Як почати програмувати з дитиною
Коли я закінчувала політехнічний інститут, зрозуміла, що настав час обирати серйозну роботу. Раніше лабораторну з програмування не раз копіювала у друзів або приєднувалась до бригади тих, хто напише код без моєї допомоги. Та на четвертому курсі відчула, що програмування мені насправді подобається. Понад те, це мій хліб, тому варто почати самостійно досягати успіху.
З того часу минуло вже 7 років, які я присвятила саморозвитку у сфері програмування. Зараз співпрацюю з EPAM як Senior Java Developer. Я з тих, кому буває ліньки зробити щось для себе, але якщо пообіцяв другу, то хоч зі шкіри вилізь, але виконай. Тому, щоб поглибити свої знання, я вирішила навчати інших. Впродовж року була менторкою та тренувала студентів курсів з програмування. Потім кілька років викладала, проводила вебінари та виступала на подіях для новачків-розробників. Успіхи моїх студентів та їхнє прихильне ставлення надихали вивчати щось нове та ділитись знаннями. Найкращими уроками були ті, що підпадали під визначення «гарного пояснення» Ейнштейна: «Якщо ви не можете пояснити це шестирічній дитині, ви самі цього не розумієте».
Наступною сходинкою після викладання Java дорослим стало викладання програмування більш вибагливій аудиторії — дітям. Цим я успішно займалась останні 4 роки здебільшого в EPAM, на проєкті eKids. Я працювала з групами учнів від 7 до 16 років, викладала різні мови програмування в команді з іншими тренерами або самостійно. Програму писали в процесі, орієнтуючись на рівень дітей та їхні вподобання, тому спробували різне.
У статті розкажу про ідеї, які були найбільш успішними, та поділюся, як опанувати програмування і зробити уроки з нього цікавими та корисними.
У якому віці починати програмувати
В одній американській статті йдеться про те, що мова програмування — це все одно, що мова спілкування. Адже є передача думки, яка відбувається за правилами, її можна зрозуміти та виконати відповідні дії. Виходить, вивчати програмування можна з самого дитинства. Насправді програмування — це трохи більше, ніж викладення бажання в певній формі. Воно охоплює логіку, а також вміння абстрактно мислити. Стандартною вимогою до програмістів є не просто написати код, а зробити це у зрозумілій та оптимальній формі, зважаючи на обмеження.
Чудово, коли п’ятирічна дитина створює мультик на Scratch. Але чи не краще було б їй пограти з друзями в летючу тарілку натомість? У дитини є період, коли їй необхідно досліджувати різні процеси та бешкетувати, повторюючи те, що її зацікавило. Це дає їй розуміння, як що працює, та впевненість у собі. Звичайні приклади — це ігри в «дочки-матері», лікарню, водія тощо. Такі ігри розвивають абстрактне мислення, яке знадобиться у майбутньому.
Логіка починає активно розвиватись із семи років. До того не варто навантажувати дитину роботою з екраном, краще пограйте з нею в шахи та інші логічні ігри. Спілкування з близькими дорослими найбільш потрібне дитині у дошкільному віці. Поки вона хоче з вами розмовляти та грати — дайте їй це.
Наступна градація базується на власному досвіді роботи з різними віковими групами дітей.
<7 років: «Мої батьки найкращі, тому з ними я готовий займатись чим завгодно».
Порада 0: Дитині теж потрібен «час на себе»
Зважайте на завантаженість маленької людини. Буває, діти ходять на спорт, музику та малювання, окрім дитсадка чи школи. Щоб ввести ще програмування у щотижневий розпорядок, варто виділити для нього час, водночас не забуваючи про власні ігри малюка.
Припустимо, вашій дитині 7 років. Вона адаптувалась до шкільного колективу, має друзів і гарні стосунки з учителями. Дитина врівноважена та спокійна, що дає їй можливість не відволікатись на уроці та концентрувати увагу на 20 хвилин. Значить, вона вміє слухати та спроможна побудувати ланцюжок логічних міркувань, які б могли бути текстом програми. Тоді так, ви можете їй запропонувати курси з програмування. Але якщо вона обере спорт чи навіть акторські курси, це буде теж класно.
