«Ми не можемо забрати до себе всіх айтівців зі ЗСУ». Інтерв’ю з командою «Аеророзвідки» — IT-фахівцями, що супроводжують армію на полі бою
«Аеророзвідка» — волонтерська ініціатива 2014 року, яка згодом переросла у бойовий підрозділ і громадську організацію, що займаються безпілотними роботизованими системами та IT-розробками.
Їхня система ситуаційної обізнаності «Дельта» супроводжує українських бійців на полі бою, сповіщаючи про розташування сил супротивника та супутні небезпеки. Зокрема, вона ж була й «очима» під час оборони Києва від російського наступу. «Дельта» стала неофіційним аналогом іншої системи автоматизованого управління військом «Дзвін», створеної сторонньою компанією на замовлення Міноборони за 600 млн гривень. Пізніше аудит виявив у цій системі суттєві недоліки та закладені ризики, — серед аудиторів, зокрема, були і три члени ГО «Аеророзвідка».
Підполковник Ярослав Гончар — один із засновників «Аеророзвідки» та голова наглядової ради однойменної ГО. Ми зв’язалися з ним, щоб дізнатися про діяльність «Аеророзвідки» під час повномасштабної війни з рф, а також поспілкувалися про IT-складову організації з капітаном Артемом Мартиненком, начальником відділу розробки Центру інновацій та розвитку оборонних технологій Міністерства оборони та членом правління ГО «Аеророзвідка».
Відновлення підрозділу та його взаємодія з ГО — розмова з Ярославом Гончаром
Ярослав Гончар
— 2020 року «Аеророзвідку» ліквідували начебто через надмірне навантаження на персонал. А вже восени 2021 року військову частину відновили. Чим було мотивоване таке рішення?
«Виправляємо помилки попередників», — так сказали заступник міністра оборони з питань цифровізації Юлій Гере та директор Департаменту цифрової політики Сергій Максимов.
— Які задачі перед вами ставили?
Загалом ті самі, які були. Але, крім розробки ІТ-продуктів, додалися задачі із супроводу та інтеграції всіх розробок IТ-галузі (не тільки власних) для оборонних потреб; інтеграції роботизованих систем, а також із розробок в галузі космічних технологій. Відверто кажучи, не знаю, що малося на увазі під останнім.
— Чи вдалося відновити саме бойовий підрозділ за кількістю залучених людей та інших показників?
Ні, тому що бюрократія нікуди не ділася. Всі ці «директиви», «штатні розписи», «переведення», «формування», «відкриття рахунків»... Стару юридичну особу знищили, а потім «створюймо нову». Наших людей розподілили у різні підрозділи. Почали їх переводити, а у них уже інше керівництво: хто хоче переводити, а хто не хоче... Також відбулося очевидне підвищення статусу — перехід зі складу Збройних сил до Міністерства оборони. Це схвалили всі, було схоже на те, що ситуація виправляється. Але далі почалася війна...
— Скільки членів підрозділу, зокрема розробників, було до розформування підрозділу та скільки є зараз?
Коли ми з вами розмовляли ще до розформування, були функції, пов’язані з утриманням системи відеоспостереження та розробкою ІТ-продукту. Загалом приблизно 150 людей. З них
Плюс зважайте на розширення функціоналу. Тобто якщо до моменту розформування йшлося тільки про підтримку системи «Дельта», то з урахуванням задач, які додатково з’явилися у Центру інновацій, звичайно, штатного розпису на
— Як зараз взаємодіють ваша ГО та Центр інновацій?
Ці структури діють паралельно, доповнюють одна одну, мають спільну мету й ідею, хоча й існують у різних форматах. Є люди, які входять до ГО, але не є співробітниками Центру, і навпаки. А є ті, які входять і туди, і туди та координують діяльність обох структур. В цій координації ми і співіснуємо. ГО зараз об’єднує волонтерів, військових, людей з інших силових структур. Основний напрям роботи — створення БПЛА R-18, які надаємо різним підрозділам ЗСУ й іншим силовим структурам, а також підтримка технологічних проєктів з волонтерської частини. Функція Центру інновацій — розробка та впровадження «Дельти» та супроводження технологічних проєктів для військових.
Роль «Дельти» в операції з оборони Києва та непрості питання від суспільства
— Якими були ваші дії одразу після 24 лютого?
Я зібрав команду та намагався пояснити, чим вони займатимуться: «Ви будете операторами». Вони сиділи у легкому шоку, навіть не «в’їжджали»: «Якими операторами? Ми програмісти».
