Збільшити зарплату впʼятеро за два роки. Як Project Manager з Харкова пройшла 49 співбесід і отримала офер на $4000
Ми поспілкувалися з Project Manager з Харкова, зарплата якої за два роки зросла в п’ять разів. Вона розповіла про те, як шукала роботу наприкінці
Це інтерв’ю ми брали за 10 днів до початку повномасштабної війни. Ми зв’язалися з героїнею, і вона доповнила свою розповідь тим, що змінилося в її житті за останні сім місяців. На прохання героїні ми публікуємо її історію анонімно.
Як я стала PM
Я навчалася в ХНУ імені В. Н. Каразіна на економічному. Під час навчання в мене був студентський проєкт, пов’язаний з менеджментом; з ним я навіть брала участь у міжнародних конкурсах. Тому загалом я вже тоді знала, що працюватиму в менеджменті. Знала й те, що це буде IT — у нас були проєкти на цю тему зокрема, і вони мені дуже сподобалися. Але в мене не було жодного бекґраунду. Поки я навчалася на магістратурі, то працювала, але у сфері SMM-маркетингу.
У квітні
Пропрацювала там 10 місяців, і приблизно на сьомому-восьмому пішла на курси з project management. Одразу після них знайшла інтернатуру в Sigma Software Group. У нас на курсах був викладач, який працював там, тож я моніторила вакансії в Sigma та ще кількох компаніях. Але в підсумку співбесіда в мене була лише з ними. Можна сказати, що в мене була стовідсоткова конверсія з першими компаніями.
Перехід був ну дуже швидкий. Буквально за два тижні після закінчення курсів я вже вийшла на роботу.
Робота в Sigma
На той момент я вже заробляла $500 у CHI Software (про зарплати казатиму відкрито, не вважаю, що їх треба приховувати). Водночас знала, що інтерни зазвичай отримують $200–350. Тож коли в Sigma мене запитали про зарплату, то я відповіла: «Ну, $400 було б чудово». Мені все-таки дали $500 одразу, тому я, виходить, нічого не втратила. Це було чудово й мотивувало ще швидше наважитися на зміну роботи. У травні
Я не мала класичної інтернатури. Я одразу вийшла на проєкт і з першого дня стала здобувати комерційний досвід: писала вимоги, спілкувалася з замовниками тощо. Мене класно підтягнули і з практики, і з теорії. За три місяці інтернатури мені додали $100. Пам’ятаю, тоді думала: «У мене що, день народження? Я ж про це не просила» :) Мої досягнення дуже хвалили, і ще через три місяці після закінчення інтернатури, у грудні 2019 року мені підвищили зарплату до $750.
Пам’ятаю, я планувала ще попросити про підвищення, орієнтовно через пів року. Але настав 2020 рік з «короною», і все стало незрозуміло. Було неприємне відчуття, коли не знаєш, залишать тобі проєкт чи ні. Тобто нас не скорочували, нічого такого, на щастя, але почалися зарплатні замороження — усі перегляди на якийсь час зупинили.
Водночас я мала суперскладний проєкт: овертаймила, працювала приблизно подвійну зміну. Але оскільки побоювалася скорочення, то дуже старалася триматися й у такому режимі жила півтора року. За цей час я помітно виросла: проєкт, який вибрала, був найскладнішим, на рівні сеньйора. Водночас чула, що хтось прийшов до інтернатури вже на $850, а мені зарплату не підвищували. Загалом усе це тиснуло, я відчувала несправедливість. Зарплату мені таки переглянули, але вже в січні
Але до того моменту я вже вигоріла. Тож коли мені написав знайомий: «Пам’ятаю, ти хотіла піти в продуктову компанію. Є вакансія PM у невелику українську, не хочеш спробувати? Може, потім виростеш до Product manager», я з радістю погодилася. Щоправда, він попередив, що вакансія передбачає переїзд. Я на те відповіла: «Ну як зроблять офер, тоді й вирішу, що мені думати до того?»
Переїзд до Києва
Процес спілкування розтягнувся на місяць: у лютому — березні
Але я вже вирішила, переїзд був у квітні, я думала: як класно, люблю Київ навесні. До того ж я втомилася від сервісного підходу, хотілося спробувати себе саме в продуктовій, а не аутсорсній компанії. Було бажання більше впливати на продукт, брати більшу участь у ньому, радитися з командою. Не так, що хтось вирішив, а ми тут деліверимо. Хоча в Sigma мені дуже пощастило з проєктом: ми пропонували клієнтові певні речі, які він апрувив. Ми працювали разом. Але рішення все одно ухвалювали десь окремо, люди, яких ми не бачили.
