З данських теплиць до харківської IT-компанії. Історія механіка, який став програмістом
Привіт! Моє ім’я Євген Сагач, мені 22 роки. За фахом я механік сільського господарства, ще під час навчання скористався можливістю пройти закордонні практики за спеціальністю. Працював в теплицях, доглядав квіти. Така робота мені подобалася, але вона була сезонною і мала ліміти щодо часу перебування за кордоном. Коли постало питання пошуку майбутньої професії, розглядав різні варіанти. Звернув увагу на програмування. На другому місяці навчання на курсах я знайшов роботу. У мене було шість співбесід, в результаті яких я отримав чотири офери. У статті розповім, як це вдалося.
Данські теплиці і повернення додому
Ще навчаючись на механіка сільського господарства в Дніпровському аграрно-економічному університеті, я вирішив скористатися можливістю взяти участь у закордонній практиці. Мій університет відправляв на такі добровільні практики приблизно до 15 країн світу, налагодивши зв’язки з їхніми офіційними імміграційними органами. Був шанс спробувати себе в роботі у господарствах з вирощування свійської худоби, овочів, фруктів або квітів. Чи не єдина умова відбору — знати англійську на рівні, достатньому для проживання та роботи.
Уперше після третього курсу я поїхав до Польщі, до населеного пункту Olchowiec, але там не сподобалися умови: проживання з 64 іншими людьми в одному домі, по 16 осіб на кімнату, лише три газові плити та шість душових кабінок на всіх, що призводило до довгих черг. Та й збирати у полі лохину досить важко фізично. Наступного разу майже через рік поїхав до Швейцарії, працював у господарстві Brunner beeren неподалік Базеля. Там умови були кращими, жив лише з двома румунами, дуже смачне триразове харчування за рахунок фермера та легша праця на зборі малини (порівняно з Польщею). Повернувшись, вирішив, що знову варто кудись поїхати. Обрав Данію, місто Оденсе, за цією ж університетською програмою. Там один за одним відпрацював два контракти з фермером, тривалістю по півроку кожен.
Робота моя частково полягала в тому, щоб ремонтувати машини, мінітрактори, сівалки — власне, всю наявну в господарстві техніку. Але більшість часу я опікувався квітами, які й складали основу господарства: гвоздиками, петуніями, жоржинами та іншими. Висаджував їх, поливав, упаковував. Господар постачав квіти у кілька найбільших торгових мереж Данії, а також збував на експорт до Швеції, Німеччини та Нідерландів.
Мені працювалося легко і подобалося з кількох причин. Передусім, така праця не вимагала від мене надмірних фізичних зусиль, я не надто втомлювався. Ймовірно, ще й тому, що робочий день у Данії коротший, і за його дотриманням стежать, навіть якщо ти тимчасовий сезонний робітник. Починали працювати о 7 ранку, а о 16.00 я був уже вільний — іноді не помічав, як збігає час. Також праця гідно оплачувалася: 71 крона на годину до вирахування податків для працівника, який працює на умовах стажера, як я (приблизно 284 грн). Для порівняння: мінімальна платня, яку в Данії отримують за цей час, складає 110 крон. Мене цілком влаштовував такий заробіток, його вистачало, аби покрити поточні потреби та й поза тим забезпечити собі певну якість життя. Скажімо, з данських заробітків я придбав собі та дівчині кілька гаджетів (телефони, ноутбук), міг вихідними поїздити Європою, та ще й привіз солідну суму додому. Цей аспект подорожей мені теж подобався, як і загалом життя у незвичній для себе країні, спілкування з новими людьми.
Умови проживання в будинку фермера теж були пристойними, якщо порівнювати з тією ж Польщею. Усі восьмеро працівників мешкали у двоповерховому будинку, кожен у власній кімнаті, мали спільну кухню, два душі та дві вбиральні на всіх. Кімната була просторою, близько 30 квадратних метрів, як теперішня однокімнатна квартира, яку я винаймаю. Платили по 1500 крон за кімнату.
Утім, я розумів, що працювати так все життя мені не вдасться. Хоча й не був проти того, аби лишитися, якби це було можливо. Справа у тому, що у статусі практиканта таких контрактів можна відпрацювати лише два, а я вже вичерпав свій ліміт. За контрактом звичайного робітника можна було відпрацювати вісім років, щоб отримати дозвіл на проживання, та моєму шефові було невигідно брати постійних робітників: по-перше, їм слід платити на 25 відсотків більше, ніж інтернам. По-друге, через яскраво виражену кількамісячну сезонність не так багато часу відводилося на працю.