Чому так? Інструмент «Дельта», який розробляє команда, покриває якщо не всі, то більшість процесів, необхідних для успішного ведення бойових дій, щоб вигравати у війні. Але в умовах такого «млявого стояння» на Донбасі, коли нічого не відбувалося, він взагалі нікому не був потрібний. До того ж не було «поривання» з боку керівництва залучати його на повну.
Вийшло, що інструмент класний, весь цивілізований світ мріє про такий, але цього мало — ним треба користуватися, наповнювати процесами. І коли все почалося, я зрозумів, що кращої команди не існує. Тому що саме розробник, як ніхто інший, розуміє, навіщо це все потрібно. І я «добровільно-примусово» вмовив частину команди відмовитись від розробки «Дельти» та піти на оперативну роботу, наповнювати її змістом.
Наразі система розвивається лавиноподібно!
Спочатку протягом п’яти днів три людини просто наносили повідомлення з чатів на мапу. І цей формат почав переростати в невеликий ситуаційний центр з агрегацією команд БПЛА й інформаторів за допомогою інтеграції stop_russian_war_bot та «ЄВорог бот» (чат-боти, де можна повідомити про пересування російських військ і ворожу техніку, — ред.), залученням даних від мобільних операторів, Держгеокадастру, супутникових знімків від різних постачальників.
І це все дало хороший результат. Наразі система розвивається лавиноподібно! Був навіть етап, коли ми розуміли, що все — наших спроможностей не вистачає. Тоді, як і 2014 року, стало долучатися громадянське суспільство, коли побачило безсилля державних інституцій. Ми розгорнули фронт-офіс. Відбувався неймовірний наплив клієнтів: усім різко стало потрібно розуміти, де вороги, коли ті почали лізти як таргани з усіх боків в Україну. А якщо збираєшся перемагати, дуже важливо знати, що відбувається. Крім того, пам’ятаєте перші дні війни? Створення ТрО, затикання дірок, постійний вогонь по своїх, який і зараз трапляється. Причиною цього є те, що люди несповна володіють ситуацією.
Тому частина команди перепрофілювалася. Було важко, адже це глобальна зміна ролі, але потихеньку-помаленьку вийшло. А зараз я бачу, що вони увійшли у смак, і вже декого, хто виявився особливо талановитим, не відірвати від цієї роботи. Думаю, що вони вже й у розробку назад не хочуть :)
Збори команди «Аеророзвідки» з БПЛА, де відпрацьовували різні сценарії та працювали в «Дельті», 2019 рік
Але це серйозна відповідальність. Люди «ведуть» ситуаційну картину, і за інформацією, яку вони збирають, обробляють і розповсюджують, українські війська завдають вогневі удари. В такий спосіб ми нищимо ворога — грамотно розподіляючи ресурси. Ситуаційні центри — це взагалі міжвідомча історія, де залучені не тільки військові та ГО. Але саме громадська організація допомагає «клеїти» це.
Велика частка військового успіху в обороні Києва — завдяки системі «Дельта». Поки росіяни їхали своєю колоною в бік столиці, намагалися розгорнутися, ми діяли набагато швидше за них завдяки тому, що, не очікуючи наказів, під’єднали до системи всіх, кого вважали за необхідне. Звичайно, насамперед військових. Не тих, хто питає: «А де Комплексна система захисту інформації?». А тих, хто каже: «Де москалі? Покажіть мені на мапі та скажіть, що це точно, щоб я міг діяти».
До системи одразу приєдналися й інші складові сектору безпеки і оборони: Національна гвардія, прикордонники, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ, оператори мобільного зв’язку (з ними тісна взаємодія), добровольці, тероборона. І ось вона — практична реалізація концепту мережецентризму, записаного у стратегії воєнної безпеки. На рівні доктринальних документів Україна зазначила, що так ми і будемо чинити спротив. І тут «Дельта» стала у пригоді.
Хлопці з Центру інновацій підтягнули технічні борги, і це дало можливість швиденько розгорнутися настільки, щоб ми були абсолютно спокійними. Крім того, ми маємо підтримку союзників, насамперед з боку НАТО. Вони нас потужно підтримують з кіберпитань, проводять консультації — це нікуди не ділося. З такою підтримкою ми почуваємося набагато впевненіше.
— Які переваги дала репутація, яку ви здобули за вісім років існування «Аеророзвідки»?
По-перше, до нас одразу потягнулися розробники, мобілізовані чи ті, хто бігав та не знав, що робити: «Йти воювати?» — «Куди йти воювати? З тебе воїн, як ото саме — ти програміст! Іди роби те, що найкраще вмієш».
