“Прокидався о 6–7 ранку, працював до 23-ї“. Як Front-end Angular Developer досягнув прибутку в $20 тисяч і що з цього вийшло
Front-end Angular розробник вже багато років поспіль б’є власні рекорди щодо розмірів зарплат і не збирається зупинятись. На піку кар’єри він заробляв понад $20 тисяч (але на кількох проєктах), а весь вільний час вкладає у навчання. Він анонімно розповів DOU про кар’єрний шлях, захід в ІТ з другої спроби та стрімкий розвиток у професії.
Усі казали, що програмування — це не моє
Коли я навчався у школі, то розглядав багато варіантів майбутньої професії. Але найбільше тягнуло до підприємництва. Здавалося, якщо ти підприємець, то точно людина з грошима та повною свободою дій. Орієнтуючись на це та пораду батька, я вступив до економічного вишу, де провчився два роки.
Був на контрактній основі, платив за навчання самостійно. Я з 17 років жив і забезпечував себе сам — не хотів брати гроші у батьків. Мабуть, як будь-який підліток хотів довести й собі, і оточенню, що можу все. Тож день я проводив на парах, а вночі заробляв, здебільшого фізичною працею. Це було складно. Я намагався знайти кращу роботу і при цьому починав усвідомлювати, що економічний виш не дає мені перспектив.
Пам’ятаю, як побачив вартість поїздки на двох на Балі — тоді це коштувало близько восьми з половиною тисяч гривень. І подумав: що краще — сидіти ще рік в університеті, не розуміючи, для чого те навчання, водночас марніючи на нічній роботі, чи хоч раз на рік їздити на Балі? Мабуть, я буду щасливіший, якщо полечу туди. І забрав документи з університету.
У той час я почав працювати у торгівлі й навіть дійшов до керівної посади у свої
Питають: «А впораєшся?». Після мого запевнення, що так, мені сказали: «Окей, починай в цьому маленькому відділі. Якщо розберешся, просуватимешся далі».
Я працював у цій сфері рік чи два, час від часу змінював компанії. Врешті доріс до посади помічника директора. Я вступив до університету знову — керівник моєї тодішньої фірми натякав, що його помічникові потрібен диплом. Я обрав технічну спеціальність — програмування. Тоді вона не була суперпопулярною, і було досить легко пройти на бюджет. Цей диплом я врешті отримав.
Я б, можливо, працював у тій компанії й далі, але коли попросив більше грошей, зі мною попрощалися.
Продовжувати шлях у торгівлі я не хотів, тож став досліджувати сайти з пошуку роботи. У топах за рівнем зарплат були лінгвісти та програмісти. Оскільки мені чи не завжди казали, що програмування — то не моє, хай і вчився я на розробника, то почав придивлятися до лінгвістики. Подумував про данську або шведську мову, але знудився навіть на етапі пошуку інформації.
І вирішив таки спробувати програмування. Почав з вивчення Java на порталі JavaRush, який, однак, мені не дуже сподобався. Програмування я тоді закинув.
Приблизно у той час я освідчився своїй дівчині, але вона мені відмовила. У нас не було жодної фінансової стабільності, я часто змінював роботи, й грошей навіть на оренду нормальної квартири бракувало. Насправді це було дуже зріло з її боку. Мені ж це додало мотивації заробляти, бо я дуже хотів одружитися.
Невдовзі у мене з’явився друг-програміст, і історія з ІТ понеслася знову. Але цього разу успішно.
Як я почав програмувати
Якось знайома завітала до мене в гості зі своїм новим хлопцем — це і був мій майбутній ментор. Розробник рівня Senior, він на той час багато років крутився в ІТ та змінив не один стек. Під час розмови я сказав, що дивлюся у бік програмування, навіть у технічному виші навчався, але особливих знань не маю. І попросив його допомогти.
Так я й почав вчити програмування «по-справжньому». Спершу він сказав мені опанувати HTML. Мовляв, класика Front-end, нічого зайвого. Все інше — усілякі там JS, фреймворки, «вчиться за день». Оскільки він був моїм єдиним інсайдерським джерелом про світ ІТ, я все сприймав за чисту монету.
