Від Middle Developer до Engineering Manager. Розробник з Atlassian розповів про співбесіди, підвищення, сабатікали у компанії та життя у Сіднеї
Василь Зубач уже протягом шести років живе у Сіднеї та працює Engineering Manager в австралійській компанії Atlassian, відомій, зокрема, продуктами Jira та Confluence. Він поетапно розповів про весь шлях: від співбесід і поступового зростання з Middle Front-end Developer до керівної посади.
Поділився інсайдами про компанію: щодо компенсаційного пакета, декретних відпусток для батька, лікарняних і можливості взяти сабатікал. А ще розповів про дивне почуття довіри до людей в Австралії та мінуси життя там, яких, щоправда, небагато.
В Atlassian у штаті понад шість тисяч людей, а головний офіс компанії — у Сіднеї. Попри політику компанії remote-first, у 2026 році розташування штаб-квартири планують змінити, перемістивши офіс до
Зміст
— «Я починав з позиції HTML coder». Як став фронтенд-розробником і вперше задумався про релокацію
— «Думка про переїзд набула чітких обрисів». Як почалася історія з Atlassian
— Ніхто не намагався мене «завалити». Як проходив співбесіди в компанію
— «Щойно погодився на офер, написали юристи». Як компанія допомагала з переїздом
— «За 1,5 року — з Middle до Senior Developer». Початок шляху в Atlassian
— Внутрішнє «полювання». Як відбувається перехід між командами
— «Стримуюсь, щоб не заглядати у код». Як я перейшов з розробника в менеджери
— «В Atlassian сфокусувались на ремоуті». Про політику remote-first, керування командою онлайн та продуктивність
— «Дорослі підходи в роботі та культура». Як робота в Atlassian відрізняється від роботи в українських компаніях
— «Зарплату переглядають відповідно до ринку та Performance Review». Від чого залежать компенсація та опціони
— «До пандемії нас годували у форматі „шведський стіл“». Про переваги офісу
— «Офіційна відпустка — 20 днів, але й більше — не проблема». Як у компанії з відпустками та лікарняними
— «У країні відчувається дивна довіра». Про враження від Австралії та зустрічі з павуками
— «Я розставив цілі на наступні 12 місяців». Які у мене плани на майбутнє
«Я починав з позиції HTML coder». Як став фронтенд-розробником і вперше задумався про релокацію
Я народився в маленькому селі Ворокомле Волинської області. П’ята дитина в родині. Батьки і мене, і моїх братів та сестер мотивували виїжджати з села — все ж там нічого ловити. З часом так і сталося — всі ми виїхали до Києва.
У
Закохався і хотів дарувати подарунки. Через це бажання у лютому 2008 року я почав шукати свою першу роботу — такий ось романтичний підхід до старту кар’єри. За час навчання альма-матер не підштовхнула мене до жодного фаху, тож я просто переглядав оголошення на сайтах з вакансіями та міркував, над чим мені б було цікаво працювати.
За місяць знайшов позицію HTML coder. Робив простенькі сайти, розміщував на них банери тощо.
Я пропрацював там півтора року, а потім компанія закрилася. Потім мене запросили у фірму, яка спеціалізувалась на інтернет-магазинах. Там я займався фронтенд-шаблонами.
А в наступній компанії я вже робив серйозніші речі: у стеку з’явився JavaScript, Smarty і трохи бекенду. Коли я вже був на посаді Front-end розробника, то потроху хотів рухатися до Full Stack. Просив давати мені відповідні проєкти, і їх давали. Але коли натякав на перегляд зарплати та посади, западало мовчання. Це мене не надто влаштовувало, тож, коли ексколега запропонував пройти співбесіду до іншої компанії, я погодився. Так, у серпні 2010 року влаштувався в MacPaw. Приставати на офер було трохи лячно: на той час компанія складалася лише з 11 людей, а я досі не працював у такому маленькому колективі. Але саме цей момент я вважаю офіційним початком свого «правильного» шляху фронтенд-розробника.
Спочатку в мої обов’язки входила розробка та підтримка основного сайту компанії, розробка лендингів, імейлу для розсилок тощо. Згодом з’явився проєкт DevMate. По суті, це була збірка всіх внутрішніх інструментів для моніторингу, релізу, crash та bug reports у MacPaw, запакована в окремий продукт з новими технологіями. І цей проєкт дав мені серйозний поштовх у кар’єрі та розвитку загалом.
У межах DevMate я самостійно зробив перший фреймворк для single page application (далі — SPA), який ми потім успішно випиляли й замінили на Backbone. Він був дуже якісним і швидким на той час, розв’язував купу проблем. Готове рішення підходило на всі 100%, було open source, а отже, компанії не треба було витрачати зайвий час і гроші.
Коли я покидав MacPaw через п’ять років, то вже був на посаді Lead Front-end Developer і мав за плечима хороший досвід із JavaScript, Backbone та розробки SPA.
Та, мабуть, найважливішим було усвідомлення щодо робочих викликів — що зробити можливо все. Що б там не надизайнили дизайнери, що б не вигадали маркетологи та продакт-менеджери — всі ідеї можна реалізувати. А от як саме — це вже нюанс. Іноді шлях очевидний, а іноді треба багато чого вивчити в процесі та пошукати менш стандартний підхід.
Діючи за такою логікою, я добре опанував CSS. Якось побачив іконки до iPhone, зроблені суто на цій технології. Подумав: «Вау». На той час мало хто малював за допомогою CSS, а відтворити іконки без жодної картинки — це справді круто. Вирішив, що зроблю аналогічне не гірше. І зробив: не тільки іконки, а всю візуалізацію iPhone на CSS. І ще трохи JS для певного функціонала (блокування/розблокування, вимкнення/увімкнення).
Після цього багато людей мене почало запитувати, що саме та як вчити, щоб втілювати такі круті штуки. Я відповідав, намагався допомагати й так зробив свої перші кроки у менторстві. Та мені писали не лише розробники, а й представники різних іноземних IT-компаній. Питали, чи готовий я піти до них на контракт. Саме тоді я вперше усвідомив, що можу переїхати працювати кудись за кордон.
На той момент у моєму оточенні не було прикладів релокації а-ля «працював собі та й переїхав, усе просто». Я нічого для цього не робив, втім сама ідея переїзду почала витати в повітрі.
«Думка про переїзд набула чітких обрисів». Як почалася історія з Atlassian
Історія з Atlassian почалася у дуже вдалий момент. Ми з дружиною... Пам’ятаєте, я розповідав про кохану дівчину, якій хотів дарувати подарунки? На той час ми з Оленою вже стали сім’єю. Так от, на початку 2015 року ми сиділи та обговорювали різноманітні ідеї щодо нашого майбутнього. Тоді думка про переїзд за кордон набула чітких обрисів. Вирішили: я звільнюся і ми будемо шукати варіанти. Щоправда, чіткого плану не було навіть близько: ані до якої країни переїздити, ані до якої компанії перейти, ані коли це станеться. Просто «колись».
