«Енергійність і безвідмовність мене й згубили». Айтівці — про власний досвід вигоряння
Вигоряння залишається актуальною проблемою для айтівців. Завдань і викликів з кожним роком стає більше, а навантаження та конкуренція лише зростають. Водночас стресів довкола не меншає, що лише загострює психологічні проблеми.
Згідно з опитуванням, яке DOU проводив торік, 67% айтівців стикалися з вигорянням і лише 11% впевнені, що ніколи не відчували цього стану.
Ми поговорили з трьома розробниками, які в різні періоди життя й з різних причин стикнулися з вигорянням. Вони розповіли, як ідентифікували в себе проблеми та що робили, щоб побороти їх.
«Іноді мені навіть снився код чи кляті векторні зображення»
У програмування я заходив двічі. Вперше — одразу після закінчення університету, хоча спеціальність була далека від програмування (інженерна механіка та технології кораблебудування).
Просто так склалося, що саме та команда інженерів-технологів, куди я влаштувався на першу фултайм-роботу, займалася не класичними для цієї професії активностями, як-от створення технологічної документації абощо, а писала програми для металообробного обладнання з програмним керуванням. Тобто офіційно ми були інженерами-технологами, але виконували обов’язки інженерів-програмістів. Хоча я й мав мінімальний досвід у цьому напрямі (кілька лабораторних робіт в універі), мене все ж взяли й майже всього навчили вже в процесі роботи.
Уже тоді мені сподобалася різниця між таким підходом, коли можна створити одну програму, за якою на десятках, а то й сотнях станків одночасно виготовлятимуться десятки та сотні однакових деталей, і традиційною роботою токаря чи фрезерувальника, де в один момент одна людина може виготовляти лише одну деталь. Крім того, були випадки, коли через людський фактор з’являлися браковані деталі, зокрема й досить дорогі. З автоматизованим виробництвом майже на 100% можна бути впевненим, що в результаті отримаєте саме ту деталь, яку «запрограмували».
На жаль, це був державний завод, тому зарплати там були скромними й чітко зафіксованими у гривнях, а після зростання курсу долара з 8 до 24 у
Я продовжив працювати інженером на заводі та паралельно вивчав Python і JavaScript у вільний час. Коли відчув, що більш-менш достатньо розібрався в теорії та наробив навчальних проєктів, став ходити по співбесідах, де швидко отримав офер на позицію Python-розробника. Мій рівень тоді був чимось середнім між інтерном та джуніором: завдання давали як джуну, а зарплата була як в інтерна. Це був мій другий вхід в ІТ, цього разу вже у справжнє.
Щодо мотивації, то спершу я полюбив писати код, а потім уже захотів більше грошей :) Сам процес мені подобався задовго до того, як я дізнався, наскільки це може бути прибуткова справа.
З вигорянням я стикнувся якраз на тій роботі, куди влаштувався після заводу. Це був крихітний стартап, і я ще не знав, як все влаштовано, тож просто намагався витискати з себе максимум, бо відчував свою певну «неповноцінність» через брак класичної ІТ-освіти. Намагався це компенсувати старанням.
Перші два-три місяці все було чудово, особливо якщо порівнювати з державним заводом, де сильно відчувався «дух СРСР». Але зрештою енергійність і безвідмовність мене й згубили.
«Якби я продовжив там працювати, то мене за декілька місяців чекало б одне з двох: або нервовий зрив, або клінічна депресія»
Все почалося з того, що до завдань розробки додалося тестування. Вже не пам’ятаю, як саме це аргументували, але коли я щось розробляв, то мав сам же це й перевіряти, а потім воно одразу потрапляло на прод. Звичайно, з погляду менеджменту було наївно та оптимістично очікувати, що джуніор-розробник буде кожного разу ідеально все робити (у нас ще й не було рев’ю!), тому інколи траплялися фейли, про які ми дізнавалися з гнівних коментарів користувачів. В таких випадках я мусив максимально швидко виправляти свої помилки.
Коли я більш-менш навчився поєднувати ролі розробника та тестувальника, мені накинули ще одну — технічного письменника, якщо можна так сказати. Окрім розробки та тестування, кількість завдань за якими не зменшилася, я мав кожного тижня писати одну технічну статтю для блогу компанії. Якось я вирішив піти у відпустку на два тижні, й мені сказали: «Ок, відпочинь, але статті мають виходити кожного тижня, так що на тижні перед відпусткою маєш написати три матеріали — одну для того тижня і ще дві, щоб у нас було що публікувати, доки тебе немає».
