Як IT-спеціалісти дбають про власну пенсію: нерухомість, страхування, пенсійні та індексні фонди
Здавати в оренду житло, купувати цінні папери в індексному фонді, відкрити рахунок для пенсійного накопичення у страховій компанії, вкладати гроші у недержавний пенсійний фонд — такі варіанти забезпечення майбутньої пенсії обирають українські IT-спеціалісти. Звісно, усі варіанти інвестування мають свої недоліки, переваги і ризики. Розпитали про все докладніше.
Від редакції. Ми не закликаємо вас вкладати гроші у фонди, згадані в статті, чи будь-які інші. Ця стаття має інформативний характер — IT-спеціалісти лише діляться своїм досвідом, в тому числі розповідають і про ризики, які пов’язані з цими фондами. Перед тим, як вкладати гроші, уважно вивчайте всю інформацію та радьтеся з експертами.
Ілюстрація Уляни Патоки
Олександр Товстоног, Software Developer у CC-Interactive
Понад два роки я здаю в короткострокову оренду квартиру в Києві. Купив помешкання майже випадково. Мій брат вирішив інвестувати у нерухомість і придбав однокімнатну квартиру, яка ще будувалася. Та згодом передумав, захотів трохи більше житло. Але повернути гроші від забудовника не міг: умови інвестування такі, що робити щось із житлом (продавати, обмінювати) можна було лише після того, як будинок здадуть в експлуатацію.
Тож я вирішив допомогти братові, викупити у нього однокімнатну квартиру. Вклав гроші й уже після того задумався, що з нею робити. Діти ще малі, їм окреме житло поки що не потрібне. Не хотілося, щоб квартира простоювала, тому вирішив здавати в оренду.
Купував квартиру у 2017 році. Це був період, коли сильно зріс курс долара, а ціни на житло залишилися зафіксованими у гривнях. Купувати його було вигідно тим, хто мав заощадження в доларах, квадратний метр коштував $700 чи $800.
Здаю квартиру через booking.com і airbnb.com.ua. Доходи коливаються: буває, що квартиру бронюють на весь місяць, буває — на пів місяця; є періоди, коли більше людей приїжджає в Україну, в Київ або трапляється карантин, як тепер. Але в середньому, якщо здавати таким способом, дохід на
Вартість послуг Booking.com і Airbnb — приблизно 18% від вартості проживання. Платимо лише за ті дні, коли житло заброньоване. Якщо оголошення є на сайті, але квартиру ніхто не забронював, платити за рекламу не треба. Коли здаємо квартиру через Airbnb, жодних фінансових відносин безпосередньо з клієнтом не маємо. Компанія отримує гроші від клієнта і за проживання, і за свої послуги. Пізніше кошти за проживання пересилає нам.
Якщо у клієнта виникають будь-які фінансові питання, він вирішує їх лише з Airbnb. На Booking.com людина всю суму платить мені, сайт у кінці місяця надсилає інвойс, і я сплачую за його послуги. Щодо податку державі: я давно працюю в IT-сфері як ФОП, додав у КВЕД (класифікацію видів економічної діяльності) ще одну діяльність і сплачую 5% від доходу.
За той час, який здаємо квартиру, багато процесів разом з дружиною ми «автоматизували». Для прибирання у нас є спеціальний календар. Прибиральниця бачить його, знає, коли хто бронює житло, коли треба прибирати. Давно працюємо з цією людиною, вона сама усе робить. Якщо є особливі деталі, тоді, звісно, телефонуємо, повідомляємо.
Є список речей, які ми регулярно купуємо для гостей: шоколадки, круасани, шампунь, мило, рушники, постіль. Є чітко визначені місця, куди що класти. Прибиральниця має ключ від комірчини, де усе це зберігається, сама бере потрібні речі й розкладає. Певний час займає спілкування з клієнтами, але це також небагато. В середньому людина бронює квартиру на
Наша квартира не в центрі Києва, вона розташована в ЖК «Ліко-Град», недалеко від виставкового центру ВДНГ. Коли ми запускали оренду, я не був упевнений, чи буде попит на квартиру в цьому районі. Та зрештою усе нормально, в такому розміщенні є свої плюси. В центрі Києва більше пропозицій, там вища конкуренція. А певний попит є і в нашому районі: буває, що люди приїжджають на виставки, концерти, які проходять на ВДНГ; недалеко розташований Інститут раку, туди також приїжджають пацієнти.
До початку карантину в нас частіше зупинялися іноземці — туристи, люди, які приїхали у справах або на лікування. У нашій квартирі мешкали сім’ї, які приїжджали в Україну забрати свою дитину, народжену сурогатною матір’ю. Коли така сім’я приїжджає, живе в Україні два місяці — чекає на народження дитини, далі оформляє усі документи тощо. Завжди цікаво й іноді дивно дізнаватися, з якою метою іноземці відвідують Україну.