Я, Олена та наше перше знайомство з коалою
І наступного дня після того, як я остаточно вирішив звільнятися, у LinkedIn мені написав рекрутер: «Привіт, я у Сіднеї, ми зараз шукаємо розробників. Чи не хотів би ти працювати в Atlassian?». А в мене якраз був аврал на роботі. Я тоді відповів, що пропозиція дуже цікава, але наразі я зайнятий. Запропонував знову зв’язатися за місяць-півтора, коли завершу свій проєкт. Рекрутер погодився. Коли проєкт вийшов у бета-реліз, стало легше і я почав проходити ланцюжок співбесід до Atlassian.
Ніхто не намагався мене «завалити». Як проходив співбесіди в компанію
Процес інтерв’ювання в Atlassian досить тривалий. Скринінг-інтерв’ю з HR, згодом — Offline Coding test, потім — HackerRank кодинг-тест, кодинг-інтерв’ю, технічне інтерв’ю, ціннісне інтерв’ю та співбесіда з менеджерами.
Нині схему інтерв’ювання кандидата, через яку проходив я, дещо оновили. Шлях той самий, просто набір завдань з мого кодинг-інтерв’ю тепер інший і можна використовувати будь-які фреймворки за потреби. Технічну співбесіду замінили на System Design інтерв’ю. На ньому з кандидатом обговорюють не абстрактні питання для перевірки знань, а завдання, яке певним чином пов’язане з функціоналом продукту компанії, для якого фахівця і співбесідують.
Співбесіду з менеджерами й ціннісне інтерв’ю теж трохи скоригували.
Іще серед оновлень — розробили спеціальний фреймворк для співбесід з чіткими аспектами, на які ми, інтерв’юери, звертаємо увагу. (Далі у тексті ви прочитаєте, як я дійшов до життя, де сам почав проводити інтерв’ю.)
Я б сказав, що процес став більш уніфікованим, аби запобігти можливій упередженості інтерв’юерів. До того ж під час кожного етапу ми намагаємось зосередитись на відповідних навичках людини. Умовно, на технічному інтерв’ю не будуть надто оцінювати вашу поведінку, якщо вона в межах пристойності. Але якщо на кодинг-інтерв’ю (схоже на парне програмування) щось пішло не так, а на технічному (усне) ви добре показали себе в тому числі з соціального боку — це буде враховано.
Щодо технічних інтерв’ю, то ми намагаємося точно зрозуміти можливості людини на момент співбесіди. Якщо вам легко дається певна задача, найімовірніше, ми її ускладнимо та попросимо адаптувати рішення під нові умови. Більше актуальної інформації я навряд чи можу озвучити.
У компанії є і формат коротких інтерв’ю, коли технічний, ціннісний та менеджмент-етапи людина проходить за півтори години. Втім, це не для постійних працівників. Зазвичай їх проводять для тих, кого наймають на контрактну основу для певного проєкту, де наразі потрібні ще кілька рук. Це добряче виручило під час пандемії. Коли компанії почали стрімко втрачати гроші, вони стали неспроможні утримувати штат. Atlassian забрала тоді чимало людей з різних компаній на контракт, аби не залишити їх без роботи. Тим паче, що на нас пандемія не сильно вплинула в економічному плані.
То як, власне, усі співбесіди проходив я? Усе починалося з класичного скринінг-інтерв’ю з HR. Мені розповідали про майбутній проєкт і компанію загалом. Питали базові речі про HTML, CSS, JavaScript. Настільки прості, ніби хотіли переконатися, що я знаю ці терміни та розумію, про що йдеться.
Після цього мені надіслали імейл з посиланнями на два тести, які я мав пройти, та інструкції.
Перший з них — Offline Coding test. Потрібно було знайти помилки в коді, написати щось коротеньке на JavaScript і своїми словами пояснити, що у тому коді відбувається. Цей тест не мав чіткого дедлайну. Можна було витратити скільки завгодно часу і відправити результати зворотним листом.
Другий тест відбувався на HackerRank. Ресурс видає приблизно п’ять завдань на алгоритми. На вирішення — одна година. Для такого обсягу це досить стислий термін.
Насправді вже зараз як інтерв’юер я розумію: для успіху не потрібно було виконувати всі завдання. Випробування із HackerRank більше для розуміння, як фахівець працює у стресовому середовищі, за умов обмеженого часу та великої кількості задач, які не завжди цілком зрозумілі. Людей, які проходили цей етап з результатом у 0 балів, все одно пропускали далі, щоб подивитися, як вони покажуть себе в іншому.
Після тесту на HackerRank було кодинг-інтерв’ю по скайпу. За п’ять хвилин до дзвінка мені надіслали архів із завданнями, які стосувалися функціоналу табів та роботи з Date в JS. Під час інтерв’ю я увімкнув для інтерв’юера свій екран і поетапно виконував завдання.
Із самого процесу мене тоді приємно вразило кілька моментів. Інтерв’ю проводили двоє чи троє людей, і вони жодним чином не намагалися мене «завалити» чи ускладнити задачу. Навпаки, прагнули допомогти. Це було схоже на pair programming interview.
Ось я виконую завдання. Коли у мене виникають питання, я їх ставлю. Інтерв’юери на них відповідають, ба більше — усіляко натякають на правильне рішення та підхід. Коли я щось пишу не так, мене м’яко підштовхують до проблемного шматка коду: «А на що впливає оце? Чи можна по-іншому зробити? Чи максимально оптимізований цей варіант?».
Уже тепер як інтерв’юер я знаю, що під час цього етапу насамперед перевіряли взаємодію з людьми та спосіб мислення загалом. Якщо ви десь запнулися, це не вважають помилкою. А якщо вам натякнули на правильне рішення і ви виправили хибу, це лише плюс.
Під час цього інтерв’ю я, здається, зробив три задачі. На підході до четвертої вичерпався час. Ще
Надалі після кожного пройденого етапу інтерв’ю я отримував листа від HR, який питав: «На вашу думку, як ви впоралися?». Додатково дізнавався в мене, чи не потрібно зідзвонитися: можливо, я потребував підтримки, порад, питав, чи налаштувався я на англійську мову. Адже англійська у мене не native, і на той час, як я вже тепер розумію, знав я її досить погано.
Не знаю, який у мене був рівень. Я міг розмовляти на технічні теми, але із серйозними спотиканнями. Тоді мені, звісно, так не здавалося.
За кодинг-інтерв’ю йшло технічне. Першим завданням було розповісти про цікавий проєкт, який я реалізовував. Я розповідав про DevMate. Все на словах — показувати нічого не довелося.
Мене розпитували про деталі: процес створення, найбільш помилкові та найкращі рішення під час розробки тощо.
Запитали, чим я пишаюся у цьому проєкті найбільше. Я сказав, що розробив власний SPA framework. Це був дуже крутий досвід.
Згодом у мене поцікавилися щодо найбільшої помилки в розробці DevMate. Я відповів, що впровадження власного SPA framework — моя найбільша гордість — і було найбільшою помилкою. Тоді потрібно було взяти готове рішення. Власне, на проєкті ми згодом до цього дійшли й замінили все на Backbone.
Така ось ілюстрація класної помилки, за яку не сварять, а радше навпаки. Цей приклад мені тоді зарахували як великий плюс. Якщо людина може ретроспективно подивитися на свої рішення і зрозуміти, що стало хибою — це цінно.