HTML я вивчив дуже швидко, адже був мотивований одруженням. За місяць я пройшов HTML-академію, переглядав усілякі відео на YouTube, накопав інформацію. Товариш мені нічого не пояснював — тільки казав, що саме я маю опанувати. І коли я вже навчився самостійно верстати та прийшов за наступною порадою, він скерував йти на співбесіду.
Я питаю: «А скільки грошей просити?» — «Та скільки тобі треба, стільки бери, в IT грошей багато».
І от у 2016 році я пішов на першу у своєму житті співбесіду в ІТ. Вона була дуже «крута».
Я приходжу, а мене питають:
— Що ти вмієш?
— Вмію верстати.— А вмієш програмувати на JavaScript?
— Ні, але я знаю, що JavaScript — це лайно, якщо буде потрібно, то вивчу його за день.
— Може, маєш досвід React чи Angular?
— Ні, але це теж лайно, вже краще писати на JavaScript, але якщо буде потрібно, то вивчу теж за день.
Чому я так казав? Бо мій друг-сеньйор саме це мені й розповідав: усе це лайно і вчиться за день. Далі на тій співбесіді мене попросили зверстати макет. Я виконав лише половину завдання, сказав, що мені потрібно йти і я чекатиму дзвінка.
Щодо зарплати, то я просив не менше як 15 тисяч гривень. Це у часи, коли люди працювали безплатно, щоб здобути досвід. Мені, звісно ж, ніхто не перетелефонував. Я тоді ображено навідався у компанію, щоб з’ясувати, чому так сталося. На це мені відповіли, що компанія, на жаль, закрила вакансію і людина їм не потрібна.
Нині ми з другом страшенно регочемо з цієї історії, але тоді я не розумів, наскільки не мав слушності. Врешті пошуки завершилися успішно. Я влаштувався верстальником у «гаражну» компанію за $300 — відразу ж, без попереднього досвіду роботи.
Як потрапив на свою першу роботу
З першим місцем мені пощастило. Крім знання HTML, від мене більше нічого не вимагали. До того ж це був новий офіс з новою технікою та налагодженим процесом розробки. Я мав достатньо знань для повноцінної роботи, тож розпочав з першого дня.
Згодом став вивчати JavaScript та все, що з ним пов’язано. Тоді ж мені порекомендували сконцентрувати сили на Angular, і я зацікавився. Я хотів володіти достатньо унікальним та рідкісним на ринку фреймворком. А Angular — це enterprise, TypeScript, вищі зарплати. Так було п’ять років тому і залишається досі.
До того ж Angular видавався складним. А я люблю виклики. Читав документацію, переглядав відео на YouTube, форуми. На курси не ходив, адже одного разу прийшов на презентацію якогось курсу, не зрозумів, за що там платити гроші, і продовжив самостійно вчитися.
Для цього я затримувався на роботі — вдома був поганий ноутбук. Доходило до того, що керівництву доводилося ввечері мене виганяти з офісу. Працював, щоправда, я тоді не дуже добре, тому що всі сили вкладав у навчання. Бувало, що засинав на клавіатурі на кілька хвилин, прокидався і продовжував з думкою «Не здаємося».
До навчання мене сильно заохочував і друг — сеньйор-помідор. Коли я приходив до нього із запитаннями, він хитав головою та казав: «Який же ти тупееезний, це ж усе за день можна вивчити».
Якось я запитав його щодо JS.
— Можеш мені пояснити, що таке callback?
— Ти що тупий?! Це настільки легко, що я навіть не можу підібрати слова, щоб це пояснити!
Щоразу в такій ситуації я гадав, що повільно просуваюсь, а це лише додавало мотивації працювати краще.
Уже за місяць після початку навчання я став ходити по співбесідах за порадою друга. І звісно, мене на них «валили». Але я занотовував усі незнайомі слова, прогалини у знаннях, і за цими нотатками готувався далі. Знову провалював інтерв’ю і знову залатував пропущене. І так по колу.
