Як допомогти Україні, перебуваючи за кордоном. DOU Live з волонтеркою з Німеччини
Оля Лук’янова, продакт-менеджерка в djinni, зараз живе в Німеччині. Ольга допомагає українцям з поселенням, а також закуповує та відправляє в Україну воєнну та гуманітарну допомогу. Поговорили з нею про те, як організуватись та долучитись до перемоги України (яка неодмінно настане!).
Що робити, якщо ти — за кордоном
— Олю, розкажи, де ти зараз, коли почала волонтерити, чим займаєшся? (1:50)
Я зараз у Німеччині, в невеличкому містечку. Найбільше місто поблизу - Бремен. Я сюди переїхала буквально кілька місяців тому. Всі мої друзі жартують, що я вчасно переїхала, бо тепер є кому прихистити їх.
Я займаюся багатьма напрямами волонтерства, частково допомагаю армії, відправляючи амуніцію та оптику. Частково — поселенням біженців тут. Також ведемо інформаційну війну по всіх фронтах, доносимо до німців правду тощо.
— Є основні фронти боротьби українців за кордоном: інформаційна війна, допомога переселенцям, організація мітингів у своїх країнах. Дуже важлива гуманітарна допомога і пошук військового спорядження і доставка його в Україну. Розкажи, що вже вдалося? (3:07)
Почну з допомоги переселенцям. Можна допомагати людям на кордоні або в дорозі. Через кілька днів після початку війни моя мама виїхала з Києва. І ми вирішили забрати її з кордону Польщі. І потім вирішили з чоловіком, що оскільки ми вже їдемо, то зробимо максимум, допоможемо не лише їй, а й іншим. Ми попросили мого свекра взяти і свою машину та поїхати з нами. Багажники двох машин ми заповнили водою та їжею, баками з пальним (бо я читала, що на кордоні його складно купити). Ще купили сигарети і “редбул”. Люди, які по кілька діб стояли на кордоні, раділи таким речам.
Ми стояли з табличками, на яких було написано, що можемо запропонувати. Те, що було найбільш популярним, - зв’язок з рідними. Багато хто був із розрядженими телефонами, інші не зорієнтувалися купити іноземні сімки чи під’єднати роумінг. А на кордоні з польського боку теж було багато людей, які когось чекали, але з ними не було зв’язку. Люди просто не могли знайти одне одного.
Також корисним був бензин. Люди гріли машину, перетинали кордон з порожніми баками і не могли далі кудись вирушити.
І загалом я перетворилася на такий невеличкий координаційний центр. Почали підходити люди, які запитували, як кудись дістатись, а також ті, хто мав машину, і міг ще когось підібрати. Почала поєднувати людей з потребами та пропозиціями.
“Потрібні руки, які зможуть готувати, розгрібати склади, пояснювати людям правила реєстрації біженцями”
У перші дні на кордоні ситуація була трішки гірша. Зараз з’явилося багато волонтерів та організацій. Одній людині, як я, зараз їхати немає сенсу. Там працює уже “Червоний Хрест”. Багато чого організовують масово. Але потреба в комунікації, сімках, координуванні завжди є. Потрібні руки, які зможуть готувати, розгрібати склади, пояснювати людям правила реєстрації біженцями.
І ще одне - допомагаю з поселенням. У Німеччині багато людей, які готові допомагати: поселити у себе в квартирі, віддати старі меблі чи одяг. І я знаходжу людей, яким така допомога потрібна, і її адресую. Через державу я поки що не намагалася знайти житло. Але загалом мені вдалося поселити 13 людей і ще декілька людей в дорозі.
“Хороший канал для пошуку воєнних товарів — локальні військові магазини, в яких немає сайтів”
Щодо допомоги армії, дуже важливо моніторити всі шляхи, як вислати допомогу. Є багато організацій фактично в кожній країні, в яких є дозволи на перевезення воєнки. Важливо допомагати людям знайти контакти цих організацій і скоординувати тих, у кого є гроші, і тих, у кого є потрібні речі. Це все скласти докупи й допомогти відвезти в Україну.
Можна дзвонити централізовано великим виробникам, домовлятися про великі партії і знаходити фінансування.