У здаванні квартири, як і у будь-якому бізнесі, є ризики. Це нормально, застрахуватися від усього неможливо. Але певні кроки, щоб запобігти неприємним ситуаціям, ми зробили. По-перше, винайняти нашу квартиру можна мінімум на дві доби. Цим ми відсіюємо контингент клієнтів, які орендують помешкання, щоб погуляти чи зайнятися сексом з повією. Для цього зазвичай достатньо однієї доби (або використовується погодинна оренда). По-друге, під час бронювання ми обов’язково робимо запит на дані кредитної карти, а гроші ставляться на резерв.
Коли ми тільки починали працювати, було багато випадків з клієнтами з нашого пострадянського простору, які бронювали житло, а потім не заїжджали. Про це нас не попереджали, ми дізнавалися вже по факту, в день заїзду. Звісно, ніхто інший не міг вже забронювати житло на цей день, це були прямі збитки. Тепер ми налаштували усе так, що клієнт має щось заплатити, якщо скасовує оренду менше ніж за два тижні до замовленої дати. Це на сайті Booking.com. На Airbnb усе працює по-іншому: з клієнта знімають гроші, коли він бронює помешкання. Якщо термін, до якого можна було скасувати бронювання, минув, ці гроші не повертають.
Окрім того, кожен із сервісів — і Booking.com, і Airbnb — страхує об’єкт нерухомості, який здає. Якщо клієнт суттєво пошкодить щось у квартирі — наприклад, поріже ножем диван, зламає стілець (навмисно чи ненавмисно) тощо, то сервіс компенсує збитки власнику, а потім сам буде розбиратися з клієнтом. На щастя, у нас не було такого, тому не можу детально розповісти, як це працює. Але таке страхування є.
Я рідко буваю у квартирі, яку здаємо. Та недавно заходили з дружиною, бо перестав працювати телевізор, треба було його полагодити. Заодно подивилися на усе: загалом квартира має такий вигляд, наче ми тільки почали її здавати. Через те, що житло регулярно професійно прибирають, воно постійно під наглядом, «амортизаційна складова» набагато менша, ніж якби ми здавали її довгостроково. Здається, за останній рік нічого, крім телевізора, не ламалось. Звісно, додаткові витрати є, але вони не дуже великі.
Коли ми купували квартиру і запускали цей бізнес, не думали про пенсію. Якихось грандіозних доходів від здавання помешкання немає, але мені цікавий схожий досвід. Думаю, що як заняття і як дохід на пенсії — це теж непоганий варіант.
Геннадий Карташевский, Senior Back-end Developer в MyHeritage
Еще десять лет назад я начал интересоваться рынком ценных бумаг. Постепенно пришел к теме портфельных инвестиций, asset allocation (распределению активов). А потом — к идее FIRE (Financial Independence, Retire Early — финансовая независимость и ранний выход на пенсию). Когда пришло время определяться, в какую компанию инвестировать, выбор был очевиден: индексный фонд Vanguard. Это одна из крупнейших инвестиционных компаний мира, ее основатель Джон Богл разработал стратегию индексного инвестирования. Еще один большой плюс компании — низкие административные затраты на фонд.
Что касается непосредственного тикера, я выбрал фонд VWRA. Его преимущества — мировой индекс и «прописка» в Ирландии. За последние десять лет рынок США показывал наилучший возврат по сравнению с остальными странами, но исторически эта картина постоянно меняется. Так как я инвестирую на десятилетия вперед, не хочу пропустить очередной разворот на рынке, поэтому выбрал фонд с мировым индексом. А благодаря ирландской «прописке» он не подпадает под американский налог на наследство.
Активы в индексном фонде я покупаю ежемесячно. Мы с женой уже много лет ведем бюджет и понимаем свои реальные затраты в месяц/год, включая крупные покупки — автомобиль, апгрейды техники и так далее. Думаю, рекомендация по сумме вложений в индексный фонд одна: ваш доход минус затраты на комфортный уровень жизни. Индексное инвестирование — это не спринт, это марафон. Если откладывать слишком много и при этом жить будет некомфортно, то долго инвестирование не продлится. И начинать откладывать стоит как можно раньше, пусть даже 200 долларов в месяц.