З часом я вже мав потрібні знання, але мене не хотіли брати на роботу через брак досвіду. Тож я змінив тактику.
Якщо хочеш на співбесіді видатися людиною, яка все вміє — стань нею
За кілька місяців активного навчання я вже міг сам робити адмінки, різні сторінки тощо. Паралельно тренувався розв’язувати задачки. Тож одного разу, коли я прийшов на чергову співбесіду до маленького аутсорсу (менше ніж 50 співробітників), то полускав усі питання, як горішки. Сказав їм, що я на Angular «цар і бог», розповів про все, що вмію.
І мене запросили на роботу. Це сталося за пів року після того, як я почав вчити Angular. На той час, за відчуттями, я вже знав його на рівні Middle. Взяли ж мене на позицію розробника, без грейдів. Там я заробляв $500, згодом отримав підвищення на $200. І ми з дівчиною нарешті побралися.
Я продовжував ходити на співбесіди та навчався. За кілька місяців подався до однієї аутсорсингової компанії на позицію Middle із зарплатою $2500 і вдало пройшов співбесіду. Офер отримав того ж дня.
Я нагрібав собі всі задачі, за які більшість братися не хотіли. Наприклад, ангулярники часто не люблять завдання із чистим JS. Я ж їх забирав собі, копався, досліджував, знаходив відповіді.
Абсорбував у мозок все що тільки можна. Був час, коли я читав кожну статтю на DOU, навіть якщо це стосувалося геть не мого стека :) Шукав відео на YouTube, читав форуми, цікавився іншими технологіями, в тому числі Back-end.
Грався з базами даних, Haskell, пробував Python тощо. При цьому мети «працювати з усіма технологіями» у мене не було. Але я хотів розуміти все. Тому кожне питання копав углиб: як усе налаштувати, як під’єднати.
Влаштовував собі челенджі у Front-end: а якщо уявити, що Angular та React взагалі не існує, як би я виконував ці задачі? І прокачував навичку написання на чистому JavaScript. Загалом все, що нині можна зробити завдяки фреймворкам, я робив сам.
Тут потрібно трохи відступити від теми та пояснити, що я за людина. По-перше, я ненавиджу вільний час і справді люблю працювати та навчатися. По-друге, у той період в мене майже не було друзів, а з багатьма родичами я або не підтримував зв’язок, або ж робив це рідко. Зараз розумію, що це було неправильно. Тож замість «походів на кальян» чи сімейних обідів я весь час інвестував у себе та свої навички.
Перерву в навчанні я зробив хіба що на місяць — закривав нагальні питання з побутом і здоров’ям, потрібно було полікувати зуби. А потім продовжив навчатися. Тоді ж доріс до Strong Middle або ж уже був сеньйором — тут складно визначити.
У цій компанії я вже відповідав за проєкт і повну кодову базу, фактично виконував роль ліда. На інших проєктах, а я часто перебував на кількох одразу, міг бути просто розробником. Брався за все, мені було байдуже до «звання» — головне отримувати цікавий новий досвід і, звісно, гроші. Саме тому я так швидко зростав.
Загалом у цій компанії я пропрацював близько року. За цей час двічі отримував незначні підвищення зарплати на $100 та $200. До $3000 там я так і не дійшов.
Можливість переїхати до Європи
Далі переді мною постало питання, чи не переїхати до іншої країни. Річ у тім, що на той час моя дружина, теж айтівиця, навчалася у престижному європейському виші на магістратурі з Data Science. І їй зробили чудову пропозицію: гарна робота, житло, навіть машина. Усе це в одній з найрозвинутіших європейських країн.
Я відіслав кілька резюме в європейські компанії, але їхати не хотів. Я бував у Європі, там багато переваг, втім у нас їх не менше. Кажу дружині: «Слухай, коли ти їхала туди навчатись, ми не домовлялися про довгостроковий релокейт». На той момент ми жили на дві країни приблизно рік. А вона відповіла, що у Європі хороший рівень життя та перспективи. Вона — затребувана спеціалістка, мені теж роботу буде не проблематично знайти. Питання хіба що у мові.
