Окт. 13

Геймдев-навчання в Естонії та релокація у Фінляндію. Історія українського програміста

Влад Святецький зацікавився гейм-дизайном, ще коли навчався у Києво-Могилянській академії та паралельно працював у невеличкій ігровій компанії. Закінчивши магістратуру, вступив на ще одну — Digital Learning Games у Таллінні. Звідти переїхав до Фінляндії, де розвинена індустрія ігор, особливо мобільних. Працює програмістом у компанії Next Games у Гельсінкі. Влад розповів про навчання в Естонії та особливості життя і роботи у Фінляндії.

Під час подорожі Фінляндією

Естонія: навчання на гейм-дизайнера

Ще під час бакалаврату з прикладної математики в Києво-Могилянській академії я зрозумів, що краще трохи змінити фокус і зайнятися програмуванням. У 2016 році вступив на магістерку на факультет інформатики, спеціальність «Інформаційні і управляючі системи та технології». З третього курсу і до від’їзду з України працював у маленькій ігровій компанії в Києві — тепер її, напевно, не існує. Гейм-дизайн мене захопив, я почав більше вивчати тему. Закінчувалося навчання — став думати над тим, щоб пожити десь у Європі, побачити світ. Тим паче люди часто говорять про переїзд як про досвід, який по-іншому ніяк не отримаєш.

Почав розглядати варіанти — ті, які не потребували великих затрат на старті. Вирішив вчитися на гейм-дизайнера та знайшов кілька опцій: 1) університет Амстердама, 10 000 євро за рік навчання; 2) магістерська програма з гейм-дизайну Digital Learning Games з безплатним навчанням або ж знижками саме для українців та грузинів в Tallinn University. Але навіть без цього рік навчання коштував 3500 євро, що в кілька разів менше.

Вступ виявився дуже простим. З-поміж документів були потрібні сертифікат IELTS та диплом про бакалаврську освіту з інформатики або психології. Необов’язково бути програмістом, щоб вступити на цю спеціальність. Оскільки програма тоді була нова і попит на неї не був великим, сам вступ видався легким: написати cover letter, додати документи та пройти кілька інтерв’ю.

Співбесіди проходив із куратором програми та деякими викладачами. Спершу я хвилювався. Але викладачі були відкриті, не тиснули, ставили загальні питання, щоб дізнатися, хто я такий. Жодних технічних завдань. На той час у мене вже був хороший досвід: і комерційний, і університетський. Я розповідав, що роблю, чим цікавлюся. Те, що казав, знаходило відгук у їхніх очах: оскільки на програму більше подавалися люди з педагогічною освітою, вони якраз хотіли, щоб були ще кодери. У результаті на курсі вчилося 20 студентів: із них двоє-троє, що займаються кодингом, а ще художники, викладачі — солянка.

У серпні 2016-го я переїхав до Таллінна. Було помітно, що програма свіжа, тож за два роки неможливо було вивчитися на суперфахівця — багато нюансів вдосконалювалися у процесі. Тому було багато простору, відкритих завдань: наприклад, придумати гру з певними умовами. Ми вчили основи core gameplay, психологію (і загальну, і психологію дітей від 0 до 16). Усе це дуже пов’язане з ігровим дизайном, адже він ставить цілі для гравця та дає способи, як їх досягнути.

Навчання було більшою мірою філософське, програмували не так багато. Викладали предмети, де треба було покодити, створити 3D-модель, послідовність діалогів. Був сильний нахил на research. Нас гарно навчили опрацьовувати наукову літературу, класифікувати її, робити виноски. Магістерські тезиси були на висоті. Тепер, після досвіду життя в Фінляндії, можу сказати, що там ігровий дизайн — більш серйозна спеціальність: є університетські програми, де чітко вчать і ігровий дизайн, і статистику, і математику. Наприклад, Game Design and Production at Aalto University.

Навчання та спілкування відбувалося англійською. Щодо навантаження, то через два місяці після початку я влаштувався на роботу у найбільшу в Таллінні компанію, що займається іграми, Creative Mobile. Працював по 8 годин на день і встигав вчитися в університеті. Це було нелегко, але, думаю, якраз на межі того, що я міг робити.