Вообще, есть много калькуляторов, которые позволяют посчитать, сколько нужно накопить в индексном фонде, чтобы с этого потом жить на пенсии. Универсальное правило: 10 лет ежемесячно откладывать в индексный фонд столько, сколько хочешь потом получать в течение 30 лет. Что касается моих вложений, мне осталось 10 месяцев до coastFIRE — момента, когда ты уже можешь перестать инвестировать, но благодаря «магии» сложного процента к 65 годам выйдешь на сумму, которую изначально запланировал.
Средняя доходность американских акций с учетом инфляции составляет 7%. Соответственно, если подойти к возрасту 65 лет с $1 млн, то можно в 44 года остановиться на $250 000 инвестированных. За оставшийся 21 год сумма вырастет как раз до $1 млн. Если начать инвестировать в индексный фонд в 30 лет по $2000 в год и продолжать до 65, то можно получить $319 000.
Конечно, при планировании важно учитывать все моменты. Хотя по статистике prime earning years (лучшие годы для заработка) — это
Чтобы покупать активы в индексном фонде Vanguard, я зарегистрировался на сайте InteractiveBrokers, открыл счет и начал пополнять его по мере сил. Никаких обязательств по объему инвестиций брать не нужно. У Interactive Brokers есть комиссии, но долгосрочному пассивному инвестору их не стоит бояться. До достижения инвестированных $100 000 на счету есть Activity Fee Minimum — $10 в месяц. То есть, если ваш баланс меньше 100 000$, то из ежемесячной комиссии — $10 вычитается сумма, которую вы потратили на покупку ценных бумаг. И платить больше $10 в месяц, скорее всего, не придется. Например, если я в этом месяце потратил $4 на комиссии за покупку ценных бумаг, тогда надо доплатить всего $6.
Один из самых популярных способов пополнения счета у брокера — «ПриватБанк». В «Приват24» эта процедура хорошо обкатана и происходит полностью онлайн. У меня от зачисления денег на счет в «Приват» до покупки акций проходит обычно два-три часа. Заявку на создание платежа сложно сделать только первый раз, но и там есть упрощенная форма: можно просто прикрепить уведомление о депозите от Interactive Brokers, и сотрудники «ПриватБанка» сами все заполнят. Для следующих платежей можно копировать предыдущий платеж и прикладывать одни и те же подтверждающие документы.
В «ПриватБанке» комиссия за SWIFT-перевод — 0,5% + $12. Минимальной суммы депозита в Interactive Brokers нет. Но, учитывая комиссию за перевод, есть смысл выводить от $2000. Максимальное ограничение — это е-лимит: €100 000 в год. Думаю, для большинства разработчиков это ограничение не актуально.
Забирать деньги с индексного счета можно без ограничений по времени или по сумме. Но обычно никто не забирает всю сумму сразу, ведь вся идея состоит в том, чтобы платить себе «пенсию». Большинство инвесторов в своих планах опираются на исследование Trinity. Его суть состоит в том, что в момент выхода на «пенсию» нужно посчитать 4% от текущих инвестиций и потом ежегодно снимать эту сумму с учетом инфляции доллара, но без учета стоимости портфеля.
Допустим, вы решили выйти на пенсию, когда стоимость вашего портфеля была $100 000. 4% — это $4000. Как бы не поменялась в следующем году стоимость портфеля (увеличится до 120 тысяч или упадет до 80 тысяч), все равно в следующем году нужно снимать $4000 + инфляция доллара. Таким образом накопленные деньги делятся на 30 лет. Продажа каждой части акций — это доход, он облагается налогом 18% + 1,5% военный сбор. Курс доллара тут может сыграть как в одну, так и в другую сторону. Если инвестор не успел потратить весь собранный капитал, эти деньги переходят наследникам как обычное наследство.
Счета в Interactive Brokers застрахованы. Но все равно инвестирование в ценные бумаги — это риск. Нужно иметь в виду, что показатели, которые были в прошлом, не гарантируют будущих результатов. Плюс стоит помнить, что уже был обвал японского фондового рынка (фонд Nissay Nikkei 225 все еще не восстановился до уровня 1991 года), кризис в 1966 году на рынке США (фонд S&P 500 с 1966 года по
Думаю, еще много «черных лебедей» ждет нас впереди. Кроме того, Украина входит в список unreliable countries (ненадежных стран). Выводить деньги из Украины для инвестирования разрешили недавно, и мы не знаем, куда повернет наша страна в этом вопросе в будущем. Да и сама компания Interactive Brokers недавно блокировала некоторые счета в связи с подозрением в отмывании денег, после того как ее оштрафовала FINRA, служба защиты инвесторов и рынка ценных бумаг.
Віталій Ткачук, Front-end Developer у Recman AS
Три роки тому я оформив страховий поліс з пенсійним накопиченням у компанії Metlife. Тоді мені було 20 років, і договір я підписав на 20 років — до 40.