Тож у п’ятницю в мене був останній робочий день у Харкові, а в понеділок, 16 квітня, я вже мала вийти на роботу в Києві. Щоправда, з новою роботою був серйозний нюанс. Спочатку мені пропонували прикольну роль — щось на кшталт акаунт-менеджера, але не у відділі продажу, а в команді розробників. Я мала спілкуватися з великими замовниками, оскільки компанія має B2B-напрям. Але за два дні до переїзду мені повідомили, що в них усе перегралося й у мене буде інша позиція — просто PM. І що було з цим робити? Я вже звільнилася, зібралася переїжджати... Зрештою, я сказала: «Спробуймо». Однак у підсумку очікування-реальність у мене не збіглися, і це стало однією з причин, чому я потім теж звідти пішла.
А взагалі спочатку я дуже раділа й витрачала всі гроші, які були. Я попрацювала місяці три, мене всі хвалили. Там я зіткнулася з класними викликами для PM, змогла пофіксити, трохи налагодила процеси тощо. Але стала думати: «Окей, а що далі?». Позицію, на яку мене спочатку мали брати, зам’яли й не планували робити знову. І хоча компанія була продуктовою, я не бачила ніякого впливу на продукт, навіть у порівнянні з аутсорсом.
Не те щоб я вважала, що стільки не варта... Просто розуміла: ринок перегрітий, тепер такі зарплати
Коли я сказала, що хочу піти, мені запропонували спробувати попрацювати як product manager. Я розповіла, які в мене очікування від цієї сфери, і ми зрозуміли, що в нас не збігаються погляди. Тепер я вже знаю, чому так. По-перше, команда дуже швидко виросла зі стартапу. По-друге, компанія українська, у неї свої особливості: менеджмент український, процеси... Я намагалася щось змінити, але виходило не дуже.
Мені всі казали: «Потерпи рік — буде ліпша картинка в резюме». Але я вирішила: навіщо мучитися, тягти гуму? Забігаючи наперед, скажу, що на час відходу я пропрацювала в тій компанії вісім місяців.
Отже, на момент початку пошуку нового місця в мене був такий бекґраунд: робота з серверними проєктами, проєктами з веб- і десктопними застосунками. Я мала команди до 30 осіб. Плюс я виконувала багато роботи BA, бо була єдиною, хто відповідав за вимоги. Тож вийшло, що мала досвід і в технічній частині, і в спілкуванні з дизайнерами, і в описі вимог. Такий собі універсальний солдат. Це й приваблювало потенційних роботодавців.
Перші офери
Звільнилася я наприкінці листопада
Якщо чесно, мені не надто хотілося повертатися в аутсорс, але сама компанія дуже підкуповувала. По суті, в Україні мені завжди подобалися дві компанії — SoftServe і Sigma. До речі, з останньої я пішла, залишившись зі всіма в дуже гарних стосунках. Мені казали: «Ну ти точно ще повернешся!». З Sigma в SoftServe я не пішла б за інших рівних умов, але в тих обставинах мені було цікаво.
Отже, мені трапився дуже класний delivery manager, ми поспілкувалися (листувалися просто в месенджері), і він запросив мене на технічну співбесіду, яку проводила окрема людина, не з департаменту. Усе було організовано дуже чітко. Інтерв’ю виявилося складним, але, мабуть, я його пройшла, адже мені зробили офер — $2800.
Одночасно з цим моя подруга, яка працює рекрутеркою в P2H, запропонувала: «Якщо ти проходиш співбесіду в SoftServe, то спробуй і в нас». І за результатом вони теж зробили мені офер — $3200. Пам’ятаю, подумала: «Ого, оце так!». Не те щоб я вважала, що стільки не варта... Просто розуміла: ринок перегрітий, тепер такі зарплати.
Отже, мені зробили два офери у вересні. Я дуже мучилася, коли вибирала. Зрозуміло, що коли змінюєш роботу, то хочеш отримати найліпші умови, бо нема бажання шукати нове місце що пів року. У P2H мені пропонували більше грошей, але там не було зрозуміло, що за проєкт. У SoftServe була менша сума в офері, проте я розуміла, над чим працюватиму... А потім я усвідомила, що не можу вибрати, бо не хочу ні в ту, ні в іншу компанію. Я згадала, що мені так не подобалося в аутсорсі, і відмовила і SoftServe, і P2H. Але обидві компанії мені сказали: «Коли що, ми на тебе чекаємо: талановиті люди завжди потрібні». Тож я подумала: «Добре, коли що, то в мене є бекап-план: Sigma, SoftServe і P2H». Це додало мені впевненості.
Plarium
Отже, ще працюючи на колишньому місці, я опублікувала резюме на Djinni, де описала весь свій досвід і поставила бажану зарплату — $3000. За перші два-три дні я отримала 30 заявок. Подумала тоді: «Клас!» — і спочатку відповідала всім. Адже якщо розібратися, то це, по суті, був мій перший досвід пошуку роботи. У CHI Software я потрапила через знайомого ейчара, Sigma були єдиними, куди я пішла на співбесіду, а в наступну продуктову компанію мене покликали за рекомендацією. Цього разу я точно не знала, чого хочу.