Переконайтесь, що дитині справді потрібно програмувати
Кажу я так тому, що була членом журі конкурсу «Володарі Scratch» та бачила роботи дітей
У дитинстві всі хочуть вирости
Не раз чула в магазинах, як батьки кажуть дітям, що «іграшка коштує грошей» і вони або не мають їх достатньо, або не вважають, що доцільно витрачати їх на третій водний пістолет або залізну дорогу. Особисто мені не подобається ставлення до грошей як до ресурсу, який 1) закінчується 2) можна витрачати, коли він є. Гроші — це можливість, якою варто розумно розпоряджатись, а також примножувати. Ще є правило: робота, що дає задоволення, приносить дохід у квадраті. Ви краще робите те, що вам подобається, намагаєтесь вигадати таке, щоб результат був кращим, більш екологічним, а значить, заслуговуєте більше грошей за зусилля.
Приблизно в 11 років діти починають серйозно замислюватись, звідки беруться гроші та чим займаються батьки. Спостерігаючи за своїми учнями, я бачу, що «справжнє» програмування найкраще починати з
Наприклад, ми запитали в наших учнів
Порада 1: Один за всіх, а всі за одного
Кожен урок з учнями, де ми грали в дорослих працівників, були активними та захопливими. Діти легко вірили, що від їхнього шматочка роботи залежить спільне діло, та працювали краще! Вони обирали ролі в командній роботі над програмним продуктом або професію, як у мами чи тата. А ще діти вмотивовано пишуть програмний продукт, коли знають, що він поліпшуватиме роботу рідних.
Гра на замовлення
Бажання перетворити дитяче життя на пекло доросле легко виконати. Упродовж кількох уроків діти сформували справжню команду програмістів. Події розгорталися так.
Для розуміння подальшого тексту опишу головні поняття:
- Тімлід (Team Lead) — учитель.
- Сеньйори (Seniors) — діти, які вже багато разів були на курсах, працюють самостійно вдома та добре розбираються в програмуванні.
- Джуніори (Juniors) — діти, які програмують не так давно, але звання програмістів уже заслужили.
Порада 2: Омріяна винагорода
Як у звичайнісінькому житті, команда маленьких розробників-тестувальників зібралась на ранковий стендап за горнятком чаю та печивом. Тімлід здавався дуже схвильованим, у нього було важливе повідомлення. В руках він тримав аркуш паперу. Щойно всі стишилися, тімлід розповів, що з ним зв’язався замовник і запропонував написати нову гру. Винагорода класна: цукерки та какао, а головне — світове визнання! Звісно, молода команда взялася за це, адже треба було розкрутитись і показати всім, чого вони варті!
Ми всі навчені, що добре виконана робота передбачає винагороду. Для дітей (і не тільки) солодощі — це те заповітне, чого хочеться і що потрібно чекати аж до після обіду. Зазвичай на уроках ми теж вгощаємо дітей солодощами під час перерви. Це допомагає всім розслабитись та у неформальному середовищі обговорити урок або просто послухати історії з дитячого життя. Готуючись до одного заняття, ми вигадали, що, аби отримати солодощі, їх треба заслужити. А тим, хто не відповідатиме на запитання вчителя, буде доступний тільки «базовий дохід» — печиво «Марія» та чай. Щоб мати щось «цікавіше», треба попрацювати.
Порада 3: Усе відбувається насправді
Очі у всіх одразу запалали та «найсеньйорніші» члени команди стали питати, які ж вимоги до програмного продукту. Тімлід поклав аркуш на стіл. Першим, що впало в очі — краї паперу. На них були незвичайні лінії-малюнки. Стало зрозуміло, що папірець офіційний! Зверху містилося звернення до нашої компанії, далі якісь пункти, а внизу — ім’я кожного учасника та довга риска поруч.
Важливо, щоб кожен відчував серйозність справи. Мало щось програмувати, треба досягти результату. Підпис, та й ще на офіційному папері, говорить про те, що людина відповідальна та на неї можна розраховувати. До того ж у самої дитини, яка ще ніколи не ставила свого підпису ніде, виникне почуття поваги до дійства, вона одразу набереться відповідальності не тільки на найближчий урок, а й на всі наступні.
Порада 4: У кожного віку свої особливості
Тімлід почав голосно та чітко перераховувати вимоги до майбутньої гри:
- Головний герой пересувається полем, (не) натикається на різні об’єкти.
- Існують бали, які свідчать про силу героя та кількість його життів.