Зробити це порадив мій товариш. Насправді я скептично ставлюся до подібних вкладень, бо знаю, що в Україні за такий час може абсолютно все змінитися. Та компанія відома, за кордоном схоже страхування працює, тож я усе зважив і погодився.
Щороку я сплачую 10 000 гривень. Частина цієї суми йде на страхування життя (виплати можна отримати при тілесних ушкодженнях, складних хворобах чи у разі смерті), решта — накопичення. Наприклад, з 10 000 гривень 3000 — страхування і 7000 — накопичення (який розподіл суми в мене, точно не пам’ятаю). Та співвідношення страхової та накопичувальної частин може бути різним: це залежить від програми страхування, віку клієнта тощо. Якщо підписувати контракт у 20 років на 20 років страхування, як у моєму випадку, то в кінці дії контракту отримаєш більшу суму, ніж якщо підписувати у 50 років на такий самий термін. У старшої за віком людини вищі ризики захворіти та померти.
Вкладення щороку збільшуються залежно від інфляції та інших факторів, в середньому на 15%. Прибуток нараховують за формулою складних відсотків. Тобто, якщо першого року я поклав 10 000 гривень на накопичення, за рік сума збільшилася на 15% — це 11 500 гривень, то наступного року відсотки зростають уже від цієї суми. Консультанти обіцяють, що за 20 років через складні відсотки має накопичитися більше як півтора мільйона гривень.
Коли закінчиться термін договору, можна забрати всю накопичену суму відразу, але треба сплатити податок — 19,5%. Або оформити місячні виплати протягом якогось часу — наприклад, десяти років, тоді податок менший (оподатковується 60% від суми виплати).
Чесно кажучи, щороку, коли сплачую страховий поліс, я сумніваюся, чи правильно роблю. До IT я працював кілька місяців консультантом з продажу страхових полісів у цій же компанії, трохи поварився у цій темі. Саме тому й сумніваюсь, бо знаю підводне каміння. Виплати клієнтів вкладають в акції, цінні папери й таким чином заробляють гроші. Однак страхові брокери (посередники, що продають поліси) працюють за принципом мережевого маркетингу, їхній дохід залежить тільки від залучення у страхування нових людей. Це лякає, бо іноді в нас мережевий маркетинг перетворюється на «піраміди», для прикладу візьмемо нещодавні події з B2B Jewerly.
Metlife — велика організацій, вкладає гроші в акції найбільших компаній. Та я знаю, як в Україні працюють закони і як працюють люди, тому це мене не заспокоює.
Відомо, що таке страхування працює. Є клієнти, в яких закінчився договір, і вони вже отримують виплати. Мій батько зламав руку і за своїм полісом отримав 12 000 гривень. Але бувають й інші випадки, коли люди не отримують виплат і розчаровуються у страхуванні. Існує багато нюансів.
Здебільшого консультантів цікавить не здоров’я людини та вигода для неї від страхування, а те, щоб вона купила поліс. Тому всі умови часто пояснюють не так, як треба. Вивчати свій контракт варто дуже уважно. Буває, що клієнт оформив у договорі повний захист, за винятком переломів. За місяць приходить зі зламаною рукою і вимагає виплати. У компанії відмовляють, але людина не приймає такої відповіді, вважає, що її обдурили.
Проте трапляються ситуації, коли людина купує поліс і при цьому приховує якусь хворобу, наприклад, рак. Хоче скористатися страховкою, щоб отримати виплати. Було б добре, якби перед укладанням контракту клієнти проходили медогляд. Але цього ніхто не вимагає. Просто консультант запитує: «Здоровий? На щось хворів?», і все. Якщо людина каже про якісь свої проблеми зі здоров’ям перед тим, як підписати контракт, страховий поліс відповідно регулюється, є обмеження у виплатах.
Забрати гроші до закінчення терміну договору можна лише протягом перших трьох тижнів від початку його дії або коли минуло 3 роки. Якщо не забираєш гроші після трьох років — треба платити внески до закінчення дії договору. За моїм контрактом три роки, як я вкладаю гроші, минуть у квітні. І я досі вагаюсь: продовжувати вкладати чи забрати гроші й думати над альтернативою.
Взагалі вважаю, що страховий поліс — це корисна штука, але ми ще не доросли до неї. В Україні люди не готові просто «кудись» віддавати гроші 20 років. Тож тепер я думаю, що надійніший варіант для пенсії — це бізнес, здавання квартир і приміщень під офіси.