Після цього мені почали ставити питання щодо JavaScript, та це тривало недовго. Мої інтерв’юери раптом помітили в мене за спиною дошку. Так до технічного інтерв’ю додалося whiteboarding.
«О, дошка! А намалюй нам структуру бази даних інтернет-магазину!». Чесно кажучи, я тоді трохи розгубився. Думав, ну навіщо якась структура бази даних інтернет-магазину мені, фронтенд-розробнику? Але, звісно, почав щось малювати.
Мені ставили додаткові питання. Змінювали потреби цього інтернет-магазину і стежили, як я відповідно змінюю структуру. Я старався. Та все ж це стало найслабшим моментом інтерв’ю. Та, здається, єдиним.
За технічним етапом йшло ціннісне інтерв’ю. Там ми обговорювали різноманітні ситуації та намагалися накласти їх на цінності компанії, щоб зрозуміти, яким з них я відповідаю, а яким — ні.
Потім ще було менеджмент-інтерв’ю, де я спілкувався зі своїми потенційними менеджерами. З тої бесіди мені запам’яталось одне цікаве питання: «Якою б була команда, якби ти міг себе клонувати та зібрати її суто з оцих клонів?». Я вже точно не пам’ятаю своєї відповіді, але ми дуже довго обговорювали різноманітні варіанти таких команд і розвитку подій у них.
Я, до речі, потім використав це питання у MacPaw, коли інтерв’ював людину собі на заміну. І почув дуже прикольну відповідь. Кандидат розповів, що любить готувати різноманітні доповіді: що він вивчив, що закодував тощо. Тож у разі клонування у нього нарешті з’явиться хоча б кілька людей, яким буде цікаво все це слухати.
За тиждень після менеджмент-інтерв’ю мені написав рекрутер з Atlassian і повідомив: на роль, під яку мене інтерв’ювали, я, на жаль, не підійшов. Втім, я їм сподобався і вони повідомлять, коли у них для мене буде більш відповідна вакансія.
Трошки сумне повідомлення, та цілком нормальне. Життя продовжилось. Я все ще працював у MacPaw та поїхав у відпустку до Греції. А за кілька тижнів знову повернувся до цієї країни — на яхтинг.
І от у вересні, в останній день цієї другої відпустки мені знову написав рекрутер з Atlassian. Сказав, що знайшов команду, і там якраз відкрилась вакансія. Але перед тим, як узаконювати наші з компанією відносини, варто пройти ще одне менеджмент-інтерв’ю з моїм потенційним тимлідом. Я повернувся до України, пройшов це інтерв’ю, і за кілька днів мені надійшов офер.
Порадився з дружиною. Мені, відверто, тоді було трохи лячно. Проте Олена зраділа й трохи підбадьорила мене. Отож вирішили. Коли підписав запрошення на роботу, ми з дружиною зідзвонилися. Приїхав додому, а вона вже спакувала наші валізи.
«Щойно погодився на офер, написали юристи». Як компанія допомагала з переїздом
Насамперед компанія допомагає з оформленням та спонсоруванням робочої візи — як для фахівця, так і для партнера. Щойно я погодився на офер, мені написали юристи компанії. Попросили надіслати дані наших з дружиною паспортів, скани дипломів, свідоцтва про народження та сертифікат про одруження. А ще сказали зробити рентген легень — єдине необхідне медичне обстеження.
Далі вони самостійно заповнили мою анкету та відіслали мені на звірку даних. Я переконався, що з даними все добре, і вже за шість тижнів ми мали на руках візи. Що цікаво, робочу візу від компанії отримував як я, так і моя дружина. При цьому її віза була з кращими умовами. Моя чітко прив’язана до роботодавця. Я б не міг, наприклад, просто звільнитися — за 90 днів мав би знайти іншу компанію, котра погодилась би взяти мене на роботу та стати спонсором візи. А от віза Олени таких обмежень не мала. Працюй, коли, де і як захочеш — повний карт-бланш.
Щойно нам видали візи, ми почали шукати квитки. Спочатку нам пропонували варіант: компанія бронює житло чи готель на три місяці, оплачує і піклується про перевезення речей контейнером. План був чудовий, адже нам би не довелося хвилюватися через різні нюанси у перші дні перебування в геть незнайомій країні.
Однак виникли певні труднощі з організацією. Новий план був такий: я самостійно шукаю та оплачую житло, займаюся перевезенням речей та іншими дрібницями. А по приїзді разом із першою заробітною платою мені крапає компенсація за всі ці витрати. Вийшло 20 тисяч австралійських доларів на людину. Тобто на двох — 40 тисяч. Та ця сума одразу ж оподатковувалась, тож на руки ми отримали 22 тисячі. Так, податки в Австралії нічогенькі, але досить справедливі (про них ще буде далі).
П’ятниця в Atlassian незадовго до того, як я приєднався до компанії
Цікава історія була з бронюванням житла. Ми хотіли одразу ж винайняти квартиру у Сіднеї на тривалий період, але не вдалося. Ще перебуваючи в Україні, ми намагались зв’язатися з рієлторами, щоб обговорити можливість оренди. Та нам геть ніхто не відповів. Тож ми забронювали через Airbnb кімнату на місяць і жодного разу про це не пошкодували. То був будинок, де проживали троє австралійських студентів, що дуже допомогло адаптуватися у країні та налагодити базове спілкування.
Перед переїздом компанія сконтактувала мене зі ще одним українським розробником з Atlassian. Я розпитав усе щодо переїзду, особливостей винаймання житла та купи інших нюансів.
«За 1,5 року — з Middle до Senior Developer». Початок шляху в Atlassian
В Atlassian я прийшов на позицію Software Engineer, внутрішній рівень — Р4. За класичною градацією це, мабуть, Middle.
Мій перший проєкт у компанії — Confluence. Це така система для ведення документації. Тодішнім завданням було переписати всю фронтенд-частину Confluence з нуля. Новий інтерфейс — SPA. Переписувати вирішили на React. І, як мені здається, найняли мене туди якраз через досвід написання single page application для DevMate.
Паралельно з переписуванням на React в Atlassian з’явилася своя дизайн-система і набір власних React-компонентів. Тож згодом ми ще раз все переписали, замінюючи шматки коду на ці компоненти. Я пропрацював у команді Confluence півтора року — до моменту, коли ми почали релізити все напрацьоване у продакшн. За цей час я з нуля освоїв React та Redux. Класно підтягнув і інші навички. І з розробника рівня Middle виріс до Senior.
А сталося це ось як. Після першого року роботи я активно брав на себе складні та цікаві завдання. Що тут скажеш — без челенджів я дуже сумую. Таким чином мій рік у плані Performance Review був вельми хорошим. Тоді я ще не знав, як відбуваються просування, і звернувся із цим питанням до свого тимліда (тимлід в Atlassian — ще й Engeneering Manager). Кажу: хочу підвищення.
Ми сіли, розгорнули шаблон з вимогами до різних фахових рівнів. Це величезна таблиця, розбита на 4 категорії (Master the Craft, Drive Outcomes, Lead & Inspire, Customer Impact), де є 13 підкатегорій, 41 ще менша підкатегорія з
— дуже добре розуміє код продукту, над яким працює команда;
— потребує мінімум пояснень до завдань для їх виконання;
— веде малі/середні проєкти від технічного дизайну/архітектури до кінцевого запуску;
— розуміє цілі, ризики, ресурси та обмеження, що стосуються роботи команди тощо.
