Велопробіг за Україну. Як айтівець та блогер вирішили проїхати 4000 км Європою, щоб зібрати кошти на допомогу країні
Проєкт «Велопробіг за Україну» — це благодійна ініціатива, створена для підтримки України та українців в інформаційному просторі. Блогер Сашко Ляпота їде велосипедом по містах Європи й зустрічається там з українцями та місцевими, розповідає про це у своєму блозі та збирає кошти для ЗСУ.
20 травня до нього долучився Project Manager з Харкова Влад Волошин. Разом хлопці проїхали вже понад 3300 кілометрів, провели зустрічі в десяти містах і зібрали понад 20 тисяч євро для армії.
Ми поспілкувалися з Владом і Сашком про те, як проходить велопробіг (інтервʼю було записане 27 травня).
Сашко Ляпота (ліворуч) і Влад Волошин під час велопробігу
«Сашко розповів про велопробіг у своєму подкасті. Я послухав і зрозумів, що йому буде важко їхати самому»
— Владе, розкажи, де і ким ти працюєш?
Я працюю як Scrum Master в компанії Mynd, вона займається Real Estate бізнесом та софтом для нього. Через цей софт можна орендувати житло та інвестувати, робити реновації, ремонти тощо.
Сюди мене взяли для експерименту — компанія почала використовувати Scrum, і експеримент виявився вдалим. Після цього ми найняли ще професійних Scrum Masters. Доти були лише інжиніринг-ліди.
— Як ти довідався про ініціативу Сашка? Як познайомились і як вирішив долучитись?
Сашко розповів про велопробіг у своєму подкасті. Я послухав і зрозумів, що йому буде важко їхати самому. Написав йому на електронну пошту, сказав, що поїду з ним і допоможу.
Мені хотілось долучитись до підтримки України. Я був у Португалії, коли почалась війна — подорожував і працював віддалено. На початок війни перебував у відпустці на Азорських островах. І залишився в Португалії. Допомагав місцевим волонтерам. Ми донатили гроші. Я закидав кошти Сашку і підтримував фінансово компанію Blackpack, яка виготовляє сумки, а з початком війни почала шити плитоноски, розгрузки, підсумки та РПСки.
— Де ви перетнулись з Сашком?
Коли я йому написав, в мене був лише один рюкзак, з яким я подорожував. Велосипед мій був у Харкові. Речі мені надіслали «Укрпоштою» до Варшави — перед тим я жив там пів року і попросив знайомих їх прийняти, щоб потім переправити до Португалії. Там було все моє спорядження для велосипеда та мандрів.
Коли я дізнався про велопробіг Сашка, знайшов можливість доставити свій байк з Харкова до Варшави через волонтерів. Я прилетів до Варшави. 17 травня всі мої речі зібрались в одному місці, і я почав шукати сервіс для велосипеда і приводити все в порядок перед поїздкою.
Зустріч в Талліні
— Ви зараз у Таллінні?
Сашко: Так, ми вже провели чотири зустрічі (станом на 27 травня — ред.). На сайті є план заходів за країнами, якого ми дотримуємось. Ми провели зустрічі у Вільнюсі, Ризі, Клайпеді, Таллінні — на них розповідаємо людям про те, що робимо, спілкуємось.
Головне — це показати, що люди не тільки в Україні, а й в інших країнах Європи приходять і підтримують, донатять. Потім це все публікуємо в наших соціальних мережах.
Влад: Коли ми подорожуємо і проводимо ці зустрічі, українці, які переїхали за кордон, знайомляться одне з одним. Вони отримують зв’язки в місті, в якому проживають. Спілкуються з місцевими, соціалізуються.
Крім того, мають можливість розповісти свою історію про те, як утікали, як їм було важко. Кожен хоче поділитись.
Швидкий перекус десь на маршруті
— Можете пригадати історію, яка зачепила вас найбільше?
Історія однієї сім’ї. Ми тільки доїхали до Риги, хотіли сфотографуватися на тлі банера «Латвія». У нас на сумках були українські прапори, стрічки.
До мене підійшли люди та англійською сказали: «Thank you for supporting Ukraine». Я одразу зрозумів, що англійська — не їхня рідна мова. Я відповів, що теж з України. І вони розповіли нам історію, як утікали з-під Харкова та як у сусідній будинок влучив снаряд. Як вони пробиралися через росію, проходили фільтраційні табори й усе таке. Це було жахливо. В них троє дітей.
«Вирішили зробити велопробіг на дистанцію, якої ще не долали, щоб привернути увагу»
— Як тобі спала на думку така ідея — велопробіг Європою?
Сашко: Спочатку я займався суто хайтек-ресурсами. Потім завів ютуб і медіаресурс про подорожі. Останні п’ять років я багато мандрую велосипедом. Об’їхав на ньому половину світу. І завжди ці подорожі до 10 днів. Я проїжджаю по
Ми подумали, що вже багато зроблено з того, що ми могли виконувати на місці. Ми купували автомобілі, бронежилети, збирали кошти. Вирішили зайнятися тим, що вміємо найкраще, — зробити велопробіг, але на дистанцію, якої ще не долали, щоб привернути увагу.
У мене аудиторія, яка це любить, читає. Для когось це буде звичайний контент, бо люди схожого теж потребують. Але найважливіше — ми зможемо донести меседж, що треба донатити в Україну. І збирати кошти ще й за кордоном.
Зустріч у Стокгольмі. На цю зустріч принесли найбільшу кількість донатів готівкою
— Скільки вам задонатили і чи є якась конкретна мета?