По-друге, репутація допомогла налагодити взаємодію з союзниками. Всі ці роки ми до них дослухалися, взаємодіяли. Вся наша команда англомовна, ми відвідали купу міжнародних навчань. Десятки хлопців та дівчат їздили на хакатони, CWIX, Sea Breeze, «Кленові арки»... Це теж зіграло свою роль.
І зараз вони увімкнулися в роботу і не просто співчувають та лайкають дописи у фейсбуці, а реально допомагають.
Ось вам ціна репутації — організація, яка «не скурвилась», не продалася, не прогнулася. Що там тільки з «Аеророзвідкою» не робили: відновлювали, знищували, поширювали чутки, намагалися підірвати авторитет, а проте ось наша команда! Вона готова звітувати за кожну хвилину своєї роботи, за кожну копійку. Люди, об’єднані однією метою, які не гнуться під обставини системи.
Коли ми потрапляємо в систему, то нібито є сторонніми агентами, але ми це розуміємо та робимо свідомо
Але це має і зворотний бік. Нас не люблять. Коли ми потрапляємо в систему, то нібито є сторонніми агентами, але ми це розуміємо та робимо свідомо. Тому що нація має переродитися. Ми мусимо відійти від совєцької ментальності остаточно! Які ще уроки треба пройти, скільки ще людей має загинути, щоб це зрозуміти?
Більше ми програвати не будемо. В цій війні ми переможемо! Система і зараз пручається. Хтось ще там намагається вдавати, що 700 мільйонів гривень витратили недарма. Ну смішні! Зрозуміло, що через це нам вставляють палки в колеса.
— До речі, чи використовують взагалі розроблену сторонньою компанією для Міноборони автоматизовану систему управління військами «Дзвін»?
Я ніде не бачив. Я не зустрічав ще жодної людини, яка була б його користувачем.
І що найкумедніше: у всіх офіційних документах «Дельти» немає. Її ніби не існує. При тому, що у Збройних силах уже не лишилось непідключеної бригади — усі в системі. Скільки громадянське суспільство це буде терпіти?
Звісно, війна, треба показувати перемоги, але, знаєте, найгірше — коли починаєш їсти власне лайно. Перемоги — перемогами, але факт: Збройні сили виявилися не готовими до неї. Підготовка була провалена.
Якщо у нас громадянське суспільство, то нормальне питання: «Ми платимо податки за те, щоб Україна була територіально цілісною. Хлопці, а що трапилось, що таке? А де ще 20% нашої території? Ми за що платимо? Куди йдуть наші гроші, куди йде допомога союзників?». Кому спадає на думку просити високотехнологічну зброю та не розуміти, що вона має бути інтегрована у єдиний інформаційний простір ведення боротьби. І нинішнє сучасне збройне протистояння — це не тільки кінетичні домени, стрілянина; це ще й кіберпростір, авіація, флот... І це все треба узгоджувати між собою.
Так, оператор «Байрактара» має мишкою натискати, а інформація, яку він бачить, повинна доходити до того користувача, якого вона стосується. І ця штуковина, яка літає 20 годин у повітрі, ще й бомби з собою носить, може пролітати над зоною інтересу десятків підрозділів. Просте, закономірне питання звичайного громадянина: «Збройні сили, ви купили „Байрактари“ за мої гроші. Це я заплатив податки — ви їх придбали. Вітаю, класна штука! Скажіть, будь ласка, коли він літає, чи приносить користь усім? Там десантники щось „бодаються“, там — піхота, тут — авіація, спецназ, ГУР... А може, „Байрактар“, коли пролітає, мав би роздавати інформацію всім? Він же не сам по собі воює». У нас вже пісні про «Байрактари» є, а просте питання все ще на поверхні лежить. Не треба бути воєнним генієм для цього.
А кричати: «Тільки дайте нам зброю! Ми все зробимо»... Ось отримали, а що далі? Ви знаєте, що ті радари, які нам дали ще 2014 року, досі не інтегровані в єдину систему. Пам’ятаєте, скільки там пафосу було? AN/TPQ — така приголомшлива річ! Тільки інформація надходить і залишається в оператора радара, а далі він по рації повинен щось говорити.
Перемоги — перемогами, але факт: Збройні сили України виявилися не готовими до війни
Зараз по всій лінії фронту — жах. Усі говорять одне і те саме: на один наш постріл прилітає 50 з їхнього боку. Їх більше. Уявляєте, що відбувається на екрані контрбатарейного радара під час десятків пострілів? Це можна у рацію проговорити? А треба, щоб конкретній людині, якої це стосується, на мобільному телефоні позначили: я ось тут стою, а по мені звідси стріляють. І бажано — набагато раніше, ніж воно на голову впаде. Щоб коли воно там тільки «пукнуло», мені вже смс надійшла: «Сховайся у норку!». І саме це є задачею Центру інновацій і розвитку оборонних технологій Міністерства оборони України.