Паралельно з цим у жовтні мені написали в LinkedIn з Plarium. Я ходила до них колись на співбесіду, коли ще працювала у сфері маркетингу, і вони це пам’ятали. Це кумедна історія, бо вони частково посприяли тому, що я стала PM. Тоді їм потрібен був сеньйорний фахівець, а я була джуном, тому не підійшла їм. Це була моя остання співбесіда перед тим, як я пішла на курси PM. У Харкові Plarium — світило. Пам’ятаю, як щоразу, проходячи повз їхній офіс у БЦ «Капіталіст», думала: «Клас, у них ще є свій навчальний центр...». Одне слово, вони модні, і я дуже хотіла туди.
Я назвала бажану зарплату чи то $2500, чи то $2700. По-перше, мені було страшно просити більше, бракувало впевненості в собі. По-друге, я намагалася врахувати, що це харківська компанія. Вони повністю вели мене на всіх етапах. Усього було чотири співбесіди: з рекрутером, одне інтерв’ю в одну команду та два в іншу. У першу команду я не підійшла. Точніше, сказали, що мені там буде нудно, бо видно, що я дуже активна, а там legacy-проєкт і я швидко вигорю, а кому це треба? Тому мені запропонували іншу команду.
Наприкінці жовтня я повідомила на старому місці, що йду. У листопаді вже серйозніше взялася за пошук роботи. Побачила, що в Djinni багато запитів за $3000, і вирішила підвищити свій до $3500. Дехто в такий спосіб відсіявся. Тим, з ким листувалася, я сказала: «Дивіться, у мене змінилися плани, якщо вам актуально з такою вилкою, то спілкуймося далі».
Комунікація з Plarium тривала довго, я дістала офер від них лише на початку грудня — на $2700, як і просила в жовтні. Того ж дня мені зробила офер інша компанія, з якою ми стали спілкуватися пізніше, і до того часу я вже підвищила свої зарплатні очікування. Запропонували мені $3700. Різниця була великою, тож Plarium довелося відмовити, хоча вони дуже класні.
По чотири співбесіди на день
Загалом у Djinni я спілкувалася з 62 компаніями. Більшість писали мені самі, але я також моніторила вакансії, на найцікавіші подавалася. Наприклад, на такі великі, як ABBYY: мені було цікаво поспілкуватися з ними. І вони відгукнулися. Здебільшого переглядала вакансії product manager і PM, який може вирости до product manager. У будь-якому разі я завжди казала про свої амбіції, що мені цікавий розвиток у бік продуктового менеджменту, й уточнювала, наскільки це реально.
Кілька компаній прийшли за рекомендаціями від знайомих, які там працювали, — Bini Bambini, Squad, Preply. Хочу особливо відзначити останню компанію. Там мене цікавила саме продуктова позиція — junior product manager. І хоча вони не мали відкритих вакансій, мені все одно зателефонував рекрутер (він на той момент був у Португалії). Ми поспілкувалися, він розповів про компанію й наприкінці сказав: «Так, ми колись набиратимемо джунів, тож залишаймося на зв’язку». У порівнянні з деякими іншими компаніями, таке ставлення дуже підкуповує, але про це трохи згодом.
Писали мені й у LinkedIn. Найдивніше те, що компанію, де тепер працюю, я сама побачила саме там у розділі «Вакансії», де взагалі ніколи не сподівалася щось знайти.
Коли я бачу, хто мене співбесідуватиме, то завжди шукаю цю людину в соцмережах
Під час пошуку я віддавала перевагу компаніям, про які чула, які яскраві на українському ринку або тим, де працюють знайомі. Переважно вибирала продуктові, але погоджувалась і на співбесіди в аутсорс, бо вирішила: компанія від компанії різниться, можна дізнатися, які де умови. Наприклад, я чула, що Luxoft часто пропонує релокейти, було цікаво поспілкуватися з ними. До того ж мною керував дослідницький інтерес, адже мій досвід звужувався до двох компаній, я нічого не моніторила, мало знала про те, що є на ринку. Тож я завела Google-таблицю, куди заносила всі дані.
З цієї кількості в підсумку відсіялося 24 компанії, з якими в мене була хоча б одна співбесіда (усього 49 мітингів). Перші були у вересні, але найактивніший пошук почався в листопаді й тривав місяць. У цей період максимальна кількість інтерв’ю на тиждень сягала 14, на день — 4. Такий щільний графік вийшов тому, що я вже мала офери й усім компаніям чесно про це казала: «Я маю визначитися до п’ятниці, тож організуймо все швидше».
Що стосується підготовки до співбесід, то єдина, до якої я готувалося, була технічна в SoftServe. Адже ти, звісно, не читаєш теорію щодня. Я подивилася The 10 Project Management Knowledge Areas, ще щось. І, по суті, все.