Уже тоді мені почало бракувати 40 годин на тиждень, щоб усе встигати, тому я став виходити на роботу раніше, а закінчувати її пізніше. Але ж менеджмент, який бачив, що я можу тягнути на собі вже три ролі, додумався накинути на мене ще одну — графічного дизайнера. Мене попросили малювати векторні зображення до своїх статей та до деяких інших частин проєкту. Мені знадобився деякий час, щоб розібратися в основах, але врешті я зміг потягнути й це.
Я пропрацював там вісім місяців, причому в останній місяць вже був настільки завантажений, що у «короткий» день працював приблизно 12 годин, щоб усе встигати, нерідко доводилося по
Щодо факторів, які свідчили про вигоряння. По-перше, у мене взагалі з життя зникло все, крім роботи. На спілкування з друзями та рідними не було ні часу, ні ментальної енергії — я повністю випав зі всіх сфер життя. Я лише їв, спав і працював. Іноді мені навіть снився код чи кляті векторні зображення. Все, що я міг робити у вихідні — максимально пасивно відновлювати енергію та змушувати себе виходити в магазин за їжею. По-друге, я почав ненавидіти свою роботу, а разом з тим і програмування. Про жодні власні проєкти у вільний час чи хобі не йшлося. Ще у цей період я стрімко набрав зайву вагу (приблизно +15 кг), бо їжа залишалася майже єдиним джерелом хоч якоїсь радості, і я дуже мало рухався. Мій стан погіршувався з кожним місяцем.
Думаю, якби я продовжив там працювати, то мене за декілька місяців чекало одне з двох: або нервовий зрив, або клінічна депресія.
Я казав керівництву, що мене не дуже влаштовує набір обов’язків, який постійно зростає, особливо коли це було нерелевантно позиції Python-розробника. Але менеджмент ігнорував це або блокував аргументами, які я вже й не згадаю. Пам’ятаю лише, що компанія абсолютно не була зацікавлена ні у зменшенні навантаження, ні в найманні додаткових людей, ні в інших способах боротьби зі втомою та вигорянням співробітників. Історія з «перевиконанням плану» за статтями перед відпусткою досить показова.
Впоратися з вигорянням мені допомогло звільнення та перехід на дуже просту роботу, де я міг виконувати обов’язки буквально за
У компанії процеси протікали повільно й розслаблено, що було погано з погляду бізнесу, але дуже добре для психологічного відновлення. Ймовірно, така велика кількість часу на завдання була пов’язана з тим, що в тому місці я був єдиним розробником. Решта людей була математиками/статистиками та менеджерами. Тому вони ставили строки, виходячи зі свого бачення, що таке «складно» і що таке «просто».
Там я пропрацював близько п’яти місяців перед тим, як відчув, що морально, психологічно, енергетично відновився, і перейшов в іншу компанію з хорошими умовами та адекватним навантаженням.
Повторно з вигорянням я не стикався, бо одного разу вистачило, щоб зробити для себе висновки та більше не допускати схожих ситуацій.
Аби не вигоряти, насамперед потрібен work-life balance. Робота має бути лише певною частиною життя, а не всім життям. Крім того, знайте свої обов’язки та не беріть на себе непомірно багато. Як кажуть: «Хто везе — на тому і їдуть».
Ще одна порада — регулярно звіряйтеся із зарплатною статистикою та змінюйте роботу, якщо вам сильно не доплачують. Бо навіть за адекватні гроші іноді працювати непросто, а якщо ще й знати, що вас недостатньо цінують, це стане потенційним психологічним моментом, що може призвести до вигоряння (спочатку думки штибу: «Боже, на яку фігню я витрачаю своє життя?», а потім пішло-поїхало).
Якщо відчуваєте, що от-от вигорите чи вже потрапили в цей стан, прочитайте історії інших і вичленіть патерни. Можливо, варто поспілкуватися з друзями або колегами та дізнатися, чи хтось таке переживав і що вони робили.
Другий важливий момент — піти у відпустку, мінімум на два тижні, а якщо умови в компанії дозволяють, то й на три-чотири. Якщо вигоряння серйозне, можливо, навіть відпустки буде недостатньо й потрібно буде або звільнятися, або йти у сабатікал на місяці.
У мене є молодша сестра дизайнерка, вона також вигоріла на своїй попередній роботі. Щоб повноцінно відновитися, вона звільнилася та не працювала 14 місяців.