Диплом Талліннського університету

Крім самого навчання, подобалося оточення. На курсі було багато людей із різних країн Європи, потоваришував із ними — дружу й досі. Таке спілкування розширило межі мого світу. Адже, коли довго живеш на одному місці, маєш певний закостенілий погляд на речі, потрохи грузнеш у цьому. Наприклад, у Європі середній вік студентів вищий: ними можуть бути і до 30 років, це нікого не дивує. Тоді ж як в Україні сценарій життя розписаний чітко: вчитися маєш до 21-22, далі відразу працювати й так далі.

Спочатку було важко і з англійською. Хоч я і вчив цю мову все своє життя, вважав: ось приїду та почну говорити, все ж знаю. Так було хіба перші 15 хвилин. Повсякденні розмови дуже виснажували, треба весь час думати. Часто помічав, що вже не можу скласти слова в речення — мозок не так швидко реагує. Загалом кілька років знадобилося на те, щоб і говорити вільно, і почати думати англійською (хоча й тепер, попри 8-годинний робочий день англійською, трапляються ситуації, коли мозок «зависає»).

Мої висновки після навчання такі: програмування та дизайн дуже пов’язані, але розв’язують різні проблеми. Програмування — технічну проблему, а дизайн — гуманітарну. У гейм-дизайні думаєш: ось у тебе з одного боку гравець, з іншого — система, яку пишуть кодери. Дизайнер при цьому думає: яку задачу дати цьому кодеру?

Не можу назвати себе зараз гейм-дизайнером, який може зробити класну мобільну чи консольну гру, бо погано знаю економіку, архетипи людей, те, як їх балансувати. Не зможу добре задизайнити сесію. Але навчання для мене окреслило перспективу, навіщо взагалі це все робити. Тепер я більше часу проводжу в читанні книг про психологію, продукт, бізнес. Код — це дуже важлива річ, але він є тільки частиною продукту. Треба не писати код, щоб він викликав досвід, а будувати цілісний продукт, який буде досвідом для користувача.

Навчання стало для мене класною можливістю, щоб зрозуміти, як загалом працює індустрія, навіщо, для кого, як це впливає на технічні рішення. Тепер, як мені здається, я добре ладнаю з нетехнічними спеціалістами, адже розумію, які в них очікування, цілі. Їхня мета — дати користувачеві гарний досвід, а моя мета як програміста — написати оптимізоване рішення, яке можна швидко змінювати в майбутньому.

Після закінчення магістратури 2018-го я ще 9 місяців пропрацював у компанії та почав розглядати варіанти на ринку, де міг отримати новий досвід: більший продукт, кращу компанію. В Естонії з цим проблема — у сегменті game development є одна така компанія, велика, класна й успішна, де я і працював. Захотілося розвитку, «наступної сходинки», але в Естонії, на жаль, цього просто нема.

Релокація до Фінляндії: пошук роботи та працевлаштування

Почав приглядатися до можливих варіантів для розробки ігор по Європі. Мій вибір спинився на сусідній Фінляндії, де індустрія мобільних ігор дуже розвинена. Не знаю іншої країни Європи, де розташована така кількість мобільних компаній. Наскільки мені відомо, все пояснюють тим, що у 2000-2010-х роках, коли Nokia була популярна, вона інвестувала в компанії, які розробляли ігри для телефонів. Індустрія там більш зріла.

Тим паче я мав великий досвід у технології Unity, на якій створюють більшість мобільних ігор. Вирішив переїздити до Фінляндії. Співбесід було багато, з різними компаніями, з різними стадіями, на яких усе завершилося. Знайшов компанію Next Games, де тепер працюю. За два дні в Гельсінкі пройшов чотири співбесіди офлайн із різними представниками компанії: ейчаром, технічними спеціалістами, продакт-менеджерами та CEO. Мені зробили офер на позицію Game Programmer, переїхав до Фінляндії торік у серпні.

Переїзд у Гельсінкі

Цей етап релокації виявився легшим за попередній самостійний та стресовий переїзд до Естонії. Компанія опікується переїздом працівників і співпрацює з релокаційним агентством, яке все координує. Для мене виділили менеджера, який пояснив, які документи потрібні для подачі, коли з чим приходити. Допомогли організувати всі зустрічі, оплатили тимчасове проживання на перші два тижні.