Ще я завжди читаю про компанію. І в мене є така фішка: коли я бачу, хто мене співбесідуватиме, то завжди шукаю цю людину в соцмережах. У принципі, це дуже корисно. Соціальний інжиніринг у дії: можна зрозуміти, хто ці люди, налаштуватися... Хоча мені зазвичай не щастило: ті, хто брав мене на роботу, зазвичай не вели соцмережі або робили це не дуже активно.
Коротке спілкування
У середньому в усіх компаніях було по дві співбесіди — Pre-screen та інтерв’ю з менеджерами. Але іноді додавалися інші етапи. Максимум у мене було п’ять інтерв’ю — у компанію, де я в підсумку й працюю, але про це докладніше розповім пізніше. Найкоротша співбесіда тривала 20 хвилин. Мені розповіли про проєкти, після чого я сказала: «Дякую, але бачу, що це не матчиться з тим, чого я хочу», бо в них якраз був аутсорс-напрям. Я пишаюся, що змогла зрозуміти це відразу й не стала сидіти з ввічливості та витрачати свій і їхній час.
У компанії RetargetApp мені відмовили після Pre-screen. Я взагалі не знала, що таке буває. Рекрутер розповів про компанію і потім відмовив. Я подумала: «Ну й добре, може, комусь не сподобалося моє резюме». Хоча там був один особистий нюанс, який ми з’ясували на мітингу. Сподіваюся, причина була не в цьому, інакше шкода компанію, якщо її рекрутер може так непрофесійно повестися.
Дивно було і з Luxoft. У мене не було Pre-screen, бо я проходила співбесіду відразу на проєкт: мені написав сорсер у Djinni — і мене запросили на інтерв’ю з менеджером. Ми спілкувалися цілу годину, мені розповіли про компанію, після чого взагалі зникли. За тиждень я їм написала, запитала, чи є якісь новини. Але вийшло, що вони забули про мене й відповіді з проєкту не надійшло.
Була ще кумедна історія з компанією Field Complete. На інтерв’ю вони мені сказали, що скинуть тестове, але так і не скинули. Не знаю, може, це була відмова? Щоправда, у той момент мені це було вже не важливо, я вийшла на фінальну пряму у своїх пошуках.
В Eleks ми теж поспілкувалися з рекрутеркою, вона мені призначила наступний для їхньої компанії етап — перевірку англійської окремою людиною. Ми добре поговорили з цим учителем — ми розбирали кейси англійською, я почувалася доволі впевнено. Потім мені написали, що в мене рівень розмовної мови приблизно B2 (граматику ми не перевіряли).
Як я дізналася, у компанії є така особливість, що вони завжди наймають на Bench, ти виходиш, а вже потім тебе розподіляють, тобто в них відбувається постійне наймання. Після того як я отримала результати з англійської, мені написали: «Побачимо, що є на твій рівень, і повернемося». Я подумала: «Ну ок, я так зрозуміла схему, що тепер вони мають пропонувати мені проєкти». Але вони так і не повернулися, тож вийшло, ніби вони мене кинули.
Було ще кілька компаній, у яких паралельно з нашою комунікацією були якісь свої внутрішні зміни. Наприклад, я спілкувалася з Bini Bambini, йшла до них з позицією, що не маю досвіду в геймдейві, однак чула про ігрову індустрію, сама граю в якісь ігри тощо. Але в них усередині були перестановки, і через кілька тижнів вони до мене повернулися зі словами: «Ми знову готові спілкуватися, тебе брати». Я відповіла: «Дякую, вже не актуально».
Тож хочу окремо наголосити, яким різним може бути підхід. З тими ж Preply в нас не було співбесіди як такої, але ми дуже класно поспілкувалися, вони мені телефонували, казали: «Ти найліпша, хоча наразі ми не можемо тебе взяти». У SoftServe мені теж сподобався людський підхід, попри те що вони великі та їдуть на цьому величезному паротягу: ми листувалися з рекрутеркою у Facebook, вона питала, як мої справи, лайкала мої сторіз. У мене не виникло враження, що я одна з мільйонів. І паралельно з цим ти стикаєшся з такими ситуаціями, яка склалася з Luxoft — компанія має активний гайринґ, але не може навіть попрощатися з кандидатом.
Про співбесіди
На самих інтерв’ю все було більш-менш стандартно, хоча не без винятків. Наприклад, на етапі Pre-screen, здається, рекрутер з RetargerApp якось геть невпевнено розповідав про компанію. Виходить, я сама ставила навідні питання. Було дивно, що він не зовсім в курсі, хоча це мала продуктова компанія, а не великий аутсорс, де ти можеш чогось не знати про конкретні проєкти.
У процесі всіх цих інтерв’ю я зрозуміла, що можуть співбесідувати так, щоб ти почувався як джун, або ж навпаки — як сеньйор. Усе залежить від питань, які ставлять, і від того, як поводиться інтерв’юер: він хоче пізнати тебе глибше чи показати, що він ліпший від тебе.