Я мав щодо кожного пункту оцінити себе від 0 до 10. А тимлід щоразу озвучувала мені фідбек. Пункти, з яких мені треба було щось додатково зробити, ми занотовували в спільному документі в Confluence, і я певний час працював над підтвердженням цих моментів. Зрештою отримав багато десяток, і мене швидко запромоутили. Я вже й не згадаю, скільки часу це зайняло, але сеньйором я став у липні
Підвищення фахівця — показник індивідуальний, тож мої терміни не варто брати за середнє значення. Зазвичай обговорення плану зростання з менеджером починається після проходження випробувального терміну, що триває шість місяців. До того ж має бути активний річний період, в який необхідно уже відповідати вимогам наступного рівня. І що далі, то складніше, адже вимог стає більше.
Майже завершивши свою роботу у Confluence, я на півтора місяця поїхав відпочивати до України та подорожувати Європою. Оскільки поїздка була досить тривалою, тижні зо два я працював віддалено з України. І за гнучким графіком, не перетинався в часі з командою. У мене були свої автономні задачі.
Якщо ви мідл, робота в такому форматі була б важчою через потребу більш тісно контактувати з командою, іншими командами та менеджерами. Проте Senior Developer в Atlassian — більш-менш автономна одиниця. Фахівцям цього рівня повністю довіряють працювати самостійно, генерувати беклог, кидати туди завдання, пріоритезувати їх тощо.
А коли повернувся з відпустки, перейшов у нову команду. На те було кілька причин. У травні всіх розробників проєкту Confluence зібрав співзасновник і СЕО Atlassian Майк Кеннон-Брукс. І оголосив, що з певних причин (про які нам показали цілу презентацію) керівництво вирішило перевести весь проєкт Confluence до Сполучених Штатів, в офіс компанії у Маунтін-В’ю.
Жодного примусу: всім охочим переїхати та далі працювати над продуктом компанія допоможе з релокацією. Тим же, хто вирішить залишатися в Австралії, підшукають нові проєкти. Переїздити захотіли далеко не всі. Зокрема і я. Добре пам’ятаю, як ще за часів MacPaw був у Сполучених Штатах на конференції. Дуже гарна країна, але я б не хотів везти туди родину. Там немає відчуття безпеки. Ми поспілкувалися про можливий переїзд з дружиною і вирішили залишитися в Австралії, про що геть не шкодуємо.
Моя робота в новій команді все ще була пов’язана з Confluence. Вийшло як: доки більшість команд проєкту або поїхали до США, або завершували свою роботу в Сіднеї, одна група залишилася на рік, аби допрацювати найскладнішу частину Confluence — редактор. А оскільки в мене був досвід роботи зі старою версією редактора та його конвертацією в single page compatible, то мене дуже хотіли забрати у цю команду. За рік ми мали зробити з редактором максимум, передати всі процеси до Маунтін-В’ю та підшукати собі нові місця в компанії.
Внутрішнє «полювання». Як відбувається перехід між командами
Коли роботу над редактором було завершено і кожен з нашої групи мав обрати собі нову команду, для нас організували внутрішні hunting-презентації. Виходили менеджери й розповідали, що у якому відділі роблять і яких напрямів розробники потрібні. Всі ми отримали список можливих команд і вирішували, куди податися.
З внутрішньою міграцією взагалі дуже легко. Та й шляхи до зміни проєкту можуть бути різні.
Елементарно, є портал внутрішніх вакансій. Відгукнетесь, з вами зв’яжуться — і пішло-поїхало. Звісно, якщо відповідаєте вимогам посади. Можна, як я, зв’язатися безпосередньо з Engineering Manager щодо наявних вакансій. Ще є HR, якому можна написати й сказати: хочу спробувати нову команду чи продукт тощо. І вам допоможуть.
Часом тимліди провертають логістичні схеми, коли команди міняються розробниками. Типовий процес, коли команді потрібна додаткова людина і вони роблять внутрішнє оголошення. Розсилають до каналів у Slack, де сидять потрібні розробники, повідомлення, що шукають фахівця. Мовляв, ми класні, у нас є челенджі, ось такий продукт і задачі. Якщо зацікавлені — пишіть. Загалом варіантів багато.
Єдине — не можна перейти на інший рівень. Якщо ви Senior Software Developer, то у новій команді теж ним будете.
Селфі з диким кенгуру — австралійський маст-хев
Я тоді перейшов до команди під назвою People and teams collective. Вона оновлювала сторінку профайлу в Jira і Confluence, робила сайт id.atlassian.com. Там у мене з’явився амбітний проєкт Directory з перероблення усього продукту, над яким ми працювали, у компонент.
Directory — це, по суті, сторінки користувачів і команд, пошук користувачів/команд, та певні релевантні дані щодо їхньої роботи. Нашим завданням було провести його архітектурний рефакторинг і переробити на React-компонент. Тоді ми змогли б окремо його використовувати як у Jira та Confluence, так і в багатьох інших продуктах.
Я накидав відповідний план, розписав задачі, написав купу коду. Цим же займалися ще кілька розробників.
Згодом, уже 2019 року, я знову чкурнув у відпустку на місяць до України. Цього разу без віддаленої роботи. І доки мене не було, команда продовжила працювати, неухильно дотримуючись мого плану. Крім того, зарелізила шматок роботи з Jira. Це дало мені великий плюс на Performance Review. Мій менеджер зробив відмітку exceptional year — це найвища відзнака в огляді продуктивності. Та під час калібрування всіх оцінок, усі нюанси якого я й не поясню, оцінку знизили до great year.
Я приїхав і продовжив працювати. В компанії вирішили на певний час зосередити увагу всіх розробницьких команд на проблемі надійності продуктів. Тоді для тестування ми розробили інтеграційні тести на Cypress, які добре себе показали.
Через деякий час допомога знадобилася іншій команді, тому мене та ще одного розробника перекинули до неї у своєрідне двомісячне відрядження. Ми мали впровадити правильну архітектуру інтеграційних тестів і допомогти з виробництвом продукту.
І коли ці два місяці добігали кінця, я почав шукати собі нову команду. Причина елементарна: продукт, над яким я працював, вже запилили і в Jira, і в Confluence. Свою задачу там я виконав.
У пошуках місця я поспілкувався з одним Engineering Manager. Він порадив мені поговорити з кількома іншими менеджерами. І таким чином через ланцюжок контактів я зв’язався з керівником однієї з команд в Jira. Зі мною провели коротку співбесіду. Я сподобався менеджеру, мені сподобався продукт і майбутні задачі. 6 січня 2020 року я почав роботу в новій команді, з якою працюю і досі.
Та майже одразу після переходу я збагнув, що вигорів. Взяв відпустку на 10 тижнів, аби відновитися. І у перший тиждень цієї відпустки ми з дружиною дізналися, що у нас буде дитина. Дуже зраділи. Та були певні незручності з житлом. Ми почали шукати варіант купівлі трикімнатної квартири та активно готувалися до того, щоб стати батьками.