Уже коли переїхав, на роботу не виходив, а займався з релокаційним агентом всіма деталями: шукали квартиру, готували документи на тимчасову посвідку на проживання. Треба було укласти чимало дрібних угод: наприклад, контракт на електрику, воду (як орендар маєш підписати індивідуальний контракт із постачальниками комунальних послуг). Мені дуже сподобалося, як компанія піклується про своїх працівників — я почувався дуже комфортно.

Організація роботи в офісі

Мене вразила корпоративна культура в компанії. Я прийшов того дня, коли проєкт розпочався, досі працюємо над ним. Створюємо з нуля гру за серіалом Stranger Things на Netflix.

Мені імпонує, як організована робота, якими є стосунки в команді та компанії загалом. Усі члени команди взаємодіють між собою: гейм-дизайнери, продюсер, проджект-менеджери, художники. Чітко розроблена корпоративна культура, на вебсайті компанії прописані цінності, якими вона керується: curiosity, caring and courage. Щоп’ятниці у нас є спільний кол для всієї компанії, де представник кожної команди коротко розповідає про те, чим займалися минулого тижня. Таким чином усі в курсі, що відбувається.

Менеджери відкриті до працівників, практично не трапляється конфліктів, принаймні вони не доходять до червоної зони, коли люди починають гризтися. Працівники приязно та відкрито сприймають будь-який фідбек. Розповідати про свої думки, спілкуватися з людьми, нікого не залишити непочутим — звична річ. Попри те, що кожен мітинг має розклад, його учасники можуть переривати та запитувати, додавати свої репліки. Вважаю, що хороша комунікація сприяє хорошим стосункам. Колеги професійні, ніхто не втручається в приватне життя, не запитує, куди витрачаєш гроші тощо. Коли хтось висловлює думку, протилежну твоїй, виходить дискусія, а не конфлікт. Працювати в такій атмосфері — справжнє задоволення.

Інфраструктура в офісі розвинена. У всіх класна техніка. Є сауна, джакузі, зал, де можна влаштувати вечірку (так роблять на дні народження). Спершу мене довго не покидав wow-ефект, просто подобалося ходити в офіс. У Гельсінкі багато ресторанів із ланч-пропозиціями на будь-який смак. Ходити на ланч командою або з колегою — поширений ритуал.

Через пандемію коронавірусу наша компанія, як і всі, які я знаю, перейшла на віддалену роботу. Відразу після оголошення карантину на вулицях практично не було людей. Тепер ситуація нормалізувалася, статистика випадків захворювання у Фінляндії низька, та все одно багато хто сидить удома. Скасували паром з Естонією, який є єдиним шляхом сполучення між країнами.

Загалом місто яскраве, класне, дарує багато вражень. Подобається тут жити та працювати — далі розповім, чому саме.

Гельсінкі

Особливості життя в Гельсінкі

За рівнем вартості життя місто дороге. Коли я тільки переїхав в Естонію, здавалося, що там дуже дорого. Тепер же відчув, що дорого насправді у Фінляндії — середні ціни на продукти (та й на все інше) реальні високі. Наприклад, якщо хорошу піцу в Києві можна купити за 200 гривень, то в Таллінні — 10-12 євро, а в Гельсінкі — 20 євро.

Ціни на алкоголь — високі: пляшка пива — 3 євро в магазині, в барі буде 7-9. Алкомагазини працюють до 21:00 і тільки в будні. Загалом у неділю зачинене все: і великі магазини, і дрібні кав’ярні. Всі відпочивають.

Більшість людей намагається жити за містом. Серед них ті, хто вже створив сім’ю. У центрі переважно мешкає молодь. Територія навколо міста дуже зелена. Зокрема, ліси займають чи не пів території країни, є чимало озер. Звично для фінів мати літні будинки Mökki, там може бути не підведена вода, електрика, але туди їдуть на літо, купаються в озері й не напружуються. Мені подобається така філософія.

Улітку заведено брати по місяцю відпустки. За державними правилами, робітникам гарантують 5 тижнів відпустки на рік. У розпал сезону — влітку — в офісах може нікого не бути. У літніх домах готують барбекю, смажать сосиски, тусуються — ніхто нікуди не поспішає. Незалежно від пори року в офісах після 17:00, навіть 16:00, нікого не застанеш. Натомість люди приходять на роботу рано, о 8-й, щоб раніше піти. Мало хто працює пізно увечері. Існує чітке розмежування: є робочий час і є відпочинок. Тут не заведено перепрацьовувати.

