Різноманіття менталітетів в IT. Про шведську любов до правил, в'єтнамську сором'язливість та ізраїльську свободу мислення
Українські IT-спеціалісти поділилися з нами враженнями про досвід роботи в міжкультурних командах. Безумовно, менталітет визначає особливості спілкування, звички та навіть спосіб мислення і підхід до роботи. Дивимося, які відмінності мають айтішники по всьому світу.
Максим Шаров, Software Developer у Rakuten (Токіо, Японія)
Що більше країн я відвідую і з що більшою кількістю людей працюю, то краще розумію: сучасний світ стає усе глобалізованішим. І немає великої різниці, чи твій колега з Нігерії, Австралії або Лаосу. Пам’ятаю, коли працював в Малайзії, на одному проєкті мав таку команду: тімлід — японець, Front-end — в’єтнамка, QA — дівчина з Малайзії, а Back-end — українець, тобто я. І в нас була мегапродуктивна команда.
Але попри шалені темпи глобалізації, деякі звички та відмінності все одно існують. Наприклад, коли працював у В’єтнамі, помітив, що навіть якщо колеги зовсім тебе не розуміють, вони однаково будуть відповідати: «Так, зрозумів». Бо для них це трохи соромно сказати, що щось незрозуміло. Боровся з цим простим трюком: замість того, щоб запитувати, зрозумів чи ні, говорив: «Тобто зараз тобі потрібно зробити...». І чекав, доки людина підсумує нашу розмову. Якщо мою фразу не продовжували, пояснював усе знову.
А ось, наприклад, від роботи з японцями я був приємно шокований. Ніколи не бачив настільки відповідальних людей. Якщо японець не виконав завдання у відведений час, то на це є лише одна причина — він відійшов на той світ.
Але не будемо поширювати стереотипи, професія розробника тим і хороша, що дає змогу реалізувати себе незалежно від національності чи статі.
Команда Максима під час роботи в місті Хошимін (В’єтнам). Хлопець з дівчиною — в’єтнамці, ще два хлопці — фін та індієць
Олег Мамчич, Data Engineer у Facebook (Лондон, Великобританія)
Я працював за кордоном лише в одній компанії — у «Фейсбуці», що явно не є репрезентативним. Але все одно поділюсь спостереженнями.
Французи, греки, англійці, ірландці, американці, канадці, китайці, сінгапурці, японці, білоруси, росіяни, поляки, нідерландці, італійці, іспанці... Це ті, з ким працював близько, а крім того, ще з купою представників інших національностей. Глобально я розділив би різні культури на чотири типи: американці (люди різних рас і національностей, які прожили у Штатах більшу частину життя), західні європейці, східні європейці й азійці (хоча серед них я б виділив окремо індійців, потім поясню чому). Оскільки на цю тему можна говорити довго, а я не пишу окрему статтю, пройдусь по двох основних принципах: це взаємини «менеджер — підлеглий» і вміння давати та сприймати фідбек. Я вважаю їх головними слабкими сторонами східних європейців (і українців насамперед). Звісно, кажу про більшість людей, яких бачив, і це не можна приміряти на кожного.
Отже, взаємини «менеджер — підлеглий». У нашій східноєвропейській культурі цінують технічну складову, вміння виконати роботу класно. Начальник має добре керувати, підлеглий — виконувати. І це переважно не піддають сумніву. Продукт-менеджер або тімлід дають завдання на спринт, а інженер виявляє креативність в її реалізації. Менеджери продумують, що робити. З невеликими відхиленнями, але якось так.
В азійців (особливо китайців) у цьому випадку ментальність схожа на нашу. Але вони зазвичай ще сильніші інженери, ще більше працюють і ще менше розуміють продуктову частину. Важливо: це не стосується американців азійського походження. Річ у культурі, не в расі. Думаю, це всім очевидно, але уточнюю на всякий випадок.
В американців і західних європейців це так не працює. Інженери самі думають, що робити і чому. Менеджери більше допомагають їм. Наприклад, для американця неприємно, коли хтось йому говорить, що робити. Тому інженери з цих країн більше мислять продуктово, але як інженери з технічного боку вони слабші.