Після десяти тижнів я повернувся на роботу й попередив, що моя фултайм-зайнятість в Atlassian добігає кінця. Тепер фултайм я працюватиму татом :) Це так, щоб жартома полякати команду.
На період до народження дитини мені виділили невеликі проєкти, які я мав закінчити до виходу на parental leave. З релізом одного не встиг. Утім технічно все було готово, я залишив повну документацію та детальний реліз-план, з яким команда успішно зарелізила проєкт. Це стало вагомим плюсом до мого Performance Review.
Після народження доньки я пішов у декретну відпустку на шість тижнів. Раніше офіційно давали 6 тижнів secondary caregiver (вторинному доглядачу) — зазвичай батьку. І 20 тижнів відпустки primary caregiver (первинному доглядачу) — зазвичай матері. Але цими ролями можна було помінятися. З необхідного — довідка, що мати хоче вийти на роботу й працює понад 20 годин на тиждень.
Власне, так і було. Олена — класна фешн-фотографка, і в неї теж висока зайнятість. Розповім коротку історію. У день, коли народилася донька, ми лежали в палаті. Раптом їй дзвонить клієнт і каже: «У мене тут виникла ідея, зробімо таку фотозйомку». Вона відповідає: «Вибач, я щойно народила, поговорімо про це пізніше». І клієнт їй: «А, вибач-вибач, тоді я ввечері тебе наберу». Трошки дивно, але кумедно.
Загалом ми з дружиною міркували, чи не варто мені бути primary. А коли вирішили, то політика Atlassian щодо декретних відпусток змінилася. Тепер у нас birthing parent, тобто жінка, яка народжує дитину, отримує 26 тижнів повністю оплачуваної відпустки. Тим часом non-birthing parent — батько — отримує 20 тижнів відпустки. Так без жодної бюрократії я отримав додаткові 14 тижнів.
Але тут є нюанс. На державному рівні батькам дозволено додатково брати неоплачувану відпустку без втрати робочого місця, доки дитині не виповниться рік. І коли мої додаткові 14 тижнів добігали кінця, я зрозумів, що мені мало часу з донькою. І взяв ще три неоплачувані місяці.
«Стримуюсь, щоб не заглядати у код». Як я перейшов з розробника в менеджери
На роботу я повернувся 11 жовтня. Втім, уже як Engineering Manager. Це було останнім, про що я домовився зі своїм тимлідом перед відпусткою. Він збирався створювати нову команду, а я мав зайняти його місце.
Перехід від розробки до менеджменту в Atlassian дуже плавний. Посади Senior Software Engineer та Engineering Manager оплачують приблизно однаково. І оскільки сеньйори вважаються в Atlassian автономними, то й обов’язки їх дещо перетинаються.
Планування в команді зазвичай проходять так. Тимлід каже: «Feature Lead (тобто Senior), що у вас там з роботою? Пріоритезуйте свої тікети, закиньте все в спринт». Запланували, розподілили задачі по команді й вперед. Над задачею разом із кожним сеньйором зазвичай працює ще кілька розробників, і ця мінікоманда у команді функціонує більш-менш автономно. Тому Engineering Manager може спокійно піти, наприклад, у відпустку — за цей час без нього нічого не розвалиться.
Наразі я на офіційному етапі «конвертації» з розробника у менеджери. Для цього у компанії є своєрідний курс для всіх «новонавернених», де менеджери зі стажем проводять воркшопи.
Крім цього, у вашої команди та інших Engineering-менеджерів запитують фідбек щодо того, чи підходите ви на менеджерську посаду. На момент такого опитування (результати якого ви не бачите) людина зазвичай уже певний час виконує нові обов’язки, але зворотний зв’язок — важлива складова для запуску офіційного процесу.
Мені на менеджерській посаді поки незвично. Я себе стримую, щоб не заглядати в код. Код я люблю, а ще дуже люблю його коментувати. Та зараз це не мій обов’язок. Про код дбають розробники. Моє завдання — щоб він працював відповідно до очікувань щодо продукту й був написаний вчасно. А зброя для цього — слова, тікети, статистика тощо. Загалом моїй команді з Engineering Manager дуже пощастило :)
Насправді перші задачі, які я перед собою поставив, — це знайти нюанси, де я можу бути корисним, щоб моя команда була щаслива робити те, що робить. Поки ніби непогано просуваюся у цьому напрямку.
Але що справді непросто прийняти — менеджери не пишуть код. Власне, через це я відмовлявся ставати тимлідом раніше, коли були пропозиції. Та зараз знайшов для себе баланс: я досі кодую, якщо це допомагає мені автоматизувати рутину і зберегти час або ж допомагає моїй команді. Щоправда, з думкою: «Якщо я пишу код для продукту, то, ймовірно, забираю можливість написати цей код у когось із розробників. І тим самим заробити бали для Performance Review».
«В Atlassian сфокусувались на ремоуті». Про політику remote-first, керування командою онлайн та продуктивність
Головне мірило продуктивності працівника в Atlassian, як ви вже, певно, зрозуміли, — Performance Review.
За тим, щоб на Performance Review було все добре в кожного розробника, стежимо ми — менеджери. Наші обов’язки — відстежувати темп роботи команди, планувати задачі та визначати дедлайни. Ми намагаємося з’ясувати, що відриває команду від роботи й плану і як можна вплинути на це.
Щодо продуктивності учасників команди, то саме керівник має тримати руку на пульсі. Хто як працює, в кого який стан, що саме та як впливає на роботу людини. Щотижня з кожним членом команди запланована розмова віч-на-віч. Ми пів години спілкуємося, чи все гаразд, які в кого є думки, бажання, ідеї.
Відповідно до результатів розмов намагаємося або додатково когось замотивувати, або ж поліпшити комунікацію в команді чи закрити інші нюанси.
Якщо у когось виникають труднощі в роботі, можемо тимчасово зупинити інші непроблемні процеси, щоб допомогти спільними зусиллями. Чогось на кшталт «Гей, ти не написав свої п’ять тисяч рядків коду, жах!» у нас точно немає. Ніхто не стежить, хто скільки реквестів зробив. Є можливість працювати у власному темпі.
Якщо ж Performance Review фахівця незадовільне, йому дають випробувальний термін. Я знаю кількох працівників, які проходили через це. Сьогодні вони Р6 Principal Developers, архітектори та менеджери.
У людей може бути багато причин, чому в той чи інший період вони не були продуктивними: це і певні проблеми зі здоров’ям, і вигорання тощо. Під час випробувального терміну з розробником особливо плідно працює менеджер. Він дає задачі, фахівець більше звітує про їх виконання. Відстежуються дедлайни.
І під кінець терміну на основі нового рев’ю вже видно — виправилася людина чи ні. Якщо так, вона спокійно працює далі. Якщо ні, або покидає компанію, або ж їй подовжують випробувальний період, залежно від ситуації.
Звісно, найкраще не допускати, щоб доходило до випробувального періоду. Завдання менеджерів — вчасно фіксувати погані показники й працювати з людиною тут і зараз, допомагаючи розв’язувати проблеми.