- Мають бути рівні гри. З часом грати стає важче.
- Гра має бути особливою та несхожою на інші.
Заслухавши ці пункти, вже заговорили наймолодші джуніори. «Які ж це вимоги, якщо нічого чітко не прописано? Тільки зрозуміло, що має бути гра-бродилка. Треба багато чого уточнювати. Як же ви могли на таке підписатись?»
Неочікувано, але тімлід усміхнувся. «У тому й справа, що тут немає жодної конкретики. Ідея та реалізація в наших руках! Можемо писати, що захочемо, а нам за це платитимуть! Обмежень немає. То що, мозковий штурм?»
Дітям
Наведений приклад не варто розуміти дослівно, адже ця симуляція програмування для того, щоб діти самі зрозуміли життєві проблеми програміста та придумали, як їх розв’язувати.
Порада 5: Створи таке, не знаю яке
У листі можна зазначати будь-які вимоги. Ми не хотіли писати деталі, щоб розкрити проблему недостатнього опису та навчити дітей користуватися «мозковим штурмом» на практиці. Під час аналізу вимог можна наголосити на тому, що всі критерії «особливості» — відносні, не страшно, якщо продукт буде схожий на щось, що вже існує (наприклад, гра з певної серії). Також хотілось подивитись, що можна вигадати у процесі розробки гри, та набратись цікавих ідей для інших уроків. Батькам така вправа може бути корисна, щоб ліпше зрозуміти, що в голові у дитини, що її цікавить і чим вона живе.
Сам мозковий штурм — непросте завдання. Учасники мають вільно почуватися, щоб не соромитися озвучувати навіть найпотаємніші ідеї на задану тему. Тому передусім треба, щоб середовище було доброзичливим, ніхто не боявся осуду бути інакшим та активним.
Порада 6: Нове місце для нових ідей
Для цього достатньо встати з-за парти, де дитина звикла навчатись, і сісти на килим, де грають. В умовах офісу ми скористалися переговорною кімнатою з великим овальним столом, де можна сидіти на зручних стільцях і смакувати напої.
Порада 7: Діти відверті, коли їм комфортно
Треба бути готовим до того, що діти різні. Кожному потрібен час, щоб розслабитись і продукувати ідеї, ділитись улюбленим. Одні діти одразу починають пропонувати багато різного, а інші сидять і спостерігають за процесом. Їм треба дати певний час і спитати, якої вони думки. Якщо їм комфортно, діти почнуть ділитись. Ідеї варто записувати, потім аналізувати та формувати загальне бачення проєкту. Мозкових штурмів може бути кілька: після кожного підсумку про функціональність програми для уточнення деталей.
Порада 8: На кожному уроці — досягнення
Коли основне рішення, що розроблятиметься, ухвалено, час братися до роботи. На цьому етапі можна розглянути процес формулювання завдання та критерії досягнення цілі. Не вдавайтесь глибоко в деталі, залиште дитині місце для творчості. Не варто концентруватись на теорії понад 20 хвилин. На кожному уроці потрібно щось досягти. В нашому випадку мінімум — це розпланувати, хто, що і як робитиме, але бажано почати програмувати. Перепитуйте себе час від часу: а що б я відповів мамі на запитання «Що ви зробили на уроці?».
Порада 9: Потрібен лідер
У кожній групі дітей знайдеться один чи кілька лідерів, яким цікаво бути головними та відповідати за спільну справу. Навіть якщо керувати явно ніхто не хоче, буде ідейний лідер, який найкраще вигадує чи голосніше кричить. Варто розділити весь проєкт на логічні частини та згуртувати інших діток навколо лідера.
Порада 10: Success Story 1 -> Success Story 2 ->...
Важливо, щоб на початковому етапі дитина робила тільки те, що їй цікаво і що спроможна виконати майже самостійно. Тоді в неї буде success story, якою можна пишатися. До того ж програмування у такому разі виявиться нескладним. Згодом, коли дитина буде достатньо впевнена у собі, можна додавати складніші та менш цікаві шматки роботи. Вона матиме потрібну кількість енергії, щоб подолати невдачу або нудотину.
Маючи в кишені історію успіху, можна братись за щось складніше та очікувати на нову історію успіху. Докладніше про реалізацію такого проєкту читайте тут.
