай/кофе приходится заваривать очень крепким, чтобы напиток удался и не был перебит посторонним привкусом».
1 квітня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Потрохи побут налагодили: організували маленьку кухню, душ, повісили килим і прапор, на тлі яких фотографувалися. Потім не витримали, дістали будівельний пилосос, купили пральну машинку. Хоча проблеми з водою все одно накладали свої обмеження. Звісно, багато допомагали рідні, друзі, компанія, вони намагалися всіма способами наблизити перемогу та хоч якось зробити перебування на передовій комфортнішим.
«Влас майже щодня займався спортом, усім прищеплював цю культуру. Вони з Джавеліном, його другом, зробили нам штангу, гантелі, бруси — і усіх спонукали вести здоровий спосіб життя», — розказує Павло Вишебаба.
«У нас было два грузовых редуктора, полдюжины труб, цельнометаллический стержень, сварочный аппарат с болгаркой и бесконечное множество вспомогательных инструментов, а также металлическая щетка и краски всех сортов и расцветок. Мы знали, что начав регулярно отжиматься и качать пресс, рано или поздно сделаем свой спортзал».
21 травня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
«Вже бронік майже не відчувається як вага. А на початку це було суцільним стражданням його тягати день за днем. Готуюсь носити на руках свою сім’ю цілими днями й не відпускати».
28 липня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Народження доньки
«...всі ми себе коригуємо для того, аби пристосуватися до нової реальності, і лишаємо трохи місця для того, аби в прекрасний момент перемоги не забути, як воно — жити безтурботно».
27 серпня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
18 квітня Влас написав у телеграм-каналі, що йому наснилася кав’ярня, наприкінці сну вони з Вікою перевернули табличку на напис «Відчинено». 16 липня написав, що вони звільнили приміщення, яке орендували п’ять років:
«Найболючіше в цій ситуації навіть не те, що це сталося, а те, що ми навіть не маємо змоги це зробити особисто. Як каже Віка, ми б все прибрали, як нам притаманно, до останньої пилинки, зробили б прощальне фото і пішли б з’їсти бургер, а потім ще обговорювали подальші плани, з теплотою згадуючи цей етап життя. That.School та T[e].Cafe займуть величезне світле місце у нашій родинній історії, з усіма складнощами та щасливими митями».
З дописів у телеграм-каналі особливо відчувається туга за родиною: «У нашому підрозділі ми всі такі різні, але робимо все, аби підтримати один одного. Саме це і є нашим основним стрижнем у повсякденні, коли не маємо змогу зв’язатися з близькими та бути з ними поряд».
Влас обрав собі позивний «Йоль» — на честь донечки. 4 серпня його дружина народила у Німеччині другу дитину. Віка згадує: «Коли він дізнався, що в дитини трисомія 21, просто сказав: „Тепер у нас є дві дівчинки“. І я йому вдячна за це». Ще до війни подружжя, коли дізналися про ймовірність такого діагнозу, збиралися на поглиблене обстеження за кордон, але не склалося.
«Маю сказати, що метою обстеження і причиною переживань були власне ризики патологій, які б були несумісні з повноцінним існуванням. А з синдромом Дауна — тим паче у сучасному світі — на дитину може чекати яскраве та насичене життя. Наша доня прийшла до цього світу сонячною дитиною, ми зробимо все, щоб вона була щасливою!».
4 серпня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Доньку назвали Урсула. «Йоланда» — означає «фіалка», Лісова — у лісі. Урсула — це «ведмежатко». Вони ще й співзвучні: Ула і Йола. І така алітерація відбувається: Йола Лісна, Ула Лісна», — розповідає Вікторія.
Урсула
На честь народження доньки Власу дали
«Ще пару годин — і знову буду вдихати донбаське повітря, нести службу з побратимами... і шукати можливості зідзвонитися з Вікою та малими замість спілкування 24/7».
12 серпня 2022, телеграм-канал What’s up with Vlas
Загибель
«Перше вересня. Класна робота. Як я провів літо. Спека. Виїзди. Укриття. Фізичні вправи. Нові навички. Розлука з рідними. Народилася донька — бачились лише через телефон. Візит в напівпустий Харків. Ось, власне, і все». Таким був останній допис у телеграм-каналі Власа.