Я ще до пандемії хотів спробувати працювати на ремоуті. Навіть обговорював таку можливість зі своїми менеджерами. Вони були не проти, але поставало питання на рівні компанії: ось ти будеш працювати вдома, живучи в Сіднеї, а всі інші ходитимуть в офіс. Якось не ок.
В Atlassian тему дистанційки обговорювали давно, втім з реалізацією було багато складнощів. І тут почалася пандемія COVID-19.
Погано так казати, але за можливість ремоуту я пандемії вдячний. Для мене робота з дому — кайф, і, попри бонуси офісу, зараз я туди ні ногою. І команду попередив, що повертатися до офісу не планую.
Під час локдауну вся компанія працювала віддалено. Але на початку листопада знову відкрили офіс. Він працює на 50% заповненості. Якщо співробітник хоче прийти, може через спеціальний застосунок забронювати собі місце. І цією опцією користуються.
Є люди, яким в офісі набагато комфортніше. Вдома вони швидко вигорали та хотіли більше живого спілкування з колегами. Четверо людей з моєї команди періодично його відвідують.
Сьогодні вибір формату роботи залежить суто від уподобань співробітника, але компанія однозначно сфокусувалась на ремоуті.
Процеси для людей в офісі та на дистанційці трохи трансформувалися, щоб усі були в рівних умовах. Наприклад, усі мітинги проводять через Zoom. Такого, що частина команди сидить в офісі та спілкується через одну камеру — немає. Кожен приєднується через свій лептоп, навіть якщо половина учасників розмови сидить за метр одне від одного.
Те саме стосується whiteboarding — усі використовують для нього застосунок, наприклад, Miro. Раніше фахівець міг малювати й показувати все через камеру, але ліпше, щоб всі були в однакових умовах. Це свідома політика, яка функціонує у всій компанії.
Поза цим мітинги, стендапи, особисті розмови відбуваються, як і раніше. У будь-який час дня можемо подзвонити одне одному. Я от, наприклад, часто використовую Slack Hubble, коли донька сидить у мене на руках і відбирає клавіатуру.
Так само часто ми влаштовуємо посеред двотижневого спринту веселі активності з командою. Граємо в ігри на кшталт Among us чи щось карткове. У нашому департаменті ще є традиція fun talks — це зустрічі, на яких кожен може розповісти щось цікаве на свій вибір. Є Show & Tell мітинг, де розробники розповідають і показують, що класного зробили.
Тобто ми з командою часто перетинаємося, проблем не виникає. Інколи вибираємося і в офлайн — от нещодавно організовували тимбілдинг з бургерами та пивом.
Ще один плюс ремоуту — розширилася географія найму. Сьогодні люди спокійно влаштовуються до нас з усіх куточків Австралії. Щодо інших країн, то, наскільки мені відомо, Atlassian може найняти фахівців працювати віддалено у місцях, де у них є можливість офіційно платити зарплату. Тобто у країні, де є офіси компанії, це 100% можливо.
Де офісу немає — там юридичне питання, чи можуть вони робити офіційні виплати. Щодо України, то я точно знаю, що у нас є звідси контрактні співробітники. А от як саме влаштована модель співпраці, зорієнтувати не можу.
«Дорослі підходи в роботі та культура». Як робота в Atlassian відрізняється від роботи в українських компаніях
Відмінностей купа. Насамперед на культурному рівні. Саме через культуру мені так подобається працювати в Atlassian та жити в Австралії.
Методи роботи більш «дорослі», зокрема щодо ухвалення рішень. Наприклад, ви сумніваєтесь у виборі технічного підходу. У таких випадках розробник в Україні найчастіше йде за порадою до свого більш досвідченого колеги, щоб той сказав, що та як робити. В Atlassian інакше. Ви створюєте сторінку, де описуєте кожен підхід, його плюси та мінуси, ризики. Цю сторінку надсилаєте усім людям, які дотичні до вашої теми чи продукту. Вони коментують, спілкуються щодо певного рішення і врешті доходять висновку.
Цей формат у компанії називають DACI. Це абревіатура від слів driver, approver, contributor та informed. Саме у DACI-форматі в нас ухвалюють більшість технічних рішень.
Такий підхід був для мене в новинку. Свого часу я не сам обирав React та Redux для роботи, але розумію, чому використовую саме їх. На відповідній сторінці описані продуктивність, підтримуваність, вартість і купа інших нюансів, які не залишають сумнівів — це рішення розумне та виважене.
Не говоритиму, що в українських компаніях такого немає. Просто в Atlassian цього підходу справді завжди дотримуються.
Ще одна відмінність, яка впадає в очі, — кількість негативу в спілкуванні з вихідцями із СНД, та й українцями також. Багато розмов скочувалися в обговорення людей, політики, проблем, чого завгодно, тільки не позитиву. Це те, що мені не до вподоби.
І я став проводити більше часу зі своєю командою та людьми з суміжних проєктів. Там розмови велися про інновації, ідеї та технології. Це дуже мотивувало. Ми за обідом часто вигадували нові рішення та проєкти. Такий ось контраст.
«Зарплату переглядають відповідно до ринку та Performance Review». Від чого залежать компенсація та опціони
Крім зарплати, у кожного співробітника є щорічний бонус. Він не уніфікований і залежить від успіху компанії, посади та успішності окремої людини. Початкова цифра — це коефіцієнт від прибутку компанії. Для виплати бонусу співробітнику вираховують ще один коефіцієнт відповідно до результату Performance Review за фінансовий рік.
Акційний пакет теж є. Перші акції крапають на віртуальний рахунок співробітника одразу при найманні. Втім використовувати їх можна буде, лише коли фахівець пропрацював в Atlassian рік. Інші частини стандартного акційного пакета видають ще протягом трьох років щоквартально. Додаткові акції можуть давати як бонус за високу успішність. Знову ж таки все це розраховують за певним коефіцієнтом відповідно до показників Performance Review.
Ще кожному виділяють бюджет на навчання. Щоправда, серфінг оплачувати не будуть. Використати гроші можна на здобуття знань, дотичних до фаху. Це і конференції, і онлайн-курси, і, здається, книжки.
Коли всі переходили на віддалений формат, компанія виділяла визначену суму на купівлю речей для «домашнього офісу». Комусь потрібен додатковий монітор, нова мишка чи клавіатура, зручне крісло тощо.
Сьогодні, коли в Atlassian люди приходять на ремоут, їм надсилають ноутбук, клавіатуру, мишку, монітор. Можуть докупити меблі за потреби.
Ноутбук, до речі, дають усім — незалежно від того, є він у людини чи ні. З девайса, який належить не Atlassian, ви просто не зможете виконувати свою роботу в повному обсязі — не матимете доступу до деяких сервісів компанії. Звісно, можна залогінитись через свій ноутбук і робити певну частину задач, але лише частину. Таким чином компанія захищає свої дані.
Зарплату переглядають відповідно до ринку та Performance Review, тобто раз на рік. Якщо ви класно попрацювали, можуть накинути відсотків 5 до виплати. А якщо людина переходить на новий рівень, то там уже зарплату переглядають відповідно до нової посади.
Щодо рівня заробітної плати, то не впевнений, що варто називати конкретні суми, але можу порівняти свою зарплату з даними Glassdoor. На своїй посаді я отримую більше, ніж там вказано. Але це дуже суб’єктивний показник.