Порада 11: Зробіть момент влучним для навчання
Для більшості дітей (а іноді й дорослих) потрібно повторювати ту саму інформацію у різному вигляді й робити це в різний час за різних обставин у влучній формі.
Не всі вміють бути «тут і зараз». Люди часто витають у своїх думках, розв’язують проблеми, будують плани. Ідеально буде, якщо пояснення нового матеріалу резонуватиме з нещодавніми подіями в житті. Тоді інформацію буде не просто легше сприймати, вона автоматично стане цікавою.
Алгоритм пояснення нового матеріалу
Розглянемо, як потрібно пояснювати новий матеріал дитині на прикладі циклу:
- Згадайте історію, яка б стосувалася дитини, а ще краще її буденного життя. Це може бути мурашник, побачений на прогулянці, та працьовиті мурахи, що один за одним несуть крихти до свого палацу; човниковий біг командами на уроці фізкультури; похід за новою сукнею до магазину...
- Продумати з дитиною одну дію.
- Додати другу, третю ітерацію цієї ж дії, обговорити необхідну кількість ітерацій.
- Якщо дитині все зрозуміло, завдання можна ускладнити та спитати, як би вона його розв’язала.
- Якщо точно все зрозуміло на словах, а може, і на малюнках, можна братись програмувати.
Як з нічого зробити все, або Як допомогти взятись за програмування
Уявімо, що ви йдете разом з дитиною в магазин, а потім на дитячий майданчик, і спілкуєтесь:
Д: Тату, може, зразу підемо кататись?
Б: Але ж нам треба купити хліба, щоб зробити твій улюблений бутерброд. (Батько намагається дати дитині зрозуміти, що це її стосується і вона бере активну участь у подіях, а не виконує наказ).
Д: Мій улюблений? Значить, купимо сир з величезними дірками, який я відрізатиму товстелезними шматками?!
Б: Домовились, а мамі купимо солоних огірків, мені гострий кетчуп, сестричці дитячу ковбаску.
Д: Це всім треба буде зробити різні бутерброди?! Ого!
Б: Було б добре використати цикли, які ми вивчали в програмуванні, щоб зробити кожному бутерброд.
Д: А як же ми можемо зробити різні бутерброди в одному циклі?
Б: Подумаймо. Кожному потрібен хліб і масло. Ми можемо написати цикл для чотирьох, щоб уже були заготовки.
Д: Так, це я зможу, але ж зверху теж треба щось покласти!
Б: Пам’ятаєш, ви раніше вивчали структуру if-then-else?
Д: Виходить, я можу написати, що якщо я, то сир, якщо мама, то сир та огірки, якщо сестра, то ковбаска, а тобі все та кетчуп?
Б: Так, спробуймо, коли повернемось?
Д: Звісно, я ще картинки гарні намалюю!
На наступному занятті, коли вивчатиме методи, можна цю задачу написати з їх використанням. Дитина пишатиметься собою та запросить усю сім’ю, щоб показати, які бутерброди виходять на комп’ютері.
На початку треба допомогти з ідеєю. У дітей їх купа, але часто вони з’являються і забуваються. Потрібно підкреслити особливість деяких і розвинути їх, дивитись на реалізацію, радити, як краще. Ви не можете бути впевненими, що дитина зрозуміла, як щось працює, доки вона сама не напише схоже. Тому завдання варто модифікувати, але не робити складнішим, доки юний програміст не виконає його самостійно та з розумінням. Коли заняття цікаве, ідеї виникатимуть самі й вам треба буде тільки підтримувати вогонь бажання, скеровувати, що ще можна поліпшити, та пишатися результатом.
Коли шкода дітей
Проблема перфекціоністів: Not Good Enough
Зустрічала батьків, які думають, що треба зауважувати щось на кшталт «Ну, це ще нічого, а от коли напишеш сайт сам, а не на конструкторі, тоді я тебе похвалю». Після самостійного написання сайту вони кажуть: «Сайт — це не успіх, успіх — це коли у твій інтернет-магазин прийдуть люди та заплатять гроші, інакше це дарма витрачений час». Дитина постійно намагатиметься догодити, похвала батька чи вчителя з цікавої для неї теми важлива, але постійно отримуватиме у відповідь «зроблено недостатньо». Думаєте, це стимулюватиме її йти далі до нових вершин? Так, певний час, доки нервове напруження та невпевненість у собі не зроблять свою чорну роботу. Набагато краще відсвяткувати з дитиною кожен суттєвий крок уперед і за тортиком обговорити плани на майбутнє, порадити найкраще.