Я запитав: «Окей, чого саме ти хочеш?». Вона відповіла: «Життя, як у Європі». І я пообіцяв, що влаштую його їй в Україні. Дружина мені повірила і відмовилась від усіх пропозицій.
Ми вирішили, що житимемо не у Харкові, а в Києві. Доки вона завершувала навчання, я мав все облаштувати. Це був кінець 2018 року. Я заповнив анкету на Djinni та вже за тиждень отримав два офери у Києві, це були топові зарплатні вилки, пропозиції на $4500. На один з них я пристав.
Тоді розробники, які отримували $5000 і більше, були рідкісними звірами, яких всі ненавиділи :) Я розумів, щоб стати таким, потрібно зачекати. Тож на співбесідах встановлював планку від $4000.
Як я отримав дві роботи замість однієї та не помер
Погодившись на офер, я вже збирався їхати до Києва. Аж тут мені написали з однієї європейської компанії, до якої я раніше надсилав резюме. І після співбесіди запропонували дистанційну роботу, причому за гроші того «рідкісного звіра» — $5000 «чистими» за прямим контрактом, віддалено.
Я постав перед вибором: і у Києві офер гарний, і цей цікавий. І там гроші хороші, і там. Але й рахунки у Києві великі. Я ж бо винайняв гарну квартиру в дорогому житловому комплексі з чудовим краєвидом. «Життя по-європейськи», яке я обіцяв дружині, недешеве.
Тож я подумав: чому б не пристати на обидві пропозиції? І попри перестороги знайомих, що нереально тягнути два проєкти, таки зробив це. Думав, що мене звідусіль позвільняють і я помру від виснаження, але ж спробувати варто :)
І справді було складно — роботи мав багато в обох компаніях. Я вставав о 5 ранку та одразу сідав працювати, щоб виконати деякі завдання наперед та не відриватися на другу роботу, перебуваючи у київському офісі. В середньому я витрачав на дві роботи близько 16 годин на день.
Але вже за кілька місяців вибудував графік так, аби витрачати лише по кілька годин на кожну з них.
Моя тодішня європейська компанія — аутстаф, а кінцевий клієнт — велика та знана продуктова фірма. Її основний продукт порізаний на кілька програм, які крутяться у хмарі. Підписка на цей продукт на рік коштує як маленька київська квартира, тож працювати там було весело і дорого.
Але тамтешній код був дуже брудний, просто жахливий. Якби я написав такий в Україні, мене б закопали на місці. Якість розробки у нас часто на рівень вища, ніж у Європі, США тощо. Тож я постійно дратувався і лаявся, а дружина хвилювалась, щоб я не вмер від злості та перевтоми.
Зрозумівши, що так працювати неможливо, я мав два шляхи: покинути цю роботу або ж спробувати виправити те, що можу. Я обрав другий варіант.
І почав потроху переписувати усе, до чого добирався. Лід побачив ці потуги й дуже зрадів моїм прагненням до змін. Мені дали зелене світло на будь-які виправлення — тільки б програма працювала та не давала збоїв. За пів року зміни стали очевидними, за рік я зробив красиву та зрозумілу архітектуру.
Звісно, за усіма виправленнями спостерігали, їх обговорювали та перевіряли — до продукту ставилися дуже відповідально. Та враховуючи, що я глибоко знав код і загалом пишу швидко, я став вигравати у часі: фічу, яку інший розробник дописував за п’ять днів, я робив за день чи два. Згодом я став owner цього продукту з погляду програмування.
Як за мене захотіли у чотири рази більше грошей і я втратив роботу
Я б працював на цьому проєкті років з десять, він мені дуже подобався, але одного дня зі мною попрощалися. Приходять і кажуть: «Цей місяць у тебе останній». Я питаю: «Якого біса?».