А ще так було не завжди. Коли ми тільки приїхали до Австралії, то, з урахуванням податків, витрат на життя та оренду квартири, за рік у мене на руках лишалось менше грошей, ніж якби я й далі працював в Україні. Але з часом та завдяки підвищенням це виправилось.
Ну й у нас є ще один бонус — кудоси. Кудос — це внутрішня валюта у вигляді листівки з подякою. Допомогли комусь розв’язати проблему, і це не входило у ваші прямі обов’язки — ловіть картку. До неї додається подарунок — зазвичай сертифікат на купівлю в Amazon чи місцевому супермаркеті. Раніше ми підписували їх і пакували в конвертики. Нині все це конвертувалося в онлайн-формат.
«До пандемії нас годували у форматі „шведський стіл“». Про переваги офісу
От за чим в офісі можна сумувати, так це за їжею. До пандемії в нас харчування було у форматі «шведський стіл». Купа контейнерів з їжею, і ви берете, скільки й чого заманеться. Плюс йогурти на сніданок і різноманітні снеки в постійному доступі.
Зараз їжу теж замовляють до офісу, але тепер це порційні й гарно запаковані бокси.
Можу порівняти зі швейцарським офісом Google, у якому працює мій брат. Я якось заїжджав туди в гості. Там харчування з розряду «єгипетський all inclusive». У нас все ж трохи простіше. До того ж є ухил на здорову їжу: прийти й наїстися тортиків, як у Google, не вийде. Хоча, коли я перетнув позначку п’ятирічної роботи в компанії, ми з колегами жартували про мої «Atlassian five». Це п’ять кілограмів, які я набрав за час роботи тут.
«Офіційна відпустка — 20 днів, але й більше — не проблема». Як у компанії з відпустками та лікарняними
Якщо я правильно пам’ятаю, то офіційна відпустка в Atlassian — 20 днів на рік. Через три роки роботи в компанії додається ще три дні оплачуваної відпустки. Якщо потрібно більше, то неоплачувану відпустку можна брати коли завгодно та на будь-який потрібний період. Звісно, у розумних межах. Терміни обговорюються в індивідуальному порядку.
Мій приклад — 10 тижнів відпустки, про які я вже згадував раніше. На той час я щойно прийшов до нової команди, але відчував, що потрібна пауза. Я поговорив про це з менеджером. Пояснив, що зараз не можу сфокусуватися на роботі. Мені потрібно налаштуватися, спрямувати свої думки в інше русло й потім повернутися з новими силами. І мені погодили. Без будь-якої бюрократії чи додаткових узгоджень з іншими людьми.
Для менеджменту тривалі відпустки співробітників — не проблема, а завдання з планування. Як я зараз пояснюю своїй команді, життя завжди в пріоритеті, незалежно від того, що відбувається на роботі. Тож питань «чи можна взяти відпустку певної тривалості у певний час?» виникати не має. Повинно бути лише повідомлення а-ля «вирішив піти у відпустку з числа X по число Y», на що і менеджер, і команда завжди побажають приємної відпустки й запропонують допомогу при передачі незавершених завдань.
Після п’яти років роботи в Atlassian ви можете взяти рік неоплачуваної відпустки, так званий сабатікал. Їздите собі, подорожуєте чи лежите на дивані. А потім повертаєтесь і продовжуєте працювати. Місце стовідсотково зберігається.
Коли стало очевидно, що пандемія сильно впливає на психологічний стан працівників, нам стали давати періодичні days-off просто посеред місяця. На короткий відпочинок можуть іти цілими департаментами.
Також разом з ковідом з’явилася можливість взяти 14 днів Special Leave. Це додаткові вихідні, які нарахували кожному співробітнику у зв’язку з COVID-19: якщо ви захворіли чи відходите від побічних ефектів вакцинації, доглядаєте за кимось, хто хворіє на ковід тощо. Погіршення ментального здоров’я через пандемію та локдаун теж враховують.
Ці вихідні ви можете брати у будь-який час і без попереднього погодження, причому не лише днями, а й погодинно. Щоб законно піти з роботи у будь-який день, ви реєструєте дату у відповідній формі, а ваш менеджер отримує автоматичне сповіщення. Можна навіть не пояснювати, чому знадобилась перерва.
От нещодавній приклад: один хлопець з моєї команди вирішив скористатись цією опцією. Його ситуація оцінювалась як Hardship because of COVID. Питав, чи це окей, бо у нас зараз напружений графік, багато чого треба встигнути. Кажу, що без проблем. Я переставлю задачі так, щоб команді було комфортно. І навіть якщо фахівець не з’явиться на роботу — все ок, головне попередити, що людина жива-здорова. Життя є життя. І життя завжди важливіше за роботу — про це не варто забувати.
Щодо лікарняних, то, наприклад, у MacPaw була така політика: якщо хворієте, то, будь ласка, одужуйте швидше, але сидіть удома і приходьте, коли вже будете добре почуватися.
Кодити з дому ніхто не змушував. Не знаю, чи нині там все так само, та це був чудовий підхід, за який я вдячний.
А от щодо лікарняних в Atlassian, то у правилах чітко прописано: якщо хворієте довше як
Власне, за всі роки роботи тут офіційного лікарняного я жодного разу не взяв. Але якось повернувся хворим з відпустки на Філіппінах — наплавався у холодному океані. Я тоді хворів тиждень і взяв sick leave, який погодив з моїм тодішнім менеджером. Він мені сказав, що лікарняний не треба, тож приписи необов’язково чітко виконуються. Є різні обставини, і кожну ситуацію розглядають окремо.
«У країні відчувається дивна довіра». Про враження від Австралії та зустрічі з павуками
Мої враження від країни загалом дуже позитивні. З перших днів відчуваєте, що Австралія вас рада приймати, ким би й звідки ви не були. Пам’ятаю наш перший приліт. Ми вийшли з літака о
«Ну, нічого страшного. Відійдіть сюди убік, вас обшукають, речі перевірять», — відповідають нам.
А ми такі: «А яке було питання?».
Нам його повторили. І ми відповідаємо: «Ой ні, ми нічого не відмічали!» — «А, ну тоді все гаразд, ідіть».
Така от дивна довіра. І країна цю довіру ще не раз підтверджувала. Ми з Оленою якось заблукали, ходили в темряві по якомусь району, вулицею без ліхтарів. Увімкнули Google Maps, намагалися кудись вийти. І тут до нас підходять двоє хлопців і кажуть: «Бачимо, ви по карті блукаєте. Ми вам покажемо, куди йти».
Скажімо так, це не те, що зазвичай очікуєш почути вночі в малоосвітленому райончику. Але то було спочатку. До хорошого швидко звикаєш.
Що ще дуже подобається — природа та клімат, зокрема відсутність традиційної зими. Бо в Україні зима для мене і дружини — досить похмурий сезон, коли разом з холодними місяцями на
Але австралійське сонце дуже палюче, і, коли йдете на прогулянку, краще не забувати сонцезахисний крем. Це теж невеликий мінус. Буває, підеш у супермаркет, стоїш на світлофорі й фізично відчуваєш, як згоряєш. Додому є шанси повернутися трохи червоним.