Якщо ми збираємося перемогти, — а ми це зробимо, — то вже точно не «стінка на стінку». Бо їх 140 мільйонів, а нас 40. Ми ніколи не виставимо більше. І воювати за нас ніхто не буде — це теж треба усвідомити, не прийдуть «іноземні легіони» тут битися! Але у нації є шанс перемогти самостійно.
Що встигли зробити до повномасштабної війни — розмова з Артемом Мартиненком
Артем Мартиненко
— Поговорімо про IT-роботу, яку виконує Центр інновацій. Наскільки станом на початок війни були реалізовані функції, закладені в «Дельті»?
Першочергове призначення «Дельти» — забезпечення ситуаційної обізнаності: розуміти, де перебуваєш ти, де — ворог і що є навколо тебе. Ця базова функція на момент початку повномасштабної війни системою була покрита. Користувачі серед військових вже використовували цей функціонал. Вони створили позитивну репутацію, завдяки чому до системи звернулися.
Ми забезпечили базову функцію, ядро, на яке можна «наліплювати» все, що доповнюватиме ситуаційну обізнаність. Завдяки цьому після 24 лютого ми почали проводити роботу з інтеграції в «Дельту» конкретних джерел щодо поточної ситуації на фронті, які нам надавали союзники, чи з’являлися у нас з допомогою ініціативних команд.
І далі ми робитимемо все, що може доповнити ситуаційну обізнаність, покращити комунікацію між людьми або пришвидшити те, що у військовій справі називається OODA loop (Observe-Оrient-Decide-Act): подивився, зорієнтувався, ухвалив рішення, виконав дію. Що швидше цей цикл відбуватиметься, то ефективніше ми знищуватимемо ворога. І подальша робота команди полягатиме в тому, щоб інтегрувати між собою як засоби розвідки (сенсори), так і, в ідеалі, засоби ураження.
За три чи чотири місяці до того, як почалась війна, у нас проходили загальні збори ГО «Аеророзвідка», під час яких ми намагалися окреслити плани на рік і на три роки. Частина з цього реалізується зараз.
— Якими були ваші дії, коли вже стало зрозуміло, що немає ані року, ані трьох?
Остаточно стало зрозуміло у той день, коли почалася війна. Але за місяць-півтора до того наші союзники почали бити на сполох, казати: «Може бути біда». Ми розуміли, що у нас є проблемні питання, технічний борг, який ми збиралися закрити за рік. Ми перепланували свою роботу та сфокусувалися на тому, що треба завершити тут і зараз — принаймні, якщо все почнеться, щоб у нас було набагато менше проблем. Це були апдейти, пов’язані з оркестратором (система автоматичної конфігурації, координації та менеджменту, — ред.) для управління самою системою.
Бо до того ми постійно «гасили пожежі», пов’язані з проблемами у функціонуванні системи. Ми провели дослідження, знали, на що маємо замінити оркестратор, щоб це підвищувало відмовостійкість системи. Вирішили взятися за це першочергово. Якщо щось станеться, то ми будемо готові. А якщо не станеться, просто зробимо раніше те, що і так планували.
І так у постійному режимі накручування з боку ЗМІ команда взялась за цю задачу. Карантин зіграв свою роль, адже була змога працювати віддалено. Тож члени підрозділу працювали по
Переїзд «Дельти» у «хмару»
— Ви розповідали, що важливим етапом після початку повномасштабної війни був переїзд системи до «хмари».
Так. З чим доводилося жити до цього? Були ще радянські поняття того, як треба будувати інформаційні системи. Йдеться про всі проблеми «Дзвону»: у кожного свій сервер, який він обслуговує, налаштовує свою мережу тощо. Це породжувало вимоги, що все повинно створюватися у закритих мережах.
Говорили, що «коли війна почнеться, інтернету не буде», начебто залишаться лише військові мережі. А сталося так, що щойно почалася війна, вони частково зламалися через те, що мають обмежену доступність. А динаміка бойових дій дуже висока, тож ці мережі просто перестали бути ефективними. А звичайний інтернет працював. При цьому до «хмар» нам, на жаль, було далеко, адже Закон «Про хмарні послуги» ухвалили за тиждень до початку війни.