Віктор Чмель, Senior QA Automation у Luxoft
Десять років тому я почав цікавитися фінансовою грамотністю, вивчав для себе різні питання. Зайшов на сайт Державного пенсійного фонду і подивився, на яку пенсію можу розраховувати у майбутньому. Виходило приблизно 3000 гривень на місяць. І це при тому, що я досить довго отримував зарплату як найманий працівник, роботодавець платив за мене величезні податки.
Після цього почав шукати варіанти, як відкладати гроші для майбутньої пенсії. Довго вагався, вибирав між страховою компанією і недержавним пенсійним фондом. Спочатку думав відкладати і в страхову, і у пенсійний фонд, але зрештою зупинився на останньому.
Вкладаю гроші у накопичувальне пенсійне страхування у компанії «Княжа Лайф» (десять років тому, коли я підписував договір, вона ще називалась «Юпітер»). Материнська компанія цієї організації розташована за кордоном, називається Vienna Insurance Group. У страховій мені казали, що материнська компанія за кордоном додає стабільності українській компанії. Але чи насправді усе так — не впевнений, чув аргументи, що юридично це різні компанії і західні страхові не відповідають за своїх українських «доньок». Вкладати гроші саме сюди мені порадив знайомий страховий агент, який більш-менш розбирається в усіх цих питаннях.
Накопичувальне пенсійне страхування — це щось на кшталт депозиту разом зі страхуванням. На гроші, які я вношу на рахунок, нараховуються відсотки. Окрім того, можна розраховувати на виплати, якщо трапиться страховий випадок. Усі страхові випадки детально розписані в кожному контракті. За той час, що я застрахований, ламав руку. Виплат не отримав, бо за моїм договором цього не передбачено. За моїм контрактом страхові виплати можливі тоді, коли вже є група інвалідності. Але це було моє рішення, коли я підписував договір і підбирав для себе умови.
За законом на накопичувальному пенсійному страхуванні мусить бути хоча б мінімальний гарантований прибуток — 4%, в недержавних пенсійних фондах такої гарантії немає. Тобто теоретично недержавний пенсійний фонд може невдало інвестувати гроші й не отримати жодного прибутку. Це законно, він не несе за це відповідальності. У страховій компанії по-іншому: вона мусить заробити хоча б 4% прибутку на рік.
Спочатку я відкладав невелику суму — 1000 гривень у квартал. Хотів подивитися, як усе це працює. Потім порахував, що цих грошей мені ні на що не вистачить. Зустрівся з консультантами, перепідписав договір, і тепер відкладаю значно більшу суму. Свій накопичувальний рахунок відкрив у 32 роки, а робити внески за договором маю до 60.
У 60 років можна забрати всю накопичену суму, але треба буде сплатити податок з прибутку, який за цей час заробила мені страхова компанія. Або можна домовитися, що мені виплачуватимуть певну суму щомісяця протягом визначеного часу — тоді податки менші. Щодо податків: якби я був найманим працівником, міг би тепер отримувати податкову знижку. На ту суму, яку я вношу на накопичувальне пенсійне страхування, у мене зменшувалась би база оподаткування.
Був період, коли я працював у банку і вже вносив гроші у пенсійне страхування. Тоді йшов у податкову, заповнював декларації, і мені справді виплачували компенсацію. Не космічну суму — здається, тоді це було 600 гривень на рік, але ця податкова знижка працює. ФОПи таку компенсацію не отримують.
Переказувати гроші зі страхового рахунку на якийсь інший не можна. Здається, є можливість зупинити страхування і забрати гроші, але тоді клієнт втрачає прибутки, отримає меншу суму. У разі смерті до закінчення дії договору виплачується вся сума, про яку домовилися спочатку. Тобто не та, яку я встиг накопичити, а та, яка має бути в мене у 60 років. У договорі треба вказати, кому цю суму треба виплатити.
Компанія щороку надсилає звіт. Якраз нещодавно отримав такого листа: у страховій похвалилися, що прибуток за минулий рік становить 14%. Відповідно, на стільки ж відсотків зросли мої накопичення. У листі ще вказали суму, яка тепер у мене на рахунку.
Щодо особистого кабінету та зручної онлайн-комунікації, то в компанії з цим працюють, але все відбувається не дуже швидко. Раніше звіти надсилали паперовим листом, тепер вже на електронну скриньку. Особистий кабінет на сайті також зробили.
Можливо, якби у мене був певний фінансовий чи інвестиційний досвід, я міг би сам краще розпорядитися цими грошима. Взагалі моя найближча фінансова мета — погасити іпотеку, яку виплачуємо за будинок за містом. Нерухомість — це також актив, який може приносити кошти. Коли облаштуємо будинок і переїдемо в нього, зможемо здавати в оренду квартиру. Принаймні щоб оплачувати дітям навчання. У майбутньому планую замовити професійні послуги фінансового консультанта, якому довірятиму. Можливо, є кращі інструменти для інвестування грошей.