Одним із визначних місць столиці є центральна бібліотека Oodi — зразок того, які класні заклади створює місто (кошторис проєкту — 100 мільйонів євро). Зовні схожа на великий корабель, а всередині там, окрім власне книгозбірні, є баскетбольний майданчик, Play Station, ігрові зони, 3D-принтери, швейні машини, кімнати, які можна забронювати для зустрічей, комп’ютери для вільного доступу. Для мешканців Гельсінкі всі послуги безплатні. Я беру тут книги, граю баскетбол, воджу сюди друзів, коли приїжджають, на екскурсії. Там завжди багато туристів, студентів. Це популярне місце серед місцевих, здається, туди ходять з таким захватом, як релігійні люди до церкви.

Бібліотека Oodi

За кілька місяців після переїзду вляглися всі справи з житлом, пішло все гладко на роботі, не відбувалося нічого нового. Тоді стало складно — наздогнала реальність із її рутиною. Далеко друзі та батьки. Відеочати трохи спрощують ситуацію, але все одно хочеться в суботу вийти з кимось прогулятися. Європейці легше до цього ставляться: їм простіше переїхати і логістично, і морально.

У нас у Slack є спеціальна група для експатів зі всього світу: спілкуються з приводу того, як почуваються, чи мають труднощі в новому оточенні. Це дуже корисно спілкуватися з людьми із геть різними психологічними установками у світогляді, роботі. Коли бачиш різні точки зору, сам дивишся на життя по-іншому. У цьому, як на мене, найбільший плюс еміграції — вона спонукає бути гнучким, більше прислухатися до чужих позицій.

Житло

Між ринком нерухомості Естонії та Фінляндії є велика різниця. У Гельсінкі ціни на оренду коливаються між 900-1200 євро за квартиру у старому будинку на 40-50 квадратів. Практично вся забудова у центрі є старою, новобудов дуже мало. Далі від центру міста ціни не надто змінюються — навіть за 10 км від центру хороша квартира коштуватиме 1000-1500 євро. Купувати житло дорого — ціни стартують від 300 000 євро за маленьку однокімнатну квартиру, а помешкання на 70 квадратів у центрі коштуватиме приблизно пів мільйона.

Тоді як в Естонії з цим значно простіше й ціни набагато нижчі. У Таллінні за 500-600 євро на місяць можна винайняти пристойну квартиру. На купівлю потратите 130-150 тисяч євро, що вдвічі дешевше. Тож вигідніше купувати, звісно, в Естонії — і багато моїх знайомих українців, що там живуть, так і роблять. Кредитна ставка не дуже висока — від одного до трьох відсотків.

Менталітет

У вишиванках на День Незалежності

Як я вже казав, фіни не люблять перепрацьовувати та пильнують за своїм вільним часом. Не хочу узагальнювати, але, здається, від них іде спокійний вайб, вони легко сприймають життя. Займаються спортом, багато бігають, користуються велосипедними доріжками. Фіни — відповідальні громадяни, сплачують податки, стежать за діями влади, мають громадянську свідомість. Якось виникла проблема через те, що поштовикам хотіли врізати зарплати. Вони виходили на страйки, пошта не працювала місяць — зрештою, домоглися, щоб зарплати не зменшували. Прем’єр-міністр тоді подав у відставку. Тепер головою уряду є 34-річна Санна Марін.

Працюють профспілки, є хороший соціальний захист. Декретну відпустку — 9 місяців — можна поділити навпіл між чоловіком і дружиною. На цей період виплачують 70 відсотків зарплати. Пологові будинки безплатні, при народженні дитини видають пакунок необхідних для немовляти речей.

Фіни сплачують високі податки — 30-50 відсотків, шкала прогресивна, залежить від зарплати. Фіни не люблять, коли хтось надає послуги неофіційно. Такій людині можуть докоряти, хочуть, щоб усе було за правилами.