Наприклад, була така ситуація в Squad, коли ми розбирали кейс, який звучав приблизно так: «Є девопс в іншій команді, він лінійно тобі не підпорядковується, але тобі потрібна його допомога на проєкті — що ти робитимеш?». Я кажу: «Підійду до його менеджера, попрошу виділити девопса на мій проєкт». Тобто звичні речі, усе залежить від того, як влаштована компанія, як ми працюємо. Вони продовжують: «Він повинен був прийти в понеділок, а вже середа, він не прийшов». Я: «Ну, тоді напишу йому, запитаю, коли він зможе, дізнаюся пріоритети в його менеджера й таке інше...». «Ну, а якщо не приходить, тоді що... А якщо не приходить, тоді...».
Як виявилося, правильна відповідь, яку я потім дістала, така: треба ескалувати це на свій менеджмент, сказати, що люди з того відділу до мене не приходять. Не впевнена, особисто я за те, що коли ти менеджер, то проактивний і сам повинен щось вирішувати, а ескалація — це вже останній, запасний варіант. І на розбір цієї ситуації ми витратили 20 хвилин з години співбесіди! Мені навіть стало дещо образливо, адже якщо це кейс, ти маєш просто розмірковувати вголос, як вийшов би з такої ситуації, але від мене ніби чекали правильну відповідь. На мою думку, такі питання не допоможуть пізнати кандидата.
Я нікого з себе не вдавала, була простіша, розслаблена, без фраз «я дуже мотивована працювати у вашій компанії!»
Технічне інтерв’ю було лише в Softserve. Зазвичай на другому інтерв’ю після Pre-screen я спілкувалася безпосередньо зі своїм потенційним менеджером, який пропонував якісь кейси, ставив питання... Здебільшого всі стандартно просять: «Розкажіть про себе». І в процесі я зрозуміла, що саме треба казати, на що звертати увагу: як красиво оформити інформацію, розповідати, що я працювала з такими-то командами, з такими технологіями, щоб з мене не доводилося це витягувати.
Цікавим для мене був досвід знайомства з командою, бо це не менеджери, а люди, з якими безпосередньо доведеться працювати. Так, було під час інтерв’ю в компанію, яку я вибрала, на мітингу сиділи BA і два розробники. Якщо відверто, то в процесі жартувала, що я наче фасилітатор, адже звикла це робити як менеджерка. Тож розповідала про себе, запитувала, як що організовано в них — виходить, сама вела своє інтерв’ю. Схожа співбесіда в мене була в іншу компанію. Там були присутні три менеджери й бракувало людини, яка вела б мітинг, тому всі мовчали, а мені хотілося розповісти більше, спитати щось у них, тому я також фактично проводила зустріч.
Безперечно, приблизно перших п’ять співбесід я переживала, як зазвичай буває перед інтерв’ю. Але потім зрозуміла, що мені треба бути собою. Я нікого з себе не вдавала, була простіша, розслаблена, без фраз «я дуже мотивована працювати у вашій компанії!». Звичайно, важливу роль у цьому відіграло й те, що потім у мене вже з’явилися офери, тож я почувалася впевнено. Водночас мені справді було цікаво спілкуватися. А щодо витрачених зусиль, то для мене це те саме, що провести мітинг з командою в ролі PM.
Інтерв’ю на детекторі брехні
Напевно, найнезвичніше інтерв’ю, яке в мене було, — це проходження детектора брехні. Я ще працювала на старому місці, коли почала спілкування з компанією EvoPlay. Перша співбесіда відбулася в Skype. Пригадую, було дивно й незвично, бо ми спілкувалися без камери. На другу співбесіду мене запросили в офіс. Я саме звільнилася в п’ятницю, а в понеділок поїхала на співбесіду до них. Ми поговорили, все було чудово.
Щоправда, мене збентежило, коли мене запитали, чи є сфери, у яких я не хочу працювати. Я відповіла, що досі над цим не замислювалася. Після того вони розповіли про геймблинг, пояснили, що в них проєкт суперсек’юрний, пов’язаний з платежами, тому вони передбачають перевірку службою безпеки. Таке траплялося й в інших компаніях: треба було попередньо надіслати документи, щоб їх перевірили. Але тут ішлося про детектор брехні. Здається, вони сказали «поліграф» — так звучало якось ліпше.
Звісно, я, як і всі, надивилася фільмів, де герої проходять детектор брехні: 10 хвилин відповідають на якісь питання — і все... Тому легко погодилася. Поліграф мені призначили вже наступного ранку, о 9:30, у якомусь індустріальному, досить страхітливому районі Києва. У ті нетрі мені треба було їхати дві години, тож зранку я навіть не встигла поснідати. Поїхала я туди, а там таке холодне приміщення й дуже неприємна дівчина, яка проводить цю перевірку. Питання були на кшталт: чи не прийшла я, щоб дізнатися щось про СЕО компанії (а я взагалі не знала, хто він такий), чи я не хочу збирати інформацію, чи не крала я щось з попередніх місць роботи, чи грала я в азартні ігри на гроші, чи не пов’язана я з чимось кримінальним, чи не зв’язана я з поліцією...