А згодом я дізнався, що за мене і ще кількох розробників аутстафінгова компанія запросила у клієнта у чотири рази більшу суму. Ну клієнт і послав усіх до біса — не дурний же.
Але то був класний досвід, і я пишаюся своєю роботою. Знаю, що після мого звільнення нічого не посипалося, і це добре. Я вважаю, що працювати треба так, щоб вас могли звільнити одним днем без зайвих проблем для проєкту. Бо якщо на проєкті є «всемогутній чарівник», то тут лише два варіанти: або проєкт лайно, або «чарівник».
Бути «чарівником» кепсько: якщо перестане подобатися проєкт і захочете піти, вас хапатимуть за руки та ноги, даватимуть більше грошей, аби тільки втримати. Такими темпами за пів року чи рік людина вже в депресії. І, звісно, «чарівники» небезпечні для проєкту, бо без них усе розпадеться.
Як я почав заробляти понад $20 000
Після звільнення з тієї компанії я став шукати інші контракти у Європі. Прямі чи через аутстаф/аутсорс — мені було не надто важливо. Аби був цікавий проєкт та відповідні гроші.
Починався ковід, зарплати в ІТ зростали. Я ходив по співбесідах і за роботу особливо не турбувався, адже коли ви Senior, то навряд чи залишитесь без проєкту. Врешті я натрапив на новий цікавий контракт із США — мені зробили офер на $6000. Тоді ж я полишив свою київську компанію, в якій пропрацював понад два роки, тому що хотів чогось нового. На її місце прийшов ще один європейський проєкт на $6500.
Згодом через сімейні обставини у мене з’явилася потреба у більших грошах. Крім цього, я хотів закрити кредит на дуже дорогу машину, в яку вклав свої заощадження і кредитні кошти.
Я продовжував проходити інтерв’ю та отримувати офери, і в певний момент до двох проєктів приєднався третій. А за ним і четвертий. У сумі в середньому на чотирьох проєктах я отримував понад $20 000.
До того ж я займався трейдингом і щодня з 16:30 до 23:00 стежив за фондовим ринком. Тож можна вважати, що проєктів у мене було п’ять.
Це був шалений режим. Я прокидався о
Мені вдавалося — загалом я гуру планування. Тікети та навантаження потрібно розподілити так, щоб перформанс був не нижчим, але й не вищим від рівня команди. План має бути чітким і добре структурованим. У мене не буває раптовостей чи «магії», я чітко знаю, що роблю сьогодні, а що — наступного тижня. При цьому я стежу за робочим місцем: чистий стіл, мінімум речей довкола. Якщо щось заважає чи відволікає, я усуваю причину. Чесно? Я хвора людина :)
Усі сусіди знають, що якщо галасувати після 10 вечора та заважати мені, я викличу поліцію
Але вже за кілька тижнів такого режиму стало підводити здоров’я. Я шукав проєкти швидко, орієнтуючись суто на компенсацію та швидкий старт роботи. Через це не надто придивлявся до проєктів, і вони виявлялися дуже поганими як з технічного погляду, так і щодо команди та менеджменту. Тож, крім великого навантаження, додавався стрес.
Я схуд, попри те, що чи не щодня їв у McDonald’s. Я мало та погано спав, почав приймати мелатонін. Нагадали про себе зуби — я думав, що багато з них доведеться видаляти. Потім з’ясувалося, що вони боліли через нерви. Турбували очі — інколи на монітори вже було важко дивитися.
Крім того, за деякий час до того мені зробили операцію і заборонили будь-які фізичні навантаження. Я пив знеболювальні, і все це теж не додавало здоров’я.
Звісно, так не могло тривати довго — людина не здатна працювати у турборежимі постійно. Тож за три-чотири місяці, коли я більш-менш розв’язав фінансові питання, почав потроху відрізати проєкти один за одним, доки не залишився один, мій улюблений. Нині на ньому я й працюю, заробляю $6500. Інші гроші отримую з інвестицій. Я аж ніяк не відмовляюся від більших заробітків — просто змінюю концепцію.