Також я помітив, що деякі фактори підвищують ризик того, що людина вигорить. Наприклад, більш відповідальні люди більше схильні до вигоряння, ніж ті, які працюють за принципом з радянського мультфільму «И так сойдет!», або ж «х*як-х*як — і в продакшн». Тому якщо ви гіпервідповідальна людина, почитайте книжки з дзен-буддизму, аби дізнатися, як бути більш розслабленими та пофігістичними у хорошому сенсі.
Ще один фактор — фінансова подушка. Люди, в яких її немає і які переживають, що можуть втратити роботу та залишитися без грошей, більш схильні до вигоряння, ніж ті, хто навіть у разі звільнення зможе жити на заощадження рік чи навіть довше.
Останні події (пандемія, війна) чудово показали, що у світі є багато важливіших речей, ніж робота та робочі обов’язки. Тому не треба надто перейматися і доводити себе до вигоряння, бо навіть якщо ви «втратите все», але у вас залишиться життя, можна буде почати спочатку.
«Після безперервного програмування і щоденного навчання по 10-14 годин бажання кодити зникло»
Програмуванням я захопився незадовго до вступу в університет, що й визначило вибір спеціальності. У 16 років пішов до КНУ ім. Шевченка на факультет кібернетики, спеціальність — «Програмна інженерія».
Я добре вчився і полюбляв профільні предмети, кодив і в університеті, і вдома — на це йшов весь мій час. З третього курсу я почав ще працювати на парт-таймі. Так тривало до кінця навчання.
Цілі з працевлаштування в мене були високими. Я хотів одразу після університету потрапити у FAANG, тож і всі корисні знання поглинав як губка. На жаль, з FAANG в мене не склалося. Я пройшов інтерв’ю з Amazon, Google і Facebook. Дві перші компанії не дали офер після повного циклу відбору, а Facebook «послав» після фон-скріна. Тож я пішов у звичайнісіньку київську аутсорс-компанію. Цією роботою я не був задоволений, та й відчуття самореалізації вона не давала. Я завжди хотів робити компілятори, чим українські компанії не займалися. Крім того, західний стиль менеджменту мені більше до вподоби, ніж український. Велике значення для мене має розробка саме продукту, а от аутсорс чи аутстаф не мотивують.
Оскільки я все ще хотів розробляти компілятори, додатково кодив і вчився після роботи. Власне, після такого режиму — безперервного програмування і щоденного навчання по
На щастя, вже тоді проблема вигоряння була на слуху. Наприкінці
Думаю, вигоряння я зміг побороти з девізом «Все потрібно робити в міру». Насамперед я взяв перерву між звільненням з однієї компанії та переходом в іншу. Це була пауза в півтора місяця, за яку я встиг добре відпочити, й вже після різдвяного періоду спокійно перейшов у Hazelcast (де, до речі, умови були набагато кращі за ті, що я мав на попередньому місці роботи: дарували техніку й акції; ставлення менеджменту до людей було геть іншим; влаштовували внутрішні конференції, компанійські вихідні раз на квартал; R&D з університетами).
«Для мене це було схоже на депресію щодо розробки ПЗ: нічого не хочеш читати, писати, не хочеться просинатися й вмикати комп’ютер, щоб працювати»
Другий момент — нова робота стала приносити мені відчуття самореалізації. Я виконував складні завдання, якими пишаюся: R&D в галузі розробки системи управління базами даних. Якщо конкретно — підтримка індексів, віконних функцій і потокове злиття (stream-to-stream JOIN) для мови запитів. Тож у мене не було потреби виконувати ще щось після роботи — я вже був задоволений своїми успіхами.
По-третє, я багато спілкувався з різними людьми, й це допомагало. Я знайомився з ними в барах, на тематичних зустрічах, під час гри у WoW. Більшість були не зі світу IT: хтось з інвест-банкінгу, хтось — з аудиторства (усі — з Big Four). Вони мене мотивували, ділилися успіхами й проблемами — захотілося повернутися й творити «аж бігом», але в міру :)
Після того з вигорянням повторно не стикався. Було відчуття «синдрому самозванця», втоми, але саме вигоряння — ні.
Не хочу нікому давати поради, як не втрапити в пастку вигоряння, бо тут все індивідуально. Єдине — не соромтеся брати відпустку частіше й не проводьте її за комп’ютером.
А от щодо того, як побороти це... У звичайний час мені допомагали походи в бари з такими з розробниками, як я. А у воєнний — хіба звернутися до психолога. Якщо дозволяє фінансова подушка і проєкт — можна взяти неоплачувану відпустку на місяць. Але попередньо краще провести one-on-one з менеджером. Є класний твіт і відповідь на нього щодо тем, які варто обговорювати на таких зустрічах.