Щодо серфінгу, то я досі жодного разу не спробував. Знаю, що це класно, але серфінг вимагає багато часу. Тож поки що ні. Океан буває теплим, але не так часто, як хотілося б. Зазвичай температура води
Подобається ще транспортна система. У нас наразі немає автомобіля, і ми подорожували громадським транспортом на досить великі відстані. Раніше діяла схема: якщо користуєтесь громадським транспортом 8 разів на тиждень, то усі наступні поїздки того тижня безплатні.
Це люди використовують з великим задоволенням. Поїздив на роботу тиждень, а на вихідні помандрував кудись далеко і безплатно. До нас приїздив мій брат з дружиною, і ми компанією зібралися у гори. Потягом — близько 90 кілометрів. «Тапнули» картками на виході, і нам показало цінник 0$. Тепер систему трохи змінили, і після 8 разів поїздки коштують пів ціни.
Податкова система загалом досить логічна та правильна: податки залежать від доходу людини й варіюються від 30 до 45%. Для малозабезпечених можуть становити й 0.
Податки вираховують одразу при нарахуванні заробітної плати — ви отримуєте вже «чисту» суму, за яку не потрібно перейматися. А під кінець фінансового року можна зайти через державний онлайн-сервіс і відкоригувати показники: скільки чого заробили, скільки було робочих витрат. І тоді трапляється, що ви або певну суму маєте доплатити, якщо заробили більше, або ж, навпаки, вам повернуть частину грошей, якщо держава взяла забагато.
Звісно, часом, коли треба платити податок, а ви усвідомлюєте, що на ці гроші могли б купити в Україні квартиру чи машину, стає трошки сумно. А потім згадуєте, наскільки комфортно організовані в країні процеси, і це минає.
Змій у дикій природі ми тут жодного разу не бачили. Знаємо, що саме в Австралії водиться сила-силенна отруйних видів, але в місті та загалом місцях скупчення людей ви від цього відгороджені.
А щодо павуків загалом, то маю чудову історію першої зустрічі з хантсменом. Причому дуже романтичну, адже це сталося в душі. Картинка з фільму жахів: я беру пляшку з шампунем, яка стоїть прямісінько під стіною, а за нею — великий хантсмен.
Пляшка з шампунем відлетіла далеко. Він собі трохи поповзав, я облив його гарячою водою. І саме з цього павука почалося моє невеличке хобі — макрофотографія.
Той самий хантсмен із душу
Вдома за шість років ми загалом бачили трьох таких. Один помер, двох інших ми намагалися зловити й випустити. Вони загалом хороші — не отруйні та навіть корисні, їдять інших павуків.
Якось бачили в парку редбеків — отруйних павуків із червоними цятками на спині. Вони обліпили всю паркову огорожу. Наступного дня я розповів про це на роботі, і мені порадили сповістити спеціальну держслужбу через їхній сайт. Там заповнюєте форму про те, що ви бачили отруйний вид у такому-то місці, і туди надсилають людей для зачистки.
Мені передзвонили, уточнили, де саме я їх бачив. За тиждень мені надіслали повідомлення, що павуків потруїли по всьому парку. Ми прогулялися до парку знову за день чи два після повідомлення і справді не побачили жодного.
Ще один крутий плюс — у кожному парку і часто на зелених прибудинкових зонах є електричне барбекю. Можна прийти, принести м’ясо і приготувати. Це дуже зручно.
Багато австралійців взагалі ставлять собі барбекю на балкон. Ми не бачимо у цьому потреби, адже вони тут на кожному кроці.
Якщо хочете сюди переїхати, то варто бути готовими, що подорожувати в Україну чи Європу до рідних буде не дуже комфортно. Це 24 години у літаках. До цього важкувато адаптуватися. Але якщо робити це не так часто, цілком ок.
З комфортними подорожами за кордон теж будуть суттєві обмеження. Європа — далеко, США ближче. А взагалі, тут непоганий внутрішній туризм.
Особливих попереджень про ризики під час релокації, відверто, не маю. У мене є знайомі, які переїздили сюди без роботи під час локдауну. Щоправда, на той час у них вже була посвідка на постійне проживання. І доки два тижні сиділи на карантині, знайшли роботу через розсилання резюме до різних компаній. А роботи, я б сказав, тут навалом.
Якщо ви сім’я з дитиною, то ця країна, ймовірно, буде для вас зручною. У кожному ресторані пропонують високий стільчик для малюка. Пандуси є всюди. Якщо підходите до автобуса з візочком, водій викидає пандус і допомагає заїхати, якщо у цьому є потреба. Можна й пристебнути візок, що безпечно.
На пішохідних дорогах усюди з’їзди. Багато доглянутих дитячих парків і майданчиків. Якщо в парку щось не влаштовує чи зламалося, можна написати у спеціальну службу, це розглянуть і за потреби виправлять.
Щодо взаємодії з держструктурами, то деякі процеси швидкі, деякі повільні. Наш знайомий зараз збирає підписи на петицію, щоб загородити дитячий майданчик. Бо діти вибігають на дорогу, що поруч, і це небезпечно. Отакі речі — це, звісно, цілий процес.
Школи, якщо є посвідка на постійне проживання Permanent residency, теж безплатні. Є, звісно, й платні приватні заклади.
Щодо медицини, то є державна страховка. Вона покриває багато чого, але не все. Залежить і від того, куди звертатися — до державної чи приватної клініки. Що тут дуже дорого, так це лікування зубів. Я знаю випадки, коли люди їдуть на відпочинок у В’єтнам і заразом відвідують стоматолога — там досить якісно і набагато дешевше. Лікування одного зуба в Австралії за вартістю буде дорівнювати лікуванню всіх у В’єтнамі.
У мене був випадок, коли мені знадобилося терміново до стоматолога і я шукав його тут. Подзвонив у кілька клінік — там не було місць. Та одна лікарка втиснула мене у
Мені тоді виривали нерв і лікували канали. Загалом я відвідав лікаря п’ять разів. Багато, бо в зубі була аномалія і намагалися врятувати нерв. Обійшлося у 3,5 тисячі австралійських доларів. Дружині лікували канали, вона заплатила близько чотирьох тисяч.
«Я розставив цілі на наступні 12 місяців». Які у мене плани на майбутнє
Щодо планів на майбутнє, то одна з цілей — допомагати моїй команді ставати кращою, як би банально це не звучало. А ще реалізувати деякі ідеї щодо продуктів, технологій та підходів. На моїй новій позиції в мене більше можливостей вплинути на продукт і втілити певні задуми як візіонера і щодо пріоритезації беклогу та road map.
Я поставив собі цілі на три, шість, дев’ять і дванадцять місяців. І у кожному з цих періодів буду аналізувати, чого я досягнув на новій ролі та чи не хочу я знову бути Senior Software Engineer.
Також робоче — запустити разом з дружиною власний продукт. До того, як стати фотографкою, вона тривалий час працювала Project Manager. Але поки що я не готовий розповідати деталі.
І, звісно, у планах щасливо жити разом з родиною. Бо, як я вже казав, життя завжди важливіше за роботу, якою б вона не була.