Поради людям з мого досвіду
Порада № 1. Якщо хочете влаштуватись до компанії з Європи та США, доведеться стати «універсальним солдатом». Знайти вакансію на чистий Front-end складно — найімовірніше, вам доведеться трохи зачіпати Back-end.
Порада № 2 — більше стосується менеджерів. Ніколи не тримайте у штаті токсичну людину. Здається очевидним, але я бачив, як один фахівець руйнує команду з 50 працівників.
Топперформерів теж потрібно звільняти. Знаєте, буває так, що команда добре працює, а якась одна людина завжди виконує більше за інших. При цьому вона не робить нічого поганого — просто працює у вихідні, бере більше завдань, хоче бути найкращою. І колективу поруч некомфортно — люди не можуть спокійно піти відпочивати. Це вид токсичності.
Порада № 3 — також менеджерам. Будь ласка, не наймайте Full Stack — це вбиває проєкти. Розробники рідко справді добре працюють і на фронтенді, і на бекенді одночасно. Найчастіше ми маємо в кращому випадку «середнячка», якість коду якого невисока.
Порада № 4 — не соромтеся комунікувати з людьми, розв’язуйте свої проблеми.
У мене є чудова історія про ліфт. Вона не стосується роботи, але ілюструє мій підхід до будь-якої справи. Якось у моєму будинку перестав працювати ліфт. Я прийшов до управительки із цим питанням, а вона мені й каже: «Я лаялась з усіма, але нічого не змінилось».
Тоді я сів у машину і поїхав до керівництва ЖЕКів Києва у міськраді. Прийшов, привітався, запитав, де головний. Він був на засіданні, тож я почекав. Після засідання я підійшов, коротко пояснив суть проблеми. Ми обмінялися телефонами, та він запевнив мене, що ввечері все працюватиме. Власне, так і сталося — увечері ліфт полагодили.
Мені легко таке втнути, хоча знайомі дивуються з цього й сміються. Я ж просто розумію: не має сенсу сваритися з людиною, яка нічого не вирішує. А люди, що стоять на чолі, не бажають марнувати час на щось неважливе для їхньої роботи. Їм простіше швидко розв’язати твоє неважливе в глобальному сенсі питання, ніж сперечатися.
Ось це мій шлях. Я такий у всьому — і щодо підвищень зарплати, і щодо будь-яких непорозумінь.
Багато розробників та людей інших професій — скиглії. Вони лише повторюють: «Ой, у мене не виходить, зарплата не піднімається, проєкт не подобається». А потрібно діяти. Не підвищують зарплату — ідіть на співбесіду, проєкт не подобається — змініть його. Іншого підходу у роботі, та й в особистому житті, я не розумію і злюся, коли чую подібне.
Як війна вплинула на роботу та плани
На роботу агресія росії майже ніяк не вплинула. Мій замовник із США, жодних скорочень та урізання виплат у нас не було. Я в Україні, хоча можу виїхати — я не придатний до служби. Розумію, що у Європі безпечніше, іноді думки виїхати закрадаються, але проти дружина. Її батьки залишаються у країні та не хочуть їхати за кордон.
Загалом війна зачепила мою родину ще 2014 року: мої бабуся і дідусь провели всю зиму в підвалі, доки їхнє селище росіяни знищували «Градами», а ми не могли їх тоді вивезти. Згодом вони все ж виїхали, але після пережитого почали сильно хворіти та згодом померли. Інколи під час розмов із родиною ми кажемо: «Добре, що вони не бачать того, що коїться зараз».
Можливо, саме через це я так ненавиджу марнувати час. У майбутньому хочу все більше ділитися не лише своїми розробками, а й досвідом. У мене його багато: я знаю, як змінювати дизайн, логіку та ідею проєкту на краще, легко спілкуюся з клієнтами, уміло розпоряджаюся часом та розробляю як довгострокові, так і короткострокові плани. З цим, власне, і збираюся далі працювати.