Загалом кажучи, я не зрозуміла, на чиїй стороні я граю. І такі питання в різних формулюваннях мені ставили дві години! Відверто, коли я вийшла, мені здавалося, що в мене зовсім немає сил розмовляти. Ні в кого з моїх знайомих не було схожого досвіду, тому я не знала, з чим порівняти. Але тепер усі мої друзі знають, що на таке не варто погоджуватися. Рекрутерка попросила мене передзвонити після того, як я вийду з поліграфа. Я їй сказала: «Знаю, що ви не можете на це вплинути, але передайте далі, що це дуже неприємно й це має бути крайній захід».
Але, мабуть, я всі перевірки пройшла, бо в четвер EvoPlay зробила мені офер на 3700, який збігся з офером з Plarium. Через різницю в грошах я вмовляла себе погодитися: а може, потерпіти? Але направду для мене це було як угода з совістю. До того ж там були приколи з тим, що компанія три місяці не оформляє тебе як працівника. У мене ФОП, тож мені треба було весь час вести його самій. Після цього випробувального, як на мене, теж була якась мутна схема: вони платять в євро готівкою, хоча зарплата закріплена в доларах. А ще проводять через твій ФОП 400 доларів і платять податки з них. На попередніх місцях роботи все було прозоро й зрозуміло, тому я відчула, що мені незручно з усім цим мати справу. Зрештою я продовжила пошуки, офер висів ще тиждень, а потім я їм відмовила. І за цей час я знайшла нову компанію.
Причини відмови
Можна підсумувати, що майже всі відмови, які в мене були, — це 90% продуктові позиції. Наприклад, у BetterMe була позиція Product Owner. На інтерв’ю ставили дуже «продуктові» питання, за метриками, з якими я не стикалася, тому я об’єктивно туди не пройшла за рівнем. У Preply і Rocket причина та сама. Тож я зрозуміла, що мені треба підтягнути теорію.
У Squad було це питання на 20 хвилин, і мені здається, що наша розмова пішла взагалі не туди і я не встигла себе показати. Дві компанії, зокрема Virtuance, відпали через те, що я попросила багато грошей — більше, ніж передбачала їхня вилка. Але чомусь ми з’ясували це вже під час співбесіди.
Була ще компанія AirSlate. З нею вийшло кумедно: у мене там працювала знайома рекрутерка, вона сказала, що навряд чи мене візьмуть до них, бо там дуже суворий відбір. Зрештою в Djinni мене знайшла якась агенція та порекомендувала їм на позицію Technical Project Manager. Я успішно пройшла перший етап, там мені ставили технічні питання. Вони були готові призначити друге інтерв’ю, але СТО, який його зазвичай проводить, захворів і міг лише наступного тижня. Я подумала, що до кінця поточного тижня вже вирішу, який з актуальних оферів прийняти. Ми не зійшлися, і я їм відмовила. Загалом у мене виходило потижнево: три або чотири рази офери перекривали один одного, і зрештою останнім був той, який я прийняла.
Фінішна пряма
Уже під кінець у мене відбулося спілкування з ABBYY. Ми пройшли два етапи співбесіди, і мені зробили офер. Причому ми зібралися на мітинг, приєдналася ейчарка, мені розповіли, як влаштована компанія, показали презентацію. Такі речі дуже підкуповують: коли все організовано так, а не просто тобі скинули офер на пошту.
Цікаво, що зарплату в них закріплено в гривнях. Тому, коли мене попросили повідомити, яку суму хочу, я сказала: «Зачекайте, хоч гляну, який там нині курс». Я назвала умовно 100 тисяч, але вони мені надіслали офер на 75 тисяч. Щоправда, пообіцяли ще бонуси раз на три місяці, тож «у тебе буде ця зарплата». Система бонусів була досить дивною: вони залежать від перформансу твого, команди, компанії... Попри ці нюанси, ABBYY мені сподобалася тим, як швидко там реагували, — офер вони підготували за два чи три робочі дні. Якби в нас був метч за проєктом, я прийняла б їхню пропозицію.