Хороший канал для пошуку воєнних товарів — локальні військові магазини, в яких немає сайтів. Якщо до них зайти, то може виявитися, що є 10 шоломів. Ми сідали в машину та об’їжджали ці маленькі магазини. Тепловізорів ми відправили десь 20 штук, вони якраз були зібрані по маленьких продавцях.
Коли ми відсилаємо в Україну допомогу військовим, треба не забувати, що бронежилет, каска, тепловізор і дрон потрібні, але є й інші потреби. Наприклад, зарядити тепловізор. Тож класно покласти заряджений повербанк у посилочку. Або, наприклад, військовим потрібна термобілизна. Хороша ідея – покласти до броніка фліску.
"На жаль, в німецьких медіа є домішки пропутінської пропаганди, яку порційно додають у новини"
Щодо інформаційного напряму, то ми від початку почали ходити на мітинги. Не просто бути в натовпі, а спілкуватися з людьми, які проходять повз, відповідати на їхні питання, пояснювати їм, що відбувається. В уяві багатьох німців росіяни — це дружані, які не знають про всі воєнні і невоєнні злочини, які творилися століттями. Для них це великий економічний партнер. За тиждень їм важко змінити світогляд. Тож пояснюємо, чому росія — це агресор.
Крім того, ми щодня друкували листівки. Щодня їх адаптували, додавали щось нове, наприклад, посилання на перевірені джерела інформації. На жаль, в німецьких медіа є домішки пропутінської пропаганди, яку порційно додають у новини.
Була прикольна історія, коли я ходила роздавати листівки. І дала листівку жінці, а виявилося, що в неї в руках уже є моя листівка, й не одна. Вона знайшла її в поштовій скриньці й сама наробила копій. І пішла сама роздавати.
Ми роздали тисячі листівок, і сподіваюся, це матиме якийсь позитивний вплив.
Про переселенців
— Як щодо поселення? Здається, Варшава і Краків - переповнені. Як у Німеччині з цим питанням? (12:38)
З того, що я чула, Польща прийняла 1,5 млн переселенців, Німеччина менше 300 тисяч Молдова до 100 тисяч. То логічно поїхати далі, щоб мати більше шансів. Я не знаю, яка обстановка на цю мить, але місце в таборі переселенців чи поселення гуртожиткового типу знайти точно можна. Більш комфортні умови - не знаю.
— Чи допомагає Німеччина тим, хто приймає переселенців? (13:40)
В теорії, так. На практиці ми цього не реалізували. Я моніторила ситуацію, і варто сказати, що в кожній федеративній землі правила відрізняються. У нас поки пропонували реєструвати біженців за старими умовами, і вони не дуже хороші. Тобто людина отримує фінпідтримку та медстраховку, але це біженство не дає права на роботу, і там жорсткі умови, що якщо ти покидаєш країну, то на наступні 5 років для тебе ЄС закритий.
Минулого тижня вони ухвалили “тимчасове біженство” для людей, які втікають від війни. Умови набагато кращі: фінпідтримка 400 євро на дорослого і 200 євро на дитину. Є оплата медичної страховки і допомога оплати житла.
Якщо хтось приймає біженців з України, він оформляє з ними договір оренди, але по факту платить не біженець, а держава. Я кілька разів телефонувала в органи, які займаються іноземцями, і вони сказали, що тільки з наступного тижня почнуть таку реєстрацію за новими правилами.
Про закупівлю військової амуніції
— До кого звертатися, якщо є потреба в бронежилетах, касках тощо? (16:30)
Я можу зрозуміти організації, які готові закуповувати великими партіями і не готові везти одному бійцю, бо це складно. Коли я відправляю, то везу своєю машиною до Гамбурга, а далі — фури і вантажівки, які їдуть до складу під Львовом. Потім одна людина забирає зі складу і везе у Львів, інша людина забирає зі Львова і везе далі у Київ, а інша людина забирає і розвозить по Києву. У ланцюжку є багато людей, і це важко контролювати і координувати. І я не готова витрачати купу свого часу заради одного жилета. Якби їх було хоча б 5 – це мало б сенс.