Члени підрозділу працювали по
Закриті мережі потребували власної інфраструктури, яку ти сам обслуговуєш. До цього все було так: будується система, під яку закупляється обладнання, а далі принцип «одна серверна стійка — одна система». Кожен відповідав за свою систему і підтримував там весь стек: від найнижчого рівня до сапорту користувача. До цього залучалися окремі відділи, роздувався штат... Але найбільший біль — це своя інфраструктура, яку треба обслуговувати. У мене, напевно,
І коли почалася повномасштабна війна, ми дивилися на свою «стійку» на території військового містечка та усвідомлювали, що, найімовірніше, вороги про неї знають. Тож усе, що нам залишається, це чекати моменту, коли туди прилетить ракета — і «добрий день»! Ми зрозуміли, що не зможемо утриматися на цій інфраструктурі, та почали переїзд у «хмару».
Загалом переїзд був не такою великою проблемою. Базовий поділ в хмарній термінології охоплює три шари: інфраструктура як сервіс, платформа як сервіс і програмне забезпечення як сервіс. IaaS ми раніше забезпечували самі, а тепер це робить cloud-провайдер. І ми видихнули. Але це потребувало великих зусиль через стислі строки: у «хмару» ми переїхали за тиждень, при тому, що раніше система не працювала у такій інфраструктурі.
Переїзд платформи ситуаційної обізнаності «Дельта» з власної інфраструктури до «хмари» змінив хід подій.
— Що саме ви маєте на увазі?
По-перше, звільнився ресурс команди. По-друге, ми перестали бути прив’язаними до локації. Як тільки переїхали в «хмару», змінили місце свого розташування. Потім ще протягом тижня тричі змінювали локацію. Коли працювали зі своєю інфраструктурою, ми собі цього дозволити не могли, сиділи на одному місці. По-третє, завдяки cloud-провайдеру з’явилася можливість масштабувати ресурси за потребою. Зараз кожного дня додається
По-четверте, продуктивність і обчислювальні можливості. Ми не витрачаємо час на повторення того, що вже є готовим, не «винаходимо велосипед», щоб заспокоїти чиюсь параною, а можемо сфокусуватися на вирішенні конкретних задач, які необхідні користувачеві, та думаємо, яким чином у найкоротший термін надати функціонал.
Збори команди «Аеророзвідки», де відпрацьовували різні сценарії та працювали в «Дельті», 2019 рік
По-п’яте, доступність інших ресурсів. Інтернет — це найбільш відмовостійка мережа з тих, що існують на території нашої країни. Можна, наприклад, постаратися «відрубити» нас від зовнішнього світу. Але все одно мережа всередині держави побудована так, що в нас у кожному місті десять провайдерів, тож зруйнувати її буде дуже важко.
І доступність до інших сервісів відкриває перед нами багато можливостей. Десь ми можемо застосовувати спроможності інших cloud-провайдерів. Тобто у себе використовуємо інфраструктуру та сервіс, у іншого провайдера — S3 Bucket, де складаємо, наприклад, супутникові знімки. А десь є потужності, які допомагають навчати нейромережу.
«Залізо», яке у нас є, старезне — йому
Кібербезпекові стрес-тести для «Дельти» та старе «залізо»
— Ви казали про «залізо», якому вже 5–6 років. Чи плануєте оновлювати техніку? Чи з переїздом до «хмари» це стало не таким вже й актуальним?
Все одно є потреба мати своє гарне обладнання. Ми в цей бік будемо дивитися, але більшість речей, які потрібні для функціонування системи, забезпечується «хмарою». Проте зараз це не на часі. Замість того, щоб запускати процеси закупівель нового обладнання, ми хочемо в офіційний спосіб укласти договір з провайдером про отримання хмарних послуг Міністерством оборони. Бо зараз це все відбувається на горизонтальних зв’язках.
Бувають окремі випадки, коли треба, щоб «залізо» було під боком. Наприклад, хлопцям, які займаються роботизованими системами. Їм потрібні для штучного інтелекту маленькі пристрої Raspberry Pi, щоб не «ганяти» туди-назад дані.
— Як вдається забезпечувати інформаційну безпеку?
Торік ми проводили захід Hack Delta, який назвали за прикладом наших друзів з Prozorro (вони колись проводили одноденне багбаунті Hack Prozorro, для якого залучали «білих» хакерів). Ми — військові, тому маємо обмеження, й у нас ця історія відбувалася в інший спосіб.
Ще задовго до того ми вибудували взаємодію з канадцями. У них є окремий підрозділ Канадських збройних сил, який відповідає за «кібердомен» (один з чотирьох доменів ведення збройної боротьби), і там є різні ролі: ті, хто веде активні кібероперації; ті, хто атакує власні інфраструктури для того, щоб виявити недоліки та вказати, що треба закрити (так звані червоні команди).