Олександр Суворов, Senior Embedded Software Engineer у Ciklum
Уже сім років я вкладаю гроші у відкритий пенсійний фонд «ПриватФонд».
Коли обирав, куди вкладати гроші, дивився на капіталізацію та кількість активних вкладників. У цьому «ПриватФонд» мені здався найбільш потужним. Думаю, що у нього є достатньо грошей, щоб нормально диверсифікувати пакет: вкладати в ОВДП (облігації внутрішньої державної позики), акції та інші активи.
Ще одна причина, яка вплинула на мій вибір — це те, що «ПриватФонд» дуже зручний у користуванні. Усе можна робити через «Приват24». Наприклад, онлайн заповнити анкету та відкрити договір пенсійного страхування, налаштувати регулярне поповнення й обрати, з яких карток/рахунків знімати гроші. А також переглядати усі звіти: скільки переказав грошей, скільки інвестиційного доходу нараховано, яка сума на рахунку. Тепер з «Приват24» є змога оформити пенсійний договір не лише з «ПриватФондом», а й з іншими недержавними пенсійними фондами, як-от OTP Pension, «Династія» чи «Емерит-Україна».
Інвестиційний дохід — приблизно
Перед тим, як підписати договір, треба заповнити анкету і налаштувати параметри контакту. Можна виходити з того, яку суму хотіли б отримувати щомісяця, починаючи з певного віку (у мене — з 65 років). А можна просто вказати, яку суму плануєте вносити кожного місяця, вона фіксується, тоді бачите, який приблизно щомісячний дохід у вас буде після досягнення обраного віку. Наприклад, якщо вносити 20 років по 1000 гривень щомісячно, ви отримаєте пенсію на 10 років у розмірі 32 000 гривень на місяць. Звісно, якщо хочете більшу суму або отримувати пенсію довший термін, параметри змінюються. Суму, яку плануєте вносити, треба визначити наперед. Та суворих умов і обмежень щодо неї немає.
Договір зазвичай покриває 20 років пенсійного віку — наприклад, з 65 до 85 років, але період цих виплат може бути іншим. Пенсійний вік у системі недержавного пенсійного забезпечення визначають для себе самостійно. Він може бути меншим, ніж пенсійний вік за загальнодержавним страхуванням, але не більше як на 10 років.
Сума на рахунку потроху збільшується і в той період, коли ви вже вийшли на пенсію. Гроші, які ви ще не забрали, продовжують працювати. Та є й інша опція: в 65 років можна забрати всю суму, яка є на рахунку, але при цьому треба сплатити ПДФО, на сьогодні це 18%. Є ще інші випадки, коли гроші дозволено зняти достроково — у разі серйозної хвороби (інсульту, онкозахворювання тощо), виїзду на постійне місце проживання за кордон або у разі смерті вкладника.
Усі вклади в «ПриватФонді» застраховані. Якщо він збанкрутіє, клієнт отримає суму, яку вносив, але без відсотків. Якщо певний час не вносити гроші на рахунок, заощадження все одно продовжують працювати.
Деякий час я працював у Швеції. Схоже пенсійне страхування там обов’язкове. Компанія-роботодавець може обирати: чи усі гроші вносити в державний пенсійний фонд, чи розподіляти між державним і недержавним пенсійними фондами. Здається, у тій компанії, де я працював, розподіл був такий: 30% грошей ішли у державний фонд, а 70% — у недержавний. Можливо, 70% — це максимум, який можна вносити у НПФ. Тепер, коли я вже не живу у Швеції та не вношу гроші на той рахунок, пенсійний фонд далі надсилає звіти й показує, як збільшується сума моїх вкладень. Я працював у Швеції недовго, менш як рік, тому сума на рахунку невелика, однак ці гроші не пропадуть, у 65 років їх можна буде забрати.
Я ще думаю про інвестиційні фонди, наприклад Dragon Capital, іноземні акції, але поки що гроші туди не вкладав. Багато коштів йде на освіту: оплачуємо навчання у приватній школі для доньки, курси тестування та 3D-моделювання синові, усією сім’єю вчимося на курсах англійської тощо.
Олександр Росковинський, Middle Software Engineer PHP в Clever Business Management
Донедавна я був військовим офіцером, займався інформаційними технологіями у військовій сфері. Ця робота передбачає пенсійне забезпечення, але на хорошу пенсію і тут не варто розраховувати. Тепер перейшов працювати у приватну фірму, тож вирішив, що саме час почати щось робити для майбутньої пенсії.