Я саме була на дні народження, сиділа в закладі, але погодилася й просто відійшла на інтерв’ю
Разом з цим з’явилася Turnkey — невелика продуктова компанія з Харкова, яка теж дуже підкупила своїм ставленням. На співбесіді рекрутерка дуже професійно розповіла, які є два проєкти, запитала, який цікавіший для мене. Я вибрала, і вона була готова призначити наступне інтерв’ю. Знову ж таки, я сказала, що в п’ятницю мушу відповісти ABBYY. Наступний етап мав проводити безпосередній керівник, стейкхолдер з Америки. Вийшло кумедно: мені написали, що він може сьогодні ж, але тільки о
На співбесіді були рекрутерка та цей product manager. І наприкінці він каже: «Все, Оксано, готуй офер». Ось цей підхід, що вони швидко ухвалюють рішення, дуже сподобався. Вони мені запропонували $3500, і я розтягнула офер на тиждень, оскільки стала спілкуватися з наступною компанією. Я чесно сказала Turnkey, що не можу повідомити остаточне рішення, бо веду ще одні переговори. Мені довелося відмовити їм у п’ятницю — тоді, коли наступного офера в мене ще не було, тож я дуже боялася залишитися ні з чим.
Компанія, яку я обрала
З компанією, через яку я відмовила Turnkey, у мене був якийсь метч просто ще з Pre-screen з рекрутером. Мене підкупило те, що вони глобальні, а отже, у моє життя знову повернеться англійська. Досі я більше спілкувалася з українськими компаніями, розробники яких сидять в Україні. Я сама знайшла цю компанію в LinkedIn і дуже туди захотіла.
У нас було аж п’ять співбесід: з рекрутером, дві з моїм безпосереднім Hiring manager і знайомство з командами — дизайнерів і dev. Як я зрозуміла, у них є система оцінок, до якої вони також вписують враження, а потім Hiring manager ухвалює рішення.
Пригадую, як на самому початку пошуків мене вмовляв знайомий зі старої роботи: «Кажи всім $4000». Але тоді я соромилася, гадала, що стільки не варта. Зрештою впевненість у собі з’явилася через офери. Спочатку я отримала офер на $3200, потім на $3700, а потім назвала цифру $4000. І це спрацювало. Остання компанія запропонувала мені $4000.
Пригадую, коли мені подзвонили й презентували офер, розповіли про плюшки, це було як день народження. Наприклад, у всіх компаніях зазвичай питання про освіту обговорюють фразами: «ми покриємо» або «обов’язково надішли заявку на навчання». Тут під такі цілі виділено окремий бюджет — $500 на рік. Стільки ж на спорт і mental-health. Тобто ти надішлеш чек від психолога — і вони його покриють. Ще $250 на рік — на облаштування дому, тож можна замовляти меблі, вазочку, декор — що завгодно. Ще $40 на місяць — на інтернет і все, що тобі потрібно для зв’язку.
Коли вони презентували все це мені на мітингу, було 20 грудня — день після Святого Миколая, і я подумала, що це найліпший Christmas gift. Я спеціально потім дізнавалася: у Sigma досі на спорт дають 300 гривень на місяць. Пригадую, мама жартувала: «У тебе там і зарплата буде?». Одне слово, це найліпший соцпакет з усіх, які мені пропонували. Видно, що там американський менеджмент, VP — і це активно транслюється.
Коли я звільнялася наприкінці листопада, то сподівалася вже в середині грудня вийти на нове місце, причому ще хотіла трохи відпочити до цього. Зрештою співбесіди дуже розтягнулися, тож я вже кожній компанії казала, що готова вийти з наступного тижня.
Вийшло зовсім не так. 20 грудня мені зробили офер. Я вже мріяла вийти 3 або 4 січня. До цього в мене ніколи не було таких довгих перерв між роботами. Було незвично, що навіть немає чату, який треба перевірити. Але вийти можна було тільки 18 січня, бо компанія організовує раз на місяць тиждень онбордингу для всіх. Я пропустила всі корпоративи, але новорічний подарунок мені все-таки дали.
Тепер у мене дуже «піемська» позиція, але оскільки компанія продуктова, мені тут окей. Загалом мені здається, що саме в процесі всіх цих співбесід я зрозуміла, що саме хочу.
На що ще я звертала увагу, коли обирала компанію
Я не надто дивилася на всілякі принади, які пропонували компанії. Хоча мої знайомі жартували, що в BetterMe класно, тому що вони на тимбілдинги їздять на Мальдіви. Я більше звертала увагу саме на зарплату.
Із соцпакетом теж усюди більш-менш однаково: майже повне страхування, відпустка приблизно
Ще для мене було дуже важливо, чи передбачає компанія постійне перебування в офісі. На попередньому місці ми працювали офлайн, а до цього я завжди була на дистанційці. Для себе я зрозуміла: так, є плюси в наявності офісу, але все-таки добре, якщо ти можеш завжди працювати віддалено. Умови BetterMe передбачали постійну роботу в офісі, тобто ти можеш відпрошуватися, але дуже рідко — два-три дні на місяць. Коли я це почула, то вирішила: мені таке не підходить, особливо в ковідні часи. До того ж незрозуміло, звідки такі вимоги. На попередньому місці роботи це було хоча б логічно, через гардверні проєкти та тестування на датчиках. Тут я не бачила причин перебувати в офісі, якщо можна цього не робити. В EvoPlay сказали, що можна працювати два-три дні на тиждень з офісу — на таких умовах я була готова спілкуватися.