Не думаю, що якась організація візьметься за те, щоб привезти один бронік людині. Це в цієї людини мають бути друзі, які її люблять і готові зробити все, щоб цей бронік дістався їй.
— Чи є простіший спосіб? (18:15)
Мені писали кілька разів, що потрібно кілька тепловізорів кудись. Я намагалась в якусь посилку згрупувати, щось підкинути і розібрати коробку на частини і далі порозвозити. Великі фонди такого робити не будуть, набагато простіше привезти броніки на склад, далі пустити на загальний розподіл. І можливо, це правильніше, бо на місці краще видно, кому потрібно.
— Чи є поради, як перевірити, що людина тебе не обманить? (19:30)
Конкретних порад не маю. Мені дуже щастило з цим. Я майже завжди передавала знайомими через кілька рукостискань. Але загалом навіть у спілкуванні з людиною можна зрозуміти, чи все ок, чи ні.
У мене був кейс. Я знайшла волонтерку у Львові, дуже крута дівчина, яка допомогла мені. Я їй зателефонувала, не просила у неї ніяких підтверджень особистості. Просто попросила, бо це була остання надія. Вона сама скинула посвідчення волонтера, паспорт, всі дані, до кого вона належить, пруфи. 100 разів сказала, що якщо щось не так буде, можеш подавати на мене в поліцію.
Але я не раз чула про випадки шахрайства, коли намагались намахати на велику суму з броніками. Про кейси, коли маленькі організації знаходили когось, хто може через зелений коридор перевезти гуманітарку, а виявлялось, що вони цією гуманітаркою торгували. Моя порада - по максимуму спілкуватись з людьми. Знаходити офіційну інформацію, звіти, якісь фотки, чеки, і якщо це виглядає правдоподібно, то довіряти.
Поки все, що ми робимо, це все своїми силами. Я намагаюсь викладати фотозвіти, але не завжди є на це час, поки все тримається на чесному слові і волонтерських зусиллях.
— Чи допомагають громадяни Німеччини? (23:29)
Звісно. Мушу зазначити, що німці - пацифісти. Вони не хочуть мати нічого спільного з війною. Більшість з них не буде донейтити на зброю і навіть на броніки. Вони готові по максимуму допомогти медикаментами і житлом, підтримати біженців. Вони не дуже усвідомлюють, що краще усунути першопричину.
Загалом, у мене є знайомі і друзі чоловіка, які хочуть щось робити, хтось може запустити ініціативу в компанії, наприклад збирати гуманітарну допомогу. Був кейс, коли вони хотіли відправити вантажівку, потім назбирали речей на фуру, потім виявилось, що в одну фуру не влазить і відправили дві фури в Україну. Хоча це компанія, в якій працює 100 людей.
Коли люди дізнаються, що я починаю поселяти переселенців, то через кілька рукостискань кажуть: в мене є старі меблі, подушки, матраци, самі привозять під будинок, заносять, ставлять.
Інформаційний фронт
— Як далі тримати інформаційний фон і фокусувати його на Україні? Як зробити так, щоб хвиля підтримки України не згасла? (25:24)
У мене немає такого рецепту. Мені складно планувати більше, ніж на пару днів чи тижнів наперед. Загалом, ми намагаємось продовжувати ділитись інформацією у всіх медіа. Зараз розмови лише про Україну, яке радіо німецьке не включиш, то 70-80% ефіру про Україну. Решта - про коронавірус.
Важливо продовжувати ділитись інформацією. На початку було багато мітингів по всіх містах Німеччини. Зараз мітингів менше, але важливо продовжувати виходити на вулиці, розносити листівки, постити в себе статуси, якщо в тебе друзі за кордоном.
Про організаційну сторону волонтерки
“Варто скоординувати 10 людей, в яких є по броніку, а потім партію віддати і сказати: “Ось всі чеки і документи, передайте, куди треба”
— Чи думали ви організувати надалі це в структуру певну? (27:40)
Поки в мене немає команди. Моя команда - це я, мій чоловік і моя мама. Максимально робимо все самі, що можемо делегувати - делегуємо. Мама розносила листівки по всьому місту. Але в мене з’явилось дуже багато нових контактів, мабуть, 100. З них є 10 дуже активних. Я знаю, що ця людина у Львові і займається доставкою по всіх містах України, а ця людина у Франківську скуповує залишки термобілизни. А ця людина в Польщі і має контакти. Є ця група людей, і я намагаюсь адресовувати деякі питання до них.