Для її забезпечення планую використовувати кілька інструментів одночасно. Думаю, що хороші варіанти — це нерухомість, інвестиції в облігації іноземних компаній та рахунок у недержавному пенсійному фонді. Щоб інвестувати в нерухомість та облігації, варто вже мати значну суму грошей. Наприклад, щоб взяти квартиру в розстрочку, попередньо треба зробити перший внесок — певний відсоток від вартості житла. Тому я почав з того, що відкрив рахунок у НПФ «Династія». Мені сподобалося, що за останні роки фонд показував добру дохідність (за попередній рік, наприклад, 16,66%). Окрім того, у них, на мою думку, прогресивний інвестиційний портфель: 9,2% активів вкладають в облігації підприємств і, як і інші НПФ, значну частину в облігації внутрішніх державних позик України.
Рахунок у «Династії» я відкрив недавно, лише місяць тому. Для початку зробив великий одноразовий внесок, далі планую перейти на менші суми — приблизно 5% від зарплати. Уже налаштував щомісячні автоматичні виплати через «Приват24». Виплати з рахунку можна почати отримувати не раніше ніж за 10 років до пенсійного віку. Оскільки тепер пенсійний вік — 60 років, то у 50 вже можна на це розраховувати. Інші випадки, коли можна забрати гроші — при переїзді за кордон на постійне місце проживання та у разі важкої хвороби. При смерті вкладника гроші виплачують родичам.
Зараз мені 28 років, вносити кошти на рахунок планую 22 роки — до 50. Якщо виникне така ситуація, що у мене не буде фінансової можливості це робити, зможу перестати вкладати їх в НПФ у будь-який момент. Але на ті кошти, які є на рахунку, далі будуть нараховуватись відсотки. Порахував, що якщо я тепер покладу у пенсійний фонд гривню, то в 50 років зможу забрати 28 гривень. Тобто зараз НПФ непогано працює в плані захисту грошей від девальвації.
У НПФ немає гарантованого прибутку — 4%, як у страхових компаніях, але навіть те, що вони половину грошей вкладають в ОВДП (це 10% прибутковості), гарантує щонайменше 5% прибутку на рік. Окрім того, за контрактом зі страховою компанією людина зобов’язана постійно вносити гроші на рахунок до закінчення терміну договору.
Загалом я бачу перспективи у роботі недержавних пенсійних фондів. Сподіваюсь, що держава буде позитивно впливати на їхню роботу, бо це — можливість забезпечити українців старшого віку. Якщо певний НПФ збанкрутує, то комісія з ліквідації автоматично перенесе кошти до іншого НПФ. Або вкладник може сам визначити, у який НПФ хоче переказати свої гроші. Думаю, основний ризик такого вкладення — це те, що може перестати існувати наша держава, але тоді гроші опиняться у критичному становищі, незалежно від того, у що вони інвестовані.
Святослав Феденко, Quality Assurance Engineer в Softjourn
Я вкладаю гроші у дві різні програми — у пенсійне накопичення в страховій компанії Metlife і в недержавний пенсійний фонд OTP Pension. У страхову вкладаю вже сім років, а в пенсійний фонд — п’ять. Раніше я працював у цій сфері: консультував клієнтів (допомагав підібрати компанію, в яку інвестувати гроші, потрібний продукт, валюту страхування, термін, умови тощо) та займався менеджментом (навчав і розвивав команду, вчив консультувати). Тоді ж вирішив відкрити рахунки й собі. За одним контрактом вкладати гроші маю до 55 років, за іншим — до 60.
Є кілька факторів, за якими визначаю надійність компанії. Найперше — це досвід роботи. Якщо компанія працює на ринку 100 років, то можна сподіватися, що певний період часу вона ще діятиме. Другий критерій — наявність міжнародного капіталу. Якщо компанія існує не в межах однієї країни, а у багатьох куточках світу, наприклад, у 30 чи 40 країнах, то це означає, що бізнес не може просто так згорнутися. Адже це матиме наслідки для інших країн — наприклад, впадуть у ціні акції. І третє — це коли є материнська установа і дочірні підприємства, за які компанія несе відповідальність і може перестрахувати їх. Буває так, що компанія виїжджає з країни, але тоді передає своїх клієнтів і свої зобов’язання іншій, не менш надійній компанії.
Вважаю, що вкладати і у страхову компанію, і в недержавний пенсійний фонд — безпечно, принаймні безпечніше, ніж у банк на депозит. Банк може видати більше кредитів, ніж отримати депозитів, це не заборонено законом. А страхова мусить мати на рахунку активів більше, ніж зобов’язань. Якщо людина підписує договір на 20 чи 30 років із компанією, то повинна увесь час вносити платежі, інакше накопичення пропаде (або в деяких випадках може бути виплачена викупна сума — вона менша за ту, яку клієнт назбирав). Просто передумати й забрати гроші тут не можна. Оскільки це довгострокова інвестиція, компанія має гарантію, що кошти будуть вноситися, завжди буде оборот грошей, і люди отримуватимуть виплати.