Оскільки Влас служив зв’язківцем, то майже весь час був у інтернеті. У них з Вікою була домовленість — якщо немає можливості поспілкуватися, то він хоча б заходив в телеграм або інший месенджер: «Я ж з малою прокидаюся кожні дві години та перевіряю, чи він хоча б був онлайн».
У ніч з 4 на 5 вересня Влас нікуди не заходив. І наступні пів дня також. Віка переживала, але сподівалася, що, можливо, чоловік на завданні або в нього сів телефон. Ще до того вона просила контакти когось з побратимів, але Влас так і не написав їх, тому шукала сама, згадуючи імена, що чула, передивляючись дописи у групі їхньої бригади на фейсбуці. Один з хлопців відповів: «Там були обстріли. Їх зараз розгрібають. Але я не знаю, чи є жертви — зв’язку немає».
«Думаю, що він насправді вже знав. Ще зателефонувала батьку, він зміг знайти якісь контакти через Міністерство оборони. 6 вересня вранці батько сказав, що таки під завалами, але інформації теж не було, живий чи ні. У мене була надія: може, у лікарні; може, в комі... Але ввечері батько зателефонував і сказав, що, на жаль, усе. Потім 7 вересня мені офіційно підтвердили, але я вже їхала додому, до України».
Влас з побратимами
Пізніше Ігор Нікітюк — один з хлопців, який вижив, зробив допис у фейсбуці про ту ніч: «Обычный день и вечер. Наша компания связистов пошла спать как ни в чем не бывало в свой подвал. Кто-то лег спать, кто-то дежурил, кто-то играл в игры. Где-то в час ночи я слышу большой взрыв сверху и через пару секунд понимаю, что моя нижняя часть тела находится под завалами бетона и всякого разного мусора. Первое, что я помню, — что я орал и кричал неистово, просто как орет человек, у которого болит, очень сильно, очень-очень сильно, у которого прижало конечности и он не может ни убрать бетонную плиту со своих ног, ни сдвинуть ее как-то. Следующие 6 часов как в тумане. (..) Скажем так, там камня на камне не осталось. Была ли это ракета С-300 или Х-35, сейчас не важно, но что-то очень большое. Первый бетонный этаж, где разорвалась ракета, был просто снесен взрывной волной. А на нас падали плиты, которые были полом для первого этажа и нашей крышей подвала».
Шість хлопців вижили, тринадцять загинули, серед них був і Влас. Ще двом людям пощастило: їх буквально напередодні відправили у відпустку. Поранених і загиблих витягували кілька діб. «Я один з тих, хто витягував саме Власа, — розказує Павло Вишебаба. — Хлопців було багато — і ми групками сконцентрувалися на різних людях, щоб їх дістати. У Власа права нога була під залізобетонною плитою. Ми пробували підривати знизу — нічого не вийшло. Нам потрібні були крани, щоб підняти цю плиту. І весь цей час нас накривали артилерією, хоча було видно, що ми дістаємо тіла... Вже була дана команда, що ми можемо відійти й не бути під обстрілами, щоб не було ще більше жертв. Але ми всі разом вирішили, що відійдемо тільки тоді, коли витягнемо останнього нашого побратима. Коли знайшли Власа, він лежав із заплющеними очима, тобто явно спав, як зазвичай, у своїй „арафатці“. Думаю, він загинув миттєво. По-військовому це вважається почесно».
За годину до загибелі Влас надіслав дружині своє фото, сказав передати дівчаткам, що вони найкращі у світі, попросив обійняти Йоланду та погладити по голівці Урсулу. Зараз Віка спілкується з уцілілими побратимами чоловіка. Після закінчення війни вони обіцяють відвезти її на те саме місце. «Ще говорять, що тепер опікуватимуться Йоландою й Урсулою. А один каже, що коли у нього народиться син, він його назве Власом».
«У нас було багато загиблих. — розповідає Павло. — Але, якщо чесно, про Власа говорили найбільше, тому що у нього тільки народилася донька. Він увесь світився. Абсолютно нікому не вірилось, що він загинув. Я бачив, як хлопці плакали». За словами побратима, його особливо вразило те, що Власа знайшли повністю у формі — в кітелі. У перерві, коли витягували хлопців, він написав вірш з присвятою загиблим.
