Май 13

«Аби щось отримати, треба докласти зусиль — цей принцип справедливий і в IT, і в жонглюванні». Досвід циркового артиста, який став програмістом

Привіт! Мене звуть Артем. Мені 25 років, родом із Харкова. З дитинства я мріяв стати жонглером, тож пішов у циркову студію, а згодом здобув вищу освіту за цим напрямом. Мене чекали контракти з івент-агентствами, цирками та круїзними лайнерами. Утім, що далі, то менше стабільності я бачив у професії: тривалі роз’їзди, а між ними — пошуки нових заробітків. Я скористався грантом в Ізраїлі, щоб пройти курси програмування. Повернувся в Україну й після ще одних курсів став джуніор-розробником в EPAM. Розкажу, як усе відбувалося.

Як усе почалося

Коли мені було 8 років, я дізнався, що знайомий ровесник займається у цирковій студії. Теж загорівся і вирішив спробувати — так розпочалися мої перші кроки у жонглюванні та акробатиці. А невдовзі й перші виступи на корпоративах та різних івентах. Паралельно я займався ще у двох студіях. Після закінчення школи поїхав вступати до циркової академії в Києві. З предметів, окрім власне жонглювання, опановував пантоміму, хореографію, акторство, трюки та постановки.

Спершу вивчився на молодшого спеціаліста, потім пішов на роботу і паралельно продовжував здобувати освіту: бакалаврат, магістратура. Отримавши диплом за спеціальністю «Циркове мистецтво», працював кілька років за фахом. Як правило, це були разові виступи та контракти різної тривалості (від кількох днів до 6-8 місяців) за кордоном. Був жонглером у цирках і на круїзних лайнерах — робота зосереджувалася за кордоном, поза нею жив в Україні.

Проте що далі, то більше мене хвилювало питання стабільності: довгі роз’їзди, віддаленість від дому, визначеність лише на короткий період. Мені подобалося їздити різними країнами, але й дома хотілося бувати. Вирішив змінити діяльність і поглядав у бік IT: така робота не вимагала тривалих відряджень і так само гарантувала непогані заробітки.

Торік улітку я поїхав до Ізраїлю на навчальну програму — як нащадок єврея у третьому поколінні, відповідно до закону про репатріацію, мав таку можливість. Уперше побував там у 10-денній ознайомчій історично-освітній програмі, а вдруге вирішив залишитися надовше. У вересні переїхав до міста Ашкелон, щоб пройти базовий курс із Java, Android і веброзробки. Програма «Hi-Tech», організована ізраїльською агенцією, що займається освітою, тривала 8 місяців і передбачала різні професійні напрями: від кухарства до фітнесу. Усі заняття велися російською мовою, додатково впродовж пів року вивчали іврит. Я хотів провести цей час із максимальною користю, тож спинився на IT.

Як відбувалося навчання

Ще до зміни професії я задумувався над тим, щоб самому взятися за інформаційні технології. Пробував вивчати С++, та було складно самостійно розібратися в темі. Ця ж програма починалася з основ — непоганий старт, щоб влитися в тему, з’ясувати, як усе працює. Ізраїльський уряд оплачував 90 відсотків гранту на навчання. Надавали й гуртожиток — він розташовувався на території, куди переїжджали жити нові репатріанти, селили сюди й студентів схожих програм. У двокімнатних апартаментах мешкали, як правило, по 2-4 людини (сімейним парам надавали окремі помешкання). У таких квартирах, окрім спалень, були стандартні ванна та кухня, а ще мінівітальня.

У самому дворі було приміщення, де студенти вивчали іврит, а власне курси з програмування частково проходили в іншому місті. Двічі на тиждень ми виїжджали на навчання в Реховот (приблизно 40 кілометрів від Ашкелона) і раз на тиждень були заняття з програмування за місцем проживання. Щопонеділка виїзне заняття тривало з 9-ї до 17-ї. Такий собі повноцінний робочий навчальний день. У вівторок — заняття на кшталт історії, які теж передбачені програмою. Середа-четвер — програмування. Раз на тиждень — вивчення івриту. З п’ятниці по неділю — вихідні.

Викладачами на курсах були вихідці з України, Росії, Білорусі. Усі вони мали робочий досвід на своїх батьківщинах, а тепер отримали громадянство Ізраїлю. Дехто із них живе рік у країні, а дехто уже 20. Кожен викладач вів свій курс: з Android, Java або Web. Зокрема, був викладач Java родом із Казахстану, до Ізраїлю переїхав рік тому, має 20 років досвіду в програмуванні. Інший — родом з України, вже 10 років мешкає в Ізраїлі, колись вів бізнес, а потім вирішив перемкнутися: спершу на веброзробку, тоді на Android.