Другий момент — прийняття та надання зворотного зв’язку. Західні європейці в цьому 10 з 10. Вони легко сприймають фідбек і адекватно на нього реагують. Причому як французи, так і німці, як італійці, так і шведи. Що ще краще, вони класно його подають. Говорять не зовсім в лоб, але й не дуже розпливчасто. Приклад: «Мені подобається, як ти розв’язав задачу! Ти класно розділив ці два класи. Але думаю, важливо пояснити це іншим людям, які будуть їх використовувати. Допомогти тобі написати їм пост?». Моя проблема була в тому, що я змінив велику частину коду і не сказав нікому з тих, хто його застосовує. А у «Фейсбуці» це зазвичай десятки, а то й сотні працівників. Мені допомогли це зрозуміти й понад те — виправити, пояснивши іншим.
Американці схожі на західних європейців. Але вони занадто обережно дають фідбек. Інколи у мене виникають проблеми з розумінням, що це саме відгук. Вони завжди кажуть: усе надзвичайно класно, ти молодчинка, і непомітно вказують на помилки. Я тільки недавно почав це усвідомлювати (після двох років роботи з ними).
Українці й усі східноєвропейці не вміють зазвичай ані давати, ані приймати фідбек. Приймають занадто особисто. Особливо від незнайомої людини. Типу «хто ти такий, щоб мені вказувати». Важко щось радити східноєвропейцям, тому я часто перестаю це робити. У пункті «давати фідбек» — все аналогічно погано. Або бояться і не знають як — і не дають. Або дають так прямо, що цей відгук схожий на образу. І не всі його можуть у такій формі сприйняти.
Азійці у цьому питанні різняться. Китайці — відкриті до фідбеку, але не вміють його давати. У них часто є ще й проблема з іноземною мовою. Може, це взаємопов’язано. Індійці — неймовірно круті. Вони завжди надзвичайно дружні та відкриті, а ще прямі. Мені найлегше працювати з ними. Індійці ніби й говорять прямо, але так усміхаються, наче хочуть тобі допомогти все виправити. І ти усміхаєшся у відповідь.
Станіслав Феденко, Software Engineer в Bosch Rexroth (Чанчжоу, Китай)
Мене вражає стійкість китайців до галасу. В нашому офісі інколи зчиняється великий гамір: хтось заходить, щоб владнати якісь робочі моменти, у когось дзвінок по скайпу, а хтось дуже голосно їсть. І, схоже, це нікого не відволікає, окрім мене.
Ще є традиційна для провінції Цзянсу звичка пообіднього сну, але притаманна вона не всім.
Щодо спілкування, то в нашому офісі нульовий коефіцієнт токсичності. Люди невимушено говорять як на робочі, так і позаробочі теми. Переважно китайською, але більшість може перейти на англійську мову. Немає плазування перед керівництвом. І німецькі, і китайські директори (навіть є один сінгапурець) спілкуються з усіма як рівними.
Колективна світлина з торішнього тімбілдингу
Катерина Дворніченко, інтеграційна інженерка в FM Logistic (Фальсбур, Франція)
Більшу частину часу я працюю з французами. Я мала досвід роботи у трьох різних компаніях, але всюди ранок починався з кави. Працівники часто спілкуються в офісі біля кавомашин або у зоні відпочинку. Дуже багато ввічливості, а ще спершу виникає враження, що ніхто нікуди не спішить. Насправді якісь проєкти можуть бути терміновими, але однаково, перед тим як перейти до роботи, тебе спитають, як справи, як минули вихідні чи відпустка.
Те саме, якщо чиясь розробка не працює, а ця людина не в твоїй команді, ти не можеш просто сказати про неробочий код, треба спочатку спитати про справи й вихідні. Помітила багато особистої комунікації. Якщо комусь від тебе щось треба, то ймовірно, спочатку колега особисто напише чи прийде поспілкуватись, бо набагато приємніше та розслабленіше комунікувати через месенджери, аніж на платформі тікетінгу.
Ну й зустрічі. Їх чимало. Хочеш обговорити якусь деталь — бронюй часовий слот, запрошуй колег, і вирішуйте щось. Під час карантину цього стало менше, але все одно багато часу проводиш на зустрічах. Мабуть, це теж пов’язано з високою комунікабельністю французів і любов’ю до живого спілкування.