Рішення: розбивайте роботу на ключові етапи, відмічайте, коли етап пройдено, і все підсумовуйте.
Проблема педантів: дитина ніяк не осягне матеріал
Є дорослі, які, пояснюючи дитині щось, приділяють занадто багато уваги деталям або історії. Прикладом може слугувати пояснення умовного блоку if. Тямущому DevOps не складно дійти до глибин побудови комп’ютера та розказати про роботу транзисторів як бази для порівняння значень елементів. Хтось урок з Python починає з винайдення калькулятора як першої обчислювальної машини, розказує про програмування на машині Тюрінга, мову Ада тощо. Добре, якщо розповідь буде захопливою. Я за те, щоб, окрім обмеженого пояснення мови програмування, розширювати кругозір дитини, додаючи цікаві факти та жарти. Це сприятиме асоціативному мисленню та полегшуватиме запам’ятовування інформації. Але вся інформація має стосуватися теми уроку й підводити до неї та не відвертати уваги дитини надовго від суті.
Рішення: не затримуйте перехід на наступний рівень знань занадто довго. Якщо у дитини не виходить — спростіть і допоможіть, інакше цікавість буде втрачена.
Проблема успішних: ви говорите, а дитина не слухає
Батьки-програмісти мають ті самі проблеми, що й інші батьки, хіба що коли дитина каже: «Не хочу бути таким, як ти», означає, що не хоче бути програмістом. Часто діти мають свої інтереси, якими не хочуть ділитися з дорослими. Їхні батьки сидять, уткнувшись у комп’ютер, по вечорах і у вихідні. Іншими словами, не приділяють дитині достатньо уваги — й вона це систематично відчуває.
Такі батьки намагаються повчати дитину в ті періоди, коли з нею взаємодіють у побуті, наприклад, коли йдуть у магазин. Батько чи мати каже: «Треба вчитись і чогось досягати в житті». Під цим криється небажання чи радше незнання, як цікаво провести час із дитиною. Таку поведінку можна назвати чайка-менеджментом.
Рішення: непросте і довге. Потрібно змінити себе чи ставлення до дитини. У цьому може допомогти психолог. Треба розібратись в причині, що не так, стати тим, ким би пишалась малеча. Поки ви йтимете до цього, дитина дивитиметься та братиме приклад з вас.
Якщо ви повторили щось вже 100 разів, а ефекту нема, не варто повторювати
Проблема притягування за вуха: всяка тримає свій ум голова
Іноді все ж треба усвідомити, що не всі діти однакові та не кожному бути програмістом, навіть якщо дитина буде ретельно виконувати всі домашні завдання та ходити на робототехніку, авіаконструювання та Scratch. Коли до нас записують початківців, які трохи старші за основну групу, або коли дитина відвідує кілька разів одну й ту саму групу, але ще недостатньо тямить, ми пропонуємо займатися не просто програмуванням, а креативною діяльністю. Найліпше, що придумали, — писати сайт на конструкторі сайтів, де можна додавати свій власний код, якщо є бажання та розуміння. Головне завдання, яке ще й допоможе дитині себе представити та дасть підстави пишатись, — сторінка про себе з досягненнями та вміннями, відвіданими туристичними місцями тощо. За такою роботою дитина розкривається насамперед не як програміст, а як особистість.
Якщо дитині важко або нецікаво разом з усіма програмувати в групі, можна дати їй завдання з оформлення загального проєкту (працювати над презентацією, малювати героїв тощо) чи написати свій власний як підтримку загального. Важливо, щоб вона почувалася залученою у спільну справу, навіть якщо це не програмування.
Рішення: батьки щасливі, коли щаслива їхня дитина. Скеровуйте її на правильний шлях, але не ухвалюйте замість неї рішення.
Як зацікавити дитину
Не раз бувало, що після доповіді на конференції до мене підходили батьки-програмісти та жалілися на своїх дітей, які не були зацікавлені у програмуванні, а використовували комп’ютер для ігор та спілкування, перегляду відео. Вони казали, що різними способами намагалися зацікавити сина чи доньку, але зайшли в глухий кут. Наведу кілька прийомів.