У березні минулого року саме вони проводили повне тестування нашої системи на наявність вразливостей. І це відбулося не за день, а за півтора місяця. Була команда, яка виконувала black box тестування, тобто в умовах, які є у ворога: вони бачать сторінку авторизації та намагаються несанкціоновано отримати доступ до системи. Другій команді ми видали облікові записи різних рівнів, і вони намагалися отримати доступ до даних, які їм не мають бути надані. І третю частину людей (це було найцікавіше) ми пустили всередину інфраструктури. Вони імітували «інсайдера», нібито їм вдалося отримати доступ до внутрішньої мережі, де функціонують всі мікросервіси та база даних, і дивилися, що вони з цим можуть зробити.
Захід Hack Delta, 2021 рік
За півтора місяця виявили вразливості. Вони їх зазвичай ділять за рівнем загрози на чотири категорії: низькі, середні, високі та критичні. Жодної критичної або високої загрози протягом цього тестування не знайшли. Тільки невеликий перелік низьких і середніх, які ми потім закрили.
Зараз частина нашої команди продовжує цю роботу. Також союзники допомагають підтримувати інформаційну безпеку, стежити за тим, хто «ломиться». Ще ми додаємо функціонал, який може покращити безпекові функції. Просто сьогодні більший потік даних і більша відповідальність.
— Ви згадали канадців — на досвід яких альтернативних структур з інших країн ви орієнтуєтесь? Чи обмінюєтесь досвідом і технологіями? Чию допомогу приймаєте?
Звичайно, наш орієнтир — Захід, країни НАТО. Конкретніше — ті, з ким вдалося раніше мати взаємодію: Велика Британія, Канада, Сполучені Штати. Є й інші країни, які хочуть допомагати. Але з усіма різні вектори, за якими можна вести взаємодію.
Так, Збройні сили героїчно чинять спротив, але насправді, якби багато чого було зроблено раніше, то й нинішні події розгорталися б інакше. Авжеж, ніхто сьогодні не здійматиме галас: «Ай-ай-ай, хтось поганий, і ось там нічого не зробили», але рано чи пізно ці питання мають постати. Уроки мають бути засвоєні. Речі, не зроблені на початок війни, ще будуть нас «наздоганяти».
Зараз їх доводиться закривати в екстреному режимі. Ви поставили Ярославу питання про репутацію команди. Він згадав два аспекти: це громадянське суспільство та професійна спільнота, коли в ІТ-команд, в окремих розробників виникло питання: «Чим допомогти?». Це питання треба комусь адресувати. Хтось побіг у спільноти, які були створені на DOU; інші — до Мінцифри; а були ті, хто почав «стукати» до нас, тому що знали про репутацію «Аеророзвідки». Це велика кількість людей — подяка їм за це! Хтось допомагає організаційно, хтось — із логістикою.
По-друге — репутація серед союзників, а по-третє — серед користувачів, які про систему вже знали, користувалися нею; і ті, які не користувалися, але знали. Всі стали активно цікавитись «Дельтою».
Наш ситуаційний центр починався з трьох людей, які вели
Від «голої дупи» у 2014 році до ефективного інструменту у 2022-му
— Якщо люди хочуть вам допомогти, то вони це можуть зробити тільки після мобілізації? Або ж ви приймаєте і сторонню допомогу?
І так, і так. Бувають різні формати. У нас є верифікація, здебільшого все відбувається на довірі, через «знайомих знайомих», завдяки горизонтальним зв’язкам.
У нас невеличка команда, але ми завжди все розрулювали самі. Планували, що треба зробити, аналізували, спілкувалися з користувачами, отримували відгуки, планували нову роботу, впроваджували, їздили у відрядження, на навчання. Все, що входить у цикл розробки, ми виконували своїми силами: від спілкування з користувачем до виконання задач і отримання фідбеку. І допомога, і техпідтримка (перша і друга лінії) — усе самі.
Але зараз, коли потік почав збільшуватися, то, звичайно, ми стали «зашиватися». Частина команди пішла «вести» обстановку на фронті. Під час «київської операції» все змінювалося три чи чотири рази — не все було одразу так, як «пише книжка», як говорять нам стандарти НАТО. Багато речей коригувалося в процесі. Але менше з тим, ситуаційна обізнаність запрацювала і бійці отримували координацію між собою.
Наш ситуаційний центр починався з трьох людей, які вели
Частина команди пішла у ситуаційний центр. А решта провадить розробку. До того нам між собою постійно доводилося чергуватися: хтось веде розробку, а хтось сапортить користувачів. Зараз у нас з’явився «фронт-офіс» — група людей, які ознайомилися з «Дельтою» та хотіли допомогти. Звичайно, вони пройшли поліграф, інші перевірки. Вони забрали на себе роль ознайомлення людей з функціоналом системи і їхню первинну технічну підтримку. Це розвантажило команду. Якби такі люди не з’явилися, напевно, ми б не «вигрібали».