Від початку повномасштабного військового вторгнення ми в ком’юніті зібрали понад 120 тисяч доларів. Це невелика сума, але це ми її збираємо в нашому телеграм-каналі на 16 тисяч підписників. За період велопробігу вийшло близько 20 тисяч євро.
— Останній пункт призначення Варшава? Що плануєте робити далі?
Так. Далі будемо займатись особистими справами, адже є родина. Зараз доходів немає зовсім, і ми нічого не заробляємо з велопробігу. Немає монетизації на ютубі. Зроблю кілька проєктів, але планую повернутись в Україну. Хочеться почати щось там.
— А в тебе, Владе?
Поки не планував. Але, мабуть, повернусь до Португалії та продовжу працювати. Я взяв відпустку на місяць. Це було важко, але мені вдалося. Я повинен працювати з 20 червня, і ми будемо намагатись повернутися до цього часу.
Планів поки не маю. Не впевнений, що буду повертатись до України, поки там війна. Якщо й так, житиму біля Львова.
Ранок біля річки
— Розкажіть про те, як проходить пробіг? Долати такі відстані — це складно для багатьох.
Сашко: Ми немало їздимо. Влад багато мандрує, долає великі дистанції. В нас виходило
У нас немає величезних сумок, які люди звикли бачити на велосипедах. Ми їдемо з наметами, повністю автономно. Єдине, що зупиняємося на заправках та в магазинах, аби купити їжі. Ночуємо два дні в наметах, один день у хостелі чи готелі або в підписників, які нас запрошують, щоб зарядити пристрої та змонтувати відео.
Відео монтуємо прямо в дорозі. Це перший такий досвід, адже потрібно швидко ділитися контентом, і саме тому я взяв з собою iPad Mini. В себе в офісі я працюю на МасВоок. Навіть зараз під час розмови я завершую монтування відео.
«Є підтримка на всіх рівнях»
— Як ставляться місцеві до ситуації в Україні та до українців?
Сашко: Зараз ми проїхали країни Балтії — Литву, Латвію та Естонію. Тут відчувається неймовірна підтримка, і це важко описати словами, коли бачиш людей, які реально хочуть допомогти. Починаючи з дитини, яка йде зі стрічкою в кольорах українського прапора, але розмовляє литовською, до великих банерів, на яких зображена українська символіка та підбадьорливі гасла. Ми бачимо новини, як тут підтримують українців.
У мене в Естонії батьки, які втікали з України під час повномасштабного вторгнення, і тут було ледь не змагання — хто їм допоможе роботу знайти та розселити. Є підтримка на всіх рівнях. Навіть якщо це просто людина, яка тут опинилась, вона не залишиться наодинці з проблемами.
Ми вчора були в Асоціації українських підприємств в Естонії. Вони багато роблять. До них може звернутися хто завгодно, і людина точно не залишиться на вулиці, без грошей, їй допоможуть.
Влад: В цій організації працюють естонці. Ті, хто створив цю організацію — естонці, але є люди з України. Класно, що вони розмовляють українською мовою.
Сашко: Тут ми зустрічаємо багато підписників. Ми познайомились з одним чоловіком, з яким раніше переписувались українською. Та коли він приїхав, то говорив майже чистою українською. Ми запитали, звідки він, і зʼясувалось, що народився і прожив усе життя в Естонії. Це було дивно, адже його українська набагато краща, ніж в багатьох українців.
Влад: Ввечері ми зрозуміли, що він навчався в українській школі. Тут є естонсько-українські школи, де вивчають українську мову та культуру, щоб бути етнічно прилеглим до своєї країни.
На шляху до Копенгагена
— Як багато людей долучається до пробігу?
Сашко: Нещодавно було
— Що найважче на маршруті?
Влад: Погода. Якщо дощ, ти постійно їдеш з мокрими ногами. Треба ставити намет під дощем або шукати місце, де переночувати. В хостелі, кемпінгу, під накриттям. Якщо вітер дме в обличчя, то це теж проблема. А друге, що важко, — це сум за рідними та близькими.
Сашко: У мене ще є труднощі з тим, що мені доводиться монтувати відео в наметі. З таким я вперше стикаюсь. Хочеться відпочити, але я розумію, що дуже важливо робити це вчасно, тому сиджу і монтую. В нас є вже 10 Гб матеріалів.
Зустріч в Ризі
«Не треба звикати до того, що в Україні війна»
— Чи хотіли б ви сказати щось українцям чи місцевим, з якими стикаєтесь на маршруті?
Влад: Не треба звикати до того, що в Україні війна й це нормально. Треба привертати якомога більше уваги до цього, продовжувати донатити та допомагати. Вже минуло понад три місяці, і люди почали звикати до подій.
Це наш основний меседж: «Щоб люди не забували та намагались перемогти максимально швидко, щоб Україна відновлювалась швидше».
Сашко: Це для Європи більше. Ми акцентуємо на тому, що це повноцінна війна, яка буде тривати якийсь час. Дуже важливо, щоб вона не перетворилась на рутину. Щоб люди не просто знали, що вона десь є і продовжували з цим жити. Ми хочемо, щоб у Європі про неї пам’ятали.
Для українців ми робимо контент, який дозволить людям відволіктись, а також побачити, що їх підтримують. Ми демонструємо прапори, які всюди і скрізь висять на вулицях. Ми хочемо допомогти одним не забути, а іншим знати, що з ними весь світ і що Україні допомагають навіть звичайні люди.
Влад: Навіть у маленьких містах, які мають населення