Багатьом імпонує модель змагання, або коли можна на когось рівнятись. Сусід по комп’ютеру має розбиратись краще в програмуванні та бути цікавим іншим. Тоді партнер захоче на нього рівнятись та скоріше досягне успіхів.
Парне програмування — теж гарна ідея. Все ж, як на мене, через такий підхід можна збагнути бажання кожного. Одному більше подобається малювати героїв, іншому програмувати їхні рухи. До того ж дітям переважно не цікаво дивитись, як інші пишуть код. Цей час вони сприймають як вільний та краще підуть пити чай з печивом чи пестити кота. Метод працює серед самовмотивованих підлітків, коли кожен хоче похизуватись, як класно він програмує, та згоден прийняти знання друга.
Часом дітям бракує робочого середовища. Якщо дитина ігроман, не варто вчитись програмувати у місці, де вона звикла грати, на тому ж комп’ютері. Можливо, варто піти у коворкінг разом з батьком чи мамою. Кожен за своїм комп’ютером робитиме серйозні справи. Створиться традиція працювати, як-от традиція пити каву зранку, «щоб прокинутись». Психологи кажуть, що нам потрібні ритуали та режим, щоб почуватися впевнено й не боятися життя.
З чого почати
Спершу перевіримо, що програмування справжнє. Добре, коли є робот чи інший конструктор, який активується програмно.
Я користувалася сферичним роботом BB-8. Він підійде для маленьких дітей зі своєю Scratch-подібною мовою або тих, хто хоче спробувати JavaScript. Незабутнє відчуття проводити перший урок для маленьких дітей з роботом переодягненою в чарівницю! Також весело було проводити урок для дорослих.
Lego Mindstorm мені сподобався більше, бо можна зібрати що завгодно, є датчики руху, крутіння, кольору, наближення... Програмувати можна функціональними блоками від компанії Lego або на Java.
Raspberry Pі — чудовий конструктор, але самій дитині без знань схемотехніки важко розібратись з під’єднанням елементів. Програмувати можна різними мовами, зокрема на Python.
Є й інші роботи на будь-який смак.
Що молодша дитина, то краще, коли програма робить візуальний ефект. Є чимало книжок для навчання програмування дітей, застосунки на мобільний, навіть гра CodeCombat. Обирайте, що більше до смаку, та пробуйте. А потім хай дитина організує власні проєкти на самостійно написаному сайті, навіть за допомогою сайт-білдера.
Причини небажання вчитись
Любов до навчання у дитини природна. З перших місяців життя малюку подобається розглядати нове, вивчати знаки, слова, гратися з водою та піском. Є період, коли дитина постійно питає, що то за штука, навіщо вона, як працює. Нерідко трапляється, що потім любов до навчання зникає і дитина не хоче йти до школи. Головною причиною є вчителі, які не хочуть або не знають, як бути цікавими та зрозумілими. Також різним дітям потрібен різний темп і форма навчання. Але не варто грішити тільки на вчителя. Є ліниві та нездібні діти.
Лінь. На сотню дітей, з якими я працювала, відверто лінивий трапився тільки один. Дуже симпатичний хлопчик, якому вдома, здається, все дозволяли, купляли найкраще та виховували з упевненістю, що якщо є гроші, то можна не вимикати воду під час чищення зубів, незалежно від стану екології. Хлопчик вважав за норму їсти печиво та пити каву над клавіатурою. Під час уроку він міг надіти навушники та стверджувати, що й так усе знає, що цікавіше слухати музику та грати в онлайн-гру. Коли ми все ж домовилися, щоб хлопчик слухав урок і виконував завдання, виявилося, що він може зібратись і розв’язати логічну задачу, ще й швидше за багатьох інших слухняних дітей.
Виходить, він був талановитим і розумним, але його лінь заважала настільки, що усе забував до наступного уроку. З ним доводилося проходити вивчене по кілька разів, тому, на жаль, тоді про його успіхи сказати не могла. Тішить, що батьки теж помітили, що недостатньо пишатись своєю неперевершеною дитиною, і з часом стали більш вимогливими до неї. Батько сідав із сином працювати та робити домашнє завдання, коли міг, і цей вплив був дуже помітний. Хлопчик радо показував виконане домашнє завдання й активно підіймав руку, коли питали пройдений матеріал. І це були моменти заслуженої слави!