У ситуаційних центрах ми вже замінюємо айтівців іншими людьми, «висмикуючи» їх назад у розробку, бо попит на систему і функціонал зростає. Але зараз важко вводити в команду нових людей, намагаємося брати тих, хто в контексті, тож їм потрібно тільки відновити свої знання, ознайомитися, що змінилося, і все — процес пішов. Так, дуже багато людей «стукають» і кажуть: «Я — програміст і хочу допомагати». Іноді, коли це відбувалося у перші тижні війни, якщо чесно, напрошувалася відповідь: «Шановні, допомагати потрібно було раніше». Зараз вже маємо, що маємо... Але, звичайно, нікого не будеш ображати, все одно допомога потрібна, і буде погано зараз від неї відмовлятися. Просто вона не завжди доречна і не завжди її можна застосувати.
2014 рік ми зустріли з голою дупою — не було нічого! Але за вісім років створили свою систему, і це дозволило на третій день після вторгнення рф (на жаль, не в перший) запустити процеси, бо у нас вже був інструмент, щоб вести ситуаційну обізнаність і координувати людей, аби вони ефективно знаходили та знешкоджували ворога. Це я вважаю одним з основних результатів нашої команди за попередні роки.
— Не було ідеї залучати мобілізованих IT-спеціалістів?
Кого знаємо, тих намагаємося залучати. Але, по-перше, тут проблема, що треба вести плідну комунікацію за всіма напрямами з тими підрозділами, куди вони потрапили. Ми насправді намагаємося вихоплювати людей, які можуть (ми розуміємо це з їхнього набору навичок) допомагати команді. А вони стоять на блокпосту чи в окопах, хоча могли б приносити користь у стратегічному масштабі. Але, на жаль, це не завжди стає «історією успіху» через бюрократію і те, що кожен командир «собі на умі». Хоча їх теж треба розуміти: їм доводиться працювати з тими, хто є, людей не вистачає. Ніхто не кидає цих айтівців, але процеси затягуються. Це складно.
По-друге, Центр інновацій — не «рукавичка»: ми не можемо прийняти всіх айтівців, які потрапили в армію. У кожному підрозділі обмежена кількість людей, яка визначається певними документами, штатним розписом. І більше, ніж там написано, ми взяти не можемо.
— Отже, навіть немає сенсу налагоджувати цей процес через військкомати?
Ми це намагалися робити. Своїх хлопців так забрали. Вийшло, що вони пішли з команди раніше, ніж розформували «Аеророзвідку» у 2020 році, і їх приписали до тієї військової частини, якої вже немає. Тож коли їх мобілізовували, їм було нікуди повертатися. А Центр інновацій — це нова юридична особа, і ніхто не провів роботу, щоб пов’язати одне з іншим. Тому доводилося вибудовувати горизонтальні зв’язки з військкоматами, щоб своїх хлопців дістати.
Команда «Аеророзвідки» на виїзді під час закінчення «київської операції» біля авто, залишеного російськими військовими, 2022 рік
Звичайно, хотілося б системності в тому, щоб або було точно ухвалене рішення, що айтівців ніхто в армію не призиває; або якщо призивають, то вони мають працювати за профілем. Вважаю, це має бути десь прописано. Бо зараз це доводиться вирішувати у «ручному» режимі.
— Чи можна розширити штатний розпис в умовах війни, щоб найняти більше людей?
На жаль, поки у нас немає такої можливості. Хоча було б круто, якби ми могли сказати: «Нам потрібна ця людина. Він класний програміст — 15 років досвіду Java чи С++. Зараз сидить в окопі. А може зробити баражуючий боєприпас, який, скинутий з висоти 300 метрів, буде з точністю у 98 % вражати будь-яку ціль».
Майбутній мобільний застосунок та роботизовані бойові операції
— Ви згадували про застосування алгоритмів штучного інтелекту...
Так, тут уже є класні результати. Над застосуванням штучного інтелекту працює ціла команда на умовному «аутсорсі», яка у повному складі прийшла до нас і взяла на себе окремий шматок роботи — дешифрування відео після польотів БПЛА. Як зазвичай відбувається цей процес? Якщо це задача з розвідки, пілот робить обліт по певному маршруту, і, залежно від безпілотника, відео може тривати від 20 хвилин до години, деякі можуть і по
А коли це просто розвідка району, то дешифрують відео після обльоту — зазвичай, вже інша людина сідає та починає переглядати відзняте й очима вишукувати техніку. Це займає багато часу. Коли ти помітив щось, тобі треба це обвести, виділити. І окрема команда забрала напрям, щоб навчити машину виконувати це за людину. Хоча б «підсвічувати», куди їй треба дивитися. Якщо воно навіть спрацює не на ту машину, принаймні буде підказка: «Подивись от сюди!». І результати зараз непогані, модель робоча. Хлопці уже показали те, що можна буде запускати в «прод». Зараз тестуємо на ноутбуках операторів і працюємо, щоб інтегрувати це в «Дельту».