На старті група налічувала 40 студентів. Серед них були й такі, що приїхали просто цікаво провести час, відпочити біля моря далеко від дому. Я ж не можу сказати, що дуже насолоджувався вільним часом. Коли їхав, планував отримати від навчання максимум користі та знань. Перебування біля моря — приємний бонус, але не головна для мене тема.

Окрім того, Ашкелон розташований за 10 кілометрів від сектора Газа, тут періодично траплялися загострення. Скажімо, у листопаді був великий обстріл. Іншого разу поверталися з навчання і помітили на під’їзді до міста, як летять ракети. Їх відразу збивали. Працював сигнал повітряної тривоги. Коли вперше побачив, було лячно, атмосфера гнітюча: гучні звуки, вибухи... Оскільки ракети відразу збивали, небезпеки не було (не збивають ті, що летять у пустелю або в море). Тоді треба зайти в приміщення, у підвал (або бодай у під’їзд) і перечекати. А ще існують додатки צבע אדום (у перекладі «червоний колір»), що сповіщають про небезпеку. Коли спрацьовує сигнал повітряної тривоги, треба ховатися. Загалом на навчанні це ніяк не відбилося.

Перші вступні заняття присвятили двійковій системі числення, обробці даних, внутрішньому влаштуванню комп’ютера. З надходженням нової інформації нам давали домашні завдання щодо масивів, алгоритмів, збору даних (базові, але необхідні для розуміння речі). Відразу зауважу, що самих лише курсів недостатньо, щоб навіть переступити поріг входження в IT. Тож я посилено займався вдома, щоб засвоювати більше.

Моє самостійне навчання мало такий вигляд: якщо, наприклад, наступна тема — масиви або структури даних, то напередодні лекції я читав про це, тоді слухав викладача на лекції, а відтак удома ще раз закріплював матеріал. До того ж у вихідні й вечорами я теж перечитував інформацію на різних порталах: здебільшого на Javarush, Metanit, Stack Overflow, Baeldung. Загалом усе, що можна знайти в інтернеті (відеокурси, навчальні портали, структуровані статті), виявляється корисним: і коли ознайомлюєшся з певним питанням, і коли шукаєш відповідь, чому припускаєшся помилок у задачах. Найбільше труднощів виникало, коли починав заглиблюватися в тему. Як правило, здається, що простіша тема, то легшими мають бути відповіді. Коли ж занурюєшся, починаєш шукати додаткову інформацію, виконуєш домашні завдання, то помічаєш багато нюансів. Бувало, що певні теми давалися складніше, але загалом ніколи не виникало бажання все кинути. Максимум — відпочити день чи два, щоб із новими силами продовжити.

Паралельно з лекціями викладач демонстрував якийсь мініпроєкт на екрані. Студенти могли пропонувати й додавати функціонал. Потім він показував, як реалізувати рішення, що вибрати доречніше. Домашні завдання ми надсилали на електронну скриньку викладачам, а вони перевіряли. Наприкінці курсу кожен учасник мав розробити та захистити власний проєкт: створити вебсайт або андроїд-додаток. Я вибрав останнє: прописав на Java сервіс купівлі квитків на різні заходи. З базовим функціоналом і дизайном допомагали викладачі. Після презентації кожен, хто захистився, отримав сертифікат про проходження курсу за вказаним напрямом (Android, Java, Web).

Співбесіди в Україні та офер

Після 8-місячних курсів я одразу переїхав до Києва, як і планував. А шукати роботу почав ще перебуваючи в Ізраїлі.

Надіслав резюме в одну київську компанію на позицію джуніора. На той час я хоч і вивчив базові поняття, але все одно мав розмите розуміння того, які навички потрібні для роботи. Коли отримав тестове завдання, зрозумів, що не можу його виконати. В Ізраїлі ми проходили простіші речі на зразок вхідних знань із Java, а тестове завдання стосувалося баз даних і фреймворків, чого ми не вивчали. Тоді я почав самостійно опановувати теми, звертався до друзів-програмістів, але завдання відклав — знань бракувало. Сьогодні я зміг би його виконати, а на той час це здавалося непосильним.

Резюме я склав за зразком свого друга, який працює в IT доволі довго. Вказував усе, що було моїм тодішнім досвідом: курси та проєкти, які втілював на них, технології, з якими був ознайомлений. На курсах тому, як складати резюме та спілкуватися під час співбесід, присвячували трохи часу, але більше в контексті Ізраїлю (орієнтувалися більше на тих, хто збирався залишатися в країні). Наприклад, попереджали, що багато ейчарів не спілкуються англійською, тож треба готуватися до розмови на івриті.