Вадим Бутлеровский, Senior QA Engineer в Insparx (Мюнхен, Германия)
За 5 лет мне удалось поработать с разными национальностями. Кажется, что португальцы и испанцы ко всему относятся просто и непринуждённо. Из-за этого часто сталкиваешься с тем, что для них не существует понятия «срочно». Особенно во время обеда, который португальцы и испанцы ни за что не пропустят. Зато они гораздо более сдержанные, чем мы. Уж кого-кого, а португальцев сложно вывести из себя. Ещё они ко всем дружелюбны и всегда придут на помощь.
Мне нравится работать с армянами. Все, кого я встречал, были эрудированными и образованными людьми. С одной стороны, чувствуется, что им любое задание по плечу, благодаря этому на них всегда можно положиться. С другой — бывает непросто добиться их расположения к себе.
Также мне приходилось работать с индийцами. Как по мне, их общая положительная черта — ориентация на результат. Все они очень своеобразные. Найдя подход к одному индийцу, ты не можешь применить его к другому. Главная сложность — обеспечить и закрепить ту самую заинтересованность на продолжительное время. В противном случае ваши ожидания окажутся неоправданными. Например, когда я работал в одной португальской компании, ко мне присоединился индиец в качестве начинающего тестировщика на практику. Первый месяц всё было хорошо, но потом он резко перестал ходить. Оказалось, что человек ушёл практиковаться в более интересную для него компанию, а нас решил не ставить в известность. Если у индийцев есть мотивация и цель, они сделают всё, чтобы её достичь.
Был у меня однажды и «экзотический» менеджер — аргентинец. Мне запомнился его рассудительный и независимый характер. С ним вообще было бесполезно спорить или что-либо ему доказывать. Его присутствие на встречах всегда добавляло остальным немного стресса. Другими словами, менеджер любого мог поставить на место. Стоит признать, что при всем этом он был справедлив в своих решениях.
Сейчас я много работаю с немцами, так как проживаю в Мюнхене. В компании именно они в большинстве своём занимают руководящие должности. Справедливости ради, у немцев это хорошо получается. Они ответственные, решительные и, я бы сказал, предусмотрительные. Однако при работе чувствуется и долька высокомерия. Благо с течением времени выясняется, что это устранимая проблема.
Сергей Шелехов, Software Engineer в FMR Systems (Герцлия, Израиль)
Так как я живу в Израиле, понятно, с людьми какой национальности больше всего сталкиваюсь. Хотя слово «израильтяне» не говорит о происхождении. Многие родом из Испании, Африки — откуда угодно...
Конечно, у каждого менталитета есть свои особенности. Допустим, «русские» (так тут называют выходцев из СНГ) в Израиле гораздо более серьезные, сосредоточенные, чем у себя на родине. Может быть, чуть более хмурые... Хорошо работают, у них получается качественный код.
Если говорить о типичных израильтянах, у которых в стране живет уже несколько поколений родственников, то они в каком-то смысле приходят на работу как на тусовку. Для них это творческий бум, возможность себя выразить, свобода, мышление out-of-the-box. Они хотят быть очень умными и много учатся, что позволяет хорошая система образования. Чтобы стать программистами, могут еще в школе ходить на специальные занятия, потом обычно идут в университет, затем в армию, поскольку в стране это обязательно для всех. После этого еще и курсы заканчивают и учатся сами.
Но несмотря на это, израильтяне часто неусидчивые и нетерпеливые. И еще немного непоследовательные: после «А» и «Б» могут сразу сказать «Ф». Иногда пишут какой-то странный код. То есть там, где надо использовать давно известную фишку или копипейстить кусок кода, придумывают велосипед. Хотя также способны найти решение проблемы там, где наши программисты ломают головы.
В Украине на аутсорсинге привыкаешь штамповать стандартные задачки. А в Израиле в основном стартапы и продуктовые компании, поэтому на разработчика вешают обязанности, которые в аутсорсинге он вообще не выполняет. Допустим, в Украине ты Back-end Developer, значит, во Front-end не лезешь. Ты разработчик, поэтому не деплоишь, не тестишь. А в стартапах эти границы смываются. Все это требует свободы мышления. Что в Израиле на высоком уровне, я считаю.