Ми не можемо прийняти всіх айтівців, які потрапили в армію
Другий проєкт зі штучним інтелектом робить інша аутсорсна команда. Він теж пов’язаний з відео, але зі стаціонарних камер вздовж доріг чи деінде ще. Для штучного інтелекту є велике значення, як «дивиться» камера, згори чи якось інакше, особливо для процесу навчання. Команда побудовала систему, яка опрацьовує велику кількість відеопотоків від камер в онлайні (майже в онлайні — там затримка у
— Це компанії звертаються до вас і пропонують допомогу? Чи люди самі організовуються?
По-різному. Наприклад, одні хлопці самі звернулися: «Ми команда з EPAM. Хочемо вам допомагати». З GlobalLogic була інша ситуація, там на рівні керівництва підтримали, віцепрезидент зі стратегії та технологій GlobalLogic Андрій Яворський виділив ресурс зі своїх людей, щоб виконувати для нас певну роботу.
Є невеличкі компанії, котрі готові долучатися — наприклад, «МК-консалтинг», яка є частиною Prozorro. Її засновник Максим Корженевський зараз служить у нас в Центрі. Зі штучного інтелекту з відео з БПЛА взагалі ціла «солянка» із різних команд з різних компаній — осіб
— До інтерв’ю ви також згадували про застосунок «Дельти» для мобільного телефону. Що з цим напрямом?
«Дельту» будували як систему ситуаційної обізнаності — це велика, потужна історія. На тактичному рівні є чимало проблем, і це складна історія. Тому за цей проєкт — мобільну версію «Дельти» — ми не бралися, хоча проводили багато досліджень: аналізували, розбиралися зі стандартами. Всі ці речі зі знищенням підрозділу, а потім формуванням команди заново, теж призвели до нестабільності та неможливості виділити так багато ресурсу, щоб запустити повноцінний проєкт.
Але те, що під рукою є системи ситуаційної обізнаності, цілком змінює розуміння ситуації — зараз це стало критичною необхідністю. І нам також допомагає з цим аутсорс-команда. Ми її супроводжуємо, даємо технічне завдання, а зі свого боку інтегруємо та робимо все із серверної частини, всередині ядра.
— На якому етапі ви зараз? Як швидко буде завершена мобільна версія «Дельти»?
Вже є «демка». Сподіваємося, що цього тижня буде ще одна «демка», яку можна хоча б віддати в «бету». Перспектив багато. Думаю, ми витратимо кілька місяців на те, щоб викотити хоча б мінімальний функціонал, який задовольнить усіх.
— Можливо, у вас є ще якісь проєкти?
Ми плануємо запустити власний месенджер. WhatsApp, Signal — це круто, але, по-перше, їхні сервери перебувають за межами України. По-друге, у людей є свої перестороги. Інша річ, коли ти знаєш, що сервери розміщені там, де ведеш ситуаційну обізнаність. Це має покращити комунікацію між людьми, підвищити рівень довіри, плюс дозволить об’єднуватись у групи тощо.
У майбутньому ми нарощуватимемо спроможності із забезпечення ситуаційної обізнаності зі скороченням процесу реагування.
Фокусуватимемося на інтеграції роботизованих систем. На останніх зборах ГО «Аеророзвідка» до повномасштабної війни ми визначили собі за мету провести першу роботизовану операцію, щоб у бойовому зіткненні, вогняному ураженні не брали участь люди, а все зробила машина. Це наша мрія, те, навколо чого зібрана «Аеророзвідка». Ми хочемо, щоб на полі бою гинули не наші люди, а машини. І це вже відбувається. Дещо з цього ми робимо самі, плюс комунікуємо з іншими виробниками. У нас є свій продукт — ударний коптер R18. Коли ми швидко дізнаємося, де ворог, туди прилітає R18 і скидає «подарунок». Такого має бути більше.
Є купа людей, які виробляють інші безпілотники різного застосування. Наша головна ідея полягає в тому, що усі ці виробники між собою об’єднувалися, допомагали одне одному, створювали якомога більше спроможностей, щоб підтримувати воїнів на полі бою, а в ідеалі — їх там замінювати. Це велика мрія, якою ми живемо.