Щодо формальної реєстрації, то я не бачу сенсу, бо майже в кожній країні є кілька десятків організацій, в яких є всі дозволи і ліцензії. Нема сенсу розпилятись. Краще групувати людей і направляти їх до перевірених організацій.
Варто по максимуму робити дрібниці, які ти можеш зробити сам. Краще не турбувати великі організації питаннями “в мене є один бронік, викупіть в мене”. Варто скоординувати 10 людей, в яких є по броніку, а потім партію віддати і сказати: “Ось всі чеки і документи, передайте, куди треба”.
— Які ти зараз бачиш найбільш незакриті питання? (31:30)
У всіх одна велика проблема - броніки і каски в Європі. Все решта самоорганізовувалось. Були кейси, коли мене підводив водій, телефонував і казав: “Я на Раві-Руській, стою тут ще годину і їду назад у Польщу. Або ви цю посилку забираєте, або вона не їде в Україну”. Потім виявилось, що в колеги є друг, який там живе, і готовий забрати.
Є люди, які кажуть: от в мене є можливість купити 50 броніків, але я не знаю, як їх купити, відвезти тощо. Як тільки ви знайшли цих 50 броніків і напишете про це у фейсбуці, ви одразу знайдете гроші і фури під це.
— Які подальші плани? Може, є пріоритетні напрями? (35:30)
У планах на майбутнє я думала трошки менше займатися волонтерськими питаннями і більше працювати. Економіка країни теж важлива. Крім того, спочатку справді були проблеми на кордонах, з координацією, поселенням. Зараз ситуація трішки краща. Є багато волонтерських організацій. І броніки їдуть в Україну тисячами.
Уряд Німеччини замовив для України 10 тисяч броніків. Як тільки ми їх відшиваємо, вони їдуть в Україну. Навіть якщо я їх не куплю, вони все одно опиняться в Україні. Та я буду продовжувати допомагати, консультувати людей на місці тощо.
— Отже, як українці за кордоном можуть допомагати? (37:20)
Складно сказати. Як тільки виникає якась потреба, я намагаюсь знайти людей, які її закриють. Можна так само брати листівки й розносити. Це елементарна річ. Залучати донейти для різних організацій. Часто для волонтерських організацій потрібні руки. Якщо ви готові приїхати в центр і пакувати коробки, це теж важливо. Люди з машинами потрібні, щось довезти.
Якщо ви навіть просто прийдете на мітинг у своєму місті чи сусідніх містах, підготуєте промову мовою країни, де проживаєте, і розкажете трошки більше, ніж вони бачать у новинах, це може мати великий вплив.
Якщо знаєте мову, можна обходити маленькі локальні магазинчики і скуповувати форму, наколінники, ремені, розвантажувальні жилети. Це все теж треба.
— Як волонтеру не вигоріти? Що ти робиш, щоб лишатися в ресурсі й мати сили, щоб допомагати іншим? (40:03)
Знаходити час для себе дуже важливо. У перші дні у мене був суперадреналін, я спала по 2-3 години на день і працювала хаотично. А через кілька днів зрозуміла, що могла би свій час витрачати ефективніше. Для цього треба взяти паузу і заспокоїтися, сісти й подумати. Іноді важливо знайти час, зайти в кав’ярню на півгодини, взяти тортик і спланувати, що робити далі. Як виявилося, треба спати.
Підживлює підтримка людей. Як тільки люди бачать, що ти робиш щось корисне, одразу починають писати “давай я скину грошей”, “я тобою пишаюсь”. Інколи мені ніяково, бо те, що я роблю, не можна порівняти з тим, що роблять наші ЗСУ.
Важлива штука, яку я для себе роблю - ізолюю себе від новин хоча б на півдня. Я ловила себе на думці, що як тільки я почитаю новин, то у мене починають трястись руки, мені складно керувати машиною, я пропускаю свій поворот тощо.