До речі, про торг. Коли я відмовляла EvoPlay, у компанії запитали, що мене збентежило. Я відповіла, що це були питання про сфери, у яких я потенційно не хочу працювати, плюс дивна схема, за якою вони не оформлятимуть мене три місяці. І річ не в тім, що мені треба було самостійно вести ФОП, а в тім, що ми ніби не співпрацюємо, поки я не пройду випробувальний строк. Вони сказали, що можуть переглянути цей момент. Тобто точково там готові обговорювати умови.
Загалом у процесі спілкування я намагалася бути щирою, нічого не вигадувати, давати фідбек. Я не впевнена, чи красиво було змушувати чекати інші компанії, але я завжди прямо казала, що маю офер від іншої компанії та веду перемовини, тож якщо вам потрібна відповідь тут і зараз, то моя відповідь «ні».
Поради й висновки
Що в підсумку:
- я спілкувалася з понад 60 компаніями;
- у мене було 49 співбесід з 24 компаніями;
- я отримала сім оферів;
- найбільш «скромна» пропозиція становила $2700, зрештою я прийняла офер до $4000.
Що ще хочу сказати, мені здається, мій кейс дуже показовий у тому сенсі, що все-таки зрештою кандидат ухвалює рішення. І компаніям варто зважати на це: не тільки вони дивляться на кандидата, а й навпаки. Мені здається, що після такої кількості співбесід, я могла б написати окрему статтю з порадами для рекрутерів. Не знаю, можливо, це мій бзик, як у PM, але я вважаю, що все має бути організовано. Рекрутер теж повинен готуватися до співбесіди, скидати інвайт у календар з даними компанії, зазначати, хто інтерв’юер. Добре, коли він, як у Turnkey, здатен сам запитувати, щось рекомендувати, тобто поводиться не просто як рекрутер, а і як представник компанії. Ще мені дуже сподобався формат презентації оферів.
А загалом, я всім порадила б не працювати в компанії просто для того, щоб у резюме був рік. Якщо хочеш піти раніше — іди. У процесі мого пошуку жодну компанію не бентежило те, що на попередньому місці я пропрацювала вісім місяців.
І ще не варто вибирати просто тому, що треба вибрати. Коли у вересні я вагалася між P2H і Softserve, то зрозуміла, що не хочу ні туди й ні туди. Але якби я вчинила інакше, то ніколи не потрапила б до компанії своєї мрії. Моє очікування окупилося повністю — і зарплатою, і умовами.
Після 24 лютого
Повномасштабна війна застала мене в Харкові. На той момент я працювала в компанії трохи більше ніж місяць. Перші три тижні залишалася в Харкові, потім тиждень побула на Заході країни, а звідти переїхала в Португалію, де й зробила всі тимчасові документи. Менеджер зі США досі шокований, як можна успішно заонбордитись під час війни й евакуації.
Компанія виплатила бонус для евакуації — на білети, апартаменти й таке інше. Вони підтримують релокейт, але я залишаюся працівницею українського офісу, сплачую наші податки. Ми перейшли на Дія.City, а якщо ти як працівник оформлений через них, то не мусиш платити португальські податки.
Я стараюся витрачати якомога більше грошей в Україні, хоча й приїжджаю тільки раз на кілька місяців, щоб побачитися з сім’єю та друзями, зайти в офіс і забрати мерч :) До речі, наш офіс в Києві не закривався й працює як раніше.
У моїй роботі майже нічого не змінилося. Політика перегляду зарплати — раз на рік. Але ревю 360 — двічі на рік, уже було й минуло успішно. Ще через умови КЗоТу оновилася кількість відпускних днів — тепер 28 замість 21. Друге нововведення за законом України: якщо здаєш кров (як співробітник, а не ФОП), то тобі виписують лікарняні — у день здачі плюс будь-який день протягом половини року. От тільки кров можна здавати не частіше як один раз на два-три місяці.
Нині розглядаю варіант найближчими місяцями повернутися в Україну. У мене є алегорія, що всі дрібниці, які дратують закордоном — це як вдарятись мізинцем об ліжко. Щодня, іноді по кілька разів. Не подобається саме тепер перебувати в іншій країні, тому що це не було моїм рішенням емігрувати. Немає сил і бажання вивчати тонкощі, як працює пошта, банк, закони, транспорт. Мені не близька південна концепція slow life, коли все дуже затягнуто, довго. Тут заведено так: у понеділок — банк, у вівторок — за продуктами, тобто одна справа на день, і то не завжди :) А мені хочеться, як у столиці, встигати мільйон справ за день. Ідеальний варіант для мене — жити в Україні й подорожувати, щоразу повертаючись додому.