Квіти
Це може, навіть, і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Л. Костенко
Трава так само буде пнутись вгору,
врізатиметься хвилями в село,
і врешті-решт уламки ці підкорить,
неначе нас ніколи не було.
Напевно, ми ще навіть не дорослі,
напевно, створені не для війни,
але вона нас творить на свій розсуд
чи перетравлює без жалю та вини.
Стирає імена в незримі «дехто»,
і десь між цифр утисне наш загін.
Війна — найбільш невмілий архітектор,
що має здібність тільки до руїн.
Життя, здавалось, ще й не половина,
а виявилось — сповнене до меж,
для тих, хто народився не для воєн,
та й хто для них народжується, врешт.
Для тих, кого спиняють на пів слові,
на пів ковтку в повітрі степовім
застигли незакінчені розмови,
історії, які не оповім.
Були часи непевніші та гірші,
трагічніших не зносив на роду.
І це не вірші, хлопці, це не вірші,
а квіти, що вам в кітелі кладу.
Спогади
На похорон у Харкові приїхали друзі Власа з усієї України. Вікторія і не думала, що буде стільки людей через ореол небезпеки, який є зараз у міста.
Ті, хто ділився спогадами, називали одні й ті самі асоціації з Власом — «сонечко» та «кіт», бо до нього всі тягнулися, поруч з ним ставало добре.
Валерій Іліхметов:
«Я відпочивав емоційно, коли він був поряд. Він ніби завжди був у моєму житті. Неймовірно складно описати все те, що відчував, коли ми спілкувалися. Він — людина-емоція, людина-сонце. Начебто описуєш, а виходить зовсім не те, що відчуваєш і пам’ятаєш».
Дмитро Романюк:
«Коли він записався до ЗСУ, я написав, що чекаю можливості потиснути йому руку, адже це неймовірно мужньо. Він здивувався, типу нічого особливого. Скромний був. На Власа хотілося бути схожим, бо він крутий. Думаю, що не про багатьох можна так сказати».
Кирило Коваленко:
«Я дуже довго хотів сказати йому, що пишаюсь ним. Тим, який він сміливий і витривалий. Довго не міг знайти слів або слушної ситуації, а просто так в лоба написати чомусь не міг. Але все-таки наважився. Це було за два тижні до його загибелі, а після того ми більше не спілкувалися. Спочивай з миром, Власе. Я буду тебе пам’ятати, ти був мені дуже близьким».
Дмитро Скрипка:
«Він був людиною із внутрішнім стрижнем, сильним характером. Це була єдина людина в моєму житті, в якій я відчував опору. Коли він пішов служити, я продовжував йому кидати жарти, мемасики, відоси і таке інше. Якщо чесно, я й досі продовжую. Досить важко змиритися з тим, що величезна частина мого життя теж пішла разом з ним.
Мені здається, він був на порозі „зеніту“ в усіх аспектах свого життя: кар’єра, робота, батьківство, шлюб — взагалі все. Влас з кожним роком розвивався, ніколи не стояв на місці. За його життя можна було б зняти окремий серіал: дуже цікавий, смішний, бешкетний. І епізоди справді не доводилося б висмоктувати з пальця. Так багато речей у його житті чекали розвитку, а вийшло так, що все обірвалося...».
Антон Шигімага:
«Влас був особистістю, без применшення та прикрашень. Розумію, що люди, які читають ці рядки, не знали Власа, для них він „ще одна жертва цієї війни“, одна з тисяч. Але я хочу сказати, що якби ви особисто його знали, ця втрата стала б для вас невимовною і дуже тяжкою. Ми втрачаємо на війні найкращих людей цієї країни, без пафосу».
Епілог
4 жовтня була річниця весілля Віки і Власа. У фейсбуці жінка написала: «Ми мали ще народити сина, ба навіть ім’я вже обрали. Йола, Ула та Кіліан. Ми мали прожити разом довго-довго. Посивіти і стати тими дідусем і бабусею, які завжди тримаються за руки. Перша річниця без тебе».
14 жовтня на День захисників і захисниць України було 40 днів зі смерті Власа. Вікторія Лісна написала у фейсбуці: «Кажуть, на 40 днів душа відлітає в рай. Йоль сьогодні подивилась у вікно, помахала рукою і сказала: „Пока, папа!“».