Касательно арабов, по моему опыту, я заметил, что они прагматичные, практичные люди. Стараются звезд с неба не хватать, делать много, может быть, менее значимой, но тоже важной работы. То есть они относятся к работе не как к способу выразить себя, решению головоломок, творчеству, вызову своему разуму, а с позиции «надо — сделаю». У нас была ситуация, когда у одного из моих коллег что-то не работало, и человек просто открыл Visual Studio, набросал решение и запушил это прямо в девелопмент. А потом мы обнаруживаем, что он ничего не рассчитал, не учел всех элементов. Просто взял и сделал. Со своей точки зрения, он правильно поступил: была проблема, он ее решил. И это не всегда плохо, иногда это хорошо: например, когда надо быстро предложить разные решения.
В Израиле в каком-то смысле отсутствует субординация в коллективе. Когда начальник говорит: «Сделай так-то», довольно часто можно услышать, как программист начинает с ним спорить. Я слышал прямо скандалы, но незлобные. Это часть израильской жизни. В спорах рождается истина — так они считают. Поэтому начальник, который задавливает авторитетом, здесь становится белой вороной. Это не принято, хотя порой случается.
Тут гораздо меньше обращают внимания на ЧСВ и титулы. «Ты можешь считать себя суперзвездой — нам всё равно». Каждый в Израиле считает себя, кем хочет, хоть президентом. Хочешь называть себя Senior Developer — пожалуйста. Тут система «Junior, Middle, Senior» не работает, как в Украине. Потому что никого не интересует, как ты называешься, всех интересует, что сделал. Важно, чтобы человек работал и двигал проект.
Сергей с Да́ниэлем (с ударением на первый слог), израильтянином эфиопского происхождения
Егор Лопатин, Lead SRE в Languagewire (Копенгаген, Дания)
Я проработал почти два года в крупной датской компании, где большинство сотрудников — местные.
Не люблю обобщать, ведь легко ошибиться. Но, грубо усредняя, я заметил, что национальная особенность — работать по принципу «быстро — это медленно, но постоянно». Здесь же добавлю: датчане ценят стабильность. Все хотят работать в предсказуемо среднем темпе и долгосрочно (у многих в LinkedIn 5+ лет опыта на каждом проекте). Особенно это заметно на фоне работы в аутсорсе, когда сроки горят уже в начале проекта.
Еще с самого начала бросалось в глаза, как люди разделяют работу и личную жизнь. Практически никто не затягивает время пребывания в офисе, на ланч — не больше
Мне кажется, местные высоко ценят и оберегают отдых как часть труда. Они часто упоминают риск выгорания и стараются не допускать спешки и горящих дедлайнов.
Сергей Борисенко, IT Consultant в ByBrick Development (Стокгольм, Швеция)
Последние 6 лет живу и работаю в Швеции, а в общей сложности со шведскими компаниями сотрудничаю уже 12 лет. Можно сделать несколько субъективных обобщений про их менталитет и то, как он отражается на рабочих привычках и общении.
Правила. Шведы их обожают и обожают им следовать. Правил всегда немного, они всегда четкие, понятные и распространяются на всех без исключения. Озвучиваются в первый же день в компании. Например, тот, кто открыл закончившую работу посудомойку, разбирает чистую посуду. Нередко можно увидеть СЕО компании за этой рутинной процедурой. Да, корона с головы не свалится, потому что корону на голове не носит даже шведский король.
Демократия. Швеция — страна очень развитой демократии и силы закона, поэтому диалог и консенсус — духовные скрепы простых шведов. Все решения обговариваются и принимаются совместно. Должно быть общее согласие по принятому решению, тогда оно становится правилом (см. пункт 1). Дурной тон — после принятия решения начинать его критиковать или саботировать.
Отсутствие конкуренции. Швеция самая feminine страна в мире, согласно Hofstede Culture Compass. Это значит, что в обществе придают основное значение качеству жизни и заботе о других людях. Поэтому в работе шведы хотят качественных и комфортных условий, равных для всех. А конфликты решают сотрудничеством и снова диалогом, без выигравших/проигравших. В противовес masculine обществам (пример — Япония), где главное — конкуренция, достижения и успех, а успех означает в этом контексте «быть лучше всех в чем-то».
Командная игра. Самое важное в работе — быть частью команды. То есть соблюдать предыдущие пункты: следовать общим правилам, участвовать в диалоге и поиске консенсуса, сотрудничать и блюсти равенство, а не ходить по головам своих товарищей.