Ще один важливий для мене момент — це те, що гроші, які ми вкладаємо у недержавний пенсійний фонд, перебувають в Україні та працюють на українську економіку. Навіть якщо це фонд з фінансової групи з іноземним капіталом, як-от OTP Pension, він вкладає гроші в облігації внутрішньої державної позики.
На страхування життя і в недержавний пенсійний фонд я відкладаю приблизно 10% свого доходу. 70% від цієї суми йде на страхування життя і 30% — у пенсійний фонд. У страхову компанію вирішив вкладати більшу суму, тому що, окрім накопичення, тут є страхування. Відсоток, на який збільшуються вкладення щороку — приблизно такий, як у надійному банку. Якщо років п’ять тому «ПриватБанк» давав 20% річних, а «Райффайзен Банк Аваль», «Креді Агріколь», «УкрСибБанк» — 15%, то Metlife давав також
Забирати гроші з недержавного пенсійного фонду чи зі страхової компанії після закінчення контракту можна або відразу всі, або оформити ануїтетні виплати — щомісячні платежі. Лише треба озвучити, на скільки років розбивати суму. Є ще опція «довічний ануїтет». Це виглядає так: наприклад, я планую жити 100 років, а мені тепер 60. Тих грошей, які я накопичив, на 40 років не вистачить. Я домовляюся зі страховою, що мені будуть виплачувати гроші доти, доки я буду жити, навіть якщо сума вийде більшою, ніж я собі заощадив. Але якщо я завтра помру, то всі гроші успадкує страхова компанія, вони не перейдуть моїй сім’ї. Це як в покері all-in: виграв або програв.
Якщо забирати всю суму, треба платити податок: ПДФО — 18% і військовий збір — 1,5%. Тобто 19,5%. Є випадки, коли оподаткування у недержавному пенсійному фонді можна трохи зменшити: якщо особа вже має 70 і більше років або якщо набула першої групи інвалідності. Та умови оподаткування часто змінюються, бо змінюється податкове законодавство.
Я помітив, що люди, які відкладають гроші на пенсійні рахунки, дуже рідко про це розказують. У нас не заведено говорити про це просто так, за склянкою пива. Люди бояться, що з них будуть глузувати: «Нащо тобі це, усе пропаде». Українці більше звикли вкладати гроші у щось матеріальне — нерухомість абощо. Звісно, є ще й негативний досвід щодо усього цього — накопичення у Союзі чи вже українські компанії, які зникли з ринку.
Зазвичай самі страхові не продають свої поліси, є брокерські компанії, які цим займаються. Та, на жаль, багато брокерів працює за принципом «випаленої землі». Головна мета такої роботи — якнайбільше продати, при цьому можна і не договорити щось, і прибрехати. Чимало клієнтів до кінця не розуміють, що вони купили, або розуміють не так, як усе працює насправді. В Україні не передбачено відповідальності за дезінформацію. Вважається, що клієнт уважно прочитав усі умови договору перед тим, як підписав. Але в контракті так багато умов, що зазвичай їх ніхто не читає, насправді усе на відповідальності брокера.
Часто на роботу брокера беруть будь-кого, тут немає «вхідного порогу». Крім того, є мало людей, які хочуть вчитися аналізувати ринок, розбиратися, яка страхова чи пенсійна система краще підходить для конкретного клієнта. Зазвичай усі хочуть якнайшвидше почати заробляти гроші. Була ситуація, коли я прийшов до студентів-магістрів, які вивчають банківську справу і страхування, хотів залучити їх до співпраці. І дуже здивувався, що ці студенти не розуміють, як працює страхування, депозити. Дивно, що академічна освіта не дає знань, які дозволили б працювати у цій сфері, хоча тим людям доведеться проводити пенсійну реформу, впроваджувати в життя усі ці речі.
Тепер я працюю в ІТ. Вирішив розвиватися в новому для себе напрямі, вивчати технології. Мрію створити продукт (можливо, мобільний застосунок), який допоміг би людям знаходити правильні фінансові рішення. Думаю, що накопичений досвід роботи з клієнтами допоможе втілити це. Тепер я не продаю страхові послуги й не надаю повноцінних фінансових консультацій — бракує часу. Але сподіваюся, що в майбутньому поєднаю у своїй роботі і фінанси, і IT-технології.