Коли я прибув до Києва, подався на позицію Android-розробника. Мені відмовили без співбесід, оскільки їм потрібен був досвідченіший кандидат. Згодом пробувався на Java-розробника. Спершу зі мною телефоном зв’язалася представниця компанії, запитувала про проєкт, над яким я працював, технології, які знаю. Ми спілкувалися англійською (я ніколи додатково на курсах її не вчив, але завдяки роботі міг вільно підтримати таку розмову). Перший етап виявився позитивним для мене, наступним було телефонне спілкування з ейчаром. Відтак я пройшов технічне інтерв’ю в офісі компанії, яке проводили Java-розробник і тімлід проєкту. Вони розповідали про проєкт, ставили запитання, наприкінці дали годину, щоб виконати три завдання. З двома я впорався, щодо третього, то уже вдома збагнув, що зробив не так. Там затягнули з відповіддю і зв’язалися зі мною, коли я поїхав у циркове відрядження за кордон. Я сказав, що зацікавлений у вакансії, але повернуся за тиждень. За день до мого прильоту з компанії повідомили, що взяли іншого кандидата. У цьому разі не знаю, що стало причиною: моя недосвідченість чи відсутність в Україні.

Також ще в Ізраїлі я зареєструвався на зовнішні навчальні курси компанії EPAM. Коли з першого разу не пройшов відбір, спробував ще раз. Тест з англійської склав дистанційно, а коли приїхав в Україну, пройшов комп’ютерний тест. Цього разу все було успішно.

Курси тривали три місяці, їх вели запрошені викладачі з університетів. Ми проходили Java, бази даних — усе, що потрібно знати веброзробнику. Попри те, що я вже подолав певний бар’єр входження, під час навчання було важко: щоразу, коли з’являлася нова інформація та завдання до виконання, треба було додатково виділяти на це час. Заняття відбувалися тричі на тиждень увечері й тривали кілька годин. Поза курсами я займався вдома. Обрав EPAM, оскільки чув раніше гарні відгуки від друзів і знайомих, які закінчили курси в інших містах, знав, що це велика компанія.

Після захисту проєкту в листопаді я потрапив у інтродакшн-лабораторію компанії у статусі студента: слухав лекції, допомагав у внутрішніх проєктах. Це була оплачувана позиція джуніора, але вона багато в чому поєднувалася з навчанням: десь я працював, десь допомагав, спостерігав і навчався водночас. Зараз мене вводять у проєкт на фултайм. Проджект-менеджери та ресурсні менеджери допомагають в усіх організаційних питаннях. Працювати мені подобається, продовжую вчитися в роботі, планую зростати далі. Між курсами я встиг закінчити магістратуру з комп’ютерних наук у Харкові, в Національному автомобільно-дорожньому університеті. Торік отримав диплом.

Висновки

У зміні професії найбільше важить, наскільки ти готовий працювати не покладаючи рук, скільки бажання та цілеспрямованості маєш — як би загальнодекларативно це не звучало. Аби щось отримати, треба докласти зусиль — цей принцип справедливий і в IT, і в жонглюванні, і в будь-якій іншій сфері. Тренуватися, бути конкурентоспроможним — програмістів удосталь на ринку, тож треба бути працівником, який постійно вдосконалюється.

До того як сам почав вивчати програмування, я думав, що воно значною мірою побудоване на математиці. Тепер пересвідчився, що важливішим є логічне мислення. Це більше історія про способи знайти рішення під ту чи іншу вимогу. Вміти правильно щось реалізовувати, надавати привабливого читабельного вигляду, використовуючи наявні засоби (пакети, бібліотеки, знання, архітектурні шаблони проєктування тощо). Звісно, потрібна й математика, але не на такому рівні, щоб писати формули. Під час навчання і співбесід траплялися завдання на кшталт знайти N-е число послідовності Фібоначчі або реалізувати алгоритми Евкліда. (Щодо останнього, то я навіть не знав, що таке існує.) Пішов, погуглив, з’ясував, як це зробити в контексті програмування. Щоразу, коли чогось не знаю, дію саме так.

Жонглювання наразі залишається моїм хобі. Увесь необхідний реквізит зі мною в Києві, деколи я жонглюю. Утім повноцінних тренувань, як раніше, по 4-5 годин на день (щоб не тільки підтримувати себе в формі, а й зростати професійно) у мене нема. Хіба що консультую знайомих, які освоюють спеціальність.

Зараз хочу стати повноцінним кваліфікованим Java-спеціалістом. IT — широка сфера, можна розвиватися у різних мовах і фреймворках (зокрема, мене цікавлять нейронні мережі). Утім, поки що не розпилююся, бо боюся в такому разі не отримати нічого. Де жити та працювати у майбутньому — питання віддаленої перспективи. Зосереджуся на тому, щоб вдосконалюватися в обраній галузі.

Дякуємо Ярославі Тимощук за допомогу в підготовці статті.