За характером більш інтровертні, холодніші, не так легко йдуть на контакт, потребують більше часу, щоб подружитися, мають звикнути, що поруч нова людина. У цьому й позитив — поважають чужу думку, приватність. Тримають дистанцію, не люблять панібратства.

IT-ринок і зарплати

Як уже згадував, сюди перспективно переїжджати розробникам ігор. Багато компаній займаються консольними іграми. Є консультативні компанії, що працюють на аутсорсі. Багато стартапів, часто бачу в новинах інформацію, мовляв, у цей стартап вклали мільйон, у цей — 10. Є серйозні банки, де можуть працювати програмісти. Саме мобільний ринок, на відміну від Естонії, тут перспективний.

Податок прив’язаний до річної зарплати та зростає у міру того, як збільшується зарплата. Якщо заробляти малу суму грошей (до 20 000 євро на рік), податок не сплачується. Якщо зарплата 100-150 тисяч євро на рік, треба бути готовим сплатити пів заробітку.

Що стосується оплати роботи програмістів, то нема великої, у 10 разів, різниці між джуніором і сеньйором, гейм-дизайнером, що тільки починає, і людиною з досвідом. Сеньйор може отримувати вдвічі більшу зарплату від джуніора. На Glassdoor вказано, що річна зарплата програміста у Фінляндії становить 50-70 тисяч євро.

Загалом по країні немає великих коливань в оплаті різних професій. Якщо середня місячна зарплата становить трохи більше ніж 2000 євро після відрахувань у продавця, то програміст матиме 3. Знаю, що наша компанія проводить мітинги з окремими консультаційними компаніями, щоб порівняти, хто які зарплати отримує. На ІТ-ринку це середні мірки.

Наскільки мені відомо, в країні є бідні люди. Та саме в Гельсінкі помічаю добре сформований середній клас: люди, що мають будинки, яхти. Вдоволені життям, ввічливо поводяться, усміхаються.

Мови

На роботі вся комунікація ведеться англійською. Навіть троє фінів у компанії розмовлятимуть між собою англійською. Я потрохи вчу фінську — вона складна, зовсім інша граматика, мовні конструкції. У Гельсінкі багато волонтерських курсів фінської для іноземців, я вчив в одному з таких закладів, University for Adults. Знайомі кажуть, що якщо за 5 років навчишся вільно говорити, значить, молодець. Поширено вчити також шведську — другу офіційну мову в країні. Проте практично всі фіни чудово говорять англійською — немає проблем, щоб порозумітися.

Транспорт

Велосипеди в Гельсінкі

Міський транспорт Гельсінкі — це автобуси, трамваї, метро. Місячний абонемент на всі види транспорту — 60 євро. Велосипеди — популярний засіб пересування, тут налагоджена система прокату: 60 євро за пів року. Парковки в місті дорогі: від 4 до 8 євро за годину (ціна вища в центрі міста). Тож автівками користуються менше. Влітку мені вистачає велосипеда, щоб комфортно пересуватися містом навіть на дальні відстані. Є перельоти всередині країни — скажімо, можна злітати в село Санти-Клауса Рованіємі. Авіатранспорт дешевший, ніж залізничний.

Лоукостів у країні нема, до України можна злітати Wizzair із Таллінна (приблизно 30-40 євро). З Гельсінкі літає МАУ, 100-120 євро за квиток. Компанія Finnair на час коронавірусу змушена була тимчасово скоротити перельоти та 90 відсотків штату. До Стокгольма, де висока смертність, скасували паром. Загалом пороми — поширений транспорт для пересування між країнами: Балтійським морем можна дістатися до Риги, Таллінна, Стокгольма та Копенгагена.

Підсумки

Мені комфортно в Гельсінкі, за рівнем життя все влаштовує. Єдине, що турбує, — питання із сім’єю. Мої батьки в Україні, і через закриті кордони я давно не був удома. Вважаю, якість життя у певній країні визначається передусім тим, чи підходить тобі справа, якою займаєшся, — інакше всюди будеш на щось нарікати.

Еміграція змінила мене — став гнучкішим у спілкуванні з людьми, трохи позбувся прямолінійності, почав більше зважати на інші думки. Змінилося і коло спілкування, і спосіб комунікації. Подорослішав, став нормально ставитися до того, що якийсь час можу провести наодинці із собою. Почуваюся більш спокійним, самодостатнім.