Тож останніми місяцями свого перебування в Данії, навесні цього року, я почав розмірковувати про те, ким працюватиму далі. Викладачем англійської? (Гарно знав мову, для поїздки до Данії належало скласти мовний тест КЕТ. Також уже в Данії почав глибше вивчати англійську з репетитором — у чужій країні хочеться знати мову на такому рівні, щоб не потрапляти до ситуацій, коли всі жартують, а ти не розумієш, про що йдеться). Це можливо, та особливих задатків педагога я не мав. Ще в університеті я добре розв’язував різні логічні завдання, навіть допомагав одногрупникам із математикою. Коли перебирав ймовірні варіанти, збагнув, що IT може бути опцією для мене.
Співбесіда і початок навчання
Мій друг мав бажання повчити Python і запропонував зробити це разом. Почали вивчати ще за два місяці до закінчення контракту в Данії в післяробочий час, спочатку пройшли курс Python for everybody, потім почали читати Learning Python авторства Mark Lutz. У результаті йому не зайшло, а мені сподобалося, тож вирішив занурюватися в тему. Почав читати профільні ресурси, різні статті на ДОУ, якось побачив статтю про Mate Academy. Мене зацікавив їхній підхід до навчання: якщо на звичайних курсах платиш гроші наперед, вони тебе навчають, але ніхто нічого не обіцяє, то тут я мав гарантію, адже плачу гроші лише у разі успішного працевлаштування. Подумав собі: навіть якщо, в найгіршому разі, нічого не вийде, то максимум, що втрачу, — це кілька місяців життя. Коли ж усе складеться — спробую себе в новій професії.
З таким настроєм ще в останні дні свого перебування в Данії вирішив податися, написав їм з проханням дати мені тестове завдання. Склав вступний тест: він був з JavaScript (досить легкий, на розуміння базових принципів роботи з масивами). Для тих, хто зовсім не мав відповідного досвіду (а я був саме таким, знав лише синтаксис Python, міг розв’язати на ньому суперпрості задачки), організатори пропонували скинути навчальні матеріали завчасно (мені, наприклад, порадили пройти курс на freeCodeCamp), а за два тижні, яких би мало вистачати на їхнє опрацювання, надсилали задачки.
Після цього етапу відібраних кандидатів запрошували на онлайн-співбесіду, де перевіряли знання англійської та давали ще дві досить схожі задачі, які потрібно було розв’язати в лайв-режимі. Співбесіду я проходив в останні дні перебування в Данії. Наступного дня прийшла відповідь, що можу брати участь у навчанні. На мою думку, роль зіграло моє знання англійської — принаймні, мого товариша, який так само подавався і отримав відмову з першого разу, відсіяли через погане знання мови. Через п’ять днів після прильоту вже почав навчатися.
Початок навчання
Навчання відбувалося онлайн у групі з 30 осіб (зідзвонювалися в Zoom-і). Я вибрав напрямок фронт-енд, оскільки поставив собі за мету стати фул-стек розробником, а досвідчені знайомі порадили в такому разі починати з фронту. Зранку о восьмій годині нам розсилали задачки на JS — така собі розминка мозку перед лекцією. Потім розпочиналася двогодинна лекція.
Уже з перших днів навчання я зрозумів, що значно відстаю від групи, і мені доведеться працювати більше, ніж решті. Можливо, не всі мали бекграунд, але я помічав, що одногрупники швидше засвоюють інформацію. Зразу себе на це налаштував: щодня прокидався о восьмій ранку і засинав о першій ночі. Весь день проводив за комп’ютером. Будь-яке соціальне життя тоді було відсутнє — я суто навчався. Навіть переїхав жити до батьків, аби не гаяти часу на приготування їжі та домашні клопоти. Для більш поглибленого вивчення час від часу просив викладача або одногрупників дати посилання на якісь цікаві статті стосовно тем, які ми розглядали.
І це дало свої результати. Інколи ми маленькими групками зідзвонювалися з учасниками, щоб обговорити певну тему. Якоїсь миті стало зрозуміло, що під час таких розмов у мене найчастіше питають поради. Мені писали, дзвонили, прохаючи щось пояснити. Як на мене, секрет тут очевидний: у кількості часу, який я присвячував навчанню. Хоча кожен виділяв багато часу на навчання, люди, що працюють або навчаються у ВНЗ, все одно можуть присвячувати цьому по 6 годин щодня максимум. Я ж міг собі дозволити всі 16. Було трохи складно підтримувати такий ритм протягом тривалого періоду, але я не та людина, яка здається на півдорозі.
Шість співбесід, чотири тестових і три офери
Так сталося, що я працевлаштувався після двох з половиною місяців, ще не закінчивши повний курс навчання. Отримав три офери — і всі три були не на позицію React девелопера. Один — на Vue.js девелопера, другий — на Angular девелопера, а третій трохи стосувався Реакту, але з більшим нахилом у бек-частину розробки (такий собі фул-стек :).
Я почав доволі рано розсилати резюме. Швидше для того, аби набити в цьому руку та потренуватися у співбесідах, щоб у майбутньому проходити їх успішніше.