«Коли праця останніх місяців йде на смітник, мотивація щось робити знижується»
В IT працюю з
У 2015 році трапилися кілька моментів, які призвели до вигоряння. Проєкт, над яким працював місяці, якщо не роки, просто пішов у смітник з усіма «best practices», «cutting edge technologies» та всім, що «продають» у вакансіях. Крім того, додалися проблеми в особистому житті й релокація: я змінив менше місто на столицю, а з цим змінилося й коло друзів та знайомих.
Не можу сказати, що перестав тоді кодити. Змінилося ставлення: замість «зараз тут усе перероблю й буде круто» з’явилося «закрив тікет — і добре, аби QA PASS було».
Коли зрозумів це, написав Product Owner-y, який мешкає за кордоном, мовляв, сорі, щось код не кодиться, трекер зупинив, намагатимуся працювати як зможу. Він поставився з розумінням. Аналогічне повідомив і нашій Project Manager, яка з України — вона теж підтримала.
Зрештою я вимкнув комп’ютер і поїхав у магазин за продуктами :) А потім ще в інші магазини, зустрічався з друзями, дивився відео на ютубі тощо. Працював формально чотири години на день.
На жаль чи на щастя, через кілька тижнів той проєкт компанія вирішила «вбити»: команду розпустили та намагалися влаштувати на інші проєкти. Я просто відмовився, розрахувався і пішов відпочивати.
По суті, впоратися з вигорянням мені допомогла ця перерва. Кілька місяців я відпочивав, грав у комп’ютерні ігри, зустрічався з друзями, влаштовував поїздки за місто на вікенди тощо.
По допомогу до спеціалістів не звертався — я й до лікарів йду чи не в крайньому разі, а у психолога взагалі ніколи не був. Мені були зрозумілі причини стану, в якому я опинився, окремі фактори-збуджувачі й те, що звичайне зменшення кількості часу в роботі та його збільшення поза нею стане непоганим способом все розрулити.
Однак за кілька років я стикнувся з вигорянням повторно. Причина в дечому була схожа: коли праця останніх місяців йде на смітник, мотивація щось робити знижується. Був один специфічний випадок: завдання на кшталт «зробити нову сторінку з компонентом» мало зайняти день-два часу, але почало хаотично розростатися на тижні, а кількість проблем і відкритих тредів у пул-реквесті збільшувалися в геометричній прогресії.
Проблема була в тому, що великий шмат бізнес-логіки пропустили на початкових етапах, і вже на фінішних його майже неможливо було імплементувати так, щоб не зламати щось інше. І я ходив по колу: намагався виправити в одному місці, ламаючи щось одразу у двох інших. День закінчувався тим, що я закривав одні проблеми, а наступного ранку отримував купу повідомлень про нові.
«Змінилося ставлення: замість „зараз тут усе перероблю й буде круто“ з’явилося „закрив тікет — і добре, аби QA PASS було“»
Єдиний вихід з усього був один — зупинити інших «фронтів» на їхніх завданнях і разом накинутися на глобальне розв’язання цієї проблеми, бо один я просто тонув. Зрештою пройшов кілька кіл нічних соло-рефакторингів, порезолвав треди, потестували — наче запрацювало. Також долучився Project Manager — допомагав чим міг, хоча він і не профільний Front-end Developer.
Цей прояв вигоряння був трохи серйознішим за попередній. У процесі розв’язання робочих проблем я думав, чи не кинути все це й чи не перестати кодити взагалі. Але я розумів причини, чому склалася така ситуація. Як і те, що це чи не єдиний такий випадок — зазвичай у проєктах схожих труднощів немає. Тобто треба було просто пройти цей марафон, аби стало легше. Так і сталося.
Щоб не стикнутися з вигорянням, знаходьте work-life balance. Не накидуйте на себе зайвого — краще візьміть менше завдань (навіть якщо будете видаватися «недоперформером» на тлі інших колег). Неможливо 100% часу протягом років викладатися на 100% ККД. Люди — не роботи.
Якщо уникнути вигоряння таки не вдалося, скажіть менеджеру, щоб вам давали менше завдань. Якщо треба — запропонуйте кілька тижнів чи місяць працювати за 50% оплати, але й виконувати на 50% менше роботи. Іноді допомагає навіть зміна проєкту в межах компанії (наприклад, я колись переходив з чистого аутсорсу на продукт, не змінюючи компанію).