Головне, що мають зробити батьки, — це навчити свою дитину вчитись.
Нездібність. Чи справді вона є та чи можна її помітити під час написання програми? Важливо відрізняти саме нездібність від сильного бажання займатись чимось іншим. Пам’ятаю одну дівчинку, яка, здавалось, не дуже хотіла писати програму, адже присвятила багато часу вибору фону та головних героїв. Однак коли вона закінчила з цим, їй стало цікаво, як змусити їх рухатись. Вона намагалася розв’язати це питання, дивилася код у сусідів замість того, щоб кликати вчителя та просити все знову пояснювати. У кінці уроку дівчинка показала вже робочий проєкт! А коли звикла до вчителів та розкрилася, продемонструвала власні намальовані мультики. Я була вражена з яскравого таланту художниці та творчої особистості у
Маю зазначити, що були й дуже сором’язливі діти, які боялися розмовляти з учителями. Комусь приходила допомагати мама. Врешті обоє не встигали, в той час як іншим дітям усе вдавалося. Такі діти йшли з курсів за кілька уроків. На мою думку, причина у підвищеній опіці дитини з боку мами. А були й такі, кому не вдавалось чи не хотілось програмувати, але вони тренували лідерські якості та організовували інших робити за себе роботу. Хтось ходив тільки тому, що батьки наполягли, хтось за подарунками. Комусь батьки завчасно сказали, що програмістом дитина не буде. Відповідно ставлення було грайливим та невідповідальним.
Приємно, що були діти, які ділилися своїми самостійними досягненнями: показували розвивальні програми, зроблені для маленької сестрички, погодний проєкт на урок з природознавства, хтось писав програму для обчислень з математики, щоб спростити собі життя в школі. Один хлопець написав мережеву гру в танчики. Це чудовий спосіб розважитися на канікулах чи карантині з друзями. Я чи не щодня граю на мобільному телефоні. Це класний спосіб відволіктись від якоїсь проблеми та почати до неї ставитись легше. Адже пройдений рівень поліпшує настрій. Запропонуйте дитині написати схожу програму для себе та інших, і це може стати її натхненням програмувати.
Роль учителів у мотивації
Є така жартівлива градація:
Поганий вчитель — приходить на урок, розказує та йде.
Добрий вчитель — приходить, цікаво викладає інформацію, намагається бути зрозумілим кожному.
Найкращий вчитель — мотивує людину самостійно здобути знання.
Вік та вміння дітей впливають на те, як вони самостійно знаходять знання. Та мотивація потрібна в усякому віці й не тільки для програмування.
Є три речі, які мотивують:
- Гроші й те, що можна за них купити.
- Слава, визнання.
- Цікавість.
Поговоріть зі своєю дитиною та з’ясуйте, що їй потрібно в цьому світі, і ви знатимете, як її вмотивувати.
P.S.
Колись у мене був переломний час, я зрозуміла, що треба вчитись програмувати, щоб заробляти на життя. Мій десятирічний племінник почув про мої проблеми та дуже співпереживав. Він приходив і сідав поруч, поки я писала власний лексичний та синтаксичний аналізатор для мови Pascal, питав, який принцип роботи програми, та уважно слухав мої роздуми про логіку коду, пропонував свої розв’язання проблем. Мені було приємно, що біля мене є людина, якій не байдуже, а племіннику було по-справжньому цікаво. Бачачи таке ставлення, батько навіть вирішив купити йому книжки з програмування.
Я не думала, що ті серйозні розмови та заняття з племінником вплинуть на вибір його майбутньої професії. Він зібрався вчитись на програміста. І я розумію, що це бажання зародилось саме в четвертому класі. Я могла тоді сказати: «Не заважай, я зайнята», але системна доброзичлива розмова та задоволення цікавості дитини, а також допомога в програмуванні й перегляд готових проєктів протягом цих років, зіграли ключову роль у виборі шляху.
Успіхів в організації робочого місця, вигадуванні цікавих тем і спілкуванні з дитиною! Пам’ятайте, що цим ви не тільки допомагаєте їй здобути знання. Ви ще виводите себе із зони комфорту, стимулюєте уяву та вміння розв’язувати непередбачувані проблеми! Нехай вам це додасть упевненості в собі!