У CV я вказував абсолютно всі технології, якими володів, навіть якщо рівень мав не надто високий. В cover letter потрібно було описати, чому саме ти «perfect fit» для даної вакансії, а також вчергове наголосити на своїх перевагах порівняно з іншими кандидатами. Більшість ейчарів писали мені на Djinni, куди я просто додав своє портфоліо з трьох проектів, які ми виконували в академії (два лендінги та SPA TODO app).
Я одразу був готовий до переїзду, тож розглядав вакансії у різних містах. На моє здивування писати стали часто — якимось дивом я за тиждень потрапив на
За результатами надісланих резюме мені відповіли три компанії з Одеси, Києва та Дніпра (BIIR, E-consulting та LoopMe). Співбесіди було заплановано зі всіма трьома, але встиг пройти лише з компанією, яка відгукнулася з Дніпра (оскільки з двома іншими співбесіди мали відбутися наступного тижня). У ході співбесіди зрозумів, що вони потребують не звичайного джуніора, а людини з досить великим об’ємом знань (як мені здалось, можливо, навіть на рівні мідла). Тестовим завданням було написати код, який би збирав інформацію про поведінку користувачів на сайті та виводив цю інфу у вигляді теплової карти для перегляду адміном. На виконання цього завдання давався тиждень — у принципі, достатньо часу, аби розібратися і зробити карту. Але водночас я розумів, що іншому, досвідченішому кандидату це ж завдання може датися простіше, а я, вникаючи в деталі, лише вб’ю тиждень часу і залишуся ні з чим, і разом з тим не матиму змоги виконувати інші тестові. Тож відмовився.
Мені за декілька днів написало досить багато ейчарів на Djinni, яким я навіть не надсилав своє CV. З багатьма з них я мав інтерв’ю, але виділю лише три, від яких отримав офери.
У компанію зі Львова RestTech треба було написати SPA, який би працював з Spotify API, був би схожий на Spotify та мав подібний функціонал. Успішно впорався за вихідні і отримав офер. Ще два офери були з Харкова, в обох випадках для компаній був дуже важливий problem solving skill. У першій flow.ai (фул-стек позиція) я мав лише співбесіду, на якій перевірили мої технічні здібності та те, як себе поводжу під тиском, шляхом психологічного пресингу під час співбесіди. Наприклад, мені задавали питання, які не стосувалися моєї спеціалізації, і при цьому підганяли з відповіддю. Після цієї співбесіди я одразу ж отримав офер. У другій компанії Ukad, що в Харкові (позиція Angular розробника), я спочатку виконав тестове завдання на JS (задача на логічне мислення), а потім пройшов співбесіду з CTO, тімлідом та ейчаром компанії, в якій також багато уваги приділялось тому, як я вирішую поставлені завдання. Отримав офери від обох компаній, але вибрав останню, оскільки там мені запропонували досить гарні умови розвитку як спеціаліста, а ще я об’єктивно не був готовим до роботи на позиції фул-стека.
Переїзд до Харкова та плани на майбутнє
Якщо підсумувати досвід співбесід, які я пройшов, то запитання завжди були різними, і те, що не питали на одній співбесіді, могло бути дуже важливим на іншій. Але все ж спільні запитання траплялися, і їх можна умовно поділити на дві групи: запитання стосовно HTML/CSS/JS стеку, що є досить очевидним, адже це основи, і друга група запитань стосувалася побудови логічного ланцюжка з вирішення тієї чи іншої проблеми (наприклад, як би я реалізував кешування в додатку, схожому на Інстаграм, пояснити, чому саме таке рішення, в чому його плюси та мінуси та чи я бачу можливі шляхи оптимізації цього рішення).
Від себе хотів би порадити тим, хто лише почав подаватись на вакансії, бути наполегливими та в жодному разі не здаватися після того, як відмовлять
Так, я зібрав речі і переїхав до Харкова. Наразі працюю на зарплатні, яка приблизно на третину вища за середню по місту у розробників з тими самими даними, що й у мене (згідно зі статистикою ДОУ). Втім, вона очевидно менша за ту, яку я отримував в Данії на квітах. Проте важливим фактором для мене тут є стабільність, можливість вирішувати, в якому напрямку будувати кар’єру в майбутньому. Не можу стверджувати, де житиму і чим займатимуся протягом наступних років (я досить молодий, і в мене багато чого попереду), але зайнятість у IT відкрила переді мною нові перспективи та розуміння того, що я принаймні можу спробувати себе в Україні. На роботі я знайомлюся з цікавими людьми — подекуди вони нагадують мені мешканців Данії з їхньою відкритістю до світу та приязним спілкуванням. Загалом, спілкуючись із колегами та клієнтами, які приїжджають з-за кордону, я утверджуюся в думці, що у нас не все так погано, і є можливість реалізовувати себе вдома.
Дякуємо за допомогу у підготовці статті Ярославі Тимощук.
